ХХІ століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Починаючи з кінця XIX століття суспільне життя у більшості країн світу почало набувати більш ярко вираженого глобального виміру. У звичний склад буття, характерний для населення тієї чи іншої країни, вторгалися інтернаціональні елементи, матеріальні та культурні цінності, які були створені в інших суспільствах [15, с.99]. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, отримавши термін "глобалізація", дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. Глобалізація економічного розвитку випливає з глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів.

Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. Новітню тенденцію розвитку людства досліджують різні наукові школи, проте єдиного визначення терміну "глобалізація” ще немає. Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке справляє потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільства. Тобто глобалізація - об'єктивне явище суспільного світу, таке, що не залежить від суб'єктивних бажань, уподобань і антипатій, це рух людства до формування цілісної глобальної цивілізації [19, с. 20-21].

Глобалізація міжнародних відносин ? це посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер суспільного життя та діяльності в галузі міжнародних відносин. Вона торкається практично всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу, що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.

Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності викликані небаченими темпами і масштабами інновацій, які докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства та виробничих відносин. Стає очевидним, що для вирішення господарсько-економічних завдань потрібні нові підходи, якісні прогресивні зміни. Безперервно виникаючи у просторі і часі, такі зміни є характерною ознакою інноваційного процесу, на основі якого розвиваються інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа Інтернет, що зв'язує різноякісні технології, структури, вузли, системи, послуги, пропозиції тощо в об'єднане комунікативно-функціональне середовище [25, с.84].

Глобалізація як процес виникла не в останні десятиліття. Сам термін "глобалізація" з'явився понад 400 років тому, але поширення його використання почалося в середині минулого століття. Слід зазначити, що у світовій літературі існують різні підходи до визначення сутності глобалізації в економічній сфері та оцінки її наслідків для людства. Однак ніхто з учених не заперечує того факту, що глобалізація означає взаємозв'язки і взаємозалежність економік на рівні всього світового співтовариства в планетарному масштабі [40, с.17].

Глибоко досліджувати глобалізацію почали відносно недавно, але достатньо інтенсивно. Протягом останніх десятиліть глобалізація виявилася й досліджувалася як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Із тенденції вона переростає у всепоглинаючий процес, структуризація якого дана українськими вченими Я.М. Столярчуком, Д.Г. Лук'яненком, А.М. Поручником і представлена на рис.1.1.

Рис.1.1 Структуризація глобалізаційного процесу

Джерело: встановлено на підставі дослідження Поручника А.М., Столярчука Я.М., Павловської О.Д. та ін. [54]

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Формами глобалізації є:

зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація та дерегуляція руху капіталу;

небачена досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;

відчутне зростання ролі ТНК у світових господарських процесах;

загострення глобальної конкуренції;

поява систем глобального, стратегічного менеджменту;

підвищення ролі інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвиткові [68, с.50-51].

На думку Філіпенко А.С., глобалізація економічного розвитку є однією з визначальних ознак сучасної цивілізації. Цей процес охоплює практично всі фактори та умови виробництва, усі його галузі й територіальні утворення. Нині всі країни світу так чи інакше причетні до процесу глобалізації, який найефективніше проявляється в розвинених країнах світу - центрі сучасної світової економіки.

Є два головні підходи до періодизації економічної глобалізації.

Згідно з першим підходом, глобалізація розпочалася ще до періоду Великих географічних відкриттів як в'ялопливна глобалізація, коли економічні зв'язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись у межах окремих локальних ареалів і територій. Від епохи Великих географічних відкриттів до середини XIX ст. вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої сформувався світовий ринок, розвивався міжнародний поділ праці, вималювався профіль спеціалізації окремих країн та регіонів. Наступний етап (середина XIX ст. - 1980-ті роки XX ст.), названий біструктурною глобалізацією, був пов'язаний з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння. Нарешті, послідовна або ограничена форма глобалізації розвивається за умов єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід базується на тому, що глобалізація притаманна лише економічному розвитку кінця XX ст. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним чинником національного і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів [69, с. 20-21].

Слід зауважити, що економічна глобалізація розвивається суперечливо, нерівномірно, її вплив на розвиток окремих країн і регіонів набуває як позитивної, так і негативної спрямованості. Результати глобалізації більшою мірою використовують розвинуті країни, тоді як країни, що розвиваються, особливо найбідніші, часто потерпають від її наслідків. Окремі нації та держави частково поступаються своїми функціями суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного

права зовнішньому контролю, який здійснюється наднаціональними органами.

Сьогодні виділяють вісім головних суб'єктів, що вирішально впливають на світогосподарські процеси:

міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ);

країни "Великої вісімки";

регіональні економічні й фінансові установи;

багатонаціональні корпорації;

інституційні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);

неурядові організації;

великі міста;

окремі видатні особистості (науковці, лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Підкреслюючи значення великих міст, слід зауважити, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється товарів і послуг удвічі більше, ніж у всій Бразилії [68, с.53].

Розгортання процесу глобалізації суперечливо впливає на національні економіки та перебіг сучасного світового господарського розвитку в цілому. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їхньої глибокої та всебічної участі в системі міжнародного поділу праці; з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричинюють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими та середніми доходами.

Розглянемо принципові ознаки глобалізації як суспільно-економічного процесу. Слід наголосити, що глобалізація у своїй розвинутій, зрілій формі є продуктом епохи постмодерну - переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації. Їі суть полягає в посиленні системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки, показники і критерії, що характеризують розгортання економічної глобалізації.

Найголовніші з них:

детермінуюча роль в світовому господарстві транснаціональних корпорацій, які панують на найважливіших ринках товарів у формі матеріального продукту, послуг, капіталів, знань і висококваліфікованої робочої сили. За даними щорічної доповіді ЮНКТАД про світові інвестиції, в 2009 р. в світі діяло 82 тис. ТНК, що розташовують 810 тис. зарубіжних філій;

зростання взаємозалежності економік різних країн;

посилення цілісності та єдності світового господарства на базі прогресуючої відкритості національних ринків;

розширення експорту прямих інвестицій з Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії;

поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці;

перетворення туризму на галузь світового масштабу [19, с.21].

Важливим аспектом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої, ієрархічної системи:

глобалізація на світовому рівні - це зростання економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем;

глобалізація на рівні окремої країни характеризується відкритістю економіки, часткою зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсягом

зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін;

галузевий зріз глобалізації виразно ілюструється, по-перше, співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва відповідної галузі, а по-друге - коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим як співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі;

глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки компанія диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах із метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, зокрема, ширшого доступу до природних ресурсів і відносно дешевої робочої сили.

Ступінь глобалізації компанії не в останню чергу залежить від таких показників, як розміщення на іноземних ринках надходжень від продажу та головних активів, внутрішньофірмової торгівлі та відповідних технологічних трансфертів, використання аутсортингу та ін.

Загальною передумовою розвитку глобалізації на рівні окремих компаній є використання сучасних інформаційних та комунікативних технологій, що дають змогу активізувати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, розширювати знання споживачів про іноземні товари, істотно зменшувати вартість послуг [68, с.22-23].

За допомогою глобальних комунікаційних мереж координуються виробництво та спільні цілі у світовому масштабі, навіть якщо компанії знаходяться в різних частинах світу, але виробляють один і той самий кінцевий продукт. Зменшення митних бар'єрів для інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, що не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Простежується також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти.

Отже, глобалізація ? це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і більш залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів суб'єктів, що інтегруються. Витоки економічної глобалізації сягають у сиву давнину, коли започатковувались торгівельні контакти між державними утвореннями, іншими регіональними спільнотами, які ставали постійно діючими чинниками господарського поступу і локальних, і світових цивілізацій.

1.2 Позитивні наслідки глобалізації

Надходження прямих іноземних інвестицій 1992?2008 рр. (млрд. долл.)

Джерело: встановлено на підставі аналітичних досліджень Івлєва І.В. [1]

Важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до стійкого економічного зростання.

Глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і поширення їх серед країн. В її умовах темпи зростання прямих інвестицій набагато перевищують темпи зростання світової торгівлі, що є найважливішим чинником в трансферті промислових технологій, утворенні транснаціональних компаній, що надає безпосередню дію на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються тими економічними вигодами, які одержуються від використання передового науково-технічного, технологічного і кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях зарубіжних країн інших країнах, в цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткі терміни і при відносно менших витратах.

Переваги глобалізації пов'язані також з виграшем від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони.

Глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, що викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками - зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. Відбувається зміна ролі національних ринків: дедалі більше орієнтуючись на глобальний ринок з його досить жорсткими умовами конкуренції, національне виробництво об'єктивно прагне до досягнення високої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього попиту. Економіка, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, що потенційно приводить до зростання виробництва, і від цього виграють споживачі, для яких розширюється вибір товарів та послуг [28, с.53-54].

Глобалізація надає країнам змогу мобілізувати значніший об'єм фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати ширший фінансовий інструментарій на збільшеній кількості ринків.

Глобалізація створює умови для вільного обміну інформацією і знаннями; становлення системи загальної рівності доступу до інформації, технології та ефективності. "Новітні технології, - цілком обґрунтовано зазначає М.М. Голанський, - можуть більш ефективно функціонувати лише у світовому масштабі, а вчорашні сповна задовольняються локальними рамками" [13, с.35].

Глобалізація створює серйозну основу для вирішення загальних проблем людства, в першу чергу, екологічних, що обумовлене об'єднанням зусиль світової спільноти, консолідацією ресурсів, координацією дій в різних сферах.

Процеси глобалізації стимулюють більш раціональне використання природних ресурсів, більш ефективний їх розподіл.

Глобалізація розширює свободу особистості тощо [65].

Отже, у результаті глобалізації людське суспільство отримує постійне підвищення темпів економічного розвитку, загальне зростання виробництва, що призводить до підвищення кількості і якості вироблених матеріальних цінностей при одночасному їх здешевленні. Це має сприяти розв'язанню багатьох соціальних проблем, підвищенню рівня та якості життя у планетарному масштабі. Як сподіваються багато фахівців, кінцевим результатом глобалізації повинне стати загальне підвищення добробуту в світі.

1.3 Суперечності і негативні наслідки глобалізації