Царський уряд, що втратив під час російсько-японської війни 1904-1905рр. майже всю Тихоокеанську ескадру і кращі кораблі Балтійського флоту, послані на Далекий Схід, направляв зусилля на відновлення і подальший розвиток військово-морського флоту. З цією метою в період з 1905 по 1914 р. було розроблено декілька суднобудівельних програм, які передбачали добудову раніш закладених 4 ескадрених броненосців, 4 броненосних крейсерів, 4 канонерських й 2 підводних човнів, 2 мінних загороджувачів і споруду нових 8 лінійних кораблів, 4 лінійних і 10 легких крейсерів, 67 ескадрених міноносців і 36 підводних човнів. Проте до початку війни жодна з цих програм не була завершена.

Отже, наполегливе суперництво в нарощуванні військово-морської потужності розвернулося перед першою світовою війною між Німеччиною і Англією. Англія, що володіла обширними колоніями на всіх континентах, займала перше місце в світі з військово-морських сил і торгового флоту. Військово-морський флот Німеччини значно поступався англійському. Змагання в будівництві військово-морського флоту між Німеччиною і Англією продовжувалося аж до початку першої світової війни. До 1914 р. німецький флот міцно зайняв друге місце серед флотів найбільших морських держав. Скажена гонка озброєнь, якою були охоплені Англія і Німеччина, знаменувала собою наближення війни.

3.2. Класи кораблів, бойові засоби і зброя

Досвід перших воєн, особливо російсько-японської війни, пред'явив нові вимоги до різних класів кораблів, зброї і бойових засобів військово-морських флотів.

Для лінійних кораблів виникла необхідність посилення артилерії головного калібру 305-381 мм до 8-12 знарядь і протимінного калібру 120-150 мм до 14-18 знарядь за рахунок відмови від середнього калібру, посилення броні головного поясу до 305-350 мм і розширення площі бронювання з метою підвищення живучості корабля в бою, збільшення водотоннажності до 25-27 тис. і швидкості ходу до 23-25 вузлів.

Услід за Англією приступили до споруди лінійних кораблів типу "дредноут" і інші крупні морські держави.

Слід зазначити, що в розвитку класу лінійних кораблів спостерігалися дві тенденції, які найяскравіше виявилися і англійському і німецькому флотах. Вони пояснювалися різними оперативно-тактичними міркуваннями. Німці, чекаючи нападу сильнішого, англійського флоту поблизу своїх берегів, головну увагу звертали на посилення броні і збільшення числа знарядь, нехтуючи до певної міри навіть швидкістю ходу. Англійці ж надавали першорядне значення швидкості ходу і калібру знарядь, щоб можна було позбавити супротивника ініціативи у виборі часу і місця бою.

Французькі і італійські лінкори передвоєнної споруди мали також досить хороші тактико-технічні елементи. Характерною особливістю італійських лінійних кораблів була перевага в швидкості ходу при тому ж бронюванні. Лінійні кораблі австро-угорського флоту трохи поступалися французьким і італійським.

Перші російські кораблі-дредноути ("Севастополь", "Гангут", "Петропавловськ" і "Полтава") були закладені літом 1909 р. на Балтійському і Адміралтейському заводах в Петербурзі відповідно до програми кораблебудування 1908 р. Споруда їх затягнулася, і вони вступили в лад тільки в листопаді-грудні 1914 р., тобто вже після початку світової війни [18; 63]. Напередодні війни народився новий тип важкого крейсера - лінійний крейсер, що мав велику за тим часом швидкість (майже 30 вузлів), сильну артилерію (до 12 356 мм знарядь головного калібру) і могутню броню (до 300 мм). Крейсера цього типу мали турбінні двигуни і приймали велику кількість рідкого палива. По своїх бойових якостях вони залишили далеко позаду старі броненосці крейсера.

У всіх флотах велика увага приділялася розвитку легких крейсерів і ескадрених міноносців. Збільшення швидкості ходу й протимінної артилерії лінійних кораблів і крейсерів зажадало значного збільшення швидкості ходу (до 30 вузлів і вище) й посилення артилерійської і торпедної зброї легких крейсерів і есмінців. Старі типи цих кораблів вже не могли виконувати своїх завдань в ескадреному бою.

В передвоєнні роки в найбільш крупних державах почалися роботи із створення гідролітаків. Було сконструйоване і побудоване декілька типів таких машин, але майже всі вони до початку війни не вийшли із стадії досвідчених випробувань. Лише в ході війни на озброєння флотів стали поступати літаки, придатні для вирішення бойових завдань, серед них "Авро" (Англія), "Бороль" (Франція), "Флугбот" (Німеччина).

Розвиток різних класів кораблів, збільшення числа підводних човнів у складі флотів і їх бойових можливостей, а також зародження морської авіації зажадало подальшого вдосконалення всіх видів зброї і створення нових засобів боротьби. Особливу увагу було звернено на поліпшення тактико-технічних даних морської артилерії, оскільки вона продовжувала залишатися головною зброєю флоту. До початку першої світової війни калібр важких знарядь збільшився до 356-381 мм, протимінної артилерії - до 152 мм; з'явилися зенітні знаряддя калібром до 76 мм. Зросли також початкова швидкість снарядів - до 950 м/сек, скорострільність крупних знарядь - до двох пострілів в хвилину, дальність стрільби - до 120 кабельтових.

Одночасно збільшилася відносна вага снарядів, їх пробивна і фугасна дії, оскільки снаряди стали начиняти сильнішими вибуховими речовинами; удосконалювалися методи управління артилерійським вогнем. Мистецтво управління вогнем завжди було найважливішим чинником в бою надводних кораблів.

Слід зробити висновок, що англійський флот вступив в першу світову війну менш підготовленим до ведення артилерійського бою, чим німецький флот. За далекобійністю англійські і німецькі знаряддя головних калібрів були приблизно однакові. Але фугасні снаряди англічан не проникали через броню німецьких кораблів, а у разі проникнення не заподіювали крупних пошкоджень. Німецькі ж снаряди пробивали слабкішу броню англійських кораблів і призводили сильні руйнування. Англійці не змогли також розробити до війни власної системи управління артилерійським вогнем. Вже в ході війни вони зрозуміли, що відстали в цій справі.

3.3. Організація і управління

Військово-морські сили найбільших держав (Англія, Німеччина, Франція, Росія і ін) складалися з флотів (флотилій), розташованих на різних морських театрах. Флот був вищим оперативним об'єднанням, яке залежно від складу своїх сил, цілей і характеру війни могло вирішувати не тільки оперативні, але і стратегічні задачі.

Основним оперативним об'єднанням лінійних сил (лінійні кораблі, лінійні і броненосці крейсера) у всіх флотах, за винятком турецького, була ескадра. Ескадри могли бути однорідними, такими, що складалися з кораблів одного класу (наприклад лінкорів або крейсерів), і змішаними, до складу яких входили кораблі різних класів (лінкори, крейсера, ескадрені міноносці). За наявності декількох ескадр на одному театрі вони зводилися в крупні оперативні об'єднання (наприклад, англійські 1-й, 2-й і 3-й флоти). З легких надводних сил (легкі крейсера, ескадрені міноносці, міноносці), підводних човнів і кораблів спеціального призначення (мінні загороджувачі, тральщики, сторожові кораблі, канонерські човни і ін) створювалися однорідні або змішані (знову-таки залежно від наявності кораблів даних класів) оперативні і тактичні з'єднання - флотилії, дивізії, бригади, дивізіони, загони. При цьому слід відмітити, що однотипні з'єднання в різних флотах носили різні назви. Наприклад, з'єднання ескадрених міноносців і міноносців в англійському, німецькому, французькому і австро-угорському флотах називалися флотиліями, в російському - дивізіями, а в італійському - бригадами, незалежно від кількості кораблів, що входили в них. Чисельний склад об'єднань і з'єднань був самий різноманітний.

Організація командування військово-морськими силами в різних країнах була також різною. У Англії головним органом управління флотом було Адміралтейство, яке осінню 1911 р. очолив У. Черчилль в якості першого лорда Адміралтейства (морського міністра). Адміралтейство займалося плануванням будівництва флоту і його бойовою підготовкою, розробкою планів операцій і управлінням бойовими діями оперативно-стратегічного масштабу. У англійських морських силах існував ще пост першого морського лорда, тобто головнокомандуючого всіма флотами. Цей пост з жовтня 1914 р. займав адмірал лорд Фішер. У 1912 р. був створений Морський генеральний штаб, але він до початку війни не знайшов свого місця в системі управління флотом. Начальником Морського генерального штабу на початку війни був віце-адмірал Стерді, а з 1 листопада 1914 р. - контр-адмірал Олівер. [2; 36]. Права і обов'язки командувачів окремими флотами були обмежені розробкою і веденням бойових дій оперативно-тактичного масштабу, бойовою підготовкою особового складу кораблів і об'єднань і змістом їх в боєздатному стані.

Верховне командування морськими силами в Німеччині неподільно належало кайзерові, якому підкорялися: Морське міністерство (статс-секретаріат імперського морського управління), що очолювалося гросс-адміралом Тірпіцем, Морський кабінет кайзера, на чолі якого стояв адмірал Мюллер, і Адмірал-штаб (морський генеральний штаб), керований адміралом Полем. Морське міністерство відало організацією, управлінням й матеріальним забезпеченням флоту. Безпосереднього впливу на керівництво бойовою діяльністю флоту під час війни воно не надавало. Морський кабінет займався головним чином питаннями комплектування і проходження служби офіцерським складом. Адмірал-штаб, як орган верховного головнокомандуючого (кайзера), здійснював розробку планів операцій, розподіл сил по морських театрах в відповідності з поставленими перед флотом завданнями. Командувачі силами на Північному і Балтійському морях були безпосередньо підпорядковані кайзерові. Вони відповідали за бойову підготовку, комплектування, технічний стан корабельного складу, а у військовий час і за ведення бойових дій своїх флотів [25; 296]. Як видно з наведеної структури органів управління флотом і функцій, що виконувалися ними, в Німеччині фактично не існувало вищого морського командування, яке б повністю відповідало за ведення війни на морі. Це обставина вкрай несприятливо позначалася на бойовій діяльності флоту.

На чолі управління морськими силами Франції стояв морський міністр з своїм оперативним органом - морським генеральним штабом. Йому безпосередньо підкорялися командувач флотом Середземного моря й командувач морськими силами Каналу. Генштаб розробляв плани операцій і керував їх виконанням. [21; 342]

Головнокомандуючий італійським флотом (він же командувач першою ескадрою) герцог Абруцький підкорявся начальникові Морського генерального штабу адміралові ді Ривелю, що здійснював вище керівництво бойовою діяльністю флоту. Морське міністерство з своїми управліннями і відділами відало кораблебудуванням, комплектуванням особового складу й мобілізацією, тими видами озброєння, розвитком берегової оборони, а також устаткуванням військово-морських баз і портів й матеріально-технічним постачанням флоту, тобто всім тим, що відносилося до загальної підготовки флоту до війни.

В Австро-Угорщині флот знаходився в підпорядкуванні головнокомандуючого збройними силами країни. Морського міністерства не існувало. Його функції виконував морський департамент військового міністерства. Начальник цього департаменту мав велику самостійність і міг особисто докладати імператорові про всі найважливіші питання будівництва, зміст і управління флотом.

В Туреччині система управління флотом перед початком військових дій на Чорному морі була порушена. З прибуттям німецьких крейсерів "Гебен" і "Бреслау" командувачем морськими силами став німецький адмірал Сушоп, який часто віддавав накази через голову морського міністра Ахмета Джемаля [16; 48].

Органом управління військово-морськими силами Росії в цілому являлось Морське міністерство, яке з 1911 р. очолював адмірал І.К. Григорович. До складу Морського міністерства входили: Адмиралтейств-рада, головою якої був безпосередньо морський міністр, Головний морський штаб, Головний військово-морський суд, Головне військово-морське судне управління, Головне управління кораблебудування, Головне управління гідрографії, Головне морське господарське управління і інші управління, відділи і підрозділи. В 1906 р. був створений Морський генеральний штаб, на який покладалося вирішення стратегічних проблем, планування будівництва флоту, проведення його мобілізації, керівництво загальною підготовкою морських сил до війни. Установа Морського генерального штабу була позитивним чинником в справі відновлення військово-морських сил Росії. З його створенням значно змінилися функції Головного морського штабу, у веденні якого тепер знаходився особовий склад флоту, стройова, розпорядлива і військово-карна частини, а також законодавча частина морського відомства.

Отже, морському командуванню в Англії, Німеччині і Італії крім флотських об'єднань і з'єднань була повністю підпорядкована і берегова оборона країни, зокрема морські фортеці, військово-морські бази і військові порти з їх гарнізонами. Це позитивно позначалося на організації і веденні оборони узбережжя в цих країнах. У інших державах цього не було. У Франції, наприклад, існувала подвійна система підпорядкування берегової оборони. Все узбережжя країни було розбите на морські округи, кожний з яких ділився на декілька секторів. На чолі округу стояв морський начальник, але відносно командування сухопутними військами свого округу він підкорявся безпосередньо військовому міністрові. Начальниками ж секторів призначалися флотські або армійські офіцери, залежно від того, які сили там переважали. У Австро-Угорщині берегова оборона знаходилася у веденні Військового міністерства. Що стосується Росії, то до початку війни не було встановлено єдиної системи берегової оборони в масштабі країни. Сухопутна оборона більшості морських фортець і військово-морських баз і портів знаходилася у веденні Військового міністерства. Командири військово-морських баз (портів) і начальники їх гарнізонів (коменданти) були незалежні один від одного. Тільки у одному Севастополі комендант фортеці підкорявся головному командирові порту.

3.4. Система комплектування

Єдиної системи комплектування рядовим складом флотів не існувало. У одних державах воно проводилося шляхом вільного найму (вербування), в інших - за військовою повинністю, і в третіх - за змішаною системою, частково шляхом вербування, частково за військовою повинністю.

В Англії рядовим складом флот комплектувався шляхом вільного найму. Ті що бажали служити на флоті підписували контракт на 5 або на 12 років, з подальшим продовженням служби при позитивній атестації ще на 6 років для перших і на 10 років для інших. Ті що уклали контракт на 5 років відразу ж прямували на кораблі матросами 2-ої статті, а ті, хто мав контракт ні 12 років, вступали до шкіл юнг після закінчення яких направлялися на судна й продовжували там службу матросами, отримуючи підвищення в статтях. Кращі з них проводилися і унтер-офіцери. Для підготовки молодших фахівців артилерійської і мінної спеціальностей існували школи старшин, куди приймалися ті хто закінчив школи юнг. З інших спеціальностей ніяких шкіл ні для старшин, ні для офіцерів не існувало. Кадри готувалися практичним шляхом, на кораблях. Після складання відповідних іспитів унтер-офіцери проводилися в офіцери. Для підвищення кваліфікації офіцерів-артилеристів, мінерів і штурманів існували спеціальні класи. У Англії була Військово-морська академія, але з дуже коротким терміном навчання - усього 4 місяці. В неї приймалися старші офіцери і адмірали. [4; 337].

Прийнята в Англії система комплектування флоту мала ту позитивну сторону, що в результаті тривалої служби особовий склад отримував великий досвід і хорошу морську витримку. Але ця система не забезпечувала накопичення резерву. Ось чому вже в ході війни англійці вимушені були частково ввести військову повинність.

Німецький флот комплектувався по військовій повинності, а також за рахунок юнг і добровольців. Термін служби на флоті був встановлений трирічний, після якого слідувало зарахування в резерв різних ступенів до 40-річного віку. Молодший командний склад і фахівці флоту комплектувалися на юнг, що закінчили школу, і добровольцях після відповідної підготовки. Інженер-механіки для флоту готувалися з осіб, що закінчили середні технічні училища і що мали стаж практичної роботи на кораблебудівних заводах. Їх направляли служити на кораблі, а потім після річного навчання у класі морських інженерів проводили іспити в інженер-механіки флоту. Військово-морська академія Німеччини мала дворічний термін навчання.

Офіцерський склад англійського і німецького флотів комплектувався за класовим принципом - з дворян і буржуазії. Тільки інженер-механіки флоту Німеччини могли бути вихідцями з інших класів.

У Франції система комплектування флоту була досить складна. Рядовим складом флот комплектувався на основі так званого морського запису, вербування "мисливців" і загальною військовою повинності. "Морський запис" полягав в тому, що все чоловіче населення приморської смуги Франції у віці від 18 до 50 років відносно військової служби закріплювалося за флотом. Проте на практиці "записані" служили на флоті не більше ніж 45 місяців, а потім могли за бажанням або продовжувати службу, або звільнятися в запас. "Записані" користувалися рядом привілеїв в отриманні пенсій, нагород і занять морським рибальством. У 1912р. для них був скорочений термін обов'язкової служби до 2 років. Ті, хто залишався служити далі, мали право по своєму вибору вступати до шкіл флотських фахівців і просуватися по службі аж до офіцерського чину.

При вербуванні "мисливців" підписувався контракт на 5 років по вибраній ними самими флотській спеціальності. Бракуюче число новобранців після прийому "записаних" і "мисливців" поповнювалося шляхом військової повинності з терміном обов'язкової служби 2 роки. У французькому флоті, як і в інших флотах, була школа юнг, яка давала основний контингент для шкіл молодших фахівців флоту.

Австро-угорський і італійський флоти комплектувалися за військовою повинністю з населення приморських округів або осіб, які до заклику мали якесь відношення до моря (торгові моряки, рибаки) або флоту (суднобудівники). У італійському флоті, крім того, існувала школа юнг. Терміни служби: у австро-угорському флоті - 12 років, з них 4 року на дійсній службі, 5 років в запасі і 3 року в ополченні; у італійському - 4 року на дійсній службі і 8 років в запасі. Для підготовки молодших фахівців і офіцерських кадрів були відповідні школи і училища.

Офіцерський корпус австро-угорського флоту формувався з урахуванням не тільки класового, але й національного принципу. Переважна більшість офіцерів були австрійськими німцями. Рядовий же склад комплектувався окрім німців, з угорців, італійців і представників слов'янських народів.

Система комплектування російського флоту була майже повністю основана на військовій повинності. Згідно положенню, затвердженому в 1912 р., до служби на флоті обов'язково притягувалися після досягнення закличного віку і придатні за станом здоров'я всі особи, судноводійські звання, що мали, і звання суднових механіків, а також що плавали на торгових судах матросами, рульовими і кочегарами. Далі перевага віддавалася новобранцям із заводських робочих, що мали спеціальності у слюсарний, токарній, котельній і ковальській справі, мотористах, електромонтерах, телеграфістах і інших фахівцях. Тому серед рядового складу флоту завжди був значний прошарок заводських робочих, що створювало сприятливі умови для розвитку революційного руху на флоті. Бракуюча частина рядового складу набиралася з жителів приморських і надрічкових районів країни.

Загальний термін служби для рядового складу флоту був встановлений 10 років, з яких 5 років дійсної служби і 5 років в запасі.

У передвоєнні роки для Балтійського флоту була відкрита в Кронштадті школа юнг. Створюючи її, Морське міністерство не тільки мало на увазі підвищення якості підготовки особистого складу флоту, але і переслідувало політичні цілі. Через школу юнг воно розраховувало підготувати зраджених царському самодержавству служак, яких можна було б використовувати в боротьбі з революційним рухом на флоті. Проте розрахунки царських властей і в цій справі не виправдалися. Не дивлячись на жорстокі репресії і спроби створення певного прошарку благонадійних серед особового складу, революційний рух на флоті все більше зростав.

Для підготовки фахівців унтер-офіцерського звання на балтійському і Чорному морях існували учбові загони, в складі яких були артилерійські і мінні школи. Крім того, були створені різні школи, класи і учбові загони. Офіцерський склад флоту комплектувався з дітей дворян, буржуазії, офіцерів і чиновників. В інженерні училища приймалися й вихідці з інших верств населення. Підготовка офіцерських кадрів велася в Морському корпусі, спеціальних класах і Морській академії.

Отже можна зробити висновок, що в ході першої світової війни в багатьох країнах система комплектування флотів рядовим і офіцерським складом зазнала значних змін. Війна викликала велику витрату флотських кадрів. Набір в навчання поповнень не могли вестися по довоєнних нормах і принципах. Були скорочені терміни підготовки, відмінені деякі цензові обмеження в проходженні служби офіцерським складом, розширений допуск в офіцерський корпус для вихідців з дрібнобуржуазних шарів.

3.5. Бойова підготовка

У німецькому флоті велика увага приділялася артилерійській стрілянині, яка велася на великих дистанціях по щитах, рівних за площею кораблям. По рівню артилерійської підготовки британський флот значно поступався німецькому. Відомий англійський військово-морський історик X. Вільсон потім признавався, що "в перший період війни британські кораблі… виявили в цьому відношенні значну і вельми небезпечну слабкість в порівнянні з німецькими" [3; 46]. У обох флотах міноносці проводила залпова торпедна стрільба, а німецькі міноносці, крім того, практикувалися в денних торпедних атаках. Німці ставили учбові мінні загороди, а потім їх витралювали тральщиками, обладнаними із застарілих міноносців.

У англійському і німецькому флотах велике значення надавалося морській підготовці особового складу і тренуванню об'єднань у сумісному плаванні. Крупним недоліком в бойовій підготовці того і іншого флотів було те, що вони не готувалися до сумісних дій з сухопутними військами. Якщо говорити про рівень бойової підготовки в цілому, то в німецькому флоті він був декілька вище, ніж в англійському, особливо в області тактики і використанні зброї. У інших західноєвропейських флотах бойова підготовка ніяких істотних відмінностей не мала, хіба що проводилася вона на нижчому рівні в порівнянні з флотами Німеччини і Англії.

Особливе положення відносно бойової підготовки займав турецький флот. Рядовий склад флоту комплектувався в основному за рахунок селян мусульманського віросповідання. Кадри молодших фахівців флоту й унтер-офіцерів не готувалися. Штати офіцерського складу на кораблях і в частинах були неймовірно роздуті. На 10 матросів до початку війни доводилося 8 офіцерів.

Декілька детальніше слід зупинитися на бойовій підготовці російського флоту, оскільки вона мала деякі характерні особливості. Передові офіцери російського флоту важко пережили трагедію Цусіми. Вони звернули увагу перш за все на бойову підготовку особового складу. І, треба сказати, досягли в цьому напрямі чималих результатів, особливо в Балтійському флоті.

Велика увага на Балтійському флоті зверталася на артилерійську підготовку. Російські кораблі передвоєнного періоду по потужності свого артилерійського озброєння дещо поступалися однотипним кораблям німецького флоту. Тому добитися рівності або переваги над супротивником можна було тільки за рахунок мистецтва артилерійської стрільби. Було значно збільшено кількість практичної стрільби, покращувало забезпечення їх боєприпасами. У 1910 р. були введені спеціальні прилади для навчання артилеристів управлінню огнем одиночною корабля і пристосування для швидкого заряджання знарядь.

Важливе місце в плані війни на Балтійському морі відводилося оборонним мінним постановкам. Для здійснення їх була потрібна завчасна і ретельна підготовка, тим більше що Балтійський флот не мав в своєму розпорядженні достатньої кількості спеціальних загороджувачів. Осінню 1909 р. був сформований загін мінних загороджувачів, який з весни наступного року приступив до посиленої бойової підготовки, направленої на виконання мінних постановок, визначених планом війни. Кораблі загону і ескадрені міноносці 1-ої мінної дивізії практикувалися в постановці учбових мін в районах майбутніх оборонних мінних загород.

Не менш серйозною була організована на флоті підготовка по використанню в майбутній війні торпедної зброї. На озброєння були прийняті торпеди нових зразків (1908, 1910, 1912 рр), які вимагали всебічного випробування. Іншими стали і носії торпедної зброї - міноносці і підводні човни. Необхідно було розробити більш довершені методи торпедної стрільби. Центром бойової підготовки з використання торпедної зброї була 1-а мінна дивізія флоту. Тут і були випробувані нові торпеди і розроблений спосіб залпової стрільби за площею з трьох міноносців, збройних трьома однотрубними апаратами. З 1910 р. бойова підготовка по використанню торпедної зброї розвернулася також в бригаді підводних човнів Балтійського флоту. Човни притягувалися до участі у всіх ученнях і маневрах флоту, в ході яких вони відпрацьовували прийоми атак бойових кораблів і транспорту. У 1912 р. підводники розробили метод залпової стрільби віялом. Він був перевірений в торпедній стрілянині 1912-1913 рр. і дав задовільні результати.

Особливу турботу в передвоєнний час командування Балтійського флоту проявляло про підготовку об'єднань флоту до бою на мінно-артилерійській позиції в гирлі Фінської затоки. У 1911-1913 рр. тут були проведені численні учення і маневри з відробітку об'єднаннями флоту сумісного бойового маневрування на позиції підвищення ефективності артилерійської стрільби і торпедних атак, темпів і точності постановки мін.

Велика увага була обернена на відробку сумісних дій флоту з сухопутними військами. Проводилися стратегічні і оперативні ігри й вчення. Зимою 1912 р. була проведена гра з оборони столиці - Петербургу - від ворожого десанту, а літом - вчення 2-ої мінної дивізії і військ 22-го армійського корпусу з обороні шхерного району.

У загальній системі бойової підготовки чимале значення надавалося вивченню морського театру. Незважаючи на оборонний характер російського плану війни на Балтійському морі, командування флоту не втрачало надії на ведення активних дій і південної частини морить. Плаваючи в цьому районі, російські кораблі визначали місця майбутніх активних мінних загород, можливі позиції підводних човнів, тренувались у веденні всіх видів морської розвідки, у тому числі і радіотехнічною. [6; 238]

В цілому бойова підготовка Балтійського флоту в передвоєнні роки відповідала тим завданням, які ставилися перед флотом планом війни на Балтійському морі. Завдяки серйозно продуманій системі навчання особового складу Балтійський флот, сильно ослаблений в період російсько-японської війни, за порівняно короткий термін (5-6 років) став значною силою. Велика заслуга в цьому належала прогресивній частині офіцерського складу, що слідувала кращим бойовим традиціям російського флоту.

Інакше йшла справа з бойовою підготовкою на Чорноморському флоті. Тут не було тієї копіткої і цілеспрямованої роботи з навчання особового складу, яка велася на Балтиці. Спроби командування флоту направити бойову підготовку на рішення задач, що витікали з плану війни, не привели до бажаних результатів. У 1912-1913 рр. Чорноморський флот фактично не проводив бойової підготовки. Командування флотом було налякане, підйомом революційного руху, що захопив також і Чорноморський флот, і в серпні 1912 р. ввело на флоті військовий стан, відмовившись від бойового навчання. На бойову підготовку Чорноморського флоту в передвоєнні роки негативний вплив зробили події на Балканах - балканські війни. Царський уряд, побоюючись прямого втручання Німеччини й Австро-Угорщини в ці війни і ослаблення своїх позицій в боротьбі за чорноморські протоки, протягом дев'яти місяців з кінця 1912 р. тримало Чорноморський флот в чотиригодинній готовності до виходу в море. Підсумкових маневрів в 1913 р. флот не проводив. Планова бойова підготовка на флоті оновилась тільки з початком літньої кампанії 1914 р. і відбувалася в напруженій обстановці останніх передвоєнних тижнів. Надолужити упущене в попередні роки в короткий термін було неможливо.

Таким чином, морські сили Росії на Чорному морі вступили у війну недостатньо підготовленими в бойовому відношенні. Чорноморським морякам довелося вже в ході війни виправляти положення. Правда, і супротивник у Чорноморського флоту був не той, який протистояв Балтійському флоту. Проте поява па Чорному морі німецьких кораблів "Гебепа" і "Бреслау" ускладнило обстановку і зажадало від Чорноморського флоту додаткових бойових зусиль.

Отже, в англійському і німецькому флотах бойова підготовка проводилася практично круглий рік. Починалася вона зазвичай з одиночної підготовки корабля, потім слідували тактичні вчення однорідних і різнорідних об'єднань, й в результаті проводилися заключні маневри крупних з'єднань і об'єднань. В Англії маневри несли переважно оперативний характер; у Німеччині проводилися двосторонні тактичні і оперативні маневри. Крупним недоліком в бойовій підготовці російського флоту впродовж тривалого періоду була практика переважно рейдових вчень. Із-за економії матеріальних ресурсів кораблі виходили в море, як правило, тільки в літній час, і то ненадовго. Тепер до організації бойової підготовки вносилися принципові зміни. Вводилася система поетапного навчання: спочатку проводилася підготовка одиночного корабля, потім - тактичного поєднання (дивізіон, бригада кораблів), далі - крупного об'єднання (дивізія кораблів) і, в результаті кампанії - маневри всього діючого флоту.

ВИСНОВКИ

Підготовка до війни вимагала виготовлення величезної кількості предметів озброєння, щоб забезпечити ними масові армії. Це стало можливим завдяки високому рівню економічного розвитку низки країн на рубежі XIX - XX ст., зростанню промислового виробництва і розвитку техніки. У електротехніці були винайдені динамо-машини й електродвигуни, в техніці засобів зв'язку - телефон і бездротовий телеграф (радіо). Був створений двигун внутрішнього згорання, а завдяки цьому з'явилися автомобіль і аероплан. Значно розвинулася мережа залізниць.

Досягнення науки і техніки дозволили створити нові, ефективніші зразки озброєння. Посилене будівництво залізниць, розвиток засобів зв'язку з'явилися умовами, що забезпечують використання масових армій; залізниці дозволяли в короткий термін зосереджувати до полів битв великі кількості військ, а новітні засоби зв'язку - телеграф, телефон, радіо - дозволяв централізований управляти масовими арміями, розкиданими на великих відстанях.

Було ясно, що у разі війни між окремими країнами або коаліціями перевагу мала б сторона з вищим рівнем розвитку промисловості, розвиненішою технікою виробництва і з достатніми запасами сировини, необхідної для виробництва зброї і військових матеріалів. У зв'язку з цим розвитку різних галузей промисловості приділялася велика увага.

У військово-морському флоті упроваджувалося рідке паливо, вводилися двигуни внутрішнього згорання, які працюють на нафті і продуктах її перегонки. Розширилося застосування двигунів внутрішнього згорання в авіації і сухопутних військах.

У виробництві озброєння істотна роль належала машинобудівній промисловості. У цій області перевага була на стороні Німеччини. Вартість продукції машинобудівної промисловості Німеччини і Австро-Угорщини, разом узятих, в півтора рази перевищувала вартість продукції машинобудівних заводів Великобританії, Франції і Росії.

Важливу роль у військовій справі став грати залізничний транспорт. Всі країни, готуючись до війни, збільшили залізничне будівництво, особливо у напрямі до меж. Довжина залізничної мережі найголовніших європейських країн за час з 1880 по 1914 р. значно зросла. Слід відзначити, що важливе значення для військових цілей мало не саме по собі збільшення протяжності залізничних колій, а насиченість залізничною мережею тієї або іншої території і розвиток залізничних ліній і напрямів, що забезпечують потреби війни.

В умовах, коли економічне життя держав Європи в значній ступені залежало від жвавої торгівлі із заморськими країнами, велике значення мав морський торговий флот, особливо для колоніальних держав. Найчисленнішим торговим флотом володіла Англія.

Все зростаюча потреба в озброєнні викликала посилене зростання військового виробництва. Збільшувалася кількість державних військових заводів. Для виробництва зброї ширше притягувалися приватні заводи. До 1914 р. в основних європейських країнах була добре організована могутня військова промисловість у вигляді державних і приватних спеціальних заводів по виробництву зброї.

Німецька військова промисловість напередодні війни була могутньою галуззю індустрії, що включала до 30 державних і приватних заводів з числом робочих в 180 тис. чоловік. З приватних сюди входили відомі заводи Круппа, які вже у той час були одним з головних постачальників зброї.

Військові приготування держав несли за собою величезні витрати. Вони викликали зростання військових витрат в геометричній прогресії. Для покриття колосальних військових витрат уряди вводили нові податки і все збільшували податковий прес, вичавлюючи з людей останні гроші. Гонка озброєнь неминуче спричиняла за собою непомірне підвищення податків і проводилася повністю за рахунок народу.

Таким чином в результаті проведеного дослідження ми:

виявили наявність та доступність літератури й джерел з теми дослідження;

розглянули і проаналізували причини збільшення чисельності армій

розглянули систему комплектування армій, зробили їх порівняльний аналіз

виділили основні принципи організації і озброєння армій

дослідили нові технічні засоби боротьби, виділили досягнення в науці і техніці держав, які приймали участь у війні, довесли, що саме удосконалення озброєння відігравало дуже важливу роль і мало величезний вплив на хід військових подій

прослідили методику управління військами різних держав, зробили порівняльний аналіз цих методик та визначили їх вплив на систему комплектування армій, їх організацію і озброєння

дослідили військово-морські сили сторін та визначити основні причини гонки озброєнь

розглянули й проаналізували класи кораблів, бойових засобів і зброї під час першої світової війни і виявили причини удосконалення озброєння

виділили основні принципи організації і управління армій військово-морського флоту і зазначили їх вплив на організацію і ведення оборони узбережжя в цих країнах

розглянули систему комплектування армій військово-морського флоту, зробили їх порівняльний аналіз та виявили причини значних змін, які відбілись на початку війни

дослідили військову підготовку військово-морського флоту держав та зробили їх порівняльний аналіз

Отже, можна зробити такий висновок, що військове озброєння було дуже важливим під час першої світової війни, але воно потребувало фінансування, яке робилося за рахунок простих людей, шляхом збільшення податків, збільшенням строкової служби та насамперед використання непомірної людської сили.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