Чорноморські протоки у політиці міжнародних союзів (70-ті рр. ХІХ ст. – 1918 р.)

У підрозділі 2.3. «Чинник Проток у діяльності європейських альянсів у 80-х рр. XIX ст.» проаналізовано вплив боротьби великих держав за контроль над Босфором та Дарданеллами на зміну конфігурації європейських союзів. Берлінська дипломатія, занепокоєна зближенням Відня з Лондоном на ґрунті спільної боротьби з експансією Росії на Балканах та до Чорноморських проток, намагалась повернути Габсбурзьку монархію до виключно пронімецької орієнтації. Відень також прагнув до поглиблення відносин з Берліном з метою протидії російській загрозі в чорноморському регіоні. Під впливом цих обставин Німеччина та Австро-Угорщина уклали в жовтні 1879 р. військово-політичний союз, який мав насамперед антиросійську спрямованість. Водночас Росія, щоб унеможливити прохід британського флоту Протоками до Чорного моря та узгодити російсько-австрійсько-угорські інтереси на Балканах, змушена була в 1881 р. погодитись на відновлення Союзу трьох імператорів. Він зокрема гарантував закриття Чорноморських проток для військових кораблів та збереження статус-кво на Балканському півострові. Німеччина та Австро-Угорщина компенсували це посилення дипломатичних позицій Росії створенням у 1882 р. німецько-австрійсько-угорсько-італійського Троїстого союзу, який міг бути використаним як проти Франції, так і Росії. У 1885 р. втручання російських партнерів по Союзу трьох імператорів (Німеччини та Австро-Угорщини) не дозволило Великій Британії провести свій військово-морський флот Протоками та завдати удару по російському чорноморському узбережжю, щоб таким чином спонукати царський уряд обмежити експансію у Середній Азії.

У 1887 р. було укладено німецько-російський «перестраховочний договір», який зокрема передбачав не лише гарантування Німеччиною закриття Проток для проходу ворожих Росії військових кораблів, але й навіть сприяння Берліна можливим діям царського уряду щодо встановлення ним контролю над Босфором та Дарданеллами. О. Бісмарк, забезпечивши таким чином дипломатичну залежність Росії від Німеччини, був водночас одним з головних організаторів британсько-італійсько-австрійсько-угорської Середземноморської Антанти (1887 р.), яка мала своїм завданням стримування російської експансії відносно Чорноморських проток.

Третій розділ - «Чорноморські протоки в політиці міжнародних союзів у кінці XIX - на початку XX ст.» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Протоки і становлення російсько-французького союзу в 90-х рр. XIX ст.» досліджено вплив проблеми Босфора та Дарданелл на формування російсько-французького союзу. В першій половині 1890-х рр. Росія, після припинення співпраці з Німеччиною, намагалась забезпечити собі підтримку Франції у «східному питанні», основою якого для царського уряду була проблема Проток. Російсько-французький союз, укладений протягом серпня 1891 р. - січня 1894 р., змінив стратегічну ситуацію у Східному Середземномор'ї. Були обмежені можливості Великої Британії, шляхом введення свого флоту до Чорноморських проток, чинити тиск як на Росію, так і на Османську імперію. Це стало одним з чинників, що зумовив поступовий перегляд лондонським кабінетом політики «блискучої ізоляції» й спонукав його до пошуку партнерів на міжнародній арені.

У підрозділі 3.2. «Проблема Чорноморських проток під час східної кризи 1894-1897 рр.» доведено, що діяльність російсько-французького союзу забезпечила збереження статус-кво щодо Босфора та Дарданелл у цей період, зокрема завадила Великій Британії вдатися до військово-морської акції у Протоках, щоб змусити османського султана припинити масове знищення вірменського населення. Водночас двоїста політика Парижа не дозволила царському уряду оволодіти Босфором. Росія не погодилась на пропозицію Форін офісу про розмежування їхніх інтересів у Східному Середземномор'ї шляхом встановлення переважаючого впливу Петербурга над Чорноморськими протоками у обмін на остаточне підпорядкування Лондоном Єгипту, оскільки це суперечило її союзницьким відносинам з Францією. Австро-Угорщина, будучи занепокоєною посиленням російсько-британської конфронтації через проблему Чорноморських проток й можливістю захоплення Росією Босфора, уклала з нею у 1897 р. двосторонню угоду, яка протягом десятиліття забезпечила збереження статус-кво щодо Проток та Балканського півострова. Підтримка Німеччиною султана під час його переможної війни з Грецією в 1897 р. та отримання німецькими підприємцями концесії на будівництво Багдадської залізниці в 1899 р. (яка повинна була пройти біля Босфора) свідчили про поступову зміну співвідношення сил у «східному питанні» й зокрема щодо контролю над Протоками на користь Берліна. Петербург, щоб нівелювати ці загрози, безуспішно прагнув домогтися згоди німецького керівництва на захоплення Росією Константинополя та Чорноморських проток у випадку розпаду Османської імперії. Непоступливість Німеччини спонукала Росію дбати про зміцнення союзу з Францією та згодом шукати нових партнерів на міжнародній арені.

У підрозділі 3.3. «Роль Проток у формуванні та діяльності міжнародних союзів на початку ХХ ст.» встановлено, що суперечності великих держав щодо Чорноморських проток суттєво впливали на політику міжнародних союзів на поч. ХХ ст. Хоча французько-британська Антанта, укладена у квітні 1904 р., як і російсько-французький союз, мала одним з головних завдань противагу Троїстому союзу, однак важливою перепоною для об'єднання Лондона, Парижа та Петербурга були зокрема гострі російсько-британські суперечності стосовно Чорноморських проток. Це чітко виявилось під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. Велика Британія, виконуючи зобов'язання по британсько-японському союзу 1902 р., сконцентрувала потужну ескадру поблизу Дарданелл й завадила таким чином Росії вивести з Чорного моря свою ескадру для того, щоб спрямувати її на Далекий Схід. Спроби французької дипломатії пом'якшити конфронтацію навколо Проток між Петербургом та Лондоном не дали очікуваних результатів. Німеччина успішно використовувала ці протиріччя для відновлення співпраці з Росією, що викликало значну занепокоєність у Лондоні та Парижі.

Велика Британія, стурбована поглибленням її суперечностей з Німеччиною та можливістю взаємодії Берліна з Петербургом, прагнула узгодити свої інтереси з Росією. Саме тому важливим питанням під час російсько-британських переговорів 1906-1907 рр. була проблема Босфора та Дарданелл. Лондон отримав вагомі поступки від Петербурга з центральноазійських питань, обіцяючи натомість царському уряду сприяння в майбутньому відносно зміни на користь Росії режиму Чорноморських проток. Це створило підґрунтя для укладання російсько-британської угоди 1907 р. про розмежування сфер впливу в Афганістані, Ірані й Тибеті та налагодження партнерських відносин у межах російсько-французько-британської Антанти. Велика Британія намагалась використовувати зацікавленість Росії у британській підтримці щодо Проток задля того, щоб спрямувати їхню співпрацю на противагу Німеччині. У той же час, петербурзький кабінет, сподіваючись, що Берлін не буде протидіяти спробам Росії підпорядкувати Босфор та Дарданелли, намагався зберегти з Німеччиною нормальні взаємини.

Четвертий розділ - «Чинник Босфора та Дарданелл у діяльності міжнародних союзів напередодні Першої світової війни» поділяється на п'ять підрозділів. У підрозділі 4.1. «Загострення питання Проток у період Боснійської кризи 1908-1909 рр. та європейські союзи» виявлено, що зміцнення позицій Росії внаслідок її зближення з Великою Британією та поглиблення співпраці з Францією в межах троїстої Антанти, спонукало царську дипломатію зробити рішучу спробу змінити в своїх інтересах режим Чорноморських проток. Росія намагалась спочатку узгодити це з членами Троїстого союзу - Австро-Угорщиною, Німеччиною та Італією. Було досягнено російсько-австрійсько-угорську усну секретну угоду, за якою Відень обіцяв Петербургу підтримку планів Росії щодо відкриття Проток для російських військових кораблів. Росія погодилась, що за це не буде заперечувати проти анексії Габсбурзькою монархією Боснії та Герцеговини, сподіваючись, що Відень координуватиме такі дії з Петербургом. Проте Австро-Угорщина у вересні 1908 р. без узгодження з царським урядом оголосила анексію цих провінцій, ще й повідомила інші країни про згоду на це петербурзького кабінету, що викликало Боснійську кризу 1908-1909 рр. Політика Росії зумовили недовіру до неї як з боку Великої Британії та Франції, так і обурення слов'янських народів. Петербург намагався «компенсувати» ці збитки для його репутації та посилення позицій Відня на Балканах негайним переглядом на користь Росії режиму Чорноморських проток. Російські партнери по Антанті - Франція та Велика Британія не підтримали вимог царського уряду надати російському військово-морському флоту виключне право на прохід Босфором та Дарданеллами. Західні країни на той час жорстко конкурували між собою за вплив на Османську імперію й тому не бажали сприяти неприйнятним для неї діям росіян. Крім того вони усвідомлювали, що встановлення контролю Росії над Протоками могло суттєво порушити на її користь баланс сил на Чорному й Середземному морях, а також на Балканах і в Малій Азії.

Боснійська криза закінчилась повною дипломатичною поразкою та приниженням Росії. Режим Проток не було переглянуто. Ворожий Петербургу Відень значно зміцнив свій вплив на Балканах. Єдність нещодавно сформованої Антанти була поставлена під сумнів. Однією з важливих суперечностей між її членами була саме проблема Чорноморських проток. Німецько-австрійсько-угорський союз під час Боснійської кризи досягнув значного успіху, продемонстрував свою єдність та ефективність.

У підрозділі 4.2. «Проблема Чорноморських проток у контексті укладання російсько-італійської угоди в Ракконіджі» доведено, що перевага центральних держав у період Боснійської кризи частково нівелювалась поступовим зближенням країн Антанти з Італією. Ще у 1900 р. Рим та Париж уклали між собою угоду про розмежування їхніх територіальних інтересів у Північній Африці. Підписання російсько-італійського договору в жовтні 1909 р. у Ракконіджі про узгодження політики двох держав у «східному питанні» мінімізувало також вірогідність конфлікту Рима з Петербургом. Ця домовленість передбачала позитивне ставлення Росії до італійської експансії в Тріполітанії та Кіренаїці, а також Італії - до російських амбіцій щодо Босфора та Дарданелл.

У підрозділі 4.3. «Суперечності великих держав щодо Проток під час італійсько-турецької війни 1911-1912 рр.» встановлено, що загострення проблеми Чорноморських проток у цей період продемонструвало не лише інтереси великих держав у «східному питанні», але й виявило головні вектори міжсоюзницьких взаємин усередині Антанти та Троїстого союзу, відносин між цими альянсами та їхню боротьбу за союзників. Росія намагалась скористатися поразками Османської імперії у війні з Італією, щоб змусити її погодитись на прохід лише російських військових кораблів Чорноморськими протоками. За це Петербург пропонував Порті «допомогу» в захисті Проток від зазіхань інших держав (що забезпечувало російську військову присутність на Босфорі та Дарданеллах) та обіцяв відмовитись від монопольного права росіян на будівництво залізниці у Південному Причорномор'ї (Північній Анатолії). Ці пропозиції були сформульовані восени 1911 р. у листі російського посла в Константинополі М. Чарикова до великого візира (так званий «демарш Чарикова»). Османська імперія оцінила такі вимоги, як зазіхання на суверенітет та значну загрозу для своєї безпеки. Країни Антанти (Велика Британія та Франція), а тим паче провідні члени Троїстого союзу (Німеччина та Австро-Угорщина), знову не надали підтримки Росії, що спричинило чергову гостру дипломатичну поразку Петербурга та змусило його припинити тиск на Порту в питанні Проток. Значну роль у вирішенні питання про зміну статус-кво Чорноморських проток відігравала Велика Британія. Вона не заперечувала проти їх відкриття для військових кораблів, але не однієї Росії, а усіх країн, що не влаштовувало Петербург. Характерно, що Німеччина не висловила значних застережень щодо спроби Росії встановити контроль над Протоками, змусивши це зробити насамперед російських партнерів по Антанті - Велику Британію та Францію, щоб таким чином поглибити протиріччя між членами цього альянсу.

Тимчасове закриття Османською імперією Чорноморських проток для торгівельного мореплавства (квітень-травень 1912 р.), після атаки Дарданелл італійським флотом, спричинило серйозні суперечності серед великих держав. Особливо суттєвими були розбіжності між країнами Антанти. Лондон та Париж вимагали від Рима вивести італійський флот з району Дарданелл, щоб нормалізувати ситуацію у регіоні. Царський уряд, не бажаючи погіршувати відносини з Італією, обмежився тиском лише на османський уряд, змушуючи його без будь-яких застережень негайно відновити мореплавство Чорноморськими протоками.

У підрозділі 4.4. «Питання контролю над Босфором та Дарданеллами протягом балканських війн 1912-1913 рр.» показано, що питання Чорноморських проток набуло важливого значення для політики країн Антанти та Троїстого союзу під час загострення міжнародної ситуації у балканському регіоні. Утворення союзу балканських держав і його переможна війна проти Османської імперії (жовтень 1912 р. - травень 1913 р.) сприяли зміні співвідношення сил на Балканах. Падіння османського володарювання майже на усій території Балканського півострова погіршило позиції німецько-австрійсько-угорського угрупування. Порта, на яку Німеччина та Австро-Угорщина розраховували у випадку війни з Росією, була послаблена поразкою. Водночас, як і раніше, суперечності серед країн Антанти відносно статусу Чорноморських проток помітно нівелювали її успіхи, оскільки заважали згуртуванню цього союзу. Велика Британія та Франція не надали достатньої допомоги Росії, яка безуспішно намагалась змусити Болгарію припинити наступ її армії до Проток, а також утримати Грецію від захоплення чотирьох островів у Егейському морі, розташованих біля Дарданелл. Адже Лондон та Париж сподівались на подальше зближення з ними Софії та Афін. З іншого боку, Росія висловилась проти ініціативи Великої Британії щодо «інтернаціоналізації» та «нейтралізації» Чорноморських проток у випадку їх захоплення болгарською армією. Значні суперечності виникли у російсько-французькому союзі під час другої балканської війни (червень-серпень 1913 р.) внаслідок того, що Франція не дослухалась до прохання Росії призупинити кредитування Османської імперії, щоб Порта не змогла відвоювати у Болгарії фортецю Адріанополь й таким чином зміцнити свої позиції на Босфорі. Османська імперія та Болгарія, невдоволені російським тиском на них у питанні Чорноморських проток у період балканських війн, дедалі більше схилялися до співпраці з Троїстим союзом, який таким чином відновив значну частину свого впливу на Балканах.

У підрозділі 4.5. «Міжнародні союзи і Протоки перед Першою світовою війною» з'ясовано, що прибуття до Константинополя в кінці 1913 р. чисельної німецької військової місії на чолі з генералом Ліманом фон Сандерсом і значне зміцнення позицій Берліна в Османській імперії, що давало йому можливість контролювати Чорноморські протоки, викликало гострі суперечності між Росією та Німеччиною, посилило міжнародну напруженість і стало важливим кроком на шляху до Першої світової війни. Російська союзниця - Франція активно сприяла спробам Петербурга обмежити вплив німецьких військових у Константинополі. Велика Британія недостатньо підтримала Росію, оскільки все ще не хотіла демонструвати погіршення своїх відносин з Берліном, а також Портою. Лондон теж ухилявся від спроб Петербурга укласти з ним військово-морську конвенцію. Це свідчило про недостатню згуртованість Антанти напередодні Першої світової війни, важливою причиною чого були суперечності щодо Босфора та Дарданелл. Конфлікт, зумовлений місією Лімана фон Сандерса, ще раз підкреслив значення Чорноморських проток у міжнародній політиці. Російський уряд протягом 1913-1914 рр. розробляв плани вирішення на свою користь проблеми Проток, зокрема захоплення їх військовою силою. Щоб протидіяти цій загрозі, центральноєвропейські держави (Німеччина та Австро-Угорщина) помітно активізували своє військово-морське співробітництво. Певним успіхом російської дипломатії можна вважати зближення з Румунією в першій половині 1914 р., яке було зумовлене необхідністю співпраці у питанні гарантування вільного торгівельного судноплавства Босфором та Дарданеллами в умовах гострої османсько-грецької конфронтації у тому регіоні.

П'ятий розділ - «Чорноморські протоки в політиці військово-політичних союзів у роки Першої світової війни» складається з двох підрозділів. У підрозділі 5.1. «Проблема Проток і вступ Османської імперії у війну» доведено, що питання Босфора і Дарданелл мало значний вплив на визначення союзницьких пріоритетів Османської імперії на початку Першої світової війни. Помірковані османські політики на чолі з великим візирем Саїд-пашею прагнули утримати їхню країну від вступу у війну на боці Німеччини, домагаючись за це від Антанти гарантій територіальної цілісності Османської імперії. Країни Антанти були зацікавлені у нейтралітеті Порти й намагалися відмовити її від приєднання до центральноєвропейських держав. Водночас Росія вела таємні переговори з Великою Британією та Францією про підпорядкування їй після війни найбільш стратегічно важливої османської території - Чорноморських проток. Пронімецьке угрупування османського політикуму, очолюване військовим міністром Енвер-пашею, хотіло втягнути Порту у війну. Проте вони потребували певного часу для мобілізації армії та значного зміцнення за допомогою Німеччини фортів на Чорноморських протоках, щоб завадити проходу російського флоту Босфором та британських і французьких ескадр Дарданеллами. Прорив німецьких крейсерів «Гебена» та «Бреслау» із Західного Середземномор'я до Дарданелл (внаслідок низки помилок британського та французького військово-морського командування) мав визначальний вплив на вступ Османської імперії в Першу світову війну. Напад вищезгаданих німецьких крейсерів разом із османським флотом 29 жовтня 1914 р. на російські причорноморські міста спровокував війну Османської імперії з країнами Антанти. Це поклало початок формуванню Четверного союзу у складі Німеччини, Австро-Угорщини, Османської імперії та Болгарії.

У підрозділі 5.2. «Питання про контроль над Чорноморськими протоками у боротьбі держав Антанти та Четверного союзу в період Першої світової війни» встановлено, що закриття Босфора та Дарданелл у роки Першої світової війни суттєво вплинуло на політику Антанти. Зокрема західні союзники не змогли постачати Росії достатню кількість вкрай потрібної їй зброї та військового спорядження. Це зумовило згодом катастрофічні поразки царської армії. Усе ж, незважаючи на такі загрози, Росія поставилась вкрай негативно до спроб британсько-французького флоту оволодіти Протоками під час Дарданелльської операції (лютий-березень 1915 р.). Адже Петербург був занепокоєним тим, що Велика Британія та Франція, захопивши Чорноморські протоки, відмовляться передати їх під контроль Росії. Царська дипломатія завадила Великій Британії залучити до війни на боці Антанти Грецію й таким чином отримати необхідну для успішного штурму Дарданелл підтримку з боку грецької армії. Петербург, шантажуючи своїх союзників можливістю виходу Росії з війни, домігся у березні-квітні 1915 р. згоди Лондона та Парижа на приєднання Константинополя та Чорноморських проток до Російської імперії після перемоги над Німеччиною. Це поклало початок домовленостям країн Антанти про розподіл Османської імперії. Західні союзники скористалися прагненням царського уряду отримати Константинополь та Протоки, щоб спонукати Росію продовжувати війну та утримуватися від сепаратного миру. Німеччина та Австро-Угорщина використовували питання Чорноморських проток, щоб розколоти Антанту. Берлін та Відень протягом 1915-1917 рр. неофіційним шляхом неодноразово обіцяли Петербургу забезпечити його інтереси щодо Босфора та Дарданелл, якщо Росія укладе з ними сепаратний мир. Велика Британія та Франція, у свою чергу, підтримували зв'язки з опозиційними молодотурецькому режиму політичними силами. Однак обіцянка віддати Росії Чорноморські протоки не дозволяла Лондону та Парижу спонукати Османську імперію до виходу з війни. Більшовицький переворот у листопаді 1917 р. та вихід Росії з війни у березні 1918 р. остаточно усунули її від участі у визначенні майбутнього статусу Константинополя та Проток. Натомість розгорнулися суперечності між Великою Британією та Францією у цьому регіоні.

США, після їх вступу у війну на боці Антанти в квітні 1917 р., наполягали на свободі мореплавства, в тому числі Босфором і Дарданеллами, їх нейтралізації та встановленні міжнародного контролю за функціонуванням цих важливих комунікацій. Саме до таких підходів зрештою схилилась Антанта на завершальному етапі війни, зокрема під час укладання Мудроського перемир'я з Османською імперією 30 жовтня 1918 р. та переговорів з Німеччиною стосовно підписання Комп'єнського перемир'я 11 листопада 1918 р.

У висновках сформульовані загальні підсумки дослідження та викладені основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

- Історіографічний аналіз свідчить про недостатнє вивчення досліджуваної проблеми. Історики аналізували лише окремі аспекти дипломатичної та військово-політичної боротьби великих держав за контроль над Босфором та Дарданеллами у 1870-1918 рр. Дослідники намагались показати політику своєї країни у привабливому ракурсі й критично висвітлювали позицію її супротивників. Тому більшість таких робіт є політично заангажованими. Незважаючи на те, що чинник Чорноморських проток суттєво впливав на формування та функціонування міжнародних союзів, у вітчизняній та закордонній історіографії не існує жодної ґрунтовної праці, присвяченої вивченню безпосередньо цієї тематики. Джерельна база дисертації є достатньо репрезентативною та чисельною для всебічного та цілісного вивчення теми дослідження. До наукового обігу залучені чисельні російські архівні документи, багатотомні публікації британських, німецьких, російських, османських, французьких та інших документальних джерел.

- Росія, щоб заручитися підтримкою Пруссії у «східному питанні», забезпечила їй сприятливі дипломатичні умови для переможної війни з Францією у 1870-1871 рр. Берлін за це допоміг Петербургу скасувати положення Паризького трактату 1856 р. про заборону Росії мати чорноморський військово-морський флот. Рішення Лондонської конференції 1871 р. компенсувати Османській імперії відміну «нейтралізації Чорного моря» наданням дозволу султану проводити у мирний час через Босфор та Дарданелли військові кораблі «дружніх держав» спонукало Росію шукати союзників, щоб гарантувати закриття Чорноморських проток для ворожих флотів, а за можливості й отримати право на прохід російських військово-морських сил Босфором та Дарданеллами й поширити таким чином свій вплив на Східне Середземномор'я.

- Німецький канцлер О. Бісмарк використав зацікавленість Росії у співпраці в питанні Чорноморських проток для того, щоб залучити Росію до російсько-німецько-австрійсько-угорського Союзу трьох імператорів 1873-1887 р. та російсько-німецької угоди 1887 р. З іншого боку, «залізний канцлер» скористався занепокоєнням Австро-Угорщини та Великої Британії експансією Росії на Балканах та її намаганням контролювати Чорноморські протоки, щоб втягнути їх у союзи, які мали антиросійське спрямування: німецько-австрійсько-угорський 1879 р., німецько-австрійсько-угорсько-італійський Троїстий союз 1882 р., британсько-італійсько-австрійсько-угорську Середземноморську Антанту 1887 р. Таким чином, О. Бісмарк створив підконтрольну йому систему союзів, які у 70-х - 80-х рр. ХІХ ст. забезпечили домінування Німеччини у Європі та ґарантували дипломатичну ізоляцію її головного супротивника - Франції.

- Однією з причин створення російсько-французького союзу було прагнення Росії заручитись підтримкою Франції у питанні Чорноморських проток. Париж використовував цю зацікавленість Петербурга для налагодження та поглиблення союзницьких відносин з ним на противагу Троїстому союзу.

- Під час східної кризи 1894-1897 рр. окреслилась зміна балансу сил у Східному Середземномор'ї. Російсько-французький союз перешкодив введенню військово-морського флоту Великої Британії до Чорноморських проток й таким чином зміцненню британського впливу в регіоні. Водночас посилення позицій Петербурга та Парижа відносно контролю над Босфором та Дарданеллами поступово нівелювалось проникненням Німеччини у Османську імперію.

- У роки російсько-японської війни 1904-1905 рр. виявилось, що загострення протиріч між Великою Британією та Росією стосовно Босфора та Дарданелл тимчасово унеможливило об'єднання російсько-французького союзу та французько-британської Антанти в російсько-французько-британський альянс на противагу Троїстому союзу. Німеччина скористалась конфронтацією між Лондоном та Петербургом через Чорноморські протоки для зближення з Росією.

- Під час російсько-британських переговорів 1906-1907 рр. Велика Британія, пообіцявши Росії підтримку в питанні Чорноморських проток, домоглася за це суттєвих поступок царського уряду в Ірані, Афганістані та Тібеті, а також налагодження партнерських відносин, які сподівалась використати проти Німеччини, що мало наслідком формування троїстої Антанти.

- Під час Боснійської кризи 1908-1909 рр. гострі суперечності навколо Проток суттєво заважали консолідації російсько-французько-британської Антанти й були однією з важливих причин дипломатичної поразки цього альянсу від Троїстого союзу. Натомість Росія змогла послабити зв'язок Італії з Троїстим союзом, уклавши з нею в жовтні 1909 р. угоду про підтримку Римом російської політики щодо Чорноморських проток в обмін на визнання Петербургом італійських інтересів у Тріполітанії та Кіренаїці.

- У період італійсько-турецької війни 1911-1912 рр. Велика Британія та Франція не допомогли Росії змінити режим і статус Босфора та Дарданелл на її користь, оскільки це грубо суперечило інтересам Парижа та Лондона. Міждержавні відносини в Антанті були ускладнені. Німецька дипломатія всіляко поглиблювала ці протиріччя між Росією та її партнерами, а також Російською та Османською імперіями.

- Протягом балканських війн 1912-1913 рр. різні підходи держав Антанти до проблеми Чорноморських проток послаблювали її єдність та вплив на Балканах. Велика Британія та Франція не підтримали дипломатичні зусилля Росії зупинити просування болгарської армії та грецького флоту до Проток у період першої балканської війни, а також російську протидію спробам Османської імперії відновити її позиції біля Босфора під час другої балканської війни. Німеччина, використовуючи незадоволення Болгарії та Порти російською політикою щодо Проток, спонукала їх до зближення з Троїстим союзом.

- Загострення питання Чорноморських проток й виникнення безпосередньої німецько-російської конфронтації внаслідок прибуття місії Лімана фон Сандерса до Константинополя значно поглибило міжнародну напруженість та виявило конфігурацію провідних союзів напередодні Першої світової війни. Франція рішуче підтримала Росію під час її спроб змусити Німеччину відкликати своїх військових з османської столиці. Велика Британія не бажала загострювати відносини з Німеччиною та Османською імперією, відстоюючи російські інтереси. У відповідь на посилення приготувань Росії до захоплення Чорноморських проток, Берлін та Відень активізували військово-морську співпрацю.

- Дипломатичні та військово-політичні прорахунки країн Антанти, пов'язані з проблемою Босфора та Дарданелл, та успішні дії Німеччини стосовно Проток стали однією з важливих причин вступу Османської імперії у Першу світову війну на боці центральноєвропейських держав.

- Суперечності між Росією та її західними союзниками відносно Чорноморських проток послаблювали позиції Антанти у її боротьбі з державами Четверного союзу під час Першої світової війни. Царський уряд, прагнучи до контролю над Протоками, чинив значні дипломатичні перепони зусиллям Великої Британії та Франції, які намагались оволодіти Дарданеллами у лютому-березні 1915 р. Лондон та Париж, щоб унеможливити вихід Петербурга з війни, погодились у березні-квітні 1915 р. на приєднання (після перемоги над Німеччиною) Константинополя та Проток до Росії. Такі обіцянки були перепоною укладанню сепаратного миру Османської імперії з Антантою, а також суперечили інтересам інших чорноморських держав.

- Діяльність американської дипломатії, що наполягала на свободі мореплавства, мала важливий вплив на визначення режиму та статусу Чорноморських проток. Після виходу Росії з війни, Велика Британія та Франція, внаслідок гострих суперечностей на Сході, не змогли запропонувати взаємоприйнятного рішення щодо врегулювання проблеми Проток й зрештою погодились на вимоги США про встановлення міжнародного контролю над Босфором та Дарданеллами.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Індивідуальна монографія

1. Машевський О. П. Проблема Чорноморських проток у міжнародних відносинах (1870 р. - початок 1920-х рр.) / Олег Петрович Машевський. -- Київ : Аквілон-Плюс, 2010. -- 792 c. Рецензії: Мартинов А. Босфор та Дарданелли в епіцентрі боротьби великих держав: до виходу монографії Машевського О. П. «Проблема Чорноморських проток у міжнародних відносинах (1870 р. - початок 1920-х рр.)» / А. Мартинов // Соціальна історія. -- 2010. -- Вип. VI. -- С. 131--132; Отрощенко І. В. Рецензія на монографію: Машевський О. П. Проблема Чорноморських проток у міжнародних відносинах (1870 р. - початок 1920-х рр.) / Олег Петрович Машевський. -- К. : «Аквілон-Плюс», 2010. -- 792 c. // Східний світ. -- 2010. -- № 3. -- С. 229--230.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. Політика Османської імперії щодо скасування «нейтралізації Чорного моря» (1870-1871 рр.) / О. П. Машевський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. -- К., 2005. -- Вип. 80--81. -- С. 38--41.

3. Проблема скасування «нейтралізації Чорного моря» і перегляду статусу Чорноморських проток та позиція Великобританії (1870-1871) / О. П. Машевський // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки та знахідки. -- К., 2005. -- Вип. 14. -- С. 307--324.

4. Рішення Лондонської конференції 1871 року щодо режиму Чорноморських проток / О. П. Машевський // Вісник Київського славістичного університету. Серія: Історія. -- К., 2005. -- № 23. -- С. 93--106.

5. Фактор Чорноморських проток у міжнародних відносинах у період від підписання Сан-Стефанського миру до Берлінського конгресу / О. П. Машевський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. -- К., 2006. -- Вип. 87--88. -- С. 29--33.

6. Політика Пруссії щодо перегляду режиму проток Босфор та Дарданелли в 1870-1871 рр. / О. П. Машевський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. -- К., 2006. -- Вип. 84. -- С. 114--118.

7. Проблема Чорноморських проток в діяльності європейських військово-політичних союзів 70-х - перш. пол. 80-х рр. ХІХ ст. / О. П. Машевський // Університет. -- 2006. -- № 5. -- С. 33--44.

8. Вплив «східного питання» на діяльність міжнародних союзів в кінці 80-х - на початку 90-х років XIX ст. / О. П. Машевський // Сходознавство. -- К., 2007. -- Вип. 39--40. -- С. 81--92.

9. Вплив проблеми Чорноморських проток на діяльність «Союзу трьох імператорів» у 80-х рр. ХІХ ст. / О. П. Машевський // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 6. Історія. -- К., 2007. -- № 4. -- С. 95--104.

10. Проблема Чорноморських проток в міжнародних відносинах останньої третини XIX ст.: історіографія проблеми / О. П. Машевський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. -- К., 2007. -- Вип. 89--90. -- С. 23--26.

11. Чинник Чорноморських проток у дипломатичній боротьбі великих держав у період від Адріанопольського перемир'я до Сан-Стефанського миру / О. П. Машевський // Проблеми балканістики та сходознавства. Збірник наукових праць пам'яті проф. Пархомчука С.М. / Відп. ред. академік НАН України В.А. Смолій. -- К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. -- С. 234--246.

12. Чинник Чорноморських проток у структуруванні міжнародних союзів в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. / О. П. Машевський // Часопис української історії. -- К., 2007. -- Вип. 8. -- С. 49--54.

13. Чинник Чорноморських проток у формуванні австро-німецько-російського союзу 1881 р. / О. П. Машевський // Вісник Київського славістичного університету. Серія: Історія. -- К., 2007. -- Вип. 32. -- С. 85--94.

14. Вплив проблеми Чорноморських проток на витоки російсько-французького союзу 1891-1893 рр. / О. П. Машевський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. -- К., 2008. -- Вип. 94--95. -- С. 24--27.

15. Вплив проблеми Чорноморських проток на укладання російсько-італійської угоди в Ракконіджі у 1909 р. / О. П. Машевський // Університет. -- К., 2008. -- С. 14--21.

16. Питання Босфора і Дарданелл в діяльності міжнародних союзів в період російсько-японської війни 1904-1905 років / О. П. Машевський // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. -- К., 2008. -- Вип. 17. -- С. 36--44.

17. Фактор Чорноморських проток у формуванні та діяльності міжнародних союзів в кінці 90-х рр. XIX ст. - на початку XX ст. / О. П. Машевський // Університет. -- 2008. -- № 5. -- С. 26--34.

18. Чинник Чорноморських проток у російсько-британських переговорах 1906-1907 рр. / О. П. Машевський // Вісник Київського славістичного університету. Серія: Історія. -- К., 2009. -- № 41. -- С. 139--146.

19. Проблема Чорноморських проток у політиці країн Антанти і Троїстого союзу напередодні Першої світової війни / Б. М. Гончар, О. П. Машевський // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки та знахідки. -- К., 2009. -- Вип. 18. -- С. 39--53. (Авторський обсяг 0,6 др. арк.)

20. Питання перегляду режиму Чорноморських проток у політиці Антанти протягом італійсько-турецької війни / О. П. Машевський // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. -- Дніпропетровськ, 2009. -- № 1 (63). Січень--лютий. -- С. 18--22.

21. Питання Чорноморських проток в політиці Антанти в період боснійської кризи (1908-1909 рр.) / О. П. Машевський // Наукові праці: Науково-методичний журнал. -- Т. 104. -- Вип. 91. Історичні науки. -- Миколаїв, 2009. -- С. 127--132.

22. Проблема Чорноморських проток у політиці країн Троїстого союзу в період італійсько-турецької війни / О. П. Машевський // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. -- Луганськ, 2009. -- Жовтень. -- 20 (183). -- С. 59--71.

23. Прохід крейсерів «Гебена» та «Бреслау» до Чорноморських проток і проблема вступу Османської імперії у Першу світову війну / О. П. Машевський // Сходознавство. -- К., 2009. -- С. 66--81.

24. Чинник Чорноморських проток у трансформації міжнародних союзів у період укладання російсько-британської угоди 1907 р. / О. П. Машевський // Наукові праці: Науково-методичний журнал. -- Т. 94. -- Вип. 81. Історичні науки. -- Миколаїв, 2009. -- С. 84--88.

25. Проблема Чорноморських проток в політиці країн Троїстого союзу в період східної кризи 1894-1897 рр. / О. П. Машевський // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Ї 2009. Ї Вип. 15. Ї С. 403--409.

Публікації, що додатково відображають результати дослідженя:

26. Вплив боротьби великих держав за протоки Босфор та Дарданелли на міжнародні відносини у 1877-1878 роках / О. П. Машевський // Материалы I международной научно-практической конф. [«Становление современной науки - 2006»], (Днепропетровск, 16--30 окт. 2006 г.) Том 10. -- Днепропетровск, 2006. -- С. 9--11.

27. Османська імперія в дипломатичній боротьбі великих держав щодо скасування «нейтралізації Чорного моря» (1870-1871 рр.) / О. П. Машевський // Mатеріли міжнар. наук. конф. [«Х сходознавчі читання А. Кримського присвячені 135-річчю від дня народження А. Ю. Кримського»], (Київ, 2006 р.). -- К., 2006. -- С. 140--144.

28. Проблема Чорноморських проток у міжнародних відносинах 1877-1878 років : історіографія проблеми / О. П. Машевський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. -- К., 2006. -- Вип. 82. -- С. 34--36.

29. Фактор «проблемы Черноморских проливов» в формировании европейских военно-политических союзов в 70-х - начале 80-х годов ХІХ века / О. П. Машевский // Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конф. [«Актуальні проблеми сучасних наук : теорія та практика»], (Дніпропетровськ, 2006 р.). Том 3. Історія. -- Дніпропетровськ, 2006. -- С. 71--73.

30. Чинник Чорноморських проток у взаємодії міжнародних союзів в період місії Лімана фон Сандерса / О. П. Машевський // П'ята Міжнар. науково-практична конф. молодих учених, присвячена 90-річчю Української революції 1917-- 1920 рр. [«Шевченківська весна»], (Київ, 1--2 бер. 2007 р.) / Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Історичний факультет. Секція «Історія». -- К., 2007. -- С. 481--484.

31. Фактор Черноморских проливов в русско-британском соперничестве на Ближнем и Среднем Востоке в конце 70-х - 80-х годах ХІХ века / О. П. Машевский // Материалы Международной науч. конф. [«Восток-Запад: Аспекты взаимодействия»], (Ташкент, 11 мая 2007 г.) / Нац. ун-т Узбекистана им. Мирзо Улугбека. -- Ташкент, 2007. -- № 4. -- С. 70--72.

32. Чинник Чорноморських проток в діяльності міжнародних союзів у період близькосхідної кризи 1894-1897 рр. / О. П. Машевський // Mатеріали міжнар. наук. конф. [«ХІІ сходознавчі читання А. Кримського»], (Київ, 2--3 жовт. 2008 р.). -- К. : НАН України, Ін-т сходознавства ім. А. Кримського, 2008. -- С. 188--190.

33. Вплив боротьби великих держав щодо проблеми Чорноморських проток в період балканських війн на конфігурацію міжнародних союзів напередодні Першої світової війни / О. П. Машевський // Mатеріали ІІ Міжнар. наук. конф. молодих учених, присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка [«Дні науки історичного факультету»] : праці конф., 23--24 квіт. 2009 р., Київ. Вип. ІІ : у 4-х част. / редкол. : чл-кор. НАНУ, проф. В. Ф. Колесник (голова), доц. О. Ю. Комаренко (заст. голови) [та ін.]. -- К., 2009. -- Ч. ІІ. -- С. 123--126.

Размещено на Allbest.ru