Місто елліністичного Сходу

Створення великих міських центрів полегшувало стягування податків, оскільки з міських територій податки збирали полісні посадові особи, які згодом частину її передавали в царську казну. Традиційна міська громадська община була найбільш зручною формою організації вільного населення в середовищі залежних експлуатованих землеробів. Царі намагалися поставити внутрішнє життя міста під свій контроль, методи якого були різні: розміщення військових гарнізонів, безпосередній нагляд спеціальних чиновників - епістатів, що знаходилися в містах; письма - розпорядження царів, адресовані містам. Існували й інші методи втручання: міста дарували права громадянства македонським воєначальникам, царським приближеним і навіть самим царям Свенцицкая И.С. Эллинизм в Передней Азии // История древнего мира. - Кн.2. Разцвет древних обществ. - М.: Наука, 1983. - С.338.

Елліністичний поліс являв собою більш важку суспільну структуру, ніж поліс класичний. Елліністичний поліс контролював сільську територію, частина якої знаходилася у власності громадян, частина складала суспільний фонд міста (пасовище, якими селяни могли користуватися за плату; землі, що здавалися в оренду); крім того, до полісу була приписана територія, де розташовувалися села і різного роду поселення, жителі яких не користувалися громадянськими правами, підкорялися посадовим особам міста і сплачували місту податки грошима чи натурою. Інколи великий поліс головував над більш дрібними, що зберігали внутрішню автономію, але платили податки пануючому місту. В залежних полісах знаходилися посадові особи, що направлялися туди із полісу пануючого. Найбільш великі міста являли собою незалежні державиТам само. - С.339.

Міста епохи еллінізму були справжніми полісами в грецькому розумінні - зі своєю територією, з міською автономією, яка, частково, поширювалася на фінансові і судові питання, з магістратами. Звичайно, вони уже не були незалежними державами, як це було в класичну епоху, а частіше за все знаходилися під безпосереднім наглядом губернатора (епістата), інколи вони повинні були утримувати гарнізон. Царі дарували містам знаки пошани і щедроти: вкладали засоби у будівництво суспільних будівель, приходили на допомогу під час бід, надавали привілеї, збільшували ступінь їх незалежності, даруючи право притулку і недоторканості майна Левек П. Эллинистический мир. - С.55.

Мета урбанізації була різною. Міста сприяли економічному підйому, що, в свою чергу, збільшувало царські доходи; вони давали змогу утримувати царські війська, що охороняли торгові шляхи і стратегічні позиції Левек П. Эллинистический мир. - С.55-56.

Елліністичний поліс являв собою ієрархію общин. Сільські общини на міських територіях користувалися деяким внутрішнім самоуправлінням, мали общинний фонд і общинні землі, які знаходилися під контролем общини.

Характерною рисою елліністичного міста було існування в ньому різних груп населення - що належали до різних народностей, мали різне правове положення. В громадянські колективи полісів входили як греки і македоняни, так і представники місцевого населення: останніх було особливо багато у заснованих полісах і містах, отримавши статус полісу.

В багатьох грецьких містах сходу греки і македоняни, що входили в громадянський колектив, змішувалися. Тісний зв'язок греків і македонян засвідчений багатьма джерелами. Дуже показове у цьому відношенні формулювання, яке постійно зустрічається у Ісидора Харакського, для позначення грецьких міст: «місто еллінів, засноване македонянами». Цей висновок для нас важливий тому, що він показує, що в очах сучасників македонці і греки були практично одним і тим же народом, що займало привілейоване положення. Основна лінія соціального поділу суспільства проходила між завойовниками і завойованими. Хоча деяка частина верхівки місцевого населення і притягалася до участі в управлінні державою, все ж фактом є те, що справжній пануючий прошарок представляли греки і македоняни Куманецкий К. История культуры. Древняя Греция и Рим. - Москва, 1990. - С.145.

В Александрії Єгипетській жило різноманітне в етнічному відношенні населення. Прийнято вважати, що окремі етнічні групи об'єднувалися у своєрідні земські союзи, так звані полів теми. Їх ядром була община повноправних громадян - александрійців. Права громадянства діставали не тільки македоняни чи греки, але і представники інших народностей - євреї, сирійці, перси. Громадянський колектив александрійців, хоча в ньому і домінували греки, носив не стільки етнічний, скільки соціальних характер. В його склад входила найбільш заможна, зажиточна частина міських жителів незалежно від їх етнічного походження. Громадянська община перетворювалася у класову корпорацію Ейне А. Александрия Великая // Вопросы истории. - 1969. - №10. - С.206.

Внутрішнє самоуправління елліністичного полісу за формою нагадувало самоуправління полісу класичного періоду. Існували народні збори, буле (рада), виборні посадові особи. Одна такий важливий демократичний орган, як виборний із числа всіх громадян суд, в період ІІІ-І ст.. відмирав. Широко було поширене запрошення суддів із інших міст для розібрання внутрішніх спорів, які в умовах розшарування громадянського колективу не завжди можна було вирішити своїми силами. Інколи суддями виступали царські посадові особи. Тільки незначна кількість справ розглядалася виборними суддями Свенцицкая И.С.Эллинизм в Передней Азии // История древнего мира. - Кн.2. Разцвет древних обществ. - М.: Наука, 1983. - С.341-342.

Споруджуючи не лише саме місто, а й поліс, Клеомен був призваний оформити і його політичні інститути. Ймовірно, під його контролем і за його (або навіть самого Олександра) вказівками були розроблені міська конституція і міські закони, які, як свідчать збережені документи, частково орієнтувалися на афінський приклад. З повним правом можна вважати, що Александрія зразу ж дістала самоуправління Ейне А. Александрия - программное начало политики основания городов-полисов на эллинистическом Востоке // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. - Тбилиси: Мецниереба, 1979. - С. 54.

Повноправні громадяни Александрії Єгипетської були організовані спочатку в грецькому полісі і поділялися на філи і деми. В Александрії діяли народні збори і міська рада, в існуванні якої зараз уже немає сумніву. Особливу роль у політичному житті Александрії грали, очевидно, колегія пританів і герусія. Громадянська община мала свої закони, що вироблялися за участі центральної влади і затверджувалися нею. Вибиралися міські магістрати. Розвитий полісний устрій Александрії не варто ототожнювати з державним устроєм класичного грецького полісу, містом-державою. Він являвся по крайній мірі вираженням того обмеженого самоуправління, яким по своє виявленню царської влади могли користуватися повноправні громадяни Александрії Ейне А. Александрия Великая // Вопросы истории. - 1969. - №10. - С.207.

Александрія, заснована як рядовий грецький поліс, мала стати столицею елліністичного Єгипту, і ця обставина повинна була корінним чином змінити сутність міста. Тут знаходилася царська резиденція, а також всі центральні відомства, зайняті управлінням широкою державою; тут розташовувалися і значні військові сили. Присутність органів центральної влади і самого царського двору в місті не могло не накласти свій відбиток на політичне життя Александрії. Через спеціально призначених для цієї мети чиновників центральна влада активно брала участь в економічному і політичному житті міста. Вищий ранг серед цих царських посадових осіб займала особа, що мала назву «Той, хто в місті», градоначальник, свого роду намісник царя. В коло його обов'язків входили перш за все завдання військового характеру і політичного нагляду. Він являвся своєрідною з'єднуючою ланкою по політичній лінії між містом (як колективом повноправних громадян) і царемТам само. - С.207.

Завдання постачання єгипетської столиці, яка перевищувала скромні сили міської магістратури, лежала в руках іншого царського чиновника - ексегеста. Життя Александрії не уявлялося без кожнодневного привозу продовольства із єгипетської хори. В інтересах держави було налагодити хорошу діючу систему постачання Александрії. Ексегест керував складанням повного списку життєвих засобів для міста і передавав його діойкету, голові фінансового відомства і безпосередньому помічнику царя у господарських справах.

В Єгипті існувало багаточисленне міське населення. Наділених привілеями грецьких міст, таких як Александрія чи Птолеміада, було небагато, досить більше було міст, де жили в основному єгиптяни. Вирішальне слово в міських справах мала аристократія, чиї землі лежали поблизу від міста. Міста були великими ремісничо-торговими центрами: так, в Александрії були майстерні, що нараховували по декілька десятків робітників, як вільних, так і рабів. В майстернях невеликих міст було зайнято всього по декілька робітників. Були ремісничі групи, не зв'язані постійно з тією чи іншою майстернею, які працювали на замовлення: групи каменярів, штукатурів, плотників. Із єгипетських міст вивозили льняні і шерстяні тканини, скло, папірус, вироби з дерева, бронзи, заліза, прикраси. Гніт державних податків тяжів над ремісниками, так що їм також інколи доводилося втікати в пустиню, ставати «анахоретами» Куманецкий К. История культуры. Древняя Греция и Рим. - Москва, 1990. - С.145.

Характерне для Александрії існування громадянського колективу з деяким самоуправлінням, з одного боку, царського двору, центрального апарату державного управління і війська - з іншого, обумовило постійне протиріччя між цими двома нерівними політичними силами. Правда, воно не завжди лежало на поверхні і лише інколи набувало гострого характеру. Протиріччя класового і політичного характеру створювали в суспільному житті Александрії ту неспокійну атмосферу, яка не могла залишатися непомітною, а особливо посилилася до кінця ери Птолемеїв Ейне А. Александрия Великая // Вопросы истории. - 1969. - №10. - С.207-208.

В елліністичних полісах поступово все більшу роль починають грати посадові особи і все меншу - народні збори. Ряд посад, включаючи деякі жрецькі посади, продавалися. Для періоду ІІІ-І ст.. до н. е. характерне різке розшарування серед населення міста. Існування прямого обкладання в більшості полісів сприяло такому розшаруванню. Боржники міської казни в ряді полісів залишалися громадянських прав. Цей процес дещо пом'якшувався дякуючи наявності суспільного земельного фонду, який могли орендувати громадяни, і роздачам більш значним, ніж у попередній період. Роздачі проводилися і не громадянському населенню, інколи рабам, як правило під час загально полісних релігійних свят. Таким чином, негромадяни, які у великій кількості накопичувалися в містах, в якійсь мірі включалися в життя громадянської общини.

Александрія була практично єдиним містом у Єгипті; два інших міста, що мали статус полісів, - старий Навкратіс і заснована Птолемеєм Сотером Птолемаіду - можна не приймати до уваги. Три фактори пояснюють цей єдиний у своєму роді феномен в історії грецького світу. По-перше, Александрія являла собою політичний центр царства Птолемеїв, місто перебування громадного бюрократичного апарату, який управляв усім Єгиптом. По-друге, вона була великим економічним центром. На її мануфактурах вироблялися вази із глини і металу, тонкі тканини, папірус. Із її майстерень виходили предмети розкоші, відомі у всьому світі Левек П. Эллинистический мир. - С.62.

В елліністичний період в різних областях Передньої Азії продовжували розвиватися громадянсько-храмові общини. Прикладом таких общин можуть служити міста Вавилонії. В цих містах існував чітко оформлений громадянський колектив, що утворився в результаті поступового злиття багатих прошарків населення міста з храмовим персоналом. В указаний час більшість членів цього колективу фактично не були храмовими служителями: серед них виділялося багато ремісників; власників рабів і земельних ділянок. Але всі ці люди були пов'язані з храмом, в тому числі - отримання від нього окремої норми продуктів харчування. Це право було колись пов'язано з виконанням обов'язків на користь храму. Уже і в більш давні часи це право вільно продавалося, причому частинами Свенцицкая И.С.Эллинизм в Передней Азии // История древнего мира. - Кн.2. Разцвет древних обществ. - М.: Наука, 1983. - С.342.

У вавилонських містах існували зібрання. Які очолював економ (шатамму) храмів; ці зібрання вирішували майнові питання, накладали штраф, надавали почесті царським посадовцям. Як і в полісів, так і у міст була широка сільська округа, землі якої частково належали громадянам, частково оброблювалися залежним сільським населенням, що платило податки цьому місту-храму. Приватні землі, отримані від царя, могли приписуватися до подібних міст так само, як ідо полісів. У вавилонських містах, як і в ряді полісів, знаходилися царські посадові особи - епістати (із місцевих громадян) Свенцицкая И.С.Эллинизм в Передней Азии // История древнего мира. - Кн.2. Разцвет древних обществ. - М.: Наука, 1983. - С.342-343.

Для елліністичного періоду характерний не тільки розвиток полісів і громадянсько-храмових общин, але і намагання всіх цих самоуправляючих міст до утворення більш тісних союзів між собою, часто із взаємним громадянством (громадяни одного полісу, переселяючись в інший, автоматично діставали в ньому права громадянства). Існування союзу давало можливість містам протистояти натиску з боку елліністичних правителів і більш успішно розвивати свою економіку. Найважливіші справи союзу вирішувалися великими містами, які називалися «метрополіями», а суспільні посади займали громадяни цих міст. Громадяни метрополій діставали права громадянства у всіх інших полісах союзу і права володіння землею в нихТам само. - С.343.

Елліністичні міста були також центрами культурного життя. Тут небувалого розмаху набув розвиток наук, все більшого значення набував розвиток мистецтва, архітектури. Найбільш значним було Птолемеївське царство в Єгипті. Александрія була одним із найбільш оживлених культурних центрів світу еллінізму. Її блиск був такий, що довго ще, і не завжди справедливо, все, що відносилося до елліністичного світу, надавалося александрійцям. Завдяки покровительству монархів, їх благотворчій діяльності Александрія на протязі віків була центром елліністичної культури Левек П. Эллинистический мир. - С.63. Широку популярність як культурний центр набула Александрія завдяки своїх двом закладам при птолемеївському дворі: музею і олександрійській бібліотеці. Під Музеєм («мусейон») варто розуміти товариство учених при храмі Муз. Птолемеї збирали у свою столицю різного роду вчених не стільки заради здійснення процвітання наук, стільки через тщеславне бажання мати при своєму дворі весь цвіт ученості тодішнього світу. Ці вчені, знаходячись в повній опіці єгипетських царів, перетворювалися у виконувачів вимог і бажань пануючого класу. Правда, вчені мали можливість займатися там безперешкодно наукою, що було дуже важливо. Але часто їх праця, особливо математиків, архітекторів, лікарів, поетів, музикантів, оригінальні видумки організаторів свят обслуговували лише потреби двору і посилювали міжнародну славу птолемеївського двору. Не випадково музей славився не своїми філософами, а досягненням в ряді інших галузей наук. В ньому працював великий математик і астроном того часу Конон із Самоса. Тут займався видатний математик, географ, граматик і філософ Ератосфен. В Александрію приїхав і Архімед, уродженець Сіракуз, щоб в Музеї здійснювати свої знання Ейне А. Александрия Великая // Вопросы истории. - 1969. - №10. - С.204.

Проте заснування Музею в Александрії мало велике значення. Завдяки створення цього осередку наукової і дослідницької діяльності, Александрія стала центром елліністичної науки, взірцем для інших подібних закладів Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма. - С.51.

В будівлі Музею були аудиторії і кімнати, де жили вчені. В окремому домі знаходилася столова, де вони разом обідали. Музею належали також ботанічний і зоологічний сади, обсерваторія і анатомічні зали. Багато учених античності діставали чи вдосконалювали там свої знання, особливо в точних науках. Зрештою, не буде перебільшенням назвати Музей першим університетом чи першою Академією наук. Він припинив своє існування під час громадянських смут під час правління римського імператора Аврелія Ейне А. Александрия Великая // Вопросы истории. - 1969. - №10. - С.204.

Александрійський Музей стоїть у витоків всіх учених академій, його наслідували в Римі і Візантії, і навіть середньовічні університети пов'язані спадковою ниткою з цим, виражаючись сучасною мовою, дослідницьким центром Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма. - С.53.

Безпосередньо з Музеєм пов'язана знаменита олександрійська бібліотека, в якій були зібрані всі накопичення античного знання. Вона розташовувалася у двох будівлях: у власне бібліотеці (в царському кварталі), де на кінець правління Птолемея ІІ зберігалося уже 400 тис. згортків, і в Серапіумі (храмі бога Серапіса), де знайшли місце 42 тис. книг. Учені та інші зацікавлені особи їздили в Александрію, щоб збагатитися тими свідченнями, які містили багато численні папірусні та пергаментні згортки Ейне А. Александрия Великая // Вопросы истории. - 1969. - №10. - С.204-205.

Велике було значення цієї бібліотеки: вона нараховувала декілька сотень тисяч папірусних згортків, які знаходилися у розпорядженні вчених для їх занять. Тільки завдяки багаточисленним рукописам олександрійської філології вдалося, наприклад, поглибитися у проблему тексту гомерівських поем і, взявши за основу найкращі манускрипти, встановити текст, який був прийнятий всіми наступними поколіннями Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма. - С.53.

Висновок

На основі аналізу змісту історичних джерел та наукової літератури авторка курсової роботи прийшла до висновків:

- по-перше, у результаті східного походу Олександра Македонського виникла велика кількість нових міст. Міста розбудовувалися по всій завойованій території. Саме Олександр заклав початок нової містобудівничій політиці, а продовжили цю справу спадкоємці великого завойовника - діадохи. В результаті походу Олександра Македонського, грецький вплив, спочатку обмежений територією Греції, тепер розширився аж до Афганістану та Індії. Грецька культура і спосіб життя швидко поширювалися як серед варварів, так і в регіонах більш древніх східних культур. Найбільш широкого розмаху набуло в цей період містобудування, яке розпочав сам Олександр Македонський і подовжили його наступники діадохи. Містобудівна політика великого полководця, з одного боку, задовольняла потреби греків, з іншого - була важливим соціально-економічним, а також демографічним заходом щодо устрою і внутрішнього зміцнення його імперії.

- по-друге, розбудова міст велася за точними планами, розробленими давньогрецькими архітекторами, і цілком відповідала потребам того часу.

Розмах елліністичного будівництва вражає як у відношенні розмірів, так і в відношенні кількості споруд; в той час заново реконструйовані і побудовані сотні нових міст. Будівництво ряду нових міст диктувалося необхідністю створення широкої мережі торгових і військових опорних пунктів для освоєння нових територій і забезпечення торгових шляхів на елліністичному Передньому Сході.

- по-третє, міста епохи еллінізму були справжніми полісами в грецькому розумінні - зі своєю територією, з міською автономією, яка, частково, поширювалася на фінансові і судові питання, з магістратами. Звичайно, вони уже не були незалежними державами, як це було в класичну епоху, а частіше за все знаходилися під безпосереднім наглядом губернатора.

Вражає розмах елліністичного будівництва як у відношенні розмірів, так і в відношенні кількості споруд; в той час заново реконструйовані і побудовані сотні нових міст. Будівництво ряду нових міст диктувалося необхідністю створення широкої мережі торгових і військових опорних пунктів для освоєння нових територій і забезпечення торгових шляхів на елліністичному Передньому Сході. Мета урбанізації була різною. Міста сприяли економічному підйому, що, в свою чергу, збільшувало царські доходи; вони давали змогу утримувати царські війська, що охороняли торгові шляхи і стратегічні позиції.

Що стосується старих грецьких полісів, то по відношенню до них політика Олександра була наскрізь автократичною. Тим більше повинні були виявлятися принципи такої політики по відношенню до заснованих ним нових міст на сході його держави.

Розвиток міст не був тільки результатом державної політики. Цей процес почався в доелліністичний період і продовжився на протязі ряду наступних століть.

Містобудівна політика Олександра Македонського і його наступників дала дивовижні для свого часу практичні вирішення проблем забудови житлових кварталів і міських центрів. Було створене небувало досі різноманіття видів суспільних споруд, додаткове перерахування яких тут не потребується. Частина з них перейшла в римське мистецтво чи служила опорним пунктом для нових видів споруд.

Історична роль архітектури еллінізму полягала в наступному: збагативши діапазон художніх і технічних засобів грецької архітектури і розширивши сферу їх застосування в нових, небачених досі світових масштабах, еллінізм дав небувале досягнення грецької архітектури, яке вилилося в новій забудові Сходу.

Саме нові міста (і реорганізовані на грецький манер «старі») стали центрами еллінізму на Сході. Саме безліч таких міст - полісів були замінені кількома великими державами, які розділили між собою спадкоємці Олександра Великого після його смерті.

елліністичний схід містобудування

Список використаних джерел та літератури

І.Джерела

1. Арриан. Поход Александра Македонского (с дополнением текстов Плутарха и Диодора) / Пер. М.Е.Сергеенко. - СПб.: Тerra Fantastica, 1993. - 298 с.

2. Витрувий. Десять книг об архитектуре / Пер. Я.М.Боровского, А.Н. Егунова, С.А. Ошерова и др.- Т.1, - М.: Изд-во политической литературы, 1968. - 412с.

3. Записки Юлия Цезаря и его продолжатей о Галльской войне, о гражданской войне, об Александрийской войне, об Африканской войне. - Москва: Изд-во АН СССР, 1948.- 570 с.

4. Фукидид. История / Пер. Г.А. Стратановского. - М.: Ладомир, 1999. - 736 с.

5. Страбон. География. Кн. XVII, 7-9 // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д.П.Каллистова. - М.: Мысль, 1964. - С.557-559.

ІІ. Монографії, статті, посібники

1. Байер Б. История человечества. - М.: Изд-во «АСТ Астрель», 2002. - 306 с.

2. Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма.- М.: Наука, 1982. - 391 с.

3. Бикерман Э. Дж. Евреи в епоху еллинизма. - Москва: Изд-во « Мосты культуры/Гешарим», 2000. -387 с.

4. Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. - Т.2. Архитектура античного мира (Греция и Рим). - Москва: Стройиздат, 1973. - 709 с.

5. Гафуров Г., Цибукидис Д. Александр Македонский и Восток. - Москва, 1980. - 456 с.

6. Грант М. Клеопатра - последняя из Птолемеев. - Москва: Центрполиграф, 2000. - 104 с.

7. Дройзен И. История эллинизма. В 2-х томах. - Т.1. - М.: Изд-во Эскмо Изографус. - Спб.: Terra Fantastica, 2003. - 864 с.

8. Ейне А. Александрия - программное начало политики основания городов-полисов на эллинистическом Востоке // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. - Тбилиси: Мецниереба, 1979. - С. 53-55.

9. Ейне А. Александрия Великая // Вопросы истории. - 1969. - №10. - С. 201-208.

10. Левек П. Эллинистический мир. - Москва: Наука, 1989. - 252 с.

11. Кленгель-Брандт Э. Древний Вавилон. - Смоленск, 2001. - 214 с.

12. Кошеленко Г.А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. - Москва: Наука, 1979. - 292 с.

13. Куманецкий К. История культуры. Древняя Греция и Рим. - Москва, 1990. - 274 с.

14. Кузнецов Д.В. Эллинистический Египет: основные тенденции развития в конце IV - второй трети І вв. до н. э.: Учебное пособие. - Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2005. - 197 с.

15. Свенцицкая И.С. Эллинизм в Передней Азии // История древнего мира. - Кн.2. Разцвет древних обществ. - М.: Наука, 1983. - С.367-383.

16. Тарн В. Эллинистическая цивилизация. - М.: Наука, 1949. - 403 с.

17. Томилин А. Полководцы и завоеватели. - М.: ЗАО «ОЛМА Медиа Групп», 2007. - 269 с.

Размещено на Allbest.ru