Національний феномен Кирило-Мефодіївського товариства

В. Білозерський. Василь Білозерський викладав у Петровському кадетському корпусі у м. Полтава, був одним з авторів«Статуту» товариства. Після арешту в 1847 р. був висланий до Петрозаводська (Карелія). По звільненню жив у столиці імперії з 1856 р. . Там він включився до працю пітерського гуртка з колишніми товаришами. Тож не дивно, що 1861-1862 рр. був редактором першого українського щомісячного журналу «Основа». Далі доля його занесла до Варшави.Мав зв'язки з діячами на Галичині, співпрацював у газетах «Мета» і «Правда». Останні роки життя провів на хуторі Мотронівці.

Зрадник або розпусник національних інтересів Петров Олексій Михайлович (1827-1883) --будучи студентом уже величного Київського університету , зайого ницим доносом були заарештовані члени Кирило-Мефодіївського товариства. Він примкнувся то «братчиків», воліючи вступити до їх лав, ввійшов у довіру М.Гулака, дізнавався цінну інформацію, а перед тим і підслховував через стіни міркування ідейників організації.

За це поступок проти «своїх» же у травні 1847 р. він був зарахований на службу до III жандармського відділення. Пізніше доля його потрясла , у березні 1849 р. за викрадення документів 1-ї експедиції канцелярії III відділення зазнав ув'язнення. У жовтні 1850 р. після зізнався і його відправили на службу до м. Олонецьк, видавши на витрати 300 крб сріблом (додатково до тих 300 крб, які він одержав за донос). О. М. Варто зауважити, що згодом він писав мемуари, якими намагався спростувати сою згубну роль у знищенні царатом товариства.

3.2 Значення поступу світочів нації або незгасиме полум'я для боротьби за національне становлення українців

Перша половина ХІХ ст. стала своєрідною реакцією національного духу . Висувались усні, але фундаментальні ідеї боротьби за належний соціальний статус. Бо ж найбільша маса населення - кріпосні селяни, то вся влада над ними належала поміщикам. Не випадковим стає ідейне прагнення «бритчиків» проланґувати ідеї декабристів знищити кріпацтво.Знищення російським царизмом наприкінці ХVІІІ ст. української державності на Лівобережжі і Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення. Цю колонізаторську політику стосовно українського народу російська влада здійснювала переважно ідеологічно-адміністративним шляхом.

Важливе значення мала і їх культурно-просвітительська діяльність.

Діячі Кирило-Мефодіївського товариства виступали активними борцямиза розвиток і утвердження національної мови і культури українського народу, гаряче вболівали за долю свого народу, вірили в його краще майбутнєі всіляко прагнули сприяти його прискоренню. Разом з тим, вони постійновивчали і пропагували просвітительські ідеї і досвід інших слов'янських народів, вступали в тісні контакти в діячами їх культури і національно-визвольних рухів, сприяючи духовному єднанню народів і взаємозбагаченню культур [8, c.5-6].

Феноменом стало виникнення і діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, що знайшло широкий відгук як у тогочасній суспільно-політичній думці, так і в пізнішій історіографії. Так, М. Грушевський ще у 1904 р. чітко висловився про історичне значення Кирило-Мефодіївського товариства: «…тут ми вперше бачимо спробу теоретичного обґрунтування української ідеї в політичній і суспільній сфері в дусі прогресу і свободи». Важку нішу слов'янського обов'язку взяла на себе Україна.Головним чином мала першою відтворити свою державність ( за винятком песимістичних думок помірованих «братчиків»).Так , Галицький дослідник М. Лозинський підкреслював, що згідно із програмою Кирило-Мефодіївського братства «Повинна була здійснитися також державність України як вільного члена вільної державної спілки слов'янських народів»[14, c.212].

Товариство вкоренило в історії національний рух за самовизначення та боротьбу не усно, а політично виважено та державно перспективно.Головне, що було залучено широку інтелігенцію. Справді, сутність Кирило-Мефодіївського товариства значно велика . І на підтвердження цього є кілька ґрунтовних міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики й ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом. Писав Субтельний [17, c.180].

«Братчики» пройшли культурний шлях для побудови політичних перспектив на благо України та її народів. Вони , науковці, інтеліґенти та вчителі з різних кіл соціального сорту сали одним рядом муштрувати права для народу, чим піклувався невпинно М.Гулак. Згадали ж , що царат плюндрує традиції на землі своїй - подбали про альтернативу його відторгнення, для чого мудрі ідеї республіканського духу та козацької демократії пропагував М.Костомаров. Забували у народі рідне слово - не втримувався від нарікань на це П.Куліш. А , що найгірше, ярмом кріпацтва, у тенета моральної неволі заганяє цар - абсолютист народ , то пророчими словами вклав цеглину для фундаменту порятунку Т.Шевченко. Про себе він сказав: “Історія мого життя є частиною історії мого народу”[10, c.312].

Безперечно, що час був терпким та для нації з козацькими традиціями гірким. «Дожилась Україна до самого краю, гірше ляха її свої ж діти розпинають» - не зволікав насторожувати революціонер-романтик Шевченко. Він зважив на проблеми, що спіткали народ через сваволю своїх же місцевих політичних вельмож. Він не сприйняв феодальний устрій, не віддавав шани його адептам та й не поспішав на мисленнєву згоду з буржуазним капіталізмом ( на прикладі США), а міркував національним мозком та переймався щирим серцем за соціальну долю країни. Про роль Тараса Григоровича в течії розвитку нації годі й добавити дещо, лише залишається констатувати його рішучість та волелюбність, за що мав честь і поплатитись , але не здатись на поталу суму та перепонам долі:

В неволі, в самоті немає,

Нема з ким серце поєднать.

То сам собі оце шукаю

Когось-то, з ним щоб розмовлять[19, c.117].

На середину ХІХ століття української бездержавності та культурної стангнації «братчики» вивели українську культуру потугами , в першу чергу, Шевченка на високий щабель розвитку, яскраво підкреслили її самобутність та переконали уми світу, що вона є частиною європейської цивілізованої сім'яї. Останнє і породило мудрі політичні думки про національний паритет та слов'янську федерації, розумний панславізм.

На сьогодні здається, що товариство відіграло важливу роль в існуванню національного руху на українських землях. А великою мірою, воно пролонгувало політичні надії, які трансформували нарешті з культурного захисту народу. Правникам видається система державного устрою та співвідносин слов'янських братів-народів варіантом на той час малоздійсненним, бо ж не було суспільного бажання , яке ущімлювалось адміністративним апаратом. Кумедно, але вона нагадувала б нинішню модель державно-національної взаємодії країн Європи, що формовані у вільних об'єднаннях з урахуванням їх соціальних, культурних притаманностей та санації економічних перспектив. Певною мірою ідеї ,пропаґовані товариством, хотіли відбути американський проект державотворення, вони черпали силу з мужності адептів Великої Французької революції. Цьому послугувало опрацювання учасниками братства літератури просвітників та «аполоґетів хорошого світу» , наприклад Вольтер , Байрон чи то Гердер. Усі вони народжували мудрі зерна ліберальних змін та доречного соціального лаштунку у державах. Вони були романтиками, але їх твори залишали політичні відблиски, які пробивали проміння через терни абсолютисько-царської збалансованості та суспільного консерватизму.

З поміж головного, Йоганн-Готфрід Гердер (німецький філософ), що жив на межі століть XVIII-XIX любив козацький ідеал України, шанував її історичні намагання та пророкував їй шанобливе майбутнє. Визнаний у світі культуролог визначив формотворчий базис народу, де його атрибутами була мова , культурні досягнення, література, адже , коли пишуться твори мовою певної нації, то шанси на відмирання тої мови з кожним твором зменшені. А українці-ті, хто заслужив на своє історичне визнання, бо вони мають згадати історичні ноти своєї нації та осягнути все почуттям національного будівництва. Не лише такими приємними нотами , які могли вплинути на становлення думок «братчиків», оспівувалась їх програма. Завдяки волелюбній традиції Івана Мазепи, про Україну дізналась Європа з рядків Вольтера, Байрона. А даний гетьман став ланкою військово-політичної боротьби народу. Вважати за потрібне можна і продовження боротьбу у культурно-політичних , літературних формаціях членів Кирило-Мефодіївського братства в умовах тотальної бездержавності та соціального гніту.

Із вище зазначеного, виокремимо сутнісну думку , що охарактеризувала б значення товариства в історії України. І це можна назвати феноменом. Як мінімум, тому ,що братство увібрало політичний етап становлення української думки після культурних, скріпило соборні наміри із Галичини до Наддніпрянщини і Слобожанщини. «Братчики» засвідчили ревні намагання київської та харківської інтеліґенції у своїй основі до національного пробудження та створення умов росту плодів, що мали б вийти з-під пильних намірів їх аполоґетів.

Висновки

Що може стати для українця щастям ? Не лише мир, праця та щастя , а й національна ідентифікація, що скріплена палким патріотизмом до рідної землі, яка дає працю, широке блакитне небо, що уможливлює мир над злободенною наснагою народу та воля. Останній постулат є закоріненим у ментальності багатьох націй, головним залишалось би знайти його чи народити. Гадаю, що відродженням національної волі зайнялись «братчики». «І на оновленій землі врага не буде супостата…» писав літературний натхненних організації імені Кирила і Мефодія Т.Шевченко. Вбачаю феномен Кирило-Мефодіївського братства у тривіальних просторах та науково зрозумілих аргументах - у відтворенні законних прав на національне відтворення буття на Богом даній землі:

« Борітеся -- поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!»

Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Зуміли лише декілька разів зібратись «братчики» протягом 14 місяців. Завжди була притаманна їм філософська чи політична дискусія, на жаль, одну з таких відвідав і донощик Петров. Проте, цим терміном вони скористались так, що підготували ряд положень своєї програми.

Існувало товариство у 1846-1847 роки . Це роки кріпосного ярма та пильного абсолютизму імператора Миколи І, деспотизм якого не бачив краю у безлічі державних справ.

Основну мету братства висвітлено прагненням подолати недоцільний політичний лад та дарувати справедливі соціально-національні права народам всього слов'янського світу. Вони діяли на засадах християнства та намагались імплементувати національно-державне визволення рідної української землі. А головне, довершити ранішні початі козаками форми демократії з республіканським типом управління. Правовий ґрунт «братчики» черпали з взірців систем США та Франції. Приємним фактом був момент визначення центу федерації - Києва. Природньо, що провідна роль відводилась для України як каталізатора співнародного товариства слов'ян.Прагнення того ,що федеративний устрій, як найщасливіший перебіг суспільного життя слов'янських націй був найальтернативнішим. Ми почали уявляти всі слов'янські народи з'єднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або Сполучених Штатів Північної Америки, з тим, щоб усі перебували у міцному зв'язку між собою, але кожна зберігала свято свою окрему автономію[7, c.180].

Нині, фактично, у працях чи кожного історика чи політолога, що вивчає становище української політичної думки періоду ХІХ століття, звертається увага на феном Кирило-Мефодіївського братства. Оцінюють його політико-правові ідеї та програмні настанови для їх реалізації. Як для політичної історії України, так і для культурної через здобутки членів братства, феноменальність ідей є цікавим вираженням філософсько-політичної думки українців у формі бездержав'я сивої давнини. Варто відзначити, що у самих же творах «братчиків» мржна знайти цінні арієнтири для досліджень правової думки України. До когорти таких варто віднести публікації самих кирило-мефодіївців, а також у працях Олександра Кониського, Сергія Єфремова, Дмитра Багалія, Михайла Грушевського, Михайла Возняка та інших.

Українська національна ідея завше була субтильною та хворіла на віруси зовнішніх впливів та інтервенції в її територіально-народний простір.В політиці Російської імперії братство підбурило до пошуку універсального ключа вирішення українських проблем: все нові і нові репресії застосовувати.

Кирило-Мефодіївське товариство справило невмирущий орієнтир на побудову державності, розвитку культури, збагачення арсеналу літературописання, збереження духовно-моральних чеснот нації, її традицій та у той буремний час дозволила зайти проекти побудови ліпшого життя. На цьому напрямі вони бачили потребу консолідації народів, порозуміння їх національно-визвольних потреб та доцільності побудови слов'янського простору поваги , що б скріпився правовим фундаментом та відтворив загальнолюдські цінності.

Список використаної літератури:

1. Бойко О.Д. Б 77 Історія України: Посібник. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2002. -- 656 с. (Альма-матер).

2. Возняк, М. Кирило-Мефодіївське Братство [Електронний ресурс] / написав Михайло Возняк. -- Електрон. текст. дані (1 файл : 88,2 Мб). -- Львів : Накладом фонду «Учітеся, брати мої», 1921 . --(Учітеся, брати мої!; ч. 3).

3. Господин А. Микола Костомарів. -- Вінніпег, 1986. -- 36 с.

4.Гучко Г. Ренесанс в Україні та Кирило-Мефодіївська традиція // Вісник Львівського унів-ту. Філософські науки. - Львів, 2003. - Вип.5. - С.264-273.

5.Дорошенко Д. Нарис історії України. -- К., 1991. -- ТЛІ. -- 350 с.

6.Історія української літературної мови / І. Огієнко ; упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та прим. М. Тимошик. - К. : Либідь, 1995. - 296 с. : іл. : ім. покажч.

7.Кирилло-Мефодиевском обществе и идеологии его членов см. Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846-1847). М., 1959.

8.Кирило-Мефодіївське товариство : у 3 т. / АН УРСР. Археогр. комісія та ін.; упоряд. М. І. Бутич, І. І. Глизь, О. О. Франко; редкол.: П. С. Сохань (голов. ред.) та ін. -- К.: Наук. думка, 1990. --

Т. 1. -- 1990. -- 544 с.

Т. 2. -- 1990. -- 696 с.

Т. 3. -- 1990. -- 440 с

9.Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. -- К., 1990.--С.425-438.

10. Культурологія: теорія та історія культури: Навчальний посібник Автори: Тюрменко І.І., Горбула О.Д. | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Центр навчальної літератури | Кількість сторінок: 368

11.Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні Курс лекцій: Навч. посіб.- К.: Вища шк.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 543 с.

12.Пасічник М.С. Історія України: державницькі процеси, розвиток культу ри та політичні перспективи : навч. посіб. -- 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2006. -- 735 с.

13. Політологія: Навчально-методичний комплекс Автори: Кирилюк Ф.М., Конверський А.Є., Білик В.Ф. | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка | Кількість сторінок: 697

14. Полянський О. А. Історія України : / Олег Полянський, Руслана Труба. - Л. : ЛДУФК, 2011. - 468 с.

15.Радько П.Г. Національні традиції державотворення в українській історіографії та політичній літературі ХІХ-ХХ століть: концепції, ідеї, реалії. - К., 1999. - 387 с.

16.Салтовський Олександр Іванович Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя). -- К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. -- 396 с.

17.Субтельний, Орест. Україна: Історія: навчальниц посібник / О. Субтельний. - 3-тє вид.,перероб.і доп. - Київ : Либідь, 1993. - 720 с.

18. Україна і Росія в історичній ретроспективі. Верстюк В.Ф., Горобець В.М., ТолочкоО.П. Том 1. Українські проекти в Російській імперії . - Київ: Наукова думка, 2004.-501 с .

19. Шевченко Тарас Кобзар : Повне видання в трьох томах / Т. Г. Шевченко. - 2-е вид. - [Мюнхен]: Видання книж. т-ва "Універсальна бібліотека", 1947. Том 1. На чужині. - 1947. - 127 с.

Размещено на Allbest.ru