Проблема фактологічного вивчення та концепційного осмислення історії Польщі другої половини XVIII століття

Станіслав Август Понятовський - останній король Польщі, залишивши трон, виїхав до Росії, де 12 лютого 1788 р. помер у Петербурзі. Він був похований там же в костелі св. Катерини, перепохований 1938 р. в приходському костелі села Валчин, де народився. У 1989 р. його останки перевезено до Варшави. Тут вони від 1995 р. покояться в архікафедральній базиліці св. Йоанна Хрестителя.

Знищення Речі Посполитої було частиною боротьби європейської реакції проти революційного та національно-визвольного руху. Як там не було б, але польські магнати зуміли зберегти свої земельні володіння ціною втрати незалежності своєї держави. Загалом, польська шляхта на рівні з Росією, Пруссією й Австрією несе відповідальність за ліквідацію польської державності і встановлення жорстокого іга над польським народом, з під якого Польща змогла вийти і повернути собі політичну самостійність лише після І світової війни.

Висновки

Три поділи Речі - Посполитої 1772, 1793 і 1795 років призвели до повної ліквідації Польської державності, що негативно відобразилося на подальшій історії польського народу. Він був приречений на довготривалий жорстокий окупаційний режим, котрий залишив значний відбиток на політичному, соціально-економічному, духовному та культурному житті, соціальній психології польської нації. Поділи суттєво вплинули на міжнародні відносини в європейському регіоні. З 1795 року історія Польщі зовнішньо розпадається на частини відносно з тими адміністративно-правовими рамками, в які були поставлені польські землі, умовами поділів. Однак під впливом процесу формування польської нації і багатовікових традицій державної незалежності, польський народ зберіг значну ступінь єдності, особливо в сфері духовного життя, розвитку культури і національно-визвольного руху. Не дивлячись на кордонні бар'єри та інші перепони, довгий час не переривалися і складалися економічні зв'язки. Поєднуючи роль, як в духовній, так і в матеріальній сфері все більше відігравала еміграція, масштаби якої зростали з 1790 року.

Загалом, зробивши підсумки, в результаті трьох поділів, Росія захопила більш ніж половину території Польщі - близько 460 тис. кв. км з 6 млн. жителів - менш розвинену у економічному та культурному відношеннях, переважно з білоруським та українським населенням. Ті польські території, які опинилися під пануванням Російської імперії, були досить різнорідними з етнічної точки зору, оскільки, на них були компактно розселенні білоруси, українці, литовці та поляки, які складали незначну меншість, хоча і переважали серед багатих прошарків. Саме до них розпочали застосовувати жорстку асиміляцію та політику обмеження прав парафіян греко-католицької ( уніатської ) та римо-католицької церков. За рахунок поділів, державні кордони Російської імперії були розширені на захід, що ще більше закріпило її домінуюче становище в Східній Європі і посилило вплив в Центральній та Західній Європі.

Приймаючи участь в двох поділах Польщі, Австрія отримала найменші здобутки - 132 тис. кв. км з населенням 3, 9 млн. чоловік, більшість з яких складали поляки при значній частці українців. На цих територіях діяв більш м'якший та поміркованіший режим щодо населення, яке на них проживало.

Головний ж ініціатор та організатор поділів Польщі - Пруссія - заволоділа дещо більшою територією, ніж Австрія, - 148 тис. кв. км з населенням 2,8 млн. чоловік. Войовнича німецька політика прусської влади на польських землях яскраво проявилася в назвах утворених адміністративних одиниць. Після першого поділу це була Західна Пруссія, після другого та третього - Південна і Новосхідна Пруссія та Нова Сілезія. І це не дивлячись на те, що в усіх випадках населення в більшості на цих територіях складали поляки. Серйозною проблемою був той факт, що після третього поділу 175 року значні корінні польські території і колишні польські піддані складали майже половину території і населення прусської держави. Берлінський двір більш за всіх був зацікавлений в поділах Речі Посполитої, поступово і найбільш послідовно здійснював антипольську політику ( прусська влада активно підтримувала колонізаційне переселення німців на польські землі, надаючи їм значні пільги та права, і цим самим обмежували корінне населення ) і завжди активно виступав проти будь-яких проектів відновлення польської державності, які змогли б призвести до втрати Пруссією захоплених нею польських територій, володіння якими гарантувало їй статус великої європейської держави.

Кожна з держав-учасниць після кожного поділу наводила повний спектр тих чи інших аргументів на своє виправдання, намагаючись пояснити законність проведення цих „злочинних актів”. Усі держави твердили, що мають „історичні права” на окремі частини земель Речі Посполитої. З 1772 року і до кінця XVIII століття на польській території, в Росії, Пруссії та Австрії постійно публікувалися різноманітні брошури та монографії, під замовлення абсолютистських монархів, в яких доводилися законні історичні права цих держав на приєднання територій Польщі.

