Сучасна світова економіка. Інтеграція України у світову економіку

У 1993 році ЄЕС оголосило про створення спільного ринку і намір поглиблювати інтеграцію в напрямку створення економічного союзу. Загальновизнаним є той факт, що успіх західноєвропейської інтеграції значною мірою був забезпечений вдалим вибором галузей, з яких розпочались процеси регіонального регулювання. Так, проведення єдиної сільськогосподарської політики дало суттєвий імпульс розвитку інтеграції не тільки в агросфері, а й у паралельних їй галузях економіки.

Інтеграція в ЄС мала також і валютні аспекти. У 1979 році було прийнято рішення про створення Європейської Валютної Системи. Головною метою її побудови було формування «зони валютної стабільності» в межах ЄС.

Для конкретизації ідеї створення спільного ринку був розроблений спеціальний план заходів з 300 пунктів щодо скасування різноманітних перешкод у торгово-економічній сфері, так звана «Біла книга». Основні напрями:

а) демонтаж фізичних бар'єрів співробітництва, що передбачає:

- повну ліквідацію механізму національного імпортного контролю;

- покращання процедури оформлення вантажів у межах торгівлі між країнами-членами;

- Шангенська угода про повне скасування контролю за переміщенням усіх громадян, які мешкають на території країн, що підписали цю угоду;

б) скасування технічних перешкод:

- вирівнювання норм і стандартів;

- з 1993 року кожен банк-резидент має право на виконання всіх банківських операцій в будь-якій країні-члені інтеграційного угруповання;

- дозволений продаж частин статутного фонду громадянам і компаніям країн-членів ЄС;

в) уніфікація податкової системи. Податкова сфера суттєво гальмує просування до економічного союзу. На першому етапі реформування податкової системи не стоїть завдання швидкого й жорсткого вирівнювання національних ставок податків. Основна проблема - це структура непрямого оподаткування, тобто розмежування на ПДВ та акцизи. А вже по тому - регулювання кількості національних ставок ПДВ, максимальне зближення їх рівня [28, с. 311].

У грудні 1992 року країни Центральної Європи (Угорщина, Польща, Словаччина та Чехія) підписали Центральноєвропейську угоду про вільну торгівлю. Головною метою створення зони вільної торгівлі було прагнення якнайшвидше підключитися до економічної та політичної системи Європейського Союзу. У січні 1996 року до цієї угоди приєдналась Словенія, пізніше - Румунія та Болгарія.

Угода передбачала створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом чотирьох років шляхом поступового взаємного скасування митних тарифів та нетарифних обмежень.

У липні 1994 року між цими країнами була укладена угода про лібералізацію торгівлі сільськогосподарськими товарами.

Північноамериканський регіон включає США, Канаду та Мексику. За масштабами ВНП він близький до показників Західної Європи. Механізм регіонального господарського комплексу США - Канада формувався протягом декількох десятиліть спочатку на мікроекономічному, міжфірмовому рівні.

У 1965 році США і Канада уклали угоду про безмитну торгівлю автомобілями і запчастинами. Результат - раціоналізація виробництва в автомобільній промисловості Канади.

У 1988 році відбулось підписання міждержавної Американо-Канадської угоди про вільну торгівлю. Реалізація угоди була розрахована на 10 років. 1 січня 1994 р. США та Канадою і була підписна угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА): до союзу США - Канада приєдналась Мексика. Стратегічно НАФТА планує рухатись в тому ж напрямі, що й ЄС. Вона орієнтована на створення єдиного континентального ринку для вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Специфіка Північноамериканської інтеграції:

1) в межах НАФТА не створені спеціальні органи, які регулюють співробітництво;

2) має місце асиметричність економічної взаємозалежності США, Канади та Мексики, обумовлена домінуючим положенням США і слабою інтеграцією Канади та Мексики. Наприклад, для Мексики в прямих іноземних інвестиціях канадських компаній складає 7 %. Аналогічний показник для мексиканських фірм - 2 %. Канада та Мексика, перш за все, не партнери, а конкуренти на американському ринку.

На початку 90-х рр. Президент США Дж. Буш проголосив «Ініціативу для Америки», згідно якої передбачається створення зони вільної торгівлі «від Аляски до Огненної Землі». 

Азіатсько-Тихоокеанський регіон більший за територією та кількістю населення від інших центрів світової економіки. На сьогодні - це зона найдинамічнішого економічного розвитку. Відсутність чіткого інституційного оформлення даного угруповання унеможливило наявність загальновизнаних поглядів стосовно держав, які входять до цього регіону. Якщо виходити чисто з географічних позицій, то можна сказати, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) включає Японію, Китай, НІС та АСЕАН. НІС - нові індустріальні країни: Південна Корея, Тайвань, Гонконг (з 1 липня 1997 року перейшов під юрисдикцію Китаю), Сингапур.

АСЕАН - асоціація держав Південно-Східної Азії. Створена в 1967 році. шляхом підписання міністрами закордонних справ Індонезії, Малайзії, Таїланду, Філіппін та Сингапуру Бангкокської декларації. У 1976 році Бангкокська декларація була доповнена Договором про дружбу та співробітництво в Південно-Східній Азії та Декларацією АСЕАН, підписаними в Балі в 1976 році. 

На сьогодні АСЕАН налічує 9 країн-членів (крім вищеназваних приєднались до асоціації Бруней, В`єтнам, Камбоджа, Лаос) та дві країни, які мають статус спостерігачів - М'янма та Папуа-Нова Гвінея. Цілями створення інтеграційного об'єднання були:

· прискорення економічного зростання, соціального прогресу та культурного розвитку країн шляхом об'єднання зусиль на основі рівності і партнерства;

· сприяння збереженню миру та стабільності в регіоні на основі поваги принципів справедливості і верховенства закону у відносинах між державами;

· сприяння активному співробітництву і взаємодопомозі в економічній, соціальній, культурній та науково-технічній сферах;

· надання допомоги один одному у вигляді послуг та навчання в сфері загальної освіти, професійної підготовки, техніки та адміністративного управління;

· зміцнення співробітництва з метою найефективнішого використання сільськогосподарського та промислового потенціалу, зростання обсягів зовнішньої торгівлі, вдосконалення комунікацій та підвищення рівня життя;

· взаємодія в сфері науки та освіти;

· зміцнення співробітництва з існуючими міжнародними та регіональними організаціями, які мають подібні цілі [15, с. 514].

Інтеграційні процеси в Південній Америці. З історичних та географічних причин економіка Південної Америки розвивалась переважно на узбережжі. Відсутність розвинутого транспортного сполучення між країнами (несприятливий рельєф) створили ускладнення для інтеграції, на відміну від компактної території Західної Європи.

Нова концепція інтеграції як основа для розвитку зв'язків Латинської Америки з іншими регіонами світу, отримала назву концепції «відкритого регіоналізму», тобто інтеграції, що ґрунтується на низьких митних бар'єрах та більш відкрита для світового ринку. 

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) - одне з великих інтеграційних об'єднань у регіоні. Включає 10 країн Південної Америки - Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор та Мексику. Була створена згідно з Договором Монтевідео, підписаному в 1980 році. Цей договір створив загальні правові межі для регіональної інтеграції та надав державам-членам можливість вести переговори і укладати угоди щодо різноманітних економічних питань, що представляють взаємний інтерес.

Іншим великим інтеграційним угрупованням континенту є МЕРКОСУР (Mercado Comun del Sur) - спільний ринок країн Південного конусу. Створений в 1991 році. Налічує чотирьох повноправних - Аргентину, Парагвай, Уругвай, Бразилію та двох асоційованих членів - Болівію та Чилі.

МЕРКОСУР - об'єднання, яке стабілізуючим чином впливає на економіку країн-членів блоку. Так, стримування інфляції здійснювалось зростанням імпорту, а регулювання тарифної політики сприяло «гальмуванню» темпів економічного падіння.

Інші інтеграційні об'єднання континенту:

- Андський пакт (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Еквадор). - Центральноамериканський спільний ринок (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор).

- КАРИКОМ або Карибське співтовариство (налічує 14 англомовних країн Карибського басейну) - досить розвинуте інтеграційне угруповання, має низку єдиних зовнішніх тарифів.

Інтеграційні процеси в Африці почались у 60-х роках після здобуття незалежності багатьма країнами континенту - колишніми колоніями. Інтеграція на Африканському континенті відбувається в дуже складних умовах.

Існує Договір (травень 1994 р.) про поетапне створення (в шість етапів протягом 34 років) Африканського економічного співтовариства (АФЕС). Головними елементами АФЕС є вже існуючі субрегіональні угруповання, головна увага в перші 20 років має бути спрямована на їх зміцнення і посилення скоординованості.

