Роль ленд-лізу в ІІ Світовій війні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Державний педагогічний університет ім. В.О. Сухомлинського

Інститут історії і права

Реферат на тему:

Роль ленд-лізу в ІІ Світовій війні

Виконала:

студентка 4 курсу ЗФН

«Історія.Географія», група В

Попова О.Л.

Викладач:

ст.викладач

Захарченко О.О.

Миколаїв 2008

Ленд-ліз (від англ. lend -- позичати і lease -- здавати в оренду) -- система передачі США у позику або в оренду озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства, різних товарів і послуг країнам -- союзникам по антигітлерівській коаліції в період Другої світової війни. 17 грудня 1940 року світ уперше почув слово « ленд-ліз ». Цього дня президент США Франклін Рузвельт виступив зі знаменитою промовою про «садовий шланг».

Народження «шлангової» ідеї

6 листопада 1940 року, всупереч усім соціологічним прогнозам, «старий Френк», як називали Франкліна Рузвельта близькі друзі, здобув перемогу, ставши першим в історії США президентом, обраним на третій термін. І чи не наступного дня відверто заявив про свою повну підтримку Англії в боротьбі проти Гітлера: «Ми надамо англійцям усе необхідне для ведення війни в оренду чи в борг». Так народилася ідея «садового шланга».

Та ідею потрібно втілити в життя. І насамперед надати їй легітимності -- адже в США діяв закон про нейтралітет, а він, по суті, відтинав Англію від прямої підтримки з боку Америки. У той час господарі Нового Світу добре уявляли, в якому катастрофічному становищі перебували англійці, яким уже ні на що було вести війну, -- бракувало озброєнь, а валютні резерви були вичерпані.

Дозволити ж Німеччині посісти домінуюче становище в Євро-Азіатському регіоні було для лідерів США взагалі неприпустимим. І вони знаходять дуже дотепне розв'язання проблеми.

Відпочивши після виборчого нервування і метушні, Рузвельт 16 грудня 1940 року повертається до Вашингтона. Наступного дня скликає прес-конференцію і відразу заявляє: «В умах переважної більшості американців немає жодних сумнівів з приводу того, що найкращою безпосередньою обороною Сполучених Штатів є успіхи Британії у справі її самооборони».

І далі все це подав так: «Якщо горить будинок сусіда, а в тебе є садовий шланг, позич його сусідові, поки не спалахнув твій дім. Коли пожежу загасять, сусід поверне тобі шланг, а якщо він виявиться пошкодженим, то заплатить за нього, призбиравши грошей...»

Це був яскравий приклад суто американського піару -- «оборонна» ідея подана публіці коротко, образно і, головне, переконливо. 8 березня 1941 року Сенат 60 голосами проти 31 схвалив закон про ленд-ліз. Після палких дебатів 11 березня 1941 року його вже було схвалено Конгресом.

Він надавав президентові повноваження продавати, обмінювати, давати в оренду, позичати або постачати в інший спосіб військові матеріали, військову інформацію урядові будь-якої країни, якщо її «оборона проти агресії життєво важлива для оборони Сполучених Штатів». Через три дні Ф.Рузвельт підписав закон і виступив із цього приводу з промовою. «Усі країни, які борються з нацизмом чи розпочнуть боротьбу з ним, отримають від США все необхідне, щоб ця боротьба успішно завершилася», -- заявив він.

Адміністрація внесла законопроект у Конгрес ще в січні. Надання допомоги Великій Британії, Греції та Китаю особливих заперечень не викликало. Заминка виникла, коли на зустрічі з президентом хтось із республіканців запитав: «А чи може дія закону поширитися і на Радянський Союз?» -- «Чому ні?» -- знизав плечима Ф.Рузвельт.

Опозиція влаштувала скандал. Деякі радники рекомендували президенту додати до законопроекту список держав, допомога яким могла бути надана тільки з дозволу Конгресу, але Ф.Рузвельт наполіг на своєму, не бажаючи надалі витрачати час на дискусії.

За даними низки істориків, у сейфі в нього вже лежав здобутий розвідкою план «Барбаросса», і, на відміну від Йосипа Сталіна, він вірив, що все станеться саме так, як там написано.

Необхідно, проте, зазначити, що, звісно ж, рузвельтівський «садовий шланг» у результаті допоміг загасити полум'я війни. Та на межі 1940--1941 років він, швидше за все, зіграв роль шланга бензоколонки, підливши пального у вогнище великої битви.

Гітлер чудово розумів, що прийняття закону про ленд-ліз означає фактичне оголошення американцями війни Німеччині. Його, фюрера Третього рейху, хочуть спровокувати на оголошення війни Сполученим Штатам.

«Та я не зроблю цього, -- заявив він у розмові з начальником головного штабу сухопутних сил вермахту генералом Францем Гальдером. -- Поки що не зроблю. Замість цього я виб'ю з гри Сталіна, на якого так покладаються Черчілль і Рузвельт, гадаючи, що він тягатиме для них каштани з вогню».

І це були не порожні слова: 18 грудня 1940 року фюрер уже затвердив директиву № 21 «План «Барбаросса». У посланні до свого давнього друга, ватажка італійських фашистів Беніто Муссоліні, датованому, наголосимо, 21 червня 1941 року, він писав, що сподівання Англії на перемогу у війні «грунтуються виключно на двох чинниках: Америка та Росія. Усунути Америку в нас немає можливості. Та вибити з гри Росію -- це в наших силах. За цих умов я зважився, як уже згадав, покласти край лицемірній грі Кремля...»

Саме грізний вал американсько-англійської моці, який наростав з Атлантики, був одним із тих вирішальних чинників, який змусив Гітлера у «великій політичній грі» зі Сталіним піти ва-банк -- ударити по Радянському Союзу.

Звісно ж, це було, в буквальному значенні слова, самовбивче рішення. Та Гітлер уже не мав вибору. Трагічним прорахунком Сталіна було те, що він, «великий вождь і вчитель радянського народу», своєчасно не усвідомив тоді становища свого нацистського «друга» і аж до кінця дня 22 червня 1941 року не міг тверезо оцінити ситуацію, в якій опинився сам-один перед раптовим початком війни, якої ніколи не планував. Це коштувало країні та народові великих людських і матеріальних втрат...

Як із рогу достатку

Удосвіта 22 червня 1941 року, відповідно до «Плану «Барбаросса», вермахт розпочав бліцкриг проти Радянського Союзу. Вже на другий день війни, 23 червня, Рузвельт офіційно обіцяв СРСР допомогти всім необхідним. 15 серпня Черчілль і

Рузвельт запевнили Сталіна, що забезпечать воюючу Росію «максимальною кількістю необхідних матеріалів». Проте для включення у сферу дії закону про ленд-ліз Радянського Союзу американському президентові довелося піти на хитрість. Не чекаючи схвалення Конгресом «програми перемоги», котра передбачала збільшення військового виробництва як мінімум удвічі, і відклавши на майбутнє рішення іншого завдання -- кардинальні зміни громадської думки відносно нового союзника -- Рузвельт приватно домовився з Черчіллем, щоб на перших порах американська допомога СРСР ішла через Велику Британію -- під прикриттям уже здійснюваного ленд-лізу .

Трагічної осені 1941-го німці захопили Україну, Білорусь, Молдову, Прибалтику, ряд областей Росії. Ворог на близьких підступах до Москви. Щоб якось закрити фронт, під гусениці німецьких танків кидають ненавчених і погано озброєних народних ополченців...

У такій обстановці 22 вересня -- 1 жовтня в Москві відбулася нарада представників СРСР на чолі з наркомом закордонних справ В'ячеславом Молотовим, Сполучених Штатів -- глава делегації радник президента Аверелл Гарріман -- і Великобританії, яку представляв лорд Вільям Бівербрук, з участю голови Раднаркому СРСР Йосипа Сталіна. 1 жовтня радянський нарком закордонних справ Молотов і член кабінету Черчілля лорд Бівербрук підписали перший (Московський) протокол, який передбачав виділення Москві військової допомоги до кінця червня 1942 року.

Домовилися, щоб уже в листопаді розпочати поставляти Радянському Союзу щомісяця по 400 літаків, 500 танків, зенітні та протитанкові гармати, боєприпаси, алюміній, інші стратегічні матеріали. Так, за дев'ять місяців до офіційного підписання угоди США -- СРСР про поставки по ленд-лізу рузвельтівський «садовий шланг» уже працював на перемогу над спільним ворогом.

28 жовтня 1941 року Ф.Рузвельт видав директиву про поширення закону про ленд-ліз на СРСР та відправив Сталіну записку, в якій повідомляв, що США нададуть СРСР необхідні матеріали у безвідсотковий кредит на суму $1 млрд. з оплатою протягом 10 років, починаючи з шостого року після закінчення війни.

Американці не дуже поспішали: до кінця 1941 року в СРСР було поставлено всього 0,5% обіцяного обсягу військової техніки й озброєнь. І лише після Перл-Харбора 11 червя 1942 року було підписано угоду з Радянським Союзом і вантажі по ленд-лізу почали надходити до СРСР із завидною регулярністю. У 1941 -- 1945 роках цей термін означав для нас поставки техніки, продовольства й озброєнь зі США, Великої Британії і Канади.

За роки війни США постачили по ленд-лізу державам -- членам антигітлерівської коаліції стратегічних матеріалів на 46 мільярдів доларів (13 відсотків усіх військових витрат країни). Причому зазначимо: тих, «дорогих» доларів, коли пара шкіряних армійських черевиків коштувала трохи більше одного долара, а новий джип «вілліс» можна було купити всього за півтисячі.

