Світовий туристичний ринок в умовах кризи

Динаміка подальшого процесу концентрації туристичного ринку буде залежати, з одного боку, від змін у структурі туристичного попиту (що гальмує процеси концентрації), а з іншого, від вдосконалення технологій в контексті якого рівень концентрації в туризмі буде збільшуватися. Концентрація в туристичній сфері проявляється через створення таких форм співпраці як глобальні союзи та стратегічні альянси.

За останні два десятиліття значно змінилася промислова організація індустрії міжнародного туризму. Глобалізація економічної сфери супроводжувалася зростанням рівня концентрації виробництва серед декількох глобально інтегрованих ТНК. Розмір та організаційна структура транснаціональних капіталовкладень в туристичну сферу варіюються в залежності від конкретного сегменту туристичної індустрії та історичних умов, під впливом яких певні напрямки ставали компонентами окремих туристичних ринків. Серед основних напрямків впливу глобалізаційних процесів на розвиток туристичного ринку можна відзначити збереження в майбутньому тенденцій розширення глобального туризму через відкриття нових туристичних напрямків [106].

Глобалізація в туристичній галузі проявляється в двох основних формах: зростанні кількості туристичних напрямків та збільшенні дальності туристських поїздок. Збільшення торговельних та інвестиційних потоків між країнами і поступова лібералізація та інтеграція виступають основними чинниками, що сприяють розширенню туризму. Глобалізація туристичної сфери безпосередньо пов'язана із фінансовою глобалізацією, що може мати і негативні сторони. З одного боку, різкі короткострокові коливання обмінних курсів традиційно значно впливають на обсяг і напрям потоків активного і пасивного туризму, з іншого боку, фінансові кризи призводять до скорочення як внутрішньорегіональних, так і міжрегіональних потоків туристів.

Однак, незважаючи на можливий негативний вплив фінансової глобалізації та інших чинників на розвиток міжнародного туризму, світовий ринок туристичних послуг став одним із найбільш ємних та динамічних сфер світового господарства. Так, за даними Всесвітньої туристичної організації за останні 20 років середньорічні темпи приросту валютних надходжень від міжнародного туризму складають 14%. Туризм забезпечує близько 10% світового ВНП, 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, третину світової торгівлі послугами [107]. Для економічного аналізу міжнародного туризму особливого значення набувають виявлення його ролі в укріпленні економіки країни, його господарської ефективності.

За кількістю зайнятих туризм являє собою найбільшу галузь світового господарства, забезпечуючи роботу для більше ніж 200 млн. осіб. Причому слід звернути увагу на перевищення показника непрямого ефекту забезпечення зайнятості населення над прямим більше, ніж у два рази. [85, с. 214]

Забезпечення зайнятості населення світовою туристичною галуззю

Розвиток масового туризму та підтримка обсягів попиту на високому рівні вимагають заможності суспільства. Залежність обсягів туристичного попиту від рівня матеріального добробуту та стану економіки було відмічено ще у 20-30-х рр. ХХ ст., коли у кризові періоди світової економіки спостерігався спад туристичної активності [75, с. 43-45; 86, с. 86; 107].

У 2011 році кількість міжнародних туристів досягла 990 млн. осіб, а надходження (включаючи пасажирські перевезення) склали 1,2 трлн доларів США, або близько 6% від світового експорту товарів і послуг.

Близько 467 млн. осіб здійснили подорожі в різні країни світу в першому півріччі 2012 року, що на 5%, або на 22 млн. більше, ніж за аналогічний період 2011 року, говориться в матеріалах Всесвітньої туристської організації ООН (UNWTO). В Європі, найбільш відвідуваному регіоні світу, збільшення кількості міжнародних прибуттів на 4%. При цьому в Центральній і Східній Європі зростання склало 7%, в Західній - 5%, в Південній - 1%.

В той же час в Африці міжнародних прибуттів стало на 7% більше. Як повідомляють в UNWTO, ситуація почала стабілізуватися і в Єгипті, завдяки чому на Близькому Сході число міжнародних прибуттів не знизилася, а, навпаки, зросла на 0,7%.

За грошовими витратами під час відпочинку за кордоном найбільшу динаміку продемонстрували громадяни Китаю (+30%), Росії (+15%), США (+9%), Німеччини (+6%) і Канади (+6%), наголошується в повідомленні [103].

В цілому, незважаючи на коливання і спади в окремі роки, в розвитку туризму простежується стійка тенденція до зростання [50; 51].

Аналіз загальносвітових тенденцій розвитку міжнародного туризму показав безпосередній зв'язок між показниками динаміки світового ринку туристичних послуг та рівнем добробуту населення, тому серед основних чинників, що впливають на обсяг валютних надходжень від міжнародного туризму, є рівень світового ВВП.

Негативні фактори як економічного (фінансові кризи), так і неекономічного (природні катаклізми, теракти) характеру не мають значного впливу на стан та розвиток світового ринку туристичних послуг: вони мають лише короткостроковий характер. Як правило, під час економічного спаду попит або залишався незмінним, або одразу після подолання економічної кризи повертався на попередній рівень. Однак цей глобальний процес не розповсюджувався рівномірно між всіма туристичними центрами. Багато з них зникли через зміни потреб та вподобань споживачів або через неможливість забезпечення достатнього рівня особистої безпеки туристів.

2.2 Сучасні регіональні трансформаційні зрушення світового ринку туристичних послуг та чинники, що їх спричиняють

Однією з характерних рис туристичного ринку є вплив на нього не тільки економічних чинників, як це зазначалося у розділі І, але й чинників неекономічного характеру, зокрема психологічних та соціокультурних. Така закономірність призводить до того, що світовий ринок туристичних послуг постійно перебуває під впливом територіальних - географічних, регіональних - змін, які проявилися найбільш яскраво у післявоєнний період. Тенденції в регіональних напрямках міжнародного туризму формуються під впливом комплексу чинників, зокрема розміру територій, чисельності населення, особливостей природних умов (первинна пропозиція), динаміки доходів, розвитку засобів транспорту та цінової політики транспортних компаній та інших соціально-економічних чинників.

Регіональний розподіл міжнародних туристських потоків сформувався давно. Незважаючи на певну сталість в регіональному розподілі світових туристських прибуттів, сучасний етап розвитку світового ринку туристичних послуг характеризується певними змінами. Зокрема, відбувається старіння традиційних туристичних регіонів - європейського та американського - та інтенсифікується розвиток туристичного сектора на ринках країн Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону. Так, за період 1970-2010 рр. відбулося зменшення частки європейського регіону у структурі світових туристських прибуттів на 14,2%, американського регіону - на 9,5%, натомість частка Східної Азії та Тихоокеанського регіону збільшилася на 16,8%.

Результати аналізу регіональних потоків на світовому ринку туристичних послуг свідчать про такі тенденції: з початку масових туристських обмінів і по теперішній час на світовому туристичному ринку суттєво виділяється Європа, що добре видно в таблиці 2.4. Результати аналізу регіональних потоків на світовому ринку туристичних послуг свідчать про те, що: з початку масових туристських обмінів і по теперішній час на світовому туристичному ринку суттєво виділяється Європа. Цей регіон користується великою популярністю серед туристів з європейських країн, а також США і Канади [82].

Зрушення в регіональній структурі міжнародних туристських прибуттів, 1970-2020 рр., %

Результати аналізу регіональних потоків на світовому ринку туристичних послуг свідчать про такі тенденції: з початку масових туристських обмінів і по теперішній час на світовому туристичному ринку суттєво виділяється Європа. Цей регіон користується великою популярністю серед туристів з європейських країн, а також США і Канади. Другу позицію довгі роки міцно утримує Америка. Європа та Америка, насамперед Північна, є ключовими туристичними регіонами. На них припадає 76 усіх прибуттів у світі. [82].

За минулі десятиліття найбільш динамічно розвивався Азійсько-Тихо-океанський регіон, у якому середні багаторічні темпи зростання кількості прибуттів у кілька разів випереджали середньосвітові. Африканський континент і Близький Схід, відвідуваність яких зростає порівняно швидко, за низьких абсолютних значень показника прибуттів досить слабо впливають на світову динаміку туризму.

Розвиток туристичного ринку американського регіону відбувається під впливом існуючих загроз терористичних актів, а тому для зменшення негативного впливу цього чинника, урядам країн регіону слід здійснювати координацію дій, забезпечити належне інформування та комунікацію, сприяти розвитку державно-приватного партнерства та регіонального співробітництва.

Африканський континент та країни Близького Сходу, відвідуваність яких збільшується порівняно швидкими темпами при низькому абсолютному значенні показника прибуттів, не суттєво впливають на світову динаміку туризму та його регіональну структуру [97, с. 374-377; 106].

Кількість прибуттів (вибуттів) є основним показником, що характеризує туристичний рух. Прибуття (вибуття) враховуються в абсолютному вираженні у формі кількості поїздок за той чи інший відрізок часу. Однак абсолютні показники туристських потоків не дають підстав судити про туристську активність, оскільки вони залежать від загальної чисельності населення. Тому для оцінки інтенсивності туристських обмінів кількість прибуттів (вибуттів) розраховується на 100 осіб населення, тобто виражається як відносна величина.

За даними UNWTO, на 100 осіб припадає в середньому 10 поїздок. В окремих регіонах цей показник суттєво відрізняється від середньосвітового (від 0,5 прибуттів на 100 осіб населення в Центральній Африці і Південній Азії до 40 - у Карибському басейні та Океанії).

Здійснити вартісну оцінку розвитку міжнародного туризму дозволяє такий показник як надходження від міжнародного туризму. В цілому, регіональний розподіл надходжень в основному збігається з географією туристських прибуттів найбільший обсяг доходів серед туристичних регіонів мала Європа. Однак її частка в загальному обсязі надходжень постійно коливається і має тенденцію до зменшення, що пояснюється розвитком туризму в інших макрорегіонах і регіональним перерозподілом фінансового ринку.

Прогнозується, що у ХХІ ст. регіональна структура міжнародного туризму продовжуватиме змінюватись при збереженні колишніх тенденцій розвитку. За прогнозами ВТО на 2020 р., основними дестинаціями за кількістю прибуттів буде Європа (44,8%), Східно-Азіатський і Тихоокеанський регіон (27,3%) і Американський регіон (17,8%). Прогнозується, що показники приросту туристських прибуттів у Східно-Азіатський і Тихоокеанський регіон, Південну Азію, Близький Схід і Африку становитимуть 5% на рік порівняно з середньосвітовим показником (4,1%). Очікується, що в більш розвинених країнах Європи й Америки показники зростання будуть нижчими за середні [103].

Чинники, що формують такий регіональний розподіл світових туристичних прибуттів та надходжень від міжнародного туризму, можна віднести до двох ключових груп: економічного (валютна політика, державне стимулювання розвитку галузі) та неекономічного характеру (старіння туристських продуктів, зміни попиту потенційних туристів.

В останні роки стає більш наявною тенденція впливу коливань обмінних курсів на динаміку туристських прибуттів. Так, за останні роки основними туристичними напрямками, які виграли від девальвації національних валют, стали США (у 2004 р. через деяке падіння курсу американського долара по відношенню до євро), Мексика, країни Карибського басейну, Центральної та Південної Америки, Південно-Східної та Східної Азії та Середнього Сходу. Укріплення національних грошових одиниць Канади, Австралії, Нової Зеландії, більшості країн Південної Африки призвело до певного скорочення туристських прибуттів в дані регіони. Незважаючи на відносно високий курс євро по відношенню до американського долару європейський регіон не втрачає свої позиції на світовому туристичному ринку, хоча європейським туристичним дестинаціям стає все складніше конкурувати з відносно дешевими туристичними напрямками світу. Особливо це стосується країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, які намагаються розвивати як рекреаційний, так і діловий туризм, що на сьогодні є одним із найбільш перспективних у світі: перебування однієї особи в країні призначення з діловою поїздкою оцінюється в середньому у 1200 дол. США [11, с. 125].

