Роль і призначення міжнародних фінансів

У червні 1994 р. міністри фінансів країн -- членів ЄС домовились щодо основних положень нової Директиви про посилення контролю за діяльністю банків та інших фінансових інститутів. У ній ставиться вимога реєстрації фінансової компанії в тій же країні, де знаходиться її штаб-квартира. Директива розширила умови обміну інформацією і зобов'язала аудиторів сповіщати в контролюючі органи про будь-які порушення, виявлені ними в діяльності компанії. Спільно з Комісією по споживацькій політиці ЄС розроблено закони, якими регулюються відносини банків і споживачів.

Щодо регулювання ринку цінних паперів, то ще в 1985 р. було прийнято пакет директив, які стосувалися регулювання транспортних операцій, здійснюваних взаємними і спільними інвестиційними фондами; взаємного визнання терміну цінних паперів, допущених на фондові біржі; фондових операцій; питань інформування широкої публіки про передбачувані випуски цінних паперів.

Однак закони, принципово важливі для розвитку інвестиційних послуг, набрали чинності в 1993 р. Згідно з ними, як і в банківській сфері, встановлювалися принципи одної ліцензії, на основі якої можна надавати інвестиційні послуги на території будь-якої країни -- учасниці ЄС, контролю діяльності фінансових інститутів країною походження (за винятком діяльності, пов'язаної із захистом прав споживачів).

З 1994 р. діє домовленість про використання компаніями національної документації при реєстрації переліку цінних паперів на фондових біржах інших країн.

З 1996 р. для фінансових інститутів вступив у дію принцип відповідності власних капіталів ризикам здійснюваних операцій.

Успішному функціонуванню фінансової системи ЄС активно сприяє діяльність Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та створених у його рамках фондів: Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ), Тимчасового Единбурзького фонду кредитування (ЄФК) та Премії ЄІБ, а також Європейського фонду розвитку (ЄФР).

Європейський інвестиційний банк-- головний інвестиційний інститут Європейського Союзу був створений у 1958 р. відповідно до Римського договору, підписаного в 1957 р. Статут ЄІБ є частиною Договору про Європейський Союз, а Банк -- фінансово автономною і юридично самостійною організацією в рамках Союзу. Головні завдання банку визначаються на основі рішень Європейської ради. Із 15 членів ЄС до складу ЄІБ не входить лише Франція.

Головним завданням ЄІБ є сприяння вирівнюванню економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у менш розвинутих країнах, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики. Окрім країн -- членів ЄС, банк надає кредити країнам, які підписали з Європейським Союзом угоди -- учасникам Ломейської конвенції, країнам, що підписали угоди про співробітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС

У рамках Європейського інвестиційного банку діє Європейський інвестиційний фонд, утворений у 1994 р. Цей фонд надає довгострокові гарантії для фінансування трансєвропейських транспортних та комунікаційних і енергетичних сіток, а також для розвитку малих і середніх підприємств.

Тимчасовий Единбурзький фонд кредитування був заснований згідно з рішеннями Європейської ради в місті Единбург (Велика Британія) у 1992 р. з метою прискорення фінансування проектів розвитку капітальної інфраструктури для сприяння економічному зростанню.

Європейський фонд розвитку здійснює фінансування стабілізаційних фондів і венчурного капіталу, надає спеціальну допомогу у випадку стихійних природних лих, фінансує допомогу біженцям, а також структурні перетворення в країнах, які здійснюють економічні реформи.

Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями ,зокрема МВФ,СБ,ЄБРР,ЄС допомогло запровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країни пільгові кредити .Співпраця із зазначеними організаціями і країнами стала для України принципово новою формою фінансово-економічних відносин.[3]

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їхня мета -- сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).[22]

Міжнародний валютний фонд (МВФ) -- міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місцеперебування -- Вашингтон.

Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн -- членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам -- членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна квота встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн -- членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті й 75 % -- у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % ---у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.

Керівні органи Фонду -- Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Голоси в Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом "вето" при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни -- члени Фонду. Так, частка США у загальній кількості голосів становить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає кваліфікованої більшості -- 85 % голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44 % голосів у МВФ, а 56 % належить іншим країнам, які складають 86 % від загальної кількості членів Міжнародного валютного фонду.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив й затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.

Згодом, у 1995 р. між країнами -- членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам -- членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів,країни -- члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн -- членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макроекономічними і структурними проблемами.

Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн СДР, (майже 900 млн дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформлено як безстроковий і безпроцентний, який потрібно викупити в майбутньому.[19]

У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкцій і розвитку (МБРР). Місцеперебування його -- Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

Банк взяв участь у двох проектах для України: у 1994році інвестував 49 млн. євро у проект «ITUR» (кабельна система ,що з'єднує Італію, Туреччину, Україну та Росію) ,а в 1997році- 14млн.євро у приватне спільне підприємство «Українська хвиля» (розширення телефонної мережі у Львівській області , з використанням бездротової цифрової технології. [2,с.17-21]

Прийнято вважати, що МБРР є головною складовою Світового банку (СБ). Світовий банк і Міжнародний валютний фонд -- це юридично самостійні міжнародні фінансово-кредитні установи з відмінними функціями, хоча вони і виникли практично одночасно.

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності в країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку. Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам

Співпраця України із Світовим Банком у реалізації спільних проектів передбачає довгострокове фінансування проектів забезпечення українській стороні грошових надходжень необхідних для досягнення проектних цілей .І в подальшому підтримка СБ при підготовці і реалізації проектів гарантує досягнення стратегічної мети розвитку[8]

МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно з його Статутом, надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їхньої економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.

Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валютного фонду. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства -- галузей відносно малорентабельних, з високим строком окупності й витрат, куди не досить охоче вкладає кошти приватний капітал. МБРР фінансує як пріоритетні державні програми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізацію підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав -- членів МБРР.

Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15--20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається урядові чи під його гарантії зацікавленій країні. Відсоткова ставка позик змінюється кожні шість місяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринків позикового капіталу Рішення про надання кредиту приймаються Банком на основі експертних оцінок МВФ та попередніх оцінок ефективності проекту, визначених експертною комісією МБРР, причому технічна допомога (експертиза) входить в умови надання кредитів. Обумовлюються також необхідність надання допомоги, типи тих чи інших проектів, потреба у фінансуванні тощо

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту -- 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд дол. США), що дає можливість нашій державі залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.

Першою позикою, наданою нашій країні після її вступу до цієї кредитно-фінансової організації була позика на підтримку програми реформ у розмірі 27 млн дол. США строком на 17 років, причому протягом перших п'яти років Україна мала сплачувати тільки стандартну плаваючу процентну ставку 7,43 %. За проектом позики залучаються також значні кошти на умовах гарантів інших фінансових організацій, загальним обсягом близько 17 млн дол. США.

Координатором проекту виступав Кабінет Міністрів України, а провідною організацією, що здійснювала фінансування -- МБРР. Україна отримала експертно-консультаційні послуги, допомогу в підготовці та навчанні фахівців, необхідне обладнання для впровадження реформи у трьох пріоритетних галузях, визначених урядом. Це сприяло розвиткові приватного сектору, у тому числі приватизації державних підприємств, створенню приватної банківської системи, системи управління державними фінансами. Частину коштів було ефективно використано для підготовки та проведення аукціонів і приватизації великої кількості державних підприємств у Харкові.

У грудні 1994 р. Україна отримала реабілітаційну позику Світового банку в розмірі 500 млн дол. США (перший транш -- 100 млн дол. -- використаний на сплату боргів за газ Туркменистану).

У травні 1998 р. Світовий банк затвердив позику Україні в розмірі 200 млн дол. США на впровадження проекту реабілітації та розширення централізованого теплопостачання Києва. Позика надається терміном на 20 років, включаючи п'ятирічний пільговий період.

Загалом за останні роки Україна одержала від Світового банку 1,5 млрд дол. США.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їхньої території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душу населення, що становить менше ніж 1305 дол. США, можуть користуватися позиками МАР. Більшість кредитів МАР надає країнам з розмірами річного доходу на душу населення 800 дол. США або меншими.

Кожний фінансований МАР проект підлягає обов'язковій політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання фінансової допомоги. Кредити надаються в національній валюті держави чи її території.

У рамках програми спеціальної допомоги здійснюється підтримка країн, розташованих південніше Сахари, з низькими доходами і високими боргами., Членами МАР сьогодні є 159 країн світу.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. її мета -- заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. Свою діяльність МФК здійснює у таких основних напрямках:

1.Інвестування приватного сектору (головним чином країн, що розвиваються);

2.Надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;

3.Формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.

Сьогодні до складу МФК входять 170 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо. Експерти МФК вивчали можливості та потенційні механізми реалізації програм приватизації в Україні, взяли участь в організації першого аукціону з продажу малих підприємств у Львові, орендного підприємства в Одесі.

У 1988 р. країни -- члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна та громадянські заворушення, порушення умов контрактів.

Неконвертованість валюти -- це захист від втрат, які виникли у зв'язку з неможливістю конвертувати місцеву валюту в іноземну для її переведення за межі країни перебування.

Експропріація -- захист від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв'язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції.

Війна і громадянські заворушення -- це захист від збитків, завданих воєнними діями чи громадянськими заворушеннями, які призвели до руйнування чи завдання шкоди матеріальним активам підприємства або до створення перешкод для його діяльності.

Порушення умов контрактів -- це відмова від зобов'язань за контрактом з одержувачем гарантій або його порушення з боку уряду країни перебування, коли: одержувач гарантій не має можливості звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову про відмову від контракту або порушення його умов; рішення суду не приймається в розумні терміни; таке рішення не може бути виконано.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами й іноземними інвесторами; надання консультативних послуг; проведення наукових досліджень; надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн -- членів цієї організації.

Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулювання своєї заборгованості, для забезпечення рівноваги платіжного балансу. Крім того, ці країни можуть брати участь у конкурсних проектах зі спорудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.

Членство в цих організаціях накладає на їх учасників певні зобов'язання. Вони повинні: Ставити до відома ці організації про вибраний країною правовий режим курсу національної валюти та про всі зміни в ньому; уникати маніпулювань валютними курсами або міжнародною валютною системою для врегулювання свого платіжного балансу та одержання несправедливих переваг над іншими країнами-членами; прагнути до відміни валютних обмежень та не запроваджувати нові; створювати умови для запровадження конвертованості національної валюти; у будь-який час бути готовими надати повну інформацію про стан своєї економіки з ряду показників.[23]

Специфічною міжнародною валютно-фінансовою організацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейцарія).

Членами БМР є 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Згідно зі Статутом, на Банк міжнародних розрахунків покладено дві основні функції: сприяти співробітництву між центральними банками та забезпечувати сприятливі умови для міжнародних фінансових операцій; діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнародних розрахунків своїх членів.

Свою основну функцію координатора центральних банків провідних розвинутих країн БМР успішно виконує і сьогодні. Крім того, він здійснює розрахунки між країнами -- членами Валютного союзу країн ЄС, виконує функції депозитарію Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Отже, Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнародному регулюванню валютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:

1.Купівлю-продаж і зберігання золота;

2.Депозитно-позичкові операції з центральними банками;

3.Прийом урядових вкладів за особливими угодами

4.З валютою і цінними паперами (окрім акцій);

5.На світових ринках (валют, позик, цінних паперів, золота) як агент або кореспондент центральних банків;

6.Підписання угод з центральними банками з метою сприяння взаємним міжнародним розрахункам.

Головне джерело засобів БМР -- короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків у іноземній валюті або золоті.

Банк міжнародних розрахунків -- велика світова валютно-кредитна організація як за кількістю учасників, так і за характером діяльності. Адже БМР-- міжнародний банк центральних банків, агент і розпорядник у різних міжнародних валютно-розрахункових та фінансових операціях, центр економічних досліджень і форумів міжнародного валютно-кредитного співробітництва.[17]

4. Міжнародний фінансовий ринок

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні фінансові ресурси переводяться із тих секторів світового господарства, де вони з'являються, у ті сектори, де в них у даний момент є потреба. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень та ін.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу[13].

Сучасний процес глобалізації національних фінансових ринків розвивається в умовах формування таких великих інституційних інвесторів як пенсійні й страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди та ін. Цей процес відбувається під впливом таких чинників:

1.Інтенсивного впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації;

2.Розширення кількості й обсягів пропонованих цінних паперів;

3.Посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному, так і в глобальному масштабі;

4.Впливу приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів.[26]

Операції на міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна поділити на дві великі групи -- кредитні й інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою яких здійснюється процес інвестування. З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав -- короткі (до одного року) і тривалі, розрізняють грошовий (валютний) і фондовий ринок капіталів

Валютний ринок -- це: 1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземних валютах; 2) інституційний механізм (сукупність установ і організацій -- банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.[4]

Валютний ринок як економічна категорія -- це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:

1.Державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;

2.Юридичні та фізичні особи, що зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

3.Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків, особливо брокерські контори.

4.Валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

Основні суб'єкти валютного ринку -- великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ютерну техніку.

Банки та інші учасники валютного ринку пов'язані між собою у режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп'ютерних засобів зв'язку. За допомогою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють переведення платежів від імпортера до експортера, а сучасні електронні й телекомунікаційні можливості дають змогу переводити кошти у будь-яку точку планети за лічені хвилини.

Територіально валютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із секторів євроринку. Суб'єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи і США та деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Сьогодні ринок євровалют існує по всьому світі. Масштабні операції здійснюються з євровалютами не тільки в Європі, айв Азії, країнах Карибського басейну та інших регіонах світу.

Євровалютний ринок -- це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підлягає національному законодавству, майже не оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій --СВІФТ, яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Нідерландах, Бельгії, США. Для банків -- учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створені національні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти у свою чергу пов'язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год до 20 хв).

У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в ній 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку -- 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США.

Міжнародні фінансові ресурси поділяються на офіційні й приватні, що формують борги і ті, що боргів не створюють. Останніми є безповоротні позики (дарунки або гранти), а також прямі іноземні інвестиції та частина портфельних інвестицій, вкладених в акціонерний капітал.[20]

Основним функціональним простором зовнішніх позичкових ресурсів виступає міжнародний ринок позичкових капіталів. Це ринок грошових ресурсів, учасниками якого є іноземні стосовно даної країни юридичні й фізичні особи (нерезиденти).

Міжнародний ринок позичкових капіталів -- це сьогодні глобальна система акумулювання вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конкуренції. Виникнувши в 50-ті роки XX ст. і набувши значного розвитку в 60-ті роки, цей ринок до кінця 90-х років набрав величезних масштабів і такої сили, що перетворився в одне з найважливіших джерел ресурсів і визначальний фактор господарського життя.

Головним джерелом акумулювання грошових ресурсів виступають промислово розвинуті країни та їхні агенти. Вони ж є і головними одержувачами міжнародних фінансових ресурсів. Значним і динамічним сегментом міжнародного ринку позичкових капіталів виступає ринок синдикованих позик, принципом діяльності якого є створення синдикатів, пулів або консорціумів для надання великих банківських кредитів.

Другим сегментом міжнародного ринку позичкового капіталу виступають ринки міжнародних середньострокових і довготермінових цінних паперів -- бондів (облігацій), векселів, акцій, купівля національних облігацій нерезидентами та ін.[18]

Міжнародні бонди, або облігації, поділяються на іноземні та євробонди.

Іноземні бонди продаються за межами країни-позичальника, у національному фінансовому центрі й у валюті країни-позикодавця.

На ринку євробондів випускаються і продаються облігаційні зобов'язання, виражені в євровалютах. До його складу входять євроемісія і вторинний ринок. Євробонди гарантуються або виносяться на ринок на користь позичальника синдикатом банків із різних країн і розміщуються в країнах, які відрізняються від валюти позики. Ринок євробондів не має національних кордонів. В обігу переважають бонди з фіксованою відсотковою ставкою, меншу частину від загального обсягу складають бонди з плаваючою ставкою. Цей ринок розпочав свою діяльність у 1963 р.

Останніми роками набули поширення бонди, конвертовані в акції, або з правом обміну на акції, як титули власності у формі національного капіталу. Значно зросла частка євробондів в ЕКЮ та євро. Серед позичальників на ринку облігацій зростає кількість приватних корпорацій і банків, а також регіональних організацій, у тому числі ЄС[5]

Отже, у сьогоднішніх умовах лібералізації міждержавного обміну товарів, послуг та капіталів відбувається інтенсивний процес глобалізації фінансових ринків.

Висновок

Проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності. Проте вже давно відомо, що глобалізація являється однією з основних причин виникнення міжнародних фінансів.[7]

На сьогодні весь світ зв'язаний сіткою взаємодіючих міжнародних організацій та міжнародних інституцій. Як міжнародні економічні організації, так і фінансові інститути забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими ті інтереси для цих країн не були. При цьому інтереси окремих країн на стадії розгляду та затвердження таких проектів і програм обов'язково присутні. До основних фінансових організацій відносяться : Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) Економічна комісія для Африки (ЕКА)Організації економічного співробітництва і розвитку. Міжнародне енергетичне агентство(МЕА),Організація країн-- експортерів нафти(ОПЕК),НАФТА--Північноамериканська зона вільної торгівлі, Чорноморське економічне співтовариство(ЧЕС),Співдружність Незалежних Держав(СНД), Європейського Союзу, Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд розвитку, Європейський інвестиційний фонд.

До основних фінансових інституцій відносяться: Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний валютний фонд (МВФ),Міжнародний банк реконструкцій і розвитку(МБРР),Світовий банк(СБ),Міжнародна асоціація розвитку(МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Міжнародний фінансовий ринок є системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.

Операції на міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна поділити на дві великі групи -- кредитні й інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою яких здійснюється процес інвестування. З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав -- короткі (до одного року) і тривалі, розрізняють грошовий (валютний) і фондовий ринок капіталів

Валютний ринок як економічна категорія -- це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземних валютах.

Міжнародний ринок позичкових капіталів -- це сьогодні глобальна система акумулювання вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конкуренції.

Список використаної літератури

1 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2001р,№3,ст.13-21.В.Корнєєв. «Причини виникнення міжнародних фінансів»

2 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2002р.,№4 ст.17-21.Ю.Ковбасюк. «Участь Європейського Банку Реконструкції і розвитку в реформуванні економіки України»

3 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2002р,№4 ст.22-25.В.Струніна «У контексті співробітництва України з Міжнародними Фінансовими організаціями.»

4 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2002р. ,№ 5 ст.42-46. Грищенко А.А. «Валютний ринок,як частина міжнародного фінансового ринку.»

5 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2005р., № 7 ст.35-43 Редькін О.С. «Ринки міжнародних середньострокових і довготермінових цінних паперів , як другий сегментом міжнародного ринку позичкового капіталу»

6 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2007р ,№ 8 ст. 36-42. Парнюк В.О. «.Україна та міжнародні організації.»

7 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2007р,№ 12 ст112-117.Зражевська Н.В. «Глобалізація-неминучий процес сьогодення»

8 .«Фінанси України»,за 2004р.,№ 7 ст.36-46.Колосова В.П. «Стратегія допомоги Світового Банку».

9 .«Фінанси України», за 2004р.,№ 8 ст.19-24.Базілевич Д.С. «Проблематика зовнішнього фінансування :деякі теоретичні підходи.»

10 .«Фінанси України», за 2005р., № 5 ст. 130-140.Краснікова Н.О. «Формування системи міжнародних фінансів в умовах лібералізації економіки.»

11 .«Фінанси України» за 2005р,№ 5, ст..140-146.Кокісаров О.В. «Фінансові аспекти інноваційної політики ЄС»

12 .«Фінанси України», за 2005р.,№ 5 ст.147-154.Галан Н.І. «Державна підтримка малих та середніх підприємств в ЄС.»

13 .«Фінанси України» за 2006р.,№5 ст.21-31.Лютий І.О.Міщенко В.І. «Проблеми розвитку сучасного міжнародного фінансового ринку та інтеграційний курс України.»

14 ."Фінанси України." за 2006 рік, № 6 ст.57-61.Козюк В.В. «Фіскальна політика в Європейському валютному союзі: проблеми автоматичної стабілізації та корвенгенції.»

15 «Фінанси України» за 2006рік, № 12 ст.130-138. Колосова В.П. «Україна в Чорноморському банку торгівлі та розвитку: перспективи співробітництва»

16 Авдокушин Е.Ф. Международные зкономические отношения Учеб. пособие. -- М.: ИВЦ "Маркетинг", 1997.-352с.

17 Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. -- К.: Либідь, 1995.-225с.

18 Боринець СЯ. Міжнародні валютно-фінансові відносини. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2002р.-267с.

19 Василик ОД. Теорія фінансів. -- К.: НІОС, 2005.-178с.

20 Іванов В.М. Фінансовий ринок. -- К.: МАУП, 2006.-223с.

21 Климко Г.Н. та ін. Проблеми інтеграції України в міжнародний поділ праці. -- К.: Посередник, 1999.-345с.

22 Лютий І.О. Валютна політика та перспективи входження України в міжнародне економічне співтовариство. -- К., 2004.-252с.

23 Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник / А.С. Філіпенко, СЯ. Боринець, В.А. Вергун та ін. -- К.: Либідь, 1996.-225с.

24 Міжнародні фінанси. Запитання і відповіді. -- Одеса, 2007.-128с.

25 Моисеев АЛ. Международные кредитно-финансовые организации. Правовые аспекты их деятельности. -- М.: НИМП, 2004.-367с.

26 Наговицын А.Г., Иванов В.В. Валютний курс. Факторы. Динамика. Прогнозирование. -- М.: ИНФРА-М, 2007.-289с.

Размещено на Allbest.ru