Ліберальна модель розвитку Росії

Історія виникнення та основні етапи розвитку політичної ліберальної думки в Росії. Чотири хвилі російського лібералізму, основні представники російського ліберального руху. Аналіз різних видів критики лібералізму як політичного вчення та моделі розвитку.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.01.2010
Размер файла 103,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У свою чергу, суспільство «дозволяє людям бути злими, не втручається в їхній вільний вибір між добром і злом; воно тільки в інтересах загального добра перешкоджає злій людині стати лиходієм, небезпечним для існування суспільства» (В. Соловйов). Відповідно до лібералізму, суспільство вимагає від кожної людини дотримання єдиних правових норм, в обмін на надання гарантій громадянських свобод. Навпроти, внутрішня свобода здатна розвиватися й в умовах придушення громадянських прав, коли людина позбавлена «зовнішньої» свободи і яких-небудь владних повноважень.

Як і лібералізм, концепція моральної свободи високо ставить свободу самовираження, тому що це необхідно для пошуку істини й абсолютного добра. Разом з тим, власність не тільки не цінується, але навіть розглядається як перешкода на шляху до духовного звільнення й розвитку особистості. Як писав у своїй статті «Петро Чаадаєв» О. Мандельштам, «моральна свобода рівноцінна всьому, що створив Захід в області матеріальної культури».

Недоліки уявлень про внутрішню свободу найбільш яскраво проявляються у взаємовідношенні особистості з державою. Оскільки моральний закон реалізується тільки на малих суспільних масштабах (родині, громаді), ідеалом такої духовної свободи є, по суті, анархія [12, 44]. Однак анархія несе об'єктивну небезпеку для суспільства, тому люди добровільно жертвують «зовнішньою» свободою і передають політичну владу державі, не укладаючи суспільний договір і не одержуючи натомість ніяких гарантій дотримання їхніх прав. Подібний анархічний світогляд знайшов таких послідовників, як Михайло Бакунін, Петро Кропоткін, Лев Толстой і інші.

3.2 Лібералізм і Російська православна церква

Історично клерикалізм і поняття про устояну релігію були серед головних об'єктів ліберальної критики. При цьому значна частина лібералів позитивно ставилася до релігії в цілому, розглядаючи її як один з фундаментів суспільної моралі і достоїнства особистості. У Росії ці питання стосувалися насамперед Російської православної церкви, яка дотепер є провідною релігійною організацією на території країни.

Головні обвинувачення полягали в тому, що РПЦ входила в систему державної влади, брала участь у політиці, державній освіті і діяльності армії, мала недемократичну структуру, вела боротьбу с будь-якими формами інакомислення, у рамках якої, зокрема, перешкоджала нормальному функціонуванню інших (у тому числі, православних) релігійних організацій.

У свою чергу, РПЦ обвинувачувала лібералів у підриві державного й суспільного ладу, бездуховності й порочному способі життя.

Сучасна критика ідеології лібералізму з боку РПЦ сформульована в «Декларації про права й достоїнство людини X Всесвітнього Російського Народного Собору» (2006 р.) [12, 55]. Свободі особи протиставляється не тільки згадана вище свобода морального вибору, але і свобода від зла. У той час як свобода від зла (гріху) проголошується самоцінною, свобода вибору й інші права людини признаються тільки в тій мірі, у якій вони допомагають сходженню особистості до добра. Тільки роблячи добро й прагнучи до духовних цінностей, особистість здобуває достоїнство. Таким чином, повага до особистості ґрунтується на повазі до моральних законів. У силу цих причин, з погляду РПЦ, права людини в ієрархії цінностей займають підлегле положення стосовно традиційної моралі й повинні шануватися нарівні з вірою, святинями й Батьківщиною.

Точка зору РПЦ у свою чергу зазнала критики. Критики нагадують, що концепції, які у главу кута ставлять цінності (наприклад,соціального прошарку, нації), нібито більш значимі, ніж права особистості, неминуче приводять до тоталітаризму. Подібні точки зору -- джерело релігійного фундаменталізму. На думку деяких аналітиків, вище наведена Декларація фактично призиває до визнання «права більшості», «прав сили». [12, 56] Передбачається, що виступи РПЦ проти універсальності прав людини, проти плюралізму й принципів сучасного гуманізму є «держзамовленням» влади, що намагається обґрунтувати процеси згортання демократії і виправдати мілітаризацію країни.

3.3 Комуністична критика лібералізму

Комуністи, будучи послідовниками Карла Маркса, с самого початку своєї діяльності були супротивниками буржуазного лібералізму. В «Маніфесті Комуністичної партії» Карл Маркс обвинуватив лібералізм у недемократичності: «У вашому нинішньому суспільстві приватна власність знищена для дев'яти десятих його членів…особистістю ви не визнаєте нікого, крім буржуа, тобто буржуазного власника». Для рішення цієї проблеми Маркс призивав «знищити власність, що припускає як необхідну умову відсутність власності у величезної більшості суспільств». Наполягаючи на тому, що суспільство розвивається за об'єктивними законами, Маркс думав, що розвинутий капіталізм неминуче створює умови для соціалістичної революції.

В Росії, початку XX століття подібної точки зору дотримувалися меньшовики, які думали, що перехіду до соціалізму повинен передувати період дозрівання буржуазно-ліберального капіталізму. Більшовики вважали, що об'єктивні умови для соціалістичної революції вже дозріли.

У статті «Що таке «друзі народу» й як вони воюють проти соціал-демократів?» В. Ленин підкреслював необхідність діяльності, що здатна втягти маси і найшвидшим образом привести до соціалізму. Такою діяльністю Ленін вважав пропаганду модифікованого марксизму -- теорію про диктатуру більшості, при якій не буде класів і держави і яку необхідно встановити шляхом насильницького перевороту.

Однак найкоротший шлях до соціалізму також означав необхідність не тільки боротьби із самодержавством, але й дискредитації лібералізму. Так, у своїй промові «Що таке радянська влада» В. Ленін повторив тезу К. Маркса про те, що капіталізм, капіталістична форма господарювання несумісна з політичною демократією, і зробив висновок, що буржуазна модель лібералізму є утопією. І.В. Сталін у статті «Буржуазія ставить пастку» вказував, що на практиці результатом ліберальної революції буде заміна царського самодержавства «самодержавством буржуазії». У роботі «Теорія пролетарської диктатури» (1919 р.) М. Бухарін стверджував, що «зараз не існує демократичних держав. Те, що існує зараз у Європі, Америці і Японії, є диктатура фінансового капіталу... Всі «демократичні свободи» носять формальний, чисто декларативний характер».

Після Жовтневої революції лібералізм був вигнаний з Радянської Росії, і вперше був реалізований комплекс соціальних заходів. Однак від первісних обіцянок комуністів-утопістів (наприклад, про реалізації принципу «кожному по потребах») радянська влада частково дистанціювалася і, фактично, визнавала, що на сучасному етапі економічного розвитку це неможливо.

Паралельно в капіталістичних країнах під впливом соціал-демократичних рухів були проведені реформи, які також значно підвищили соціальний захист населення. Ці обставини, у сполученні з ворожістю демократичних країн стосовно СРСР, привели до того, що починаючи з 1930-х рр. комуністична критика лібералізму стала усе більш надуманою. Саме слово «лібералізм» вживалося радянською пропагандою й державними діячами найчастіше як лайка і ярлик для опонентів у політичних дискусіях.

Відповідно до розповсюдженої серед комуністів думки, саме перевазі авторитарних тенденцій і придушенню капіталістичних свобод комуністами СРСР був зобов'язаний не тільки високими темпами росту промислового виробництва й економіки в цілому, але й світовим лідерством у багатьох галузях науки й техніки. Зокрема, силами мобілізаційної економіки в найкоротший термін був забезпечений ядерний паритет зі США. Однак ряд економістів думає, що ріст радянської економіки був цілком завдяки її екстенсивному характеру і забезпечувався збільшенням норми нагромадження основного капіталу, рівня зайнятості й експлуатації природних ресурсів. [12, 61] Висувалися аргументи, що при збереженні НЕПу також були б можливі індустріалізація й швидкий економічний ріст.

3.4 Соціал-демократична критика лібералізму

У силу того, що термін соціал-демократія поєднує як соціальних лібералів, так і прихильників демократичного соціалізму, необхідно відзначити, що більш гостра критика лібералізму виходить від останніх. У Росії початку XX століття демократичними соціалістами були есери, які виступали за соціалізм і революцію, але при цьому були супротивниками будь-якої диктатури. Лібералізм есери вважали неприйнятним, оскільки, на їхню думку, ліберали не знали потреб селянства, були прихильниками еволюційного шляху і ігнорували особливості російської реальності. Есери виступали проти приватної власності на землю й призивали до її соціалізації, у результаті якої приватні й державні земельні володіння були б законодавчо передані у власність громад з наступним зрівняльним розподілом.

Підтримуючи вимоги політичного лібералізму, есери вважали неможливим їхнього здійснення при опорі на буржуазію, тому що, на думку одного з ідеологів партії В. Чернова, вираженої в статті «До характеристики суспільного руху у відсталих країнах» (1905 р.), не всяка буржуазія ліберальна.

Розповсюдженим аргументом на користь лібералізму, історично характерним для Росії, є твердження, що лібералізм (особливо, його економічна складова) веде до процвітання. Дійсно, на сьогоднішній день більшість країн з високим рівнем ВВП на душу населення є ліберальними демократіями. Однак прихильники соціальної демократії звертають увагу на те, що серед ліберально-демократичних країн зустрічаються відносно небагаті (Чилі, Коста-Ріка, Угорщина, Естонія) і що в деяких країнах з високими темпами економічного росту (Південна Корея, Тайвань) соціальна політика мала більше значення при визначенні економічної політики в порівнянні із країнами, які дотримуються концепції неолібералізму. Соціал-демократи також часто приводять скандинавські країни як приклад високого рівня благополуччя, досягнутого завдяки сполученню ліберальної політики із соціальною.

На сьогоднішній день у Росії одержала широке поширення точка зору, що збігається із критичним поглядом демократичних соціалістів на лібералізм. Її прихильники думають, що конституційна парламентська демократія невіддільна від соціальної справедливості, що соціальний захист повинна забезпечувати рівність у рівні життя і що для цього необхідна сильна держава.

Багато демократичних соціалістів думає, що приватні монополії повинні бути націоналізовані і що держава повинна проводити політику протекціонізму внутрішнього ринку. Забезпечення свободи слова і справедливості демократичних процедур також погоджується з гарантованою державною підтримкою засобів масової інформації, виборчих кампаній і політичних рухів, що представляють інтереси незаможної частини населення.

3.5 Соціалізм проти лібералізму

Через історично сильні традиції аграрного суспільства й тривалої епохи соціалізму, у Росії конфлікт між соціальними й ліберальними цінностями носить особливо гострий характер. Більшість населення країни вважає, що рішенням соціальних завдань (підвищенням рівня життя, забезпеченням зайнятості, поліпшенням охорони здоров'я й т.д.) повинна займатися держава. [12, 67]

З погляду цієї більшості, багато ідеалів лібералізму суперечать принципам соціальної держави. Зменшення державного регулювання знижує роль держави в соціальній сфері, поділ відповідальності між рівнями влади утрудняє координацію соціальної політики, а покладання відповідальності за матеріальне благополуччя на самих громадян позбавляє їх впевненості в майбутньому. Слідством підвищення самостійності і посилення конкуренції є страх перед втратою роботи і перспективою недостачі коштів на продукти першої необхідності, на оплату житла, на медичну допомогу або на освіту дітей.

3.6 Інша критика лібералізму

Прихильники радикального етатизму категорично заперечують негативну свободу, що є істотним елементом у ліберальних уявленнях про баланс між відповідальністю уряду і окремих громадян, між загальним добром і правами особистості. Наприклад, А. Дугін писав: «Свободу беруть сильною чоловічою рукою й більше не пхикають і ні від кого не чекають пощади». [12, 69]

Існує думка, що ніяка сильна влада не можлива без обмежень прав людини [12, 72]. У відповідь ліберали вказують на безліч реалізацій ліберально-демократичної моделі, що успішно сполучає сильну владу з гарантіями прав меншостей й окремих громадян.

Лідерам ліберальних рухів іноді пред'являються докори в підміні термінів, перекрученому тлумаченні фундаментальних уявлень лібералізму або діях, не сумісних із сучасними стандартами ліберальної демократії. Такі докори виходять як від прихильників, так і від супротивників лібералізму.

Висновки

Російський лібералізм -- одна зі значимих тенденцій суспільної думки в Росії. Джерела російського лібералізму йдуть від подій XVI-XVIII ст. В ідейній боротьбі цього часу виявляються окремі ліберальні ідеї й устремління в боярській аристократії, спрямовані на обмеження сваволі вищої влади й у русі, викликаному церковним розколом, які об'єктивно породжували прагнення до затвердження свободи совісті.

Історія зложилася так, що ліберальні тенденції були подавлені абсолютизмом, який затверджувався. Ліберальна ідеологія проникала в суспільство в міру розгортання процесів модернізації. Ліберальна свідомість з'являється в країні наприкінці XVIII і початку XIX ст. Його поява обумовлена включенням Росії в широкий загальноєвропейський контекст, прилученням вищих верств суспільства до європейської освіченості, затвердженням ідеалів Просвітництва, впровадженням ідеї суспільного договору й т.д.

В історії російського лібералізму істотна роль масонства, яке наприкінці XVIII і початку XIX ст. пронизує собою досить тонку верству по-європейські освічених людей. Ліберальне світовідчування проникає в Росію у формах релігійно-моральної проповіді, разом із загальним ідейним кліматом масонського руху.

Формування більш-менш цілісної ліберальної свідомості попадає на 10-30 р. ХІХ сторіччя. Затверджуючись у Росії, лібералізм породжує цілий спектр особистісних проявів. Це й такий кабінетний мислитель, як Чаадаєв, і один з найвизначніших політичних мислителів і державних діячів Росії -- Сперанський, і нарешті, ряд людей, що зробили безпрецедентний для того часу крок -- і зміну віросповідання і своїм життям затвердили одне з фундаментальних прав: право на свободу совісті -- Лунін, Гагарін й ін.

В 40-50 р. ліберальна свідомість рухається вшир. Поступово в країні складається властиво ліберальний напрямок. Поряд із цим, вплив ліберальних ідей простежується у всіх великих течіях суспільної думки. Так, класичні для Росії «напрямку» -- західництво й слов'янофільство в різній мірі пронизані ліберальним світовідчуванням.

Епоха великих реформ Олександра II відкриває наступну сторінку в історії російського лібералізму. Нова якість громадського життя створює поле для практичної реалізації ліберальних ідей. Притулком лібералізму стають звільнені від твердої цензурної опіки друк, відносно вільні університети й земства. У розвиток російського лібералізму особливо значима роль земського руху. Земське самоврядування стало полем практичної реалізації ліберальних принципів. Земства були середовищем, до якого тяжіла ліберальна публіцистика й ліберально орієнтована університетська наука. У земствах і навколо земств формуються багато з майбутніх лідерів ліберальних політичних партій Росії.

У той же час -- в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. у країні складається не тільки публіцистичний, але й науковий, а так само філософський дискурс ліберальної свідомості. Юридична (або державна) школа в російській академічній науці виявилася теоретичною базою російського конституціоналізму. Праці Каверіна, Чичеріна, Градовського давали теоретичне обґрунтування для переходу від традиційних порядків до громадянського суспільства. Поряд із цим, цілий ряд мислителів розробляли різні філософські аспекти ліберальної парадигми. Так у роботах Соловйова вітчизняна філософська традиція звільнялася від антиліберальних тенденцій, Струве стверджував концепцію невід'ємних прав особистості, Чичерін вписував російську ліберальну свідомість у контекст розвитку сучасної філософської думки.

Революція 1905 р. і політичні реформи, що пішли за нею, позначили наступний етап в історії російського лібералізму. У країні виникають політичні партії з усвідомленою ліберальною орієнтацією -- кадети, октябристи, прогресисти, їхні депутати представлені були у Державній Думі. З аморфного «напрямку» російський лібералізм перетворився в зрілу політичну силу.

Період між двома революціями (1905--1917) ознаменувався з однієї сторони -- ідейним й організаційним визріванням російського лібералізму, з іншої -- породив кризу, яка почалася із затвердження більшовицької ідеократії.

Наступний розвиток подій не можна зрозуміти, якщо не звернутися до характеристики особливостей дореволюційного російського лібералізму. Справа в тому, що в пізньо-середньовічному суспільстві, де домінувала патріархально-колективістська психологія, визрівання ліберальної свідомості йшло складно й болісно. Російський лібералізм страждав типовими пороками вітчизняної інтелігенції. Ліберали не вміли говорити на одній мові із широкими масами, багато в чому ідеалізували народ. Російський лібералізм страждав пансько-інтелігентською зневагою до проблем приватної власності і господарської свободи. Російський лібералізм був суперечливим, не цілком оформленим явищем. Соціальна база ліберального руху була трагічно вузькою.

Лютнева революція задала наступний етап в історії російського лібералізму. Представники ліберальних партій увійшли в Тимчасовий уряд і розділили з іншими політичними силами відповідальність за долю країни.

