Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст.

Важливе мiсце займало ковальське ремесло, з язичницьких часів магічний сенс набувають обручки, що майже без змін поглинуло християнство [44; с. 279], жіночі прикраси ХІ-ХІІ ст., наприклад, довгі срібні ланцюжки складного плетіння (завдовшки - 177см), що замикає двоголовий ящур, голови якого дивляться в різні боки. Перша - ковтає вечірнє сонце, друга - зригує ранкове [43; с. 280]. Невеличкий жіночий колт, де напаяно близько п'яти тисяч кілечок діаметром 0,06см, в кожному вмонтовано зернятко 0,04см.. На восьми квадратних сантиметрах ювелір зробив 120 золотих квіточок на тонкіх стеблинках [5; с. 99].

Вироблялося бiльш 150 видiв виробiв iз залiза, сталi. На Русi були зробленi деякi технiчнi винаходи, паралельно розвивається і вдосконалюється міське ремесло, виробництво будівельних матеріалів. Існування підтвердив Рибаков Б.О., монастирське виготовлення цегли (хрестоподібні відмітини на цеглі Єлецького та Успенської церков), аналогічні знаки знайдені і в кам'яному спорудженні ХІІ-ХІІІвв.дитинця стародавнього Путивля [3; с. 83]. Знання ремiснично-практичної спрямованостi розвивалися, змiцнювалися, передавалися з поколiння в поколiння.

При двовір'ї, яке продовжувалося віками, християнська релігія залишається офіційною, та поза стінами церкви побутують давні обряди. Приміром, велике шлюбне дійство з урочистими піснями й танцями мало чим змінилося після введення обряду церковного вінчання. Похоронні заплачки, новорічні та весняні святки, русалії і свято Купала, хліборобські та інші звичаї практично не поступилися християнізації, задовольняючи потреби людей, всупереч догматам [24; с. 364]. А оборюванні села проти моровиці несли ікону Богородиці або святого Власія, що заступив Велеса. Культ вогню православ'я теж включило до своєї обрядовості, як священну очищувальну силу. Культ води нова віра оформила в пошанування Параскеви П'ятниці - заступниці джерел. Більше того, церква дозволила включити Семик і русалії до християнського свята Трійці (йдеться про зелені святки) [37; с. 104].

Як доречно висловився Рибаков Б.О., слов'янські боги отримали нові імена, річний цикл поганських свят досить широко використовувався церквою [44; с. 354], шляхом заперечення і сприйняття старої віри, задля послаблення протидії широких мас в утвердженні християнства [19; с. 74]. Новорічні святкування поєдналися з церковними святами Різдва та Хрещення, день бога Ярила став днем Іллі Пророка.

Церковники широко використовували народні легенди і билини для "Житій святих", у яких визнавалися Перун і Хорс "есть два ангела молниина" [42; с. 247]. Мабуть, і такі книги, як "Гадальний Псалтир" та "Трепетник" з явними ознаками народовір'я з'явилися далеко не випадково, хоч церква і забороняла будь-яке ворожіння [29; с. 169]. Згадані книги язичницькими не були, але не стали і християнськими.

Наступаючи на язичництво, офіційна церква постійно пристосовувалася до народовірчих обрядів. Так, за трапезою, присвяченою Рожаницям, пізніше почали читати тропар Богородиці. А деякі священнослужителі, згідно з язичницьким звичаєм, клали під церковний престол на кілька тижнів сіль та мило, щоб потім лікувати ними худобу і людей [15; с. 123]. В народі ще довго "отай" поклонялися язичницьким богам "під овином", приносили жертви "бісам, болотам та джерелам". Церковники скаржилися, що на игрища з демонівськими плясками народ збирається охочіше, ніж на богослужіння. Переконливим підтвердженням відомостей письмових джерел про повільний процес християнізації Русі є матеріали давньоруських могильників [17; с. 74]. Під впливом нової релігії вже в ХІ ст. починається поступова зміна поховального обряду: поряд з трупоспаленням з'являються труположіння. У Х ст. тенденція до збільшення поховань, виконаних за звичаєм інгумаціі, виступає більш чітко. На межі Х-ХІ ст. вона у великих давньоруськіх центрах призводить до відмови від язичницьких ритуальних спаленнь. Новий обряд затверджувався швидше, ніж ідеологічна система світогляду людини. Багато язичницьких елементів - тризна, посипання золою небіжчика, курганні насипи, ритуальна їжа, надгробні плити з написами ще довго не втрачають своєї актуальності, і навіть більш того стають частиною нового поховального ритуалу, пристосовуючись під впливом церкви [17; с. 74].

Завдяки могутнiм дипломатичним зв'язкам розвивається освiта. Мiське населения Русі ставало грамотним. Князi володiли iноземними й давнiми мовами. Кивську Русь почали називали "книжковою краною". При монастирях були створенi школи, бiблiотеки, архiви, перекладалася велика кiлькiсть лiтератури, писались лiтописи, рiвень розвитку культури Київської Русi для свого часу був досить високий [32; с. 281].

Слов'янська писемність i література в ХI -- ХII ст. досягла свого розквiту. Менш нiж за 150 рокiв Русь пройшла шлях вiд перiоду безписемності до вершин словесного мистецтва [3; с. 40]. З дописемного перiоду великих успiхiв досягає усна народна творчість, багатство усної мовної культури вiдбито в народнiй поетичнiй i пiсеннiй традиції: пiснях, казках, загадках, прислiв'ях [34; с. 448]. Значне мiсце у фольклорнiй мовнiй традицiї займала календарна мовна поезiя, що спиралася на язичкицький культ: заклинання, обрядовi пiснi тощо. Протягом багатьох поколiнь народ створював і зберiгав своєрiдний "усний" лiтопис у виглядi епiчних сказань про минуле рiдної землi. Усний лiтопис передував лiтопису письмовому [33; с. 55]. До Х ст. вiдноситься виникнения нового епічно-герочного билинного епосу, який став вершиною усної народної творчостi.

З ХI ст. у лiтературних пам'ятках зустрiчаються згадки про блазнiв, музикантів, танцюристів, зi своїми бісівськими піснями і танцями вони були улюбленцями як при дворi князя, так і в селянськiй хатi [39; с. 376]. Улюбленими видовищами народу були колективнi iгрища, присвяченi традиційним побутовим землеробським святам. Гротеск, буфонада, сміх були неодмiнним елементом цих веселих видовищ. "Смiхова культура" зберiгалася в традицiях цих свят. Але християнкі цiнносi й обряди поступово входили й у народну культуру, витісняючи язичництво, перемішуючись з ним [46; с. 132].

Слов'янська абетка, що складена болгарами Кирилом Мефодієм з урахуванням специфiки слов'янської мови, на основі грецького скорописного письма з додаванням букв iз коптського і самаритянського алфавiтiв [12; с. 167]. Одна з писемних пам'яток Київської Русі, "Руська правда", написана справдi народною, простою, чiткою мовою. "Руська Правда" - звіт правових норм, окремі статті якої визначають штрафи за вбивства, приниження гідності, регламентували становище ізгоїв - нових жителів міста, котрі порвали стосунки зі своїми общинами [12; с. 182]. Юридичний кодекс, незважаючи на його початкову новгородську приуроченість, мав важливе загальноруське значення, бо відображав життєвий уклад руського середньовічного міста взагалі і зберігав свою юридичну силу впродовж кількох віків.

Мова найвеличнiшого твору "Слово о полку Ігоревім" коренями iде в народну усну поезiю, звiки автор брав свої образи, епiтети, порівняння. "Слово" унікальне, воно найбiльш повно вiдображає дух епохи, її свiтогляд [3; с. 56].

Вiд ХI - ХІІ ст. дійшло до нас більше 80 духовних і світських книг, давньоруські автори бажали залишатися невідомими. Лiтература Стародавньої Русі швидко стала самостійною. Вона взяла на себе нiби всі функції з виховання народу. Церковна лiтература сформувалася в рiзних жанрах -- притчi, житiя, повчання ("Повчання Володимира Мономаха", "Сказання про Бориса i Гліба"). До ХІ ст. відноситься джерела фiлософської культури. Їх пов'язують з релiгiйно-фiлософським твором "Слово про закон і благодать" київського митрополита Іларіона [34; с. 485].

Давньоруську лiтературу можна розглядати як лiтературу одієї теми й одного сюжету. Цей сюжет - світова iсторiя. Тема -- змiст людського життя. Багатотомні великi Четъi-Мiнеi (тобто читання, розташовані по мiсяцях року), лiтописи ("Повiсть минулих літ" та інші), хронографи, "ходіння" (описи подорожей) -- усе це свідчило про почуття величі світу в давньоруської людини. Лiтература цього періоду носила повчальний характер, розповiдала не про придумане, а про реальне. В нiй не умовні персонажi, а iмена історичних діючих осiб. Лiтература Русі свою головну роль бачила в освіті, проповiді свiтського життя, введеннi руської культури у світову християнську культуру [20; с. 91].

В умовах феодальної роздробленостi важливу роль у збереженнi і зміцненні зв'язків між розрізненими землями грала спільність культурних традицій. Художня спадщина зберігала значения в якостi зразкiв, якi намагалися наслідувати.

І це зрозуміло, як доречно зазначив Л. Любимов, руському народу притамана велич, як духовна так і матеріальна. Прояви можна побачити як у архітектурі, літературному та співочому, образотворчому мистецтві так і в контамінації християнства та язичництва, що багате розмаїттям звичаїв, обрядів та свят обох релігійних систем [29; с. 100].

Висновки

Язичництво давніх слов'ян - це неповторний слов'янський варіант загальнолюдського язичницького масиву вірувань, що формувався упродовж багатьох тисячоліть. В процессі його генези народжувалися нові оригінальні елементи поглядів на структури Всесвіту, його походження тощо. Виникнення класового суспільства і держави на Русі підготувало грунт для прийняття християнства на державному рівні. Наслідком чого стало, по-перше, входження Київської Русі до Християнського Європейського світу; по-друге, відбулося піднесення рівня економічних, дипломатичних, технічних, архітектурних, освітніх, художньо-ремісничих знань; по-третє, змінилися морально-етичні засади, відбувся переворот у поглядах на життя, переоцінка цінностей, людина вчиться систематизувати власні уявлення про дійсність. Християнство мало не тільки релігійний, а й філософський зміст - відповідало одвічному прагненню людини осягнути закономірність і першопричину виникнення світу, розширювало її кругозір, примножувало знання.

Процес проникнення християнства на руські землі мав достатньо тривалу історію, але лише за князя Володимира набув державного розмаху. Через великі територіальні обшири та нагальну потребу контамінації соціального розшарування й об'єднання етнічного населення, Великий князь Володимир спочатку проголошує язичництво державною релігією, спробувавши створити загальнодержавний пантеон. Відбувається певна консолідація язичництва, але стара схема вже не відповідала новому суспільству та формі державного управління.

Тому вже 988 року відбувається друга релігійна реформа, що вилилась у примусове впровадження християнства. У досить жосткій формі були охрещені жителі Новгорода, що тільки вчора приносили жертви Перуну, проводили ритуально-магічні дії: вони "вогнем та мечем" були змушені прийняти нову релігію. Це був не єдиний випадок відмови язичників від християнства. Князь застосував силу і в межиріччі Оки та Волги, та успіхи були незначними, бо люди розбігалися по лісах й дібровах.

Населення досить гостро реагувало на нові ідеологічні віяння, а подекуди і виступало з фізичними розправами над священнослужителями. А починаючи з 1024 року мають місце народні рухи під проводом волхвів, що базувалися на язичницькому грунті.

Змістивши язичництво з офіційного рівня, християнство так і не спромоглося викорінити його з рівня побуту - сім'ї, де язичницькі вірування продовжували існувати та набувати нових форм, змішуючись із християнством. Таке поєднання отримало назву народне християнство, або двовір'я.

З точки зору, власне, системи вірувань, між християнством та язичницькими віруваннями слов'ян спостерігається певна спорідненість, що обумовлювалось такими чинниками: світом керує вища сила, що його створила; існує безліч другорядних сил, які керують різними розділами природи; вони дуалістичні, поділяються на добрих і злих духів; засобами впливу на вищу силу є магічні обряди та жертвоприношення.

Елементи християнства, такі як культи вмираючих і воскресаючих божеств, культи святих і святих реліквій, уявлення про потойбіччя та друге життя після смерті, поклоніння мощам та зображенням богів, магічні таїнства і процесії, незважаючи на багатовікову модифікацію беруть свої витоки від тих же магічних і анімістичних вірувань та обрядів, що складали основу слов'янської язичницької релігії. Тому не дивно, що в християнських культах слов'яни знаходять аналогію своїм колишнім обрядам і поглядам: у культі чудотворної ікони, мощей, реліквій присутні риси фетишиського шанування предметів, у культі святих місць - поклоніння загадковим об'єктам природи, в таємничих церковних обрядах - магічні дії древніх волхвів, в образах православних святих - старих богів-покровителів і тому подібне.

Через віру, шляхом виконання магічних дій, людина намагалася вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, вилікувати хворого чи забезпечити спокій домашнього вогнища. Словом, людина тут виступала переважно активним початком, а не лише жертвою сил природи, як це донедавна трактувалося багатьма дослідниками. Ще більша активність людини проявлялася там, де вона могла спиратися на власний досвід: ця активність реалізувалася через систему прикмет, віщувань і передбачень - усього того, що одержало назву двовір'я.

Двовір'ю сприяла й офіційна церква: закріплення за православними святими, образами Христа і Богородиці рис і функцій, старих богів; освячення традиційних старих язичницьких мольбищ при будівництві православних храмів; наближення християнських свят до термінів і циклів народного календаря.

Рештки пережитків язичництва простежуються у всьому давньоруському суспільстві - від князів до селян, а з часом вони настільки злилися з християнством, що лише освічене християнське духівництво розрізняло, де,власне, християнство, а де язичницькі пережитки.

Список використаних джерел та літератури

1. Повесть временных лет.- М. Л.: Изд-во АН СССР, - 1950. - 200 с.

2. Аничков Е.В. Язычество и древняя Русь. - СПб., 1914. - 426 с.

3. Антонович Д.В. Українська культура. -К.: Либідь, 1993. - 588 с.

4. Асєєв Ю.С. Розповіді про архітектурні скарби. - К.: Радянська школа, 1976. - 183 с.

5. Асєєв Ю.С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. - К.: Мистецтво, 1980. - 214 с.

6. Афанасьєв А.Н. Народные русские сказки. - М.: Альфа-Книга, 2008. - 1087 с.

7. Болтарович З.Є. Народна медицина українців. - К.: Наукова думка, 1990. - 232 с.

8. Брайчевський М.Ю. Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. - К.: вид-во ім. О.Теліги, 2004. - 700 с.

9. Брайчевский М.Ю. Утверждение християнства на Руси. - К.: Наукова думка, 1989. - 205 с.

10. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. - 338 с.

11. Головко О.Б. Історичні зошити: Русь у міжнародному житті Європи ІХ-Х ст. - К.: інститут історії Укр. НАН Укр., 1994. - 30 с.

12. Горелов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цивілізаційна історія України. - К.: ТОВ УВПК "ЕксОб", 2005. - 632 с.

13. Греков Б.Д. Киевская Русь. - М-Ленинград: изд.академии наук СССР, - 1944. - 348 с.

14. Иловайский Д.И. Древний Чернигов// Древняя и новая Россия.- Спб.,1877. - №3. - С. 249 - 255.

15. Іванченко М.Г. Дивосвіт. - К.: Рад.школа, 1991. - 200 с.

16. Как была крещена Русь. - М.: Политиздат., 1989. - 320 с.

17. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство. - К.: Кондор, 2007. - 636 с.

18. Когда крестилась Киевская Русь. - СПб.: ИД. Нева, 2003. - 416 с.

19. Козаченко А. Українська культура: її минувшина і сучасність. - Х.: Держ.вид-во політ. літ., 1931. - 196 с.

20. Коляда А.І. Історія України. - К.: АСК, 1997. - 160 с.

21. Концевич И.М. Стяжания Духа Святого в путях древней Руси. - М.: Издательский отдел Московського Патриархата, 1993. - 229 с.

22. Котляр М.Ф. Русь язичницька: біля витоків східно-слов'янської цивілізації. - К.: Заповіт, 1995. - 288 с.

23. Крип'якевич І. Історія української культури. - К.: Либідь, 2002. - 656 с.

24. Кудрицький А.В. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. - К.: Українська Радянська Енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1990. - 1007 с.

25. Кузьмин А. Падение Перуна. Становление християнства на Руси. - М.: Молодая гвардия, 1988. - 240 с.

26. Левин И.В. Двоеверие и народная религия в России. - М.: Индрик, 2004. - 216 с.

27. Лихачёв Д.С. Слово о полку Игореве и культура его времени. - Ленинград.: Художетвенная литература, 1985. - 352 с.

28. Лозко Г.С. Коло Свароже. - К: Укр.-письменник., 2004. -230 с.

29. Любимов Л.Д. Искусство Древней Руси. - М.: Просвещение, 1981. - 335 с.

30. Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. Навчальний посібник. - К.: Глобус, 1996. - 224 с.

31. Наулко В.І. Культура і побут населення України. - К.: Либідь, 1993. - 284 с.

32. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - К.: Обереги, 1992. - 88 с.

33. Никоновская летопись. - М.: Языки русской культуры, 2000. - 288 с

34. Новий довідник: українська мова та література. - К.: Казка, 2008. - 864 с.

35. Новосельцев А.П. Образование Древнерусского государства и его первый правитель// Вопросы истории. - 1991. - №2. - С. 27 - 32.

36. Носова Г.А. Язычество в православии. - М.: Наука, 1975. - 151 с.

37. Павлюк С.П. Українське народознавство. - К.: Знання, 2006. - 568 с.

38. Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - М.: Наука, 1968. - 474 с.

39. Пєтухов Ю. Тайны древних русов. - М.: ИД. Вече, 2003. - 432 с.

40. Прозоров Л. Боги и касты языческой Руси. Тайны киевского пятибожия. - М.: Эксмо, 2006. - 320 с.

41. Прозоров Л. Язычники крещёной Руси. Повести чёрных лет. - М.: Яуза, 2006. - 320 с.

42. Русь языческая. Сумерки русских богов. - М.: Эксмо, 2009. - 544 с.

43. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. - М.: Наука, 1981. - 608 с.

44. Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси. - М.: Наука, 1987. - 790 с.

45. Сборник научных трудов: Чернигов и его округа в ІХ-ХІІІ вв. - К.: Наукова думка, 1988. - 184 с.

46. Синявский А.Д. Иван-дурак: Очерки русской народной веры. - М.: Аграф, 2001. - 464 с.

47. Скуратівській В. Вінець. - К., 1994. - 200 с.

48. Слово о полку Ігоревім: Збірник. - Л.: Совписатель, 1990. - 400 с.

49. Товстуха Є.С. Українська народна медицина. - К.: Рось, 1994. - 351 с.

50. Толочко П.П. Древняя Русь.Очерки социально-политической истории. - К.: Наукова думка, 1987. - 245 с.

51. Толочко П.П. Від Русі до України. - К.: Абрис, 1997. - 393 с.

52. Удовик С. Украина - исторические места. - К., Ваклер, 2005. - 93 с.

53. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - К.: Веселка, 1992. - 600 с.

54. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України/ Курс лекцій. - К.: Либідь, 1992. - 376 с.

55. Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. - Рим - Нью-Йорк., 1965. - Т.1. - 730 с.

56. Юрій М.Ф. Історія світової та вітчизняної культури. - К.: ДаКор, 2007. - 455 с.

57. Яковенко Н. Нарис історії України. - К.: Критика, 2006. - 582 с.

58. Ямпольская Т. История русской культуры. - М.: Эксмо, 2007. - 832 с.

Методичний додаток

Урок з історії України для 7 класу

Тема: Культурний розвиток Київської Русі

Мета: сформувати та закрiпити знання учнiв про господарську i культурну дiяльнiсть жителiв давньоруського Києва перiоду правлiння Ярослава Мудрого; розвивати вмiння уявляти подiї, якi вивчаються, здатнiсть втілюватися в iсторичний образ; формувати iсторичнi смаки, повагу до культурних надбань минулого; заохочувати до пошукової дiяльностi в рiзних її формах.

Тип уроку: урок повiдомлення нових знань.

Вид уроку: урок-подорож з елементами рольової гри.

Обладнання: карти, схеми, таблицi, картини iз зображенням давньокиївських iсторико-архiтектурних пам'яток.

Пiдготовча робота

За 2--З тижнi до уроку:

а) мiж учнями розподiляються ролi;

б) визначається мета, i пiдбираються завдання для кожної окремої ролi;

в) розробляються карти, схеми, вибираються картини, iлюстрацiї вiдповiдно до теми уроку;

г) готується "екскурсовод" (вчитель або старший учень).

Хід уроку

І. Пiдготовчий етап

1. Актуалiзацiя опорних знань учнiв

Учитель. Сьогоднi ми з вами спробуємо вирушити в незвичайну туристичну подорож -- у минуле. Це буде мандрiвка вулицями одного з давньоруських мiст. Щоб одержати право здiйснити таку мандрiвку, вам необхiдно здогадатися, куди саме ми вирушаємо.

(Учитель зачитує лiтописнi уривки.)

"Бачите гори оцi? На цих горах возсiяє благодать Божа, буде город великий, i воздвигне Бог багато церков". "Це буде мати городам Руським".

Бесiда

· Кому належать цi слова?

· Про яке мiсто йдеться?

· Коли i ким воно було засноване?

· З якого писемного джерела ми дiзнаємося про цi подiї?

2. Повiдомлення теми та мети уроку

Учитель. Отже, ми помандруємо до столицi України - Києва. Яким це мiсто було тисячу рокiв тому? Як жили його мешканцi? Чим уславилося воно за часiв правлiння Ярослава Мудрого? Що залишили нам нашi пращури у спадщину? Щоб отримати вiдповiдi на цi запитання, ми вирушаємо в подорож.

II. Виклад основного матерiалу

1. Розташування, планування та забудова мiста

Робота з картою

Учитель. Давнiй Київ був розташований на мальовничих схилах берега Днiпра, нижче гирла Десни. У тi часи вiн займав лише четверть старого мiста. Навколо нього, особливо з півночi, розкинулися великi лiси, багатi на звiрину, ягоди, гриби, дикий мед. На південь, у зонi лiсостепу, лiси чергувалися з широкими просторами родючої землi, де було добре вирощувати хлiб. У мiсцi, де виник Київ, могутній Днiпро збирає води, якi зi сходу несе йому Десна, а iз заходу - Прип'ять. Отож Київ, немов ключ, замикав воднi шляхи на пiвнiч, пiвдень, захiд i схiд. Таке вийняткове мiсце не могло не стати великим центром навколишнiх земель.

Високi київськi кручi, порiзанi рiчками Либiдь, Почайна, Глибочиця, Киянка, були готовими укрiпленнями, що створила природа. На цих пагорбах наприкінцi V ст. з'явилось славетне місто.

А в 988 р. здiйснилось вiкопомне хрещення киян у водах Дніпра i Почайни. З цього часу бере початок нове життя на Русi, що характеризувалося існуванням двох релігій одночасно та освятило Київ великою силою свого духу і величi.

Особливої опiки Київ зазнав за часiв правлiння Ярослава Мудрого. Князь зробив мiсто "суперником Константинополя i преславною окрасою схiдної церкви". Зайдемо в міськi ворота переконаємося в цьому.

Робота iз планом та схемами забудови древнього Києва

Екскурсовод. Як бачите, мiсто дiлилося на кiлька частин. Однiєю з них є Старий Город (мiсто Володимира) на Старокиївськiй горi, де, за переказом, оселився князь Кий. Тепер, за часiв Ярослава, на мiсцi, де вiдбувся останнiй бiй з печенігами, виник Новий, або Великий Город (мiсто Ярослава). Внизу розташований Подiл, де мешкають ремiсники i торговцi. У моменти крайньої небезпеки населення з Подолу шукало захисту на захищенiй Горi або у Великому Городi.

Укрiплене наше мiсто трьома захисними валами. Перший споруджений ще в прадавнi часи, другий -- в кiнцi Х ст., третiй -- за часiв Ярослава Мудрого -- нашого князя. Ця споруда складається з великих "клiток" розмiром З х З м, зроблених з дерев'яних колод i засипаних глиною. Основою валу є 6 таких клiток, тобто вiн має 18м ширини i понад 7м висоти. Із зонiшнього боку валу викопаний глибокий рiв, заповнений водою. На хребтi валу споруджено острiг -- огорожу з частоколу, побудовано дерев'яні, а подекуди навiть кам'янi стiни. В'їхати до мiста можна через 4 брами: Лядську, Жидiвську, Угорську та Золоту. Загалом все мiсто займає 400 гектарiв. Живе в ньому приблизно 50 тис. киян. Це одне з найбiльших мiст Європи. Детальніше про нього розповiсть наш архiтектор.

Архiтектор. Київ є дуже мальовничим. Адже нiхто не має права зводити споруди, як заманеться. Iснує спеціальний збiрник правил забудови. Наприклад, заборонено закривати гарний краєвид сусiдам.

Переважна більшiсть будiвель є дерев'яними. Найкраще збудованi будинки заможних верств населення - "хороми". Князiвськi i боярськi палати мають два i бiльше поверхи. Цi будiвлi ще називають тереми. Бiднота мешкає в невеликих будиночках площею близько 20м. Їх роблять з глини чи дерева та обмазують. Двопохилий дах накривають соломою, деревом, черепицею, або свинцем. Підлога глиняна, подекуди - дерев'яна. З дерева також споруджені перші церкви нашого міста. Тепер ми все більше будуємо кам'яних споруд, щоб вони зберігались протягом століть для наших нащадків.

2. Архітектурні пам'ятки древнього Києва. Оздоблюване мистецтво.

Екскурсовод. Навіть з введенням християнства храмобудівництво широко використовує язичницькі символічні елементи, як в оздобленні церков і соборів, так і у внутрішньому дизайні алтарів, арок, у напрестольних сенях; у конструкціях будівель. Досить популярними є ящури як вимір підземного світу води, ящури-коні, собако-птиці - прототип Семаргла, потрійне сонце - тривимірна позиція ранку, дня та вечору, співаючі півні - символіка перемоги та вовки, які кусають один одного, - як єдиноборство.

Давайте зійдемо на Старокиївську гору та поглянемо на першу кам'яну споруду Києва - Десятинну церкву.

Бесіда

· На честь якої події збудовано Десятинну церкву?

· Хто її заклав?

· Чому вона отримала таку назву?

· Як ще називали цю церкву?

Робота з ілюстраціями

Архітектор. Це хрестово купольний храм. Стіни зведені з каменю й цегли - плінфи. Внутрішній простір перекритий склепіннями у формі хреста, над яким підноситься 25 бань. В оздобленні церкви використано багато мармуру, тому ми називаємо її мармуровою.

Екскурсовод. Подивіться, будь ласка: вона дійсно задаровує своєю красою та величністю! Ця церква збудована Володимиром Великим за візантійським зразком. Але тепер у нашому місті є багато будівель, що мають наші, національні ознаки. Однією з таких є знаменитий Софіївський собор, до якого ми зараз підійдемо і послухаємо розповіді будівельників, художників та служителів собору.

Бесіда.

· Пригадайте, на честь якої події Ярослав Мудрий заклав Софію Київську.

· Коли відбулася ця подія?

· Чому храм отримав таке ім'я?

Робота з ілюстраціями

Екскурсовод. Князь Ярослав 1037 року заклав Софіївський собор - найбільшу споруду нашого міста. Це є головний храм Київської Русі -"митрополія руська", де проводить богослужіння митрополит. Софія Київська має ступінчату пірамідальність, що продовжує традицію давньослов'янського дерев'яного зодчества з його стовповидними зрубами, клітями та золотоверхими верхівками - що у своїй мальовничій декоративності є видозміненим аналогом язичницьких ідолів.

Будівельник. Правила зведення церков прийшли до нас з Візантії, як і головні майстри, а от підмайстри що допомагали у зведенні храмів були деревороби, що колись зводили дерев'яних ідолів. Церква мала бути прямокутною будівлею. Всередині ряди стовпів ділять її на довгасті відділи - нефи. Ми також споруджуємо за цими правилами, але маємо і власний досвід, адже в Києві вже давно будуємо кам'яні палаци. Отже, Софіївський собор не схожий на жодний храм у світі.

1-й художник. Зайдіть до собору, і ви одразуж побачите Божу Матір Оранту, яка в молитві здіймає руки до гори. Я зобразив її на ясному золотому тлі. Її вбрання - золоте і блакитне. Ці кольори - символи нашої Русі. Фігуру Оранти я виклав мозаїкою - кольоровими шматочками спеціального скла - смальти. Смальту роблять наші київські умільці. У мозаїках Софії смальта має 168 відтінків і прикрашає 640м площі.

2-й художник. А я прикрасив стіни фресками - розписом по сирій штукатурці. Їхня площа сягає 300 метрів. Особливо ретельно я зобразив князя Ярослава Мудрого з дружиною, синами й дочками. На стінах, біля сходів, що ведуть в хори винятковий інтерес у розпису становить оригінальність виконання: кольорові гами фресок, зображення культових та світських тем, пов'язаних із улюбленими розвагами князів. Тут і полювання з гепардами та собаками на оленів, вепрів, вовків та рисей, вершники на коні. В медальйонах на склепіннях веж зображено ловчих птахів - соколів, яструбів, кречетів. Також представлено і інші князівські розваги: двобої борців, жонглери, танцюристи-скоморохи, змагання ряджених, стрільці з луками, музикі з дудками, флейтами, домрами та гуслями 3. Розвиток книг описання й літописання

Робота з ілюстраціями-зображеннями давньоруських книг

Служитель храму (священик). Наша Софія зберігає дуже важливу таємницю. Тут ведеться переписування книг. Книги пишемо чорнилом, яке виготовляємо з дубової або вільхової кори, квасного меду тощо. Великі літери на початку рядка малюємо червоною фарбою. Сторінки робимо з пергаменту і прикрашаємо орнаментами, зображеннями фантастичних птахів, звірів тощо. Готову книгу старанно оправляємо в дошки, вкриті шкірою, або срібним окладом, на якому власник пише своє ім'я. Така книга коштує дуже дорого.

Вже готові 5 книг: "Златая цепь", "Слова святих отців", "Кузьми Індікоплава мандрування", "Діяння Дігенія Акріта" і "Шестоднєв".

Учитель. Книгу високо цінували на Русі. Її вважали поводирем у житті. "Окраса для вояка - зброя, для корабля - вітрила, а для праведника - читання книг", - писав літописець.

Літописець. Літописання дуже важлива справа. Адже треба правильно і правдиво викласти всі події, які відбуваються в нашому житті. Ці події я записую в літописи. Згодом з кількох літописів робиться одне зведення (звід). Я складаю один з перших зводів. Він написаний давньослов'янською мовою і буде називатись Найдавнішим Київським Зводом.

Чернець. Князь Ярослав Мудрий створив і зберігає в Софії Київській свою бібліотеку - понад 500 книжок. Можливо, колись наші нащадки матимуть згоду їх прочитати.

Учитель. Сьогодні Софія Київська - найдорогоцінніша пам'ятка не тільки для України, а й для всього слов'янського світу. Вона багата язичницькими мотивами, які повертають людину в епоху його предків, в першоприродность його існування, роскриває побут та календарно-обрядове життя слов'ян, наших праотців. Неодноразово вороги руйнували нашу святиню, тому собор декілька разів реконструювався. Сьогодні він лише частково зберіг свій первісний вигляд. Софію взяла під охорону найвпливовіша міжнародна організація у справах культури - ЮНЕСКО. Тому цей собор - пам'ятка світового значення.

4. Художні ремесла Київської Русі.

Робота з картинами та ілюстраціями

Екскурсовод. А тепер залишимо Верхнє Місто й роздивимося його околиці. Найжвавіше й найгомінкіше життя шумить на Подолі. Там, як ми вже говорили, селяться ремісники: кожум'яки, гончарі, ковалі тощо. Значного розвитку досягло руське ремесло на Русі, тут більш нiж 60 ремiсничих професій. У творах художнього ремесла особливо рельєфно виступають язичницькі елементи - змійовики, діадема, колти, браслети-наручі, підвіски-обереги, На всіх їх разом з християнською символікою представлена і поганська (дерево життя, скоморошьні пляски і демонські игрища, зображення фантастичних звірів і птахів та ін.

Давайте відвідаємо найбільший ринок, де вирує бурхлива торгівля, і побачимо, що ж пропонують київські умільці.

Золотар. Я - золотар і володію різними техніками обробки коштовних металів. Ось вироби, прикрашені технікою зерні, скані, перегород частої емалі. Назва "зернь" походить від слова зерно. Я роблю прикраси з крихітних металевих зерняток! Уявляєте, яка то праця - виготовити вручну ті зернятка! Скань - це візерунки з найтонших скручених дротиків. Але найкраще в мене виходять перегордчасті емалі. Я можу на площі завбільшки, як зріз олівця, вмістити зображення жіночої голівки з діадемою і серіжками. Жіночі прикраси: довгі срібні ланцюжки складного плетіння (завдовшки - 177см), що замикає двоголовий ящур, голови якого дивляться в різні боки. Перша - ковтає вечірнє сонце, друга - зригує ранкове. Невеличкі жіночі колти, де напаяно близько п'яти тисяч кілечок діаметром 0,06см, в кожному вмонтовано зернятко 0,04см.. На восьми квадратних сантиметрах ювелір зробив 120 золотих квіточок на тонкіх стеблинках.

Зброяр. Недорого! Добрі мечі, булави з бронзи, луки, наконечники списів! А подивіться, скільки праці я доклав, аби зробити кольчугу воїна! На неї витрачено 600 метрів залізного дроту, з якого зроблено 20 тис. кілець! Купуйте! Захищайте наше місто і державу від лютих ворогів, бережіть честь землі своєї!

Різьбяр. Вибирайте мій товар! Дивіться - ось різьблені дерев'яні скрині, шкатулки, прикрашені геометричними ромбами; люстеркі з змійовидними ручками, ножі, ложки, шахові фігури, рами для вікон. Все з найкращих порід дерев! Все для вашої зручності та краси!

Гончар. Різноманітні гончарні вироби! Для дому і для храмів. Гляньте, будь ласка, які кольори! Глечики, горщики, горнята; миски, мисочки і блюдечка! Рослинні і тваринні візерунки. Не проходьте повз мене! Купуйте!

5. Музичне мистецтво давньоруських слов'ян.

Робота з картинами та ілюстраціями

Екскурсовод. Прислухайтесь уважно до ринкового багатоголосся - і ви почуєте звуки музики. Вона збирає навколо себе дуже багато людей. Тож давайте приєднаймося до цього гомінкого кола і познайомимося з талановитими виконавцями.

Скоморохи. Ми виступаємо на княжих дворах, на міських та ринкових майданах, святкових зібраннях. Серед нас є танцюристи, фокусники, актори. Наші музики грають на гуслях, сопілках, лютнях, гудках, арфах, флейтах, б'ють у бубни, тарілки. Під час родинних та громадських свят ми приносимо людям радість і задоволення.

Співець. А я можу виконати для вас билини, де ви почуєте про наших славетних героїв: Іллю Муромця, Добриню Микитича, Альошу Поповича. Проте з найбільшою радістю виконаю пісню про Ярослава Мудрого, котрий є душею і тілом нашої землі Руської, її вірним захисником й оберегом.

ІІІ. Заключний етап. Підсумок уроку.

Екскурсовод. Ось і закінчилась наша мандрівка вулицями стародавнього Києва - столицею Київської Русі. Розбудоване за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого, це місто стало живим свідком нашої історії. Славетне місто яке неможливо не любити. Хай на все життя стануть вам заповітом слова найвідомішого київського опікуна - князя Ярослава Мудрого: "Майте любов між собою… І, якщо будете жити в любові між собою, Бог буде у вас і підкорить вам ворогів. І будете мирно жити. Якщо ж будете в ненависті жити, у сварках і незлагодах, то загинете самі і загубите землю батьків своїх і дідів своїх, які здобули її трудом своїм великим".

ІV. Повідомлення домашнього завдання.

Виконання творчих завдань диференційованого характеру

· Запишіть відомі прислів'я та приказки про Київ; прочитайте 1-2 народних казок, де висвітлюється побут, праця та дозвілля - спробуйте умовно відтворити життя слов'янського народу.

· Складіть перелік літературно-мистецьких творів, проаналізуйте: - які з них можна віднести до християнського мотиву, а які є проявом пережитків старої віри.

· За даними "Повісті минулих літ" напишіть твір-мініатюру на тему: "Давній Київ часів правління Ярослава Мудрого".

· Намалюйте побачені мистецькі вироби, де зустрічалися зооморфні та геоментичні зображення, які вам найбільше сподобалися.

Допоміжна література

1. Асєєв Ю.С. Розповіді про архітектурні скарби - К.: Радянська школа. - 1976. - 183 с.

2. Коляда А.І. Історія України. - К.: АСК. - 1997. - 160 с.

3. Повесть временных лет. - М., Л.: Изд-во АН СССР. - 1950. - 200 с.

4. Удовик С. Украина - исторические места. - К.: Ваклер. 2005. - 93 с.

5. Юрій М.Ф. Історія світової та вітчизняної культури. -К.: ДаКор. - 2007. - 445 с.

6. Яковенко Н. Нарис історії України. - К.: Критика. - 2006. -582 с.

7. Ямпольская Т. История русской культуры. - М.: Эксмо.- 2007. -832 с.