Аналіз міжнародних економічних відносин України, Угорщини, Франції та Бразилії

Адміністративно-територіальний розподіл - 26 штатів і 1 федеральний округ, де розташована столиця. Чисельність населення за оцінками на 2001 рік становила 174,5 млн. чоловік. Столиця - Бразиліа - 2,1 млн. чоловік,

Рис.1.3. Бразилія та прикордонні країни в Південній Америці

Найбільші міста: Сан-Паулу - 10,1 млн. чоловік, Ріо-де-Жанейро - 6,0 млн. чоловік, Салвадор - 2,5 млн. чоловік, Белу-Орізонті - 2,3 млн. чоловік, Форталеза - 2,2 млн. чоловік,

Державна мова - португальська. Поширені також англійська, німецька, італійська. Віросповідання - католицизм. Католики становлять- 89% населення (багато католиків африканського походження дотримуються також культу "кандомбле"), є протестанти (лютерани, методисти) й іудеї.

Релігія. Близько 80% населення Бразилії - католики. Велика частина іншого населення сповідає протестантство. Незначну частину складають іудеї, мусульмани й буддисти. Збереглися африканські культи, зокрема, кандомбле.

Грошова одиниця - бразильський реал. 1 BRR = 0.7229 USD (курс на 02.09.08).

Членство у міжнародних організаціях - СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХ, ООН, ОАД та інші.

У країні проживає приблизно половина населення Південної Америки, або третина населення Латинської Америки. Згідно з першим переписом, проведеним в 1582 році, тобто через 50 років після початку європейської колонізації, на території сучасної Бразилії проживало лише 57 тис. чоловік, включаючи 14 тис. невільників, привезених з Африки (індіанське населення не враховувалося). Через три століття, за переписом 1900 року, населення Бразилії становило 17,3 млн. чоловік, а за переписом 1980 року - 119 млн. чоловік. За чисельністю населення з 1996 року Бразилія входить до першої п'ятірки країн у світі.

Густота населення становить 20,5 чоловік на кв. км. Населення розміщається нерівномірно: 86,6% бразильців проживають на територіях північного й південного сходу та півдні, які в сукупності займають лише 36% площі країни. Крім того, в цих районах населення сконцентровано у прибережній зоні шириною декілька сотень кілометрів. Найбільш густо заселені вологі землеробські прибережні райони на північному сході Бразилії між містами Ільєус і Натал. У цій прибережній зоні, де розташовані плантації цукрової тростини, густина населення становить 100 чоловік на 1 кв. км, що у п'ять разів перевищує середній показник для всієї країни. Другий густозаселений район - південний схід із численними кавовими плантаціями. Найменш заселеною є західна Амазонія, район вологих тропічних лісів.

Расовий та етнічний склад. Населення сучасної Бразилії походить від представників трьох великих рас - монголоїдів (американських індіанців), негроїдів (африканців) і європеоїдів. Останні - здебільшого нащадки португальських іммігрантів, а в недавній час до них додалися вихідці з Італії, Німеччини, Іспанії, Польщі, а також араби з Сирії й Лівану. Унаслідок змішання всіх цих груп формується Бразильска нація. Частка білих складає близько 55%, мулатів - 38%, чорношкірих - 6%.

Перші переселенці з України прибули до Бразилії більше як 100 років тому. У 90-х роках ХІХ століття поодинокі українські родини прибули на цю землю з Галичини, потім почалася масова імміграція, а нині в країні проживає близько 500 тисяч українців (переважно у штаті Парана).

Структура населення за віком і за статтю. Бразильці у віці до 14 років складають 28,57% усього населення, від 15 до 64 років - 65,98%, 65 років і більше - 5,45%.

На 100 жінок припадає 97 чоловіків (у віці до 15 років: на 100 жінок - 104 чоловіка, від 15 до 64 років: на 100 жінок - 97 чоловіків, 65 років і більше: на 100 жінок - 68 чоловіків).

Демографічні показники. У складі населення Бразилії переважає молодь, і цим пояснюються високий коефіцієнт народжуваності - 18,45 новонароджених на 1000 чоловік, але коефіцієнт смертності немовлят є також високим - 36,96 померлих на 1000 новонароджених. Коефіцієнт смертності становить 9,34 померлих на 1000 осіб, річний приріст населення - 0,91%. Середня тривалість життя - 63,24 роки (чоловіків - 58,96, жінок - 67,73). Середня кількість дітей в однієї жінки - 2,09.

Мова. Офіційною мова Бразилії - португальська. Релігія. Близько 80% населення Бразилії - католики. Чимало людей сповідують протестантство. Серед жителів Бразилії незначну частину складають іудеї, мусульмани й буддисти. Збереглися африканські культи, зокрема, кандомбле.

Грамотність населення. У віці від 15 років читати й писати вміють 83,3% населення (станом на 1995 рік).

Бразилія - найбільша держава Латинської Америки, що займає майже половину континенту. Територія - 8511,996 тис. кв. км., що становить 5,7% від усієї суші світу. Бразилія - п'ята за величиною країна світу (після Росії, Китаю, Канади і Сполучених Штатів Америки).

Береги. На півночі береги низинні та мілкорозчленовані бухтами - долинами рік Амазонка, Туріас, Меарін, Ітапекуру; на північному сході - вирівняні з морськими терасами і глибокою затокою Тодуз-ус-Сантус, часто облямовані кораловими рифами; на сході - скелясті, з численними інгрессійними бухтами, у тому числі Гуанабара в Ріо-де-Жанейро; на крайньому південному заході - низинні, лагунові, з великим озером-лагуною Патус.

Рельєф. На півночі країни розташована Амазонська низовина (Амазонія) - глибокий тектонічний прогин, заповнений осадовими породами. На півночі вона поступово переходить у горбисті цокольні рівнини південної частини Гвіанського плоскогір'я (висота 150-700 м, окремі вершини до 1200 м), обрамлені уздовж державного кордону крутими урвищами Серрі-Імері, Серрі-Парімі і Серрі-Пакарайми (м. Рорайма, 2772 м). Майже всю решту території країни займає Бразильське плоскогір'я, що підвищується до півдня та південного сходу і круто обривається до вузького краю берегової Приатлантичної низовини. Крайові брилові масиви (Серра-ду-Мар, Серра-да-Мантикейра та інші) сягають висоти 2890 м (м. Бандейра). На захід від приатлантичних масивів і залишкового кряжу ("бразилід") - Серра-ду-Еспіньясу на місці тектонічних западин розкинувся пояс пластових і моноклінарно-пластових рівнин (лавове плато Парани й інші); у центрі і на півночі переважають цокольні плоскогір'я і рівнини, що чер-гуються з плато - шападами. На заході на територію Бразилії заходить аккумулятивна низовина верховин ріки Парагвай - Пантанал.

Для Бразилії характерний жаркий клімат. Середні місячні температури коливаються від 16 до 29 °С; лише на високих східних масивах середня температура липня від 12 до 14 °С; можливі заморозки. Але режим опадів і типи клімату різні. На заході Амазонії екваторіальний вологий клімат (опадів 2000-3000 мм на рік, амплітуди середніх місячних температур 2-3 °С), на сході Амазонії і прилягаючих пологих схилах Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв - субекваторіальний з посушливим періодом до 3-4 місяців (опадів 1500-2000 мм, на узбережжі близько 3000 мм на рік). У центрі Бразильського плоскогір'я і Пантанале - субекваторіальний вологий клімат (опадів 1400-2000 мм на рік) з великими амплітудами температур (особливо крайніх - до 45-50 °С); на північному сході плоскогір'я кількість опадів знижується до 500 мм і менше на рік, а дощі випадають вкрай нерегулярно: це район частих і тривалих посух. На східній околиці клімат тропічний пасатний, жаркий і вологий, з коротким посушливим сезоном. На півдні плоскогір'я постійно вологий клімат, тропічний на плато Парана і субтропічний у піднесених східних районах до півдня від 24° південної широти.

Внутрішні води. Річкова мережа дуже густа. Уся Амазонія, південь Гвіанського і північна частина Бразильського плоскогір'їв зрошуються системою р. Амазонка; південь Бразильського плоскогір'я - системами pічок Уругвай і Па-рана, захід - притокою Парани - р. Парагвай, схід належить до басейну р. Сан-Франсиску, північно-східна і східна окраїни плоскогір'я зрошуються короткими ріками, що впадають безпосередньо в Атлантичний океан (найбільш велика р. Парнаіба). Лише Амазонка зі своїми західними і східними притоками повноводна протягом усього року і судноплавна. Усі ріки Бразильського плоскогір'я (крім рік крайнього півдня) мають різкі коливання витрат води з бурхливими паводками (звичайно влітку), буяють порогами і водоспадами (у т.ч. Ігуасу на однойменній притоці Парани, Урубупунга і Сети-Кедас - на Парані, Паулу-Афонсу - на Сан-Франсиску), мають великі запаси гідроенергії, але судноплавні лише на коротких ділянках, за винятком Парнаіби і Сан-Франсиску.

У Бразилії переважають ліси на червоноколірних латеритних (ферралітних) ґрунтах. За запасами твердої деревини Бразилія займає 1-е місце у світі. Густі вологоекваторіальні вічнозелені ліси - гілеї, або сельвас, з коштовними видами дерев (понад 4000 видів) займають західну частину Амазонії; під ними розвинуті підзолисті латеритні ґрунти. На сході розташовані низовини. На невисоких схилах, що обрамляють Гвіанське і Бразильське плоскогір'я, у зв'язку з наявністю посушливого сезону, поширені листопадно-вічнозелені ліси, а в ґрунтах процес підзолення виражений слабше та мінливо. Подібні типи ґрунтів і рослинності, але з проявом висотної поясности, властиві східним, навітряним і високим схилам та масивам Бразильського плоскогір'я; їхні західні схили одяг-нені переважно сезонно вологими лісами. Центральна частина плоскогір'я зай-нята саваною (кампос) на червоних латеритних ґрунтах, місцями зі щільною корою - кангою: найбільш поширені чагарникові мілкодеревні савани - кампос серрадос; уздовж рік простягаються галерейні ліси, у яких особливо коштовна воскова пальма карнауба. На сухому північному сході плоскогір'я - напівпустельне рідколісся (каатинга) із ксерофітних і сукулентних дерев та чагарників, на червоно-коричневих і червоно-бурих ґрунтах.

Федеративна Республіка Бразилія - президентська федеративна республіка. На референдумі 1993 р. виборці зробити вибір між республікою і монархією, а також між президентською і парламентською системами правління. У результаті була віддана перевага республіці з президентським правлінням. Нова конституція, обнародувана у 1988, надала виборчі права всім громадянам по досягненні 16 років, включаючи безграмотних, і забезпечила прямі вибори президента і віце-президента. Обидва вони обиралися на п'ятирічний термін і не підлягали переобранню. Якщо кандидат у президенти не отримував абсолютної більшості голосів у першому турі голосування, призначалися повторні вибори одного з двох кандидатів, які набрали найбільше кількість голосів в першому турі.

Главою держави, уряду і верховним головнокомандуючим збройних сил є президент. Він володіє повноваженнями видавати надзвичайні укази, які відміняються через 30 днів, якщо їх не схвалить конгрес, але кожні 30 днів укази можуть видаватися повторно.

Найвищий законодавчий орган - Національний конгрес - складається з двох палат: верхньої - федерального сенату (81 місце) і нижньої - палати депутатів (503 місця). Вибори проводяться прямим таємним голосуванням. Сенатори обираються по три представники від кожного штату і федерального округа Бразилія терміном на вісім років, а депутати - пропорційно чисельності населення терміном на чотири роки.

1.3.2 Економічна ситуація в Бразилії

Виділяють п'ять великих економічних районів Бразилії:

1. Північ, що включає широкий басейн Амазонки, займає 45% площі країни, де на початку 1990-х років проживало 7% загальної чисельності населення країни. Тут, незважаючи на наявність декількох промислових районів, переважає сільське господарство, особливо обробка цукрової тростини, бавовни й какао, а також тваринництво.

2. Північний схід (18% площі і 29% населення країни) - густонаселений сільськогосподарський район, що спеціалізується на вирощуванні цукрової тростини.

3. Південний схід (11% площі і 43% населення) - найбільш розвинений район, де виробляється понад 80% промислової продукції Бразилії; до того ж сільське господарство цього району постачає більшу частину кави, соєвих бобів, цукру й продукції тваринництва.

4. Південь (7% площі і 15% населення) - важливий сільськогосподарський район, де виробляється рис, пшениця, соєві боби, вино й м'ясо. Тут також знаходяться промислові центри, що швидко розвиваються.

У центрально-західному районі (19% площі і 7% населення) провідною галуззю є сільське господарство з переважанням тваринництва; в окремих місцевостях обробляють соєві боби, рис та інші культури.

Гірничодобувна промисловість - у цій галузі велику роль відіграє іноземний капітал, особливо США, а також Канади, Японії, Франції та інших країн. Однією з найважливіших корисних копалин є марганцева руда. Видобуток міді, свинцю, цинку, нікелю ведеться переважно для внутрішнього ринку. Крім того, Бразилія постачає на світовий ринок стратегічну сировину: вольфрам, ніобій, берилій, тантал, цирконій, кристалічний кварц і слюду. Розвивається видобуток радіоактивних мінералів, що містять уран, торій, монацитові піски.

Наприкінці 1970-х - початку 1980-х років у різних частинах Амазонії були відкриті родовища золота, що викликало справжню золоту лихоманку. Туди прибуло більше як 300 тис. старателів, а потім ряд гігантів світової золотопромисловості з Канади, США і ПАР. За 1990-1995 роки видобуток золота зріс з 40 до 80 т на рік. У Бразилії добувають дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння - алмази, топази, сапфіри, аквамарини.

За рахунок власних ресурсів потреби Бразилії у нафті задовольняються приблизно наполовину. Добич веде державна нафтова компанія "Петробраз" на шельфі Ріо-де-Жанейро, в районі Реконаву (штат Баїя) і в гирлі р.Сан-Франсиску (штати Сержіпі й Алагоас). В Амазонії був відкритий басейн Солімойнс, перспективний за можливими запасами нафти й газу.

Родовища кам'яного вугілля розробляються у штатах Санта-Катарина і Ріу-Гранді-ду-Сул. Унаслідок високої підзолисті, це вугілля має невисоку якість. Річний видобуток кам'яного вугілля не перевищує 5 млн. т.

На частку обробної промисловості припадає понад чверть ВВП країни. Важливе місце у структурі промислового виробництва займають важка і хімічна промисловість та нафтопереробка.

Розвинена чорна металургія, повністю забезпечена власним високоякісним залізняком. Значна частина коксу імпортується; досі застосовується деревинне вугілля. Щорічно виплавляється близько 26 млн. т чавуну і сталі. У кольоровій металургії найбільш розвиненим є виробництво алюмінію, яке контролюється капіталом США і Канади.

Машинобудування - на його частку припадає 30% усього промислового виробництва Бразилії (за вартістю). Виділяється автомобілебудування, що контролюється іноземним капіталом (США, Німеччина, Японія та інші). Найбільші центри автомобілебудування - Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро. Тракторобудування (до 50 тис. тракторів на рік) також знаходиться в руках іноземних фірм. Серед латиноамериканських країн Бразилія виділяється за обсягом продукції верстатобудування.

Бразилія займає провідні позиції з виробництва морських суден. Усі великі верфі знаходяться в бухті Гуанабара і контролюються капіталом Японії.

У Сан-Жозе-дус-Кампус (шт. Сан-Паулу) працює великий авіаційний завод, що постачає пасажирські літаки для місцевих ліній та в інші країни світу.

Електротехнічна промисловість розвинена в Кампінасі (шт. Сан-Паулу) і Ріо-де-Жанейро. Бразилія виробляє електронно-обчислювальну техніку і постачає на світовий ринок мікросхеми, напівпровідники та іншу продукцію (найбільший центр - Кампінас). Потреби в обладнанні у різних галузях на 80-90% задовольняються за рахунок національної промисловості.

Хімічна й нафтохімічна промисловість - це найбільш динамічні галузі. Виробляються каустична сода, кислоти, барвники, азотні й фосфорні добрива, синтетичні волокна, синтетичний каучук, пластмаси, вибухові речовини, ліки тощо. На основі переробки нафти діють великі нафтохімічні комплекси в Кубатані (шт. Сан-Паулу), Камасарі (шт. Баїя) і в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул.

Целюлозно-паперова промисловість - сконцентрована на південному сході і в штаті Парана (близько 5 млн. т паперу на рік, третина з них йде на експорт).

У легкій промисловості переважає національний приватний капітал. Деякі галузі працюють на експорт: цукрова, м'ясна, маслоробна, тютюнова. Бразилія займає перше місце у світі по виробництву й експорту концентрованого та замороженого апельсинового соку і друге - по експорту переробленого м'яса птахів.

Бавовняне виробництво дає 2/3 текстильної продукції, істотна частина якої вивозиться. Виробляються тканини із штучного волокна й трикотаж. Близько половини текстильної продукції дають підприємства Сан-Паулу, близько чверті - Ріо-де-Жанейро. Розвиненою є шкіряно-взуттєва галузь. Значна частина її продукції виробляється на експорт (найбільші центри - Сан-Паулу й Нову-Амбургу в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул).

У сільському господарстві зайнято 30% економічно активного населення. Деякі сільськогосподарські культури Бразилії мають великі ринки збуту за кордоном, інші виробляються, головним чином, для внутрішнього споживання. Серед експортних культур виділяється кава, соя, цукрова тростина, какао, рис і апельсини. До важливих продуктів, що споживаються переважно в Бразилії, відносяться бавовна, боби, кукурудза й пшениця.

Тваринництво має переважно м'ясний напрям і дає 40% (за вартістю) продукції сільського господарства. За розмірами поголів'я великої рогатої худоби Бразилія випереджає будь-яку іншу країну, крім Індії. М'ясо, вовна і шкіра частково експортуються.

Лісами зайнято більше як 60% території Бразилії. Країні належить перше місце по запасах деревини цінних порід. Найбільше значення має збір латексу дикорослих каучуконосів (30-50 тис. т на рік) у вологих тропічних лісах Ама-зонії, Бразильського горіху, карнаубського воску, плодів пальми бабасу й олійного дерева ойтисики на північному сході і "парагвайского чаю" на півдні. Заготівля деревини араукарі ведеться на півдні. Значна частина продукції лісового господарства йде на експорт.

Незважаючи на досить велику довжину берегової лінії, рибальство в Бразилії слабо розвинене. Промисел ведеться на малих суднах поблизу берегів Санта-Катаріни і Ріу-Гранді-ду-Сул на півдні та Сан-Паулу на південному сході. Продукція реалізується безпосередньо на березі. Рибопереробна промисловість малорозвинена. 40% переробки здійснюється десятьма компаніями, в основному на півдні.

Високе транспортне освоєння характерне тільки для прибережних районів півдня, південного сходу і північного сходу. Основну роль відіграє автомобільний транспорт, на частку якого доводиться переважна частина перевезень пасажирів. Загальна довжина автомобільних шляхів - понад 2 млн. км, з них лише близько 10% із твердим покриттям. Велике значення для освоєння Амазонії має не так давно побудований Трансамазонський шлях, який, однак, поки не весь забезпечений твердим покриттям.

Довжина мережі залізниць становить близько 30,5 тис. км, із яких 24,7 тис. км - вузькоколійні. Загальна довжина електрифікованих залізниць - близько 2,5 тис. км.

Довжина річок, судноплавних у будь-яку пору року, становить понад 31 тис. км, однак найбільш зручні водні шляхи (Амазонка з притоками, Сан-Франсіску, Парана, Парагвай) віддалені від основних економічних центрів Бразилії. Велике значення мають каботажні перевезення вздовж атлантичного узбережжя країни. Зовнішні зв'язки обслуговуються морським і повітряним транспортом. Найбільші морські порти - Сантос, Ріу-Гранді, Ріо-де-Жанейро, Віторія, Ресіфі, Сан-Луїс, Манаус.

Широко розвинене повітряне сполучення між 150 містами країни. Тільки найбільших аеропортів нараховується 29.

Основні зовнішньоторговельні партнери Бразилії - країни ЄС (27% товарообігу), Латинської Америки (21%), США (20%) і країни Азії (15%).

Основні статті експорту: залізняк, боксити, чавун, сталь, автомобілі, літаки, електронні прилади, кава, цукрова тростина, соя, какао, тропічні фрукти, апельсиновий сік. Головні експорт-партнери: США, Аргентина, Німеччина, Нідерланди, Японія.

Основні статті імпорту: промислова сировина (нафта, вугілля, кольорові метали), машини й обладнання, хімічні продукти, напівфабрикати, зерно.

Головні імпорт-партнери: США, Аргентина, Німеччина, Японія, Італія.

Торгівля з Україною - основні статті імпорту Бразилії з України: добрива, продукція металургійного комплексу та хімічної промисловості, електричне обладнання, насоси, частини до двигунів, синтетичні алмази, колагени.

Основні статті експорту Бразилії до України: боксити, кава, тютюн, медичне обладнання, інструменти, оптичні прилади.

1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна - Бразилія

Федеративна Республіка Бразилія (ФРБ) була однією з перших держав світу, які визнали незалежність України (26.12.91). Дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені 11 лютого 1992 року. Посольство ФРБ в Україні діє з 4 січня 1995 року, з липня 1995 року функціонує Посольство України у Бразилії. 24 серпня 1996 року у столиці штату Парана м. Куритиба було відкрито Генеральне консульство України (з січня 2002 р. - Консульство України). 31 травня 2000 р. у м. Ріо-де-Жанейро було засновано відділення Посольства України. У січні 2002 р. зазначене відділення було перетворено на Генеральне консульство України.

Окрім Спільної декларації, загальна кількість договірно-правових документів між двома країнами досягає 38, з яких - 3 міждержавні, 8 - міжурядові. На стадії підготовки до підписання знаходяться ще 10 двосторонніх документів.

Умови та правила працевлаштування іноземців в Бразилії регулюються Постановою Міністерства праці Бразилії “Про порядок отримання дозволу на працевлаштування з метою видачі постійних віз іноземним інвесторам (фізич-ним особам) від 25.11.1998 року.

Відповідно до цього документу, Міністерством праці Бразилії всебічно вивчається фінансова спроможність інвестора, який має володіти фінансовими активами в розмірі на менше 200 тис дол. США, можливий економічний ефект від запропонованих інвестицій, з урахуванням необхідності принаймні 10 нових робочих місць, а також суспільна користь від цього проекту. У разі позитивного розгляду, до МЗС Бразилії подається рекомендація про видачу постійної візи іноземцю, який висловив бажання щодо довготермінового перебування у Бра-зилії з метою інвестування власних коштів іноземного походження в економіку цієї країни.

У цьому випадку заява на отримання постійної візи має супроводжуватися такими документами:

- відповідний акт або контракт з підприємством, в яке передбачено інвестування коштів;

- бізнес-план інвестування та схема залучення до здійснення проекту громадян Бразилії;

- сертифікат реєстрації іноземного капіталу з метою інвестування, виданий Центральним банком Бразилії;

- підтвердження відповідного банку Бразилії про отримання коштів, переведених заявником, у розмірі не менше 200 тис. дол. США;

- затверджене відповідним чином доручення заявника на ведення його справ представником - громадянином Бразилії;

- інші документи загального плану (анкети, формуляри та ін.), які вимагаються міністерством праці;

Після детального розгляду справи, міністерство праці подає свої рекомендації МЗС Бразилії щодо доцільності видачі заявнику постійної візи.

Прибувши до Бразилії, іноземний інвестор отримує тимчасове посвідчення іноземця терміном на 2 роки. У разі невиконання протягом цього періоду інвестиційного проекту, термін дії посвідчення не продовжується, а відповідні рекомендації Міністерства праці вважаються анульованими.

Сучасні процеси у сфері трудової міграції в Бразилії відзначаються активізацією роботи з перегляду та доповнення законодавчої бази, зокрема, щодо залучення до країни іноземців - фахівців високого рівня. Серед основних тенденцій у сфері трудової міграційної політики в Бразилії є:

- визначення за пріоритетний напрямок залучення інтелектуального потенціалу представників інших держав для інтенсифікації науково-технічного розвитку країни;

- створення сприятливих інвестиційних умов для залучення іноземного капіталу з метою розбудови національної економіки;

- посилення контролю за в'їздом та перебуванням у країні осіб з низьким рівнем кваліфікації на фоні зростаючого рівня безробіття з метою запобігання росту конкуренції в питаннях працевлаштування;

- приведення внутрішньої правової бази у відповідність з міжнародними нормами.

Для в'їзду до Бразилії українські громадяни повинні мати чинний закордонний паспорт.

Бразильські візи (окрім транзитних) - багаторазові. В'їзд до країни має відбутися протягом 90 днів від дати видачі візи. Продовження терміну дії віз є компетенцією Департаменту федеральної поліції Бразилії.

Видача візи Посольством Бразилії означає попередній дозвіл на в'їзд та перебування в країні. Право надання дозволу належить Відділу морської, авіаційної та прикордонної поліції Міністерства юстиції, який може скасувати видану візу.

