Міжнародні економічні організації

Штаб-квартира знаходиться в Брюсселі, Бельгія.

Генеральний секретар з січня 2009 р. - Куніо Мікурія (Японія).

Офіційні мови: англійська, французька.

Членами ВМО є 179 митни х служб майже всіх країн світу, які контролюють майже 98% міжнародної торгівлі.

У 1947 р. згідно з запитом Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) була створена робоча група із митних питань за участю тринадцяти країн. В 1950 р. робота цієї групи привела до підписання в Брюсселі Конвенції, згідно з якою було створено Раду митного співробітництва (РМС). 26 січня 1953 р. відбулась інавгураційна церемонія за участю 17 членів-засновників Ради. В 1994 р. РМС було перейменовано у Всесвітню митну організацію.

Вищим органом ВТО є ГА, яка скликається на черговій сесії кожних 2 роки. Дійсні і асоційовані члени можуть бути представлені на сесії не більше ніж п'ятьма делегатами, один з яких виконує функції голови делегації. Члени, що приєдналися, призначають на сесію до трьох спостерігачів з складу Комітету тих, що приєдналися членів. Передбачається також скликання надзвичайної сесії ГА по просьбі виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.

Робота ВМО сконцентрована у сфері розробки міжнародних інструментів, конвенцій з питань класифікації товарів, митної вартості, правил походження товарів, митних зборів, безпеки ланцюгу постачання товарів, спрощення процедур міжнародної торгівлі, боротьби з правопорушеннями в митній сфері та незаконним переміщенням контрафактної продукції (захист прав інтелектуальної власності), а також боротьби з корупцією. ВМО приділяє особливу увагу програмам інституціонального розвитку, метою яких є надання підтримки при проведенні реформ та модернізації митних служб. ВМО розробила Гармонізовану систему опису та кодування товарів (ГС), а також адмініструє дві Угоди Світової організації торгівлі (СОТ): Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (митна вартість) та Угода про правила визначення країни походження товарів.

ВМО є міжнародно визнаним у світі центром митної експертизи та відіграє лідируючу роль в обговоренні, розвитку та вдосконалюванні техніки митної справи та митного законодавства. Діяльність організації формується виходячи з запитів її членів. Інструменти та передовий досвід ВМО визнані в якості основи для роботи сучасних митних служб.

Головною метою ВМО є підвищення ефективності роботи митних служб країн-членів організації за допомогою заходів, що сприяють їх національному розвитку: зміцнення національної безпеки, збільшення надходження податків та ведення статистики зовнішньої торгівлі.

Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА) (англ. International Air Transport Association) - міжнародна неурядова організація.

Штаб-квартира знаходиться у Монреалі, Канада.

Європейський центр - в Женеві, Швейцарія.

ІАТА має 115 представництв по всьому світу.

На 2010 рік членами ІАТА є 230 авіакомпаній, які здійснюють 93% усіх міжнародних рейсів.

ІАТА була заснована 28 серпня 1919 р. в Гаазі (Нідерланди) як союз авіакомпаній під назвою. Основною метою новоствореної організації було розроблення правил для безпечних, регулярних і рентабельних повітряних перевезень людей і вантажів, а також сприяння спільній роботі всіх підприємств, що беруть участь у міжнародних повітряних перевезеннях.

Асоціація виступає координатором та представником інтересів авіатранспортної галузі в таких областях як забезпечення безпеки польотів, виробництво польотів, тарифна політика, техобслуговування, авіаційна безпека, розробка міжнародних стандартів спільно з ІКАО і т.д.

Найважливішим напрямком діяльності ІАТА є організація взаєморозрахунків між суб'єктами повітряного транспорту, заснована на системі продажів перевезень на нейтральному бланку авіаквитків. Ще в 1948 р. почала свою діяльність Клірингова палата IATA, що забезпечує проведення взаємозаліків між авіакомпаніями. А в 1972 р. була створена світова нейтральне середовище продажів авіаквитків BSP IATA, згодом охопила весь повітряний транспорт світу, крім США (які першими створили власну систему, ARC, що послужила згодом основою для BSP) і країн СНД (за винятком Молдови).

Міжнародний союз автомобільного транспорту (МСАТ) (англ. The International Road and Transport Union) - міжднародна організація, яка об'єднує інтереси національних автотранспортних союзів й організацій, заснована в Женеві 23 березня 1948 р.

Штаб-квартира знаходиться в Женеві, Швейцарія.

Президент МСАТ - Януш Лачни (ZMPD, Польща).

Членами МСАТ є 180 національних союзів та асоціацій в галузі транспортних перевезень різними видами автотранспортних засобів: вантажівками, автобусів, таксі та іншими.

Генеральна Асамблея - вищий орган МСАТ, що складається з усіх дійсних та асоційованих членів. До її компетенції входять визначення стратегічних питань Союзу, внесення змін і доповнень до Статуту, вибори Президії та прийняття нових членів, вироблення рішень з основоположних напрямків діяльності МСАТ. Згідно зі Статутом Генеральна Асамблея засідає не менше одного разу на рік. Кожні два роки проводяться Конгреси МСАТ.

Головна місія МСАТ полягає в розвитку автомобільного транспорту, надання допомоги в підвищенні якості послуг, які надаються за допомогою автотранспортних засобів.

Одним із практичних завдань, які розв'язуються МСАТ, є надання міжнародних гарантій в рамках Митної конвенції міжнародних шляхових перевезень.

МСАТ друкує матеріали довідкового характеру, забезпечуючи, таким чином, транспортну галузь інформаційними послугами, що стосуються змін у галузі національного законодавства і міжнародних нормативних документів, динаміки економічних показників роботи транспорту, включаючи інформацію про життєво важливі питання для міжнародних перевізників, а саме: час очікування на багатьох європейських кордонах, зокрема, на тих з них, де рух у напрямку країн Центральної та Сх. Європи; регулярно друкує довідники, які містять інформацію про членів МСАТ, умови виконання міжнародних автомобільних перевезень в країнах-членах МСАТ, схеми міжнародної мережі автомобільних доріг та інші матеріали, що являють інтерес для міжнародних автомобільних перевізників.

МСАТ здійснює ряд заходів з розширення практики видачі міжнародних водійських прав у країнах-членах.

Інтереси українських перевізників в МСАТ з 1992 р. забезпечує АсМАП України. Президентом АсМАП України є Костюченко Леонід Михайлович.

Міжнародний газовий союз (МГС) (англ. International Gas Union) - міжнародна професійна асоціація, що об'єднує представників світової газової галузі.

Штаб-квартира розташована в Осло, Норвегія. Зареєстрований Союз у Веве, Швейцарія

Президент МГС - Жером Феррье (Франція).

В даний час до складу Союзу входять більше 100 членів (72 дійсних і 30 асоційованих членів) з 71 країни світу, на частку яких припадає 95% видобутку природного газу у світі. Членством в МГС володіють національні асоціації газовиків, а також великі компанії представники газової індустрії.

Міжнародний газовий союз був заснований у 1931 р. з метою сприяти розвитку газової промисловості у світовому масштабі.

Вищим органом керівництва МДР в період між Всесвітніми газовими конференціями є Рада, до якої входять по одному представнику від кожної країни - дійсного члена МДР і що збирається не рідше одного разу на рік.

Робочі органи МДР охоплюють всі аспекти газової індустрії, включаючи розвідку, видобуток і зберігання газу, ЗПГ (зріджений природний газ), використання газу. МДР займається просуванням технічних і економічних досягнень газової індустрії і заохочує дбайливе ставлення до навколишнього середовища.

Міжнародний союз залізниць (англ. International Union of Railwaysor or The UIC) - міжнародна організація, що об'єднує національні залізничні компанії з метою спільного вирішення завдань в області розвитку залізничного транспорту. Офіційна абревіатура союзу UIC йде від французького назви організації, т.к. вплив Франції на початкових етапах союзу було велике.

Штаб-квартира розташована у Парижі, Франція.

Голова UIC - Володимир Якунін.

UIC був створений 20 жовтня 1922 р. з метою уніфікації процедур і гармонізації відносин між залізницями європейських країн при здійсненні міжнародних залізничних перевезень.

Спочатку членами Союзу були 51 організація з 29 країн, включаючи Японію і Китай. Потім до них приєдналися Радянський Союз, залізниці Близького Сходу та Північної Африки. В даний час UIC налічує 199 членів з усіх п'яти континентів, де є залізниці.

Серед цієї великої кількості членів спілки виділяють:

· 82 активних члена Союзу, що включають залізниці Європи, Росії, Близького Сходу, Північної Африки, Південної Африки, Індії, Китаю, Японії, Кореї, Казахстану, компанії, що здійснює діяльність в різних країнах, наприклад, Veolia Transport.

· 80 асоційованих членів, що включають залізні дороги з Азії, Африки, Америки та Австралії.

· 37 афілійованих членів, пов'язаних із залізницями, що надають послуги залізницям.

Головна мета UIC полягає у сприянні просуванню і розвитку залізничного транспорту в світі. Крім того, цілями діяльності Міжнародного союзу залізниць є:

- сприяти поширенню передового досвіду в галузі залізничного транспорту;

- надання підтримки членам союзу в їх прагненні розвивати нові ідеї в галузі залізничного транспорту;

- сприяти технічному прогресу

- стандартизація та уніфікація в галузі залізничного транспорту ,

- розвиток центрів компетенції в області безпеки, розвитку електронних технологій тощо

Одним з напрямків діяльності UIC є впровадження єдиної термінології в галузі залізничного транспорту. В результаті цієї роботи був створений тримовний тезаурус залізничних термінів, який був опублікований в 1995 р.

Союзом також розроблені стандартні вимоги до контейнерних перевезень і перевезень інших вантажів залізничним транспортом.

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) (англ. The Organization of the Petroleum Exporting Countries) - міжнародна міжурядова організація (картель), створена нафтовидобувними державами для стабілізації цін на нафту.

Штаб-квартира розташована у Відні, Австрія.

Президент ОПЕК - Ростам Гасемі (Іран).

Генеральний секретар ОПЕК - Абдалла Салем аль-Бадрі (Лівія).

Членами даної організації є країни, чия економіка багато в чому залежить від доходів від експорту нафти. До складу ОПЕК входять 12 країн: Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Венесуела, Катар, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати, Алжир, Нігерія, Еквадор і Ангола.

Організація країн-експортерів нафти була заснована на конференції в Багдаді 10-14 вересня 1960 р. з ініціативи п'яти розвиваючихся нафтовидобувних країн: Іраном, Іраком, Кувейтом, Саудівською Аравією і Венесуелою. B листопаді 1962 р. ОПЕК була зареєстрована в Секретаріаті OOH як повноправна міжурядова організація. B 1965 ОПЕК встановила офіційні відносини c Економічною і соціальною радою OOH, стала учасником Конференції OOH з торгівлі та розвитку.

Метою ОПЕК є координація діяльності і вироблення загальної політики щодо видобутку нафти серед країн - учасниць організації, підтримання стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, отримання віддачі від інвестицій в нафтову галузь.

Міністри енергетики і нафти держав членів ОПЕК двічі на рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти і прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно вжити для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.

Доведені запаси нафти країн, що входять в ОПЕК, в даний час складають 1199,71 мільярда барелів. Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їх частку припадає 40% від всесвітньої видобутку або половина світового експорту нафти. З найбільших виробників Пік нафти ще не пройдений тільки країнами ОПЕК (за винятком Венесуели) і Канадою. У СРСР пік нафти був пройдений в 1988 р. У Росії з 1998 р. спостерігається постійне зростання видобутку, однак є припущення, що в 2007-2008 рр. був досягнутий пік.

Термін «кошик» ОПЕК (OPEC Reference Basket of crudes) був офіційно введений 1 січня 1987 р. Ціна «кошика» визначається як середній арифметичний показник фізичних цін наступних сортів нафти: Arab Light (Саудівська Аравія), Basra Light (Ірак), Bonny Light (Нігерія), Es Sider (Лівія), Girassol (Ангола), Iran Heavy (Іран), Kuwait Export (Кувейт) , Merey (Венесуела), Murban (ОАЕ), Oriente (Еквадор), Qatar Marine (Катар), Saharan Blend (Алжир).

Історичним максимумом для «кошику» ОПЕК є цінова позначка $ 140,73 за барель, зареєстрована 3 липня 2008 р.

У березні 2008 р. в «кошик» включили Oriente (Еквадор). У січні 2009 р. з «кошика» була виключена Minas (Індонезія), а замість BCF 17 (Венесуела) в «кошик» включили Merey (Венесуела). На сьогодні «кошик» включає в себе 12 сортів нафти. Таким чином, в даний час ціна «кошику» ОПЕК визначається як середній арифметичний показник фізичних цін 12 вищезазначених сортів нафти, що видобувається країнами картелю.

Основний недолік ОПЕК полягає в тому, що вона об'єднує країни, інтереси яких часто протилежні. Саудівська Аравія та інші країни Аравійського півострова відносяться до числа малонаселених, проте володіють величезними запасами нафти і великими інвестиціями за кордону. Для інших країн-членів ОПЕК, наприклад Нігерії, характерні висока чисельність населення і злидні. Ці найбільш бідні країни реалізують дорогі програми економічного розвитку і мають величезну заборгованість. Ці країни змушені добувати і продавати якомога більше нафти, особливо після того, як ціни на сиру нафту знизилися. Крім того, в результаті політичних подій в 1980-х рр. Ірак і Іран довели видобуток нафти до максимального рівня, щоб оплачувати військові витрати.

В останні роки ще однією проблемою ОПЕК стає нестабільна політична обстановка принаймні в 7 з 12 країн-членів ОПЕК. Громадянська війна в Лівії значно порушила нормальну роботу на нафтогазових родовищах цієї країни. Події Арабської весни відбилися на нормальній роботі на території багатьох країн Близькосхідного регіону. Не зовсім спокійна обстановка спостерігається у Венесуелі після смерті Уго Чавеса.

2.3 Міжнародні фінансові організації

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (англ.. International Monetary Fund) - спеціалізована установа ООН, яка сприяє міжнародній фінансовій стабільності та співробітництву у валютно-фінансовій сфері. Фонд також прагне сприяти міжнародній торгівлі, високій зайнятості і стійкому економічному зростанню, а також скороченню бідності в усьому світі.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.

Директор-розпорядник МВФ - Крістін Лаґард (Франція).

Членами МВФ є 188 членів ООН. Всі держави-члени беруть в МВФ безпосередню участь. Держави-члени представлені 24 членами правління (п'ять виконавчих директорів призначаються п'ятьма членами з найбільшими квотами, решту дев'ятнадцять виконавчих директорів обирають інші члени), а також, всі члени призначають керуючого Радою керуючих МВФ. Сила інших країн в рамках організації формується пропорційно до їх населення та економічного рейтингу у світі.

МВФ було створено 27 грудня 1945 р. після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 р. В 1947 р. фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ. Політика і рекомендації фонду по відношенню країн які розвиваються неодноразово піддавалася критиці.

Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих, в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай - це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду. Зокрема, йдеться про внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії раз на рік, але водночас можуть проводити засідання в будь-який час.

У МВФ діє принцип “зваженої” кількості голосів. Тобто, можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою у фондовому капіталі.

Цілі діяльності МВФ:

- сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва;

- сприяння процесу розширення і збалансованого росту міжнародної торгівлі;

- сприяння стабільності валют;

- здійснення допомоги у створенні багатосторонньої системи розрахунків;

- надання ресурсів (при дотриманні адекватних гарантій) у розпорядження держав-членів, які зазнають труднощів у фінансуванні платіжного балансу.

До основних функцій організації належать здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва й надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Форми діяльності МВФ:

· інспектування (пов'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют);

· консультації (використовує три типи консультацій - щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

· надання послуг, фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів: резервний транш (перевищення квоти країни в МВФ над "скоригованою" сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів); кредитні транші (МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти).

Основні механізми фінансування МВФ: резервні кредити “стенд-бай”; розширене кредитування (ЕФФ); компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ); фінансування системних перетворень (СТФ); фінансування буферних запасів (БСФФ); фінансування структурної перебудови (САФ).

Кредитування за програмами МВФ вимагає виконання певних умов. Його максимальний розмір - 125% квоти країни у фонді.

Група Світового банку (англ. World Bank Group) - група із п'яти міжнародних організацій, що надає позики, як правило бідним країнам. З 2004 р. Група Світового банку щорічно публікує Доповідь «Ведення бізнесу», в якій досліджуються регуляторні правила, які підвищують чи обмежують ділову активність.

Його п'ять установ:

v Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР, 1945 р.)

v Міжнародна асоціація розвитку (МАР, 1960 р.)

v Міжнародна фінансова корпорація (МФК, 1956)

v Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ, 1988 р.)

v Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС, 1966 р.)

Штаб-квартири всіх п'яти організацій розташовані у м. Вашингтон, США.

Термін «Світовий банк» в цілому відноситься до МБРР і МАР, в той час як Група Світового банку використовується для позначення усіх п'яти установ колективно.

Світовий банк (The World Bank), заснований в 27 грудня 1945 р., є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку.

До Світового банку входить 184 країн-членів, які складають Раду керуючих.

Президент Світового банку: Джим Йонг Кім.

Загальна мета банку полягає в скороченні бідності в усьому світі шляхом зміцнення економіки бідних країн. Його метою є підвищення рівня життя населення, відповідно до Цілей розвитку тисячоліття, шляхом сприяння економічному зростанню і розвитку. Банк орієнтує свою кредитну діяльність і діяльність з нарощування потенціалу, які базуються на двох основних принципах: створення клімату для інвестицій, робочих місць та сталого економічного зростання, та інвестування в бідних людей, що дає їм можливість брати участь в процесі розвитку. Основні операції при невеликій групі, Рада виконавчих директорів, делегуються президентом банку, який діє в якості голови ради директорів.

У 2009 році Група Світового Банку надала 19,5 млрд доларів для операцій в більш ніж 100 країнах, що розвиваються. Серед його основних публікацій є щорічна Доповідь про світовий розвиток.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) (англ. International Bank for Reconstruction and Development) -- одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1945 р. У число учасників банку входить 188 країн; Україна -- учасник з 1992 р. МБРР - основна кредитна установа Світового банку. Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР -- найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.

Основними цілями банку є:

· сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

· заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

· стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Міжнародна асоціація розвитку (MAP) (англ. International Development Association) - одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, утворена в 1960 р. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою.

Основні цілі МАР:

· сприяння економічному розвиткові країн-членів;

· підвищення продуктивності праці;

· зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Джерелами фінансування є: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. В основному ресурси МАР формуються за рахунок "донорів" - країн першої групи. Частка «Великої Сімки» становить 80% загальної суми внесків.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) (англ. International Finance Corporation) - одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1956 р. Нараховує 184 країни-члени, серед них Україна (з 1993 p.).

Головна мета МФК -- сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Джерелами фінансування є: внески країн-членів в уставний капітал; кредити від МБРР; відрахування від прибутків; кошти від повернення кредитів; залучені на зовнішніх ринках кошти.

Кредитна діяльність. МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвиненим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вище пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Привабливою ж стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали б коштів з інших джерел. Звичайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

МФК не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю. Іншою відміною є те, що МФК не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам.

Попри свою головної функції -- заохочення приватних інвестицій -- МФК надає країнам-членам також і технічну допомогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного використання інвестицій. Сфера консультування -- капітали, технологія, менеджмент. Видається регулярний довідник «База даних» по новим ринкам.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) (англ. Multilateral Investment Guarantee Agency) - одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1988 р. Нараховує 177 членів. Україна стала членом БАГІ з 1992 р.

Основні цілі:

· сприяння збільшенню притоку інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам;

· здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;

· надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

Гарантії БАГІ захищають інвесторів від ризиків обмеження переміщення коштів, конфіскації, військових і цивільних хвилювань, порушення умов контракту. Проте страхування від комерційних ризиків, наприклад, від ризику банкрутства, не проводиться.

При наданні гарантій перевагу надається інвестиціям у країни з низьким доходом, у країни з політичним ризиком або порушеними конфліктами, в екологічно та соціально значимі проекти, у розвиток інфраструктури. БАГІ здійснює також страхування інвестицій, що проводяться між країнами, що розвиваються. Претендувати на гарантії БАГІ можуть приватні фірми та громадяни, не зареєстровані в країні, до якої спрямовуються інвестиції . Гарантії надаються на термін від 3 до 15-20 років. На відміну від гарантій Світового банку, зустрічних гарантій від уряду країни інвестування не потрібно.

Водночас БАГІ не надає кредити і не є самостійним інвестором. Гарантії не виділяються для інвестицій у виробництво тютюну та алкоголю , в організацію азартних ігор. Максимальний розмір гарантій складає в даний час 110 млн дол США на один інвестиційний проект і 440 млн дол США на одну країну. Шляхом спільного страхування і перестрахування ліміт може бути значно перевищений.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) (англ. International Center for Settlement of Investment Disputes) - одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1966 p. Нараховує 147 держав-членів ООН і Косово (станом на серпень 2012 р.). Україна є членом з 2000р.

Головна мета -- сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС не є кредитною організацією в прямому розумінні слова; через це його не завжди включають до Групи Світового банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов'язаний.

Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументоване рішення на користь однієї з сторін; така процедура має назву арбітражу.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) (англ. Bank for International Settlements) - спеціалізований міждержавний фінансовий інститут, який об'єднує на акціонерній основі частину фінансових ресурсів центральних банків країн світу.

Штаб-квартира БМР розташована в Базелі, Швейцарія.

Генеральний директор БМР - Хайме Каруана (Іспанія).

Членами БМР нині є 41 центральний банк країн Європи, Азії, Африки та США, ряд країн очікують рішення щодо включення їх до БМР.

Банк створений у 1930 р. Первісна мета створення БМР - координація надходжень і платежів, котрі виникали в зв'язку з репараціями, які сплачувала Німеччина країнам-переможцям у Першій світовій війні. Після Другої світової війни БМР брав участь в операціях за «планом Маршалла». Пізніше БМР став відігравати активну роль в операціях щодо компенсації негативних ефектів від міжнародних валютних угод спекулятивного характеру.

Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків -- зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.

БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він: здійснює широке коло банківських операцій з метою сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків; слугує форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якого періодично зустрічаються керівники центральних банків; виступає інформаційно-дослідним центром з питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин; виконує функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.

Як банк центральних банків БМР виконує важливу функцію координатора діяльності цих банків. Водночас не тільки центральні банки-акціонери, а й інші центральні банки (близько 120), а також різноманітні міжнародні фінансові установи використовують БМР як банк. Крім здійснення взаємних міжнародних розрахунків, він надає усілякі фінансові послуги щодо управління зовнішніми резервами центральних банків.

Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) (англ. European Bank for Reconstruction and Development) - міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки.

Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні, Великобританія.

Президент ЄБРР - Сума Чакрабарті (Індія).

Акціонерами Банку є 64 держави, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора. З 2012 р. дирекцію ЄБРР в Україні очолює Андре Куусвек. Один із пріоритетних напрямків - фінансування проектів модернізації систем теплопостачання, зокрема муніципальних.

Банк створений в 1991 р. Організація виникла в період , коли в державах Центральної та Східної Європи мінявся соціалістичний політичний лад і країни колишнього Радянського блоку потребували підтримки для створення нового приватного сектора в умовах переходу до ринкової економіки .

ЄБРР є найбільшим інвестором в регіоні, і крім виділення своїх коштів залучає значні обсяги прямих іноземних інвестицій. Однак, хоча його акціонерами і є представники держави, ЄБРР вкладає капітал головним чином у приватні підприємства, як правило, спільно зі своїми комерційними партнерами. Він здійснює проектне фінансування банків, підприємств і компаній, вкладаючи кошти як у нові виробництва, так і в діючі фірми. Він також працює з державними компаніями з метою підтримки процесів приватизації і структурної реорганізації в них, а також вдосконалення комунального господарства. ЄБРР використовує встановилися у нього тісні зв'язки з урядами країн регіону з метою реалізації курсу на створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.

Як і МБРР, ЄБРР залучає кошти за рахунок емісії облігацій. Особливістю операцій ЄБРР є широке залучення коштів у національних валютах країн Східної Європи.

ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% -- у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) (англ. The European Investment Bank) - державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів.

Штаб-квартира розташована в м. Люксембург, Герцогство Люксембург.

Президент ЄІБ - Вернер Хойер (Німеччина).

Банк створений у 1958 р. з метою надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Статутний капітал формується із внесків країн-учасниць і на кінець 2012 р. був збільшений до 245 млрд. євро.

ЄІБ є юридичною особою. Його членами є держави - ??члени Співтовариства. Завдання ЄІБ полягає в сприянні «постійного і збалансованого розвитку спільного ринку в інтересах Співтовариства». Для досягнення цієї мети він використовує як ресурси ринку капіталів, до яких має доступ, так і власні ресурси.

Банк надає кредити і гарантії для реалізації таких проектів:

- з розвитку слаборозвинених регіонів;

- спрямованих на модернізацію або перетворення підприємств або на розвиток нових видів діяльності, які сприяли прогресу у створенні спільного ринку;

- які складають спільний інтерес для кількох держав - членів, які за своїм обсягом чи природою не можуть бути повністю фінансово окремими державами - членами.

За рахунок випуску облігаційних позик на міжнародному грошовому ринку і на національних грошових ринках країн ЄС формуються залучені кошти банку. На рентабельні проекти надають звичайні кредити , на малорентабельних - пільгові. До 70% припадає на кредити для регіонального розвитку менш розвинених районів. Загальна сума наданих кредитів - понад 47 млрд. євро. Позики банку покривають частину вартості проекту, доповнюючи власні капітали позичальника (як правило менше 50 %).

Сфери використання кредитів - передусім енергетика, транспорт і телекомунікації. Європейський інвестиційний банк надає також пільгові кредити за рахунок коштів ЄС як технічний розпорядник. Кредити банку надаються в кількох валютах. Процентна ставка по «змішаним» кредитами визначається на базі середньозваженої вартості в залучених коштах в даних валютах на міжнародних або національних ринках капіталів.

Азійський банк розвитку (АзБР) (англ. Asian Development Bank) - банк заснований для того щоб стимулювати зростання економіки в Азії і на Далекому Сході, направляючи в ці регіони прямі позики та надаючи технічне сприяння. Банк заснований в 1966 р.

Штаб-квартира знаходиться в Манілі, Філіппіни.

З 28 квітня 2013 р. Президент АзБР - Такехіко Накао (Японія).

Членами АзБР є 50 країн, що розвиваються, і розвинених капіталістичних країн.

Претендувати на позикові кошти від АзБР можуть як уряди країн-учасниць, так і юридичні особи. Середня сума одного кредиту складає 15 млн дол, більш великі кредити (до 50 млн дол) банк надає досить рідко.

Пріоритетні сфери вкладень - транспорт і зв'язок, промисловість, енергетика, сільське господарство, фінансовий сектор.

Кредити видаються з двох фондів: звичайного та спеціального. Перший призначений для кредитування на комерційних умовах, тобто за ринковою відсотковою ставкою і на більш короткий термін, зазвичай 15-25 років. Спеціальний фонд призначений для довгострокового кредитування - на 25-40 років, за пільговою процентною ставкою (1-3 %). Пільговий період для кредитів зі звичайного фонду становить 3-5 років, а зі спеціального фонду - як правило, 10 років. Іншими інструментами АзБР в наданні допомоги своїм країнам-членам, крім кредитів, є технічне сприяння, гарантії та купівля акцій.

У 2006 р. банк прийняв рішення ввести «азіатську валютну одиницю» АКЮ, яка буде відображати котирування акцій грошових одиниць 13 країн регіону, і, можливо, перетвориться згодом в азіатський аналог євро.

Кошти банку формуються за рахунок внесків країн-членів (7 % від статутного капіталу Банку, що становить близько 55 млрд дол), запозичень на міжнародному ринку облігацій і доходу від кредитування.

Африканський банк розвитку (АФБР) (англ. African development bank group) - банк, заснований в 1964 р. Організацією африканської єдності (ОАЄ), щоб сприяти економічному розвитку на всьому Африканському континенті, надаючи для цього фінансові ресурси. У складі 50 африканських держав.

Штаб-квартира розташована в м. Абіджан, Кот-Д'Івуар (статутна); Туніс, Туніс (тимчасова).

Президент АФБР - Дональд Каберука (Руанда).

Банк сприяють зародженню єдиної фінансової системи світового співтовариства; регіональний кредитно-фінансовий інститут країн африканського континенту, мета якого полягає у: сприянні економічному розвиткові і соціальному прогресу країн-членів шляхом фінансування і кредитування програм регіонального розвитку; заохочення державних і приватних інвестицій; надання технічної допомоги.

Власний капітал банку становить близько 100 млрд дол США. Країни-члени внесли лише 7,6 % від цієї суми, але гарантують внесення залишилися 92,4 % за першою вимогою. Під ці гарантії АФБР залучає кошти на світовому ринку облігацій. Завдяки цьому банк має можливість розпоряджатися значними фінансовими ресурсами, але при цьому більшість в його капіталі (близько 60 %) мають країни Африки.

Являє собою групу фінансових організацій:

- Африканський банк розвитку (The African Development Bank - AfDB);

- Африканський фонд розвитку (The African Development Fund - ADF);

- Нігерійський трастовий фонд (The Nigeria Trust Fund - NTF).

Арабський валютний фонд (АВФ) (англ. Arab Monetary Fund) - резервний фонд, створений 27 квітня 1976 р. (Рабат, Марокко) двадцятьма арабськими країнами, в якості механізму досягнення стабільності в курсах валют і в цілях координації економічної і валютної політики арабських країн. Регулювання стосується в основному нафтодоларів в межах арабської співдружності, сприяючи зменшенню залежності країн-членів фонду від Заходу з питань використання надлишкової маси коштів.

Штаб-квартира розташована в Абу-Дабі, ОАЕ.

Генеральний директор АВФ - Джассим Аль Манна.

У складі АВФ 22 країни.

Основними завданнями Арабського валютного фонду є виправлення і збалансування оплати його держав-членів, виділення платіжних обмежень між членами, поліпшення арабського валютного співробітництва, заохочення розвитку арабських фінансових ринків (що відкриває шлях для єдиної арабської валюти), а також сприяти розвитку торгівлі між державами-членами.

Ісламський банк розвитку (ІБР) (англ. Islamic Development Bank) - міжнародна фінансова організація. Ісламський банк розвитку має статус спостерігача на Генеральній асамблеї ООН.

Власний капітал Банку складає 15 млрд. ісламських динарів.

Штаб-квартира розташована в Джидді, Саудівська Аравія.

Офіційною мовою є арабська, проте англійський і французький також використовуються як робочі мови.

В даний час членами Банку є 56 держав. Основною вимогою для прийняття в члени банку є участь в Організації Ісламського співробітництва, сплата членського внеску в капітал банку і дотримання правил, процедур, термінів, прийнятих Радою директорів банку.

Банк був заснований 18 грудня 1973 р. на першій конференції міністрів фінансів країн-учасниць Організації Ісламської конференції. Почав свою діяльність 20 жовтня 1975 р. Капітал банку утворений за рахунок внесків країн-засновників.

Функції групи Ісламського банку розвитку полягає в участі шляхом фінансування проектів економічного і соціального розвитку в країнах-членах. Банк здійснює свою діяльність, ґрунтуючись на законах і принципах шаріату. Грошовою одиницею банку є ісламський динар.

Міжамериканський банк розвитку (ІБР) (англ. Inter-American Development Bank) - міжнародна фінансова організація, створена з метою фінансової підтримки економіки країн Латинської Америки і Карибського басейну.

Штаб-квартира розташована в м. Вашингтон, США.

Президент ІБР - Луїс Альберто Морено (США).

Акціонерами банку в даний час є 48 держав з різним статусом, з яких 26 держав-членів банку мають право на отримання кредиту, тобто є країнами-позичальниками.

Банк створений в 1959 р. за принципом акціонерного товариства 19 американськими державами. Пізніше іншими акціонерами банку стали неамериканські держави.

Пізніше були створені інші фінансові організації, пов'язані з діяльністю Міжамериканського банку розвитку: 1986 р. - Міжамериканська інвестиційна корпорація; 1993 р. - Багатосторонній інвестиційний фонд

Всі три організації: Міжамериканський банк розвитку, Міжамериканська інвестиційна корпорація та Багатосторонній інвестиційний фонд утворюють групу Міжамериканського банку розвитку.

ІБР є найбільшим багатостороннім джерелом фінансування для країн Латинської Америки і Карибського басейну. ІБР надає кредити урядам своїх країн-позичальників при стандартних комерційних процентних ставках, і має статус преференційного кредитора, це означає, що позичальники будуть погасити кредити ІБР до погашення інших зобов'язань перед іншими кредиторами, таких як комерційні банки.

Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) (англ. Black Sea Trade and Development Bank) - міжнародна фінансова організація, створена з метою підтримки регіонального розвитку та кооперації країн Чорноморського регіону. Банк відноситься до міжнародної організації Чорноморське економічне співробітництво.

Штаб-квартира знаходиться в м. Салоніки, Греція.

Президент, Голова Ради директорів - Андрій Кондаков.

ЧБТР налічує 11 країн-членів: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Росія, Туреччина, Україна.

Основоположним документом, що визначає діяльність ЧБТР є Угода про створення Чорноморського банку торгівлі та розвитку, зареєстрованого ООН.

Цілями банку є розвиток торговельних зв'язків у регіоні, сприяння реалізації міжнародних проектів, сприяння іноземним інвестиціям, надання гарантій при розвитку торговельних і економічних зв'язків як на державному рівні, так і в приватному бізнесі.

ІІІ. Загальносвітові перспективи розвитку міжнародних економічних організацій

На початку XXI столітті геополітичні, та й економічні позиції країн, що розвиваються помітно зміцнилися. Серед них чітко позначилися свої центри - Індія, Бразилія, Китай. Країни, що розвиваються активно борються за те, щоб їх зовнішня торгівля і світова торгівля в цілому в більшій мірі служили інструментами розвитку власних економік.

У повному обсязі було поставлено завдання боротьби з убогістю та економічної відсталістю. Одним з інструментів вирішення даної проблеми визнана зовнішня торгівля та її правова база (включаючи норми СОТ).

Все це призвело до формування нового формату співвідношень світової торгівлі. У 2003 р. США вперше імпортували з країн, що розвиваються більше товарів, ніж з розвинених. Постійно розширюється номенклатура експорту країн, у тому числі і за рахунок наукомісткої продукції. У свою чергу, ці країни є ємними ринками збуту для розвинених країн. Саме зростання попиту з боку країн, що розвиваються значною мірою пом'якшив наслідки економічного спаду 2000-х років і став важливою умовою розширення міжнародної торгівлі.

Зріс вплив на світовий ринок торгівлі безпосередньо між країнами, що розвиваються. Це напрямок - Південь-Південь займає близько 40 % експорту країн, що розвиваються.

У зв'язку із зміцненням економічних позицій ці країни стали набагато жорсткіше відстоювати власні інтереси і в СОТ, і в інших організаціях все частіше виступаючи, як це було в 70-80 роки XX століття, з групових позицій.

Участь у переговорах СОТ таких груп, як G20, G33, G90, дозволило країнам, що розвиваються домагатися все більших успіхів, досягати поставлених ними цілей або блокувати багатосторонні переговори у разі , якщо вони розвивалися не в тому напрямку.

Можна констатувати, що групова комерційна дипломатія дозволила країнам, що розвиваються стати ключовими учасниками прийняття рішень в рамках СОТ.

Вчені відзначають, що найбільш великої за розмірами економічної коаліцією буде Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво. Членами цього об'єднання стануть три найбільших економічних держави світу - США, Китай і Японія. На частку цієї коаліції буде припадати не менше 60% світового ВВП, а без урахування США та інших країн НАФТА - близько 35%. Можна вважати, що в першій половині ХХІ ст. АТЕС залишиться найбільш динамічно розвиваються районом глобальної економіки.

Узагальнюючи все вищесказане, потрібно відзначити, що довгострокові перспективи розвитку будь-якої економічної організації досить туманні. Економіки багатьох країн сильно постраждали від світової фінансової кризи. Одні з них не просуваються вперед , а інших криза «відкинула» в економічному розвитку на кілька років назад. Також у зв'язку з цим загострюються конфлікти всередині інтеграційних угрупувань. Так, наприклад, розвинені країни ЄС відмовляються фінансувати економіку країн-новачків Євросоюзу, оскільки їх власна економіка знаходиться під ударом.

Висновок

Розглянувши міжнародні організації з моменту їх створення і зрозумівши принципи, на яких вони створюються, необхідно відзначити, що міжнародні організації являють собою певну систему, яка заснована як на договірних, так і на юридичних нормах.

Всі відносини, які існують між державами регулюються самими державами через створені ними міжнародні організації. Ці міжнародні організації виникли на певному щаблі розвитку людського суспільства.

Поява держав, а потім системи держав здійснення ними не тільки внутрішніх, але і зовнішніх функцій призвело до виникнення міжнародного права і створення міжнародних організацій. Серед систем міжнародних організацій головне місце займають держави, кожна з яких володіє суверенітетом. Держави шляхом угод між собою створюють норми міжнародного права і утворюють різні міжурядові організації. Саме держав залежить стабільне функціонування міжнародної системи в цілому. Оскільки держави у всіх створених міжнародних організаціях володіють реальною силою, то вони самі і через створені організації забезпечують дотримання і виконання міжнародних зобов'язань. Через створені міжнародні організації регулюються: політичні, економічні, науково-технічні та культурні відносини. Наявність створених міжнародних організацій дають певні гарантії у вирішенні міжнародних конфліктів так як їх норми визначають норми поведінки держав у відносинах між собою. Будучи самостійною системою, міжнародні організації не містять в собі норми внутрішньодержавного права, але при цьому можуть відчувати на собі відоме вплив норм внутрішньодержавного права. Створення міжнародних організацій ґрунтується, насамперед, на основі вільного узгодження і волею суверенних держав. Вираз своєї згоди на створення тих чи інших міжнародних організацій є укладення конкретних міжнародних договорів.

Вирішуючи ті чи інші питання, сторони на добровільній і рівноправній основі виробляють можливі рішення з урахуванням законних інтересів всіх учасником . На цій же основі створюються і міжнародні організації, тобто на принципі рівноправного представництва всіх учасників. Характерною особливістю розвитку людства є постійне вдосконалення технічного прогресу, господарського і культурного життя всіх народів, звідси відбувається підвищення ваги міжнародних відносин. Звідси виникає необхідність вирішення міжнародних проблем, але не за допомогою військової сили, а через створені міжнародні організації. Підвищення ролі міжнародних організацій створює для держав певні гарантії, як у вирішенні різних суперечок, так і в запобіганні військових конфліктів. Існування і створення міжнародних організацій розкриває ширші можливості зближення всього людства і сприяє найбільш швидкому розвитку цивілізації.

Список використаної літератури

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник. - М.: Экономистъ, 2004.

2. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности. - М.: АО «Консалтбанкир», 2008.

3. Глинкин А.Н. Интеграция в Западном полушарии. - М.: ИЛА РАН, 2006.

4. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 2007.

5. Международные экономические отношения. Под ред. В.Е. Рыбалкина. - М., 2005 г.

6. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 2009.

7. Паньков В.А. Общеевропейское экономическое пространство: возможности и перспективы // Мировая экономика и международные отношения, 2007, №3.

8. Раджакова З.К. Мировая Экономика: Учебник. - М.: Инфра-М, 2008.

9. Халевинская Е.Д. Международные экономические организации (учебное пособие). - М., 2005.

10. Чекурова М.В. Международные экономические отношения. - М.: МИНХ, 2005.

Размещено на Allbest.ru