Основні аспекти становлення та розвитку ринкової економіки

Південнокорейська модель. Її характеризує сильне державне регулювання економіки, яке включає планування економічного розвитку, державну монополію в кредитно-фінансовій сфері (до 90-х років XX ст.), стимулювання експорту і обмеження імпорту, Посилену увагу до соціальної сфери після відновлення економіки (її 90-х років XX ст.).

Моделі державного регулювання становлення і розвитку ринкового господарства в нових індустріальних країнах.

Особливістю розвитку нових індустріальних країн, до яких належить ряд країн Латинської Америки (Аргентина, Мексика, Бразилія, Колумбія, Чілі), країни Південно-Східної Азії (Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Фі-ліпіни, Індія, Пакистан, Сингапур, Тайвань) є глибокі внутрішні перетворення, зміцнення демократії, структурна перебудова економіки. Це супроводжується змінами в системі державного управління: згортання, впливу бюрократії на економічні процеси, обмеження сфери діяльності державного сектора межами економічної доцільності. Ринковий механізм нових індустріальних країн формується на основі правового державного регулювання, яке опирається на історичні, культурні, національні традиції. В них відсутнє стремління до універсалізації, домінує свобода у виборі форм і засобів розвитку. У зв'язку з цим розглянемо декілька моделей. Індійська модель регулювання характеризується тим, що уряд активно включався у виробничий процес, регулюючи масштаби, технології, напрямки інвестиційних проектів в період макроекономічної стабільності. Від кінця 1970-х років у кількох галузях промисловості практику надмірного регулювання було, фактично, скасовано. Це дало можливість підвищити темпи економічного зростання у 80-х роках, але соціальні проблеми залишились досить гострими.

Бразильська модель регулювання характеризується як приклад успішного здійснення імпортозамінюючої політики, яка забезпечила протягом останніх десятиріч високі темпи економічного зростання.

3. Основні механізми функціонування ринкової економіки

Ринок є невід'ємним компонентом товарного виробництва, організаційною формою його існування. Історія ринку (як і товарного виробництва) налічує близько 6-7 тис. років. Найважливішими умовами його виникнення є суспільний поділ праці й економічна відокремленість товаровиробників. Формування ринку відбулося у процесі поглиблення суспільного поділу праці, що призводить до підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці. Однак такої загальноекономічної умови ще не достатньо для розуміння причин виникнення ринку.

Для формування ринку необхідна економічна відокремленість, відособленість виробників, тобто повна економічна свобода, господарська самостійність та відповідальність товаровиробників. Таку відокремленість, господарську свободу створює приватна власність. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних економічних інтересів виробника. Тому економічна відокремленість виробників невіддільна від приватної власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. Об'єкти приватної власності в сучасних умовах різноманітні, що відкриває широкі можливості для розвитку ринкових відносин, підприємницької діяльності.

Отже, ринок як конкретна форма товарного обміну виник у процесі розвитку товарного виробництва, як його невід'ємна складова частина. З розвитком товарно-грошових відносин трансформувалось і саме поняття "ринок". Це одна із причин існування такої множини визначення сутності ринку.

У сучасній економічній літературі найпоширенішим є визначення ринку як сфери обміну, організованого за об'єктивними законами товарного виробництва і обігу. Ринок представляється як впорядкована структура, що забезпечує нормальну взаємодію продавців (постачальників) і покупців (пред'явників попиту). Так, у відомому підручнику "Економіко" стверджується, що ринок - "це інститут або механізм, що зводить докупи покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг".

Це вузьке розуміння сутності ринку. Воно обмежує поняття ринку тільки сферою обміну. У широкому ж розумінні ринок означає певну історично визначену форму організації економічного життя суспільства, характерними ознаками якого є:

1) реальне функціонування різноманітних форм власності та форм господарювання, тобто нормальне існування індивідуальної приватної власності, колективної власності (у формі кооперативної, акціонерної), державної власності, комунальної власності, змішаної форми власності;

2) свобода підприємницької діяльності, тобто повна самостійність суб'єктів господарської діяльності, економічна відповідальність і раціоналізм. Комерційний характер взаємодії суб'єктів господарювання ринку;

3) вільне ціноутворення, що унеможливлює адміністративне втручання держави або будь-яких інших органів у процес встановлення цін на переважну частину засобів виробництва та інших виробничих ресурсів, а також на споживчі товари та послуги. Тобто, самостійне встановлення товаровиробником цін на товари та послуги з урахуванням споживацького попиту. Вільне ціноутворення є необхідним засобом формування незалежних товаровиробників, створення стимулів для розвитку виробництва відповідно до ринкових потреб, залучення ринкової конкуренції;

4) вільний вибір контрагентів - покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) товарів та послуг. Кожний товаровиробник самостійно визначає, що виробляти і кому реалізувати вироблений товар, а кожний споживач - у кого його купувати;

5) конкуренція (економічне суперництво) між різними суб'єктами підприємницької діяльності за найбільш вигідні умови виробництва, купівлі та продажу товарів і послуг, за одержання найбільшого прибутку. Вона регулює ціни і обсяг виробництва товарів та послуг.

За допомогою ринкової ціни конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом;

6) вільне переміщення капіталів між галузями економіки і регіонами;

7) відкритість національної економіки світовим інтеграційним процесам, орієнтація її на міжнародний поділ праці, можливість міграції робочої сили, товарів і капіталу.

З огляду на це можна дійти висновку: ринок -- це сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами господарської діяльності у процесі виробництва й розподілу економічних благ, обміну результатами виробництва, товарного обігу на основі об'єктивних законів товарного господарства.

Ринок - це механізм координації різноманітної господарської діяльності самостійних економічних суб'єктів через систему цін і конкуренції. Він забезпечує зв'язок між виробниками і споживачами на взаємовигідних умовах, рівновагу попиту і пропозиції, пропорційність відтворювального процесу, його цілісність.

Для формування і ефективного функціонування реального ринку необхідні такі умови:

1) повна свобода господарської, підприємницької діяльності суб'єктів ринкових відносин. Для цього мають існувати різноманітні власники: індивідуальні, приватні, кооперативні, акціонерні, державні, змішані;

2) вільні ринкові ціни, які встановлюються у процесі економічної конкуренції. Ціни на ринку формуються під впливом співвідношення попиту та пропозиції. За допомогою вільних цін в умовах здорової конкуренції здійснюється еквівалентний обмін товарів, відтворюється рівновага в економіці;

3) здорова конкуренція між різними суб'єктами господарської діяльності, яка надає усім їм можливість вільного вибору контрагентів - покупців, постачальників. Вона має становити необмежену кількість продавців і покупців (конкурентів);

4) вільний доступ до реальної інформації про ринок і Його суб'єктів (правової, нормативно-довідкової, науково-технологічної, комерційної, маркетингової). Якщо інформації бракує, то товаровиробник не може приймати раціонально обґрунтованих рішень, а відтак, перемагати в конкурентній боротьбі.

5) державне регулювання ринку - розробка і реалізація державних програм, здійснення ефективної фінансово-кредитної, інвестиційної, податкової, валютної політики, яка стимулює підприємницьку діяльність;

6) розвинуте антимонопольне законодавство, проведення ефективної антимонопольної політики;

7) наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує ефективне функціонування ринку;

8) поступова інтеграція національної економіки у світове господарство, орієнтація її на міжнародний поділ праці;

9) забезпечення соціального захисту населення. Для цього потрібно чітко визначити масштаби негативних соціально-економічних процесів: інфляція, безробіття, зростання цін, зниження доходів населення, їх вплив на різні соціальні верстви та основні засоби послаблення або повного усунення негативного впливу ринкових відносин.

Соціальна політика держави має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування й розвитку суспільного життя.

Подібні сприятливі умови для формування ринку, розвитку ринкових відносин можуть створити суспільство і держава.

4. Особливості становлення ринкової економіки в Україні

Україна, як і інші постсоціалістичні країни, здійснює перехід від адміністративно-командної економічної системи до ринково-демократичної. Цей перехід є об'єктивно зумовленим. Його метою є формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

Перехід до ринкової економічної системи в Україні має ряд характерних особливостей.

1. Ринкові трансформаційні процеси здійснюються в умовах переходу від адміністративно - командної системи господарювання та управління до ринково-демократичної, які своїм вихідним пунктом мали всеохоплюючу державну монополію на засоби виробництва. Тому головним направленням ринкової трансформації вітчизняної економіки було реформування відносин власності, створення достатньої кількості самостійних підприємств, які формували б конкурентне середовище, сучасні ринкові відносини, що ґрунтуються на різних формах власності та господарювання.

Створення різноманітних форм власності відбувається через роздержавлення власності, приватизацію значної її частини. Це сприяє розвитку багатоманітних форм господарської діяльності та формуванню конкурентного ринкового середовища. (таблиця 4.1)

На початок 2000 року в Україні форму власності змінили понад 65 тисяч підприємств та організацій. Понад 70 відсотків загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах.

2. Адміністративно-командна система господарювання та управління в Україні вкоренилася значно глибше, ніж у більшості країн Східної Європи (Польщі, Чехії, Східній Німеччині та ін.), які мали досить розвинутий приватний сектор сільськогосподарського виробництва.

Адміністративно-командна система надала перевагу вертикальним економічним зв'язкам між виробниками та споживачами. Міністерства і відомства не лише визначали, чого і скільки підприємствам виробляти, а Й розпоряджалися виробленою продукцією та одержаним прибутком. Головним було виконання директивних завдань централізованого плану, а не задоволення потреб споживачів. Національне господарство виробляло товари, в яких не мало потреби.

Тепер у вітчизняній економіці замість вертикальних зв'язків між виробництвом та споживанням мають утвердитися властиві ринку горизонтальні прямі економічні зв'язки, система самостійних виробників, які працюють на ринок, на задоволення потреб реальних споживачів. Це зумовило зростання ВВП. (Таблиці 4.2-4.4)

3. Характерним для економіки України постсоюзного часу було те, що вона отримала у спадок від Радянського Союзу частину його народногосподарського комплексу, яка відображала спеціалізацію на важкій промисловості, видобувних галузях та військово-промисловому комплексі, а також мала незавершений цикл виробництва. Так, у військово-промисловому комплексі, котрий завантажував 40 відсотків виробничих потужностей, замкнутий цикл виробництва становив узагалі 3 відсотки. Вітчизняна економіка виробляла лише 20 відсотків продукції, що реалізувалася на внутрішньому ринку. Все це негативно позначилося на ринковій трансформації економіки України. Тому головним у новій економічній політиці держави став принцип керованого формування сучасних ринкових відносин.

4. Перехід України до ринкових відносин ускладнювався також тим, що вона не мала Центрального банку, власної фінансово-кредитної та грошової системи, ринкової інфраструктури, достатньо кваліфікованих кадрів у цих сферах та інших інституцій, які могли б на практиці забезпечити формування економічних підвалин національного ринку. Нині в Україні вже сформовано основні елементи інфраструктури ринку, але їхня діяльність малоефективна. Це пояснюється недосконалим законодавством, недостатнім рівнем професійного і патріотичного управління.

5. Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні мали такі деструктивні процеси як економічна нестабільність, велика інфляція, гіперінфляція - понад 10 тисяч відсотків (нинішня інфляція на рівні 8 відсотків), високий рівень безробіття, криза державних фінансів, висока дефіцитність державного бюджету, виток вітчизняних капіталів за кордон, натуралізація обміну (бартерні операції), знецінення національних грошей (українського карбованця), дефіцит платіжного балансу та ін. Всі ці обставини вимагали застосування державою широкого комплексу спеціальних заходів, які забезпечили б нормальні умови для формування національного ринку, ринкових відносин.

6. Особливістю української економіки є ще й те, що вона може розвиватися, спираючись на внутрішній ринок і внутрішній попит. Таких національних економічних систем у світі небагато. Тому головним у новій економічній політиці є визначення ринкової трансформації національної економіки, керованого формування за участю держави сучасних ринкових механізмів.

Водночас зауважимо, що для того, аби економічні суб'єкти національного ринку могли реалізувати право власності на засоби виробництва і вироблену продукцію, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Розвинуте законодавство та дієві механізми його реалізації сприяють формуванню і ефективному функціонуванню сучасних ринкових відносин.

Нові можливості розвитку сучасного національного ринку відкриваються на основі Господарського та Цивільного кодексів України, які набули чинності з 1 січня 2004 року, та Податкового Кодексу з 2011 року.

Внаслідок трансформації економічної системи в Україні активно формуються ринкові відносини, а отже, сучасні ринкові механізми. На сучасному етапі можна виділити такі характерні особливості функціонування та розвитку національного ринку:

1) відсутність розвинутого ринкового середовища досконалої економічної конкуренції і немонополістичного сектору вітчизняної економіки, що негативно впливає на розвиток малого і середнього підприємництва;

2) наявність монополістичних структур, незначна кількість малих підприємств, слабка конкуренція, неефективна система державного регулювання цін роблять внутрішній - ринок стихійно-монополізованим, звужують сферу ринкових відносин;

3) нерозвиненість сучасної ринкової інфраструктури, зокрема функціонуючих товарних, інвестиційних компаній, лізингу тощо;

4) слабка конкуренція на ринку залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб, що звужує джерела кредитних ресурсів, дає можливість комерційним банкам підвищувати відсоткові ставки на кредити, що є руйнівними для суб'єктів підприємницької діяльності, особливо для початківців малого бізнесу;

5) неефективна податкова політика, яка перешкоджає створенню сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, а отже, звужує легальний, цивілізований ринок і формує нелегальний (тіньовий) ринок;

6) недостатньо розвинутий ринок робочої сили, свідченням чого є дуже низька ціна на неї (заробітна плата), особливо кваліфікованої робочої сили, що стимулює значний відтік її за межі національного ринку, а отже, негативно впливає на його формування та розвиток;

7) недоступність для більшості суб'єктів підприємницької діяльності джерел фінансування -- низьких ставок за кредити комерційних банків. Це пояснюється тим, що у вітчизняній економіці фактично не діє механізм гарантування кредитів;

8) недосконалий інвестиційний клімат, який не сприяє розвитку ефективного ринку інвестицій. В Україну не надходять у достатніх кількостях іноземні інвестиції. Причиною цього є те, що відносини власності належно не захищені законодавством, що не відповідає орієнтації іноземного капіталу на приватний сектор економіки. На низьку якість ринку інвестицій також впливає надмірна заполітизованість вітчизняної економіки, конфлікт інтересів законодавчої і виконавчої влади, бюрократичні завади, корумпованість, стрімкі зміни в оподаткуванні та регулюванні зовнішньоекономічної діяльності;

9) колосальна залежність української економіки від економічного становища країн СНД, зокрема Росії. Так, здійснений у серпні 1998 року російським урядом дефолт (відмова виплачувати фінансові зобов'язання) призвів до того, що за короткий період національна банкнота - гривня знецінилася вдвоє. Відповідно піднялися ціни на товари народного споживання, що за стабільного рівня зарплат і соціальних виплат призвело до істотного падіння рівня життя в Україні;

10) низький рівень інтеграції вітчизняної економіки у світове господарство, міжнародний поділ праці.

Така ситуація містить у собі серйозну загрозу деформації ринкових відносин, породжує недовіру населення до економічної політики уряду, посилює нестабільність і невпевненість у майбутньому ринкової економічної системи.

Світовий досвід формування ринкових відносин, ринкового механізму в цілому переконує, що це довготривалий процес, протягом якого постійно відбуваються зміни в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства. Ринок в цілому може успішно функціонувати лише у цілісній системі економічних та юридичних норм, за певного стану суспільної свідомості, моралі, рівня загальної правової та політичної культури. Без цих передумов цивілізаційний ринок не може існувати. Тому створення соціально орієнтованого ринку вимагає консолідації усіх сил і ресурсів суспільства.

Отже, основне завдання Української держави полягає у створенні умов для повноцінного функціонування і поступального розвитку сучасних ринкових відносин, оптимального конкурентного середовища підприємницької діяльності. Нині в Україні триває процес удосконалення нормативної бази та прийняття законів, які сприяли б формуванню ринкового середовища.

Перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні можливий лише на основі використання реальних причинно-наслідкових зв'язків у соціально-економічному житті суспільства, економічних інтересів усіх суб'єктів господарської діяльності, ефективної взаємодії національного ринку з міжнародним.

Висновки

Варто зазначити, що економічна система з названими у курсовій роботі ознаками не існувала і ніколи не може стати реальною. Це, власне, теоретична модель ринкової системи, до якої суспільство мало спрямовувати свій розвиток. Певною мірою такій моделі відповідав "чистий" капіталізм XIX ст. Суттєвим недоліком такої економічної системи є те, що вона не в змозі врегулювати питання виробництва і справедливого розподілу необхідних суспільних благ, непривабливих для приватного товаровиробника; не може запобігти забрудненню довкілля; спричиняє явища масових банкрутств різних виробників, безробіття. Ринкова система не забезпечує також соціальних гарантій та не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі ресурсів і доходів, розшарування суспільства на бідних і багатих.

Отже, існує цілий комплекс проблем, які неможливо вирішити лише внаслідок дії ринкових механізмів. Саме в таких випадках якраз і необхідне регулювання державою соціально-економічних процесів. В реальнiй економiчнiй полiтицi сучасних розвинених країн постiйно динамiчно поєднуються рiзні концепцiї економiчного розвитку залежно вiд конкретних умов, що створюються, економiчного стану тощо. Тому скорiше можна говорити про наявнiсть певних моделей господарського розвитку, якi є сукупнiстю елементiв, що забезпечують функцiонування економiки (технологiчних, економiчних, соцiальних, полiтичних, психологiчних, релiгiйних та iн.) в їх взаємозв'язку та взаємодiї. Конкретна форма реалiзацiї моделей постiйно змiнюється, але загальна їх орiєнтованiсть, яка спирається на структуру продуктивних сил, особливостi суспiльних вiдносин, нацiональний менталiтет, i становить змiст моделей, виявляє значну автономнiсть щодо коливань економiчної полiтики урядiв.

В сучаснiй економiчнiй лiтературi розрізняють кiлька видiв моделей розвиненого ринкового господарства. Зокрема, видiляють моделi: американську, нiмецьку, європейську кейнсiанську, шведську, японську. Критерiями класифiкацiї виступають, звичайно, питома вага держвласностi, її якiсний склад, напрямки i засоби здiйснення державної полiтики, форми ринкових відносин тощо. Вiдповiдно видається неможливим достеменно зарахувати до певної моделi економiки переважне число країн, що розвиваються, через їхню рiзноманiтнiсть i нестабiльнiсть, а також, за подiбними причинами, - економiки постсоцiалiстичних i соцiалiстичних країн.

Отже, не видається за можливе розробити унiверсальну схему економiчної системи, яка була б застосовуваною за будь-яких умов. Водночас порiвняльний аналiз моделей дає основу для розробки методологiї формування державної економiчної полiтики залежно вiд соцiально-економiчної системи. Практика функцiонування моделей ринкової економiки передбачає складне переплетення рiзноманiтних заходiв економiчної стратегії і тактики, серед яких видiляються блоки грошово-фiнансової, бюджетної, структурної та соцiальної полiтики.

Сучасне розвинене ринкове господарство представлене цiлою низкою моделей, якi мають істотні розбiжностi. Однак попри цi розбiжностi кожна з розглянутих країн змогла на базi власної моделi знайти шлях до нацiонального успiху. Чинником, який зумовив конкретну будову кожної з моделей, виступив комплекс нацiональних специфiчних характеристик: стан виробничого потенцiалу, можливiсть забезпечення матерiальних передумов економiчної безпеки, нацiональний менталiтет i цiннiснi орiєнтацiї тощо.

Новiтня соцiально-економiчна iсторiя країн з рiзними економічними системами свiдчить, що державне втручання стало невiд'ємним елементом економiки. Навiть ринкова економiка вимагає, щоб бути придатною для керування сучасними продуктивними силами, значного державного впливу. Тим бiльш важливою є участь держави у випадках, коли ринковi механiзми не дiють чи дiють неадекватно - як в силу зовнiшнiх впливiв, так i через нерозвиненiсть ринкового середовища.

Якщо ринкова координацiя шляхом тривалої еволюцiї дiйшла до стану автоматичного збалансування макроекономiчних показникiв, то державне регулювання економiки не мiстить такого вбудованого механiзму, i головною рисою державного впливу має стати його комплекснiсть, врахування якнайбiльшої кількості економiчних параметрiв. Цього можна досягти розробкою економiчної стратегiї держави, що базується на комплекснiй оцiнцi суспiльно-економiчної системи, теоретичних концепцiях, адекватних цьому станові, та наборi рiзноманiтних важелiв впливу на економiку.

Чим менше розвинена вказана система, тим важливiшою є роль у нiй держави. Практика свiдчить про те, що в умовах свiтових криз економiка з активним державним втручанням бiльш ефективна та стiйка. Водночас на етапах зростання виявляється негнучкiсть такої системи, що призводить до наростання диспропорцiй і гальмування розвитку. Отже, ефективнiсть економiчної полiтики залежить вiд раціональностi співвідношення ринку та держави. У свiтлi цього тенденцiя до дерегулювання, що мала мiсце з 80-х рокiв у розвинених країнах, може розглядатись як спроба перейти до важелiв втручання, якi бiльше вiдповiдають соцiально-економiчним умовам, що змiнилися.

Основним у тактичному регулюваннi стабiльних економiк виступає фiнансово-кредитне регулювання, а стратегiчнi орiєнтири досягаються цiновою, структурною, регiональною, кон'юнктурною, антимонопольною, науково-технiчною, соцiальною полiтикою тощо. Звичайною умовою такого регулювання є наявнiсть досконалого ринкового середовища, яке швидко i без спотворень передає iмпульси, збуджувані державою. Але навiть за таких умов iснують певнi лаги дiєвостi полiтичних iнструментiв, пов'язанi з часом прийняття рiшень, ефективнiстю владної системи, дiєвiстю самого iнструмента. Тому в разi необхiдностi економiчнi цiлi можуть досягатися також суто адмiнiстративними засобами.

Ключовою проблемою сучасної структурної полiтики є, пошук ефективного балансу мiж промисловою та iнституцiйною полiтикою. Названа проблема полягає у визначеннi мiри i спрямування структурних зрушень, якi можуть статися в результатi змiн форми власностi чи способу управлiння та спiввiдношення iз зрушеннями, яких можна досягти консервативними заходами регулювання. У зв'язку з тим, що в сучаснiй розвиненiй ринковiй економiцi спостерiгається значний розрив мiж юридичною власнiстю i фактичним розпорядженням, змiни власностi не розглядаються як кардинальний захiд регулювання, i вказана проблема розв'язується переважно на користь вдосконалення промислової полiтики.

На сучасному етапi суспiльна потреба у розгалуженiй системi соцiального захисту перевищує здатнiсть наявних економiчних моделей до повного забезпечення цiєї потреби. Тому серед головних проблем розвинених країн - пошук ефективних джерел коштiв на соцiальний захист. Спостерiгається тенденцiя до диверсифiкацiї джерел i розширення мережi перерозподiлу коштiв. У країнах з бiльш розвиненою ринковою системою такий перерозподiл забезпечується широким спектром заходiв економiчної полiтики, а менш розвиненi бiльше надiються на централiзований бюджетний перерозподiл ресурсiв.

Iстотною залишається також проблема збереження мотивацiйної системи, на якiй базуються ринковий механiзм, запобiгання наростанню споживацьких тенденцiй при збiльшеннi рiвня соцiальної захищеностi. Для вирiшення названої проблеми застосовуються цiльова, адресна допомога, пов'язування виплат iз колишнiм мiсцем роботи, стажем працiвника тощо.

Загальна мета застосування державного впливу на економiку полягає в тому, щоб розглянути людину як мету виробництва, примусити економiку функцiонувати як фактор розвитку людства, а не людину - як фактор виробництва, надати ринковiй економiцi "людського обличчя". Тому застосування ринкових важелiв як найбiльш досконалих регуляторiв господарських процесiв за нинiшнього розвитку цивiлiзацiї неможливе без свiдомого, зваженого нiвелювання негативних властивостей ринку. За визнанням фахiвцiв, на порозi XXI ст. державi неподiльно належить монополiя захисту населення, конкуренцiї i ринку.

Розум невластивий природi. Людина, яка володiє розумом i створила матерiальнi та суспiльнi механiзми своєї могутностi, виявилася чужою законам природної еволюцiї i стала головним дестабiлiзуючим чинником життя на планетi. Суперечнiсть, таким чином, корениться в суспiльнiй сутi людини, в конфлiктi мiж її потребами i можливостями. Отже, вихiд з неї - у свiдомому вирiшеннi цієї проблеми. Таке вирiшення бачиться в утвердженнi загальноцивiлiзацiйного пiдходу як єдностi iнтересiв пiд впливом базового iнтересу - до виживання, визначеннi стратегiчних шляхiв прогресу людства - i окремих країн, виходячи з тверезого врахування дiї об'єктивних суспiльних законiв i її наслiдкiв.

Список використаних джерел

1. Американское государство накануне XXI века: стратегия и тактика в экономике / А.А. Дынкин, В.Т. Мусатов, В.А. Федорович и др. - М. : Наука, 1990. - 272 с.

2. Богачева О. Особенности подъема 90-х годов в США // Мир. экон. и международ. отношения. - 1995. - №1. - 118-124.

3. Борейко А.А. Разновидности рыночного хозяйства // Вест. Моск. ун-та. Серия 6. - 1993. - №2.-С. 58-75.

4. Борисов Е., Волков Ф. Доходы: кто и почему их получает? // Экон. науки. - 1991. - №9.-С. 116-126.

5. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Макогон Ю.В. Економіка зарубіжних країн. К.: ЦУЛ, 2003. – 317 с.

6. Васильев В.С. США: федеральный бюджет и национальные приоритеты. - М. : Наука, 1987. - 208 с.

7. Волков А.М. Швеция: социально-экономическая модель. - М.: Мысль, 1991. - 188 с.

8. Горохова К.Г., Семеко Г.В. Экономическая политика буржуазных государств в 80-е годы. - М.: Знание, 1984. - 64 с.

9. Госсобственность в Японии. - М.: ИНИОН, 1986. - 50 с.

10. Студенцов В. Мировая экономика в 1993-1994 гг.: распогодилось? // Мир. экон. и международ. отношения. - 1995. - №1. - С. 98-110.

11. Сутормiна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. та iн. Фiнанси зарубiжних корпорацiй. - К.: Либiдь, 1993. - 247 с.

12. Чибриков Г.Г. Трактовки модели экономического развития и ее элементов // Рос. экон. журнал. - 1995. - №2. - С. 75-82.

13. Корняков В. Новая модель отношений собственности // Экономист. - 1994. - №3. - С. 72-85.

14. Шведова Н. Здравоохранение: американская модель // США: экономика, политика, идеология. - 1991. - №9. - С. 29-37.

15. Лебедева Л. Государственное вспомоществование // США: экономика, политика, идеология. - 1992. - №2. - С. 64-71.

16. Либман Г.И., Преснякова Л.В. "Шведская модель" социальной политики // Рос. экон. журнал. - 1993. - №8. - С. 88-94.

Размещено на Allbest.ru