«Чорноморці" Л. Кухаренка]. - Т. 29. - С. 89. . Що ж до "Чорноморців" Я. Кухаренка, то на думку Франка, п'єса стара, невисокої вартості, яка тримається в репертуарі, завдяки чудовій музиці М. Лисенка.

У листопаді 1893 р. актори театру повторили попередні постановки "Дай серцю волю, заведе в неволю" М. Кропивницького та "Крути не перекручуй" Панаса Мирного. Стосовно цих постановок Франко відзначив вдалу гру акторів незважаючи на досить слабку і нечітку композицію п'єс Франко І.Я. [«Дай серцю волю..." М. Кропивницького та «Крути не перекручуй» Панаса Мирного]. - Т. 29. - С. 90. . У грудні 1893 р. І. Франко опублікував замітку про п'єсу К. Писанецького "Мужичка". При цьому він відзначив, що твір "надзвичайно слабкий, неправдивий, навіть незважаючи на те, що це переробка однієї з слабких драм письменника Островського. Зміст цієї п'єси заяложений в російській літературі не був автором розвинутий, а психологія дійових осіб накреслена дуже побіжно і поверхово" Франко І.Я. [«Мужичка" К. Писанецького]. - Т. 29. - С. 91. . Критик підкреслив хорошу гру акторів, зокрема О. Підвисоцької у ролі проскурниці, А. Осипович у ролі пані Варецької, а також К. Підвисоцького Стажинської і Лопатинської. У 1894 р. товариство "Руська Бесіда" намагалося запросити когорту кращих артистів-корифеїв: М. Старицького, М. Кропивницького, М. Садовського, Д. Мову, О. Василенка, Ф. Левицького, М. Заньковецьку, А. Затиркевич-Карпинську, Б. Козловську та хор, однак безуспішно.

Вказуючи на періодичні кризи у театрі "Руської Бесіди", які виникали з моменту, коли театр з тих чи інших причин залишали здібні керівники чи актори, історик галицького театру С. Чарнецький, проаналізував умови існування східноукраїнського та галицького театрів. На його думку, автентичність, незаангажованість і самостійність, які зберігав східноукраїнський театр навіть у найнесприятливіші часи, піднесла його на вищий рівень професійності. Натомість умови існування галицького театру були цілком відмінними, коли той мимоволі чи з необхідності підпорядковувався західним впливам чи напрямкам. При цьому, зазначав С. Чарнецький, галицька сцена часто не мала гідного керівника, який би на високому рівні розумівся на світовій літературі та мистецтві. Відтак у репертуар театру прийшла значна кількість безвартісних іноземних драматичних творів. Цей перекладний, незрозумілий репертуар створював незручності і несприятливі умови для роботи східноукраїнських акторів на галицькій сцені.

Тому, коли 1896 р. товариство "Руська Бесіда", черговий раз звернулось до М. Старицького з проханням пошукати чи порадити когось із Наддніпрянщини на керівника театру, то в розлогому листі він вказав на певну ментальну різницю між галицьким і наддніпрянським театром і дав зрозуміти, що заледве, чи керманич з Наддніпрянщини погодиться провадити подібну галицьку репертуарну політику. Отож, коли наддніпрянські актори і приїжджали працювати у галицький театр, то на довго в ньому не затримувались Боньковська Олена. На марґінесі театральних ювілеїв. - С. 42. . З іншого боку - відрізнялися в Галичині й матеріальні умови. Якщо театральна діяльність в Галичині була посвятою, мала характер жертовності, то в Україні, на думку С. Чарнецького, становище театру було набагато кращим (достойна оплата акторської праці, можливість утримувати адміністративний апарат). Відтак до невибагливого, злиденного життя галицького театру наддніпрянські актори призвичаїтись не могли.

У 1897 р. на галицьку сцену приходить Б. Грінченко з своїми п'єсами "Нахмарило" і "Ясні зорі", премійовані на конкурсі Крайового виділу 1896 р. В 1899 р. з'явилися п'єси "Лиха іскра поле спалить і сама щезне" ("Сербин") і "Чумаки" І. Карпенка-Карого. З оперних вистав у цей період ставили тільки "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Утоплену" М. Лисенка.

Таким чином, загальний рівень театру в у 80-90 - х рр. ХІХ ст. і надалі залишався нижчим від труп наддніпрянських акторів, інколи вистави готувалися наспіх. Особливістю висвітленого нами періоду в житті українського театру в Галичині було суттєве зміщення акцентів режисерами театру в бік реалістичної драми, провідне місце в якій займали праці наддніпрянських драматургів. На жаль, через матеріальні труднощі та певні ментальні особливості сцена галицького театру рідко бачила наддніпрянських артистів, не вдалося когось із них запросити на режисерську роботу. Зазначений період є показовим у плані динамічної театральної критики Івана Франка на шпальтах газети "Kurjer Lwowski". Його спостережливість, колосальна літературна ерудиція, талант драматурга, дало можливість об'єктивно та неупереджено проаналізувати гру акторів та літературну вартість п'єс.

галичина театральний митець драматургія

Висновки