Заснування та розвиток міста Арциз у ХІХ столітті

Арсіська поселена в 1816-му році[1]. Межує на півночі з незаселеною ще колонію 13, на сході в півдні з землею казенного відомства Акерманського цинута і, нарешті, від заходу з Бріенскою колонію суміжна рікою Когильник.

Селище лежить на лівому березі річки Чага при підошві гори будується у дві лінії. У цей колонії: чоловічої статі - 369 душ Жіночі - 335 душ. Сімейство по сполученню - 117 в числі оних: Прізвищ Душ Прусаків 97446 саксонців 1 квітня 1918 Французів 1 Будинків вибудуваних 27 закінчують будівництво 90 Млин земляна 1 питних будинок або шинок один Землі у володінні Десятини під садибу Зручною Степу для ріллі і сіножаті 5925 Луг при річці Когильник та річка Чаге 1019 Під буграми для випасанні худоби 5925 незручно: 316 Під підлозі - рікою Когильник, 7298 Під річкою Чагой і струмками 656 Під транспортної дорогою 870 Під путівцями 1400 Під вибоїнами 2190 На всяке сімейство належить придатної землі по 62 десятини 9250 сажні, противу положення 117 превозвишает на сімейство по 2 десятини 9250 сажні. Скота в селян: Коней - 273 штуки рогатої - 892 штуки Овець - 2 штуки Свиней - 318 штук у тому числі дано від скарбниці: Волів - 222 штуки Корів - 102 штуки.

На ділянці цей колонії складається 249 один оброчних хутір[9;120].

Вдумайтеся тільки: ось вони 369 душ чоловічої статі і 335 жіночої, серед яких німці, поляки і навіть п'ять французів Вони приїхали на ділянку № 10, яка була виділена для заселення, без будь-якої техніки збудували за півтора року 27 будинків, 90 - добудовують, і у них вже є хочі земляний, та все таки млин. Є навіть питний будинок або шинок, але ще не вибудувана церква. Що ще у них, перших поселян Арцизький було? Була надія. Так, надія, що цей посушливий край, який вони почали обживати, стане для них новою Батьківщиною. Їм та їхнім дітям. Надовго, можливо, на сторіччя. Але історія, як ми знаємо, розпорядилася інакше. Пра-пра-пра онуки тих тих переселенців тепер тільки наїжджають до нас у гості. У пам'яті їх залишився генетичний зв'язок з Бессарабією , їхньою колишньою Батьківщиною. Так судилося, що жити їм довелось вже на своїй початковій Батьківщині в Німеччині.

Майже в цей же час відбувся поділ Польщі. Фрідріх Великий вербував на німецьких землях селян і ремісників, щоб заселити за межею області. Вони приїжджали звідусіль. Предки арцізян, які були серед цих східних поселенців, прийшли, в основному, з Бранденбурга, Мекленбурга, Хессен-Нассау. Але коли польські біженці повернулися з Наполеоном на свою Батьківщину, німецькі поселенці потрапили в дуже скрутне становище. Вони буквально були викинуті на вулицю і наймалися на роботу за мізерну плату. У 1813 році після проголошення маніфесту імператором Росії ОлександромІ котрого називали» білим ангелом» на противагу Наполеону - «чорний лис», німці не зволікали і послідували заклику. З 1814 року, згідно указу імператора Олександра Павловича від 1813 року, «На Буджак, відстанню від верхнього Троянова валу - 34 - х верстах по обох сторонам річки Когильник на 15 - ти дільницях удобреному землі установити поселенців з польських колоністів князівства Варшавського ». У складі переселенців, осіли на ділянці № 10 по лівому березі річки Чага, при підошві гори (колонія будувалася в дві лінії), більшість були прусаки і поляки, кілька саксонців і французів. [9;120].

Для цього переселення російським урядом були створені умови, привілеї. Так і прийшли до того, що багато наших предків на своїх возах, деякі сім'ї навіть з ручними візками, інші ж з багажом в руках пустилися у подорож до Бессарабії'. Вони йшли групами за наділами землі в далекий степовий край.

Групі з 28 сімей, 417душ, під керівництвом барона фон Віттенхейма було визначено поселення за планом № 14 на півдні Бессарабії, там, де степова річечка Когильник приносить води річечки Чаги. [19;78]

Перша поштова адреса нашого містечка звучала така: Бесарабська область, Бендерський повіт, Клястіцкій округ, Альт-Арциг.

Колоністам була надана повна свобода віри, і, що життєво важливо, - позика під обзаведення господарством.

«Після вичерпання 10 пільгових років від прибуття до Росії призначаються інші 10 років для повернення грошей, хто, скільки від скарбниці взаімообразно отримав». Кожна родина отримала по 60 десятин орної землі. Від населення було потрібно переважно заняття поліпшенням хліборобства, розведенням садів, виноградників, особливо шовкових дерев. Поселенці та їх потомство звільнялися від рекрутського набору в армію. У 1830 році, 23 грудня, згідно з записці царського надвірного радника Франка, вже було збудовано 27 будинків, у стадії завершення - 90 будинків, 1 млин і 1 питних будинок (шинок) [19;78].

Поселення колоністів у Бессарабії У благодатний бессарабський край пішли біженці з Вірменії. У 1834 р ними було побудовано 6 вірменських церквей. [22;32]Представники багатьох національностей - греки, німці, вірмени, серби, швейцарці, румуни - не вкоренилися в Бессарабії. З 1822 р. почалося заселення Бессарабії німецькими колоністами, і пішла хвиля втікачів від рекрутства, кріпаків з Росії, України, Молдови. [22;32] Вони закріпилися в Бессарабії через місцеві шлюби, вступали до козацького війська або жили за паспортами померлих. Про них пише в 1873 р. І. Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря».

Отримані землі генерала Морін - 60 тис. десятин - перебували в Б.-Дністровському, Саратському та Арцизькому районах з побудованою економією (подвір'ї) [22;32] На цих землях Морін займається вівчарством, яке згодом стане основою тваринництва місцевих селян.

У 1864 р. за наказом Олександра II землі генерала Морін перейшли до казенних селянам (козакам, солдатам) за їх службу, решта земель генерала Морін продано світлій княгині Софії Григорівні Волконській, яка придбала 3600 десятин для свого сина - начальника штабу Південної армії генерала Григорія Петровича Волконського. [25;32] Він здав ці землі в оренду прибулим німецьким колоністам,які оселилися в нових селах: Александергільф, Нейбург, Фрінденсталь, Старому і Новому Арциз, Сараті, Бреенах, Старому Ельфте, Гіндертале, Тепліце, Кульмом, Деневеце, Шабо По 2 рубля за десятину на 12 років, а потім по8 рублів за десятину на 15 років. [28;190] Після смерті Г.П. Волконського його дружина Лідія Михайлівна Волконська в 1894 році продала ту частину орендованої землі , яку орендували німецькі колоністи, по 120 рублів за десятину[28;190]. Для закупівлі землі і облаштування економії (подвір'ї) німецькі колоністи отримали пільгові кредити в Росії. Високі врожаї зернових та їх відправка на експорт через порти Аккерман, Одесу і Кілію змусили колоністів будувати ґрунтові дороги в Кілію і Акерман. У селах почали будувати кам'яні будинки замість глинобитних, церкви, мости, млини, школи-І ще, на території 10-ої ділянки при заселенні колоністів вже був один оброчний хутір. Решта жили в землянках.

Німці-колоністи жили окремої громадою, яка вела діловодство на німецькій мові, шлюбів з представниками місцевих жителів німці практично не укладали і жили своїм життям замкнутої громади. Лише через кілька десятків років стали з'являтися змішані шлюби і то лише як виняток. У книзі «Статистичне опис Бессарабії», виданої Американським земством в 1899р. вказувалося, що в 1827 році в Арциз проживало: 95 родин поселенців; будинків кам'яних-78, вітряних млинів - 1, колодязів - 82, коней - 197, рогатої худоби - 1039, овець - 308, землі - 4993 десятин. [28;190]

Жителів Арциза повинно було бути набагато більше в 1827г., Але в 1825р. частина німецької громади Арциза чисельністю 41 сім'я залишила Арциз і влаштувалася в пустій колонії 13 в долині Халаір. Так народилася нова колонія, яку назвали Новий Арциз (нині Вишняки).

Подальше оповідання про історію Арциза буде вестись з використанням книги «Арциз Бессарабія 1816 - 1940р.» Під авторством уродженця Арциза Альфреда Цібарта, німецького професора [28;190].

У своїй книзі О. Цібарт період проживання німців колоністів в Арцизі в ХІХ столітті розділив на два періоди:

1. 1816 - 1871г.г. - Початковий період (діловодство німецькою мовою)

2. 1871 - 1918г.г. - Російська період (діловодство російською та німецькою мовами)

З 1870 року по 1918 рік був введена російську мова, сталося це після чергової війни 1853 - 1856 року в Росії з Туреччиною.

Бессарабія була найменшою колонією за царату. Площа її становила 44200 кв.км[18].Різні народи жили на цій землі. У торгівлі, роботі дружно ладнали один з другом. Вони жили в своїх селах не всі разом, а розділялись за національностями. Річки біля яких жили переселенці називалися так: Чага, Когильник, Сарата, Найдовша серед них Когильник, протяжонністю 200 км., яка впадає в Черноморскій Лиман.

Протягом століть змінювалася історія Арцизу. З часу переселення німців з 1814-го по 1917 належала ця область руському царю, а з 1918 - по 1940 роки - королівству Румунії. Після Другої Світової війни Арциз перейшов під радянську владу, а сьогодні - у складі незалежної України. [9;90]

Після війни з Францією (1812-1814 рр.). Арциз охоплює інфекційне лихо чуми, холери, віспи. В1814-1816 рр.. Новоросійське козацтво своєю жорсткою жандармерією зупинило інфекційний помор населення. У 1816-1821 рр.. полковник І.Ф. Богданович закінчив топографічну карту Бессарабії, і почалася планова друга хвиля заселення бессарабських земель[9;90].

До введення російської армії в 1806 р. на території Бессарабії проживали втікачі від своїх гнобителів селяни: росіяни, українці, білоруси, молдавани, болгари, серби, що бігли з Дону і Запоріжжя козаки, а також старовіри-липовани, з петровських часів і до цих пір зберегли старовірських церковний обряд в м. Вилкове. [19;90] Після встановлення кордонів по Дунаю в 1826 році під Туреччиною, а потім у Румунії залишилися російські селяни, які до цих пір проживають там, зберігаючи мову, звичаї, релігію.

Герцог Рішельє писав: «Ні в одній країні світу не накопичилося на такому малому просторі (Бессарабії) таке ко-кількостей народностей таких різних в звичаї, мову, звичаї, релігії"[8;57].

Для організації заселення і розподілу іноземних громадян Бессарабії в 1821 р. призначається І. М. Інзов - вихованець графа Трубецького, герой війни 1812 - 1814гг. [12;57]. Визволитель болгар від турецького ярма в Болгарії, генерал-лейтенант. У 1821 р. він проводив 40 сімей швейцарських виноробів, облаштував їх,надав земельний наділ на4 тис. десятин. Їм були видані пільгові кредити без податків і рекрутчини. Вони дали початок виробництву товарного бессарабського вина для експорту. Потім облаштовував французьких і німецьких колоністів з поселенням їх в 60 селах Бессарабії. У 1869 р. було облаштовано 70 тис. болгарських сімей на пільгових умовах в 60 поселеннях в Акерманський та Кагульського повітах з безподатковим земельним наділом 60 десятин на сім'ю і болгарським підданством. [12]. Болгарія, прийняла нейтралітет в2-й світовій війні,тому уникнули армійської мобілізації болгарські піддані в Бессарабії, а також зберегла єврейське населення в Болгарії від німецького геноциду. І.М. Інзова бессарабські болгари вважають своїм батьком. Коли він помер в Одесі в 1845 р., бессарабські болгари просили царя про його перепоховання в м. Болграді Одеської області, але отримали відмову. Через рік дозвіл на перепоховання було отримано[5;177]. 9 листопада 1846 дерев'яну труну помістили в свинцеву , і болгари на плечах несли його з Одеси до Болграда, а на цвинтарі у Болграді труну несли на колінах. 11 листопада 1846 похоронна процесія зупинилася в болгарській церкві м. Б.-Дністровського,на відспіванні покійного був присутній весь місто,

За переписом 1812 р. в Бессарабії проживало 275 тис. чоловік, а з урахуванням військових дій з Францією в 1812-1814 рр.. та епідемії холери, чуми, віспи в 1816 р, Бессарабська земля залишилася малозаселеною[12]. У цей час прибувають перші німецькі колоністи і отримують по 60 десятин землі на сім'ю із звільненням від податку на 50 років. Російський сенат ухвалив рішення розподілити казенні бессарабські землі в 1824 р. заслуженим дворянам і почати заселення запрошеними селянами.

1. Генералу Морін - 60 тис. десятин;

2. Статському раднику К.Я. Булгакову - 6 тис. десятин;

3. Начальнику генштабу Південної армії генералу Г. П. Волконському - 6 тис. десятин;

Генерал І.М. Інзов відмовився від земельного наділу[13].

Кріпосне дворянство в Бессарабії було неможливо з багатьох причин:

1. Вища офіцерське дворянство Південної армії готувало конституційне грудневе повстання 1825 з упраздненіем кріпосного права. [12]

2. Малоросійське козацтво забезпечувало охорону південних кордонів Малоросії, несло жандармську службу в містах і селах Бессарабії і Таврії, і не ухвалювало закріпачення селян.

3. У бессарабських степах кочували некеровані ногайскі татари, організовані в родові усули (села), на двоколісних шатрових возах зі своєю худобою (90 усулов - 90 тис. населення) і своєї бойової кінної охороною[21; 67]. Бессарабська земля стала для Росії експериментом нового політичного устрою без кріпосного ладу, а, отже, без дворянства. Це турбувало двір, і він жорстоко розправився з декабристами, потім з нагайскімі татарами і скасував в 1869 році Малоросійське козацтво з населенням 13 тис. людей і земельними наділами ,в 12 станціях Бессарабії. [21; 67]

У 1814 році перші переселенці прибули на свої ділянки [21; 67] . Засновники Брієнн - вихідці з різних німецьких земель, головним чином з Мекленбурга, Браденбурга і Західної Пруссії. Під проводом комісара Крюгера прибули 84 родини з місцевості Брамберг [21; 76]. На підводах долали вони сотні кілометрів, долали вони важкий шлях, багато гинули в дорозі. Для них були святими Біблія і псалми .З благословіння Бога вони почали будувати свої будинки в Бесарабії.

Перші поселенці прибули на виділену ділянку № 15 (де зараз Глінка). На початку село називалося Бажання Петра, пізніше в 1819 році громадський комітет клопотав про присвоєння новому поселенню нової назви Бріени - на честь міста Бріени поблизу Парижа у Франції., де Наполеон навчався у військовій школі.

У широкій долині, де з'єднуються річки Когильник і Чага, розташувалося село Бріени, в середині переселенської області, в Акерманському повіті.

На правому березі, між Когильником і пагорбами, проходить лінія сільської вулиці з двома вигинами.

Після довгих очікувань прийшла і перша підтримка - 10 рублів, вікна розміром 50 на 50, двері висотою 150 см, в які не можна було ввійти, не пригинаючись, і трохи чагарників. Але і цьому раділи колоністи. З будівництвом тимчасових помешкань стало набагато простіше. Будували за методом молдаван: забивали 4 кутових стовпа в землю, на них клали балки, від балки до балки - штанги, а потім уже каміння і траву. Камені покривали шаром глини. Стіни обставляли палями і чагарником, замазували глиною. Сонце і вітер теж сприяли будівництву: за короткий час будинки були готові. Яка то була радість: жити у власному будинку. Але не всі були такі щасливі, так як матеріалу вистачило не всім. І доводилося чекати своєї черги і задовільнятися земляними хатами[9].

Колоністи отримали спочатку лише по 30 десятин (неповні 33 гектара) з обіцяного Росією [9]. Після 8 років очікування - інше. Багатостраждальна та багаторічна подорож в Бессарабію, поселення мали великий вплив на переселенців. Відсутність духовного виховання і релігійного впливу згодом приводило до пияцтва і моральному падінню. Староста ясно повідомляє, що більшість мандрівників у своїй вітчизні були в основному неспроможні ми людьми, яким бракувало розсудливості і розважливості, щоб для себе і своїх дітей отримати користь з вигнання. За винятком окремих випадків.

Зрозуміло й те, що перші поселення були ще й розсадниками хвороб, так як всі жили в одному приміщенні, тут спали, варили, їли, знаходилися в негоду. При мизерному харчуванні, поганому одязі епідемії не змусили себе довго чекати.

Спалахнувша в 1829 році чума, яка прийшла слідом за російсько-турецькою війною 1828-1829 років, вразила 180 людей, більше 1 / 3 іммігрантів[22]. Трупи померлих були поховані у спільній могилі на чумному цвинтарі, який знаходиться нижче єврейського. Тут могли бути поховані і перші поселенці. Нагадуванням про це жахливий час став поставлений акацієвий хрест. У 1831 році померло 22 людини від холери. [28;19] Крім хвороб людей і тварин, колоністи мали і інші проблеми, як-то: сарана, гусениці, ненажерливі жуки. За повідомленням старости від 1848 усими цими жахами природа примушувала поселенців бути уважнішими до свого важкого становища та направити намагання на покращення цього стану. Все це пробудило дух, особливо у молодого покоління. Маючи можливість бачити марнотратство і безладний ність своїх батьків, воно присягнули направити своїх дітей до кращого життя і збільшити свої доходи. Цей крок поступово приніс порядок в життя колоністів, і в цьому величезну роль зіграла церква. Так серйозно карали за порушення шостої заповіді. Якщо хтось намагався уникнути штрафу, до старости надходило повідомлення від пастора, і винний відсилався з общини. Штраф ж полягав у тому, що під час служби в церкві винний повинен був сидіти обличчям до всіх присутніх, а по закінченні меси його гріх повідомлявся всім. Все це призвело до того, що поселенці стали взірцем для інших національностей.

У чумні та холерні роки деякі родини іммігрантів померли або переїхали в інші колонії. Звільнені ділянки були передані Швабським сім'ям, що переїхали з поселень Херсонщини у 1832 році. Так як перші поселенці отримали на кожну сім'ю господарство (землю і двір), сім'ї останніх переселенців залишалися без землі. Вони ледве отримували землю для двору, частина якого доводилося використовувати як господарський. Такі переселенці ставали ремісниками та працівниками, і жили вони по обидва боки села. Їх двори називалися «жітельскі», власники були мешканцями колонії, в той час як двір і з землею називався господарським двором, а його власник - господарем. На самому початку господарства складалися з 60 десятин землі, а на стику 19 і 20 століть таке було рідкістю[27;56]. Коли з'являлася можливість за не дуже високу ціну купити землю, на батьківському дворі залишався тільки один син, а для решти земля купувалася й будувалися будинки з господарськими побудовами.

Такі випадки були часті при заснуванні дочірньої колонії. У більшості новоутворень брали участь і арцизяни. Багато ж емігрували за океан.

Приводом було не тільки брак землі, а й скасування російським урядів у 70-ті роки.19 ст. багатьох привілеїв. Після першої світової війни з'явилася можливість продажу землі, і ціна на неї стала такою високою, що бажання придбати її для простого селянина перетворювалося тільки в мрію. Все частіше господарства ділилися між синами, розпадаючись на шматки. Арциз в ті роки мав 4920 десятин, які були розділені між 82 господарствами при поселенні[15;32]. Також були площі в долинах річок - між Когільніком і Чагой, які вважалися незайманою і неврахованою землею. Це дало можливість виділити ще 65 десятин, і кордони Старого Арциза стали складати 5810 гектарів.

У 1858 році від різних господарств придбано ще 660 десятин (720 га) на так званих болгарських степах. Спільне володіння землею жителями Арциза складало 6531 га [21; 67] .До цього відносилися і володіння в Брієнах, Новому Арцизі, Кошпалате. [21; 67]

У результаті десятирічного існування громади в Арциз було 68 кам'яних будинків, кілька кам'яних підвалів, 82 фруктових садів, 197 коней, 1039 голів худоби, 308 овець[21; 67].В1818 році бессарабські колонії стали жити під керівництвом найосвіченіших політика генерала Інзова.

У 1830 році Йосеф Мескит побудував у Арцизі фабрику з виготовлення плугів, ливарню майстерню, сім цегляних заводів.

У 1870 році були побудовані перші парові млини, власниками яких були Михайло Раш і Фрідріх Хакс[28;30]. А ось згадані млини були побудовані оніметчиними євреями прізвища яких зазначалося раніше. Ці млини користувались великою популярністю серед місцевих так як майже в кожного було власне господарство і всі без винятку вирощували пшеницю, а до того як з'явились перші млини колоністам доводилось нести везти,кому як свій врожай до сусідньої колонії, в Сарату це було надзвичайно незручно так як далеко ,і ціни для приїжіх заламували такі що порою на життя ледь вистачало після візиту на млин. А ціни тут були в два рази меншими. Тому й ці млини ікористуавлись такою популярністю. І ще грощі залишались у місці і місцеві спрямовували їх на подальшу розбудову Арцизу.

Часто поселенців відвідували різні лиха, неврожаї, які були в 1823, 1824, 1833, 1834, 1867 роках[28;30].

У 1829,1948,1831,1855 роках Арциз страждав від спалахів холери та чуми[28;35]. У 1880 році вимерзла велика частина виноградників. Природне завзятість, працьовитість, віра в бога давали колоністам сили вистояти, вижити і продовжити справу своїх предків. Містопродовжувало розвиватись і рости.

Арциз був знаменитий не тільки в Бессарабії, а й за межами своїми кінними базарами. Раз на два тижні на Арцизькому базарі (нині парк у середньої школи № 5) продавалися коні, велика і дрібна рогата худоба, свині. Звідси цілими та бунамі коні, продані на Арцизькому базарі, прямували в Польщу, Францію, Туреччину. Нерідко турецькі купці купували по 50 - 60 коней за 1 день[28;90]. Це давало величезні прибутки для арцизької громади, таким чином, надходження з ринку істотно поповнювали общинну скарбницю.

Назва населених пунктів у буджацьких степах давалося російським царем за клопотанням попечителя бессарабських земель Інзова Івана Микитовича. Так виникли назви поселень - колоній, на честь перемог російсько-прусських військ над військами імператора Франції - Наполеона Бонапарта: Бородіно, Березине, Теплиць, Гнаденталь, Фріденшталь, Тарутине »Сарата, Париж, Арсі і ін [27;30]

Верхній земельний пласт товщиною в метр багатий гумусом, він називається чорноземом, за ним йшов шар у декілька метрів - жовтої глини, що був гарним акумулятором води. Під час опадів восени і взимку він поглинав воду і віддавав її верхнього шару навесні і влітку. Так що у дощову осінь і сніжною зимою можна було розраховувати на гарний врожай, навіть якщо весна і літо були бідні на опади. Ця глина знаходила різне застосування і в господарстві. У деяких місцях під чорноземом знаходився шар піску, званий грандом. Цим піском, змішаним з вапном, штукатурили стіни будинків, паркани. Він використовувався також у суміші з цементом для виготовлення черепиці. Піщані землі використовувалися для вирощування виноградників. Вони були дуже гарячими і швидко втрачали вологу

Криниці на подвір'ях були глибиною 4-6 метрів. Вода за своїми смаковими якостями та змістом солей не була придатною для пиття, через свою жорсткість була непридатною і для прання. Але домашні тварини звикли до неї швидко. Тільки в деяких криницях була добра питна вода. Діжками або відрами її доставляли до будинків. У посушливі роки нестача води була звичайним явищем. У 80-і роки були пробурені свердловини глибиною 200 метрів; в яких була добра питна вода, а також вона була бездоганна для прання, мало того, вона була ще лікувальною, в воді була наявна сірка. Кожен такий колодязь був обладнаний річною помпою. І знов прибивший до поселення житель повинен був платити за воду 1 рубль на рік, готелі і чайні мали інший тариф. Так було до 1917 року.

Арцизький землі були бідні на джерела, вони постачали дуже мало води навіть в дощову пору. Тому Когильник і Чага були до 1920 року перекриті дамбами. Між ними утворювалися водосховища значних розмірів і глибини. Вони служили для водопою худоби, яка з весни до осені паслася на луках. У жаркі дні худобу розташовувався по обидва боки ставка. У посушливі роки вода зникала з цих загат, і треба було рити колодязі на пасовищах великих розмірів. З них вода діставалася на поверхню за допомогою Чигиря - спеціального пристрою. Чигир приводило в рух колесо, що йде по колу. Такі споруди використовувалися також для поливу садів і городів. З часом, коли все більше пасовищ розчиняються, число худоби скоротилося, пішли і ці ставки. Але землі були в значній мірі замулені і містили менше вологи.

Після стількох років постає питання: «Що спонукало німців і поляків з Варшавського герцогства і з землі Вюнтербергской приїхати на підводах за сотні верст, в чужу країну через територію кількох держав? »Причин було кілька, з них основні:

1. На момент переїзду Австрія, Пруссія, Росія були союзниками у війні з Наполеоном - імператором Франції.

2.Переехавшіе німці були протестантами - раскольніками католицької віри, також як і липовани - були розкольниками православної віри. Німці-протестанти переслідувалися католицькою церквою і бігли від пре-проходження.

3.У Німеччині було дуже мало вільної орної землі і німці переїжджали у вільні нерозорані степу Причорномор'я.

4.Пріехавшіе німці-колоністи на деякий час звільняє Бождан від військової повинності і мали інші пільги, яких не мали на Батьківщині.

5.На цей час у Німеччині був неврожай і голод[27;49].

Як колись, так і зараз німці - колоністи на початку 19 століття принесли в наші степи європейську культуру обробки землі і ставлення до праці; завезли з собою нові сорти винограду, пшениці та інших культур, нові породи великої та дрібної рогатоїсько та. Вони стали законослухняними, працьовитими мешканцями величезної Російської імперії.

Отже, інтенсивне заселення нашого міста почалося в 1819 році, коли сюди прибули перші німецькі поселенці. Вже за півтора року ними було побудовано 27 будинків, 90 - добудовувались, були збудовані : перший земляний млин, з фабрики ,заводи. В 1821 році в місті спалахнула чума, яка забрала 1/3 населення, але незважаючи на все це місто розбудовувалось і нарешті прийшла обіцяна допомога від держави. Збудовані перші кам'яні будинки замість тимчасових, а в18880 році нарешті була збудована церква( кірха). Почали свою роботу знамениті кінний і овочевий базар, розвивалось судоходство по кокільнику. А в 1891 році відбувся приїзд до міста імператриці.

РОЗДІЛ ІV.КУЛЬТУРНЕ І ДУХОВНЕ ЖИТТЯУ МІСТІ В ХІХ СТОЛІТТІ

арциз бесарабія буджака

В науковій літературі здебільшого представлені дослідження культури і побуту німецької і болгарської громад.

Німецька громада оселилась у верхній частині міста і жила окремо від усіх інших поселенців. Вона була закритою для чужих і в ній існували дуже жорстокі правила, будь-який хто порушив їх підлягав покаранню незалежно від статусу, він мусив сплатити штраф - той хто відмовлявся його платити або висилався за межі колонії , або мав привселюдно покаятись у скоєному. І під час недільної служби повинен бути сидіти обличчям до всіх. Тому саме ці правила сприяли бездоганній дисципліні яка існувала у колоністів.

Змішані шлюби не були поширені серед колоністів - скоріше це був виняток ніж правило і те тільки під кінець ХІХ століття, і громадою вони не сприймались.

У повсякденному житті німці в основному займались сільськогосподарською діяльністю, вирощували пшеницю, овес, ячмінь, фруктові дерева - в основному яблука , грущі , сливи та інші фруктові культури.

Німці як і будь-який народ були дуже релігійним тому у 1880 році німецькою громадою була збудована та введена в дію будівля кірхи (лютеранська церква). Вона розташовувалася на місці, нині займаному будівлею районної бібліотеки [27;20]. Цікавим є і той факт ,що колоністи ,як тільки встали на ноги, окріпла, завели господарство та міцно закріпились на цій території вони одразу ж почали будівництво кірхи, на яке збирались кошти з усієї громади. Та коли вона була побудована, Арциз став ще й не тільки торговим центром регіону,а релігійним,так як тут була побудована єдина кірха на весь тодішній Буджак. Сюди стікались жителі з колоній які лежали поруч,щоб помолитись, і це сприяло також розвитку регіону,бо приїжджаючи на службу люди вирішували убити двох зайців одразу і не обминали наш легендарний кінний базар і не нехтували тим, щоб завітати до таверни ,яка знаходилась у дворі школи № 5,там зараз знаходиться шкільна їдальня та бібліотека, одне з найстаріших у городі місць.

Ще потребує уваги той факт,що окрім німецьких і польських колоністів у місці жили вихідці з Болгарії,які за своїм віросповіданням були православними,а своєї православної церкви не збудували. Може тому що їх за чисельністю було набагато менше ,або просто не було можливості або бажання,чи для них не було важливим на той час питання віри,так як вони на той час були зайняті ще все облаштуванням свого життя. Бо як свідчать джерела на той час вони ще жили в тимчасових житлах і не були так організовані і спрямовані на створення власного прихисту. Можливо усі ці фактори і вплинули на те,що вмісті була тільки кірха, і не було не те що храму,а якоїсь маленької затрапезної церквушки. Та факт залишається фактом і свідчить про те, що німці і поляки домінували у місті і були більш організованими і спрямованими на розбудову колонії. І ще продовжуючи цю тему слід зазначити ,що православних церквей в Арцизі у ХІХ столітті не було,вони були побудовані, але набагато пізніше, аж на при кінці ХХ століття. Кірха була стерта з лиця землі у 1941 році коли радянська влада залишала місто, тоді ще станцію. Вона була підірвана залишились тільки дві передні колони, на яких встановлено зображення кірхи, та пам'ятна дошка ,що колись тут була кірха. Зараз тут знаходиться міська-районна бібліотека У 1886 році був побудований будинок притулку бездомних і калік на 25 - 30 чоловік. Він розташовувався у будівлі кірхи[13;56-61]. Послуги цього будинку були платними і дозволити собі їх могли тільки заможні люди,я маю на увазі будинок престарілих який знаходився там же, а послуги будинку для калік навпаки-безкоштовні. Там в основному знаходились престарілі люди які були не в змозі самостійно про себе попіклуватись, або зовсім одинокі ,немічні - люди - не багаті - навіть бідні. Це було ,щось на зразок будинку милосердя, але при кірці..

Болгарська громада ,яка прибула на наші землі одночасно з німецькою на відміну від неї не була такою закритою і консервативною, тут панували більш вільні нрави. Вони оселились у нижній частині міста і жили поруч з іншим колоністами, які сюди прибули, хоч і становили більшість. Власної церкви у них не було та цей факт їх не дуже засмучував ,на службу вони ходили до сусіднього поселення (нині село Павлівка харцизького району). Крім займання повсякденних справами болгарські поселенці незважаючи усі проблеми, з якими воно зіштовхнулись у перші роки життя вони не впадали у відчай і забуваючи про все це поринали у святкування , чергового свята, а їх в них було не так вже й мало. Кожен рік воно з особливим розмахом відмічали річницю свого переселення до Буджаку.

Болгарські поселенці дуже полюбляли вино, його в них було в достатній кількості , щось вони продавали - а щось залишали для власних потреб. Тому вино було присутнім завжди, вони вживали під час сніданку , обіду, вечері, та просто відновлювали сили цим напоєм, особливо в великій кількості вживали вино під час сильної спеки. Також було розповсюдженим вживання вина , маленькими дітьми. Їм вино наливали в тарілки і давали хліб, яким вони макали вино, для них це дуло краще будь якого десерту, а тоді у ті важкі часи місцеві діти і не знали, чогось іншого крім цього. Але незважаючи на таке обіллю вина , пияцтво і алкоголізм не були розповсюдженими серед перших поселенців. Хоч вони і вживали вино у такій кількості, вони знали і міру цьому - не більше одного стакану за раз -чоловікам - по пів стакана - жінки, і менше половини - діти.

В повсякденному житі жителі болгарської громади займались торгівлею кіньми, сільським господарством і рибництвом. В повноводній Чазі і Когильнику було чимало риби. Ловили її спеціальним мішком, який згодом став називатися мережею. Ловили також і Фаткою - спеціальним пристроєм з пов'язаних між собою двох прутів палиць), чотири кінця яких були обтягнуті сіткою. Тримати її треба було за триметрову рукоятку. Рибалки заходь чи по коліна у воду й опускали пристрій на дно, через деякий час під ухвалювали його з уловом. Ловити рибу неводом можна було до 1920 року з дозволу власника. [29;12] У румунське час було заборонено ловити рибу мережами, оскільки водойми знаходилися в державній власності. Як відомо, Когильник протікає між Арцизом і Брієнами. Так як води в ньому часто було мало, щоб текти за старими закрутах, порушувалося русло, подчас повені утворювалися нові шляху течії води. Але ще кордону порушувалися як під час лову риби, так і з-за гусей, які з води виходили на інші пасовища. Все це викликало сварки між громадами. Групи молоді збиралися по різних сторонах Когильник, щоб обізвати один одного і закидати камінням.

Сільськогосподарський двір у Арциз з городом і фруктовим садом був не менше двох гектарів. Згодом він ділився наполовину - по гектару. Ширина половини дворової площі становила 20 метрів, довжина - 500 метрів. Але через розширення русла чаги деякі двори були меншими і коротше. Восьма частина дворової площі була двором, облаштованим житловим будинком, хлів для тварин, навісами для підвід, інструментів і сировини, загорожі для корів і овець в теплу пору року. Розвивались садові культури такі як,сливові,вишневі. Родюча земля та най кращий чорнозем сприяли розвитку виноградарства. Арциз славився на всю округу своїми виноградними плантаціями, які займали майже половину міста. І не даремно бо з гарного винограду виходило гарне вино, яке потім продавали сусідам та навіть експортували у Румунію. Розвивалось вівчарство. У нашій місцевості розповсюдженим було розведення овець чігоерської породи, з товстою шерсть. Шили верхній одяг з вичениних шкір , шерсть використовували для пошиву одіял, коврів та доріжок, подушок. З овечого молока робили овечій сир ( бринзу ).

Також окрім сліьскогогосподарства в Арцизі було розвинуте судоходство. По Когільнику та Чазі ходили Баржі з конями,зерном, вином. Та іншими с/г культурами. Також по цім річкам крім барж ходили і пасажирські пароми. Зараз це складно уявити ,що колись по цим рікам ходили суда та на віть тонули люди - такими глибокими та повноводними вони були,а зараз це нічим непримітні річушки ,які пересихають. А колись коли були сильні зливи Когильник виходив з берегів і затоплював усю нижню частину міста. В часи сильної зливи місто перетворювалось на Венецію бо усі пересідали на човни, бо тільки так можна було кудись дістатись. І саме тому та частина міста яка знаходилась поруч з річкою не була заселена довгий час , бо це було марною справою будувати тут житло бо під час першої ж зливи воно б поплило. Але знайшлися сміливці і вже наприкінці століття тут почали будуватись перші будинки. Бо з'являлись нові жителі , нові поселенці і жити їм було десь треба ,тому цю частину міста дещо підвищили. Щоб при зливі вода стікала прямо у річку, але сталося не як хотілося авжеж під час зливи вже на човнах не плавали,але ті вулиці затоплювало . так що вода потрапляла і в будинки(нині це вулиця Кірова та Леніна.)

У 1830 році була побудована перша школа у Брієнах . Вона вміщувала до 550 ста учнів . Там викладались такі предмети ,як Богословіє, латинська,російська мова, математика та каліграфія. Викладання велося на російській та німецьких мовах. Вчителів на початку було не багато. Було так що деякі вчителі вели одразу кілька предметів. Вчителями в основному були чоловіки. Першим директором був Фрідріх Цибарт,батько вже відомого нам Альберта Цибарта який також жив у місці і після смерті батька очолив школу і як батько він був істориком. Також слід зазначити що у школі навчались всі охочі і навчання було безкоштовним і добровільним і тривало вісім років у школі на той час могли вчитись і хлопці і дівчат ,тільки хлопці і дівчата навчались в окремих класах.

В вільний від роботи час та у вихідні люди відвідували церкву.

Отже культурне і духовне життя у перших поселенців розвивалось і дуже активно. Вже у другій половині ХІХ століття місто почалось розвиватись і в культурно - духовному напрямку. У1880 році, там де зараз Глінка, німецьким колоністами, була побудована перша в місті школа, вона була відкритою для усіх охочих дітей німецьких колоністів. І навчання там велось на німецькій мові , але й російська мова також викладалась. Також німцями була побудована і перша церква, завдяки якій , Арциз став релігійним центром для усіх німецьких колоністів , що проживали неподалік. Болгарським колоністами ж був започаткований знаменитий кінний базар і покладені основи виноробства у місті, яке і досі існує і розвивається в Арцизі, вівчарству розведенню овець і виробництві з їх шерсті і шкіри різних корисних для побуту речей.



ВИСНОВКИ

Арциз невелике містечко розташоване на південному заході Бессарабії, в 140 км. На південному заході від Одеси. Є неофіційною столицею Буджакського краю. Це дуже мальовниче містечко, воно славиться не тільки своєю пестротою, а й дуже цікавою і багатогранною історію.

Арциз зараз простий центр районного значення, а колись тут відбувалось дуже багато цікавих подій, тут пересікались шляхи різних народів і цивілізацій.

Початок заселенню поклала Катерина ІІ. Вступивши на престол, вона видала Указ про заселення околиці великої російської імперії.

У 1763 році вона видала маніфест, який дарував пільги переселенцям-колоністам. Тільки після цього почалося систематичне заселення різними переселенцями, околиці великої російської імперії. В цьому маніфесті йшла мова про пільги для переселенців, а саме внов прибувшим надавалась ділянка землі для ведення сільського господарства, будівельні матеріали, звільнення від податків на 60 років. Та на цей заклик відгукнулось не так багато бажаючих,як очікувало. Потім на деякий час після смерті Катерини ІІ про заселення околиці Бессарабії забули.

Можливість заселення колоністами земель Буджака стало після перемоги російських військ над Туреччиною у війні 1791 року[28;30]. Це дало можливість початку заселення земель нашого краю різними переселенцями. Активне заселення нашої території почалось за часи Олександра І, який як і його бабка Катерина ІІ, надавав колоністам певні пільги, а саме: звільнення від податків на 10 років, звільнення від рекрутського набору, свобода віро сподівання, також мало імущим надавалась позичка з казни, і призначались після закінчення перших десяти років - другі десять років для повернення позики. Також кожна родина колоністів отримувала від Російської імперії по 60 десятин для побудови будинку та сільськогосподарських потреб. Це створило сприятливі умови для переселення , багатьом обіцяні пільги здавались казкою, так як більшість з них була вигнанцями на своїй Батьківщині, або вони просто не могли собі дозволити такого, вони стояли на найнижчій суспільній ланці, там у себе вдома. Тому покинувши там все , вони відправились в далекі краї шукати щастя на чужині.

Так вже сталося , що на територію нашого міста прибували в основній своїй масі німецькі колоністи, з міста під назвою Вюртемберг. Колонію вони найменували Йоханесфорт, що в перекладі з німецької означає сеління Святого Петра, а в офіційних документах Арциз носив іншу назву - Арсіс, яку йому власноруч надав російський імператор Олександр І, в честь славної перемоги російських військ 8-9 березня 1814 у міста Арсі сюр Об, де де прославилась доблість і мужність руських воїнів під командуванням А. В. Суворова. На перших порах життя колоністів складалось не так , як вони хотіли і сподівались. Нові землі, нові люди, не сприятливі умови для сільського господарства: посушливий клімат, відсутність частих дощів, постійні вітри та не дуже теплі зими , постійні хвороби ( впродовж І половини ХІХ століття вмісті декілька разів спалахували епідемії холери)- які уносили з собою життя перших поселенців. Усе це спочатку спантеличувало їх, вони не могли звикнути до цього всього , не могли пристосуватись.

Прийшла довгоочікувана допомога від держави. Виросли перші цегляні будинки, почав давати плоди посіяний врожай. Колоністи не тільки змогли завдяки цьому врожаю забезпечити себе і свої родини, залишити на наступний посів, а й навіть почали їм торгувати. В основному вони вирощували садові - ягідні культури, та займались виноградарством, крупні плантації виноградників розташовувались по всьому місту, майже кожна родина вирощувала виноград,з якого потім робили вино і торгували ї їм. Це стало однією з статей прибутків місцевих жителів. Але не тільки виноградарством і виноробством займались місцеві, а й розведенням і торгівлею кіньми. В місті, тоді ще просто колонії існував великий конезавод, який займав майже 1/3 частину. Коневодство стало ще однією статтею доходів місцевих. Ці два напрямки сприяли перетворенню з простою нічим непримітної, Богом забутої колонії на великий торгівельно-промисловий центр Буджака. Щоб купити коней , (а у місці існував великий кінний базар) сюди з'їжджались з усіх околиць не тільки Бессарабії та Буджаку а й з інших місцин. А виробництво вина сприяло появі в місці фабрик , млинів заводів, так як майже все вино ,що вироблялось йшло на продаж , а гроші виручені з його продажу йшли на будівництво.

Якщо брати загалом життя міста в ХІХ столітті , то можна зробити висновк, що воно протікало рівно. В своєму розвитку Арциз подалав три періоди:

1. 1816 - 1871г. - Початковий період (діловодство німецькою мовою) . У перший період були побудовані школа, перші кам'яні будинки, це був період облаштування, розбудовиі присвоєння назв. Саме в цей період наше місто отримало свою сучасну назву, саме в цей період німецькі колоністи відділились від інших переселенців в місті і заснували власну громаду, яка отримала назву Брієни.

2. 1871 - 1918г.г. - Російський період (діловодство російською та німецькою мовами) . В цей період місто вже стало на ноги, розвивається торгівля, сільське господарство,набирає обертів вирощування винограду і виробництва вина, яке потім починає експортуватись у Румунію та поставляється в Санкт- Петербург і Москву, починають функціонувати знамениті овочевий та кінний базари, які були відомі не тільки в Бессарабії ,а й далеко за її межами, будуються перші фабрики , заводи, млини. Будується кірха, і Арциз стає не тільки торгівельно-економічним центром Буджаку, а й релігійним.

І кожний цей період приносив в історію міста щось нове. Від консервативного життя і дещо закритого для інших ( у початковий період до більш відкритості і приязності у третій період).

Місто потроху розвивалось і набирало обертів. Потроху Арциз відвойовував собі місце промислового ,торгівельного і релігійного центру Буджака .



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Джерела

1. « Ведомость о колоніях иностранных поселенцев 1870 год 5 декабря » //Шварцман Є.В. Арциз мой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.

2. Записка надвірного совітника барона Франка от 2 декабря 1830р. // Шварцман Є.В. Арциз мой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.

3. Исторический обзор колонизации казённых земель в Росси иностранцами// Шварцман Є.В. Арциз мой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.

4. Описание перекопских и ногайских татар, черкесов, мингрелов и грузин. Жана де-Люка, монаха Доминиканского ордена (1625) // http/www.wik.znanie/ru/wzi index php.

Література

5 Агбунов. М. І. Генерал-попечитель (Жизнь и деятельность И.Н. Инзова). Арциз,- Арцизська міська типографія 2009.- 198 с.

6. Байбакова Є.В. Німецькі колонії в Арцизі//Арцизские вести.- Арциз, 2005, август, № 43.

7. Бачинський А. Д. Адміністративно-політичне управління Буджацьким степом та пониззям Дунаю (XVIII - початок XIX ст.) //Архиви України. - К., 1966. - № 5. - с. 17-23.

8. Бачинский А. Д., Добролюбский А. О. Буджакская орда в XVI-XVII вв. (историко-археологический очерк) //Социально-экономическая и политическая история Молдавии периода феодализма. - Кишинев: Штиинца, 1988. - с. 82-94.

9. Бачинский А. Д., Добролюбский А. О. Конец Буджакской Орды: (По монетным находкам в погребальном инвентаре могильника у с. Бурсучень) //Нумизматические исследования по истории Юго-Восточной Европы. - Кишинев: Штиинца, 1990. - с. 208-222.

10. Губоглу М. Валахия, Молдавия, Крым, Тамань и Азов в турецком описании 1740 г. М.: Наука, 1964. - с. 131-157.

11. Древняя культура Молдавии. - Кишинев: Штиинца, 1974.-230 С.Степи Евразии в эпоху средневековья. - М.: Наука, 1981.- 400 с.

12. Вольц Е., Фогель Е. , Остер Г. Бріени- Бесарабія.-Людвігсбург.: Арциз.,1991.,-456 с.

13. Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII-XIV вв. - М.: Наука, 1985.-150 с.

14. «История гордов и сел. СССР».-М. .: Наука,1975.-600 с.

15. Кабузан В.М. Заселення Новоросії .- М.: Наука.,1965.-231 с.

16. Коваль В.Ф. Город мой давний товариш// Арцизские вести.- Арциз, 2005,сентябрь,№44.

17. Коваль В.Ф. И всё таки без немцев не обошлось// Арцизские вести.- Арциз,2006,январь,№1.

18. Козик А.К. Очерки з історії Арциза.-Арциз: Діамант,2003.,-200 С.

19. Леонова В.С. Брієни - Бесарабія.- Арциз: Діамант,1997., 55 С.

20. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 26 жовтня 2007 р.). - Одеса, 2007. -с. 309-313.

21 Скальковский А. А. Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае.//http/www.wik.znanie/ru/wzi index php.

22. Свиньин П. П. Описание Бессарабии .Москва.,- Stratum plus. -2002.- 80 С.

23. Стоянова А.С. Спогади берегти- побудовані мости укріплювати // Арцизские вести.- Арциз, 1999, березень,№ 9.

24. Стоянова А.С. Існують ще три Арциза// Дело - Арциз,2001, травень, №23.

25. Стоянова А.С. Наше історичне єднання - наша доля// Дело - Арциз,1998, травень, №23.

26. Циберт А. Брієни.-Людвігсбург.: Арциз.,2000.-200 с

27 Шабашов А. В. Новое в изучении животного календаря у крымских татар //Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри. Сборник научных статей. - К., 2006. - с. 373-389.

28. Шабашов А. В. Племена монгольского происхождения в составе Буджакской орды //Цырендоржиевские чтения-2006. Тибетская цивилизация и кочевые народы Евразии: кросскультурные контакты. Сборник научных статей. - К., 2006. - с. 373-389.

29. Шварцман Є.В. Арциз -город мой родной.-Арциз: Діамант, 2007р.-352 с.

30. Шварцман Є.І. Все це багатство належить нам і нашим пращурам// Дело - Арциз, 2004, липень, № 40.



Додатки

Додаток А. Витяг з Бухарестського мирного договору 1812 року . Ст.4

Статья 4-я устанавливала новую русско-турецкую границу по реке Прут (вместо Днестра), вследствие чего Бессарабия отходила к России. Статья 6-я обязывала Россию возвратить Турции все пункты на Кавказе, «оружием... завоёванные». Такая редакция статьи явилась основанием для возвращения взятых с бою Анапы, Поти и Ахалкалаки, но одновременно и поводом для удержания Сухума и других пунктов, приобретённых Россией в результате добровольного перехода в русское подданство владетелей Западной Грузии. Тем самым Россия впервые получила морские базы на Кавказском побережье Чёрного моря. Б. м. д. обеспечивал привилегии Дунайских княжеств и внутреннее самоуправление Сербии, положившее начало её полной независимости, что было шагом вперёд в деле национального освобождения балканских народов

КОМИТЕТ ПО ДЕЛАМ АРХИВОВ ПРИ ПРАВИТЕЛЬСТВЕ

РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

РОССИЙСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ИСТОРИЧЕСКИЙ АРХИВ

(РГИА)

Об образовании колонии Арциз-

АРХИВНАЯ СПРАВКА

В Российском государственном историческом архиве в фонде 1

Департамента МГИ в деле: "Об уплате долга бессарабскими немецкими колонистами" (1825-1833 гг.) имеется записка надворного советника барона Франка от 2 декабря 1830г. о долгах колонистов Бесарабской обл. В записке приводятся сведения по истории заявления колонистами Аккерманского у. Бессарабской обл. и образовании колоний, в т.ч. Арсисской.

В записке говорится: "для поселения колонистов отмежевано в 1814 годув Аккермаиоком у. в самом центре Бессарабии на Буджаке на 15 участков удобной 113478 дес. земли... Колонии в незабвенную для колонистов память о знаменитых Российских победах, во время коих сделано и основание сих поселений 16 октября 1817г. государем императором собственноручно наименованы: Бородинскою, Тарутинскою, Малоярославскою, Клястицкою, Березинскою, Кульменскою, Лейбцигокою, Бриенскою, Арсисскою... Выходивших колонистов выдворяли начально, т.е. с 1814г. до половины 1816г. инженер генерал-майорГдртинг посредством особых смотрителей, а с сего времени до конца 1818г. продолжал поселение сие полномочный наместник Бессарабской обл. ген.-лейтенант Бахметьев, по представлении коего учреждена в ноябре 1816г. и Бессарабская контора иностранных поселенцев, окончившая водворение сих колонистов».

В статистическом описании 14 колониям варшавских поселенцев в Бессарабии к плану 1818г. указано: «Колония Арсисская поселена в 1816 г».

В приложенной к историческому обзору колонизации земель в России иностранцами, составленном Главным комитетом об устройстве сельского состояния 5 декабря 1870г. ведомости о колоніях иностранных поселенцев год основания колонии Альт-Арцыг указан 1816г.

ОСНОВАНИЕ: ф.383, оп.29, д.542, лл.21 и об , 22, 24-26; д.417, л. л. 248-249 об., ф.Ш1, ОП.Г(ХУ) 1870г., Д.71, дд.207,242,263 об. - 264.



Додаток Б . АРХИВНАЯ СПРАВКА Об образовании колонии Арциз

I. Общи ходъ, условия и результаты колонизации.

Переселения иностранцев!, въ Pocciio делались въ периоды Царствования Царя Алексия Михайловича, Императора Цетра 1-го и Императрицъ: Анны Іоановны и Елисаветы Петровны, aв следствии лишь случайныхъ причяяъ и потоку прспсходили безъ общаго предварительнаго плана.

Систематическое поселеніе въ иашеыъ отечеств-в ивостранцев'ь въ широкихъ размерахъ ц на определенніхъycловiяхъ началось въ Царствовагпе Императрицы Екатерины ll-ii.

Со вступлетемъ на престолъ, Государыня Императрица издала 4 Декабря 1762 г. Манифеста, которьмъ призывала пзъ чужихъ краевъ раэныхъ сословій людей, кромъ Евреевъ, пргЬзжать и селиться въ Pocciii, обълвивъ, что цЬль ея при приглашеній ннострацевъ къ поселение у насъ, состоять въ умножении обитателей ея пространной Имперіи.

Но этотъ призывъ не оказалъ, по видимоу, желаємаго действия, а потому, въ видахъ привлеченія нностранцевъ къ поселент въРоссіи, Екатерина П-я Высочайшнмъ Манифестомъ 22 июля 1763 г. даровала колонистаиъ права и преимущества на слъдующнхъ основашяхъ (**):

1) Селиться «гдє кто пожслаетъ во всЬхъ губеряниъяхъ, записываясь въ городски цехи и купечество, или колоніями на «порояшихъ» казенныхъ землвхъ, выгодныхъ для хлебопашества и для заведетя фабрикъ и заводовъ.

2) Свободное всповъданіе вЬры по іхъ уставамъ п обрядамъ.

3) Свобода построеніяцерквей и колоколен и содержания потребнаго числа пасторовъ и прочихъ церковно-служителей.

4) Свобода отъ всякіхъ податей и повинностей, какъ обыкновеивыхъ, такъ и чрезвычайны хъ, для п оседавших ся целіти колоніями иа пустыхъ местахъ въ продолженіє 30 дътъ {***).



Додаток В.

Исторический обзоръ колонизацги казенпыхъ земель въ России иностранцами (*)-



Додаток Г. Карта бесарабської губернії 1865 року