Надходження від міжнародного туризму так само, як і туристські прибуття, концентруються на групі розвинутих країн, а також тих, що розвиваються дуже високими темпами. Порівняльний аналіз даних стосовно чисельності туристських прибуттів та обсягу валютних надходжень дозволяє стверджувати, що лідерами за туристськими прибуттями та надходженнями від міжнародного туризму є одні й ті самі країни, виключення становлять лише Мексика, яка не увійшла до країн-лідерів за валютними надходженнями, та Австрія, яка відповідно не увійшла до десятки провідних туристичних центрів світу. Слід зазначити також, що на десятку країн-лідерів за надходженнями від міжнародного туризму припадає більше 50% загальносвітових валютних надходжень в галузі.

Таким чином, зростання кількісних та вартісних індикаторів розвитку світового ринку туристичних послуг зумовлено загальним рівнем економічного розвитку туристичного центру та регіону в цілому. Так, на промислово-розвинуті країни припадає більше 60% всіх прибуттів іноземних туристів і 70-75% здійснюваних поїздок. При цьому на частку ЄС припадає близько 40% прибуттів туристів і валютних надходжень. Функціонування економік промислово розвинутих країн, з одного боку, об'єктивно сприяло укріпленню світогосподарських зв'язків, а, з іншого боку, - створило працівникам матеріальні можливості для здійснення внутрішніх та закордонних поїздок. Однак в аналізі якісних показників слід враховувати ряд чинників, що прямо не пов'язані із туристичної сферою, але без врахування яких неможлива об'єктивна оцінка показників таблиці. До таких чинників відносяться розмір країни, чисельність населення, економічний потенціал країни.

Серед країн, що розвиваються, в яких туризм отримав бурхливий розвиток, слід виділити знову ж таки країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Деякі країни цього регіону зовсім нещодавно (а точніше у минулому десятилітті) почали розвивати індустрію туризму. В основному це нові індустріальні країни регіону - експортери товарів: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія, Тайвань. В цих країнах експорт товарів і експорт послуг взаємно доповнюють одне одного. Розвиток цих секторів базується на стрімкому зростанні телекомунікації, міжнародного транспорту, зокрема повітряного, та банківської сфери. Так, експорт товарів призводить до збільшення ділових поїздок в ці країни, які, в свою чергу, стимулюють розвиток готельного бізнесу та індустрії розваг, тобто в'їзного туризму. Останній збільшує резерви іноземної валюти та стимулює зростання економіки. Тобто нові індустріальні країни привабливі для ділових подорожей. Розважальний туризм добре розвинутий в Південній Кореї та Тайвані. Гонконг і Сінгапур пропонують шоппінг-туризм. Однією із важливих туристичних країн в регіоні став Таїланд, особливо після того, як почав освоювати нові пляжі на південному узбережжі країни і організовувати культурно-пізнавальні поїздки на північ країни. Однак саме він найбільше постраждав від повені, що призвело до різкого скорочення туристських прибуттів та закриття деяких туристичних центрів країни. Серед країн, що розвиваються, у Тихоокеанському регіоні туризм особливо розвивається в країнах Меланезії (Фіджі, Нова Каледонія, Вануату, Соломонові острови та ін.), Мікронезії (Гуам, Маршаллові острови, Маріанські острови та ін.) і Полінезії (острови Кука, Французька Полінезія та ін.), на частку яких припадає 4% туристів. Острови в Тихому океані виграють від відносної близькості австралійського та новозеландського ринків і, що є більш важливим, мають високий імідж у світі, зокрема в Європі [103].

Головним бар'єром розвитку туризму в країнах, що розвиваються, є неможливість забезпечення достатнього рівня фінансування туристичної інфраструктури. Ця проблема особливо гостро стоїть внаслідок скорочення запасів природних ресурсів даних країн, доходи від продажу яких формують їх бюджети. Крім того, перешкодою розвитку туризму в них є значний часовий лаг між моментом вкладення цих коштів із власного бюджету на розвиток туризму та моментом отримання доходів від туристичного сектору. Ця проблема часто вирішується за рахунок міжнародних позичок цільового характеру, гарантами яких виступають уряди країн, що, у свою чергу, негативно впливає на стан зовнішньої заборгованості країни та стає дорогим заходом внаслідок великих відсотків за позичками та зростання курсу іноземної валюти.

Країна може генерувати додатковий дохід від туристів через фіскальну систему, не руйнуючи свою власну індустрію туризму. Це досягається прямим та непрямим оподаткуванням доходів від туризму.

Вклад міжнародного туризму в платіжний баланс країни виражається у вигляді різниці між витратами іноземних туристів в країні та витратами резидентів цієї країни за кордоном. Міжнародний туризм може суттєво вплинути на політику, що проводять держави із стабілізації платіжного балансу.

Вплив міжнародного туризму на платіжний баланс країни залежить від решти складових платіжного балансу, тобто від поточного платіжного балансу та балансу руху капіталів. В результаті різних комбінацій цих складових сумарний баланс може бути як позитивним, так і негативним. В свою чергу, туризм може впливати на рух капіталів, і, як наслідок, останній також повинен детально аналізуватися для точного визначення туризму на платіжний баланс і на всю економіку. Тому для туристичного напрямку дуже важливо визначити чисті валютні надходження від різних видів туристичної діяльності. За часткою чистих валютних надходжень від туризму країни можуть бути класифіковані наступним чином:

· Менш ніж 10%: повністю залежні від імпорту (Мавританія);

· 10-50%: в значній мірі залежні від імпорту (менш розвинуті країни Карибського басейну та Південно-Тихоокеанські острови);

· 50-70%: імпорт предметів розкоші та деяких товарів першої необхідності (більш розвинуті країни Карибського басейну);

· 70-90%: імпорт предметів розкоші; в країнах функціонують високо розвинуті виробничі сектори з власною ресурсною базою (Кенія, Танзанія, Греція, Югославія) [38, с. 43-44; 85, с. 240; 88; 94].

Важливу роль туризм відіграє в розвитку економічно відсталих регіонів окремих країн (наприклад, південь Італії). Розвиток туризму у відносно відсталих районах дає можливість на місці реалізовувати продукцію сільського господарства, місцевих ремесел і, тим самим, стимулювати ділову активність місцевого населення [70, с. 27-28].

Таким чином, роль та значення міжнародного туризму для розвитку світового господарства в останні десятиліття важко переоцінити. Сфера міжнародного туризму, з одного боку, має значний позитивний ефект на стан і розвиток національної і світової економіки, а з іншого, - вона сама знаходиться під впливом багатьох чинників різного характеру, що можуть як прискорити, так і уповільнити її розвиток. На розвиток туристичного сектора, в першу чергу, впливає загальна економічна кон'юнктура світової економіки. До основних тенденцій, що будуть визначати розвиток світового туристичного ринку в майбутньому, слід відзначити більш значний вплив політичних та природних, аніж економічних чинників на кількість туристських прибуттів; вплив соціодемографічних змін, вдосконалення електронної інформації та комунікаційних систем на формування та розвиток світових туристичних ринків; подальше зростання показників міжнародної туристичної діяльності та деякі структурні зміни у регіональному розподілі туристських прибуттів.

Серед основних перспективних тенденцій розвитку міжнародного туризму слід виділити розвиток внутрішньорегіонального туризму, зростання залежності окремих туристичних дестинацій від певних видів туризму, і, як наслідок, прагнення урядів країн до диверсифікації туристичного ринку. Цінова політика стане однією з основних, що будуть визначати розвиток туристичних дестинацій та їх рівень конкурентоспроможності. В умовах трансформації світового ринку туристичних послуг цілком логічно постає питання про роль перехідних суспільств на даному сегменті світового ринку. Тому більш детального розгляду потребує дослідження особливостей та закономірностей розвитку міжнародного туризму в країнах з перехідними економіками, до яких належить і Україна.

3. Удосконалення механізму розвитку ринку міжнародного туризму в умовах глобальної кризи

3.1 Шляхи вдосконалення механізму подальшого функціонування світового ринку туристичних послуг

Міжнародний туризм розвивається в тісному взаємозв'язку з іншими сторонами міжнародного життя і реагує підйомом або спадом темпів росту на загальне політичне і економічне становище не тільки в окремих країнах, але й у світі. Цим пояснюється нерівномірність розвитку міжнародного туризму в різні періоди та його специфіка по регіонах. До чинників, що впливають на трансформацію світового ринку туристичних послуг, належать політичні зміни останнього часу, рух країн колишнього соціалістичного табору до ринкової економіки.

Як було відзначено у п. 2.2, сучасний етап розвитку світового ринку туристичних послуг характеризується значними змінами у регіональній структурі, тому з метою визначення подальших напрямків механізму розвитку світового ринку туристичних послуг спрогнозуємо основні показники, що характеризують сферу міжнародного туризму - кількість туристських прибуттів та валютні надходження від світової туристичної галузі, в тому числі і в регіональному аспекті. Згідно із прогнозом протягом 2013-2020 рр. буде спостерігатися зростання як обсягів міжнародних туристських прибуттів, так і обсягів валютних надходжень від міжнародного туризму. Протягом 2013-2020 рр. буде спостерігатися помірне стабільне збільшення валютних надходжень від міжнародного туризму. Що стосується міжнародних туристських прибуттів, то вони будуть збільшуватися на 25-26 млн. осіб щорічно. Слід також відзначити, що тенденція перевищення показника темпу приросту валютних надходжень від міжнародного туризму (20,8%) над показником темпу приросту туристичних прибуттів (15,7%) збережеться протягом цих років.

Згідно з прогнозами ВТО, до 2020 р. кількість міжнародних туристських прибуттів складатиме 1,56 млрд. осіб, з яких 1,18 млрд. буде припадати на внутрішньорегіональний туризм, 377 млн. - на міжрегіональний, тобто подорожі на далекі відстані. Прогнози ВТО для регіональних трендів показують, що встановлені зміни в розподілі туристських потоків між регіонами, що були зазначені у розділі ІІ, збережуться і до 2020 р. Частки Європейського і Американського регіонів скоротяться до 2020 р., тоді як частка Східної Азії та Тихоокеанського регіону значно збільшаться. Слід відзначити, що прогнозуєма частка даного регіону збільшиться настільки, наскільки частка Європи скоротиться. Прогнозуємий рівень річного зростання у 2000-2020 рр. складе 6,5% для Європи і 6,2% для Східної Азії та Тихоокеанського регіону. В інших регіонах світу прогнози на цей період також демонструють зростання. В Південній Азії - 7,1%, в Африці - 5,5%, на Близькому Сході - 3,0% [107].

За даними прогнозу кількість туристів, що прибуває до Європи, збільшиться до 2020 р. - до 717 млн., що зображено на рисунку 3.1. Це пов'язано, передусім, із зростанням рівня доходів, збільшенням кількості вільного часу, спрощенням візового контролю між країнами Європейського Союзу, а також можливими наступними хвилями розширення даного інтеграційного угрупування. Відносне уповільнення темпів зростання може бути причиною сильної залежності Європи від певних видів туризму. Особливо це стосується берегових зон Середземного моря. Тренди зростання туризму в Американському регіоні свідчать, зокрема, про слабке падіння темпів зростання, однак вони залишаються на рівні середньосвітових. Кількість туристів, що прибувають до Американського регіону, збільшилося у 2010 р. до 190 млн., осіб, а до 2020 р. збільшиться - до 282 млн. [46, с. 189].

Згідно з прогнозами ВТО найбільше зростання кількості туристів серед туристогенеруючих країн буде в Японії, а найменшим - в США. Незважаючи на стрімке зростання ділових поїздок, подорожі з метою відпочинку залишаться основними в структурі туристських потоків за метою поїздки. Важливими сегментами ринку до 2020 р., як передбачає ВТО, будуть спортивний, пригодницький, сільський (екотуризм), культурний, міський, конгресійний туризм, а також тематичні парки та круїзи. Крім того, глобалізаційні процеси, що відбуваються у сучасному світовому господарстві, будуть сприяти більш активному включенню у світові туристські обміни груп країни, що розвиваються, та країн з перехідними економіками.

Таким чином, основними чинниками, які будуть впливати на розвиток світового туристичного ринку, є:

· Глобалізація. Збільшення торговельних та інвестиційних потоків між країнами та поступова лібералізація та інтеграція виступають головними чинниками, що сприяють розширенню туризму. Ці процеси призводять до зростання ділових поїздок, які, в свою чергу, сприяють збільшенню поїздок з метою відпочинку та приватних поїздок. Ще одним важливим аспектом глобальних економічних тенденцій є зростання торгівлі послугами в цілому, одним із засобів надання яких, виступають переміщення фізичних осіб. Глобалізація надає великі можливості, але наслідки залежать від того, як цими можливостями скористатися. Так, глобалізація в економіці тісно пов'язана з посиленням на світовому ринку конкурентної боротьби за контроль над природними ресурсами і інформаційним простором за допомогою використання новітніх технологій. Останні створюють реальну можливість для різкого прискорення економічного, наукового, культурного розвитку.

· Коливання обмінних курсів, які значно впливали на обсяг і спрямованість потоків економічно активного і пасивного туризму, особливоі Латинської Америки.

· Зміни у візовому режимі, які суттєво впливають на потоки як економічно активного, так і пасивного туризму.

· Антропогенні катастрофи та стихійні лиха. Такі чинники як громадянські війни, проблеми безпеки, урагани, виверження вулканів, засухи, повені, призводять до різкого скорочення потоку туристів або перешкоджають розвитку туризму в країнах, де вони мають місце. Проблема таких катастроф, як правило, особливо гостро стоїть в країнах, що розвиваються, а в останні роки і в деяких розвинутих країнах (США, Німеччина, Франція та інші країни ЄС).

В рамках вищезазначених тенденцій, а також з урахуванням економічного ефекту, який забезпечує розвиток міжнародного туризму у системі світового господарства та його впливу на стан національних економік, можна зробити припущення, що розвиток світового ринку туристичних послуг буде коригуватися з огляду реалізації політики міжнародних організацій у сфері міжнародного туризму, урядів основних туристогенеруючих та приймаючих країн як суб'єктів механізму регулювання світового ринку туристичних послуг. Тобто сукупність інститутів та інструментів системи регулювання міжнародного туризму трьох основних рівнів буде визначати загальні тенденції розвитку світового ринку туристичних послуг.

Туристичні організації глобального рівня створюються та функціонують з метою визначення основних напрямків розвитку індустрії туризму, розробки принципів туристичної діяльності, встановлення міжнародних норм та стандартів, сприяння співробітництву в сфері туризму [85; 92].

З метою удосконалення механізму розвитку світового ринку туристичних послуг організації даного рівня мають сконцентрувати зусилля у сфері пошуку шляхів розширення участі населення в міжнародному туризмі, особливо країн, що розвиваються. Для цього необхідно робити кроки по скороченню або навіть усуненню тарифних бар'єрів, що стримують розвиток міжнародного туризму. Наприклад, диференційований для жителів країни і відвідувачів податок при виїзді не стимулює закордонні поїздки жителів країни, а обмежені суми, що туристи можуть вивозити з країни при поїздках за кордон, не тільки негативно впливають на розвиток закордонного туризму, але й обмежують купівельну спроможність громадян країни під час закордонних поїздок.

Необхідно в контексті Генеральної угоди по торгівлі послугами (ГАТС) виробити подальші обставини щодо лібералізації торгівлі послугами. Крім цього необхідно забезпечити повне здійснення відповідних положень ГАТС або розробити, якщо це необхідно, нові положення, для того, щоб виключити можливість використання несправедливих методів ведення конкурентної боротьби, зокрема, дискримінаційної практики видачі віз туристам, що віддають перевагу певним туроператорам і турагентам.

В області розвитку інфраструктури міжнародне співтовариство відіграє важливу роль шляхом надання фінансових коштів для здійснення проектів, пов'язаних з розвитком туризму. У число цих фінансових установ входять, наприклад, різні відділення Всесвітнього банку й установи Організації Об'єднаних Націй, такі, як ПРООН. Інші міжнародні організації, включаючи Світову організацію торгівлі, часто беруть участь у наданні технічної допомоги як установи-виконавці. Багатобічним і регіональним фінансовим установам варто приділяти пріоритетну увагу відповідним стратегіям стійкого - в екологічному і фінансовому відношенні - розвитку туризму і суміжних галузей, зокрема фінансуванню проектів із розвитку інфраструктури, забезпеченню сучасних телекомунікаційних послуг у рамках регламентаційних режимів, що сприяють розвитку конкуренції, і заходам щодо розвитку людських ресурсів.

Наступний рівень регулювання сфери міжнародного туризму - міждержавний - представлений діяльністю урядових органів у сфері туризму різних країн та їх взаємодією. Інструментами механізму регулювання світового ринку туристичних послуг на даному рівні виступають двосторонні угоди. Тому урядам країн слід більше уваги приділити реалізації заходів в рамках підписаних двосторонніх угод у сфері авіатранспорту, готельного господарства та на суто туристичному ринку про лібералізацію в'їзду-виїзду громадян та спрощення туристичних формальностей [92]

На державному (макро-) рівні основним суб'єктом механізму регулювання туристичного ринку виступають центральні та місцеві органи державної влади у сфері туризму. Реалізація покладених на них функцій відбувається шляхом застосування таких інструментів, як бюджетно-податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, валютна, митна політики, система державних замовлень, цільове державне фінансування центрів дитячо-юнацького туризму, державних підприємств туризму та регіональних і цільових програм розвитку туризму. З метою вдосконалення розвитку світового ринку туристичних послуг саме державні органи сфери туризму кожної окремої країни повинні будувати свою туристичну політику в розрізі стимулювання розвитку інфраструктури, впровадження маркетингових заходів, контролю над процесом розвитку територій, включаючи розробку нормативно-правових актів із зонування, забезпечення реалізації законодавчих актів із охорони здоров'я, безпеки та зайнятості, ліцензування фізичних та юридичних осіб: туроператорів, турагентств, готелів, ресторанів та ін. Діяльність державних органів влади у сфері туризму повинна відбуватись в напрямку уніфікації стандартів послуг, туристського продукту і тим самим підвищення рентабельності туристичної інфраструктури [55; 85].

Таким чином, розвиток світового ринку туристичних послуг буде визначатися загальними тенденціями розвитку світового господарства, а також політикою світового співтовариства у сфері міжнародного туризму. Задля забезпечення максимального позитивного ефекту від розвитку світового туристичного ринку з метою удосконалення механізму розвитку світового ринку туристичних послуг необхідна координація зусиль міжнародних організацій, органів регіональних інтеграційних угрупувань та об'єднань, урядових та неурядових структур, корпоративного сектору, оскільки саме вони виступають у ролі суб'єктів даного сегменту ринку. Для досягнення рівнозначного успіху у світі нові інструменти механізму стимулювання розвитку туризму повинні базуватися на міжнародній кооперації, тому міжнародна кооперація та угоди між ключовими компонентами туризму (готелі, транспорт, турфірми) повинні гарантувати майбутнє розвитку індустрії. З метою забезпечення стабільних темпів росту міжнародного туризму слід визнати цей вид відпочинку пріоритетним; забезпечувати його міжвідомчу координацію; покращувати безпеку туристів; розвивати інфраструктуру й транспортні зв'язки; спрощувати формальності; створювати та реалізовувати продукти й послуги, які мають попит на світовому ринку; розвивати та впроваджувати швидкішими темпами нові технології, у тому числі користування Інтернет. Однак оскільки основними суб'єктами світового ринку туристичних послуг виступають саме країни, то найбільшої уваги потребує пошук ефективних напрямків та інструментів стимулювання їх участі на світовому ринку туристичних послуг відповідно до загальносвітових тенденцій розвитку світового господарства.

3.2 Напрями оптимізації участі України у світовому ринку туристичних послуг

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкриває нові шляхи для просування національного турпродукту на світовому ринку, залучення до світового інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності.

В умовах глобалізації світового господарства, лібералізації міжнародних економічних відносин процеси регіональної інтеграції стають важливою ланкою на шляху повної інтеграції регіональних економік до глобальної системи. Інтеграція країни до системи світового господарства відбувається шляхом включення кожного окремого ринку товарів та послуг до глобального світового ринку. Механізм включення України до світового ринку туристичних послуг має враховувати сучасні тенденції, пов'язані з інтернаціоналізацією, транснаціоналізацією та інтеграцією, що відбувається на регіональному та глобальному рівнях.

Процес включення до світового ринку туристичних послуг повинен одночасно відбуватися на двох рівнях: на рівні конкретних господарюючих суб'єктів туристичного бізнесу (мікрорівень) та на загальнодержавному рівні (макрорівень).

Лише за умови успішних паралельних дій суб'єктів мікро- та макрорівня можливий вихід України до світового туристичного ринку з конкурентоспроможним національним турпродуктом. Розглянемо більш детально механізм інтеграції, що повинен відбуватися на мікро- та макрорівнях.

Якщо розглядати туристичну індустрію України в цілому, то такими суб'єктами є великі туроператори, готельні підприємства, що надають якісний продукт, та транспортні підприємства, передусім, авіаперевізники [92].

Основною передумовою інтеграції України до світового ринку туристичних послуг є наявність високорозвиненої туристичної інфра- та супраструктури. Основну увагу тут слід звернути на необхідність модернізації існуючої виробничо-технічної бази. В Польщі після приватизації готелів і проведення ринкових реформ кількість готельних номерів збільшилась приблизно на 50% внаслідок появи нових підприємств, особливо у складі мереж. Розширення останніх підвищує продуктивність праці завдяки покращенню структури галузі та укріпленню конкурентних позицій на ринку. В таких умовах готелі, які не входять в ту чи іншу мережу, будуть докладати більше зусиль для підвищення ефективності праці. З огляду на польський досвід, можна припустити, що продуктивність праці в українському секторі готельних послуг протягом 10 років могла б сягнути 60-65% [74]. Але реалізація наведених розрахунків потребує конкретних дій на загальнодержавному рівні. Чинне законодавство України нечітко визначає готельне господарство, його належність до сфери турпослуг та відомче підпорядкування. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільною є розробка проекту Закону України «Про готельне господарство». Положення Закону мають визначати правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на цьому ринку.

Наступний етап інтеграції - процес транснаціоналізації - відповідно процесу інтернаціоналізації також буде відбуватися в рамках функціонування підприємств готельного господарства, транспортних перевізників та на туроператорському ринку. Транснаціоналізація може відбуватися на двох рівнях. За умов сприятливого економічного та політичного клімату в країні, лояльності до іноземних суб'єктів господарювання - шляхом відкриття в Україні представництв відомих світових ТНК. Цей рівень вже сьогодні реалізується у сфері авіатранспортних перевезень, коли на національному рівні присутні представництва таких відомих компаній, як KLM, Lufthhansa, Аэрофлот та інші, які входять до складу світових стратегічних альянсів. Однак, на жаль, національні авіаперевізники на входять до складу жодного стратегічного альянсу, а тому не можуть користуватися перевагами від участі в них. В цілому даний рівень транснаціоналізації є найбільш вірогідним при виході України до світового ринку туристичних послуг;

На другому рівні за умов функціонування сильних національних корпорацій можливе формування ТНК, для яких країною базування може стати Україна. Цей рівень є більш бажаним для України, але з огляду на те, що в Україні взагалі немає жодної ТНК з країною базування Україною, формування такої компанії на туристичному ринку майже неможливе. Така корпорація може сформуватися лише за умов значної державної підтримки, великих обсягів інвестиційних коштів та конкурентоспроможного національного турпродукту.

Виходячи зі світового досвіду, транснаціоналізація на туристичному ринку проявляється в таких організаційних формах як туристичні ТНК, яких в світі нараховується невелика кількість, оскільки туризмом паралельно займаються корпорації інших галузей; готельні ланцюжки, консорціуми, а також стратегічні альянси у сфері готельного господарства та в сфері авіатранспортних перевезень. Для українських компаній участь у стратегічних альянсах є достатньо перспективною, оскільки до їх складу входять компанії з метою узгодження і координації зусиль в вирішенні таких задач, як проведення маркетингових досліджень, розробка, виробництво і збут послуг та підготовка персоналу [55].

Наступний етап є завершальним при виході України до світового ринку туристичних послуг - це етап безпосередньої інтеграції мікро- та макрорівня. На мікрорівні в сфері міжнародного туризму, як і в інших галузях, існують різні засоби інтеграції - від поглинання конкурента до купівлі його контрольного пакету акцій. Широко практикуються перехресне володіння акціями різних компаній, об'єднання зусиль в області менеджменту, укладення договорів про консорціум. Вони роблять інтеграцію більш гнучкою і тому отримують домінуюче значення в туристичній індустрії. З цим пов'язана ще одна особливість інтеграції в туризмі. Туристична компанія має більше економічних переваг за рахунок економії від масштабів виробництва, якщо вона розширюється не шляхом нарощування виробництва на своєму єдиному підприємстві, а створює ланцюжок господарських одиниць. Такий підхід одночасно відповідає потребам клієнтів. По-перше, ці ланцюжки «стягують» просторово розділені райони, які генерують туристські потоки, і напрямки, які приймають їх. По-друге, краще виробляти турпродукт частково, що відповідає комплексному його сприйняттю споживачами, ніж концентрувати зусилля на наданні одного виду туристичних послуг. Цей підхід доцільно було б використовувати в українській практиці.

Процеси інтеграції в Україні можуть також супроводжуватися створенням та функціонуванням фінансово-промислових груп туристичного характеру, які через залучення банківського капіталу, компаній, що займаються просуненням турпродукту, можуть мати значний успіх на світовому ринку. Вітчизняна практика свідчить, що фінансово-промислові групи, що функціонують сьогодні в Україні, створені, переважно за участю російського капіталу. З огляду на те, що Росія залишається основним інвестором в туристичну галузь України, можна вважати доцільним та найбільш вірогідним формування туристичних фінансово-промислових груп саме за участю російських компаній. З іншого боку, аналіз інвестиційного ринку України свідчить, що одним з основним інвесторів в економіку України є Кіпрська Республіка, яка є однією із світових лідерів у сфері міжнародного туризму. Тому доцільним є залучення інвесторів в туристичну галузь України саме з цієї країни, оскільки разом з інвестиціями Україна може отримати новітні технології ведення міжнародного туристичного бізнесу та досвід управління та регулювання туристичною галуззю на всіх рівнях.

Поряд із інтеграцією на мікрорівні вихід України до світового ринку туристичних послуг повинен відбуватися за активної участі державних органів влади, тобто на макрорівні. Інтеграція на макрорівні повинна відбуватися шляхом підписання двосторонніх угод про співробітництво в галузі туризму; розширення участі України в спеціалізованих комітетах та інших органах, що діють в структурі інтеграційних угрупувань, членами яких Україна є і до членства в яких Україна прагне; розширення участі України у міжнародних спеціалізованих туристичних організаціях. Тобто в даному випадку мова йде про рівень міжнародного співробітництва, який слід розглянути більш детально [74].

Активно повинна розвиватися співпраця у складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, метою якої є формування в їх межах робочих груп по туризму. Реалізуючи положення укладених міжнародних угод про співробітництво в галузі туризму, повинні створюватися міжвідомчі робочі групи по туризму, регулярно проводитися їх засідання з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів активізації туристських обмінів.

Співробітництво у сфері туризму в Україні також відбувається на рівні інтеграційних угрупувань. Основними напрямками такого співробітництва виступають наступні:

· Розробка спільних концепцій розвитку туризму в регіонах та довготермінових програм розвитку туризму;

· Розвиток єдиного інформаційного простору;

· Створення централізованих туристичних банків даних, які повинні охоплювати нормативно-правову базу, інформацію про туристські потоки, заклади розміщення туристів, візовий режим для туристських груп, інформацію про діяльність туристичних агентств, транспортну інфраструктуру та приблизну вартість туристичних послуг;

· Видання періодичної літератури, що буде популяризувати туристичні напрямки країн, що входять до інтеграційного угрупування;

· Технічна та технологічна кооперація;

· Дослідження ринку;

· Стандартизація якості послуг;

· Спрощення візових, прикордонних та митних формальностей;

· Лібералізація торгівлі туристичними послугами;

· Безпека туристів;

· Узгодженість законодавчої бази та цінової політики, приведення у відповідність до світових стандартів і сертифікація матеріальної бази та туристичних послуг;

· Впровадження навчальних програм та стажувань для спеціалістів туризму;

· Оснащення міжнародних транспортних коридорів;

· Фінансування міжнародних туристичних проектів;

· Створення спільного турпродукту, міжнародних туристичних маршрутів;

· Участь єдиним стендом у міжнародних туристичних ярмарках, салонах, біржах, інших рекламно-інформаційних заходах на міжнародному рівні з метою просування спільного туристського продукту [55].

Невід`ємною складовою інтеграції України до світового ринку туристичних послуг є поглиблення співпраці з іншими міжнародними органами в галузі туризму. Активізується співпраця з Європейським Союзом, Радою Європи, Радою держав Балтійського моря з питань визначення та реалізації світової туристичної політики, включення України у перспективні програми фінансової та технічної допомоги, а також інвестиційні проекти ЄС у сфері туризму, зокрема, в межах програми TAСIS тощо. Членство в ЄС відкриває великі можливості використання організаційно-фінансових механізмів цього органу для підвищення економічної ефективності національної туристичної галузі.

Безумовною складовою міжнародних зв`язків є розвиток інституційного співробітництва. Через безпосередню участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів практично повинні реалізовуватися договірні відносини, активізуватися входження України в світовий туристичний простір.

Україна співпрацює в рамках членства у Всесвітній туристській організації (ВТО). Основними напрямками багатостороннього співробітництва країн-членів Всесвітньої туристської організації є питання глобальної координації туристичної діяльності, вироблення світової туристичної політики, узгодження статистичної методології [12].

Членство України у Всесвітній туристській організації створило передумови подальшого розвитку національного туризму відповідно до тенденцій світового туристичного ринку з залученням до інформаційної мережі, прогресивних технологій, інвестиційних пропозицій, системи професійної підготовки, наукових досліджень, передових надбань найбільш розвинутих туристичних держав світу, відкрило нові можливості налагодження взаємовигідної співпраці з країнами-членами на всіх рівнях - двосторонньому, багатосторонньому, регіональному.

Зважаючи на те, що Україна є порівняно молодим членом ВТО, можна говорити про визнання зростаючої ролі туристичного потенціалу України на світовому туристичному ринку, сприйняття її світовою спільнотою як європейської держави з багатими природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами, потужною туристичною інфраструктурою. Взаємовідносини з ВТО повинні поглиблюватися по таких основних напрямках як співробітництво з метою розвитку; розвиток людських ресурсів; сталий розвиток туризму; якість розвитку туризму; статистика та економічний вимір ринку; дослідження ринку та просування туризму; комунікації та документація; розвиток співробітництва в рамках Ділової ради ВТО. В цілому, на даний час в Україні відсутні обмеження щодо доступу до ринку послуг, пов'язаних з туризмом: в туристичній галузі не існує перешкод для вступу України до Світової організації торгівлі.

Перспективним напрямком розвитку міжнародного туристичного співробітництва є активне створення в Україні недержавних громадських туристичних організацій, а саме асоціацій по різних напрямках туристичної діяльності, їх входження у світові об`єднання, міжнародні організації та асоціації різного спрямування. Результатом має стати запровадження міжнародних стандартів якості туристичних послуг, розвиток рекламної діяльності та бізнесових партнерських стосунків.

Для інтеграції регіонів України у світовий ринок туристичних послуг потрібні цілеспрямовані комплексні дії, що потребують значних коштів. Але деякі заходи слід вживати саме зараз:

· Підготовка та розповсюдження базового пакету туристичного ринку регіонів України;

· Проведення рекламних кампаній у вітчизняній та зарубіжній пресі, на радіо і телебаченні з метою позиціювання туристичних можливостей регіонів України;

· Активна участь туристичних підприємств регіонів країни у міжнародних туристичних виставках і ярмарках;

· Створення й підтримка у межах глобальної світової інформаційної мережі WEB-сайту з постійно поновлюваною інформацією щодо туристичних пропозицій регіонів України.

З метою забезпечення інтеграції України до світового туристичного ринку, покращення просунення національного турпродукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристичного потенціалу, залучення туристів до країни, підвищення іміджу та авторитету України в туристичному світі, її інтеграції в європейське співтовариство, розвитку національної економіки, ефективного використання туристичних ресурсів, створення інфраструктури, включення у світовий інформаційний простір можна виділити наступні заходи із розширення міжнародного туристичного співробітництва. По-перше, потребує вдосконалення договірна та правова бази зовнішніх відносин. При укладанні угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму перевага повинна віддаватися встановленню договірних відносин з країнами, які є перспективними туристичними ринками для України, вивченню та впровадженню практики створення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високорентабельної туристичної індустрії країн розвинутого туризму, прогресивного досвіду державного регулювання та стимулювання галузі. Важливим кроком для збільшення турпотоків у державах колишнього СРСР може стати запровадження єдиної туристичної візи для в`їзду до країн СНД, що сприяло б відродженню спільного турпродукту - так званих туристичних «трикутників» і наскрізних маршрутів по цих країнах, що користувалися б попитом і відповідали б міжнародним стандартам.

Слід також активізувати співробітництво у складі спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо із країнами, з якими створена правова база про співробітництво, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів збільшення обсягів туристських обмінів [12].

Актуальним на даному етапі розвитку міжнародного туризму в Україні є розробка дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими галузями виконавчої влади України, а також обласними та міськими державними адміністраціями з оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму.