1.1 Економіка України в системі міжнародного поділу праці.

У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний організм. Прогрес кожної країни тісно пов'язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки України є не тільки основною умовою її піднесення, а питанням виживанням всієї країни. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв'язків передбачають використання так званих конкурентних переваг. Кожна країна, виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого вибору полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація - забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й виробами виробництва.[7]

Неоднозначне положення України у міжнародному те-риторіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні зна-ходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі еконо-мічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про при-родні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ре-сурси корисних копалин; деякі з них мають світове зна-чення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.

Значний рекреаційний потенціал країни -- це узбе-режжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Кар-пат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль: нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє де-сятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебу-ває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) од-них видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.[4]

Демографічні передумови. Маючи 48,0 млн. чол. на-селення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспіль-ному виробництві зайнято 25 млн. працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем квалі-фікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та серед-ньою освітою становить 29%, усе доросле населення осві-чене.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі нау-кові центри, як Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона. Український фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук. Значна частина інте-лектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військо-во-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції. що користується попитом на світових ринках.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблювати-ме закордонних виробників товарів народного споживання.[4]

Історико-економічні передумови. Протягом століть, аж до недавна, вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугіл-ля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумови-ли перетворення Донецько-Прндніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машино-будування, теплоенергетики, основної хімії. При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потре-би України. Зокрема, за її межі йшло 43% чорних металів, 25% залізної та 82% марганцевої руди, 20% коксопро-дуктів, значна частина тепловозів, гірничошахтового облад-нання, азотних добрив, кальцинованої соди і, цементу, вугіл-ля, електроенергії. За багатьма найважливішими видами виробництва важкої промисловості частка України була набагато вища за її питому вагу в території, населенні, ва-ловому суспільному продукті колишнього СРСР. Окрім того, Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино.

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення, і висококваліфіковані трудові ресур-си, вона помітно відставала за трудомісткими видами ви-робництва, особливо щодо текстильної промисловості, ін-струментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціа-лу України й рівень розвитку машинобудування.

Україна перетворилась на базу матеріаломісткого та енергомісткого виробництва. З погляду загальносоюзного поділу праці це вважалось виправданим, бо розміщення таких галузей в Україні давало більший ефект, ніж у цілому по Союзу. Але з часом ефективність функціонування їх тут почала знижуватись. По-перше, світовий науково-технічний прогрес об'єктивно заохочує зниження матеріа-ломісткості (металомісткості) виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже, структура вироб-ничого потенціалу України дедалі більше старіє. По-друге, надмірна територіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких видів виробництва у нас привела до екологічної напруженості. По-третє, недостатньо використо-вуються кваліфіковані кадри та інтелектуальний потен-ціал. Наслідком централізованого "міжреспубліканського" поділу праці стали посилені трудові міграції, запланова-ний перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів;

Другою складовою історико-економічних передумов зов-нішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало пере-дусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та хар-чової промисловості, фармацевтичні товари. На "країни РЕВ" припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами "несоціалістичної" системи розвивалися повільно, що також було наслідком політич-них причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної , Америки та Японією товарообіг був незначний.[4]

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розта-шована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона по-в'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країна-ми басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Євро-пи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного су-веренітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно по-ліпшились перспективи для економічної співпраці Украї-ни з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась мож-ливість проводити активнішу торговельну політику стосов-но країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Се-редньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.[4,7]

1.2 Правова та організаційна основа зовнішньоекономічної політики України.

генеральна (відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (то-варах) та/або з певною кращою (групою країн) протягом періоду дії режиму ліце-нзування по цьому товару (товарах);

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням об'ємів експорту и імпорту. На сьогодення зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомі негативні риси, що виявляються у переважанні екс-порті сировинної групи товарів (майже 70%). у домінантно-монопольній за-лежності від практично одного імпор-тера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призна-чення, незважаючи на скрутний еконо-мічний стан країни. Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами СНД - 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру та з низьким ступенем переробки а струк-турі виробництва та експорту (що сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не зали-шають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної скла-дової не відповідає потребам стабі-лізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країн - 70-80%. Така ситуація є небезпечною для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Любе небажане коливання кон'юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства.[10]

Основною складовою українського експорту, як i раніше, є чорнi метали. Питома вага цієї продукції в загальному об'ємі товарного експорту склала у 2003 році 34,9%. Однак структура експорту чорних металів з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка так званих напівфабрикатів - продукції нижніх переділив (заготівки, сляби тощо). I хоча на цю продукцію завжди існує ширший попит, ніж на продукцію верхніх переділів (виробництво напівфабрикатів - "брудне" виробництво, тому країни з високим рівнем вимог до екології не розвивають його), збільшення частки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французької компанії "СОФРЕС Консей" (ця компанія разом iз Мiнпромполiтики i Українським інститутом чорної металургії в рамках проекту "ПРУК 9503" розробляла стратегію реформування вітчизняної чорної металургії), експортер напівфабрикатів, що не має довгострокових контрактів, у підсумку втрачає в грошах.

Крім чорних металів, за кордоном постійним попитом користується продукція хімічної промисловості (насамперед, продукти неорганічної хімії i добрива), машини та устаткування, мінеральні продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукції машинобудування, в українському експортi переважає сировинна продукція. Аналогічна картина спостерігається і в імпорті товарів в Україну, головним об'єктом якого є мінеральні продукти (42% від загального об'єму імпорту). У свою чергу, серед імпортованих мінеральних продуктів переважають мінеральне паливо, нафта i продукти її перегонки (39,5% від загального об'єму імпорту). Лідером імпорту, як i раніше, залишається природний газ (22,3% від загального об'єму). За енергоносіями слідує продукція машинобудування (15,7% вiд загального об'єму). [8]

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують зростання українського експорту :

помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

значно ускладнений вихід на світові ринки для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн по захисту власних ринків;

низька кокурентноспроможність значної частини української промислової продукції;

недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а і до споживчих та екологічних характеристик, що примушує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

розрив традиційних виробничих та коопераційних зв'язків з підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

критично недостатнє інвестування ексортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники : низька ефективність виробництва, висока енерго та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактична відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

З приведеного аналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшого зміцнення економіки України необхідні докорінна перебудова структури зовнішньої торгівлі, удосконалення всієї системи зов-нішньоекономічної діяльності країни, як одного з вагомих важелів її успішного розвитку. [6]

Розділ 2.Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні