Надгробні пам’ятки козацьких кладовищ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Надгробні пам'ятки козацьких кладовищ

План

Вступ

1. Історія дослідження

2. Типи хрестів на козацьких кладовищах

3. Регіональна специфіка

4. Хрести як зразки мистецтва

Висновки

Джерела та література

Вступ

Хрест часто виступає як сакральний план храму, міста, поселення, підкреслюючи цим ізоморфність споруди - зразку космічного світу [2].

Вперше зображення хрестів як атрибутів поховального обряду, зустрічаються в Україні на білокам'яних князівських саркофагах XI-XII ст. На одному з них, знайденому при розкопках Десятинної церкви в Києві, вирізьблено відразу не менше п'яти “лапчатих” хрестів [3]. І.Сапожников вважає, на основі вищенаведених даних, що козаки, які відрізнялись цілою низкою етнографічних ознак від решти населення України, відродили стару великокнязівську традицію увіковічення пам'яті своїх небіжчиків саме кам'яними надгробками. На думку автора, ще однією причиною того, що цивільні мешканці запорозьких вольностей не ставили кам'яних хрестів, була висока ціна останніх. На кам'яному хресті 1782 року поблизу с. Олександрівна на правому березі Дніпровського лиману, який стояв колись на могилі козака Василя Конашко і який можна було побачити ще в 1909 році, був додатковий напис: “СЕМУ КРЕСТУ ЦЕНА 25 РУБ” [4]. Але, заради істини, необхідно підкреслити, що ці гроші завеликі і для козаків, бо перевищували їх річну зарплату майже вдвічі [5]. Але традиція, лицарський дух та шляхетність запорожців, а, можливо, і загальновідоме нехтування матеріальними цінностями вимагали достойного увічнення небіжчиків.

Існує також відмінна від попередніх думка, висловлена К.Широцьким, якому належить праця про намогильні хрести України, виконана переважно на основі матеріалів Поділля. Він пише про те, що у другій половині XIX та на початку XX століття істинним хрестом на Поділлі вважали дерев'яний, оскільки Спаситель був страчений саме на дерев'яному розп'ятті [6].

1. Історія дослідження

Перша публікація, котра безпосередньо стосується козацьких хрестів, а точніше - написів на них вийшла в 1844 році вже в першому томі “Записок” Одеського Імператорського товариства історії та старожитностей. Вона належить перу М. Вертіль'яка - спадкоємця останнього кошового отамана Запорізької Січі П. Калнишевського по жіночій лінії, який в той же час володів помістям на землях Кам'янської Січі [7]. М. Вертіль'як в “Запорожской старине” помістив свою статтю під назвою “Надписи находящіяся на могильных крестах и склепах”. У ній він детально передав 16 намогильних написів з меморіальних споруд с. Покровського, с. Копилівки, с. Гирл [8]. Ці дані вперше дали змогу визначити характерні особливості викарбованих на козацьких хрестах виразів. Більшість з них починалась словами “Здесь опочиваеть рабъ божій...”, далі йшло ім'я і дата смерті. Але деякі написи були досить нестандартні. Наприклад, “Помяни гди дшу раба своего...”, або “Старанніемъ Харка строго батька его поставленъ а 763 гду...”. Майже всі намогильні пам'ятники, з яких було скопійовано написи, не залишились до наших днів. Крім М. Вертіль'яка, фіксуванням написів меморіальних споруд казацтва займалися наприкінці XIX століття О. Чірков, М. Мурзакевич, П. Троцинський [9].

У 1836 і 1845 роках на Запоріжжі побував один з перших істориків українського козацтва А. Скальковський. Під час цих подорожей дослідник зробив опис цілої низки козацьких хрестів та інших старожитностей в околицях Чортомлицької і Покровської Січі [10].

Значним кроком вперед у вивченні намогильних козацьких споруд стала величезна науково-дослідницька робота, яку провів на Запоріжжі в кінці XIX - на початку XX століть Д.І. Яворницький. В його книзі “Запорожье в остатках старины и преданиях народа” [11] репрезентована найбільш повна збірка козацьких пам'ятників, які збереглися на той час на колишніх запорозьких землях, а також декілька їх малюнків і планів Січей з позначенням могил і кладовищ. Вчений був першим, хто описав хрест, який і досі стоїть на могилі останнього кошового отамана П. Калнишевського в Соловецькому монастирі і зробив її малюнок.

Свій внесок у справу дослідження козацьких кам'яних пам'ятників зробив на початку XX століття херсонський дослідник В. Гошкевич [12]. У своїх матеріалах до археологічної мапи Північного Причорномор'я він описав раніше опублікованіхрести біля сіл Олександрівка та Ковалівка на Південному Бузі, а також ще один хрест біля хутора Барогбаяни неподалік від Одеси. Гошкевич був одним з перших, хто намагався вивчити запорізькі старовинності шляхом наукових розкопок. Так, у 1913 році вчений детально обстежив залишки Кам'янської Січі - склав її план, описав кладовище і хрести на ньому, а також здійснив там археологічне дослідження кількох куренів.

1908 рік ознаменувався появою праці К. Широцького “Надгробні хрести на Україні”, яка була досить грунтовною і побудована на основі даних, зібраних на Поділлі [13]. Цей вчений один із перших спробував систематизувати саме українські хрести. Він підкреслює чотири базових види цих пам'яток: трьох кінцевий хрест, скісний, прямий та шести-восьми кінцевий хрест. На думку автора, праця К. Широцького демонструє, що козацькі хрести XVII-XVIII століть за матеріалом вироблення, формами та стилем епітафій іноді досить суттєво відрізняються від народних надгробків деяких етнічних регіонів України.

Панування в країні у 1930-1980 роках атеістичного світогляду відбилося на розвитку меморіалознавства взагалі і на вивченні козацьких хрестів зокрема самим негативним чином. Саме в ці роки Україна втратила більшість пам'ят- ників і могил запорозьких козаків, які були описані раніше. Автору не відома жодна наукова праця, яка б хоч якимсь чином торкалася козацьких надгробків, написана у цей період.

Лише на початку 1990-х років склалися умови для відродженя козацького меморіалознавства. Дослідницькі роботи провадились за двома напрямками: архівні та бібліографічні розшуки і польові археологічні розвідки. Координацію останніх взяв на себе науково-дослідний центр “Часи козацькі” Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, створений у 1990 році. Провідну роль у цьому центрі відіграють колишні і теперішні співробітники Інституту археології НАН України (Д. Телегін, О. Титова, І. Сапожников та ін.). Видавнича діяльність цієї організації була досить плідною. За 1992-2003 роки було випущено одинадцять випусків збірників статей “Археологічні дослідження пам'яток українського козацтва” та “Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні”. Вони містили певні публікації, присвячені результатам розвідок козацьких надгробків і написані вченими з різних куточків України. Це праці Т. Березовської (Миколаїв), Р.О. Шувалова (Одеса), Д.Я. Телегіна (Київ), М. Сохацького (Тернопільщина), О. Дехтярчука (Дубно), О. Паталаха (Херсонщина), П. Горішнього (Чигирин) та інших.Придніпров'я торкаються лише кілька статей В.В. Титова (наприклад, “Дослідження пам'яток козацького періоду на Криворіжжі”) [14]. В ній використовувались матеріали експедиції “Козацькими шляхами”, в якій брав участь і автор. Експедиція була сформована на базі учнів та викладачів Жовтневого ліцею м. Кривого Рогу і мала на меті: пошук та фіксацію пам'яток Запорізької Січі, збір матеріалів по українознавству і краєзнавству в селах по маршруту руху і т. ін. [15].

Розглядаючи дослідження у сфері козацького меморіалознавства потрібно відмітити корифея цього напрямку - І.В. Сапожникова. Саме діяльність цього вченого призвела до поширення здобутків у галузі дослідження надгробків періоду Запорозької Січі. На думку І.В. Сапожникова, меморіалознавство не є самостійною історичною дисципліною, а повинне розглядатися у якості особливого напрямку археології чи етнографії. Дослідник також вважає, що на основі даних цього напрямку неможливо зробити достовірних висновків, а можна лише проілюструвати здобутки, отримані на базі традиційних історичних джерел.

Точка зору автора співпадає з поглядом І.В. Сапожникова на перспективи розвитку меморіалознавства лише частково. Ми вважаємо, що цей напрямок можливо віднести до археології як структурний підрозділ,але він також дає змогу робити самостійні висновки щодо, наприклад, етно-історичних процесів окремої місцевості. За типами кам'яних хрестів можна визначити національний склад населення (в с. Шестерня Дніпропетровської області, наприклад, є кілька хрестів оригінальної форми, характерної для поляків).

2. Типи хрестів на козацьких кладовищах

Переходячи до питання типологізації козацьких хрестів, слід відмітити його надзвичайну складність. Напевно кожен, не виключаючи і автора, хто опрацював досить значну кількість матеріалу стосовно кам'яних хрестів, відчув нагальну потребу у створенні єдиної в Україні класифікації цих пам'ятників. На жаль, сучасний стан цієї проблеми характеризується тим, що кожен вчений називає певний тип хреста так, як вважає за потрібне. Іноді це справді привносить щось якісно нове, але найчастіше лише поглиблює хаос у типології хрестів.

Дореволюційні дослідники А. Спицин, І. Шляпкін перші спробували систематизувати розрізнені відомості про поодинокі поховання з кам'яними хрестами в Україні, Новгородщині, Псковщині, Естонії, Швеції. Вони нарахували сім типів таких хрестів. К. Широцький базовими типами хрестів в Україні називає слідуючі зразки цих пам'яток:

1. трьох кінцевий (crux comissa; розбійницький чи антонівський) - такий, що складається з двох брусків (поперечних), які перетинаються не посередині, а зверху;

2. скісний із чотирма кінцями (crux decussata; андріївський чи бургундський) - складається з двох поперечників, перехрещених навкіс посередині;

3. прямий чотирьох кінцевий (crux immissa) - створений перехрещенням двох брусків під прямим кутом;

4. шести-восьми кінцевий хрест. Саме урізноманітнення та поєднання цих типів хрестів на думку Широцького, створило цілу низку яскравих форм намогильних пам'ятників [16].

Сучасний дослідник меморіалознавства Р. Шувалов у 1993 році тільки на Куяльницькому цвинтарі визначив 32 форми козацьких хрестів [17]. У 1995 році Р. Шувалов та І. Сапожников на основі матеріалу, зібраного у Північно-Західному Надчорномор'ї, розробили загальноприйняту типологізацію кам'яних хрестів. Вчені виділили 176 видів хрестів і стел з їх зображеннями, розділених на 12 основних груп (за формами основ, що зображують Голгофу, пропорціями рамен, присутністю або відсутністю інших конструктивних деталей). Погоджуючись в цілому з класифікацією Сапожникова-Шувалова, автор спробує дещо змінити та уточнити її, адаптувавши до намогильних споруд Придніпров'я:

I. “Грецький” хрест. Утворюється схрещенням прямокутних або квадратних рамен, що перетинаються під прямим кутом. Основна ознака хреста - рівність рамен. Догматично це означає заклик до Христа усіх чотирьох сторін світу.

II. “Розширений” хрест. До його виникнення призводить незначне розширен- ня рамен “грецького” хреста у різні боки.

III. “Мальтійський” хрест. Рамена цього типу схожі на трикутники з центральним з'єднанням вершин.

IV. “Променистий” хрест. Характеризується розходженням з центру хреста променів, що пов'язується з символом сонця, яке означало вічне життя.

V. “Трилистий” тип. Рамена цього хреста закінчуються трьома відгалужен- нями листової форми.

VI. “Круглий” хрест. Характеризується наявністю заокруглених рамен.

VII. “Зубчастий” хрест. Має по усьому периметру ступінчасті виступи.

VIII. “Шестикінцевий” хрест.

IX. “Подвійний” хрест. Є результатом накладання один на один хрестів різних типів: розширеного на грецький, розширеного на мальтійський, скісного на грецький, розширеного на трилистий.

X. “Багатоярусний” хрест. Характеризується поєднанням в одному хресті кількох типів, розташованих на різних його рівнях.

ХІ. ”Ієрусалимський” хрест.

ХІІ. Хрест “Potent”

Перші вісім типів хрестів вважаються простими і мають досить значну кількість різноманітних форм. Дев'ятий та десятий типи утворюються у разі сполучення простих хрестів і тому вважаються складними.

І.Сапожников, використовуючи назву “лапчатий хрест”, поширює її на намогильні пам'ятники розширеної та мальтійської форми, хоча вони явно різняться між собою. Цей вчений, до речі, відмічає, що “всі відомі лапчаті чи комбіновані лапчато-прямі хрести були на могилах простих козаків, тоді як на могилах отаманів - латинськіхрести” [18]. Автор не погоджується з цією гіпотезою, бо, враховуючи багато досліджених намогильних пам'ятників, можна дійти до висновку, що у пізньому періоді існування козацтва змішані форми хрестів ставили людям, що займали певне положення у суспільстві (старшинам, священикам тощо).

Автором у 2002 р. була проведена розвідка у с. Ленінське. На території села знаходяться два кладовища XVIII - XIX ст.. Одне з них, яке збереглося краще, розташоване на східній околиці, друге, наполовину розмите, на південь від села, неподалік території рибгоспу. На першому кладовищі році було знайдено та оглянуто 68 хрестів, які можна поділити на 7 типів: грецькі (1 вид; 16 зразків); трилисті (4 види; 31 зразок); складні (2 види; 13 зразків); круглі (2 види; 3 зразки- серед них є хрест, який знизу закінчується стилізованим півмісяцем.); розширені (1 вид; 2 зразки); променисті (1 вид; 2 зразки); перехресні (1 зразок).

На цьому кладовищі зафіксовано хрест розширеного типу, який зберіг досить цікавий напис: “... РАБА БОЖІА... ВИСКОВАГО ТОВАРИЩА ЖЕНА АННА... САМОЙЛОСКАГО... РОКА 1833...”.

З 21 по 28 жовтня експедиція Дніпропетровського історичного музею проводила дослідження некрополя з хрестами козацького типу в селі Мар'янське Апостолівського району Дніпропетровської області. Слід зазначити, що це село являється унікальним з точки зору кількості екземплярів кам'яної пластики: загальна кількість надмогильних пам'ятників ХVІІІ - поч. ХХ ст. сягає 536 . Мар'янське розташоване на правому березі Дніпра, по обидва боки затоки Каховського водосховища. Село було засноване у ХУІІІст. як запорізький зимівник біля річки Тернівка і спочатку мало таку ж назву. Можливо, що саме воно згадується у листі кошового Лаврентія Стефаненка гетьману Скоропадському від 3 серпня 1710 р. Поступово поблизу села окремими групами почали осідати переселенці з Полтавщини та інших місцевостей. Згодом вони об'єдналися в одне село - Мар'янське. Перша згадка про саме цю назву зустрічається в документальних джерелах 1787 року.

До пам'яток козацької доби на території сучасного села Мар'янське належать: фундамент церкви, зруйнованої в часи радянської влади; 3 некрополя з кам'яними хрестами козацького типу, розташовані на півдні, в центрі та на сході східної частини села. Південне кладовище нараховує 240 хрестів (його дослідженням займається інспектор Дніпропетровського обласного центра охорони історико-культурних цінностей В.В.Тітов). На ньому знайдено 240 хрестів семи типів: грецькі (60 зразків); трилисті (88 зразків); круглі (11 зразків); складні (23 зразка); розширені (39 зразків); променисті (15 зразків); перехресні (4 зразки).

Серед хрестів грецького типу, окрім простого виду, зустрічаються чотирьохкінцевий з загостреним верхом, з закругленими раменами, з колом у центрі хреста, з прочерченим додатково хрестом, з пелюстками.

Серед трилистого типу зустрічаються хрести з маленькими пелюстками, з великими; вид, де пелюстки знаходяться майже на одній лінії; вид з трикутними пелюстками.

До розширеного типу відносяться хрести слідуючих видів: з невеликим розширенням, з великим розширенням, з нерівномірним розширенням, розширені з закінченням у вигляді трикутника або трапеції; розширені, які нагадують військові нагороди Росії.

Подвійний тип здебільшого представлений видом, який утворюється при накладанні хрестів трилистого та грецького або розширеного та грецького.

Більшість хрестів на цьому кладовищі відносяться до першої половини XIX ст., але знайдені два хреста грецького типу: 1799 року та хрест кінця XVIII ст., де читається напис “... козак ... помер на 96 год”.

На цвинтарі стоїть декілька великих масивних хрестів грецького типу, на яких не збереглися написи. Вони, скоріш за все, відносяться до XVIII століття. На одному з них зверху на рамені викарбувана літера “И”.

Центральний некрополь вивчила експедиція Дніпропетровського історичного музею у 2002 р. Він налічував 172 надмогильні споруди і деякі його поховання розміщенів межах архаїчного курганного могильника, який складається з шести візуально спостережених курганів (найбільший мав майже 3 м. заввишки). У цьому 2003 р. була проведена графічна та фотографічнафіксація північного некрополя науковим співробітником відділу археології О.В. Старіком та лаборантом експедиції Д.С. Просвєтовим. Виявлено 125 надмогильних пам'ятників ХVІІІ - поч. ХХ ст. Така велика кількість екземплярів пояснюється значними покладами вапняку у балці Березнювата, яка знаходиться на північному заході села.

За попередніми даними, меморіальні споруди північного кладовищаподіляються на наступні види: трилистий (59зразків); грецький (23 зразки); мальтійський (8 зразків); подвійний (15 зразків); округлий (7 зразків); розширений (2 зразки); складний (2 зразки); зубчастий (2 зразки); обеліск (4 зразки); ієрусалимський (1 зразок); рotent (1 зразок).

Ґрунтуючись на епітафіях, із загальної кількості поховань: чоловічі - 10, жіночі - 4, 1- дитяче. Один хрест встановлений над спільною могилою.

Викликає занепокоєння сучасний стан некрополя: під впливом природних (близькість водосховища) та антропогенних факторів (використання меморіалів місцевим населенням для господарських потреб тощо) він зникне з поверхні землі через кілька років. Із 124 пам'ятників відносно цілими можна вважати лише 32.

Весь матеріал, отриманий в результаті розвідок експедиції, після наукової обробки буде передано в фонди Дніпропетровського історичного музею.

Не викликає сумніву, що Придніпровський регіон, як місцевість існування та розвитку козацької меморіальної скульптури, має право на особливий статус, враховуючи його відмінності від інших регіонів України.

3. Регіональна специфіка

На думку автора, за особливостями намогильних монументів можна виділити слідуючи регіони: Волинь, Поділля, Закарпаття, Причорномор'я, Придніпров'я.

Порівнюючи кам'яні хрести Закарпаття з аналогічними релігійними спорудами нашого краю слід, перш за все, відзначити важливість символу хреста у системі вірувань закарпатських верховинців. Згідно з цими віруваннями, під час другого пришестя Спасителя над кожною труною просяє дивним світлом хрест. Це світло буде чудесним знаком воскресіння і преображення для спочилих. Тому позбавлення людини хреста в народі розумілося майже як прокляття, як позбавлення надії на майбутнє воскресіння. Без хреста, поза освяченим місцем ховали здебільшого самогубців [19].

За свідченням Михайла Приймича, хрести Закарпаття робилися переважно з пісковику. Вони мали геометричний декор - символи хреста, сонця або хреста в колі. Особливістю Закарпаття є повсюдне існування придорожніх хрестів, на яких часто робились написи (висловлювання отців церкви та відомості про тих, хто дарував гроші на спорудження хреста) [20]. Найбільш поширені типи хрестів Закарпаття визначити досить важко через нестачу опублікованих матеріалів. Але, підсумувавши деякі уривчасті відомості щодо меморіалів Приймача та Широцького, можна зробити висновок, що на Закарпатті досить часто зустрічались дослідникам простий грецький та трилистий типи намогильних хрестів. Ці ж самі типи найбільш поширені і на території нашого краю. Подібним є також матеріал, з якого виготовляли хрести (пісковик), хоча на Дніпропетровщині досить часто використовувався і вапняк. Монументи нашого краю мали значно змістовніші написи, які несли інформацію, насиченішу за вирази аналогічних типів хрестів Закарпаття.

Дослідженням кам'яних хрестів Волині займалися М. Сохацький [21] та О. Дегтярчук [22], на праці яких посилається автор при порівнянні меморіалів. Слід зауважити, що кам'яні хрести для Волині (зона мішаних лісів) не є типовим і зустрічаються досить рідко. Традиційно на могилах встановлювали дубові хрести. Кам'яні споруди ставились переважно на могилах козаків, які потрапили в ті краї, розпорошившись після Берестецької битви [23]. Наприклад, у с. Івання Дубенського району на захід від церкви знаходяться два хрести грецького типу, виготовлені з білого пісковика. Написи на них відсутні. У с. Мирогоща знайдені два хрести грецького типу і один розширеного. Поховання в селі Млинівці Кременецького району нараховує 16 хрестів. Вони виготовлені з пісковика. 13 з них - грецькі, 1 - мальтійський, 2 - розширених. Отже, як бачимо, типи найбільш поширених на Волині хрестів співпадають з подібними на Придніпров'ї. Схожим для цих регіонів є досить рідке застосування граніту як матеріалу для виготовлення намогильних монументів (на Волині - у с. Морозівка Корецького району, у нас - поблизу руїн Кодацької фортеці). Це пояснюється бідністю покладів цього каменю. Особливістю Волині є позначення кам'яними хрестами дитячих та жіночих поховань. Досить часто кам'яні меморіали у цьому регіоні ставились на честь якоїсь події. Так, при дослідженні І.К.Свєшніковим козацького кладовища біля Михайлівської церкви (Берестечко) було знайдено два хрести без поховань під ними [24].

Повною мірою різняться написи на хрестах Волині та Придніпров'я. Більшість написів рідного для автора регіону починається словами “Здесь почивает раб Божий ...”. Іноді зустрічаються також “Преставился раб ...” та “Здесь погребен ...”. Написи виконані мішаною (церковно-слов'янською і українською) мовою. Часто зустрічаються криптоніми “ІН-ЦІ” (Ісус Назаритянин - Цар Іудейський). Дуже рідко написи на хрестах Дніпропетровщини, крім імені і дати смерті, несуть у собі додаткову інформацію про фах, стан, вік і т.п. померлого. На Волині більшість хрестів не мають написів, але якщо вони все ж таки мають місце, то відрізняються оригінальністю. Наприклад, на північний схід від села Пилипче знаходиться кам'яний хрест з викарбованими словами: “Євстафій Мельник. Помоліться по мені брати” [25].

Хрести Поділля, за думкою Широцького, виділялись орнаментом та прикрасами [26]. Орнамент був в основному рослинний “ ... у образі повійковатих ліній в середині й трилисників, рож і всіляких зубчиків й ріжних листочків на краях, що має певний зв'язок з легендами про смерть Христову й відкуплення нас людей від смерті” [27]. Слід констатувати, що традиційним для Поділля хрестом є дерев'яний. Широцький вказує на випадки, коли не дивлячись на великі поклади граніту поблизу села, місцеві жителі продовжували робити хрести з дерева. На Придніпров'ї густо орнаментованих кам'яних хрестів майже не існує.

В ході археологічних досліджень, проведених експедиціями Центру охорони та досліджень пам'яток археології в 2005 - 2006 рр. на території Кременчуцького району Полтавської області, було виявлено три пункти, які можна віднести до загалу цвинтарів доби пізнього українського середньовіччя, на яких виявлені зразки поховальної лапідарної скульптури. Слід зауважити, що нововиявлені пам'ятки концентруються на півдні Полтавської області, в безпосередній близькості від Дніпродзержинського водосховища. Дослідження на кладовищах мали виключно розвідковий характер, їх метою було картографування та фотофіксація об'єктів.

Нижче наводимо опис обстежених пам'яток, укладений з півночі на південь.

Пункт І: цвинтар кол. с. Новоселівка. Цвинтар розташований на одному з курганів. Автори досліджень на підставі виявлених поховань датували його кінцем XVIII - XIX ст. Над однією із могил була встановлена стела з рожевого граніту, без слідів написів, менгіроподібної форми. Бічні грані стели загладжені і сформовані оббиванням. На думку авторів публікації, надмогильний пам'ятник виготовлений українським населенням з уламка більш давньої стели.

Пункт ІІ: кладовище колишнього с. Шведівка, околиці с. Келеберда. Розташоване в глибині дачного масиву. Кладовище займає курганоподібний насип діаметром 60 м та висотою близько 1 м. Крім сучасних надгробків на кладовищі виявлені надмогильні монументи, що можна датувати добою пізнього українського середньовіччя [2]. Загалом на цьому пункті виявлено чотири менгіри, на одному із яких присутнє зображення християнської символіки -- простого хреста грецького типу [3]. Всі стели виготовлені із сірого граніту. Відмічено наявність стел прямокутної, трикутної та трапецієвидної форм. Висота монументів коливається від 0,24 м до 0,56 м.

Пункт ІІІ: кладовище колишнього с. Павлівка, околиці с. Келеберда. Кладовище розташоване на курганоподібному підвищенні, в межах сучасного рибгоспу. В ході проведених робіт на зазначеному кладовищі відмічено наявність восьми кам'яних надгробків. На жодному з них не виявлено залишків християнської символіки. Всі менгіри розташовуються на значній відстані один від одного, окрім двох - це стели №7 та №8, що розташовувалися практично поруч. На момент огляду монументи вже були поваленими на землю. Стели, виготовлені із сірого граніту, переважаючою формою є прямокутні, проте наявні стели і трикутної та трапецієподібної форми [4].

Отже, виявлені надгробки належать до числа надмогильних монументів фіналу козацької доби -- початку ХІХ ст., невеликих за розмірами, виготовлених із місцевого матеріалу та практично позбавлених християнської чи то якоїсь іншої символіки. Винятком є менгір, зафіксований на кладовищі колишнього с. Шведівка. За своїм характером описані вище стели є подібними до надмогильних монументів, виявлених на розташованому поруч цвинтарі поблизу с. Келеберда, а також до надгробків Кодацької фортеці та до стел, розташованих на берегах Канівського водосховища [5].

Наведений короткий огляд описаних вище пунктів дозволяє окреслити та намітити подальші перспективи відносно досліджень цієї категорії пам'яток доби пізнього українського середньовіччя на теренах краю.

Тетяна Березовська дослідила козацький некрополь, розташований в південно-східній частині селища Нова Богданівна Миколаївського району Миколаївської області [28]. Він складався з 85 хрестів, які поділялись так: трилистих - 31, лапчатих - (за типологією Сапожникова) - 48 . На трьох кам'яних постаментах під прямокутними хрестами зображені триповерхові будівлі. На двох хрестах, форму яких Березовська визначила як “пізанську”, зображено православну церкву. Різьблення виконано у виразному рельєфі. Всі частини церковної будівлі підібрані за масштабом. Композиційно церква неначе виростає з надгробка і випростовується вгору. А лапки хреста є її органічним продовженням. З хрестів некрополя звертає на себе увагу пам'ятник з християнським символом Всевидючого ока [29]. В Богданівці є кілька кам'яних кар'єрів пісчаника та рушняка, з яких і були створені хрести.

Р.О. Шувалов дослідив Куяльницьке козацьке кладовище в Одесі, яке нараховує 205 старовинних надгробків [30]. На 33-х хрестах збереглися надписи. Всі вони починаються словами “здєсь почиває раб Божій”, далі - ім'я і рік смерті. Детальному вивченню Куяльницького кладовища допомогли метричні книги Вознесенської церкви. На жаль, на Дніпропетровщині метричних книг, які б сприяли комплексному вивченню козацьких некрополів, майже не залишилось. Хрести цвинтаря Шувалов поділив на 32 типи. Часто зустрічаються різні форми грецького типу, розширеного, мальтійського, променистого, круглого, трилистого. Рідко можна знайти шестикінцеві та восьмикінцеві хрести. У розширеному, мальтійському та променистому типах хрестів зустрічається півколо у вигляді півмісяця. Воно, на думку Шувалова, асоціюється з прибуттям християнства на Русь зі сходу, з Візантії та символізує підкорення усіх невірних. Шувалов вважає, що хрести з півмісяцем в основі та променистий тип хреста були характерні саме для Півдня України, бо вони не зустрічаються в інших регіонах нашої держави. Автор погоджується з ученим щодо півмісяця. Єдиний відомий на Дніпропетровщині хрест з півмісяцем в основі знаходиться на півдні нашої області в с. Ленінське та, на думку автора, поширений значно далі Степового Півдня. І.Сапожников, який вважається провідним дослідником надмогильних хрестів Північно-Західного Причорномор'я, припускає, що зображення півмісяця, яке зустрічається на хрестах, що датуються 1836-1906 рр., можна пов'язати з появою медалей для нижчих чинів - учасників російсько-турецьких війн 1828-1829 рр. і 1877-1878 рр.

Національний заповідник “Хортиця” володіє презентабельною колекцією кам'яних надмогильних хрестів та знаків ХVІІІ - ХІХ ст. Перші надходження цього зібрання зафіксовані документами 1971 р. Пам'ятники були виявлені у селах Скельки і Григорівка Василівського району Запорізької області комплексною пошуковою експедицією Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця (нині -- Національний заповідник “Хортиця”) [1, 8,9]. Тоді було прийнято на збереження п'ять надмогильних хрестів. Із цієї групи привертають увагу високий хрест (h-160 см від подіуму) з кінцівками трилистої форми та хрест приземкуватих пропорцій (h-99 см від подіуму) з розширеними кінцівками. Фрагментами представлено хрести з прямими кінцівками навскісних рамен. Рисунки виконані Анастасією Івановою - художником Національного заповідника “Хортиця”).

Цінним надбанням 1972 р. є хрест, про який йдеться у праці Д.І. Яворницького "Запорожье в остатках старины и преданиях народа": "... на полторы версты выше д. Капуловки (зараз с.Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської обл.), південніше редуту ХVІІІ ст. бросаются въ глаза два небольшихъ холмика ... на первомъ изъ коихъ стоитъ высокый песчаниковый крестъ, съ высъченною на немъ надписью: "Здъ опочиваетъ рабъ божии семенъ таранъ козакъ куреня шнуринского преставися року 1742 мця дека 3 чис." [6, 115-117]. Отже, цей хрест був виявлений Д.І. Яворницьким, і спочатку був привезений до Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, пізніше його передали до фондів Державного історико-культурного заповідника на о.Хортиця .

У цьому ж році до фондів надійшов ще один хрест, виявлений на Херсонщині археологічною експедицією заповідника. Першим цю місцевість досліджував Д.І. Яворницький. Описавши краєвиди місця, де колись розташовувалась Кам`янська Січ (нині с.Республіканець Бериславського району Херсонської обл.), в роботі “Запорожье въ остаткахъ старины” (1888 р.) він зазначає, що близько, у ста кроках південніше від місця Кам'янської Січі, знаходився козацький цвинтар, на якому збереглося чотири кам'яних хреста. На час проведення археологічної експедиції (1971-1975 рр.) з названих Д.І. Яворницьким хрестів залишилось тільки два [6, 118]. Стосовно них читаємо у звіті про археологічну експедицію 1972 р.: “...Води Каховського моря підвищились тут досить високо, затопили далеко вглиб долину р.Кам`янки, підмивають її роговидний берег, де була Кам`янська Січ з залишками кладовища, на якому похований кошовий Війська Запорізького Кость Гордієнко та інші козацькі старшини. На їх могилах не збереглось хрестів, крім цілого хреста на могилі Костя Гордієнка та одного масивного хреста з надбитим в давні часи верхнім і боковим краєм. На цьому хресті з одного боку лінією зображено хрест з написом НИКА”. Експедицією було досліджено поховання під обламаним кам`яним хрестом. Розкопки показали, що козацьке поховання було професійно пограбовано: відсутній череп та кисті рук, тобто ті частини кістяка, на яких могли бути прикраси і коштовності (персні, каблучки і т.ін.), днище могили прокопано вглиб на чверть метра, очевидно, в пошуках скарбу під труною. Хрест чомусь стояв не в голові або в ногах похованого запорожця, а в центрі його ями. Він не мав звичайної підставки, а був заклинений невеликими шматками вапнякових каменів [2, 13-15]. Хрест сильно фрагментований, зроблений з місцевого вапняку. Вага його 300-400 кг. По закінченні досліджень цей хрест було перевезено до Музею історії запорозького козацтва, оскільки йому загрожувало повне руйнування .

Цікаво відзначити, що проблема руйнації старих цвинтарів природними і антропогенними впливами не сходить зі сторінок наукових досліджень останніх років. Майже кожна стаття, присвячена кам'яним хрестам козацької доби, містить заклики про їхнє негайне виявлення, картографування, дослідження і постанову на державний облік [3; 4; 5]. Враховуючи це, у березні 2006 р. Національний заповідник “Хортиця” взяв під свою опіку більше десятка надмогильних пам'ятників ХVІІІ - ХІХ ст., виявлених у Оріхівському, Василівському, Запорізькому районах Запорізької області.

У даній збірці п'ять хрестів мають розширені кінцівки. Три із них представлені повними формами, що дозволяє визначити спосіб фіксації хреста у ґрунті. Так, один хрест (h- 130 см) сильно розширений до низу, другий (h-124 см) - звужений, третій (h-132 см) - загострений. Спостереження дозволяють зауважити, що найширший параметр приземної частини не менший за розмах рамен. Такі конструктивні особливості, очевидно, урівноважували пам'ятник, адже саме до цього рівня хрест мав бути вкопаний у землю.

Два хрести відзначаються несиметрично розширеними до низу основами, які набувають обрисів прямокутника у приземній частині. Верхні кінцівки хрестів невисокі, прямі. Рамена теж прямі на кінцях, в одному випадку скошені , в іншому - горизонтальні .

Більшість хрестів цієї збірки має округлі елементи форми. Наприклад, хрест приземкуватих пропорцій (h-80 см). Він має невисоку верхівку, трапецієвидну приземну частину, прямокутний шип, який мав вставлятися у спеціальну прямокутну підставку для встановлення хреста на могилі. У хреста два ряди рамен. Верхні рамена скошені, з прямими кінцівками. Нижні рамена горизонтальні, заокруглені.

Округлі рамена також у хреста, який за виглядом нагадує чотиристоронній стовп з розширеним подіумом в приземній частині, і невеличкими раменами, розташованими на 1/2 висоти пам'ятника (h- 69 cм). З однієї сторони хреста вирізьблено нерозбірливий напис.

Колоритно виражені круглі рамена на фрагменті хреста (h-36 см), верхня і нижня частини якого відсутні.

Ефектно виглядають хрести з круглими основами. Перш за все, це хрест, збережений повною формою (h-105 см). У нього невисока, пряма верхівка. Рамена скошені, з прямими кінцівками. Основа кругла. Її діаметр дорівнює розмаху рамен. Приземна частина має трикутникові виступи з боків і прямокутний подіум. Нижче подіуму витесано чотиристоронній шип під підставку .

Подібний до щойно описаного хрест (h- 83 см, повний розмір) має збиту верхівку, навскісні рамена з прямими кінцівками (одне рамено відбите), круглу основу, розширену до низу приземну частину та чотиристоронній, звужений під підставку шип.

Третій хрест цієї серії представлений фрагментом верхньої частини пам'ятника (h-48 cм). Він має прямий, невисокий верх, навскісні рамена з прямими кінцівками та круглу основу.

На окрему увагу заслуговують багатоярусні, складнофігурні хрести. У колекції заповідника таких два екземпляри. Із них незвично великим розміром (h-167 см) виокремлюється хрест, привезений із с. Хитрівка Оріхівського району. Його верхівка і верхні горизонтальні рамена мають трилисту форму. Нижні рамена навскісні, з прямими кінцівками. Основа вирізьблена у формі диска, оточеного кігтеподібними виступами. Приземна частина сформована у вигляді двох ярусів трикутникових виступів та прямокутного подіуму. Шип для монтажу хреста у підставку вужчий за подіум, чотирикутний. Остов від верхівки до подіуму поступово розширюється. З однієї сторони на ньому вирізьблено текст про поховання у 1894 р. “рабині божої Василіси” - дружини полковника Семеренки. Трилисті кінцівки доповнені зображенням солярної символіки - коло з вертикальною рискою по середині.

Другий хрест цієї ж категорії збережений частково (h-77 см). Його верхівка і верхні горизонтальні рамена оформлені трилисником. Нижні рамена навскісні, з прямими кінцівками. Основа і приземна частина не представлені. Текст, вирізьблений на остові, повідомляє, що під цим хрестом поховано у 17(?)23 р. “раба божого Михаїла” .

Розширюють уяву про надмогильні пам'ятники ХVІІІ-ХІХ ст. пласкі плити та об'ємні надгробні знаки. Наприклад, струнких пропорцій, ретельно витесаний, чотиристоронній знак (h- 80 см, від рівня землі) з округлою верхівкою, трапецієвидною середньою частиною та розширеною до низу основою.

Інший образ у приземкуватого округлого знаку (h-51 см, від рівня землі), з однієї сторони якого зображено хрест у колі, а з другого боку вирізьблено дату “1839“ (Рис. 22). Пласкі плити мають погано обтесані краї, підшліфовану лицьову сторону і природно опуклий зворотній бік. На одній із плит хрест з нижньою скісною перекладиною та дату “18 ??” .

Друга плита розколота. Її нижня частина без зображень (h-82 cм). Верх відколотий і представлений лише половиною (h-62 см). На верхній частині вирізьблено зображення Голгофи і дату “1861”.

Таким чином, у Національному заповіднику “Хортиця” представлено різнотипові надмогильні пам'ятники ХУІІІ - ХІХ ст. Їх можна побачити в залах Музею історії запорозького козацтва та примузейній території, на місці перепоховання солдат учасників російсько-турецької війни 1735-1739 рр. та меморіально-туристичних комплексах «Скіфський Стан» і «Протолче».

У 2009 році автором в ході археологічних розвідок було оглянуто старий цвинтар з кам'яними надгробками у с. Луківка (Пальчиківська с/р) Катеринопільського р-ну Черкаської обл. [2, 17-23]. Комплекс датується новим часом (2-а пол. ХІХ - поч. ХХ ст.). Дана місцевість знаходиться на межі лісостепу і степу, у верхів'ї річки Гнилий Тікич (притока р. Синюхи) в басейні Південного Бугу. За історико-етнографічним районуванням - це стик Середньої Наддніпрянщини, Поділля та Запоріжжя.

Некрополь розташований у центральній частині села. Старий цвинтар займає північно-західний край сучасного цвинтаря: з півдня та сходу до нього прилягають новітні могили, а з півночі та заходу - огорожа кладовища. Площа старої ділянки цвинтаря близько 1500 м2. Поверхня заросла травою та чагарниками. На цій площі виявлено 19 кам'яних надгробків. Вони розташовані дещо хаотично, переважно у південній та південно-східній частинах, повністю відсутні у північній частині. Прогалини у розташуванні надгробків можна пояснити тим, що частина з них могла виготовлятися з дерева і не збереглася до нашого часу. Не виключено також, що деякі кам'яні пам'ятники могли бути зруйновані або перенесені. Так, за розповідями місцевих жителів, десь у 60-х рр. ХХ ст. деякі кам'яні надгробки з цвинтаря було викопано і забрано для етнографічного музею під відкритим небом у с. Пирогово під Києвом.

Під час розвідки було складено план некрополя (Рис. 1). З'ясовано, що деякі з вцілілих пам'ятників утворюють ряди, орієнтовані по лінії ПнЗх-ПдСх. Могильні насипи майже не простежуються. Надгробки встановлювалися з західного краю могили (у головах небіжчиків). За різновидом надгробні пам'ятники поділяюся на хрести (12) та обеліски (7). Ті в свою чергу розподіляються на різні типи. Кам'яні хрести представлені двома типами: трилисні (тип І) та лапчасті (тип ІІ). Обеліски також можна поділити на два типи: прості у вигляді вертикально встановлених кам'яних плит (тип І) та складні - з рельєфним зображенням лапчастого хреста (тип ІІ). Різняться надгробки і за матеріалом, з якого вони виготовлені: пісковик, вапняк, ракушняк, граніт.

Опис пам'ятників: № 1 - хрест кам'яний шестикінечний православний з трилисними раменами. Виготовлений з сірого пісковику. Висота - 1,85 м, ширина - 0,85 м, товщина - 0,18-0,21 м. Надгробок встановлено на постаменті прямокутної форми, шириною 0,52 м, який виготовлений з такого самого пісковику. Нижнє рамено видовжене і більш розширене, верхнє та бічні - короткі з трилисними завершеннями. На перетині рамена поєднані колом, який очевидно символізує терновий вінець або сяйво. У верхній частині нижнього рамена розташована коса перекладина. По обводу верхньої частини хреста над перекладиною виконана рельєфна окантовка. Обидві сторони хреста ідентичні. На західній стороні, починаючи з перекладини на нижньому рамені, вибито напис-епітафію: «ЗДЕСЪ ПОКОИТС? / ПРАХЪ РАБЪ / БОЖЙ НИКО- / ЛАЙ / КОЗО- / РОВСКИ / 1890». Отже, пам'ятник встановлено на могилі Миколая Козоровскі

№ 2 - хрест кам'яний чотириконечний православний з трилисними раменами. Виготовлений з сірого пісковику. Висота - 0,85 м, ширина - 0,54 м, товщина - 0,15-0,16 м. Нижнє рамено видовжене з потовщенням у нижній частині. Верхнє та бічні рамена з трилисними завершеннями. Обидві сторони хреста ідентичні. На західній стороні на кінцях рамен містяться христограми: «ЦІ» (верхнє), «ІС» (ліве) та «ХР» (праве). На тій же стороні з рівня горизонтальної перекладини хреста і до самого низу вирізано епітафію: «ЗДЕСЪ / ОПОЧ- / ІВАЕТ / РБ / ОЛ? / Р3 / 1892» (Рис. 2: 2). Судячи з невеликого розміру хреста і епітафії можна зробити висновок, що тут похована трирічна дівчинка на ім'я Оля;

№ 3 - хрест кам'яний шестикінечний православний. Виготовлений з сірого пісковику. Пам'ятник сильно похилений і пошкоджений: відсутні верхнє та бічні рамена, нижче схрещення перетинок помітні сліди ремонту за допомогою металевого стрижня. Хрест зберігся на висоту 0,96 м, його товщина 0,12-0,14 м. Очевидно кінці рамен мали трилисні закінчення. На рівні середини нижнього рамена розташована коса перекладина. Будь які написи відсутні (Рис. 2: 3);

№ 4 - хрест кам'яний чотириконечний православний з трилисними раменами. Виготовлений з сірого пісковику. Висота - 1,83 м, ширина - 0,67 м, товщина - 0,14-0,19 м. Нижнє рамено видовжене і поступово розширюється донизу, верхнє та бічні - короткі з трилисними завершеннями. На перетині рамена поєднані колом. По обводу верхньої частини хреста трохи нижче перекладини виконана рельєфна окантовка. Обидві сторони хреста ідентичні. На західній стороні нижнього рамена нижче перекладини вирізано епітафію: «ПРАХЪ / РАБА БО / ЖЕГО / КОДРАТА / И ПАСЕ / ЧНИКА / У 1917 Г. / 8 ЯНВ.» (Рис. 2: 4). Таким чином, судячи з напису, тут поховано чоловіка на ім'я Кіндрат. Пасічник - прізвище або прижиттєвий фах небіжчика;

№ 5 - хрест кам'яний шестикінечний православний з трилисними раменами. Виготовлений зі світло-жовтого ракушняка. Висота - 1,15 м, ширина (реконструйована) - 0,80 м, товщина - 0,12-0,13 м. Нижнє рамено видовжене, верхнє та бічні - короткі з трилисними завершеннями (одне з бічних рамен відламано). Посередині нижнього рамена розташована коса перекладина (обидва кінці одламані). На західній стороні хреста збереглися написи. Христограми з титлом: «З.» (на кінці лівого рамена) та «ГА.» - «Глава Адама» (на нижньому). На тій саме стороні з рівня горизонтальної перекладини хреста вирізано епітафію: «З[ДЕСЬ] ОПОЧИВАЕ[ТЪ] / МАКАРІ[?] / ДАРІЙ? / 1878.» (Рис. 2: 7). Судячи з напису тут поховано дівчину або жінку на ім'я Дар'я;

№ 6 - хрест кам'яний шестикінечний православний. Виготовлений зі світлого ракушняка. Висота - 1,02 м, ширина - ?, товщина - 0,15-0,18 м. Верхнє рамено має квазітрилисне закінчення: з боків заокругленого рамена розташовані невеличкі заокруглені виступи з уступом. Такі саме закінчення, очевидно, мали і бічні рамена, які не збереглися. Нижнє рамено закінчується горизонтальною перетинкою з заокругленими кінцями. Основа хреста трапецієподібна - т.зв. «Голгофа». Написи вкривають обидві сторони. На західній стороні на кінці верхнього рамена христограма з титлом: «ІНЦІ», а на нижньому рамені з рівня перетинки вирізана епітафія: «1875 / ЕУ ПО / МИНАЮЩІ / УСОПШІЙ РАБ / …» (закінчення напису заходить у землю). На зворотному боці хреста продовження: «СОСТАВЛ? / НЪ СЫНО / МЪ НИ / [КОЛАЕМЪ]» (закінчення напису заходить у землю) (Рис. 3: 1);

№ 7 - хрест кам'яний православний з трилисними раменами. Виготовлений зі світлого вапняку. Висота (реконструйована) - 0,98 м, ширина (реконструйована) - 0,54 м, товщина - 0,12-0,13 м. З західної сторони пам'ятника випуклим рельєфом передані контури трилисного хреста з окантовкою. Нижнє рамено видовжене, верхнє (відламане) та бічні (ліве відламане) з трилисними закінченнями. Між раменами прямокутними вступами передано «сяйво». Нижнє рамено рельєфного хреста закінчується розширеною основою («Голгофа»). Будь-які написи на хресті відсутні (Рис. 2: 5);

№ 8 - хрест кам'яний, встановлений на постаменті прямокутної форми. І хрест, і постамент виготовлені з пісковику. Від хреста збереглася лише нижня частина рамена на висоту 0,30 м, його ширина 0,20 м, товщина - 0,18 м. Розміри постаменту 0,52х0,45 м, висота - 0,13 м. Очевидно, пам'ятник мав вигляд православного хреста трилисного типу (як №№ 1, 3, 4). Будь-які написи відсутні (Рис. 2: 6);

№ 9 - хрест кам'яний з лапчастими раменами. Виготовлений з крупнозернистого пісковику. Висота - 1,10 м, ширина - 0,51 м, товщина - 0,15 м. Рамена трикутної форми, нижнє рамено видовжене. На перетині рамена поєднані колом, який очевидно символізує терновий вінець або сяйво. Будь-які написи на хресті відсутні (Рис. 3: 2);

№ 10 - хрест кам'яний з лапчастими раменами. Виготовлений з сірого крупнозернистого пісковику. Висота - 0,92 м, ширина - 0,56 м, товщина - 0,12-0,14 м. Рамена трикутної форми, нижнє рамено видовжене. На перетині рамена поєднані колом. Будь-які написи на хресті відсутні (Рис. 3: 3);

№ 11 - хрест кам'яний з лапчастими раменами. Виготовлений з сірого крупнозернистого пісковику. Висота - 0,88 м, ширина - 0,55 м, товщина - 0,14-0,15 м. Рамена трикутної форми, нижнє рамено видовжене. На перетині рамена поєднані колом. Будь-які написи на хресті відсутні (Рис. 3: 4);

№ 12 - хрест кам'яний з лапчастими раменами. Виготовлений з сірого крупнозернистого пісковику. Висота - 0,88 м, ширина - 0,47 м, товщина - 0,13 м. Рамена трикутної форми, нижнє рамено видовжене. На перетині рамена поєднані колом. Будь-які написи на хресті відсутні. Хрест сильно нахилений, так що з землі виглядає його нижня частина з грубою колотою поверхнею (Рис. 3: 5);

№ 13 - обеліск кам'яний у вигляді вертикально встановленої плити. Виготовлений з граніту. Плита має трапецієподібну форму (розширену донизу) з заокругленим верхом. Висота - 0,66 м, ширина - 0,42 м, товщина - 0,07-0,12 м. Західна сторона обеліска груба колота, а східна - рівна і полірована. На рівній стороні вибито зображення шестикінечного православного хреста з уширеними кінцями рамен. По обидва боки від верхнього рамена викарбовано христограму з титлами: «ЇИС» та «ХР». Ліворуч від основи нижнього рамена вирізано епітафію: «1888 ГО» (Рис. 3: 6);

№ 14 - обеліск кам'яний у вигляді вертикально встановленої плити. Виготовлений з граніту. Плита має трапецієподібну форму (розширену доверху). Висота - 0,66 м, ширина - 0,48 м, товщина - 0,05-0,07 м. Західна сторона обеліска рівна, а на східній виступаючим рельєфом зображено лапчастого хреста. Його рамена трикутної форми, на їх перетині - коло. На верхньому рамені викарбовано христограму з титлом: «ІНЦІ». По основі нижнього рамена вирізано епітафію: «1872 20 (або ГО?)» (Рис. 3: 7);

№ 15 - обеліск кам'яний у вигляді вертикально встановленої плити. Виготовлений з граніту. Плита має трапецієподібну форму (розширену донизу), верх ледь заокруглений. Висота - 0,64 м, ширина - 0,48 м, товщина - 0,08 м. Західна сторона обеліска колота а, східна - рівна. Будь-які зображення та написи відсутні (Рис. 3: 8);

№ 16 - обеліск кам'яний у вигляді вертикально встановленої плити. Виготовлений з граніту. Плита має неправильну форму (одна сторона рівна, а інша - заокруглена). Висота - 0,40 м, ширина - 0,35 м, товщина - 0,13-0,18 м. Західна сторона обеліска нерівна, східна - грубо вирівняна. На останній викарбувана христограма з титлами: «ИНЦЕ / ИС ХР». Ще нижче вирізано епітафію: «1884 2» (Рис. 3: 9). Остання цифра епітафії, очевидно, означає вік померлого - 2 роки;

№ 17 - обеліск кам'яний у вигляді вертикально встановленої плити. Виготовлений з граніту. Плита має неправильно-трапецієподібну форму (розширену донизу), верх скошений. Висота - 0,36 м, ширина - 0,27 м, товщина - 0,07-0,10 м. Західна сторона обеліска колота а, східна - грубо вирівняна. На рівній стороні вибито зображення чотириконечного хреста з уширеними кінцями рамен. Будь-які зображення та написи відсутні (Рис. 3: 10);

№ 18 - обеліск кам'яний у вигляді вертикально встановленої плити. Виготовлений з граніту. Плита має прямокутну форму, верхня частина обламана. Висота - 0,25 м, ширина - 0,40 м, товщина - 0,10 м. Західна сторона обеліска колота а, східна - грубо вирівняна. На рівній стороні вибито зображення чотириконечного хреста з уширеними кінцями рамен. Будь-які зображення та написи відсутні (Рис. 3: 11);

№ 19 - обеліск кам'яний у вигляді вертикально встановленої плити. Виготовлений з граніту. Плита має прямокутну форму. Висота - 0,66 м, ширина - 0,55 м, товщина - 0,11 м. Західна сторона обеліска рівна, а на східній виступаючим рельєфом зображено лапчастого хреста. Його рамена трикутної форми, на їх перетині - коло. На раменах хреста викарбувані христограми з титлами: на верхньому - «ІС ХР», на бічних - «ІН» та «ЦЕ». На зворотному (західному) боці обеліску вирізано епітафію незрозумілого змісту (Рис. 3: 12).

За епітафіями, найдавніший надгробок некрополя датований 1872 р., а найпізніший - 1917 р. Таким чином, час функціонування некрополя можна визначити, як 2-а пол. ХІХ - поч. ХХ ст. У цей період Луківка являла собою окрему частину села Пальчик Звенигородського повіту Київської губернії, у якій проживало 380 мешканців [3, 385].

Кам'яні пам'ятники луківського некрополя мають аналогії на старовинних цвинтарях Криворіжжя та Одещини [4, рис. 2-17; 5, мал. 1]. Хрести І типу (№№ 1-8) найчисленніші - це т.зв. трилисні з «сяйвом». Проте, вони і найбільш різноманітні за розмірами і деталями. Деякі з цих хрестів можна віднести до типу «складних» - синкретичний трилистний та шестикінцевий (з косою перекладиною на нижньому рамені). Натомість, хрести ІІ типу (№№ 9-12) - лапчасті з «сяйвом» - більш-менш стандартизовані, і що цікаво, всі без епітафій. Їм подібні обеліски І типу (№№ 14, 19): вони також стандартні за формою, і прикрашені рельєфним зображенням лапчастого хреста. Якщо вказані типи надгробків виготовлені з довізного каменя, то обеліски ІІ типу (№№ 13, 15-18) зроблені з граніту, природні виходи якого є у селі на березі Гнилого Тікича. Ці пам'ятники з місцевого каменя відрізняються невеликими розмірами та невибагливістю у декоруванні - як правило оброблялася лише лицева сторона плити і іноді прикрашалася контррельєфним (заглибленим) зображенням хреста. Планіграфічно всі типи надмогильних хрестів і обелісків розташовані досить хаотично, що свідчить про одночасність комплексу, що функціонував впродовж півстоліття.

Судячи з надгробків, всі поховання некрополя православні християнські. Оформлення надгробків досить скромне. Християнська символіка у написах обмежується лише викарбуваними христограмами. Палеографія епітафій свідчать про переважання російської та церковнослов'янської мов. Імена російсько-українські, досить поширені для того часу: Кіндрат, Дарія, Оля, Миколай. Прізвище Козоровскі, очевидно, має польське походження. На одному з надгробків замість прізвища, напевне, вказана професія небіжчика - пасічник.