Союз визволення України

Сутність та загальна характеристика Союзу визволення України, який був важливою сторінкою історії українського народу, адже з його допомогою врятувалось безліч полонених в таборах Австро-Угорщини та Німеччини. Видавничо-просвітницька діяльність Союзу.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 06.01.2013
Размер файла 22,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Союз визволення України: сутність та загальна характеристика

2. Видавничо-просвітницька діяльність Союзу визволення України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Перша світова війна створила умови для національно-визвольного руху народів, які входили до багатонаціональних імперій - Австро-Угорської та Російської, що вступили у війну у протилежних блоках. Наддніпрянські політичні емігранти, які з початку 1900-х рр. перебували у Галичині, 4 серпня 1914 р. створили Союз визволення України - безпартійну політичну репрезентацію національно-політичних та економічних інтересів українського народу, основним політичним постулатом організація проголосила державну самостійність та соборність України.

Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.

СВУ розгорнув широку інформаційну і дипломатичну діяльність у державах Четверного союзу і в деяких нейтральних європейських країнах, спрямовану на визволення України з-під гніту російського царизму. Центральним друкованим органом організації був щотижневик “Вісник Союзу визволення України”.

Проаналізувавши літературу, можна визначити, що дану тему досліджувало багато істориків, таких як Петровський В.В., Земерова Т.Ю., Патер І., Скирда І.М. та інші.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Союз визволення України: сутність та загальна характеристика

союз визволення видавничий просвітницький

Частина членів УСДРП iз Наддніпрянщини на чолі з А. Жуком, В. Дорошенком, діячами «Спілки» М. Меленевським та О. Скоропис-Йолтуховським, за участю Д. Донцова, М. Залізняка та інших 4 серпня 1914 р. сформували у Львові «Союз визволення України» (СВУ), який орієнтувався на Німеччину та Австро-Угорщину. В організації діяльності СВУ брали участь понад 80 ociб, його центр розташовувався у Відні, філіали -- в Берліні, Львові Лозанні, Стамбулі та інших містах, представники -- в 10 країнах. Проте, попри великі зусилля, СВУ не вдалося створити організовану мережу на Сході України [6, с.261].

СВУ за весь час свого існування відповідно до списку, складеного А. Жуком, нараховував понад 250 членів, співробітників та активу з числа військовополонених. Членами СВУ були відомі галицькі та буковинські політичні діячі: В. Бачинський, О. Бачинський, О. Безпалко, Я. Весоловський, М. Возняк, Л. і М. Ганкевичі, М. Голубець, Р. Домбчевський, Б. Лепкий, О. Назарук, П. Карманський, І. Крип'якевич, Є. Левицький, М. Новаківський, B. Пачовський, Р. і С. Смаль-Стоцькі, В. Сімович; активно співпрацювали також: В. Будзиновський, Т. Войнаровський, О. Грицай, М. Лозинський, Р. Перфецький, І. Пулюй, З. Кузеля, С. Рудницький, В. Старосольський, C. Томашівський, В. Темницький, Л. Цегельський, А. і М. Чайковські та інші[3].

22 серпня 1914 р. у своєму другому зверненні «Ап die offentliche Meinung Europas» («До суспільної думки Європи») керівники СВУ (його розширена президія) писали, що єдиний захист Європи від aгpeciї Pociї -- самостійна Українська держава, конче потрібна для політичної рівноваги й мирного розвитку Європи. Досить швидко серед лідерів Союзу виникли серйозні розбіжності. Зокрема, Д. Донцов вийшов з нього, вважаючи, що СВУ перетворюється на допоміжну австро-німецьку організацію. Більше того, він назвав Союз «купкою самозванців», натомість опоненти визнали його нікчемним організатором. Потім виник скандал iз керівником Закордонної групи українських есерів М. Залізняком. Австрійська влада конфіскувала в нього 500 тис. крон, крім того, він не зміг відзвітувати ще за 400 тис. крон, одержаних iз Відня у серпні -- листопаді 1914 року. Його було виключено i3 СВУ не лише за це, а й за спроби використати організацію виключно для агентурної роботи, акцій саботажу, організації масових заворушень у під російській Україні на користь генеральних штабів Австро-Угорщини та Німеччини [1, с. 234].

5 жовтня 1914 р. керівництво СВУ дійшло висновку, що Україна має стати конституційною монархією з однопалатним законодавчим органом і демократичним ладом. Можливо, ця ідея виникла ще в 1910р., під час зустрічі ерцгерцога Франца-Фердинанда з українською делегацією, до складу якої входили А. Шептицький, Є. Чикаленко, М.Міхновський та інші діячі. Проте основної дилеми зовнішньополітичного курсу - пріоритет Берліна чи Відня - український рух так і не розв'язав. До того ж інтерес німецького керівництва до українського питання послабився через те, що дії українських організацій здалися йому неефективними. Із захопленням зустріли члени СВУ оголошення Туреччиною війни Росії 2 листопада 1914 р., а ще через чотири дні - Великій Британії та Франції. Вони почали розробляти плани українсько-турецького десанту на Кубань та Південь України. У лідерів Союзу з'явилося хибне переконання в тому, що участь Туреччини у війні спричинить виступ всього мусульманського світу проти Антанти, а отже, й неминучу перемогу над західним Альянсом. Під час зустрічі представників СВУ Л. Цегельського, С. Барана, М. Меленевського з лідерами Туреччини Енвер-пашою та Талаат-пашою восени 1914 р. останні наголошували на важливості створення незалежної Української держави. Однак поразки, яких завдала туркам у 1915-1916 рр. російська армія під командуванням М.Юденича, не дозволили їм реалізувати якась конкретні кроки в цьому напрямі до початку 1918р. [6, с. 262].

У квітні 1915 р. президія СВУ погодилась на пропозицію віденських політиків підпорядкувати свою діяльність вимогам австрійської вояччини. Фінансувався СВУ переважно за рахунок бюджетних та позабюджетних фондів Австро-Угорщини та Німеччини. Гроші стали надходити краще після того, як Л. Паврус у березні 1915 р. переконав німецький уряд у доцільності пов'язування соціальних конфліктів в Україні із національними суперечностями, тобто аграрних заворушень з вимогами автономії. В. Степанківський почав щомісяця одержувати від німецького посла в Швейцарії Ромберга по 3 тис. швейцарських франків. Можна припустити, що загалом СВУ одержував щомісячно по 50-80 тис. австрійських крон, пізніше - по 40 тис. німецьких марок. Борг СВУ у сумі 743 516 марок зобов'язався повернути Німеччині й Австро-Угорщині гетьман П. Скоропадський.

Діяльність СВУ базувалась на програмному документі «Наша платформа». У цьому документі відзначалося, що «об'єктивна історична конечність вимагає, щоб між Західною Європою і Московщиною повстала самостійна Українська держава». Метою Союзу було наступне:

ѕ Створення самостійної Української держави у формі конституційної монархії.

ѕ Заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей.

ѕ Співпраця з урядами Німеччини та Австро-Угорщини з метою завдання поразки Росії, на руїнах якої «встане вільна самостійна Україна» [7, с. 279].

2. Видавничо-просвітницька діяльність Союзу визволення України

Одним із найважливіших завдань президія СВУ вважала захист інтересів полонених українців російської армії, проведення національно-просвітницької роботи серед них і українського населення Російської імперії. Завдяки зусиллям Союзу в кінці 1914 р. було отримано дозвіл австрійських властей на відділення полонених українців від російських і переведення їх в окремі табори: Фрайштадт (Верхня Австрія), Дунасардегль у Словаччині, Терезієнштадт в Угорщині, старшинський у Йозефові (Богемія). Із створенням у квітні 1915 р. У Берліні Централі СВУ, українців було виділено в табори: Вецляр, Зальцведер, Раштат. У Ганновер-Мюндені знаходилося чотири сотні українських офіцерів [2, с. 321].

У таборах з допомогою відомих діячів науки і культури проводились різні форми національно-культурницької та політико-просвітницької роботи. У таборах, де перебувала значна кількість українців, відкрито читальні, школи, діяли хори, кооперативні й господарські курси. СВУ розповсюджував серед полонених українські газети, журнали, окремі друковані видання, випускав тижневик “Рідне слово”. Великим тиражем було видано “Кобзар” Т.Шевченка. За сприяння СВУ полонені допомагали збирати кошти для відкриття українських шкіл на Волині й Підляшші. У 1916-18 з допомогою СВУ і його Львівського бюро (очолював І. Крип'якевич) на Волині велася культурно-освітня діяльність, відкрито бл. 100 шкіл з українською мовою навчання на Підляшші. У 1918 за активної участі СВУ сформовано з українських полонених дві дивізії - Сірожупанників і Синьожупанників, які пізніше брали участь у боротьбі за незалежність Української держави[5].

