Радянська держава в роки НЕПу (1921-1928)

Проте, «ліва опозиція», ослаблена розрізненістю її активістів і розгублена у зв'язку з прийняттям нової лінії партії - на перший погляд близької «лівій ідеї», - небезпеки більше не являла. Коли Троцький зважився (21 жовтня 1928 р.) закликати комуністів усіх країн на боротьбу з планами Сталіна, Політбюро, скориставшись цим, звинуватило його в створенні нелегальної «антирадянської партії». 21 січня 1929 р. Троцький був висланий у Туреччину. У той же день, у п'яту річницю смерті Леніна, Бухарін повторив свою концепцію, опублікувавши статтю в «Правді», присвячену «Політичному заповіту Леніна». Він показав різницю між ленінським планом кооперації - «мирним, поступовим і добровільним» внаслідок справжньої «культурної революції» -і сталінським проектом колективізації, заснованим на примушенні. Висновок: третьої революції бути не повинно. Призначена, як і «Замітки економіста», для обізнаного читача, ця стаття не викликала особливої реакції Сталіна. А ось повідомлення, які з'явилися наступного дня, що 11 липня 1928 р. мали місце контакти Бухаріна і Сокольникова з Каменєвим, значно підірвали престиж лідерів опозиції. Тепер вони повинні були пояснюватися перед ЦКК і вислуховувати обвинувачення в «дворушництві» і «фракційності». Квітневий пленум ЦК партії 1929 р. завершив розгром нарешті публічно викритої опозиції. У ході його засідання, яке відкинуло останню пропозицію «правих» (дворічний план, задуманий з метою поліпшити становище у сільському господарстві), Сталін в не опублікованій тоді промові затаврував минулі та нинішні помилки Бухаріна: від ного опозиції Леніну в 1915 р. до «підтримки куркуля».

На XVI партконференції (квітень 1929 р.) опозиція вже не виступала проти п'ятирічного плану у варіанті, запропонованому ВРНГ, який передбачав колективізацію 20% селянських господарств протягом п'яти років і прискорену індустріалізацію. Незабаром Бухарін був знятий з посади головного редактора «Правди», а потім (3 липня) усунений від керівництва Комінтерном. На чолі профспілок став Шверник. Риков подав у відставку з поста Голови Раднаркому. ЦКК зробила загальну перевірку і чистку рядів партії, яка за кілька місяців призвела до виключення 170 тис. більшовиків (11% партскладу), причому третина з них - із формулюванням «за політичну опозицію лінії партії». Протягом літа 1929 р. проти Бухаріна та його прихильників розгорнулася рідкісна за своєю силою кампанія в пресі. їх щодня звинувачували у «посібництві капіталістичним елементам» та у «змові з троцькістами». На листопадовому пленумі ЦК повністю дискредитована опозиція піддала себе публічній самокритиці. Бухарін був виключений із Політбюро.

У той час, як у вищих ешелонах влади один за одним розгорталися епізоди боротьби прихильників і противників непу, країна все глибше й глибше занурювалася в економічну кризу, яка посилювалася непослідовними заходами, в яких відбивалося «бродіння» в керівництві і відсутність певної політичної лінії. Показники сільського господарства в 1928-29 р. були катастрофічними. Незважаючи на цілий ряд репресивних заходів по відношенню не тільки до заможних селян, але й в основному до середняків (штрафи та ув'язнення у разі відмови продавати продукцію державі за закупівельними цінами, в три рази меншими, ніж ринкові), взимку 1928-29 р. країна отримала хліба менше, ніж рік тому. Обстановка в селі стала дуже напруженою: друк зазначив біля тисячі випадків «застосування насильства» по відношенню до «офіційних осіб». Поголів'я худоби поменшало. У лютому 1929 р. в містах знову з'явилися продовольчі картки, відмінені після закінчення громадянської війни. Дефіцит продуктів харчування став загальним, коли власті закрили більшість приватних лавок і кустарних майстерень, кваліфікованих як «капіталістичні підприємств,.». Підвищення вартості сільськогосподарських продуктів призвело до загального підвищення цін, що відбилося на купівельній спроможності населення, зайнятого у виробництві. В очах більшості керівників, і насамперед Сталіна, сільське господарство несло відповідальність за економічні труднощі ще й тому, що в промисловості показники зростання були цілком задовільними. Однак уважне вивчення статистичних даних показує, що всі якісні характеристики: продуктивність праці, собівартість, якість продукції - йшли по низхідній"!. Цей насторожуючий феномен свідчив про те, що процес індустріалізації супроводжувався неймовірною розтратою людських і матеріальних ресурсів. Це призвело до падіння рівня життя, непередбаченої недостачі робочої сили і розбалансованості бюджету у бік витрат.

Видиме відставання сільського господарства від промисловості дозволило Сталіну оголосити аграрний сектор головним і єдиним винуватцем кризи. Цю ідею він, зокрема, розвинув на пленумі ЦК у квітні 1929 р. Сільське господарство необхідно було повніємо реорганізувати, щоб воно досягло темпів зростання індустріальної о сектора. 1а думкою Сталіна, перетворення повніші були бути більш радикальними, ніж передбачені п'ятирічним планом, затвердженим XVI партконференцією а потім і з'їздом Рад (квітень-травень 1921) р.). П'ятирічний план все ж засновувався на збереженні переважаючого приватного сектору, співіснуючого з обмеженим, але високопродуктивним сектором державним і колективним. Його автори розраховували на розвиток спонтанного кооперативного руху і на систему договорів між кооперативами та селянськими товариствами. Нарешті, план передбачав, що до 1933-1934 рр. приблизно 20% селянських господарств об'єднаються в товариства по спільній обробці землі, в яких усуспільнення торкнеться виключно земель, які обробляються та обслуговуються «тракторними колонами», без скасування права власності і без колективного володіння худобою. Поступова й обмежена колективізація повинна була будуватися виключно на добровільному принципі, з урахуванням реальних можливостей держави постачати техніку і фахівців.

На думку Сталіна, критичне положення на сільськогосподарському фронті, яке призвело до невдачі останньої хлібозаготовчої кампанії, було викликане діями куркулів та інших ворожих сил, що прагнули до «підриву радянського устрою». Вибір був простий: «або сільські капіталісти, або колгоспи». Мова тепер йшла не про виконання плану, а про біг наввипередки з часом. Размещено на http://www.allbest.ru

Щойно прийнятий план зазнав численних коректувань у бік підвищення, особливо в області колективізації. Спочатку передбачалося усуспільнити до кінця п'ятирічки 5 мли. селянських господарств. У червні Колгоспцентр оголосив про необхідність колективізації 8 мли. господарств тільки за один 1930 р. і половини селянського населення до 1933 р. У серпні Мікоян заговорив вже про 10 млн., а у вересні була поставлена мета усуспільнити в тому ж 1930 р. 13 млн. господарств. У грудні ця цифра виросла до 30 млн.

Таке роздування показників плану свідчило не тільки про перемогу сталінської лінії. Воно живилося ілюзією зміни стану речей на селі: той факт, що, починаючи із зими 1928 р. сотні тисяч бідняків під впливом закликів і обіцянок об'єдналися в ТОЗи, щоб за підтримки держави хоч якось підвищити свій добробут, в очах більшості керівників свідчив про «загострення класових протиріч» у селі і про «невблаганну ходу колективізації». 200 «колгоспів-гігантів» і «агропромислових комплексів», кожний площею 500 тис. га, ставали тепер «бастіонами соціалізму». У червні 1929 р. друк повідомив про початок нового етану «масової колективізації». Всі парторганізації були кинуті владою на виконання подвійної задачі: заготовчої кампанії та колективізації. Всі сільські комуністи під загрозою дисциплінарних заходів повинні були показати приклад і вступити в колгоспи. Центральний орган управління колективними господарствами - Колгоспцентр - отримав додаткові повноваження. Органи сільгоспкооперації, власники нечисленної техніки, зобов'язувалися надавати машини тільки колгоспам. Мобілізація охопила профспілки і комсомол: десятки тисяч робітників і студентів були відправлені в село у супроводі партійних «активістів» і співробітників ДПУ. У цих умовах насильна заготовча кампанія прийняла характер реквізиції, вираженої ще яскравіше, ніж під час двох попередніх. Восени 1929 р. ринкові механізми були остаточно зламані. Незважаючи на посередній урожай, держава отримала більше 1 млрд. пудів зерна, тобто на 60% більше, ніж у попередні роки. По закінченні кампанії сконцентровані в селі величезні сили (біля 150 тис. чоловік) повинні були приступити до колективізації. За літо частка селянських господарств, об'єднаних у ТОЗи (у переважній більшості це були бідняки), склала в окремих районах Північного Кавказу, Середньому та Нижньому Поволжі від 12 до 18% від загального числа. З червня по жовтень колективізація зачепила, таким чином, 1 млн. селянських господарств.

Натхнені цими результатами, центральні власті всіляко спонукали місцеві парторганізації змагатися у завзятті і встановлювати рекорди колективізації. За рішенням найбільш завзятих партійних організацій кілька десятків районів країни оголосили себе «районами суцільної колективізації». Це означало, що вони приймали на себе зобов'язання в найкоротші терміни усуспільнити 50% (і більше) селянських господарств. Тиск на селян посилювався, а в центр йшли потоки тріумфальних і нарочито оптимістичних звітів. 31 жовтня «Правда» закликала до суцільної колективізації. Через тиждень у зв'язку з 12-ю річницею Жовтневої революції Сталін опублікував свою статтю «Великий перелом», засновану на в корені помилковій думці, що «середняк повернувся обличчям до колгоспів». Не без обмовок листопадовий (1929 р.) пленум ЦК партії прийняв сталінський постулат про корінну зміну відношення селянства до колективних господарств і схвалив нереальний план зростання промисловості і прискореної колективізації. Це був кінець непу. Размещено на Allbest.ru