Одним із головних виявів глобалізації економіки виступає здійснення трансформацій в постсоціалістичних країнах, що відбуваються в процесі їх переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Перед цими країнами постають завдання в короткий історичний строк здійснити радикальні економічні реформи та інтегруватися в світове співтовариство.

Поява 24 серпня 1991 р. на політичній карті світу незалежної Української держави, яка за територією та кількістю населення не поступалася іншим найбільшим країнам Західної Європи, звичайно, не могла не вплинути на перебіг глобальних процесів. Останні, в свою чергу, теж здійснювали спочатку незначний, а з часом, в умовах інтенсивного залучення нашої країни до нової системи міжнародних відносин, все більший вплив на долю України. Політична глобалізація, на відміну від економічної, відразу і відчутно почала впливати як на внутрішньополітичне становище України, так і на її зовнішню політику [9, с.3-4].

Треба визнати, що старт реформ в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, був складніший, ніж в країнах Центральної та Східної Європи, тому що Україна до недавнього часу не мала своєї державності, а отже - всіх необхідних складових соціально-економічної системи. Тому можна казати, що системні трансформації в Україні носять більш глибокий характер.

За роки незалежності в Україні створено елементи нової соціально-економічної системи, такі, як інститут приватної власності і, відповідно, клас приватних власників, інфраструктура ринку, вільна конкуренція, власні банківська, фінансова та податкова системи, власні гроші і національний бюджет, прикордонна та митна системи тощо.

У сучасному світі міжнародне економічне життя перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в єдиний економічний простір, тому курс України на входження у світогосподарські зв'язки є природним [72, с.3-4].

Отже, спробуємо висвітлити участь України у міжнародних відносинах та проаналізувати її відносини з різними міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

Європейська інтеграція перебуває в центрі уваги вітчизняних науковців вже з перших років незалежності нашої країни. Стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньо-політичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі. Європейський вибір України є природним та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома факторами:

географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою;

історична традиція співпраці українців з іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.);

“євростандарти” економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, “євростандарти” виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників і стимулами подальшої інтеграції України [14, с.3-4].

"Європейський вектор" української дипломатії є одним із пріоритетних і стратегічно важливих для нашої держави. В документі "Основні напрями зовнішньої політики України", прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також західноєвропейських або загальноєвропейських структурах [24].

Україна має реальні перспективи розвитку відносин з Європейським Союзом. Наша країна перша серед колишніх республік СРСР парафіювала Угоду з ЄС про партнерство і співробітництво (УПС) в березні 1994 року, а з 1 березня 1998 року ця угода набула чинності. Угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. В рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу [71, с.62-63].

Значний позитивний політичний вплив на розвиток відносин між Україною та ЄС мало розширення ЄС у 2004 р., завдяки якому до складу Євросоюзу увійшли безпосередні сусіди та традиційні партнери України, інтересам яких відповідає подальше наближення України до ЄС. Найстійкішим адвокатом ефективних відносин України з ЄС є провідні політичні сили сусідньої Польщі.

21 лютого 2005 р. підписано План дій Україна ? ЄС, який став інструментом реалізації Європейської політики сусідства і визначав пріоритетні сфери двосторонньої співпраці з метою наближення України до ЄС.

З метою переведення відносин між Україною та ЄС від формату "партнерства та співробітництва" до "політичної асоціації та економічної інтеграції" в березні 2007 року розпочато переговори про укладення нової угоди, яка мала замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Важливою складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ.

11 березня 2008 р. за результатами спільної оцінки Плану дій було продовжено термін його чинності до весни 2009 р., затверджено 23 додаткових пріоритети співробітництва та домовлено про підготовку нового практичного інструмента на заміну Плану дій Україна - ЄС (домовленість підтверджена на Дванадцятому саміті Україна - ЄС 9 вересня 2008 р. в Парижі) [48].

На виконання цих домовленостей сторонами підготовлено та схвалено на засіданні Ради з питань співробітництва Україна - ЄС 16 „Порядок денний асоціації Україна - ЄС” (робоча назва документа в ході консультацій - новий практичний інструмент), який набув чинності 23 листопада 2009 р.

Документ підготовлено на принципах:

політичної асоціації та економічної інтеграції;

спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки.

Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації [23].

Отже, сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції. Відбуваються серйозні зміни в напрямках уніфікації податкових систем, зближення законодавств, введено єдину валюту - євро. В один ряд з економічними стають політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми прав людини і проблеми безпеки. Йдеться про створення в найближчі роки не тільки економічного і валютного, але й політичного союзу цих країн. Тобто, сьогодні ми спостерігаємо багатофакторність розвитку Європейського Союзу, а разом із цим - і підвищення його ролі і місця в глобальній економіці. Тому одним з найактуальніших завдань України виступає асоційоване членство в Європейському Союзі.

Відносини між Україною та НАТО мають вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи, має спільний кордон з чотирма країнами НАТО - Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною. У політичному плані, після набуття державного суверенітету у 1991 році, Україна завжди була відданою справі підтримання міжнародної безпеки та розвитку добросусідських відносин у регіоні [31, с.101].

Починаючи з 1994 р., Україна бере активну участь у програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном.

З 1997 р., коли була підписана Хартія про Особливе партнерство між НАТО та Україною і двостороння співпраця була переведена на інституційну основу, невійськове співробітництво стало одним із провідних напрямків відносин нашої держави з Альянсом. Згідно з Хартією про Особливе партнерство та Планом дій (2002 р.) Україна співпрацює з НАТО, зокрема з питань науки і техніки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, управління повітряним рухом, екологічної безпеки. Цю роботу координують спільні Робочі групи, створені у межах Комісії Україна - НАТО, яка здійснює загальне керівництво двостороннім співробітництвом, а також реалізовують через участь України у роботі відповідних структур НАТО.

Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору, підписана 21 серпня 2009 року, стала черговим практичним кроком по реалізації рішень, прийнятих в ході зустрічі Північноатлантичної Ради НАТО і підтриманих на засіданні Комісії УКРАЇНА-НАТО на рівні міністрів закордонних справ в грудні 2008 року. Відповідно до документу, Комісія НАТО?Україна відіграє провідну роль у поглибленні постійного політичного діалогу та співробітництва між НАТО та Україною на всіх необхідних рівнях та сприянні зусиллям України, спрямованим на продовження політичних, економічних та оборонних реформ у контексті її євроатлантичних прагнень, метою яких є членство в НАТО.

Важливу роль у реалізації широкого кола завдань цивільної співпраці Україна - НАТО покладено на Міністерство освіти і науки України, без участі якого неможливо повною мірою здійснювати євроатлантичну інтеграцію [53, с.245].

Одним із найпотужніших проектів, що реалізується в Україні за допомогою НАТО, є проект зі створення найбільшої в державі комп'ютерної науково-освітньої мережі. Важливою є програма державної підтримки міжнародної науково-технічної співпраці Україна - НАТО.

Україна приділяю значну увагу питанням поглиблення міжнародного співробітництва у галузі науки і технологій, зокрема розвитку відповідної співпраці з членами та партнерами Альянсу.

Україна високо оцінює НАТО як найбільш ефективну структуру безпеки в євроатлантичному регіоні, її здатність адаптуватися до нових умов і реалій та відповідальність, з якою Північноатлантичний альянс ставиться до потреб збереження стабільності в Європі, про що свідчить, зокрема, заява про нерозміщення ядерної зброї на території нових потенційних членів із числа країн Центрально-східної Європи [16, с.42-43]. Таким чином, співробітництво України з НАТО набуває все більш важливого значення.

Велику надію в подоланні економічної кризи зараз покладено на Бреттон-Вудські фінансові інститути, і, перш за все, на Міжнародний валютний фонд як на найбільш впливову фінансову організацію в світі. Окрім цих сподівань передбачається, що співробітництво України з МВФ відкриє широкі можливості співпраці з іншими кредитними організаціями, зокрема зі Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку.

Україна вступила до Міжнародного валютного фонду у вересні 1992 року. Уряд України спільно з керівництвом МВФ підписали Меморандум, який передбачає дотримання Україною певних "критеріїв ефективності" й інших спільних домовленостей.

Україна як повноправний член МВФ здійснює щорічні консультації щодо стану валютного врегулювання за ст. IV Статуту МВФ, впровадження статистичних і фінансових стандартів та отримання технічної допомоги. Реалізація Україною програм із Міжнародним валютним фондом є одним із важливих чинників формування інвестиційного клімату нашої країни, зростання довіри до макрофінансової стабільності економіки. Уряд налаштований і надалі співпрацювати з МВФ [39, с.661-663].

Необхідність співробітництва України та Міжнародного валютного фонду зумовлюється рядом об'єктивних причин - в умовах структурної економічної кризи та задля перебудови економічної системи практично всі пострадянські країни були змушені звернутися за фінансовою допомогою до МВФ. На сучасному етапі Фонд фактично є інструментом посередництва в економіко-політичних взаєминах між країнами, що розвиваються, та державами Заходу та виконує функцію глобального контролю за нестабільними країнами з перехідною економікою [10, с.62-63].

Формами та механізмами співробітництва України з МВФ є так звані резервні кредити (або кредити stand-bу), кредити підтримки, розраховані на здійснення системних перетворень та надання кредитів розширеного фінансування. Україна почала користуватися кредитами МВФ у 1994 р. в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів, які мали значні розміри. Уже в 1995 р. заборгованість України перед Фондом вийшла за межі квоти, яка складала 997,3 млн. СПЗ, а наступного року суттєво перевищила її. Поліпшення ситуації відбулося протягом 2000 р. У кризовий період, восени 2008 року МВФ також надав Україні кредит в рамках програми stand-by в розмірі близько 17 млрд євро. У дослідженні МВФ говориться про те, що його програми, які здійснюються при його підтримці, допомагають країнам здолати найбільш складний період кризи.

На нашу думку, Україна повинна продовжити співпрацю з Міжнародним валютним фондом, оскільки без цього країні буде надзвичайно важко впоратися зі своїми проблемами.

Вступ до СОТ у незалежній Україні був одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядався як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного та прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли було прийнято рішення про створення Робочої групи по розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ/СОТ. У 2003-2006 рр. переговорний процес між Україною та СОТ було значно активізовано. Підписано близько 50 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, погоджено майже усі тарифні позиції у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори з країнами-членами Робочої групи щодо доступу на ринки послуг [14, с.41-43].16 травня 2008 року Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

Оцінюючи перші роки членства України в СОТ, слід відзначити, що країна завершила тривалий процес приєднання до цієї міжнародної організації у несприятливий період розвитку світового господарства і, відповідно, міжнародної торгівлі. Йдеться про вплив світової фінансово-економічної кризи на економіку України.

За оцінками уряду України напередодні вступу, членство в СОТ мало принести відчутні переваги і нові можливості для економіки, особливо для підприємств гірничо-металургійного комплексу та хімічної промисловості. За розрахунками Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, членство України в СОТ мало стимулювати додатковий приріст ВВП обсягом 1,5 - 2 млрд. доларів США, за сприятливих обставин - до 4 млрд. доларів. Крім зростання ВВП, керівництво України сподівалось на прискорення темпів припливу іноземних інвестицій. Однак, оцінки значно відрізнялись: за оцінками Секретаріату Президента України, зростання могло досягти 5 млрд. доларів щорічно, а за даними Міністерства економіки України - 500 млн. доларів [64].

Отже, перші результати від вступу України до СОТ наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Сучасна світова фінансова криза стала викликом для економік багатьох країн світу, в тому числі й для України. Хоча вона розгорталася доволі повільно, послідовно охоплюючи різні країни та ринки, в Україні її настання виявилося несподіваним, отже, господарюючі суб'єкти опинилися в непередбачуваній ситуації. Передусім це було пов'язано зі специфічним характером розвитку самої кризи, яка у нас розпочалась як криза ліквідності, потім переросла у валютну, а пізніше, через падіння обсягів виробництва і зростання заборгованості за кредитами, практично перетворилася на економічну [43, с.8-12].

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, ЗМІ повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки. Восени та на початку зими 2008 р. ціни на нерухомість впали на 25 %, було призупинено понад 80 % будівельних проектів.

Незважаючи на світові масштаби кризи, економіка України має особливості її перебігу, відмінності у причинах появи кризи та шляхах виходу з неї.

Головними причинами економічної кризи в Україні, на наш погляд, є:

світова фінансова криза, що позначилася і на вітчизняному фінансовому секторі;

слабкість банківського сектора;

інвестиційна непривабливість країни;

зменшення світового попиту на продукцію українського експорту -

металургії, добрив;

відсутність в країні консолідованої політичної еліти, професійної, етичної і

національно орієнтованої, здатної ефективно захищати національні інтереси;

низька якість економічного управління країною через відсутність у державних чиновників необхідної професійної підготовки і досвіду [27].

За оцінками міжнародних експертів (компанія Fitch), Україна посіла 2-ге місце серед найуразливіших країн (з 73 країн), потрапила в десятку країн із найвищим ступенем саме фінансового ризику у світі. Український банківський сектор має високий ступінь ризику та йому присвоєно 10-ту категорію, до якої належать найслабкіші та найуразливіші банківські сектори у світі, разом з Болівією та Венесуелою [22].