Бразильське законодавство не передбачає видачі колективних віз.

У процесі розгляду питання щодо надання будь-якої візи Посольство Бразилії має право вимагати пред'явлення додаткових документів.

Туристична віза

Така віза надається особі, яка має намір відвідати Бразилію з метою відпочинку або знайомства з країною, не збирається емігрувати до Бразилії або займатися там оплачуваною трудовою діяльністю.

Туристична віза також надається учасникам спортивних змагань та мистецьких конкурсів, які не передбачають оплату участі бразильською стороною, що не виключає можливості отримання учасниками призів, у тому числі й грошових. Це саме правило застосовується до учасників конгресів, конференцій та семінарів.

Для отримання туристичної візи необхідно подати до Посольства Бразилії:

· паспорт (термін дії якого закінчується не менш ніж за 6 місяців);

· заповнену анкету, підписану пред'явником паспорта;

· фотокартку (кольорову або чорно-білу, будь-якого розміру);

· оригінал авіаквитка з датами в'їзду в Бразилію та виїзду з неї;

· документи, що підтверджують фінансову спроможність перебування в Бразилії (виписки про наявність грошей на банківському рахунку чи на кредитній картці, квитанція про придбання "тревелчеків");

· письмове посвідчення від бразильської сторони про бронювання номера в готелі та про фінансову спроможність заінтересованої особи, якщо поїздка організується бразильською туристичною фірмою;

· суму консульського збору.

Громадяни інших країн, що хотіли б отримати бразильську візу в Посольстві Бразилії в Україні, мають звернутися за консультацією до консульського відділу Посольства. Інформація про процедуру отримання віз громадянами інших країн міститься також на сторінці консульської служби Міністерства закордонних справ Бразилії (www.mre.gov.br).

Тимчасові службові візи

Тимчасові службові візи (VITEM) класифікуються в залежності від діяльності, що здійснюватиметься в Бразилії:

VITEMІ - для культурної, науково-дослідницької, навчальної, спортивної діяльності та, як виняток. для лікування;

VITEM II - для ділових подорожей, зйомок фільмів, в окремих випадках - для екіпажів транспортних засобів, як виняток - для усиновлення;

VITEM III - для діячів культури та мистецтв, спортсменів;

VITEM IV - для студентів чи стипендіатів бразильських навчальних закладів, зокрема релігійних;

VITEM V - для робітників, що працюють на основі трудового договору, для добровольців, що беруть участь в культурних та соціальних програмах, технічних асистентів та стажистів центрів підвищення кваліфікації;

VITEM VI - для кореспондентів іноземних засобів масової інформації;

VITEM VII - для релігійних місіонерів.

Інформація щодо документів, необхідних для отримання зазначених типів віз, надається безпосередньо консульським відділом Посольства.

Щоб бути чинними на території Бразилії, будь-які документи мають бути легалізовані Міністерством закордонних справ України та консульським відділом Посольства Бразилії.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, УГОРЩИНОЮ, ФРАНЦІЄЮ ТА БРАЗИЛІЄЮ

2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією

В табл.2.1 наведені результати пошуку та аналізу базових показників міжнародної торгівлі України в цілому та безпосередньо з обраними країнами - Угорщиною, Францією і Бразилією протягом 2005 -2007 років.

На рис.2.1 - 2.3 наведені результати порівняльного аналізу обсягів населення територій та ВВП України та досліджуємих країн - Угорщини, Франції і Бразилії за 2007 рік [35].

Рис.2.1. - Порівняльний аналіз ВВП України та досліджуємих країн у 2007 році (в млн.доларів США)

Рис.2.2. - Порівняльний аналіз обсягів населення та території України та досліджуємих країн у 2007 році

Рис.2.3. - Порівняльний аналіз життєвого рівня (ВВП на 1 особу населення в доларах США за рік ) України та досліджуємих країн у 2007 році

Як показує аналіз даних, наведених в табл.2.1 та на графіках Рис.2.1 - 2.3, економічні показники порівняння можливостей на світовому ринку України та Угорщини, Франції і Бразилії у 2005 - 2007 роках характеризуються наступним:

1. Рівень ВВП ( приведений для всіх країн до млн.доларів США) в Україні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року менше ніж:

- в 1,37 раза у порівнянні з Угорщиною;

- в 14,65 раза у порівнянні з Францією;

- в 13,00 раза у порівнянні з Бразилією;

2. Рівень життя, характеризуємий середнім рівнем ВВП на кожного жителя країни(приведений для всіх країн до доларів США) в Україні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року менше ніж:

- в 6,41 раза у порівнянні з Угорщиною;

- в 11,38 раза у порівнянні з Францією;

- в 3,32 раза у порівнянні з Бразилією;

3. Територія України за площею більше/менше, ніж площа досліджуємих країн в:

- в 6,49 раза більша у порівнянні з Угорщиною;

- в 1,1 раза більша у порівнянні з Францією;

- в 14,16 раза менше у порівнянні з Бразилією;

4. Населення України у порівнянні з населенням досліджуємих країн :

- в 4,66 раза більше у порівнянні з Угорщиною;

- в 1,28 раза менше у порівнянні з Францією;

- в 3,91 раза менше у порівнянні з Бразилією;

Таким чином, маючи переваги в чисельності населення та площі території, Україна має рівень життя населення від 6,4 раза гірший у порівнянні з Угорщиною.

Рівень економіки Франції та Бразилії по ВВП для України є практично недотягненим, навіть при приведенні чисельності населення до рівних умов по 50 млн.осіб в кожній з країн.

Таблиця 2.1

Показники міжнародної торгівлі України в цілому та з Угорщиною, Францією і Бразилією за 2005 - 2007 роки [34], [35]

Рис.2.4. - Динаміка абсолютних обсягів зовнішньоторгівельного обороту України та досліджуємих країн у 2005 - 2007 роках (в млн.доларів США)

Рис.2.5. - Динаміка абсолютних обсягів сальдо зовнішньої торгівлі України та досліджуємих країн у 2005 - 2007 роках (в млн.доларів США)

Рис.2.6. - Динаміка питомої ваги обсягів експорту з України в досліджує-мі країни у 2005 - 2007 роках в % від загального обсягу експорту з України

Рис.2.7. - Динаміка питомої ваги обсягів імпорту в Україну з досліджуємих країн у 2005 - 2007 роках в % від загального обсягу імпорту в Україну

Як показує аналіз даних, наведених в табл.2.1 та на графіках Рис.2.4 - 2.7, зовнішньоекономічні операції між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією за 2005 - 2007 роки характеризуються наступним:

1. Обсяги зовнішньоторгівельного обороту (ЗТО) України з Угорщиною значно перевищують обсяги обороту з Францією і Бразилією(рис.2.4), але динаміка росту обсягів ЗТО України з Бразилією (темп росту 2006 -2007 становить 191%) характеризується більшим темпом росту, ніж ЗТО України з Угорщиною (темп росту 2006 -2007 становить 141%) та ЗТО України з Францією (темп росту 2006 -2007 становить 135%).

2. Сальдо зовнішньої торгівлі (ЗТ) України із всіма трьома країнами у 2007 році є негативним, тобто імпорт з цих країн в Україну перевищує експорт з України в досліджуємі країни (рис.2.5).

При цьому динаміка нарощування негативного сальдо ЗТ України з Францією за 2005 - 2007 роки характеризується темпом росту сальдо в 140,94%, України з Бразилією - темпом зменшення сальдо в 69,0%, України з Угорщиною - переходом від позитивного сальдо ЗТ у 2005 -2006 роках до негативного сальдо у 2007 році.

Таким чином, зростання обсягів ЗТО у 2005 -2007 роках України з Угорщиною і Францією відбувається за рахунок більш інтенсивного зростання імпорту з цих країн, ніж експорту з України в досліджуємі країни, тобто Україна не виробляє в необхідній кількості експортно-привабливу продукцію та послуги для Угорщини та Франції. Зростання обсягів ЗТО у 2005 -2007 роках України з Бразилією відбувається за рахунок більш інтенсивного зростання експорту в цю країну, тобто Україна почала виробляти експортно-привабливу продукцію та послуги для Бразилії.

3. Аналіз питомої ваги експорту та імпорту в досліджуємі країни, відносно загальних обсягів експорту та імпорту України у 2005 -2007 роках, показує (рис.2.6, 2.7):

- відносна частка експорту в Угорщину зросла з рівня 1,53%(2005) до рівня 1,93%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Угорщини зросла з рівня 1,46%(2005) до рівня 1,73%(2007), що характеризує Угорщину як вагомого зовнішньоекономічного партнера України;

- відносна частка експорту в Францію зросла з рівня 0,44%(2005) до рівня 0,76%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Франції зросла з рівня 1,80%(2005) до рівня 1,85%(2007), що характеризує Францію як одностроннєго зовнішньоекономічного партнера України, для якого імпорт із Украни є нецікавим;

- відносна частка експорту в Бразилію зросла з рівня 0,24%(2005) до рівня 0,57%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Бразилії впала з рівня 0,71%(2005) до рівня 0,60%(2007), що характеризує Бразилію як одностороннього зовнішньоекономічного партнера України, для якого можливості імпорту в Україну є нецікавими;

В Додатку Б наведена динаміка обсягів експорту-імпорту між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією по декількам характерним групам товарів у 2006 -2008 роках.

Як показує аналіз даних , наведених в табл.Б.1 Додатку Б:

- Україна цікавить Угорщину, Францію, Бразилію як імпортер кави, автомобілів, тракторів, будівельної автотехніки;

- Україна, як експортер, цікавить Угорщину при поставках пшениці і ячменю(мінімальні витрати на транспортування) та виробник феросплавів;

- Україна, як експортер, цікавить Францію тільки як виробник феросплавів, пшениця, соняшник, метал України для Франції не є предметом експорту;

- Україна, як експортер, цікавить Бразилію тільки як виробник феросплавів, пшениця, соняшник, метал України для Бразилії не є предметом експорту;

Таким чином, Україна - експортер сільськогосподарских і природних ресурсів, Україна - імпортер технологічно складних механізмів, автомобілів, компьютерної та телевізійної техніки.

2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією

В українських офіційних та неофіційних джерелах, у тому числі у ЗМІ, можна знайти різні оцінки кількості українських трудових мігрантів, які протягом останніх років виїхали з України. При цьому діапазон таких оцінок коливається від 2 до 7 млн. осіб. І це не дивно. Адже вирахувати точну або хоча б приблизну кількість українських заробітчан за кордоном надзвичайно важко, зважаючи на переважно нелегальний характер їх перебування там та небажання ставати об'єктом обліку як українських консульських служб, так і міграційних служб країни перебування.

Труднощі в цих оцінках також полягають ще й у тому, що кількість трудових мігрантів не є сталою величиною і значно коливається залежно від багатьох чинників, не в останню чергу від пори року, сягаючи свого піку у літні місяці.

Водночас однією з причин цього є неефективність існуючої системи обліку статистичної інформації у сфері трудової міграції, а також відсутність єдиного державного органу, відповідального за збір такої інформації, її узагальнення та аналіз.

Так, згідно даних митного обліку, країнами, до яких громадяни України виїжджали у 2007 р. найчастіше, є: Росія - 6,1 млн., Польща - 4,2 млн., Угорщина - 1,8 млн., Молдова - 1,3 млн., Білорусь - 0,9 млн., Словаччина - 262 тис., Туреччина - 177 тис., Румунія - 116 тис., Чехія - 97 тис., ФРН - 96 тис..

Згідно з цими даними, можна прогнозувати розподіл питомої ваги трудових мігрантів, серед маси туристів та «псевдотуристів» (рис.2.1).

Згідно з даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Ombudsmen), в Польщі кожного року працює майже 300 тисяч українців, в Че-хії - 200 тис., в Словакії - 30 тис., в Угорщині - 30 тис.,в Португалії - 150 тис., в Іспанії і Італії - майже по 100 тис., а в Греції -50 тис. [26].

Рис.2.8. Аналітично-прогнозна інформація про структурні напрямки трудової міграції з України в основні країни світу [15]

Великі обсяги перетину громадянами України кордону з Росією, Польщею, Угорщиною, Молдовою та Білоруссю, крім географічного чинника, зумовлені передусім безвізовим режимом, який діє з цими країнами, і в цілому, за винятком Молдови, збігаються з напрямами традиційної трудової міграції громадян України за кордон.

Водночас дані перетину громадянами України кордону з країнами Західної Європи, на думку Уповноваженого з прав людини, не відображають реальної ситуації [ ].

Адже виїзд громадянина України до Австрії чи Угорщини не обов'язково означає, що ця країна є остаточним пунктом його призначення. Офіційно в'їхавши в Францію за Шенгенською візою, виданою Посольством Франції в Україні, громадянин України може опинитися як нелегальний трудовий мігрант у будь-якій іншій країні Шенгенської зони, зокрема в Португалії чи Італії.

Таким чином, можна проаналізувати об'єктивно тільки передумови трудової міграції, наведені в табл.2.1, серед яких головні:

Рівень реального безробіття та рівень життя в Україні;

Рівень реального безробіття та рівень життя в країні трудової міграції;

Наявність в країні міграції вільних «непрестижних» робочих місць, які не бажають займати коренні жителі країни;

Віддаленість країни міграції - вартість міграції;

Візовий чи безвізовий режим в'їзду в країну трудової міграції;

«Жорсткий, контрольований державою» режим трудового мігранта чи можливість нелегального працевлаштування трудовим мігрантом без спеціальної трудової візи.

Трудова міграція, оскільки йдеться про переміщення значних людських потоків, має безпосередній вплив на демографічну ситуацію як у країнах-донорах трудових мігрантів, так і в країнах-реципієнтах.

Відомо, що у переважній більшості країн світу, зокрема розвинутих, склалась напружена демографічна ситуація: відбувається природне зменшення населення як стійкий і довготривалий чинник, в основному за рахунок низького рівня народжуваності з одночасним його постарінням. Внаслідок цього змінюється вікова структура населення: за рахунок людей похилого віку збільшується кількість непрацездатного і зменшується група працездатного населення та дітей. А це в свою чергу збільшує чисельність споживачів вироблюваного продукту і зменшує кількість тих, хто цей продукт виробляє.

Погрішення демографічної ситуації викликає серйозне занепокоєння правлячих кіл та широкої громадськості багатьох країн, що негативно впливає на загальний стан суспільства і його соціально-економічний розвиток. Оскільки демографічні процеси змінюються повільно, протягом тривалого часу, то забезпечити необхідний економічний розвиток країни можна за рахунок залучення трудових людських ресурсів з інших країн, тобто за рахунок трудящих-мігрантів. Саме цей фактор і використовується країнами, де склалась напружена демографічна ситуація

Таблиця 2.2

Індикатори ринку праці України та Угорщиною, Францією і Бразилією
за 2005 - 2007роки [34],[35]

Зазвичай за нульової міграції та стійкого рівня смертності для забезпечення відтворення балансу населення рівень народжуваності має становити 2,2 дитини на одну жінку дітородного віку. У наш час цей показник у країнах ЄС становить 1,4.

За таких обставин чи не єдиним порятунком від негативних наслідків демографічної кризи для країн ЄС є збільшення обсягів імміграції, інакше ці країни очікує поступове вимирання. Так, за оцінками експертів, до 2050 р. населення Італії зменшиться з 57 до 41 млн. осіб, Великої Британії - з 59 до 56 млн. тощо. Крім цього населення цих країн неухильно старіє. Якщо у 1950 р. лише 12% населення найбільш розвинутих країн світу досягло пенсійного віку (понад 65 років), у 2000 р. ця цифра сягнула-19%, а в 2050 р. очікується - 33%. Це означатиме поступове посилення навантаження на працюючих, які будуть змушені соціально забезпечувати все більшу кількість пенсіонерів, утримання яких в 2,5 раза дорожче, ніж утримання дитини.

Таким чином, одним із виходів із цієї кризової ситуації є об'єктивна необхідність збільшення потоку мігрантів до найбільш розвинутих країн Європи та світу. Так, за підрахунками спеціалістів ООН з демографії, у 1999 р., тільки для того щоб зберегти теперішнє співвідношення між працюючим населенням і пенсіонерами, а також для забезпечення достатньої кількості робочої сили, щоб конкурувати на глобалізованому світовому ринку, для країн Європейського Союзу в наступні 25 років потрібні 135 млн. іммігрантів.

Це означає, що демографічна ситуація в розвинутих країнах світу і в Європі зокрема призводитиме до залучення все більшої кількості трудових мігрантів з інших країн світу для забезпечення стабільного розвитку цих країн.

Таким чином, низький рівень життя та оплати праці в Україні є реальною загрозою масової трудової міграції населення в країни, які будуть створювати спеціальні умови для висококваліфікованих трудових мігрантів з України, які мають вищу освіту та досвід кваліфікованої роботи.

Проте на сучасному етапі, переважна більшість українських трудових мігрантів є нелегалами в повному розумінні - особами, які і перебувають, і працюють поза межами правового поля країни перебування. Саме ця категорія мігрантів перебуває у найбільш тяжкому становищі. Такі особи, більшість з яких перебуває на території країн - членів ЄС, майже повністю безправні у обстоюванні своїх прав, повністю залежні від роботодавця. При оформленні на роботу такі особи зазвичай укладають лише усний контракт, який, як правило, не дотримується, передусім порушується їх право на належні умови праці, на отримання належної та своєчасної винагороди, соціальні гарантії тощо.

Стосовно українських мігрантів-нелегалів надходять до Уповноваженого [15] численні звернення, в яких йдеться про факти порушення прав людини. Це викликано передусім проблемами, пов'язаними з їхнім правовим статусом у країні перебування. Адже нелегальне становище таких осіб, їх правова неграмотність (часто вони не мають ніякого уявлення про обсяг своїх прав та методи їх захисту, стаючи внаслідок цього об'єктом шахрайств та інших злочинних посягань) ускладнюють та обмежують можливості дипломатичних представництв України за кордоном по захисту їхніх прав та свобод.

Крім того, такі особи фактично позбавлені можливості і самостійно відстояти свої порушені права в суді або в інший спосіб, зважаючи на відсутність належним чином оформлених контрактів, а також той факт, що звернення до офіційних органів означає для них автоматичну депортацію з країни перебування.

Як правило, нелегали, або, як їх ще називають, “недокументовані робітники", змушені погоджуватися виконувати роботу без урахування їхнього фаху та без ніякого захисту.

Такому стану речей є об'єктивні пояснення. Адже все більше громадян розвинутих країн відмовляються виконувати найбільш важку, небезпечну та брудну роботу. При цьому не бажають це робити навіть під загрозою безробіття, вважаючи кращим виходом для себе отримання державної соціальної допомоги. Цей процес дедалі наростає, адже все більше молоді в розвинутих країнах отримує вищу освіту і відповідно претендує на більш високооплачувану та престижну роботу. Тому некваліфікована робота залишається тим, для кого не має значення, яку саме роботу виконувати, якщо вона непогано оплачується. До цієї категорії осіб належать, зокрема, і мігранти-нелегали, в тому числі українці.

Зростанню масштабів нелегальної міграції сприяють і самі роботодавці країни перебування трудових мігрантів, які часто зацікавлені у використанні саме нелегальної робочої сили, що дає їм можливість значно зменшити виробничі витрати, не дотримуючись законодавчо встановлених соціальних стандартів.

Українських трудових мігрантів переважно наймають для виконання некваліфікованої, непрестижної роботи власники невеликих фірм, приватні особи. Наші громадяни задіяні також у приватному секторі та у сфері послуг, зокрема, у сільському господарстві на збиранні врожаю, на будівництві, доглядають за дітьми та літніми людьми, працюють у барах та інших розважальних закладах. При цьому виконувана робота залежить від віку та статі трудових мігрантів, а також від країни, де вони працюють.

Характерною рисою сучасних міграційних процесів в Україні є активна участь у них як чоловічого, так і жіночого населення, тільки до одних країн переважає жіноча міграція, до других - чоловіча. До перших відносять насамперед Італію, де переважна більшість громадян України (за даними соціологічних опитувань - понад 90% жінок і майже 40% чоловіків) зайняті в таких сферах, як прибирання та догляд за хворими, дітьми та особами похилого віку - традиційно “жіночими” сферами, а також Туреччину та Японію, де віддавна склався попит на жіночі послуги у сфері розважальної індустрії. До других країн, з переважанням чоловічої міграції відносять Португалію, Іспанію, Росію, де значна потреба робочих рук на будівництві, в сфері послуг, сільському господарстві тощо. Водночас такий розподіл досить умовний, якщо врахувати, що ринок розвинутих країн пропонує широкі можливості для прикладення своїх сил як для жінок, так і для чоловіків.

Характерною особливістю трудової міграції з України у країни Західної Європи є її “ланцюговий” характер, тобто часто вдалий виїзд українського мігранта в одну із згаданих країн зумовлює міграцію його родичів та знайомих. Тому не дивно, що можна знайти, наприклад, цілі тернопільські села на будівництві в Португалії чи чернівецькі родини, які працюють на збиранні цитрусових у Греції. З часом такі спорадичні виїзди формують досить стійкі міграційні маршрути.

Характерною тенденцією міграційних процесів з України є виїзд молоді та працездатного населення у віці від 21 до 45 років. Це означає, що за кордон виїздять найбільш активні, повні сил і енергії люди, які могли б принести значну користь своїй державі.

Таблиця 2.3

Міграція населення між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією за 2005 - 2007роки (офіційна реєстрація виїзду/в'їзд на постійне місце проживання) [34]

Міграція населення	Роки	Світ в цілому	Угор-щина	Франція	Бразилія
1	2	3	4	5	б
3 України, тис. осіб	2005	39580
	2006	44227
	2007	46507	0	37	0
	2008(жовтень)	29834
В Україну, тис. осіб	2005	34997
	2006	29982
	2007	29669
	2008(жовтень)	18609

1) Інформація посольства України у Франції

Зважаючи на досить ефективний державний контроль за міграційними процесами на території Франції, а також сувору відповідальність роботодавців за використання нелегальної праці, кількість громадян України, які нелегально працюють у Франції, - незначна. Протягом 2000 - першої половини 2002 р., за даними Посольства України у Франції, з території країни було депортовано 236 громадян України, переважна більшість з яких перебували на території Франції як нелегальні трудові мігранти.

За інформацією Посольства, більшість осіб цієї категорії не довіряє офіційним українським представництвам, звертаючись туди, лише опинившись у критичній ситуації.

У переважній більшості випадків українські трудові мігранти не знають французької мови, розуміють свою тимчасову присутність у Франції і не намагаються інтегруватись у суспільство, контактуючи в основному з такими ж нелегальними мігрантами, залишаючись незрозумілими і чужими для громадян Франції.

Нелегальні трудові мігранти виявляються найбільш незахищеною категорією осіб у соціально-правовому відношенні, оскільки не мають ніякого страхування, сталих засобів до існування, перебувають під постійною загрозою арешту і депортації. У цьому середовищі спостерігається підвищений рівень правопорушень, смертей, випадків психічних захворювань. У разі виникнення кризових ситуацій, зокрема втрати документів, пограбування, хвороби, смерті тощо, лише за рахунок України можливе вирішення цих життєво важливих питань. Водночас, за даними консульської служби України у Франції, неможливо надати навіть мінімальну фінансову допомогу всім, хто її потребує, зважаючи на зростаючу кількість таких звернень.

За інформацією Посольства України у Франції, грубих порушень з боку правоохоронних органів Франції законодавчих норм і норм міжнародного права щодо цієї категорії громадян України не спостерігається. Про це свідчить і аналіз звернень до Уповноваженого. За період з 2000 по 2002 рр. до Уповноваженого не надійшло жодного звернення з проблем недотримання прав українських трудових мігрантів на території Франції.

2) Інформація посольства України в Угорщині

За інформацією Посольства України в Угорщині, кількість громадян України, які легально та нелегально працюють на території Угорщини, є незначною, і влітку ця цифра сягає кількох сотень осіб. Характерною рисою міграції громадян України в Угорщину є її сезонний характер. Серед нелегально працюючих - переважно мешканці прикордонних районів Закарпатської області, що виконують сільськогосподарські або будівельні роботи в літній час, перебуваючи в Угорщині легально протягом одного місяця без віз.

При цьому серед них переважна більшість - етнічні угорці, які добре знають мову та перебувають в Угорщині у своїх родичів чи знайомих. З цією метою вони перетинають кордон через пункти спрощеного перетину кордону на підставі внутрішніх паспортів громадян України з вкладками, що дають право на перетин кордону в таких пунктах та дозволяють перебування тільки у прикордонних областях Угорщини протягом десяти днів відповідно до положень Угоди між Урядом України та Урядом Угорської Республіки про спрощений порядок перетинання державного кордону громадянами, які проживають у прикордонних областях, підписаної 26 лютого 1993 р. у м.Будапешті.

Серед легально працюючих громадян України переважають також жителі прикордонних з Угорщиною районів, які, як правило, будучи угорцями за походженням та володіючи угорською мовою, виїхали з метою постійного проживання в Угорщині, а згодом отримання угорського громадянства, тому самі зацікавлені в легальному перебуванні та працевлаштуванні на території країни.

2.3 Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією