Давня Спарта

Природна суворість Спарти вже сама по собі віддаляла від неї іноземця, і якщо що й могло притягувати його туди, так це тільки одна допитливість. Для спартанця ж будь-яка країна не могла мати ніякої принадності, тому що там він зустрічав чужі йому звичаї й умови життя, до яких він привчався із самого дитинства ставитися не інакше, як із презирством.

Коли найважливіші із законів Лікурга ввійшли в життя, він скликав усіх громадян на народні збори. Законодавець сказав, що для того, щоб зробити всіх щасливими він повинен провести ще одну, саме головну зміну. Для цього потрібно ще раз відвідати Дельфійський оракул, і тому Лікург попросив геронтів і всіх громадян дати клятву не змінювати нічого в законах до його повернення. Усі заприсяглися, і Лікург виїхав у Дельфи. Оракул повідомив, що закони його прекрасні й що доти, поки Спарта буде вірна цим законам, вона буде процвітати й панувати над іншими державами.

Пославши це прорікання на батьківщину, Лікург вирішив добровільно вмерти, щоб не дати можливості співгромадянам коли-небудь змінити його закони. Адже вони обіцяли не проводити ніяких реформ до його повернення. Лікург був саме в тих роках (йому було близько 85 років), коли, на думку древніх, можна ще жити, але добре й умерти, особливо тому, у кого всі бажання вже здійснилися.

Лікург вважав, що смерть суспільного діяча повинна бути корисною державі. Кончина повинна бути гідним завершенням життя. Попрощавшись із друзями й сином, Лікург відмовився приймати їжу і незабаром помер від голоду. Він боявся, що його останки перенесуть у Спарту і громадяни будуть вважати себе вільними від клятви. Тому перед смертю він розпорядився спалити його труп і кинути попіл у море.

Надії не обдурили Лікурга. Поки Спарта дотримувалася його законів, протягом декількох сторіч, вона залишалася однією з найдужчих держав Греції. Занепад законів Лікурга відбувається наприкінці V ст. до н.е., в царство Агіда (426 р. до н.е.), при якому у Спарту разом із золотом і сріблом проникли користь і майнова нерівність, що зруйнували лад суспільства, який був підпорядкований інтересам держави. Законам Лікурга був нанесений смертельний удар.

Прадавня Спарта - зразок аристократичної військово-табірної держави, яка з метою придушення величезної маси підневільного населення (ілотів) штучно стримувала розвиток приватної власності й безуспішно намагалася зберегти рівність серед самих спартіатів.

Спарту не даремно вважають самою дивною державою Прадавньої Еллади: ця репутація міцно закріпилася за нею ще в стародавніх греків. Одні дивилися на спартанську державу з неприхованим захопленням, інші ж таврували порядки, що панували в ній, вважаючи їх дурними й навіть аморальними. І, проте, саме Спарта, воєнізована, закрита й законослухняна, стала зразком ідеальної держави, придуманої Платоном, уродженцем вічного суперника Спарти -- демократичних Афін.

Грецькі історики приписували Лікургу всі закони, що існували в древній Спарті в епоху її розквіту. Але насправді вони були прийняті набагато пізніше і, звичайно, не завдяки діяльності якого-небудь мудрого законодавця, а в результаті боротьби бідняків за свої права. Грецькі історики підкреслювали позитивні сторони спартанського способу життя, вважаючи, що тільки після смерті Лікурга спартанці перейшли до паразитичного існування, живучи за рахунок чужої праці. Насправді суворі закони, приписувані Лікургу, із самого початку встановлювали для спартанців порядки, необхідні для того, щоб тримати ілотів у постійному страху.

Спартанський державний устрій греки називали звичним їм терміном олігархія, хоча ближче всіх до істини був «батько історії» Геродот, який писав про пануючу в Спарті «деспотію закону». І лише зовсім недавно було знайдено, як видається, правильне визначення. Його дав дослідник спартанського феномена Ю.В.Андрєєв, що визначив спартанську державність як одну із самих ранніх форм тоталітарної держави. Так, державний контроль перетворився в адміністративний диктат, ефорат з демократичної диктатури - у диктатуру без демократії, рівність наділів і перебуючих на них ілотів привела до відчуження спартіатів від своїх господарств і перетворила їх у простий додаток до цих наділів. Найжорстокіша регламентація всього життя мала, як наслідок, знеособлення й нівелювання особистості, і держава асимілювала в собі й суспільство, й усіх його індивідів. Ціною консолідації спартанського суспільства стало обмеження цивільних прав і придушення свобод особи.

Найбільший спадок Спарта залишила у військовій справі. Дисципліна необхідний елемент будь-якої сучасної армії. Бойовий стрій спартанців -- попередник фаланги армії Олександра Македонського, а також далекий родич сучасного розгорнутого ланцюга піхоти.

Значний вплив Спарта спричинила і на гуманітарні сфери людського життя. Відвага трьохсот спартанців у битві при Фермопілах була темою для багатьох літературних творів, сучасних кінострічок.