Компетенція призначення на державні посади в добу правління гетьманського уряду як елемент інкорпораційної політики Російської імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Компетенція призначення на державні посади в добу правління гетьманського уряду як елемент інкорпораційної політики Російської імперії

С.А. Лапшин

На основі комплексу джерел та літератури, проаналізовано особливості призначення кадрів на державні посади в Україні як складової інкорпораційної політики Російської імперії 1730-1750-х рр.

Ключові слова: Правління гетьманського уряду, інкорпорація, політична влада

Історія політичних та економічних відносин України з Російською імперією у ХVIII ст. свідчить, що наступ уряду останньої на автономні права першої супроводжувався обмеженням прав українського народу, посиленням централізації, русифікації, використанням його людських та матеріальних ресурсів. Функціонування Правління гетьманського уряду (далі - ПГУ) у 1734--1750 рр. характеризувалося комплексом інкорпораційних за характером заходів, спрямованих на підпорядкування вищих державних органів Гетьманщини загальноімперським владним структурам і асиміляцією цих органів до державної влади Російської імперії.

Функціонування ПГУ та інкорпораційні заходи Російської імперії привертали дослідницьку увагу М. Грушевського, І. Джиджори, О. Лазаревського, Л. Мельника, В. Смолія. Проте, аналіз питання призначення на державні посади у період функціонування ПГУ поки відсутній, що й визначило мету цієї розвідки. інкорпораційний політика імперія

Ліквідовуючи у 1734 р. інститут гетьманства і запроваджуючи колегіальне управління Гетьманщиною, за переважної частки російських представників, російський уряд надавав важливе значення кадровій проблемі, що пояснювалося необхідністю підтримки імперського курсу з боку державних службовців Гетьманщини. Тому впродовж досліджуваного періоду російський уряд контролював кадрову політику й активно в неї втручався.

Адміністративно-політичний характер функціонування ПГУ визначала "Інструкція Її Імператорської Величності, якою необхідно керуватися Правлінню Гетьманського уряду до майбутнього обрання гетьмана", видана 31 січня 1734 р. У питаннях кадрової політики інструкція рекомендувала голові ПГУ О. Шаховському: "вивчати, хто з старшини та козаків до Нас та нашої політики лояльний і які посади вони можуть займати у випадку звільнення полковницьких та старшинських посад" [1, 369]. Окремо О. Шаховському доручалося контролювати, щоб посади і великоросійські адміністратори-члени ПГУ, ГВС були достойними особами і переконували б українське населення у перевагах участі великоросіян в управлінні Гетьманщиною, "щоб малоросійський народ великоросіянами був задоволений і звикав до їхнього правління" [1, 370].

Ґрунтовно в інструкції визначалося питання виборів на посади генеральної, полкової та сотенної старшин. Так, вона вимагала проводити вибори на посади старшин, згідно з 3-м пунктом "Рішучих статей", тобто, "обирати генеральну старшину, полковників, полкову старшину та сотників вільними голосами за давнім звичаєм серед знатних та вірних імператриці осіб, від яких козакам і посполитим образ та розорення не було. На посади генеральної старшини і полковників обирати двох-трьох кандидатів і надсилати прохання про призначення до Її Імператорської Величності". Повноваження гетьмана призначати полкову старшину і сотників переходили до ПГУ: "На вакантні посади полкової старшини та сотників обирати з загальної ради двох-трьох кандидатів з додаванням думки, хто з них гідний обійняти цю посаду" [1, 369-370].

З початку XVIII ст. і впродовж досліджуваного нами історичного періоду, уряд Російської імперії зберігав за собою право контролю за кадровою політикою Гетьманату та більше того - активно в неї втручався. Так, в "Рішучих статтях" Д. Апостола закріплювалося положення, згідно якого, призначення на посади генеральної старшини перебувало в імператора. Українському регіментареві лише надавалося право представляти кандидатів для затвердження в Санкт-Петербурзі. Інструкція міністру-резиденту Ф. Наумову та "Рішучі статті" гетьмана Д. Апостола дозволили обрання полковників та інших чинів "вільними голосами", але існували певні обмеження: "вільними голосами" обирали 2-3-х кандидатів, які мали обов'язково характеризуватися вірністю імператриці [2, 306-307].

Після смерті Д. Апостола, вирішальне слово у затвердженні, представлених полковою старшиною, кандидатур перейшло до Голови ПГУ. До того ж поширилася практика прийняття рішень з кадрових проблем безпосередньо у вищих владних інстанціях імперії. Пункт 5 "Інструкції ПГУ" відновлював порядок, визначений Петром І в указі від 22 січня 1715 р., тобто, двоступеневі вибори: спочатку "вільними голосами" обирали 2-3-х кандидатів, з яких Голова ПГУ таємно обирав і рекомендував одного "заслуженого, знатного і вірного", й тільки з православних; рекомендованого Головою ПГУ кандидата на посаду генеральної старшини й полковників затверджував імператор, а кандидатів на посади полкової старшини й на сотницькі уряди - одноосібно Голова ПГУ [1, 369-370]. Компетенція звільнення з посади генеральної старшини й полковників належала російському уряду, за донесенням Голови ПГУ. Посадовців полкової старшини й сотників міг звільняти одноосібно Голова ПГУ.

У зв'язку з побоюваннями уряду Російської імперії можливих невдоволень та навіть протидій його діяльності, було видано наказ генерал-лейтенанту кн. О. Шаховському щодо призначення на посади лояльних до Російської імперії чиновників: "Малоросійських старшин, які були призначені за гетьмана Д. Апостола, і не прийняли присяги, наказуємо Вам розглянути і визначити, хто призначений по заслугах і по достоїнству, тих до присяги привести, а тих, хто не достойний - відсторонити від займаних посад" [3, 388]. Справи претендентів, із додаванням думки Голови ПГУ, відсилалися до Канцелярії малоросійських справ Сенату, яка патентом, за підписом Її Імператорської Величності та відбитком державної печатки, призначала службовця на посаду.

Наведемо кілька прикладів розгляду справ щодо призначення. Так, 14 січня 1738 р. Голова ПГУ кн. І. Борятинський отримав наказ Кабінету міністрів про те, що бунчуковий товариш Я. Якубович надіслав до Петербургу прохання щодо призначення його на місце старого Мануйловича, на посаду генерального осавула. Я. Якубович додав до чолобитної атестат-рекомендацію від фельдмаршала Лассі. Кабінет міністрів наказав Голові ПГУ розглянути: чи придатний Я. Якубович на посаду генерального осавула і направити до Петербургу [4, 67-69].

8 серпня 1740 р. "правитель" Гетьманщини І. Шипов писав, що "на місце генерального підскарбія Андрія Марковича надано кілька кандидатів, а генеральні, полкові та сотенні старшини обрали кандидатів: Київського полковника Танського та бунчукового товариша Якова Маркова (Марковича), сотника Прилуцького полку Григорія Стороженка". Голова ПГУ І. Шипов рекомендував призначити на посаду генерального підскарбія Я. Марковича, аргументуючи це тим, що сотник Г. Стороженко недостатньо досвідчений, а полковник Танський старий та володіє маєтностями [4, 367].

Призначення радників та асесорів до Вищих органів управління Гетьманщиною - ПГУ, ГВС, КМЗ та інших державних установ України-Гетьманщини здійснювала Канцелярія малоросійських справ Сенату, а формування штату службовців було прерогативою Голови та членів ПГУ: "Службовці канцелярії (канцеляристи, підканцеляристи, копіїсти, архіваріус та ін.) повинні обиратися в колегії і від неї отримувати патенти на посаду" [5, 268]. У зв'язку зі зміною в системі призначення, змінилася й обстановка вступу на посаду. Замість присутності народних мас і урочистих поїздок до Петербургу, генеральні чини запрошувалися до ПГУ для оголошення імперської грамоти та принесення присяги [6, 65]. Такий спосіб обрання створив певний компроміс між "малоросійськими правами" та "великоросійським державним правом".

Забезпечити підтримку центральної влади на місцях та відсторонити від влади "неугодных" полковників, був покликаний наказ, виданий в 1737 р. "правителю" Гетьманщини кн. І. Барятинському про відставку старих, хворих, недостойних старшин і призначення на їхнє місце нових [7, 169]. В результаті таких дій, з 1737 р. посада полковника втратила характер "доживотней" (пожиттєвої - С. Л.) і цілком залежала від лояльності до Російської імперії полковника або претендента на посаду.

У грудні 1738 р. Кабінет міністрів розглянув донесення генерала О. Рум'янцева, що деякі старшини, через хвороби та старість, не можуть більше служити. Натомість наказами визначено обрання здійснювати вільними голосами і представляти кандидатів. У зв'язку з війною, таким чином обирати не було можливості, тому призначення малоросійських старшин і полковників на вакантні посади доручили особисто генералу О. Рум'янцеву [4, 505]. Останній визнавав, що порушив норму обрання кандидатів на вищі уряди, але обгрунтовував необхідність цього "військовим станом".

Незважаючи на суворе покарання (найтяжче з яких - втрата маєтностей) за обрання на посаду непрофесійної особи, вибори відбувалися із значними порушеннями чинного законодавства та державних традицій. Архівні матеріали свідчать про досить численні зловживання в ході проведення виборів на посади під час перебування на посаді генерального писаря О. Безбородька. Користуючись повною довірою Голови ПГУ Рум'янцева, О. Безбородько, зловживаючи становищем, за хабарі роздавав державні та військові посади. Так, яготинський сотник Купчинський у доносі на останнього зазначав, що на посаду новгородського сотника 1738 р. О. Рум'янцеву рекомендували О. Пилатовича. Проте, сотником призначили Судієнка, який отримав посаду без виборів, лише тому, що витрачав на сотництво 1400 руб. та подарував О. Безбородьку 4 кафри горілки [9, 207]. Іншим порушенням призначення на посаду було обрання сотником прилуцького полку сина І. Галагана - 23-річного Григорія [10, 48].

Архівні документи ніжинського полку свідчать, що в 1746 р. уряд Російської імперії призначив на посаду полковника сина С. Кочубея, якому до повноліття залишалося 2 роки, які полк був без керівника [11, 306]. Подібне порушення зафіксували й у переяславському полку. Так, козаки не бажаючи бачити сотником Лизакевича, який віднімав ґрунти та чинив побори в судах, посилаючись на право, "за військовим" зразком, обирати вільними голосами сотників, просили призначити на цю посаду військового канцеляриста І. Лебедя або бунчукового товариша Г. Іваненка. У свою чергу, ПГУ пропонувало інші 3 кандидатури - І. Котляревського, І. Згурікова й І. Пирятинського. Проте, за підтримки генерал-фельдмаршала фон Гессена, графа О. Рум'янцева, генерального прокурора кн. М. Трубецького та генерал-лейтенанта І. Бахметьєва, на цю посаду Сенатом був призначений Д. Афендик [12, 41-43].

Таким чином, упродовж означеного періоду, російський уряд узяв під контроль кадрову політику Гетьманщини. Незважаючи на те, що посади полкової старшини і полковників формально вважалися виборними, насправді кандидати на них визначалися ПГУ та полковниками під контролем уряду Російської імперії. Компетенція звільняти з посад генеральну старшину й полковників належала російському уряду, за донесенням Голови ПГУ, хоча полкову старшину й сотників він міг звільняти одноосібно. Незважаючи на те, що посади полкової старшини і полковників формально вважалися виборними, на практиці кандидати визначалися ПГУ. Призначаючи на ключові посади лояльних до російського уряду осіб та ігноруючи давнє право козаків "вільними голосами" обирати старшину та полковників, уряд Російської імперії встановив тотальний контроль над вищими державними органами Гетьманщини та керівництвом полків і сотень.

1. Сборник Императорского Русского исторического общества (далі - СИРИО). - Т. 108: Бумаги Кабинета Министров Императрицы Анны Иоанновны, ч. 3-я (год 1734) /Под ред. А. Филиппова. - СПб., 1900.

2. Лазаревський О. Описание старой Малороссии // Киевская старина. - 1891. - Т. 2.

3. Полное собрание законов Российской империи - Т. ІХ. - СПб., 1830. - № 6611.

4. СИРИО. - Т. 111: Бумаги Кабинета министров. - СПб., 1901.

5. СИРИО. - Т. ХІІ: Бумаги Кабинета министров. - СПб., 1901.

6. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К., 1918.

7. СлабченкоМ. Центральные учреждения УкраиныXVII-- XVIII вв. - Одесса, 1918.

8. Російський державний архів давніх актів. - Ф. 177. - Оп. 1. - Спр. 109.

9. Лазаревский О. Описание Старой Малороссии. - Т. 1: Стародубський полк. - К., 1888.

10. Лазаревский О. Описание Старой Малороссии. - Т. 3: Прилуцький полк. - К., 1888.

11. Лазаревський О. Описание старой Малороссии // Киевская старина. - 1891. - Т. 2.

12. Модзалевський В. К истории отношений между великороссийскими офицерами и малороссийскими урядниками в XVIII в. // Киевская старина. - 1905. - Т. 4.

Размещено на Allbest.ru