Характеристика Конституції 1919 р.

Утворення Української радянської республіки та зародження права УРСР, як передумова створення першої Конституції України. Конституція України 1919 року: політико-правовий аспект. Вплив Конституції України 1919 р. на подальший розвиток радянської України.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.08.2010
Размер файла 108,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти і науки України

Донецька державна академія управління

Кафедра правознавства

ДИПЛОМНА РОБОТА

з дисципліни: «Історія держави і права»

на тему: « Характеристика Конституція 1919»

виконала: студентка 5 курсу

групи П-03-1

перевірила: к.ю.н., доцент

Мізіліна Л.Ю.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЗАРОДЖЕННЯ ПРАВА УСРР, ЯК ПЕРЕДУМОВА СТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

1.1 Радянське державне будівництво в Україні в умовах громадянської війни та воєнної інтервенції (весна 1918 -- кінець 1920 роки)

1.2 Етапи становлення та розвитку радянського права (весна 1918 -- кінець 1920 роки)

РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1919 РОКУ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

2.1 Всеукраїнський з'їзд рад 1919 року та його наслідки

2.2Прийняття Конституції України 1919 року та її основні положення

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1919 РОКУ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

3.1 Суспільно-політичні та правові зміни в Україні після прийняття та затвердження Конституції 1919 року

3.2 Вплив Конституції 1919 року на розвиток конституціоналізму в Україні в 20-ті - 30-ті роки ХХ століття

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ідеї конституціоналізму в Україні мають давні історичні витоки. Вони сягають часів Київської Русі, коли на віче укладалися договори між князем і народом, князем і дружиною що відображено, в різних редакціях "Руської Правди".

Пізніше особливу роль у формуванні конституційних ідей відіграла конституція Пилипа Орлика 1710 р. В силу історичних причин вона не розглядала Україну як цілковито самостійну державу, однак, запровадила низку демократичних на той час державних інституцій.

Конституції відображають стан і долю держави та передують практиці її становлення і розвитку, хоча й не завжди успішно. Процес конституційного будівництва в Україні супроводжується становленням і розвитком вітчизняної наукової конституційної думки.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб на основі історичного та правового аналізу документів виявити закономірності створення та зміст Конституції УРСР 1919 рр. та її вплив на становлення Радянської України.

Ця мета насамперед пов'язана з необхідністю вирішення комплексу практичних і теоретичних проблем подальшого розвитку української державності на основі порівняння виявлених аналогічних практичних проблем конституційного розвитку того часу із сьогоденням.

З урахуванням цього об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникали у сфері законодавчого забезпечення життя громадян УРСР з урахуванням їх практичного застосування.

Предметом дослідження обрано відповідні юридичні норми, що закріплювали права держави та громадян УРСР у період з 1919 на національному та союзному рівнях.

РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЗАРОДЖЕННЯ ПРАВА УСРР, ЯК ПЕРЕДУМОВА СТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

1.1 Радянське державне будівництво в Україні в умовах громадянської війни та воєнної інтервенції (весна 1918 -- кінець 1920 роки)

Боротьба за відновлення радянської влади. Під час громадянсь­кої війни Україна була окупована австро-німецькими військами. Аналіз подій весни 1918 р., а також попереднього періоду дозволяє, як це не прикро, зробити висновок, що громадянська війна розпочалася насамперед як війна сил, керованих соціалістичними парті­ями. Найбільш жорстку позицію, що виключали політичний плю­ралізм, займали більшовики. Логіка боротьби призвела до виходу "на поле бою" праворадикальних сил, аж до "білого руху". До цієї боротьби підключилися також іноземні інтервенти. Більшовики опинилися у внутріполітичній, а невдовзі -- і в зовнішньополітич­ній ізоляції, що, можливо, і стало одним з основних чинників, які підштовхнули їх на згубний шлях. Більшовики й у теоретичному плані розглядали громадянську війну як виправданий у певних умовах метод утвердження соціалізму. Отже, війну було розпочато відповідно до фатального лозунга Леніна про перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Ленін проголошував, що більшовики -- єдина партія, яка не боїться такої війни.

"Наша партія за громадянську війну", -- повторював за ним Троцький.

Народ не розпочинав війни. Вибір був у руках політичних партій, перш за все їх лідерів. Коди б вони виявили більше державної мудрості, терпимості, то шанс на мирний характер перетворень у країні, можливо, не був би втрачений. Події жовтня 1917 р. могли бути не переворотом, а процесом радикальних реформ, більш або менш мирно здійснюваних демократичною владою, підтриманою широкими верствами суспільства.

Були потрібні подальші драматичні події, щоб окремі, поки що розрізнені вибухи громадянської війни перетворилися на війну повномасштабну. Однією з таких подій був Брест, наслідки якого виявилися трагічними. Сам Ленін називав Брест "нещасним ми­ром". Він уразив патріотичні почуття народу. Це був той "фунда­мент", на якому розгорнувся антибільшовицький рух в різних регіонах країни. Україна теж не була винятком.

Суворі "военно-економічні" заходи в містах, продрозкладка, комнезами, селянські заколоти стали наслідками "нещасного ми­ру". Він також був каталізатором дальшого розвитку воєнної інтер­венції.

У цілому події 1918--1920 рр. в Україні розгорталися в загаль­ному контексті громадянської війни на території дореволюційної Росії. Разом із тим вони мали свою специфіку і визначалися особливим драматизмом, який виявився у надзвичайній запеклості боротьби за владу, в більш складному, ніж у інших регіонах колишньої імперії, комбінуванні найрізноманітніших політичних сил, їх шви­дкій змінюваності біля керма влади, у поєднанні гасла соціального визволення з гаслом національно-державного суверенітету та ін.

Про українські національно-державні структури, які протис­тояли радянській владі, періоду, що вивчається (Центральна Рада, Гетьманщина, ЗУНР, Директорія), вже йшлося у розділі другому.

Австро-німецькі війська, які у лютому вступили в Україну, вже у середині квітня 1918 р. окупували всю її територію. Радянська влада в Україні була проголошена поза законом. Влада в Україні у перший час після окупації знаходилася ще у Центральної Ради, згодом -- у гетьмана, а фактично --в австро-німецького командування. Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупантів викликали бурхливу реакцію у біль­шості українського народу.

Розгорнулася широка повстансько-пар­тизанська боротьба проти загарбників.

Керівництво цією боротьбою здійснювалося представниками кількох політичних партій. . История государства й права Украинской ССР / Отв. ред. Б.М. Бабий.-- К„ 1976.

Повстанські загони очолювали україн­ські есери, ліві есери, анархісти, більшовики, деякі інші партії.

Під час збройної боротьби на політичну арену вийшли різноманітні отамани, діяльність яких стала однією з характерних рис громадя­нської війни в Україні. Серед них були такі суперечливі фігури, як Махно, Зелений, Григор'єв.

Більшовики, спираючись на допомогу радянської Росії, докла­дали чимало зусиль, щоб відновити в Україні радянську владу. Боротьба за відновлення органів радянської влади розпочалась ще на початку окупації України австро-німецькими військами. 18 кві­тня 1918 р. у Таганрозі, куди евакуювалися ЦВК і Народний Секретаріат, відбулася сесія ЦВК Рад України, де було створено Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу окупантів (Повстанбюро) у складі 9 чоловік. Найбільш значну групу в Повстанбюро складали більшовики, його головою був М.Скрипник.

До складу Повстанбюро входили також ліві есери та ліві українські соціал-демократи.

Постійнодіючі вищі органи влади республіки згорнули свою діяльність. Засідання ЦВК Рад України до III Всеукраїнського з'їзду Рад більше не скликалися. Повстанбюро здійснило певну роботу по мобілізації українського населення на боротьбу проти австро-німецьких окупантів, а також Центральної Ради, а згодом -- гетьманщини. Повстанбюро розповсюдило на території України маніфест ЦВК від 19 квітня 1918 р. із закликом до робітників і селян підняти повстання, керувало створенням на місцях військо­во-революційних комітетів і формуванням українських військових сил у "нейтральній зоні". Проте Повстанбюро не виконало повніс­тю завдань, які доручили йому більшовики. Цим значною мірою пояснюється його розпуск у липні 1918 р. І з'їздом КП(б)У. На прийнятті цього рішення настоювала частина делегатів партійного з'їзду, щоб у такий спосіб виключити зі складу радянських органів України лівих есерів.

Подальшу роботу по відновленню радянської влади в Україні очолила партія більшовиків, яка сформувала спеціальний орган -- Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК). Члени ЦВРК призначалися і відкликалися ЦК КП(б)У. Головою ЦВРК був О.Бубнов. До складу ЦВРК входили В.Затонський, Ю.Коцюби­нський та декілька військових. ЦВРК і підпільні більшовицькі організації, виконуючи рішення І з'їзду КП(б)У, створювали місцеві ревкоми. Вони створювалися спочатку як органи підпільної боротьби і підготовки повстання. У майбутньому ревкоми мали стати -- до виборів Рад -- органами місцевої влади.

Завдання вигнання окупантів ставало особливо актуальним в зв'язку з демократичною революцією, яка розпочалася у Німеччині в листопаді 1918 р. У такій ситуації ЦК РКП(б) визнав повстання в Україні назрілим. Одночасно було визнано за доцільне утворити групу військ Курського напрямку на чолі з Реввійськрадою у складі В.Антонова-Овсієнка, Й.Сталіна і В.Затонського. 19 листопада Реввійськрада Українського фронту прибула до Курська і розпочала організацію наступу сформованих у нейтральній зоні українських радянських дивізій та військ, що їх виділила Реввійськрада РСФРР для допомоги більшовикам України. Тоді ж розпочалася робота по створенню Тимчасового робітничо-селянського уряду України. До Курська разом з членами Реввійськради прибули з Орла члени ЦВК Рад України. Цей процес наштовхнувся на опір деяких великодержавне настроєних діячів у РСФРР. Так, Й.Сталін заявив голові ВУЦВК В.Затонському: "Достатньо грали в уряд і республіку, зда­ється досить, час кидати гру".

І все ж 28 листопада 1918 р. у Курську відбулося перше засідання Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Були прийняті декрет "Про організацію Військової Ради Української Радянської армії", "Тимчасове положення про організацію влади на місцях", "Звернення до нового уряду Німеччини" та інші акти. 29 листопада був оприлюднений маніфест Тимчасового робітничоселянського уряду до робітників та селян України. У маніфесті повідомлялося про скинення гетьмана П.Скоропадського, відміну всіх його законів та розпоряджень, перехід усієї повноти влади до Рад.

Починаючи з 29 січня 1919 р. уряд радянської України став іменуватися Радою Народних Комісарів УСРР, а керівники центральних відомств -- народними комісарами.

Програма діяльності уряду в розгорненій формі містилася у "Декларації Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України", оприлюдненій 28 січня 1919 р. Український радянський уряд в період до III Всеукраїнського з'їзду Рад зосередив свою діяльність на організації вигнання інтервентів і розгрому збройних сил внутрішньої опозиції.

Була здійснена робота по організації виборів до місцевих Рад, проведення губернських і повітових з'їздів Рад і підготовки III Всеукраїнського з'їзду Рад. У цей час спостерігається поступове перетворення з'їздів місцевих Рад у з'їзди місцевих адміністраторів.

Наприкінці листопада 1918 р. Тимчасовий робітничо-селянсь­кими уряд видав декрет "Про організацію влади на місцях". У ньому зазначалося, що радянська влада в Україні відновлюватиметься з урахуванням досвіду державного будівництва в РСФРР. Декрет вимагав негайної організації у містах та селищах України рухомих війсь­ково-революційних комітетів, а в селах -- комітетів бідноти. Ревкоми та комбіди мали створюватися місцевими організаціями КП(б)У. Знову утворювалися надзвичайні органи влади. Радянська влада набувала форми воєнно-пролетарської диктатури.

Більшовики розглядали Ради як найбільш прийнятну для них постійну форму диктатури пролетаріату. 8 лютого 1919 р. Раднарком України видав постанову "Про організацію місцевих органів Радя­нської влади та порядок управління", де ставилося питання про повсюдну передачу влади Радам. Право обирати та бути обраним до них мали особи, що проживають на території України, незалежно від віросповідання, національності та осілості, які досягли 18 років, займаються суспільно-корисною працею, а також військовослужбовці Червоної армії та флоту. Були позбавлені виборчих прав особи, які живуть на нетрудові доходи або використовують найману працю, колишні службовці та агенти поліції, жандармерії, "державної варти" і охоронних відділень, служителі релігійних культів, члени царської сім'ї. Так закріплялися правові обмеження політичних і цивільних прав за класовою ознакою та мотивами соціального походження. У практиці виборів траплялося багато випадків грубих порушень закону, сваволі влади, тиску на виборців. Вирішальну роль відігравали відкритий характер голосування, погрози репресіями в адресу противників радянського режиму.

З'їзди Рад скликалися за багатоступінчастою виборчою систе­мою. Губернські з'їзди Рад складалися з представників міських Рад і волосних з'їздів Рад. На догоду диктатурі пролетаріату в умовах країни з величезною більшістю селянського населення були підвищені норми представництва для робітників.

III Всеукраїнський з'їзд Рад. Конституція УСРР 1919 р. До початку весни 1919 р. на значній частині території України були відновлені Ради. Радянське будівництво в УСРР вступило у нову фазу. На початку березня 1919 р. відбувся III з'їзд КП(б)У. Для участі у його роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова -- найближчого соратника Леніна. III з'їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції УСРР, підкреслив, що вона має закріпити диктатуру проле­таріату у формі Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії, III з'їзд КП(б)У визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякими змінами залежно від місцевих умов. Кулъчицъкий B.C. Утворення Української радянської республіки.-- Львів, 1957.

6 березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з'їзді виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, роз­глянуті військове, продовольче та земельне питання.

10 березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з'їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиції О.Хмельницький.

Проти проекту Конституції виступили ліві есери, які піддали критиці положення, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції.

Але про яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, коли імперіалістична та громадянська війни, розруха, голод призвели до того, що на території колишньої Російської імперії наприкінці періоду, що вивчається, чисельність промислових робітників не пе­ревищувала 800 тис. чоловік.

Безумовно, вони не могли відігравати вирішальну роль у житті країни. Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була чистою фікцією. Насправді владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави. Історія держави і права України: У 2 ч./За ред. А.Й. Рогожина.--К., 1996. -Ч. 2.

Для утримання влади необхідно було мати могутню силу. Розрахунок Леніна на те, що "народ придушити експлуататорів може і при дуже простій "машині", майже без "машини", без особливого апарату, простою організацією озброєних мас", не виправдався. "Озброєна маса" скла­далася майже повністю з селян і солдатів, які підтримували більшо­виків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від них, як тільки був проголошений "воєнний комунізм". Тільки неп врятував більшовицьку диктатуру від загибелі.

У Конституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР, у першому розділі "Загальні положення" визначалися основні завдан­ня диктатури пролетаріату -- здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів, УСРР проголошувалася державою "трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства". Влада трудящих здійснювалася

Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Визначалися структура і компетенція органів вищої державної влади, якими був з'їзд Рад, а в період між з'їздами -- ВУЦВК, який утворювався з'їздом і відповідав перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Раднаркому було надано право вида­вати закони.

Починаючи з травня 1919 р. у законодавчій діяльності стала брати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перей­шов до сесійного порядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вона керувала сесіями, готувала до них матеріали, в першу чергу проекти декретів, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і на місцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питання на вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Пре­зидія також розглядала клопотання про помилування та вирішувала інші питання в порядку управління.

Завідування окремими галузями управління покладалося на наркомати.

Конституція визначила також структуру, компетенцію та по­рядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.

На III Всеукраїнському з'їзді Рад був обраний ВУЦВК у складі 99 членів, з них 89 більшовиків та 10 українських есерів (боротьби­стів). ВУЦВК обрав свою Президію і затвердив склад Раднаркому.

Головою ВУЦВК був обраний Г.Петровський. До складу Раднарко­му увійшли більшовики О.Бубнов, К.Ворошилов, В.Затонський, Е.Квірінг, М.Скрипник, О.Шпіхтер та ін.

ЦК КП(б)У і уряд УСРР після прийняття Конституції вжили заходів до повсюдного переходу влади на території України до Рад. В усіх ланках державного апарату створювалися комуністичні осередки, які очолювали процес радянського будівництва. Досить ак­тивно відбувалося інтегрування більшовицької партії у владні структури. Виборам до Рад передували зміни у адміністративно-терито­ріальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківсь­ку, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Фактично ж було створено 10 губерній, оскільки Одеська об'єдналася з Таврійською. . Історія України. Нове бачення: У 2т. /Зазаг. ред. В.А. Смолія.--К., 1996. -- Т.2.

У квітні -- травні 1919 р. влада в УСРР, як центральна, так і місцева, в основному була організована відповідно до Конституції. Виняток становили прифронтові райони, а також такі, де особливо сильним був опір опозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Всього до червня -- липня 1919 р. було обрано 10 губернських, 95 повіто­вих, 1816 волосних та 14143 сільських виконкомів.

Перебудова органів влади та управління у зв'язку з денікінським наступом. Починаючи з середини 1919 р. радянське будівництво було серйозно ускладнене наступом військ Денікіна.

Серед заходів, що були здійснені партією більшовиків і радянською владою по перетворенню країни у озброєний табір, значне місце зайняла перебудова державних органів відповідно до воєнних умов. ЗО квіт­ня 1919 р. за прикладом Ради оборони РСФРР була створена Рада оборони УСРР. Через Раду робітничої та селянської оборони кому­ністична партія і радянська влада здійснювали безпосередню мобі­лізацію усіх сил та засобів країни в інтересах її оборони. До Ради оборони УСРР входили секретар ЦК КП(б)У, два представники ВУЦВК, голова Раднаркому, наркоми у військових справах, продо­вольства, шляхів сполучень, соціалістичної інспекції, командуючий військами Українського фронту та один з членів Реввійськради, голова надзвичайної комісії по постачанню Червоної армії.

Просування військ білогвардійців, інтервентів та внутрішньої опозиції вимагало від більшовиків утворення надзвичайних органів влади на місцях. У деяких містах і районах України був проголоше­ний воєнний та облоговий стан. Майже в усіх губернських центрах були сформовані комітети оборони. Радянська влада знову виріши­ла посилити роль комбідів -- органів пролетарської диктатури на селі. Комбіди, згідно з декретом ВУЦВК від 14 травня 1919р., стали тут єдиними та надзвичайними органами влади. Роль Ради оборони у державному житті УСРР ще більш зросла в серпні, її компетенція значно розширилася. 28 вересня відбулося останнє засідання

Президії Ради оборони, на якому було ухвалено рішення про евакуацію ЗО вересня 1919 р.

Відновлення радянських органів влади та управління. Наприкін­ці 1919 р. білогвардійці, війська інтервентів і сили внутрішньої опозиції зазнали поразки. Розпочалося відновлення в Україні диктатури пролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29 листопада 1919 р., прийняв резолюцію "Про Радянську владу на Україні", в якій були накреслені завдання диктатури пролетаріату в республіці. Розуміючи небезпечність революційного екстремізму, ЦК партії дав вказівки щодо організації державного апарату, підкресливши необ­хідність посилення зв'язку радянських установ з трудящими масами. Перед представниками центральної влади ставився обов'язок широко залучати бідне та середнє селянство до справи управління країною. Для керівництва партійною та радянською роботою в Україні пленум ЦК РКП(б) запропонував сформувати Тимчасове бюро у складі С.Косіора, Г.Петровського, В.Затонського і Д.Мануїльського.

Відновлення радянської влади наприкінці 1919 -- на початку1920 р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях.

11 грудня 1919 р., в день визволення Харкова і Полтави, в Москві відбулося об'єднане засідання

Президії ВУЦВК та Раднаркому України, на якому було прийнято постанову про створення республіканського органу військово-революційної влади -- Всеукра­їнського революційного комітету, який зосередив в своїх руках вищу законодавчу і виконавчу малу. Його головою став

Г.Петровський. До складу Всеукрревкому тоді були допущені представники партії боротьбистів, зокрема Г.Гринько. Всеукрревкому доручалося організувати всебічну допомогу Червоній армії для розгрому білогвардійців, оста­точно ліквідувати поміщицьке землеволодіння, встановити жорсткий, революційний порядок і після утвердження на більшій частині території України Рад скликати їх IV Всеукраїнський з'їзд.

Основні напрямки діяльності Всеукрревкому були сформульовані в його деклараціях "До робітників та селян України" та "Про воєнну політику на Україні".

22 грудня 1919 р. Всеукрревком затвердив "Тимчасове поло­ження про організацію Радянської влади на Україні", згідно з яким губернські ревкоми призначалися Всеукрревкомом за узгодженням з губернськими комітетами КП(б)У і командуванням Червоної армії. Повітові ревкоми призначалися губернськими ревкомами також за узгодженням з місцевими більшовицькими парторганізаціями та військовою владою.

У другій половині лютого 1920 р. Всеукрревком склав свої повноваження, оскільки виконав покладені на нього завдання. Було прийнято рішення про відновлення ВУЦВК та Раднаркому. Історія України. Нове бачення: У 2т. /Зазаг. ред. В.А. Смолія.--К., 1996. -- Т.2.

Радянське будівництво в УСРР у 1920 р. 25 лютого Президія ВУЦВК ухвалила рішення "Про призначення повсюдних виборів до Рад та про порядок обрання на IV Всеукраїнський з'їзд Рад".

У лютому--квітні відбулися вибори до місцевих Рад. Був ство­рений досить широкий розгалужений низовий апарат радянської влади -- понад 1500 волосних виконкомів і майже 10850 сільських Рад. Відбулися губернські та інші місцеві з'їзди Рад. У виборчій кампанії більшовики забезпечили собі перемогу.

IV Всеукраїнський з'їзд Рад відбувався у непростий час. У квітні 1920 р. був організований новий похід проти радянської влади. На цей раз головною ударною силою були польські війська, а також залишки денікінських військ, очолювані бароном Врангелем, які укрилися на Кримському півострові.

З'їзд Рад, який відкрився 16 травня у Харкові, затвердив такий порядок денний: 1) доповідь уряду і співдоповіді: про взаємовідно­сини між РСФРР та УСРР, про продовольче питання, про освіту;

2) війна з шляхетською Польщею. З'їзд прийняв звернення до робітників, селян та солдатів Польщі, в якому вказав на загарбни­цький характер агресії. Він також звернувся з маніфестом до селян, робітників і солдатів України, в якому закликав їх помножити свої зусилля для розгрому противника. З'їзд Рад доручив ВУЦВК і Раднаркому здійснити мілітаризацію установ та вжити заходів до тимчасового скорочення тих установ, існування яких не було необхідним для оборони країни.

На заключному засіданні IV Всеукраїнського з'їзду Рад був обраний ВУЦВК у кількості 82 членів і 44 кандидатів. Серед членів ВУЦВК було 74 комуністів, 2 укапісти, 3 лівих есери (боротьбисти), З безпартійних.

ВУЦВК і Раднарком, керуючись рішенням IV конференції КП(б)У "Про роботу на селі", ЗО квітня ухвалили постанову про організацію комітетів незаможних селян. Комнезами відрізнялися від комбідів. Якщо останні створювалися у більшості випадків за відсутністю сільських Рад або замість них і тому вважалися органа­ми влади, то комнезами були утворені поряд з місцевими Радами і працювали під їх керівництвом. Масова організація комнезамів розпочалася в червні -- липні 1920 р. Була створена 800-тисячна організація незаможників, яка відіграла помітну роль у зміцненні радянської влади, в проведенні продовольчої політики.

В умовах боротьби з польськими інтервентами та Врангелем радянська влада пішла на створення надзвичайних органів безпосе­редньо у прифронтовій зоні. На більшій же частині УСРР створювалися і діяли Ради. В республіканському масштабі на цей раз були збережені органи влади і управління, передбачені Конституцією 1919р.

Наступ Червоної армії викликав революційний сплеск в Захі­дній Україні. У Тернополі 8 липня 1920 р. був створений тимчасовий радянський уряд Східної Галичини -- Галицький революційний комітет на чолі з В.Затонським, а на місцях -- повітові, міські та сільські ревкоми. Було проголошено створення

Галицької радянсь­кої соціалістичної республіки. Галицький ревком видав декрети про встановлення радянської влади у Східній Галичині, про скасування усіх законів австро-угорської монархії та Польщі, про конфіскацію поміщицьких та церковних земель, про націоналізацію банків і промисловості та ряд інших. Проте в 1920 р. більшовикам не вдалося утвердити радянську владу в Західній Україні та домогтися її возз'єднання з УСРР. МалицкийАІІ. Советская Конституция. --Харьков, 1925.

У листопаді 1920 р. в Харкові відбулася V конференція КП(б)У, яка накреслила основні завдання у зв'язку з переходом до мирної праці. У сфері державного будівництва на перший план висувалося таке завдання, як повсюдний перехід влади від надзви­чайних органів до Рад. Було прийняте рішення про повсюдні перевибори Рад. В основу виборчої кампанії було покладено принцип скликання широких робітничих конференцій, загальних зборів, мітингів. У жовтні -- грудні 1920 р. в багатьох промислових центрах були обрані міські Ради, і всюди в них були забезпечені пролетарська більшість та комуністичне партійне керівництво.

Розвиток федеративних зв'язків УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками Федеративні зв'язки радянських республік до укладення воєнно-політичного союзу.

Наприкінці 1918 -- на початку 1919 рр. отримали розвиток такі форми зв'язків між радянськими республіками, які утворилися ще наприкінці 1917 -- на початку 1918 рр. Ці форми державних зв'язків визначалися такими принципами: тотожність суспільно-економічного і політичного ладу, керівна роль ЦК кому­ністичної партії на території радянських республік, що забезпечило у будівництві федерації особливе становище РСФРР.

Керуючись вказівками ЦК РКП(б), Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР в декларації від 26 січня 1919 р. заявив, що міцний зв'язок з усіма радянськими республіками є умовою торжества радянської влади в Україні. 28 січня Тимчасовий робітничо-се­лянський уряд УСРР за ініціативою

ЦК РКП(б) звернувся безпосе­редньо до радянських урядів Росії, Латвії, Білорусі, Естляндії та Литви з пропозицією укласти тісний оборонний союз. Головним виразником тенденції до об'єднання, провідною силою цього процесу виступали більшовики, які привносили у пролетарські маси дух класової інтернаціональної солідарності, який згуртовував їх на загальній політичній платформі радянської влади і боротьби за соціалізм. На цьому етапі такі лозунги ще позитивно сприймалися значною частиною пролетарів.

Більшовикам необхідно було передусім забезпечити єдність командування Червоною армією України і збройними силами РСФРР. З цією метою Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР вирішив направити постійного представника командування української Червоної армії до Ставки головнокомандуючого зброй­ними силами РСФРР. 11 лютого 1919 р. нарком військових справ Кулъчицъкий B.C. Утворення Української радянської республіки.-- Львів, 1957.

України М.Подвойський видав наказ, згідно з яким військове законодавство РСФРР, а також накази та розпорядження Реввійськради і Наркомату військових справ РСФРР поширювалися на територію України. Встановлювалися також тісні зв'язки між окремими вій­ськовими установами і органами радянських республік, утворюва­лися деякі об'єднані допоміжні органи, діяльність яких була пов'язана з армією.

Велика увага приділялася встановленню єдності в управлінні транспортом. Наприкінці січня 1919 р. уряд УСРР прийняв поста­нову "Про підпорядкування відділу шляхів сполучення Тимчасового робітничо-селянського уряду України Народному комісаріату шляхів сполучення РСФРР".

Значні кроки були зроблені в напрямку об'єднання фінансів. В Україні відкрилися відділення народного банку радянської Росії. Єдиною була грошова система республік, основана на радянському карбованці.

На початку 1919 р. склалася і така ознака тогочасного "феде­ративного характеру" відносин між радянськими республіками, як спільність громадянства.

Раднарком РСФРР для зв'язку і найбільш оперативної коор­динації політики радянських республік призначив при їх урядах своїх уповноважених. У свою чергу, Україна на початку 1919 р. надіслала своїх уповноважених до Раднаркому РСФРР.

Практичні кроки урядів республік по зміцненню державних зв'язків були спрямовані на здійснення більшовицьких ідей націо­нально-державного будівництва, які були закріплені у програмі партії, прийнятій VIII з'їздом РКП(б). Програма партії передбачала федеративне об'єднання радянських

республік як одну з перехідних форм на шляху до повної державної єдності.

У розвитку більшовицької інтеграції в Україні велику роль відіграв III з'їзд КП(б)У. Його постанови знайшли законодавче втілення в рішеннях III Всеукраїнського з'їзду Рад. З'їзд Рад схвалив заходи

Тимчасового робітничо-селянського уряду, спрямовані на здійснення військового співробітництва, зближення з радянсь­кою Росією та іншими радянськими республіками. У першій Конституції УСРР, прийнятій з'їздом, проголошувалося: "Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про повну свою солі­дарність з нині існуючими вже Радянськими республіками та про своє рішення вступити з ними у найтісніше політичне об'єднання". Український радянський уряд, зокрема, обговорив пропозицію Вищої ради народного господарства Росії про об'єднання ВРНГ та Ради народного господарства України. Наприкінці березня 1919 р. було укладено угоду між ВРНГ та РНГ України про проведення єдиної економічної політики.

Встановлювалися й розвивалися контакти і співробітництво також між іншими відомствами радянської Росії та України. Особ­ливо тісною була єдність а галузі зовнішньої політики.

В УСРР та інших радянських республіках на підставі директив більшовицької партії широко враховувався законодавчий досвід РСФРР. Декларація Тимчасового робітничо-селянського уряду УСРР від 26 січня 1919 р. поширила на Україну дію всіх законо­давчих актів РСФРР в галузі охорони праці та соціального страху­вання. Застосовувався й законодавчий матеріал РСФРР, яким регулювалися інші галузі державного життя.

Слід мати на увазі, що при такому федеративному будівництві часто ігнорувалися особливості національного розвитку, прагнення народів до самобутності, розвитку національної культури. Верк Н. История советского государства.-- М., 1997.

Таким чином, ще до укладення угоди від 1 червня 1919 р. між РСФРР, УСРР та іншими радянськими республіками складалися характерні форми державного зв'язку, які знайшли розвиток і юридичне оформлення в наступних договорах, укладених між ними.

1.2 Етапи становлення та розвитку радянського права (весна 1918 -- кінець 1920 роки)

Формування нового права почалося з виданням перших декретів II Всеросійського з'їзду Рад, які сформували основні його принципи. Декрет про суд № 1 відміняв дію старих законів, якщо вони суперечили «революційного правосвідомості». Останнє і стало головним джерелом права за відсутності нових норм. У місцевих судах як основного джерела продовжували діяти норми звичаєвого права. Поступово складається нова судова практика. Революційний правотворчість здійснювалося самими судовими органами, вищими органами влади (з'їздом, ВЦВК, РНК), керівними органами політичних партій і навіть місцевими радами.

Однією з перших сфер, в якій було здійснено законодавче унормування, були шлюбно-сімейні від носіння. У грудні 1917 р. ВЦВК і РНК взяли декрети, скасовувати будь обмеження, що узаконює тільки цивільну форму шлюбу, що встановлювали свободу розлучення. У вересні 1918 р. ВЦВК прийняла Кодекс законний «Про акти цивільного стану, шлюбному, сімейне і опікунській право». У кодексі підкреслювалося, що церковний шлюб не породжує жодних юридичних наслідків переїзд одного з подружжя не тягне обов'язки іншого слідувати за ним; скасовувався принцип спільності майна подружжя. Виховання дітей розглядалося як громадська обов'язок батьків, а не як їх приватна справа. Проголошувався принцип роздільність майна батьків і дітей, заборонялося усиновлення.

У грудні 1917 р. ВЦВК прийняв постанову «Про страхування на випадок безробіття» та декрет «Про страхування на випадок хвороби». Ці заходи соціального захисту забезпечувалися з фондів підприємств. Навесні 1918 р. була сформована нова інспекція праці, обрана профспілковими організаціями. Гурвич Г.С. История Советской Конституции.-- М., 1923.

У грудні 1918 р. був прийнятий перший Кодекс законів про працю РРФСР (КЗпП), узагальнюючий все що передує Радянське законодавство про працю. Дія кодексу поширювалося на всіх осіб, що працюють за наймом в усіх секторах господарства. У кодексі закріплювалися норми праці та відпочинку, встановлювалися пільги для підлітків та жінок. Велика роль у вирішенні питань про працю і відпочинок відводилася профспілкам і інспекціям Наркомату праці. КЗпП замінив систему соціального страхування (виплат із фондів підприємств і установ) системою соціального забезпечення (виплат з централізованих фондів держави), що було пов'язано зі структурними змінами в економіці - суцільний націоналізацією виробництва і централізацією управління і фінансування. КЗпП вводив також трудову повинність для осіб від 16 до 58 років.

Сфера нового цивільного права формувалася в ході процесів націоналізації, яка охопила як об'єкти промисловості, транспорту та фінансів, так і сферу житла. ВЦВК у квітні 1918 р. прийняв декрет «Про скасування наслідування», за яким усі види спадкування (за законом і за заповітом) скасовувалися, спадкова маса обмежувалась сумою в 10 тис. рублів (все інше майно переходило у власність держави) і поступала родичам померлого у вигляді «заходи соціального забезпечення» на праві управління та розпорядження.

Відбулося різке скорочення торговельного обороту, з якого були вилучені націоналізоване майно, цінні папери.

Державна монополія на хліб, текстиль, нафту, сірники і т.п. гранично скоротила товарообіг. Система главкізма виключала товарно-грошові відносини між підприємствами, монополія зовнішньої торгівлі - із сфери експортно-імпортних відносин приватних осіб і приватний капітал. Натуральний продуктообмін витіснив грошові відносини, на правовому рівні відбувалося відповідні витіснення цивільно-правових норм адміністративно-правовим регулюванням. Нормативне заборона приватної торгівлі призвело до того, що областю торгових відносин став зберігся підпільний «чорний ринок», де ці відносини були деформовані і перекручені.

У грудні 1919 р. Наркомюст прийняв Керівні начала з кримінального права РРФСР, стали першою спробою узагальнення практики судів та трибуналів. Згідно отримала широке поширення в цей період теорії «соціальних функцій права», нове кримінальне право повинно було грунтуватися на принципі доцільності, який протиставлявся принципу законності.

На цій ідеї базувалася структура Керівних начал. Вони складалися з введення, розділів про сутність кримінального права, про кримінальному правосудді, про злочин і покарання, про стадії вчинення злочину, про співучасть, про умовне засудження. Законодавець відмовлявся від вичерпного і повного нормування всіх відносин, покладаючись на «соціальне чуття пролетарського суду». Кодекс розумів під правом систему суспільних відносин. Форми вини, необхідна оборона, крайня необхідність не розглядалися в кодексі. Недостатня увага до трактування суб'єктивної сторони злочину призводило до посилення принципу об'єктивного впливу, коли ступінь покарання пов'язувалась з результатом злочину, але не з його мотивами. На міру покарання впливали соціальна приналежність злочинця і соціальна спрямованість діяння. До пом'якшувальною обставиною ставилися приналежність до «незаможним класів», стан голоду, нужди, невігластво і несвідомість.

Практика судового правотворчості отримала в Керівних засадах підтримку у вигляді принципу аналогії при відсутності конкретної норми в законі, що дозволяє конкретний казус, до нього могли застосувати аналогічну норму і вирішити його за аналогією з іншим казусом, урегульованих цією нормою. Свобода тлумачення на практиці вела до сваволі.

Система покарань, передбачених кодексом, включала: навіювання, громадський осуд, бойкот, виключення з колективу, відшкодування шкоди, конфіскацію майна. позбавлення політичних прав, позбавлення волі, розстріл і ін Вільний вибір покарань надавався Ревтрибуналом постановою Наркомюста у червні 1918 р.

У лютому 1919 р. ВЦВК видав положення «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Вся земля визначалася як єдиного державного фонду. Створюються радгоспи, комуни, суспільства по спільній обробці землі. Всі форми одноосібного землекористування розглядаються як відживаючим.

Декрети Другого з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів були першими актами конституційного характеру. У них вирішувалися не тільки поточні, а й фундаментальні проблеми зовнішньої політики, економічних перетворень, влади. Тому факт прийняття цих документів можна розглядати як перший етап конституційного будівництва. Заключним етапом конституційного будівництва стала Конституція 1918 Конституційна комісія була створена на засіданні ВЦВК 1 квітня цього ж року. До її складу увійшли представники від партійних фракцій і від ряду народних комісаріатів. Головою комісії став М. Ч. Свердлов.

Робота над проектом Конституції зайняла чотири місяці. В її ході розгорнулася жвава полеміка між представниками різних фракцій. Обговорювалися наступні питання:

1. Про федеративний устрій держави. Ліві есери пропонували ввести адміністративно-територіальний принцип державного устрою. Пропонувалося надавати кожному суб'єкту федерації найширші права по самовизначення своїй території.

2. Про систему Рад. Ліві есери пропонували, ліквідувавши нижні ланки цієї системи (у дрібних селах і селах), замінити їх традиційними сільськими сходами. В цілому по країні місцеві Ради передбачалося перетворити на муніципальні органи, позбавивши їх політичних функцій.

3. Про Раду Народних Комісарів. Опозиція наполягала на перетворенні цього органу і злиття його з Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом, мотивуючи це ідеєю про нероздільності влади та їх об'єднання в одному органі. Кілька більш помірним була пропозиція про вилучення у РНК законодавчих повноважень і передачі їх З'їзду і ВЦВК.

4. Про соціально-економічних перетвореннях. Радикали наполягали на тотальній спеціалізації власності, на максимальному впровадженні трудової повинності і т.п.

Всі пропозиції опозиції були відкинуті створеної в липні 1918 р. спеціальною комісією на чолі з В.І. Леніним. У проект в якості складової частини увійшла Декларація прав трудящого і експлуатованого народу.

10 липня 1918 на П'ятому з'їзді Рад була прийнята перша Радянська Конституція і обрано новий склад ВЦВК в основному більшовицький. Основні принципи Конституції були сформульовані в її шести розділах: 1. Декларація прав трудящого і експлуатованого народу. 2. Загальне положення Конституції РРФСР. 3. Конституція Coветской влади. 4. Активне та пасивне виборче право. 5. Бюджетне право. 6. Про герб і прапор РРФСР. Из истории советского государства й права.-- М., 1989.

У Декларації визначалася соціальна основа нової державності - диктатура пролетаріату і її політична основа - система Рад робітничих, селян солдатських депутатів. Державний устрій РРФСР носило федеративний характер, суб'єктами федерації були національні республіки. Вищим органом влади Конституція проголошувала Всеросійський з'їзд Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Органами влади на місцях були обласні, губернські, в й волосні з'їзди Рад, які формували свої виконавчі комітети. Компетенція центральних органів влади визначалася наступним чином. Всеросійський з'їзд Рад і ВЦВК стверджували: зміни до Конституції; прийняття до складу РРФСР; оголошення війни і укладення миру; загальне керівництво зовнішньою, внутрішньої та економічною політикою; встановлювали загальнодержавні податки і повинності і т.д. Всеросійський з'їзд Рад мав винятковим правом змінювати Конституцію і ратифікувати мирні договори.

Характерно, що законодавчу владу в РРФСР здійснювали відразу три вищі органи: Всеросійський з'їзд Рад, ВЦВК і РНК.

Виборча система, закріплена Конституцією, відбивала що склалася соціально-політичну ситуацію в країні. До виборів допускалися лише представники окремих соціальних груп, щодо яких не застосовувалися обмеження за ознакою статі, національності, осілості, освіти і віросповідання. Значна частина населення була позбавлена виборчих прав: особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутку; що живуть на «нетрудові доходи»; приватні торговці і посередники; представники духовенства; службовці жандармерії, поліції і охоронного відділення.

Комплекс проголошених конституційних прав громадян ставилося в найтісніший зв'язок з їх обов'язками і оголошувався конкретно гарантованим, а не тільки проголошеним. Чистякова.И. Конституция РСФСР 1918 года.- М., 1984.

Історичне значення Конституції 1918 полягало у створенні правової бази для подальшого законотворчості. Однак більш істотним було її вплив на всю сферу соціальних і політичних перетворень в країні: вона піддала перегляду всю стару систему суспільних відносин, декларував нові принципи і соціальні цінності. Разом з тим вона закріпила реальні механізми влади та формування її структур, поло-підстави нову ідеологію.

Що стосується створення та розвиток системи правоохоронних і репресивних органів, злам старої судової системи почався за ініціативою місцевих Рад. Стихійно виникали судові органи носили досить різноманітний характер: революційні суди, народні суди, мирові суди, адміністративні суди і т.д. У своїх рішеннях ці суди керувалися «революційним правосвідомістю», «революційної совістю» і звичаями.

Першим державним актом, що поклав початок формуванню єдиної судової системи, став листопадовий 1917 декрет РНК РРФСР - Декрет про суд № 1. Він 1 скасував усі дореволюційні судові органи, створені ще судовою реформою 1864 Ліквідовувалися прокуратура і адвокатура, інститут судових слідчих. Натомість їх створювались місцеві колегіальні суди, що складалися з постійного судді і двох чергових народних засідателів. Склад суду обирався місцевими Радами.

Обвинувачами, захисниками і повіреними в суді могли бути будь-які особи, що користуються громадянськими правами за Конституцією. Попереднє слідство здійснювали судді одноосібно.

Касаційними інстанціями, які розглядали не набрали законної сили вироки і рішення нижчих місцевих судів, були повітові і столичні з'їзди місцевих суддів. Касаційне оскарження могло вести до скасування вироку або рішення нижчестоящого суду, коли вищестоящий суд встановлював неповноту або неправильність проведеного попереднього слідства, процесуальних, кримінальних норм, несправедливість вироку чи відсутність складу злочину в діянні засудженого. Справа міг бути повернуто на новий розгляд, а вирок скасовано або змінено в бік пом'якшення покарання.

У своїй діяльності суди повинні були керуватися декретами ВЦВК, РНК, положеннями політичних програм, «революційним правосвідомістю» і «законами повалених урядів», якщо вони не суперечили перерахованим вище норм і принципів. Проте вже в листопаді 1918 р. посилання на старі закони були зовсім заборонені. МалицкийАІІ. Советская Конституция. --Харьков, 1925.

У лютому 1918 р. ВЦВК прийняв Декрет про суд № 2, який розширив підсудність місцевих судів. Нової інстанцією стали окружні суди, що складалися з трьох постійних членів і чотирьох народних засідателів (у цивільних справах) і дванадцяти засідателів під головуванням постійного члена суду (у кримінальних справах). Засідателі приймали рішення не тільки про факт злочину, як це було в суді присяжних, але і про міру покарання. Декрет відтворював слідчі комісії при окружних судах, що обираються місцевими Радами. Створювалися колегії правозаступніков, члени яких підтримували обвинувачення і здійснювали захист у суді. У силу політичних обставин (боротьба з лівими есерами, що мали серйозний вплив у судовій сфері, і недовіра до старих юристам) восени 1918 р. були ліквідовані окружні суди.

У липні 1918 р. РНК прийняв Декрет про суд № 3, далі розширюватися компетенцію місцевих судів. Слідчі комісії перепідпорядковувати місцевим Радам. Касаційні скарги розглядали Поради місцевих народних суддів, сформовані з постійних суддів нижчих судів. Створювався в Москві Касаційний суд для розгляду скарг на рішення та вироки окружних судів.

У кінці листопада 1918 р. ВЦВК затвердив Положення про народному суді РРФСР, яке уніфіковано судову систему січня Республіки. Засновувалася єдина форма суду - народний суд, що складався з одного народного судді і декількох (двох або шести) засідателів. Вибори суддів здійснювалися місцевими Радами, засідателі затверджувалися виконавчими комітетами місцевих Рад. Кандидати повинні були користуватися виборчими вдачами і мати досвід політичної роботи. У своїй діяльності суди повинні були керуватися декретами світської влади і «соціалістичною правосвідомістю».

Захист і звинувачення здійснювали колегії при повітових та губернських виконкомах, що обираються їх Радами. Члени колегій були посадовими особами. Попереднє слідство проводили слідчі комісії, міліція або самі суди.

Принципами нового судового права стали: колегіальність у прийнятті судових рішень, зменшення ролі судового професіоналізму, розширення судового правотворчества, вторгнення в судочинство соціальних і політичних мотивів, зближення судової і владно-управлінської діяльності (рад). Разом з тим в 1918 р. існують часткові спроби повернутися до деяких інститутів і принципам старого судового права.

Декрет про суд № 1 засновував паралельно з місцевими судами особливі суди «для боротьби проти контрреволюційних сил» - революційні трибунали. До їхньої компетенції входила боротьба з контрреволюцією, мародерством, саботажем та іншими «зловживаннями торговців, промисловців, чиновників». До їх складу входили голова і шість засідателів, які обираються губернськими і міськими Радами. Попереднє слідство здійснювали особливі слідчі комісії. Система ревтрибуналів почала формуватися вже в січні 1918 р., коли були створені спеціальні революційні трибунали друку.

З березня по травень 1918 Наркомат юстиції розробляв проект декрету «Про революційні трибунали», який був прийнятий РНК в травні 1918 р. Наказувалося збереження ревтрибуналів тільки у великих центрах та їх скасування в інших місцях. Поділ трибуналів за напрямами діяльності також скасовувалося. Була зроблена спроба укрупнити і централізувати діяльність цих органів. Одночасно вживалися заходи до розділення юрисдикції трибуналів та місцевих судів. Разом з тим Ревтрибуналом була залишена повна свобода у виборі заходів «боротьби з контрреволюцією».

У період громадянської війни система ревтрибуналів була піддана істотних змін. У лютому 1919 р. ВЦВК своєю постановою підтвердив, що Ревтрибуналом зберігаються тільки в губернських центрах і великих містах.

До їх складу входять три члени, що обираються виконкомами Рад. Трибунали перевіряли слідчі дії ЧК, які поряд зі слідчими комісіями здійснювали попереднє слідство. Судовий розгляд у трибуналах мало починатися не пізніше сорока восьми годин з моменту закінчення слідства.

Положення про Ревтрибуналом (1919 р.) закріпило кілька галузевих видів цих органів: військово-польові суди, залізничні трибунали, транспортні суди, що мали статус революційних трибуналів.

У березні 1920 р. нове «Положення про Ревтрибуналом», прийняте ВЦВК, скасовували спеціальні слідчі комісії, поклавши їх функції на органи ВЧК і особливі відділи, до складу трибуналів стали входити представники губернської ЧК. Чистякова.И. Конституция РСФСР 1918 года.- М., 1984.

Особливості судового процесу, характерні для ревтрибуналів, пояснювалися умовами громадянської війни. Прискорене судочинство, застосування вищої міри покарання, свобода у виборі заходів кримінальної репресії, використання в якості захисників і обвинувачів тільки штатних членів колегії при Радах, яскраво виражені геніальні критерії при призначенні покарань - все це надавало характер надзвичайності цим судовим органам. Тому при переході до непу (1921-1923 рр.). Система ревтрибуналів була істотно реорганізовано і велика частина ревтрибуналів скасована.


Подобные документы

  • Політика радянської влади в Україні 1919 року. Характеристика Конституції УСРР 1919 року: вплив на державотворення країни. Основні завдання, положення Конституції та ідеологічне обґрунтування. Конституція державної влади: центральних та місцевих органів.

    реферат [28,8 K], добавлен 28.10.2010

  • Наявність Конституції – одна з головних ознак, з якої судять, наскільки розвинута певна держава і наскільки розвинута її правова система. Характеристика Конституцій 1919, 1929, 1937 і 1978 років. 1991 рік - новий етап у розвитку конституційного процесу.

    реферат [43,5 K], добавлен 19.02.2011

  • Створення умов для радикальних демократичних перетворень в українському суспільстві та державі після проголошення Декларації про державний суверенітет України. Підготовка і прийняття нової Конституції України: історичне значення для суспільства.

    реферат [21,2 K], добавлен 29.10.2010

  • Український гетьман Пилип Орлик. Проголошення "Конституції прав і свобод Запорозького війська". Як складалася Конституція. Ключові моменти. Принципи побудови української держави. Стосунки із закордонними державами. Запровадження Конституції в життя.

    реферат [14,1 K], добавлен 15.09.2008

  • Наслідки розпаду Австро-Угорської імперії. Хід подій розпаду імперії, розподіл кордонов и влади. Соціалістична революція 1919 р. Основни причини виникнення Угорської Радянської Республіки, вплив угорської комунистичної партії. Режим Миклоша Хорти.

    реферат [26,6 K], добавлен 16.02.2011

  • Українська Радянська Соціалістична Республіка як одна із п`ятнадцяти союзних республік, що веде свою історію з 1917 року. Ухвалення першої Конституції. Діяльність українського державного діяча Раковського Х.Г. Україна в системі "договірної федерації".

    презентация [2,1 M], добавлен 09.04.2011

  • Основні особливості історії Радянської України у сфері культурного життя. Сутність хронологічної послідовності розвитку освіти. Значення освіти у суспільно-політичному житті країни. Становище загальноосвітньої школи, розвиток середньої і вищої освіти.

    реферат [52,5 K], добавлен 26.12.2011

  • Діяльність Верховної Ради України у 1994-1998 роках. Інститут президентства в Україні. Березневі парламентські вибори 1998 року та подальша діяльність Верховної Ради. Прийняття Конституції України. Результати виборів Президента у 1994 та 1999 роках.

    реферат [19,8 K], добавлен 28.09.2009

  • Утворення СРСР. Взаємодія союзних та республіканських органів влади, їх правовий статус. Соціально–економічний лад, державний устрій України за Конституцією УРСР 1937 р. Західні регіони України у міжвоєнний період. Утворення національних організацій.

    реферат [29,1 K], добавлен 03.03.2009

  • Встановлення радянської форми державності на Україні в 1919 році. "Воєнний комунізм" як модель державного регулювання економіки. Хвиля стихійного селянського руху проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Основні причини переходу до непу.

    курсовая работа [41,5 K], добавлен 20.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.