Левова частка поставок (30,3 мільярда доларів) дісталася Англії. Радянський Союз отримав їх на 9,8 мільярда, Франція -- на 1,4 мільярда, Китай на 631 мільйон доларів... Усього поставками було охоплено 42 країни. То що і якої якості ми одержали за ленд-лізом з листопада 1941-го по жовтень 1945 року?

Розпочнемо з армійських вантажівок -- тритонного «студебекера 6х6 US» і «доджа -- три чверті» (тобто вантажопідйомністю 3/4 тонни). «Студер» -- так скорочено називали тритонник у військах. Двигун -- 94 л.с. (у радянського ЗІС-5 -- 73 к.с., у німецького «опель-блітца» ще слабший), а витрата пального на п'ять відсотків менша. Всі три мости «американця» -- провідні, на двох задніх подвійні колеса, протектор шин «ялинкою» (як у нинішніх колісних тракторів). Наш ЗІС-5 мав лише один, задній, ведучий міст і в бездоріжжя перетворювався на тягар для військ.

З другої половини 1942 року установки залпового вогню БМ-13 (прославлені «катюші») монтуються лише на шасі «студебекера». До речі, коли 1951 року московський автозавод випустив радянський аналог «студебекера» -- відомий ЗІС-151, то виявилося, що він має на третину менший ресурс двигуна й майже на тонну важчий за «американця»...

Тепер познайомимося ще з одним всюдиходом -- «доджем-3/4 WC 51» -- неперевершеним артилерійським тягачем. Вже після війни його аналогом (і, між іншим, більш вдалим) став радянський 8-місний ГАЗ-69). Уявіть собі типову фронтову ситуацію: на одній із ділянок зросла небезпека прориву танків ворога. По тривозі піднімається винищувальний протитанковий артполк або дивізіон, на причепах «доджів» -- гармати, у кузовах -- бойова обслуга та боєзапас. Година-півтори -- і артилеристи вже на вогневих позиціях.

Отож, тільки «студебекерів» та «доджів» ми отримали 427 284 машини. А були ще й «форд-6», і тритонні «доджі», і «шевроле», і комплекс фордівських тягачів радіолокаційних станцій «СОН-3С» та інші заокеанські «мули війни».

Фронтовикам було поставлено також 50501 джип «вілліс». Це невеличка, але потужна й маневрена машина була «виїздом» командира, служила розвідникам, зв'язківцям, саперам, медикам. До речі, у Штатах цей джип популярний і нині... Армійських мотоциклів «харлей-девідсон» надіслано понад 35 тисяч. А дефіцит пального був перекритий поставками двох із половиною мільйонів тонн нафтопродуктів...

Щедрий струмінь рузвельтівського «садового шланга» видав Сталіну цілий флот у складі 595 кораблів. У тому числі 28 фрегатів, 105 підводних човнів, 77 тральщиків, 202 торпедних катери, 140 «мисливців» на підводні човни і понад сорок інших суден.

Військові авіатори одержали 4952 винищувачі «аерокобра» і 2410 «кінгкобра», а всього винищувачів п'яти типів -- 9 681. Саме на «аерокобрах» бився з асами гітлерівських люфтваффе прославлений льотчик Олександр Покришкін і став тричі Героєм Радянського Союзу.

Цей винищувач був своєрідний тим, що його мотор містився за спиною пілота і надійно прикривав його з «хвоста». Гвинт приводився в рух з допомогою карданного валу, через втулку гвинта виведений ствол 37-міліметрової гармати, навколо -- чотири великокаліберних кулемети. Навіть коротка черга такої вогневої моці розметала вщент ворожі «юнкерси» і «хейнкелі».

Ленд-ліз надав нам ще й 2,7 тисячі бомбардувальників А-20 («Бостон-3») і 861 Б-25 («Мітчелл»). «Бостони» були чудовими фронтовими бомбардувальниками й нічними блокувальниками ворожих аеродромів, на флоті їх використовували як

торпедоносців. Тільки згаданих типів літаків вистачило б для штатного укомплектування шести повітряних армій.

Слід також відзначити й поставки кількох сотень американських літаючих човнів «Каталіна». Саме з них у серпні 1945 року був висаджений десант військових моряків Тихоокеанського флоту для встановлення контролю над Порт-Артуром. Від Владивостока до цілі летіли майже шість годин -- спочатку над Японським морем, оминули Корейський півострів, пройшли над північною частиною Жовтого моря і вдосвіта 25 серпня всі десять «Каталін» висадилися в акваторії гавані Порт-Артура. Через три години на горі Золотій, що панувала над фортецею, був піднятий прапор СРСР. Між іншим, цим десантом командував уславлений моряк, Герой Радянського Союзу, капітан першого рангу Олександр Трипольський -- українець, родом із Житомирщини...

Радянські танкісти отримали 7056 бойових машин (штатне озброєння семи танкових армій), зенітники -- 8218 гармат (ними можна було укомплектувати 82 полки стогарматного складу), 131,6 тисячі кулеметів та іншого озброєння.

Щоб якось применшити значення американської допомоги, радянська пропаганда всіляко підкреслювала, що в роки війни Радянський Союз, починаючи з середини 1943 року, зумів довести щорічне виробництво танків і САУ до 30 тисяч одиниць, а літаків до 40 тисяч. Все це правильно. Проте слід врахувати, що, по-перше, поставки пішли до нас повним ходом у найтяжчий час -- із другої половини 1942 року, коли радянська оборонна промисловість ще не встигла запрацювати після евакуації на Схід.

А по-друге, чи багато б ми виготовили військової техніки, якби не ленд-ліз ? Міркуйте самі: тільки США відправили в СРСР за роки війни 2,3 мільйона тонн сталі, у тому числі броньової. Її вистачило б на випуск понад 70 тисяч танків Т-34. Алюмінію в злитках, листах і трубах отримано 229 тисяч тонн. Якщо врахувати, що для виробництва літаків і танкових дизелів В-2 радянським оборонникам щомісяця було потрібно приблизно вісім тисяч тонн «крилатого металу», то зазначеної кількості вистачило більш ніж на два роки роботи всієї і авіаційної, і танкової промисловості СРСР.

Що ж до постачання продовольства, то тут уже треба говорити не про «шланг», а про «ріг достатку», який видав нам 3,8 мільйона тонн в основному висококалорійних продуктів -- консервованих свинячої тушонки та ковбас, а також вершкового масла, шоколаду, яєчного порошку, сала-шпига й чимало іншого.

Причому кожна консервна банка (а їх було випущено сотні мільйонів штук!) була закрита з застосуванням спеціальної олов'яної стрічки, її легко можна було відкрити ключиком, припаяним до денця банки. Ось це справжня турбота про солдата!

Військовим зв'язківцям ленд-ліз доставив 423 тисячі польових телефонних апаратів, для оснащення літаків і танків -- десятки тисяч рацій і радіостанцій. А ще надходили нафтоперегінні заводи в комплекті, польові хлібозаводи, намети, парашути... Лише шкіряних армійських черевиків Червона Армія отримала з Америки 15 мільйонів пар!

Доставка із США, Канади, Великобританії вантажів для радянських фронтів здійснювалася вісьмома маршрутами. Вкажу чотири основних маршрути: через

Далекий Схід -- понад 50% всіх вантажів і тільки морським шляхом, а далі через весь СРСР залізницею; через Північну Атлантику, огинаючи Скандинавію -- до Мурманська та Архангельська -- 20%; через Іран -- до Вірменії, Казахстану та Азербайджану -- 20% -- морським, автомобільним і залізничним транспортом; на Чорне море і через Арктику -- до 10%. Чотири інших маршрути використовувалися тільки нашими союзниками, були тривалими -- до 85 діб і довгими -- понад 25 тис. км. Літаки переміщалися морським шляхом і самостійно (до 80%) через Аляску -- Чукотку і до фронтів. Втрати СРСР були чималими: 25 океанських кораблів тільки на далекосхідному маршруті і сотні літаків, що не долетіли до фронтів на шляху (до 10000 км) через територію СРСР. США виділили 90 кораблів для доставки вантажів. Для супроводу конвоїв залучалися тисячі літаків США і Великобританії, десятки тисяч людей. Тільки в липні 1942 року з 34 кораблів арктичних конвоїв було знищено 23. Усього Велика Британія втратила понад 3 тис. моряків і 101 корабель.

Ось так -- крізь кригу Арктики й торпедні атаки «вовчих зграй» підводників гітлерівських крігсмаріне -- пробивався до радянських берегів потужний струмінь рузвельтівського «садового шланга». Старше покоління безпосередньо відчуло на собі поставки по ленд-лізу . Андрій ІВАНОВ, старший лейтенант у відставці, який протягом 2,5 років брав участь у поставках за ленд-лізом на Чорному морі та на Далекому Сході писав: “...мій батько із серпня 1944 року літав на американському літаку «Дуглас C-47 «Дакота», дядько служив у 16-му гвардійському автомобільному полку і на «студебекері» закінчив війну у м. Оломоуц (Чехословаччина), інший дядько літав на «Дугласі ДС-3», а ще один дядько, будучи фельдшером піхотного батальйону, лікував американськими ліками. Повернувшись після закінчення війни до Києва, ми з матір'ю отримували за картками так звані американські подарунки -- тушковане м'ясо, яєчний порошок та інші продукти». Ленд-ліз відіграв відносно скромну роль в основних видах озброєнь, і ключову -- в постачанні низки стратегічних матеріалів і техніки допоміжного призначення, без яких військова промисловість не може працювати, а армія -- воювати.

Продукція суто воєнного призначення становила лише 20% загального обсягу поставок. Зате ленд-ліз дозволив радянській індустрії повністю зосередитися на випуску зброї.

Особливо значною була роль союзницької допомоги на початку війни, коли Червона армія перебувала у скрутному становищі, а евакуйовані заводи тільки розпочинали роботу на нових місцях. У 1941 році поставки танків становили 96% від тих, що випускалися в СРСР, літаків -- 34%, автоматів -- 93%. Ленд-ліз заповнив 40% втрат літаків і 30% -- танків. І було б принаймні некоректним применшувати значення такої всеосяжної допомоги Нового Світу як серйозного чинника, який сприяв переможному завершенню тієї війни.

До речі, останній борг Союзу -- 722 мільйони доларів по розрахунках за ленд-ліз -- так і не був виплачений американській стороні. До 1960 р. практично всі країни погасили свої заборгованості по ленд-лізу , за винятком СРСР.

Другу світову війну, за великим рахунком, виграли Сполучені Штати. І хоча їхні військові витрати становили за тих часів воістину астрономічну цифру -- понад 360 мільярдів доларів, -- це не тільки не підірвало «силу й міць» США, а й послужило дуже вигідним капіталовкладенням, що забезпечило різкий стрибок науково-технічного прогресу і подальше зростання економічної могутності Сполучених Штатів.

Система ленд-лізу створювалася під Велику Британію, але не під СРСР -- усупереч поширеній помилці. Першими військову допомогу на основі оперативного лізингу почали просити в травні 1940 року англійці. Вони й запропонували три схеми розрахунків: безвідплатна передача, оплата готівкою і лізинг. Проте Черчілль був реалістом і розумів, що ні перша, ні друга пропозиція в американців ентузіазму не викличе: Англія, що воювала практично сама, була на межі банкрутства. І справді: Рузвельт швидко прийняв третій варіант, і наприкінці літа 1940 року операція відбулася.

Друга помилка полягає в тому, що під ленд-лізом більшість розуміє допомогу, причому безвідплатну. Однак ленд-ліз -- це міжнародна угода, при підписанні якої обидві сторони заздалегідь розраховують і обумовлюють власні інтереси -- економічні, військові або політичні. Невипадково Рузвельт публічно заявив, що «допомога росіянам -- це вдало витрачені гроші».

Ленд-ліз , по-перше, відкрив шлях до створення нових робочих місць в Америці, по-друге, дозволяв впливати на країну-отримувача. Нарешті, Рузвельт виконував передвиборну обіцянку («Наші хлопці ніколи не братимуть участі в чужих війнах»), посилаючи європейцям лише зброю, але не солдатів. По-третє, ленд-ліз був вигідний американським монополіям (розширення виробництва, зростання прибутків) -- доход американських корпорацій збільшився в 2,5 разу. Крім того, за рахунок платників податків корпорації в роки війни отримали $26 млрд. для будівництва нових і переобладнання старих підприємств для потреб ленд-лізу .

Англійці розрахувалися з американцями тим, що пустили долар у свої колонії. СРСР же був виставлений рахунок на $2,6 млрд., хоча ми вважали, що радянський солдат сповна розрахувався за ленд-ліз своєю кров'ю. За деякими оцінками, $674 млн. залишається за урядом Росії, який оголосив у пресі, що бере на себе борги всіх попередніх державних утворень на своїй території. В усякому разі, борг цей висить і лише після його виплати можна буде остаточно підвести риску під Другою світовою війною.

Приймаючи закон про ленд-ліз, Конгрес США передбачив, що все з вищепереліченого, знищене, спожите або втрачене під час війни, не підлягає після її закінчення ніякій оплаті. Військову техніку і зброю країни, що їх отримали, мали повернути, а за те, що вціліло і годилося для цивільних потреб, сплатити повністю або частково на основі довгострокових кредитів.

Після війни американці почали вимагати повернення наданого озброєння, але за океан його не повезли. Безпосередньо в радянських портах були поставлені потужні преси, які перетворювали цілком придатні автомобілі та іншу техніку в акуратні брикети. Після чого їх вивозили в нейтральні води і топили.

оренда озброєння антигітлерівський коаліція

Замовчування

У СРСР роль ленд-лізу в післявоєнні десятиріччя зменшувалася. Цього вимагала логіка іншої війни -- холодної. Єдине, що мали знати радянські громадяни, -- те, що наші солдати іронічно називали американську тушкованку «другим фронтом».

Тим, хто цікавиться історією, була відома канонічна цифра: поставки за ленд-лізом становили 4% від обсягу промислового виробництва в СРСР у роки війни. Її опублікував без подальших коментарів у своїй книзі «Військова економіка СРСР у період Вітчизняної війни» незабаром розстріляний за «ленінградською справою» голова Держплану Микола Вознесенський.

Незрозуміло, яким чином М.Вознесенський та його співробітники вирахували ці відсотки. Оцінити радянський ВВП у грошовому вираженні було важко через неконвертованість карбованця. Якщо рахували одиниці продукції, не зрозуміло, як порівнювати танки з літаками, а продовольство -- з алюмінієм.