Економічне співтовариство Західно-Африканських держав (ЕКОВАС), метою якого є поетапне створення спільного ринку в регіоні. ЕКОВАС створене в 1975 році, до його складу входить 16 країн. У 1995 році на черговому самміті ЕКОВАС було проголошено про наміри подальшої активізації співробітництва та поглиблення інтеграції в напрямку введення до 2006 року єдиної валюти [21, с. 415].

В 1993 році в м. Кампала (Уганда) - підписана Угода про перетворення зони преференційної торгівлі країн Східної та Північної Африки (ЗПТ) у Спільний ринок Східної та Північної Африки (КОМЕСА), в планах якого - формування Спільного ринку до 2000 року, Валютного союзу - до 2020 року. До КОМЕСА входить 16 країн.

Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК) налічує 12 держав-членів. Розвиток співробітництва йде за принципом «гнучкої геометрії» і різнотемповості інтеграційних процесів всередині співтовариства. Намічено:

- створити єдину енергосистему країн Півдня;

- спільно використовувати водні ресурси;

- створити спеціальні органи з питань фінансування та інвестицій, а також з питань праці і зайнятості;

- активізувати зусилля щодо створення до 2000 року на Півдні Африки зони вільної торгівлі;

- визначились основні «донори» - Скандинавські країни, які нададуть до 50 % зовнішнього фінансування;

- поступова уніфікація підходів щодо створення прийнятного для всіх інвестиційного клімату, податкового та митного законодавства.

Митний та економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), до складу якого входить 6 країн (існує понад 30 років з 1967 р.). Для цього інтеграційного угруповання характерним є:

- впровадження єдиного зовнішнього митного тарифу;

- на основі спільної участі країн ЮДЕАК в «зоні французького франку» створення Валютного союзу Центральної Африки, центральним інститутом якого є Банк держав Центральної Африки (випускає єдині для всіх учасників платіжні засоби) [21, с. 458].

Розділ 3. Інтеграція економіки України у світове господарство як чинник економічного зростання

Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх вирішенні. Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та в Європі зокрема.

При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об'єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз.

Для України інтеграція до Євросоюзу - це рух держави до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме тому євроінтеграція є стратегічною метою державної політики України.

Україна на шляху до об'єднаної Європи пройшла декілька етапів, ще більше вона має зробити в майбутньому. Останнє розширення ЄС, що відбулося в 2007 році має для України позитивні наслідки, адже наша держава тепер має протяжних кордон з ЄС та наближення до Шенгенської зони. Це сприяє відносинам з Європейською організацією. Наразі Україна користується режимом спрощеної процедури перетину кордонів, що виділяє її серед інших держав-сусідів ЄС. Коштами та силами ЄС надається допомога Україні в облаштуванні кордону, що сприяє зменшенню потоків нелегальної міграції в Європу через територію України. Також підписано важливий для Європи договір про реадмісію [2].

Франція, як головуюча держава в Європейському Союзі, визначає пріоритети діяльності ЄС у цьому півріччі, і на жаль, ці пріоритети направленні на питання міграції, навколишнього середовища та енергетику, а ніяк не на інтеграцію України до Європейського Союзу. Тим не менш, у світлі грузинського конфлікту, Європейських Союз посилив зв'язки з сусідніми країнами, насамперед з Україною, закріпивши це документально в Заяві надзвичайного саміту, проведеного в Брюсселі на початку вересня 2008 року.

9 вересня 2008 року пройшов саміт Україна - Європейський Союз в Парижі. Це вже була 12-та зустріч представників на найвищому рівні. Україна покладала багато сподівань на цей саміт. Саміт мав зафіксувати пройдений шлях України до Європи. Український політикум очікував підписання договору про асоціацію, але, на жаль, це питання було відкладене до наступного року. Цікавим фактом є те, що в ході підготовки договору деякі країни Європи заперечували щодо статусу України. Немає сумніву, що Україна - європейська країна, але юридично закріпити її статус як європейської держави було неможливо через побоювання виникнення претензій з боку нашої держави на негайне членство (Римський договір констатує, що ЄС - об'єднання європейських держав) [6].

Питання економічної інтеграції - базис інтеграції України до Європейського Союзу. Отримання статусу країни з ринковою економікою, відміна поправок Джексона-Веніка та вступ до СОТ позитивно впливають на економічний статус нашої держави.

Відбувається постійне збільшення товарообігу між Україною та Європейським Союзом. Існування більше півтисячі спільних підприємств є свідченням інтенсивної економічної співпраці. Впровадження зони вільної торгівлі з ЄС стане потужним каталізатором розвитку торгівельно-економічних та фінансових відносин. В Україні ще потрібно створити міцні асоціації виробників подібні до тих, які існують на європейському просторі. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Для України співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам [27].

Передбачається активна діяльність ЄС у Чорноморському регіоні, а Україна як чорноморська держава може використати співробітництво у цьому регіоні на свою користь, взявши на себе роль регіонального лідера.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому що це дасть можливість для реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Економічні передумови для глибшої інтеграції як на Захід, так і на Схід поки що не створено, відповідно не може сформуватися політична підтримка того чи іншого інтеграційного вектора як в Україні, так і за її межами. Лише значні структурні зрушення в зовнішньоторговельному обороті й іноземних інвестиціях в Україну можуть схилити шальки терезів у той чи інший бік.

З цих позицій Україні потрібні альтернативні ініціативи, нові форми і напрями інтеграційних процесів, позбавлені ідеологічних стереотипів. Саме інвестиції та міцні кооперативні зв'язки можуть поглибити і у формально-правовій площині закріпити інтеграцію. Відповідно напрями та глибина інтеграційних процесів у майбутньому залежатимуть від інвестиційних стратегій провідних європейських та російських ПФГ, запровадження прозорих конкурсних засад та конкуренції між ними на українському ринку. Найважливішим завданням України є відхід від політики прихованого ізоляціонізму і перехід до політики «відкритих дверей» як для західного, так і для російського капіталу.

Особливо важливим завданням є забезпечення інвестиційної відкритості України для іноземного капіталу, конкуренція між ним та вітчизняним капіталом зумовить зростання вартості інвестиційних активів в Україні, що у свою чергу сприятиме підтриманню сальдо платіжного балансу, прискорить темпи економічного зростання (інвестиційний попит). Для реалізації політики «відкритих дверей» потрібно відмовитись від прихованого ізоляціонізму з ореолом «вітчизняного товаровиробника», низки антиінтеграційних стратегій ізоляціонізму («вирощування національного капіталу» тощо), які значно загальмували (і гальмують) входження України у сферу цивілізованого ринку і, відповідно, динаміку економічного розвитку.

Інтереси України як морської держави вимагають надання пріоритетного значення активізації її участі у Чорноморському Економічному Співробітництві (ЧЕС), де вона є однією з 11 країн-засновників. З метою поглиблення економічного співробітництва з країнами-учасниками ЧЕС Україна вживає конкретних заходів для розробки, розвитку і виконання проектів у таких галузях як транспорт і зв'язок, торгівля і промисловий розвиток, обмін економічно-комерційною інформацією, сільське господарство, наука тощо. Серед основних пріоритетів - поглиблення економічних відносин з Туреччиною - для забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості, Грецією - розвиток судноплавства в басейні Середземного моря, Болгарією та Румунією - розвиток торгівлі в Придунайському регіоні.

Необхідно розвивати позитивну тенденцію для збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі, особливо з США та Канадою.

У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами як Бразилія, Аргентина, Чилі, на нову фазу взаємин виходять відносини з Панамою та Перу, відновлюються зв'язки з Кубою.

Зростає роль торговельно-економічних зв'язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону. Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою.

Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференції. Необхідно активізувати співробітництво з Новими індустріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм і Індією, країнами Південно-Західної Азії (Близького та Середнього сходу) такі, як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати. Вони мають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джерелами енергоносіїв і споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженні промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної інфраструктури. За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьому регіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєнням та надання ремонтних послуг [12, с. 132].

Китай і Індія - основні партнери України в зовнішній торгівлі. В перспективі - це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій. Країни АСЕАН - потенційні партнери України в XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинобудівельної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об'єктів енергетичного та промислового значення. Збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, виробництво важкого металобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція), імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.

Висновок

Характеристика сучасного світу, в якому живе людство на початку XXI ст., докорінно відрізняється від того, яким він був на початку і навіть у середині XX ст. Сьогодні «закрите» суспільство приречене на загибель або ж має трансформуватися. Найзагальніша характеристика змісту сучасного світу полягає в тому, що він є багатоликою спільністю різних країн і народів, регіонів і блоків, що відрізняються національними, соціальними й економічними ознаками. При всій важливості сукупності цих ознак і кожної з них окремо особливе місце в характеристиці сучасного світу посідають його соціально-економічні, базисні аспекти. Саме з цим пов'язані суттєві характеристики сучасного світу, його політико-економічна природа, загальні економічні тенденції та суперечності розвитку, що і є предметом нашого вивчення.

Світова економіка - це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини. Світову економіку можна визначити як економічну систему, що самовідтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин у тій мірі, у якій вхідні в нього національні господарства мають визначену сумісність на кожному із трьох названих рівнів. У цьому визначенні знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни.

Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці, основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.

Одним із стратегічних напрямів доцільно передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до науково-технічної та виробничої кооперації, взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау, промисловими зразками тощо. Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії й тактики товаровиробників потребують створення в Україні структур, які б забезпечували і координували функціонування зовнішньоекономічного комплексу, а також, усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв'язків (страхового та інформаційного обслуговування, судових і арбітражних органів тощо).

Нерозвиненість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера. Сприятливе географічне розташування, значний потенціал обробної промисловості й перспективний експорт сільськогосподарської продукції слід враховувати під час розробки програми стабілізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Підруч. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581с.

2. Балюк Н.В. Європейська інтеграція України// Дипкорпус [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dipcorpus-info.at.ua/news/2009-04-21-2. - Загол. з екрана.

3. Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України// Економіка України. - 2000. - №1. - С. 70-75.

4. Білорус О. Можливості та шляхи інтеграції України у світовий ринок інтелектуальних продуктів// Економічний часопис-ХХІ. - 2002. - №1. -С. 23-26.

5. Бураковський І. Україна і Європейська інтеграція// Економіка України. - 2008. - № 4. - С. 25-29.

6. Григорець Т. Європейська політика сусідства та потенціал нової Посиленої угоди Україна - ЄС як чинники європейської інтеграції України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/November/4.htm. - Загол. з екрана.

7. Дахно І.І. Міжнародна економіка. - К.: МАУП, 2002. - 435 с.

8. Дергачов О. Міжнародне становище України// Політична думка. - 2000. - №2. - С. 36-41.

9. Ермишин П.Г. Основы экономической теории. - К.: Основи, 2002. - 251 с.

10. Жукова Е.Ф. Международные экономические отношения. - М.: Юнити-Дана, 2000. - 485 с.

11. Зимовець В.В. Вектори регіональної економічної інтеграції України: зовнішні чинники та внутрішні передумови// Діло. - 2000. - №1-2. - С. 6-14.

12. Зимовець В.В. Економіча інтеграція і Україна. - К.: Знання, 2001. - 384 с.

13. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. - К.: Знання, 2004. - 299 с.

14. Кирєєв А. П. Міжнародна економіка. - К.: КНЕУ, 2004. - 400 с.

15. Козак Ю.Г. Міжнародна економіка: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 672 с.

16. Козик В.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К.: Знання, 2004. - 406 с.

17. Кредісов А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. - К.: ВІРА-Р, 2002. - 552 с.

18. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. - М.: Прогресс-Универс, 2002. - 520 с.

19. Макогон Ю. Зовнішні економічні зв'язки України та Росії: інвестиційно-екологічний аспект// Економіка України. - 2001. - №4. - С. 78-83.

20. Мартинов А. Україна в міжнародних відносинах// Україна. - 2003. -№1. - С. 24-28.

21. Мишель П. Международные экономические, валютные и финансовые отношения. - М.: Прогресс-Универс, 2003. - 496 с.

22. Рогач О.I. Система міжнародного регулювання економічних відносин. - К.: Либідь, 2002. - 276 с.

23. Рокоча В.В. Міжнародна економіка. - К.: Таксон, 2004. - 486 с.

24. Рубан А. Про деякі питання і тенденції сучасної зовнішньої торгівлі України// Економіка України. - 2000. - №7. - С. 66-69.

25. Румянцев А.П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 377 с.

26. Румянцев А.П. Міжнародна економіка. - К.: Знання, 2003. - 447 с.

27. Україна та ЄС// Щоденна всеукраїнська газета. - 2009. - №207 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/176963. - Загол. з екрана.

28. Філіпенко А.С. Світова економіка. - К.: Либідь, 2005. - 548 с.

Размещено на Allbest.ru