Для налагодження національно-усвідомлювальної та культурно-просвітньої праці в усіх таборах військовополонених українців було створено Просвітні відділи СВУ. До їх складу добиралися особи, які стояли на ідеологічній платформі Союзу і поповнювалися з рядів наддніпрянської політичної еміграції, але, головним чином, з числа інтелігентів Галичини и Буковини.

У Фрайштадтському таборі працювало 12 осіб, серед них восьмеро галичан - професор В. Сімович, адвокати: Р. Домбчевський і О. Охримович, вчителі - В. Левицький і М. Чайковський, письменник В. Пачовський, мистець М. Голубець, один буковинець - публіцист і голова буковинської соціал-демократії О. Безпалко, три наддніпрянці - композитор о. Є. Турула, О. Гнідий і скульптор, політемігрант з Полтавщини М. Гаврилко, що згодом перейшов до Січових Стрільців[5].

У Німеччині до співпраці з СВУ було запрошено 29 осіб. За фахом у цій групі було 11 учителів з гімназій, п'ять народних вчителів, два адвокати, два студенти університету, три особи з середньою освітою, різьбяр, працівник української бібліотеки, оперний співак і публіцист. З них 11 осіб було з Галичини, 10 - з Буковини і 8 - з Наддніпрянщини. Серед них: П. Бензя, М. Митієвський, М. Бондаренко, А. Волосів, о. П. Катернюк, Б. Лепкий, В. Падалка, П. Карманський, Р. Перфецький, М. Паращук, В. Мороз, Є. Гуцайло, А. Миколаєвич, Я. Тарасовський, О. Терлецький, В. Левицький, М. Шаповал та інші. Крім того, на серію лекцій був запрошений професор С. Смаль-Стоцький, а відомий співак М. Менцинський давав по одному концерту в усіх трьох українських таборах Німеччини.

Здійснення визначеної Союзом національно-просвітньої програми серед полонених українців здійснювалося з великими труднощами. Їх складовими були такі моменти: страх перед царським урядом, що після війни притягне до відповідальності полонених, їх природне русофільство, негативне ставлення до Центральних держав, переконання у могутності та непереможності Росії. Саме тому культурно-просвітній праці Союзу чинився великий опір зі сторони загалу[4].

Діяльність Просвітніх відділів розгорталася за трьома напрямками: 1) просвіта взагалі, тобто вивчення окремих предметів в організованих школах, курсах і окремих викладах; 2) національно-політичне виховання; 3) практична наука організації громадського життя, тобто управління українськими громадами. Відділам надавалася широка автономія та свобода у виборі методів роботи. Вони взяли на себе основну частину праці серед полонених - уладжували по таборах школи грамоти, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, освітні курси, будували церкви, засновували чайні, допомогові каси, кооперативні крамниці, відкривали спортивні товариства, друкарні, організовували українські громади. Завдяки цьому Просвітні відділи з часом набули великого значення і стали найважливішими організаціями в українських громадах чотирьох таборів[6].

Поважної уваги заслуговує видавнича і пресова діяльність Союзу Визволення України. Заложений безпосередньо по вибуху війни переважно українськими емігрантами з-під Росії, підніс він гасло української державності. Його органом став "Вістник Союзу Визволення України", який у 1918 р. був перейменований на "Вістник Політики, Літератури й Життя".

Почав виходити у жовтні 1914 р. Виходив двічі -- чотири рази на місяць, а з 21.Х. 1915 р. як тижневик. Редакція складалася з В. Дорошенка, О. Бачинського та М. Возняка. В міру того, як розвивалося українське національне життя і події на українських землях, став він своїм змістом щодалі різноріднішим і всебічним. Побіч статей, що випливали з політичного становища Союзу, "Вістник" присвячував увагу всім проявам національно-визвольного руху і життя. Зо всією докладністю обговорювалися тут політичні, культурні та економічні справи українського народу в Австрії. Старанно інформовано про життя на окупованих українських землях (Волинь). Присвячувано увагу життю українців у російській армії, полонених в Австро-Угорщині й Німеччині та українському життю під Росією.. Давав цей орган різноманітну, всебічну і цікаву лектуру в супроводі багатого ілюстрованого матеріалу. Все це зустрінуто було українським суспільством з признанням і прихильністю, що відбилося і в тодішній пресі[2].

Висновки

Союз визволення України (СВУ) - політична організація емігрантів із Наддніпрянської України, що виникла 14.8.1914 у Львові. З вересня 1914 до 1918 діяла у Відні. Керуюче ядро СВУ складалося з провідних лідерів Революційної української партії, Української соціал-демократичної робітничої партії, “Спілки”, які в роки столипінської реакції емігрували з Підросійської України. Діяльність СВУ організовувала президія у складі Д. Донцова, В. Дорошенка, А. Жука, М. Меленевського, О. Скоропис-Йолтуховського. У серпні-вересні 1914 СВУ опублікував свої програмні документи - “Наша платформа”, відозви “До українського народу”, “До громадської думки Європи”, а також звернення до болгар, турків, румунів, шведів і чехів.

СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність у центральних та нейтральних державах Європи, оскільки мав своїх представників у Німеччині (О. Скоропис-Йолтуховський), Туреччині (М. Меленевський), Болгарії і Румунії (Л. Ганкевич), Італії (О. Семенів), Швеції та Норвегії (О. Назарук), Швейцарії (П. Чикаленко). Значним дипломатичним успіхом СВУ була заява (XI. 1914) турецького міністра Талаат-Бея про потребу визволення України й запевнення про допомогу турецького уряду в здобутті самостійності України.

Отож, Союз визволення України був важливою сторінкою історії українського народу, адже з його допомогою врятувалось безліч полонених в таборах Австро-Угорщини та Німеччини. Просвітницька діяльність допомогла усвідомити історичну самобутність народу, спонукала до боротьби за самостійну державу.

Список використаних джерел

1. Верстюк В.Ф., Гарань О.В., Гуржій О.І., під ред.. Смолія В.А. Історія України - К., Альтернативи, 2007 - 424 с.

2. Животко А.П. Історія Української преси - К.: Знання, 2010. - 432с.

3. Земерова Т. Ю., Скирда І. М. Історія України. Практичний довідник.2-е вид.: доп. та перероб. - Харків: ФОП Співак Т.К., 2009.464 с.

4. Крупчан С., Крупчан Т. Новий довідник: Історія України. - 5-е вид., змін. і доп. - К.: ТОВ «КАЗКА», 2009. - 736 с.

5. Патер І. Посвітня діяльність СВУ серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини - К.: Знання, 2008. - 116с.

6. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В. І. Історія України:Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі/ та доп. - Х.:ВД «Школа», 2010. - 624 с.

7. Скирда І. М.Історія України: Схеми і таблиці. - Харків: ФОП Співак В.Л. , 2010. - 512с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Визволення Лівобережної України та Донбасу від німецько-фашистських загарбників. "Східний вал" як укріплення на правому березі Дніпра. Микола Ватутін як Герой Радянського Союзу, його заслуги перед Батьківщиною. "Третя сила" в умовах окупаційного режиму.

    реферат [27,0 K], добавлен 15.04.2013

  • Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.

    контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010

  • Фігура гетьмана Івана Мазепи в історії України. Характеристика становлення І. Мазепи як гетьмана України. Героїчна боротьба за права та вільності України. Причини та загальні політичні умови укладення союзу з Швецією. "Помста Петра" за "зраду" Мазепи.

    реферат [46,1 K], добавлен 14.03.2011

  • Початок Другої світової війни. Окупація українських земель фашистською Німеччиною. Партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників, перемога у війні. Вклад українського народу в боротьбу з гітлерівцями.

    реферат [32,2 K], добавлен 10.10.2011

  • Дослідження умов життя населення під час Великої Вітчизняної війни та окупаційного режиму в селі Липляни. Подвиг Героя Радянського Союзу О.П. Єгорова під час визволення села Йосипівка. З’ясування невідомих імен загиблих воїнів та місця їх поховання.

    реферат [2,1 M], добавлен 05.03.2015

  • Галицько-Волинська держава й початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст. Політичне зближення Західної України й Литви. Поділ українських земель між Литвою і Польщею в 1325–1352 pp. Кревська унія та ліквідація удільного устрою України.

    реферат [26,3 K], добавлен 22.07.2010

  • Україна на початку другої світової війни, окупація земель фашистською Німеччиною. Бойові дії, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Вклад українського народу в перемогу над фашизмом.

    реферат [33,8 K], добавлен 09.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.