При цьому недавній союзник іменувався в книзі не інакше, як «монополістичний капіталізм Сполучених Штатів Америки, що ожирів на народній крові в період Другої світової війни».

У «Короткій історії Великої вітчизняної війни», що неодноразово перевидавалася, наголошувалося, що «СРСР під час війни отримав за ленд-лізом деякі види озброєнь, а також важливі для народного господарства машини, устаткування, матеріали, проте загалом ця допомога не була скільки-небудь значною і жодним чином не могла справити вирішальний вплив на перебіг Великої Вітчизняної війни».

Докладні дані містяться в книгах російських істориків В.Красикова «Перемоги, яких не було» і Б.Соколова «Роль ленд-лізу у Великій вітчизняній війні 1941--1945 рр.», де загальний обсяг поставок за ленд-лізом оцінюється в $11,3 млрд (близько $100 млрд за нинішнім курсом).

Головною зброєю Другої світової війни були танки і літаки. За роки війни Червона армія отримала від США, Великої Британії, Канади й Австралії танків і самохідних гармат, а також літаків відповідно 12 і 15% від рівня виробництва в СРСР.

7 листопада 1941 року слідом за радянськими танками Червоною площею пройшли британські. Й.Сталін наказав випустити їх на парад, щоб підбадьорити армію та народ: допомога вже йде! Проте потім змінив думку і віддав наказ вирізати відповідні кадри з кінохроніки.

США поставили 1,9% від тих, що були випущені в СРСР. Проте треба врахувати, що постачалися виключно зенітні гармати. Саме їх та алюміній назвав Й.Сталін, відповідаючи на запитання посланника Ф.Рузвельта Гаррі Гопкінса, в чому Червона армія має потребу якнайбільше, поставлене під час описаної в історичних романах зустрічі в Кремлі наприкінці липня 1941 року. У радянських статистичних звітах зазначену цифру співвідносять із даними про випуск артилерійських систем усіх видів.

Армії, що воює, крім гармат, літаків і танків, потрібно багато чого.

З Америки СРСР отримав 409,5 тис. автомобілів (427 тис. з урахуванням поставок інших союзників), і 32 тис. армійських мотоциклів. Безвідмовні студебеккери, вілліси і доджі фронтовики дотепер згадують з удячністю. В СРСР від початку війни до кінця 1945 року було випущено 265, 6 тис. автомобілів і 27816 мотоциклів.

США поставили разом із союзниками авіаційного гасу у кількості, що становить майже дві третини пального, використаного за роки війни радянською авіацією.

СРСР отримав за ленд-лізом залізничних рейок у кількості 56,5% від власного виробництва, паровозів у 2,4 раза більше, ніж випущено за роки війни в СРСР і вагонів більше в 10,2 раза, пороху і вибухівки - 53%, міді - 82,5%, алюмінію - 125%, автопокришок - 43,1%, цукру - 41,8%, м'ясних консервів - 108%.

Крім того, 35800 радіостанцій, 5899 приймачів, 348 локаторів, 38,1 тис. металорізальних верстатів, 2317 млн т сталі, 81 тис. т гуми, 69 млн м2 тканини і багато чого іншого.

Близько 80% усіх поставок за ленд-лізом забезпечили Сполучені Штати. Проте й Велика Британія, що сама перебувала в скрутному становищі, допомагала східному союзнику.

Особливо істотними були британські поставки танків, пального і вибухових речовин. Лондон передав радянському Північному флоту 92 кораблі, зокрема лінкор «Ройял соверен», перейменований на «Архангельськ», і забезпечив льотний склад ВВС Червоної армії хутряними куртками найвищої якості. Саме в них зображені на більшості фронтових фотографій радянські аси Іван Кожедуб та Олександр Покришкін.

Та все ж, економічна допомога союзників не могла компенсувати і не компенсувала відсутність другого фронту до середини 1944 року.

За позику віддяка

Частина витрат на програму ленд-лізу була погашена за допомогою так званого зворотного ленд-лізу -- Вашингтон отримав необхідну сировину загальною вартістю майже 20% від переданих матеріалів і озброєнь. Зокрема, з СРСР до Штатів було відправлено 32 тисячі тонн марганцевої і 300 тисяч тонн хромової руди, значення яких у військовій промисловості було надзвичайно велике.

Крім того, за союзні постачання ми розплачувалися золотом, і чималою кількістю. Тільки на одному британському крейсері «Едінбург», який 2 травня 1942 супроводжував конвой QP-11 і потонув у холодному Баренцевому морі після бою з німецькими кораблями, на борту залишилося понад 5,5 т радянського золота. І лише 16 вересня 1981 року водолази підняли нагору 431 золотий злиток.

Поживилися союзники платиною, цінною деревиною, хутром, а також улюбленою червоною рибкою і чорною ікрою. Нарешті, значну частину зброї і бойової техніки, як і передбачалося договором, Радянський Союз після закінчення війни повернув назад, отримавши рахунок на круглу суму в $2,6 млрд. На тлі списання ленд-лізівських боргів іншим облагодіяним державам це виглядало

відвертим пограбуванням, і Сталін зажадав перерахувати борг. Згодом американці були вимушені визнати, що прибрехали.

І вашим і нашим...

Можна було б щиро захоплюватися Рузвельтом... Але тільки якщо забути про те, що одночасно цілком порівняну за обсягами допомогу американські корпорації надавали й Німеччині!

Отже, рокфеллерівська нафтова корпорація «Стандарт Ойл» тільки по лінії німецького концерну «І.Г.Фарбеніндустрі» продала Гітлеру бензину і мастильних матеріалів на $20 млн. Тільки венесуельський філіал «Стандарт Ойл» щомісячно відправляв до Німеччини 13 тис. тонн нафти, яку могутня хімічна промисловість

Рейху тут же переробляла на бензин. Танкерний флот «нейтральної» Іспанії до середини 44-го року працював майже виключно на потреби вермахту, забезпечуючи його американським «чорним золотом», формально призначеним для Мадрида. Доходило до того, що німецькі підводні човни іноді заправлялися американським паливом прямо з іспанських танкерів -- і тут же пливли топити тих, хто перевозив зброю для СРСР!

Німцям постачався з-за океану вольфрам, синтетичний каучук і, звичайно, купа необхідних штучок для автомобільної промисловості, якими фюрера забезпечував його великий друг містер Генрі Форд-старший. Імовірно, і всю правду про ленд-ліз ми не дізнаємося скоро.

Спираючись на свою могутність, державні лідери США дуже ефективно використовували в повоєнний період відомий «План Маршалла» як логічне продовження рузвельтівського «садового шланга» для Європи, впевнено лавірували серед щонайнебезпечніших айсбергів «холодної війни» й забезпечували вихід головної держави Нового Світу на рівень світової гегемонії.

Довідка

До цього часу зберігаються відмінності в оцінці обсягів постачання за ленд-лізом озброєнь, техніки, продовольства (усього понад 70 найменувань). Залишаються несплаченими чималі борги, особливо США.

Дані зарубіжних джерел вказують на обсяги й вартість поставок до СРСР за 1941--45 рр. із США: 16651000 тонн на суму 9663659000 $.

Флот отримав у цілому 520 кораблів, зокрема 128 транспортних судів, 3 криголами і 281 військовий корабель. Бронетанкової техніки союзники постачили близько 20 тис. одиниць, з них 12 тис. танків, бойових і транспортних літаків -- 22 тис. шт., 10 тисяч артилерійських гармат, 472 млн. снарядів і понад 130 тис. автоматів, 5 тис. радіостанцій, 380 тис. польових телефонів, телефонного дроту -- понад 1,5 млн. км.

Кількість транспортних засобів у декілька разів перевершувала кількість поставленої по ленд-лізу бойової техніки: 376 тис. вантажівок, 51 503 джипи «Віліс», майже 36 тис. мотоциклів, 8 тис. тракторів, 1,9 тис. паровозів і 66 дизель-електровозів, близько 10 тис. залізничних платформ. Плюс 4 млн. автомобільних шин. Особливо масштабним було постачання вибухівки -- 900 тисяч тонн, понад половину радянського виробництва вибухових речовин.

Не зайвими виявилися ленд-лізівські 2,1 мільйона тонн нафтопродуктів. А серед екзотичних постачань виявилися навіть валянки: армійським інтендантам довелося розшукати російського емігранта, який і налагодив в Америці необхідне виробництво.

СРСР отримав близько 1 млн. т зерна, 500 тис. т рослинних, 730 тис. т тваринних жирів, 672 тис. т цукру, 782 тис. т консервованого м'яса. Із споживчих товарів наймасштабнішими були постачання взуття -- 18 мільйонів пар. Крім того, по ленд-лізу до СРСР надійшли верстати, різне устаткування і запасні частини, медикаменти і шинний завод у повній комплектації, а також радіолокаційні станції.

За цими даними можна уявити багато деталей війни, її хід в цілому. За динамікою поставок, їхнім обсягом за кожний рік видно ситуацію не тільки на фронтах Вітчизняної війни, але й в тилу. Пік поставок за ленд-лізом припадає на 1943 і 1944 роки -- відповідно 4794000 тонн, на суму 2965928000 $; і 6218000 тонн, на суму 3429345000 $. Втрата в початковий період війни України, Білорусі, Прибалтики, західних районів Росії, їхньої промисловості та сільськогосподарського виробництва, змушувала СРСР просити у союзників допомоги продуктами нарівні з озброєнням, боєприпасами, військовою технікою. Посівну кампанію 1942 р. СРСР провів насіннім із США (30 сортів), що його американці доставили своїми літаками через Іран. Обсяги та номенклатура поставок зростали щороку: якщо в 1941 р. -- 194 тис. т. 10 найменувань, то в 1943 -- 4,79 млн. т, в 1944 р. -- 6,2 млн. т. 70 (!) найменувань.

Велика Британія з літа 1941 по вересень 1945 р. постачила Радянському Союзу продуктів харчування, устаткування і військової техніки на 318 млн. фунтів стерлінгів. Причому англійці допомогли в найважчий час -- у перші місяці війни. Англійські «спітфайри» і «харрікейни» брали участь в обороні Москви, а пізніше захищали Сталінград.

Починаючи з 1943 р. почалося постачання озброєння, промислового устаткування, кольорових металів, сталі, прокату, хімтоварів і продовольства з Канади (за три роки майже на 167,3 млн. канадських доларів).

«Ще питання, як повернулася б справа»

Питання, виграв би СРСР війну без ленд-лізу чи ні, належить до категорії риторичних. Проте були й у радянському керівництві люди, що віддавали належне вкладу союзників у перемогу.

Маршал Георгій Жуков у бесідах із письменником Костянтином Симоновим у 1965--66 рр. заявив: «Говорячи про нашу підготовленість до війни з погляду господарства, економіки, не можна замовчувати і такий чинник, як подальшу допомогу з боку союзників. Під час аналізу всіх аспектів війни цим не можна нехтувати. Ми вступили у війну, ще будучи промислово відсталою країною порівняно з Німеччиною. Ми були б у скрутному становищі без американського пороху, ми не могли б випускати необхідну кількість боєприпасів. Без американських студебеккерів нам нічим було б тягати нашу артилерію. Адже вони значною мірою взагалі забезпечували наш фронтовий транспорт. Випуск спеціальних сталей, необхідних для найрізноманітніших потреб війни, був теж пов'язаний з низкою американських поставок».

У роки перебудови було опубліковано витяги із записів приватних розмов Г.Жукова, зроблених КДБ під час прослуховування його дачі в 1963 році.

«Ось зараз кажуть, що союзники ніколи нам не допомагали. Але не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну. У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати гвинтівкові патрони. Американці по-справжньому допомогли нам із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз зображують так, що в нас усього цього було свого вдосталь», -- говорив маршал у колі своїх.

За словами члена політбюро Анастаса Мікояна, «в 1941 році ми все втратили, і якби не ленд-ліз , не зброя, продовольство і теплі речі для армії -- ще питання, як повернулася б справа».

Применшуючи роль ленд-лізу , офіційні радянські історики разом з тим постійно нагадували, що на Адольфа Гітлера «працювала вся Європа».

Відповідаючи їм, автор «Криголама» Віктор Суворов відзначав: «На Гітлера за бруквяну юшку під американськими бомбами працювали поляк і француз, які, того і гляди, піску в підшипники сипнуть, а на товариша Сталіна в теплому світлому цеху за повновагий долар працював, як віл, американський робітник високої кваліфікації, котрий ненавидів Гітлера тією ж ненавистю, що і поляк з французом».

«Важливо відновлювати правду, -- писав економіст та історик Гавриїл Попов. -- Якщо, звичайно, ми хочемо, щоб у нас і в майбутньому з'являлися союзники».

* * *

Історичний досвід свідчить, що в критичні періоди життя людства саме гострота ситуації найчастіше була головним чинником міждержавного воєнно-політичного і воєнно-економічного співробітництва. Слід зазначити, що таке співробітництво не завжди виявлялося тривалим.

Досвід створення і дії в Другій світовій війні антигітлерівської коаліції показав дієвість такої форми воєнно-економічного співробітництва, як ленд-ліз .

Оцінюючи внесок у Перемогу кожного члена антигітлерівської коаліції -- СРСР, США, Великої Британії, природно пригадати про мету їх об'єднання і засоби її досягнення. Економічна складова союзу трьох держав переконливо виявилася в поставках за ленд-лізом ; в початковий період війни, у зв'язку з втратою величезної території СРСР з доброю половиною промислового потенціалу країни, їх важко переоцінити.

Список використаних матеріалів

1. Іванов А. Ленд-ліз - внесок у Перемогу.//День. - №156. 1 вересня 2001р.

2. Корольов Ст. «Садовий шланг»президента Рузвельта. Нотатки про роль ленд-лізу в ІІ світовій війні//Дзеркало тижня/людина. - №14(389). 13-19квітня 2002р.

3. Кречетніков А. «Шланг» Ф.Рузвельта. //Закон & бізнес. - №32 (812) 2007р.

4. Маначинський О. Таємниці ленд-лізу.//Україна і світ//12.06.06р.

5. Ольшевський В.Й. Міждержавне воєнно-економічне співробітництво.//www/net/ua.//

Размещено на Allbest.ru