Однак, розвиток подій розкрив як нездатність ліберальних партій опанувати ситуацією, так і неготовність російського суспільства до ліберальної політики. Різка радикалізація політичної ситуації й більшовицький переворот поставили крапку на легальному існуванні лібералізму в Росії й задали п'ятдесятилітню перерву в розвитку ліберальної традиції.

У післяреволюційні десятиліття лібералізм, як ідейна традиція, зберігається тільки в еміграції, де проживала значна частина мислителів і політичних діячів ліберальної орієнтації. У перші десятиліття радянської історії важко виявити якісь сліди ліберальних ідей.

Відродження ліберальної свідомості починається після смерті Сталіна. Ліберальний напрямок у радянській суспільній думці виникає поряд з іншими неофіційними тенденціями -- націоналістичними, релігійно-фундаменталістськими, соціал-демократичними. Існуючи в умовах партійної цензури, ліберальні автори були змушені викладати свої ідеї в рамках історичних й аналітичних досліджень: історико-філософських праць, досліджень по історії економічних навчань, рідких видань по історії США й Великобританії, досліджень по історії буржуазного конституціоналізму, сучасної економічної історії й т.д. У ході цієї непомітної роботи ціною величезних зусиль у суспільстві напрацьовувався певний потенціал і формувалися покоління, готові до перетворень.

Паралельно з «легальними», вписаними в контекст офіційного радянського життя, складалися й нелегальні форми самореалізації ліберальної ідеї. Вони структуруються в рамках таких феноменів як: Правозахисний рух, Самвидав. Правозахисний рух -- героїчний рух в історії російського лібералізму. Він породив свої символи, своїх борців і мучеників.

У цей час відбувається відродження вільної непідцензурної суспільної думки, видаються нелегальні журнали й монографії. Зусиллями Самвидаву радянську громадськість знайомлять, як з досягненнями західного лібералізму, так і зі спадщиною російської ліберальної думки. Практично в 1970-і рр. у Росії відбулося відродження ліберальної свідомості.

Наступний етап розвитку лібералізму в Росії починається з перебудовою й триває до сьогоднішнього дня. За лічені роки лібералізм перетворюється у фактор духовного й громадського життя Росії. Сьогодні нові російські ліберали беруть участь у політичному житті країни. Внутрішня й зовнішня політика Росії тією чи іншою мірою відображає ідеї й принципи лібералізму. Ліберальне відродження викликало до життя величезний, потік ідей, програмних документів, теоретичних і публіцистичних статей, феноменів політичного й культурного життя, які становлять сучасну тканину російської ліберальної свідомості.

Список використаної літератури

Александр II. // Российские государи. -М., 1993;

Александр II и реформы 60-70-х гг. 19в. // Энциклопедический словарь юного историка. -- М., 1997;

Ананьич Б. Проблемы российского реформаторства. // Знание - сила. -1992. -- №2. --С.11-17;

Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца XIX -- начала XX века // Вопросы философии. --1991. -- № 8. -- С.43-59;

Головатенко А. Преобразования Александра II: Великие свершения и неиспользованные возможности. // Головатенко А. История России. -- М., 1997;

Горбачёв М.C. Жизнь и реформы: В 2-х книгах. -- М.: Новости, 1995;

Замалеев А. Ф., Осипов И. Д. Русская политология: обзор основных направлений. -- СПб., 1994;

Искендеров А.А. Российская монархия, реформы и революция. // Вопросы истории. -1999. -- №11/12;

Кавелин К. Д. Наш умственный строй. Статьи по философии русской истории и культуры. -- М., 1989. -- С. 66;

Кагарлицкий Б. Управляемая демократия. Россия, которую нам навязали -- Екатеринбург: Ультра. Культура, 2005;

Козловский В. В. Социологические альтернативы в дореволюционной России // Вести. С.-Петербург, ун-та. -- 1993. -- Сер. 6. -- Вып. 4. -- С. 51;

Леонтович В. В. История либерализма в России. -- М.: «Русский путь», 1995;

Либерализм в России / РАН. Ин-т философии; Отв. ред.: В. Ф. Пустарнаков, И. Ф. Худушина. -- М., 1996. -- 451 с.;

Ляшенко Л.М. Царь - Освободитель. -- М.,1994;

Новицкая Т.Е. Реформы Александра II. // Вестник Московского университета. -сер.11, Право. -1998;

Новикова Л., Сиземская И. Либеральные традиции в культурно-историческом опыте России // Свободная мысль. -- 1993. -- № 15. -- С.32-46;

Новодворская В. // "Новый взгляд". -- №46. --28 августа 1993;

Приватизация по-российски / Под ред. А. Б. Чубайса -- М.: Вагриус, 1999;

Секиринский С. С., Шелохаев В. В. Либерализм в России. Очерки истории: середина XIX - начало XX в. Учеб. пособие. -- М.: Памятники исторической мысли, 1995;

Струве П. Б. Дух и Слово. Статьи о русской и западноевропейской литературе. -- Париж, 1981.-- С. 219;

Струве П. Б. О мере и границах либерального консерватизма // Полис. 1994. -- № 3. -- С. 133;

Татищев С. С. Император Александр II. Его жизнь и царствование. В двух томах -- М.: Чарли, 1996;

Чибиряев С. А. Великий русский реформатор: Жизнь, деятельность, политические взгляды М. М. Сперанского. -- М.: Наука, 1989. -- 216 с.;

Чичерин Б. Н. Вопросы политики. 2-е изд. -- М., 1905. -- С. 16, 28;

Чичерин Б. Н. Несколько современных вопросов. -- М., 1862. -- С. 189--197, 199--200;

Шелохаев В. В. Либеральная модель преобразования России начала XX века // Кто и куда стремится вести Россию? / Под общ. ред. Т.И. Заславской. -- М.: МВШСЭН, 2001. -- С. 32;

Эйдельман Н. Я. «Революция сверху» в России -- М.: Книга, 1989.


Подобные документы

  • Особливості російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського. Основні підходи до дослідження російського абсолютизму в історіографії, передумови і особливості його розвитку. Реформи Петра І та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії.

    курсовая работа [74,6 K], добавлен 12.01.2010

  • Розгляд та характеристика етнополітичної доктрини сучасного російського руху неоєвразійства, як моделі перетворення Росії на нову імперію в майбутньому. Ознайомлення з поглядами географа Савіцкого, філософа Флоровського та історика Г. Вернадського.

    статья [34,0 K], добавлен 18.08.2017

  • Аналіз діяльності дипломатичної місії США в Криму в квітні-листопаді 1920 року. Основні тенденції розвитку відносин США з Кримським урядом генерала П.М. Врангеля. Військово-економічна підтримка США російського антибільшовицького збройного руху в Криму.

    статья [26,7 K], добавлен 11.09.2017

  • Характеристика політичного становища в Україні в 17-18 ст. Аналіз соціально-економічного розвитку України за часів Гетьманської держави, яка являє собою цікаву картину швидкого політичного і культурного зросту країни, звільненої від польського панування.

    реферат [26,6 K], добавлен 28.10.2010

  • Проаналізовано правові засади та особливості розвитку українського національного руху в Галичині. Розгляд діяльності українських політичних партій та поширенні ідеї самостійності. Охарактеризовано основні напрямки суспільно-політичної думки того часу.

    статья [21,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Основні напрямки розвитку студентства та вищих навчальних закладів Росії та України кінця ХІХ – початку ХХ ст., визначення впливу освітніх статутів на даний процес. Кількісний та становий склад студентства, критерії формування груп, вимоги до їх членів.

    курсовая работа [129,7 K], добавлен 19.09.2010

  • Проблеми суспільно-політичного розвитку Польщі у 1990–2005 рр. Оцінка рівня економічного розвитку держави в цей час. Основні вектори зовнішньої політики Польщі на сучасному етапі. Польсько-українські відносини, їх аналіз, перспективи подальшого розвитку.

    реферат [28,9 K], добавлен 25.09.2010

  • Реформа друку Петра I. Виникнення нового друкарського шрифту. Основні друкарні і видавництва. Діяльність Московського друкарського двору. Роль указу про вольні друкарні (1783 р.) у прогресі російського книгодрукування. Тематика друкарської книги XVIII ст.

    реферат [27,1 K], добавлен 30.07.2009

  • Історичний розвиток міста Ізяслава. Етапи розвитку літописного Ізяслава, його історико-культурних пам’яток. Наукові та етнографічні дослідження краю: археологічні розвідки Заславщини, Ізяслав у етнонімах та топонімах. Аналіз генеалогії роду Сангушків.

    дипломная работа [890,2 K], добавлен 29.09.2009

  • Арабські країни: основні тенденції розвитку. Суспільно-політичні орієнтири: завершення процесу завоювання незалежності колоніями і підмандатними територіями. Виникнення близькосхідної кризи. Палестинська війна, палестинська проблема на сучасному етапі.

    реферат [74,0 K], добавлен 28.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.