Корінні польські землі були в основному поділенні між Пруссією та Австрією, і лише після 1815 року Росія заволоділа територією Царства Польського, а з нею отримала і польську проблему, яка надовго погіршила відносини між двома народами. Поєднуючи роль, як в духовній, так і в матеріальній сфері все більше відігравала еміграція, масштаби якої зростали з 1790 року. Другий та третій поділи Польщі спричинили нову хвилю еміграції польських політичних патріотів до західних держав

Поділи Речі Посполитої 1772, 1793 та 1795 років, так чи інакше, потягли за собою довгий ланцюг трагічних подій, серед яких - польські повстання 1830-1831 і 1863-1864 років, та наступні невдалі спроби Царської адміністрації інкорпорувати Польщу в склад Російської імперії.

Всі три поділи Польщі були результатом зовнішніх та внутрішніх політичних обставин, що склалися на той час і диктувалися необхідністю нейтралізувати суперників ( котрих держави-учасниці поділів вбачали один в одному ) за рахунок Польської держави. Поділи Польщі стали нещастям для польського народу, що перетворився в постійний об'єкт експансіоністських намірів своїх сусідів. Вони не змогли, да й не вважали за потрібне, бачити в цій дворянській „демократії”, що стала недієздатною, рівноправного члена європейської системи держав, розглядаючи Польщу лише як об'єкт для компенсації, який використовується для подолання напруги в відносинах та взаємному суперництві.

Історична провина за знищення Польської держави, яка не змогла відстояти свою цілісність, лежить на всіх трьох державах, які його здійснили.

В результаті трьох поділів речі Посполитої у 1772, 1793 та 1795 роках між Росією, Пруссією та Австрією сталася трагедія польського народу - Польща як держава на 123 роки, до листопада 1918 року, втратила свою незалежність і зникла з політичної карти Європи.

Використана література

1. Адамов Е. Польша между Пруссией и Россией // Исторический журнал. - 1941. - № 9. - С. 23-31.

2.. Виппер Р.Ю. История нового времени. - М.: ЧЕРО, 1999. - 624 с.

3. Всемирная история : в 10 т. Т.6 / Под ред. Н.А. Смирнова. - М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1959. - 830 с.

4. Гайдуков Л.Ф. Всесвітня історія : Посібник для старшокласників та абітурієнтів. - К. : Либідь, 2000. - 256 с.

5. Грушевський М.С. Всесвітня історія в короткому огляді : В 6 т. Т.4.- К. : Українознавство, 1996. - 288 с.

6. Дыбковская А., Жарин М., Жарин Я. История Польши с древнейших времен до наших дней. - Варшава : Свет, 1995. - 365 с.

7. Зарин В.А. Запад и Восток в мировой истории XIV- XIX вв. - М. : Наука, 1991. - 262 с.

8. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів.-Львів : Львівський національний університет ім. І. Франка, 2002. - 752 с.

9. Історія західних та південних слов'ян: ( З давніх часів до XX ст.): Курс лекцій : Навчальний посібник / Під ред. В. Ярового. - К.: Либідь, 2001. - 632 с.

10. Історія Центрально-Східної Європи / Під ред. Л. Зашкільняка. - Львів : Українське видавництво, 2001. - 360 с.

11. Коротка історична довідка з історії південних і західних слов'ян .- Рівне: РІС КІСУ, 1999. - 66 с.

12. Краткая история Польши с древнейших времен до наших дней / Под ред. Ф. Г. Зуева, В.А. Светлова. - М. : Наука, 1993. - 434 c.

13. Мішина І.А., Жарова А.М., Міхєєва А.А. Всесвітня історія : Епоха становлення сучасної цивілізації:(Кінець XV - початок XX ст.). - К. : Генеза, 1994. - 352 с.

14. Пономарев М., Смирнова С. Новая и новейшая история стран Европы и Америки : Учебное пособие : В 3-х частях.- М. : ВЛАДОС, 2000. - 256 с.

15. Похлебкин В. Исторические опыты. Сколько было разделов Польши? // Независимая газета. - 1999. - 15 июля. - С. 8.

16. Сборник документов по истории нового времени стран Европы и Америки / Под ред. Е.Е. Юровской. - М. : Высшая школа, 1990. - 253 с.

17. Сковронек Е. Удары с трех сторон: Разделы Польши как составная часть европейской истории (1772-1793-1795) // Родина. - 1994.- № 12. - С. 36..

18. Стегний П.В. Первый раздел Польши и российская дипломатия // Новая и новейшая история.- 2001. - № 1.- С. 152-175.

19. Стегний П.В. Первый раздел Польши и российская дипломатия // Новая и новейшая история . - 2001. - № 2. - С. 107-125.

20. Черній А.І., Черній В.А. Історія південних і західних слов'ян : ( Від найдавніших часів до кінця XX століття ) : Підручник для вузів. - Рівне : Волинські обереги, 1999. - 444 с.

Размещено на Allbest.ru