Сучасна світова економіка. Інтеграція України у світову економіку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський Університет

Рівненська філія

Кафедра економіки

Курсова робота

з основ економічної теорії, мікро - та макроекономіки

на тему: Сучасна світова економіка. Інтеграція України у світову економіку

Рівне - 2009



Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Світова економіка є відображенням господарської структури сучасної цивілізації. Вона розкриває найсуттєвіші прояви економічного життя, яке розгортається і функціонує на рівні домашніх господарств, фірм, підприємств транснаціональних корпорацій, різноманітних галузей, окремих країн, але неодмінно має міжнародне забарвлення.

Становлення світової економіки як цілісної системи відбувається за умов розвинутої, інтенсивної міжнародної торгівлі, розгалуженого міжнародного поділу й кооперації праці, сформованої відповідної комунікаційної мережі (транспорт, зв'язок тощо).

Зрештою, світова економіка є втіленням (продуктом) господарської єдності цивілізації, що складається внаслідок невпинного поглиблення міждержавних економічних відносин. Суть даних явищ найповніше виявляється в процесах інтернаціоналізації виробництва й обігу, транснаціоналізації та глобалізації економічного розвитку.

Світова економіка формувалася протягом тривалого історичного періоду. Його початковий етап, очевидно, збігається з великими географічними відкриттями, зародженням світового ринку. Саме в цей час були закладені підвалини планетарної економічної системи, яка в подальшому викристалізувалась у сучасну глобальну економіку.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлює той факт, що глобальна (світова) економіка являє собою цілісну, диверсифіковану, багаторівневу, ієрархічну систему, що охоплює сукупність міжнародних форм науки, техніки й виробництва, обігу різноманітних товарів та послуг, її домінантними структурами є глобальні ринки, міжнародні комунікаційно-інформаційні системи, численні суб'єкти, що здійснюють міжнародну економічну політику. Світова економіка становить одну з найскладніших органічних систем сучасності, адекватним теоретичним відображенням якої є універсальне, позитивне економічне знання, що розкриває світову економічну еволюцію. Водночас світова економіка вирізняється надзвичайною строкатістю за «якістю» своїх підсистем та окремих елементів і суб'єктів. У її надрах визрівають та загострюються глибокі суперечності, що потребує формування відповідних механізмів для координації та регулювання на найвищому міжнародному рівні.

Жодна країна, зокрема й Україна, не може сьогодні нормально функціонувати, не вступаючи у взаємини з іншими країнами. Бо у різних країн різні природні умови як засіб виробництва, нерівномірно розміщенні ресурси по території Землі, різні народи нагромадили різний досвід, застосування якого часто може знадобитись, склався досить чітко виражений міжнародний поділ праці і виробництва. Із взаємин країн світу між собою складається світове господарство.

Розробленість теми:

На сьогодні теоретичні проблеми сучасної світової економіки, міжнародних економічних відносин та їх регулювання розглянуті в роботах В.Д. Базилевича, І.І. Дахно, О.Ф.Жукової, Ю.Г. Козака, О.І. Рогача, А.П. Румянцева, А.С. Філіпенка та ін.

Особливості міжнародного становища України, її зовнішньоекономічну діяльність та можливості та шляхи інтеграції України у світовий ринок у своїх працях досліджували такі автори: Н.В. Балюк, Ю. Бендерський, І. Бураковський, Т. Григорець, О. Дергачов, В.В. Зимовець, О. Івченко, Ю. Макогон, А. Мартинов, А. Рубан та багато інших.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей сучасної світової економіки та шляхів інтеграції України у світове господарство.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

проаналізувати сутність світового господарства та його складові частини;

розкрити поняття інтернаціоналізація економіки, її форми;

охарактеризувати становище України в системі міжнародного поділу праці;

проаналізувати світогосподарські зв'язки та їх форми;

вивчити поняття міжнародна економічна інтеграція та її форми;

охарактеризувати можливості та шляхи інтеграції економіки України у світове господарство.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є особливості сучасної світової економіки.

Предметом є дослідження можливостей та шляхів інтеграції України у світову економіку.

Методи дослідження: при опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування, порівняння та узагальнення.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку та списку використаних джерел.

Основна частина складається з трьох розділів. У першому розділі розглядається сутність та складові частини світового господарства, інтернаціоналізації економіки, характеризується становище України в системі міжнародного поділу праці. У наступному розділі аналізуються світогосподарські зв'язки, світовий товарний ринок та міжнародна економічна інтеграція. У третьому розділі характеризуються можливості та шляхи інтеграції економіки України у світове господарство.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.



Розділ 1. Сучасна інтернаціоналізація світової економіки

1.1 Світове господарство, його сутність та складові частини

Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням зв'язків і взаємодією між країнами. Ні одна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо не втягнута в орбіту світо господарських зв'язків. Міжнародне співтовариство об'єднує держави, які мають свою національну і економічну самобутність. Отже, світове господарство - це сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками [21, с. 34]. Характерною рисою сучасного світового господарства є швидке зростання зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя, та міжнародна конкуренція.

Світове господарство - це єдиний взаємопов'язаний всеохоплюючий і взаємозалежний процес, який включає в себе країни, що перебувають на різних етапах соціально-економічного розвитку. У сучасних умовах світове господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів:

1. розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;

2. зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

3. поглиблений розвиток МПП -- міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

4. високий рівень інтенсифікації міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;

5. інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

6. формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;

7. вирішення глобальних проблем тощо [15, с. 124].

Світове господарство як система має свою структуру. Існує кілька підходів до визначення структурних елементів світового господарства. Міжнародна економічна система може розглядатися як результат взаємодії світогосподарських зв'язків та їх першоносіїв - безпосередніх виробників, власників ресурсів, країн, регіонів. Внаслідок такої взаємодії формується наступна структура світового господарства:

Рис. 1.1 Структура світового господарства

Одним з головних елементів структури світового господарства є міжнародна науково-виробнича сфера, що включає інтернаціональні науково-технічні і виробничо-інвестиційні комплекси і системи. Міжнародна виробнича сфера являє собою сукупність виробничо-інвестиційних і фінансово-кредитних зв'язків, що складаються між окремими особами, державами і регіонами в процесі вивозу капіталу, діяльності ТНК, розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, створення спільних підприємств і вільних економічних зон.

Міжнародні економічні організації - це міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання МЕВ, у тому числі валютно-кредитних і фінансових. До них відносяться: Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, а також регіональні банки розвитку, валютно-кредитні і фінансові організації ЄС.

Типи інтеграційних об'єднань: Угоди про економічне і торговельне співробітництво, Зони вільної торгівлі, Митні союзи, Загальний ринок, Економічні союзи.

Відносини між окремими елементами світового господарства складають рівні. Міжнародний рівень складають відносини між державами, він регулюється міжнародними правилами і нормами. Транснаціональний рівень складають відносини потоків, що виходять за межі національних кордонів, це сфера діяльності фірм і груп з їх внутрішніми системами інформації.

Міжнародній рівень включає наступні принципи: принцип розвитку МЕВ; принцип мирного урегулювання суперечок; принцип мирного співіснування; принцип взаємоповаги; принцип взаємодопомоги; принцип недопущення дискримінацій; принцип невтручання у внутрішні справи держав. Національній рівень включає принципи функціонування МЕВ конкретної держави. До них відносяться: суверенітет, свобода, рівність, верховенство закону, захист інтересів, еквівалентність обміну.

У соціально-економічному плані світове господарство неоднорідне. Провідне місце в ньому займають промислово розвинуті західні країни. Особливе місце займають країни, що розвиваються, у економіках яких багато в чому зберігається залежний характер від індустріальних розвинутих країн. Велику специфіку у своєму розвитку мають східноєвропейські країни з перехідною економікою і інші держави. У цілому світове господарство являє собою складне соціально-економічне утворення.

Сучасному етапу розвитку світового господарства характерні такі риси:

· зміна структури світового господарства;

· посилення інтеграційних процесів;

· ринкова уніфікація економічного розвитку країни;

· зростаючий динамізм зміни продуктивних сил та виробничих відносин;

· посилення диференціації країн, що розвиваються та зміна їх економічної політики [9, с. 37].

Слід також зауважити, що у світовому господарстві відбулися серйозні структурні зрушення. Зокрема:

· збільшення обсягів виробництва у матеріальній сфері (особливо в промисловості) та питомої ваги цієї сфери в усьому виробництві;

· зменшення питомої ваги сільського господарства у світовому виробництві;

· високі темпи зростання сфери послуг та чисельності зайнятих у сфері обслуговування (особливо у високорозвинутих країнах);

· стрімкий технічний прогрес транспортної системи світу (особливо морського і повітряного транспорту) та інформаційно-комукаційної системи;

· відносне зниження частки звичайної комерційної торгівлі порівняно з товарооборотом, що обслуговує усталені виробничі зв'язки;

· зростаюча тенденція до зниження аграрно-сировинної спрямованості виробництва та експорту країн, що розвиваються;

· скорочення частки сировинних товарів (крім палива) та збільшення товарообігу машин і устаткування на світовому ринку.



1.2 Інтернаціоналізація економіки: сутність, форми прояву, якісні та кількісні аспекти

Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація.

Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої сили між країнами.

На першому етапі (приблизно кінець ХVІІІ -- кінець ХІХ ст.) проявом її були найпростіші форми міжнародних економічних зв'язків, передусім зовнішня торгівля.

Міжнародна торгівля здійснюється у вигляді експорту (вивезення товарів для продажу на світовому ринку) та імпорту (ввезення товарів у країну). На основі світових цін, за якими утворюється збут товарів на світовому ринку, утворюється вартість експорту і вартість імпорту. Сума обсягу експорту та імпорту товарів утворюють торговий оборот країни. Це один з головних показників включення країни у світову торгівлю.

Різниця між вартістю експорту та імпорту утворює торговий баланс країни. Якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, то баланс торгівлі активний, якщо навпаки - пасивний. При пасивному торговому балансі країна вимушена виплачувати значну суму валюти, а при активному - одержувати її. Тому кожна країна намагається підвищити конкурентоспроможність своїх товарів, щоб розширити експорт, і по можливості, стримувати імпорт товарів.

На другому етапі (кінець ХІХ -- середина ХХ ст.) інтернаціоналізація переходить в іншу стадію, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, який, у свою чергу, стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації та формування світового господарства. Саме у цей час розвиваються всі головні форми міжнародного поділу праці: загальний (базується на спеціалізації сфер суспільного виробництва), частковий (на предметній спеціалізації окремих галузей), одиничний (на подетальній, поопераційній спеціалізації окремих виробничих одиниць).

МПП - це пряме продовження суспільного поділу праці всередині країни, це процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, підприємств на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції [26, с. 102].

На третьому (сучасному) етапі, що розпочався із середини ХХ ст., інтернаціоналізація набуває комплексного характеру, тобто охоплює всі підсистеми світового господарства, поширюється практично на всі галузі виробничої та невиробничої сфер, на всі країни світу. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи і суб'єкти світового господарства в єдине ціле. Вузкість внутрішніх ринків, нестача ресурсів: сировини, палива, засобів виробництва -- компенсується широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації. Саме тому вона є одним із системоутворюючих факторів світового господарства. З поглибленням процесу інтернаціоналізації посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Інтернаціоналізація посилює взаємозалежності національних відтворювальних процесів на світовому ринку. Так, збільшення національного доходу в одній країні в умовах інтернаціоналізації виробництва і обміну сприяє зростанню імпорту товарів та послуг, що, у свою чергу, збільшує прибутки країни-експортера. Зростання доходів та імпорту в одній країні і відповідно прибутку в іншій викликає попит на імпорт у третіх країнах. Отже, розвинута країна своєю грошовою політикою може стимулювати внутрішнє виробництво та імпорт, що викликатиме зростання експорту інших країн, а в цілому означатиме розширення виробництва і зайнятості у світі. Саме в цьому суть так званої «теорії локомотива» [21, с. 58].

Інтернаціоналізація породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо. Проте національне господарство не розчиняється в інтернаціональній виробничій єдності. Суттєві соціально-економічні відмінності між країнами зберігаються.

Слід відзначити, що закон інтернаціоналізації діє з різною інтенсивністю в тих чи інших регіонах світового господарства. Ймовірно, нині він найбільш інтенсивний у регіонах Східної та Південно-Східної Азії, що здійснили гігантський стрибок у своєму економічному розвиткові, обігнавши за його темпами ряд високорозвинутих країн. Для повноти дії цього закону необхідно створити, насамперед, належні умови: розвинуту транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, якісні зміни у кредитно-валютній сфері, відповідне законодавство, стабільність у сфері національних, соціальних, політичних відносин тощо.

Паралельно з інтернаціоналізацією процесів на мікрорівні відбувається інтернаціоналізація макроекономічних процесів, що проявляється в міжнародній економічній інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція - це процес обопільного пристосування і об'єднання національних економік двох і більше країн.

Характерні риси інтеграції:

- міжнародне регулювання економічних процесів;

- поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів певного регіонального міждержавного господарського комплексу;

- розширення можливостей міждержавного переміщення товарів, робочої сили, фінансових ресурсів у межах даного району;

- зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних об'єднань, вирівнювання (їх економічного розвитку).

Існують такі види інтеграційних об'єднань:

- зона вільної торгівлі (учасники обмежуються відміною митних обмежень у взаємній торгівлі);

- митний союз - вільне переміщення товарів і послуг в середині об'єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн);

- спільний ринок - ліквідовуються усякі бар'єри між країнами не лише для переміщення товарів, а й робочої сили і капіталів;

- економічний союз - включає спільний ринок (проведення єдиної економічної політики);

- валентний союз - економічний союз, що базується на єдиній банківській системі і на єдиній валюті [28, с. 129].

Рівень, або ступінь, інтернаціоналізації економіки визначають такими аспектами, як:

1) рівень міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва. Міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва є головним напрямом розвитку міжнародного поділу праці і виражають сутність цього поділу. До основних видів МСВ відносяться 1) предметна (виробництво продуктів); 2) подетальна (частин, компонентів продуктів); 3) технологічна або стадійна спеціалізація - здійснення окремих технологічних процесів. Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростання рівня розвитку виробничих сил, а також процес стійких виробничих зв'язків між окремими самостійними підприємствами незалежно від того, чи відбуваються вони всередині країни чи на міжнародній арені. Виробнича кооперація, як певна система відносин, характеризується сферою, областю діяльності та методом співпраці. Сфери співпраці: 1) Виробничо-технологічна співпраця, що включає питання передання ліцензій та прав власності, розробку та узгодження виробничої документації, технологічних процесів, технічного рівня та якості продукції та послуг, вдосконалення менеджменту, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм. 2) Торгівельно-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції. 3) Післяпродажне обслуговування техніки;

2) обсяги і динаміка міжнародної інвестиційної діяльності. Міжнародна інвестиційна діяльність посідає особливе місце у системі сучасного міжнародного бізнесу. Це обумовлено багатьма факторами, найбільш значущими із яких є:

· превалювання у міжнародному поділі праці виробничої і науково-технічної кооперації, ефективність якої залежить від мобільності всіх факторів і, насамперед, капіталу;

· великомасштабний і динамічний розвиток процесів транснаціоналізації, основу яких становить інтенсивна інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК);

· формування і розвиток міжнародних інтеграційних угруповань, в яких поряд із вільним рухом товарів, послуг і робочої сили забезпечується вільний рух капіталів;

· становлення глобального фінансового ринку із безпрецедентними обсягами рухливих портфельних інвестицій, що здійснюються переважно, через інформаційно-комунікаційну фондову інфраструктуру;

3) оборот фінансового капіталу. Міжнародний рух капіталу, його активна міграція є найважливішою складовою частиною та формою сучасних МЕВ. Вивезення капіталу (зарубіжне інвестування) - це вилучення з національного обігу частини капіталу в даній країні та переміщення його в товарній або грошовій формі у виробничий процес та обіг іншої країни. Основною причиною та передумовою вивезення капіталу є відносний надлишок капіталу в даній країні, його перенакопичення. Міжнародна міграція капіталу - це зустрічний рух капіталів між країнами, що приносить їх власникам відповідний прибуток. Основні форми міжнародного руху капіталів: 1) Прямі інвестиції у торгівельні, промислові та інші підприємства. Це ті капіталовкладення в країні-акцепторі, що дозволяють брати участь в управлінні об'єктом вкладень. 2) Портфельні інвестиції - акції, облігації, інші форми капіталовкладень, що не дають можливості безпосереднього контролю над діяльністю зарубіжного підприємства. 3) Середньо- та довгострокові міжнародні кредити (або позики) капіталу промисловим та торгівельним корпораціям, банкам та іншим фінансовим закладам. 4) Економічна допомога: безкоштовно й у вигляді пільгових кредитів (безвідсоткових та низьковідсоткових);

4) спільна підприємницька діяльність. Становлення економіки як високорозвиненого, ринково спрямованого комплексу передбачає її переорієнтацію від міжнародної відособленості, що історично склалася, до інтеграції у світове господарство. Важлива роль у цьому належить розширенню мережі спільних підприємств (СП), тобто підприємств із змішаним - вітчизняним та іноземним - капіталом, розвитку різноманітних форм спільного підприємництва. Велике значення має залучення прямих іноземних інвестицій, постачання нової техніки, впровадження прогресивної технології та організації виробництва, високопрофесійний менеджмент, підвищення якості продукції до рівня світових стандартів. Розвиток спільного підприємництва сприяє також вирішенню гострих соціальних проблем країни, створюючи нові і зберігаючи наявні робочі місця, відновлюючи безперебійно діючу систему оплати результативної праці, підвищуючи соціальну захищеність працівників;

5) рух робочої сили. Трудовий потенціал, що є найважливішим фактором виробництва, шукає свого найефективнішого використання в рамках як національної, так і міжнародної економіки. Міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції. Згідно з розробленою Міжнародною організацією праці класифікацією, міжнародна міграція має такі види: 1) праця за контрактом, коли чітко обумовлений термін перебування у країні, що приймає; 2) професіонали, яких відрізняє високий рівень підготовки, наявність відповідної освіти та практичного рівня роботи; 3) нелегальні іммігранти, іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються трудовою діяльність; 4) переселенці, тобто ті, хто приїжджають на постійне місце мешкання, як правило, у розвинені країни; 5) біженці - особи, що мусять емігрувати через загрозу життю та діяльності.

Значення кожного з цих показників, очевидно, неоднозначне, і тому доцільно придати кожному з них певну вагу, віддаючи пріоритет сфері виробництва, науково-технічному прогресу, потім сфері обігу і, нарешті, фінансовій сфері як найбільш динамічній, але у той же час і дуже незалежній і частково відірваній від реального сектора економіки. На основі відповідних даних і з урахуванням їх ваги можна визначити загальний індекс інтернаціоналізації у сучасній світовій економіці, його динаміку і подальші тенденції.

1.3 Україна в системі міжнародного поділу праці

Під міжнародним поділом праці розуміють процес взаємозумовленої спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів для продажу на світовому ринку, що сприяє створенню системи багатосторонніх зв'язків між країнами. Цей поділ виражається передусім у міжнародній торгівлі товарами матеріального виробництва, але включає також торгівлю послугами (міжнародний туризм, фінансово-посередницька діяльність, транспортне обслуговування, навчання кадрів тощо).

Україна має значні виробничі, природні й трудові ресурси, до того ж надзвичайно вигідне економіко-географічне і геополітичне розміщення у центрі Європи з прямим виходом до головних сухопутних і морських шляхів сполучення.

Сьогодні економіка України сильно страждає від світової економічної кризи. Експерти Світового банку прогнозують падіння ВВП країни у 2010 році не менш як на ВП на 0,4% у 2010 р. і інфляцію у 9,5%. Більшість економістів схильні вважати такі прогнози надто оптимістичними. Протягом 2009 р. гривня знецінилась на 38% відносно долара США, що перевищило падіння обмінного курсу ісландської крони і сейшельської рупії. Державна служба зайнятості України прогнозує, що у 2010 р. безробіття в Україні сягне 9% (проти 3% у 2008 р.) [27].

Україна - потенційно багата країна, яка усвідомлює себе і сприймається ззовні як політична і економічна держава. Народногосподарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії.

Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький і Волинський басейни) і бурого вугілля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природного газу розташовані в Прикарпатті і на північному сході країни. Електроенергетика -- базова галузь економіки України. Україна має значні можливості для експорту електроенергії, проте використовує їх не повною мірою, оскільки експорт може здійснювати тільки через так званий «Бурштинський острів».

Україна -- транзитна держава через яку проходить 5 з 10 міжнародних транспортних коридорів Європи.

Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами в Україні в 2008 році становило 13 млрд. 484,5 млн. дол. проти 7 млрд. 263,6 млн. дол. у 2007 році. Це стало одним із вирішальних чинників різкої девальвації гривні проти основних світових валют в умовах світової фінансової кризи 2009 [6].

Експорт - чорні і кольорові метали, хімікати, верстати і транспортні засоби, продовольчі товари, зброя. Імпорт - енергоресурси, верстати та деталі, транспортні засоби, хімікати, пластмаси, гума.

Обсяг експорту товарів та послуг за І квартал 2009 р. становив 10,4 млрд. дол. США, імпорту - 10,8 млрд. дол. США. Порівняно з відповідним періодом попереднього року обсяги експорту товарів та послуг скоротились на 36,6%, імпорту - на 46,4%. Від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу склало 419,7 млн. дол. США [2].

Незважаючи на це, для активної інтеграції України в МПП необхідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньоекономічних зв'язків у розвитку народного господарства.

Разом з тим потрібно створити розгалужену систему зовнішньоторгових організацій, представництв, які з розумінням справи зрушили б проблему просування українських товарів на світовому ринку. Доцільно вживати заходи щодо надання Україні цільових кредитів зарубіжними країнами, виробниками.

Важливим є також прийняття низки законів та указів для регулювання зовнішньоекономічних зв'язків та зовнішньоекономічної діяльності.



Розділ 2. Характеристика міжнародних економічних відносин

2.1 Світогосподарські зв'язки та їх форми

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини (МЕВ). Міжнародні економічні відносини -- це система економічних зв'язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств.

Сучасний рівень міждержавних економічних зв'язків характеризується:

- трансформацією двосторонніх міжнародних економічних відносин у багатосторонні, значним поглибленням міжнародного поділу праці у світовому господарстві;

- зростанням масштабів і якісними змінами характеру традиційної міжнародної торгівлі -- із суто комерційної вона перетворюється в інструмент обслуговування національних виробничих процесів;

- інтенсифікацією і глобалізацією міграції капіталу;

- активним обміном науково-технічними знаннями, прискореним розвитком сфери послуг;

- помітним зростанням масштабів міграції робочої сили;

- прискоренням і розширенням процесів інтеграції економік країн та регіонів [25, с. 94].

До основних форм МЕВ належать: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародна міграція робочої сили; міжнародна кооперація виробництва та обмін у галузі науки і техніки; валютно-кредитні відносини.

Міжнародна торгівля була найпершою економічною формою зв'язків між країнами, яка зародилась у глибоку давнину. При аналізі міжнародної торгівлі в цілому важливо мати на увазі два аспекти: 1) загальне збільшення товарообороту, 2) зміни структури товарних ресурсів у загальному товарообороті.

Про загальну динаміку міжнародної торговельної діяльності свідчать, наприклад, такі дані: товарооборот з 2000 р. по 2008 р. збільшився з 7656 до 11 037 млрд дол.; експорт та імпорт товарів за цей період відповідно зросли з 3089 до 5422 млрд дол. і з 3847 до 5615 млрд дол. [27].

Стосовно товарної структури слід зазначити, що протягом останніх кількох десятиріч випереджаючими темпами розвивалась торгівля готовими промисловими виробами, а всередині цієї групи -- обмін машинами та устаткуванням, засобами зв'язку, електронною технікою, комп'ютерами, ще швидше -- торгівля комплектуючими вузлами до агрегатів, які постачаються в рамках виробничої кооперації, за каналами ТНК. Крім того, у цей період відбувалося прискорене зростання міжнародної торгівлі завдяки наданню послуг, частка яких у загальній вартості світового експорту становить близько 1/5.

За об'єктами міжнародна торгівля поділяється на торгівлю товарами і торгівлю послугами. У свою чергу, торгівля товарами класифікується як торгівля сировиною (продуктами добувної промисловості), торгівля промисловими товарами, торгівля сільськогосподарськими продуктами і т. п. В цілому товарна структура міжнародної торгівлі групується відповідно до Стандартної міжнародної товарної класифікації ООН.

Основними формами міжнародної торгівлі є: біржова, аукціонна, міжнародні торги. При цьому розрізняють такі основні її види. Перший, традиційна торгівля -- це торгівля між суб'єктами різних національних економік за традиційними правилами, тобто за формулою: товар -- гроші (залежно від попиту та пропозиції). Другий вид -- торгівля продукцією у рамках кооперації як спосіб реалізації продукції між суб'єктами міжнародної виробничої кооперації, котра здійснюється в основному за трансфертними цінами у пільговому режимі. Третій вид -- зустрічна торгівля, тобто сукупність міжнародних торговельних угод, за укладання яких закупівля продукції супроводжується зворотним постачанням товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій [14, с. 59].

Дійсну картину, яка свідчить про реальну результативність (чи втрату від зовнішньої торгівлі), характеризує платіжний баланс країни. Він відображає співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). Якщо надходження платежів перевищує видатки, то платіжний баланс вважається активним (має позитивне сальдо); у протилежному випадку -- пасивним (має від'ємне сальдо).

Зовнішню торгівлю практично всіх країн світу відзначає незбалансованість платіжного бюджету, але її характер досить різний: якщо для розвинутих країн типовим є позитивне сальдо, то для країн, що розвиваються, навпаки хронічним є негативне (пасивне) сальдо.

Міжнародна міграція капіталу почала активно розвиватись ще в період становлення світового господарства і поступово перетворилась на вирішальну ознаку сучасних міжнародних економічних відносин. За своєю сутністю міжнародний рух капіталу -- це переміщення капіталу у різних його формах (товарній, грошовій) з однієї країни в іншу, що приносить дохід його власнику у формі дивіденда чи процента. Серед причин, які зумовлюють рух капіталу за межі національних господарств, провідною є відносний надлишок у даній країні, котра стає «донором» для країн-споживачів.

За джерелами і формами капіталовкладення за кордоном можуть бути різними. Так, за джерелами походження вони поділяються на державні й приватні. Державні капіталовкладення -- це кошти з держбюджету, які спрямовуються за кордон (або отримуються звідти) відповідно до ухвал урядів чи міжурядових організацій. За формою -- це державні позики, позички, гранти, допомоги, а також кредити (наприклад, кредити Міжнародного валютного фонду, Світового банку). Приватний капітал -- це кошти недержавних джерел, які вивозяться за кордон (отримуються з-за кордону) приватними фізичними та юридичними особами (інвестиції, торговельні або міжбанківські кредити).

За терміном розміщення закордонні капіталовкладення поділяються на коротко-, середньо- і довгострокові.

За характером використання капітал, який вивозиться за кордон або ввозиться в країну, буває позичковим і підприємницьким. Позичковий капітал -- це надання коштів у борг заради отримання прибутку у формі процента. Підприємницький капітал поділяється на прямі та портфельні інвестиції. Прямі інвестиції забезпечують реалізацію довгострокових інтересів за рахунок отримання інвестором права бути власником підприємства або мати вирішальний голос в управлінні ним. Як правило, прямі інвестиції є приватним підприємницьким капіталом.

Портфельні інвестиції, оскільки це вклади коштів в акції, облігації та інші цінні папери довгострокового характеру, не забезпечують контролю за об'єктом вкладення, а дають лише право на дохід.

Експорт капіталу сприяє появі таких нових форм міжнародних зв'язків, як довгострокова оренда обладнання (лізинг), субпідрядні контракти на надання інженерно-будівельних робіт, а також технологічних, фінансових та інших послуг (інжиніринг). Нові форми відповідною мірою віддзеркалюють еволюцію у способах використання іноземних капіталів на території тих чи інших держав: від володіння (повного або часткового) об'єктом власності до контрактних угод, які пов'язані з передачею технологій, інформаційних послуг і т. п.

Міжнародна міграція трудових ресурсів зумовлюється економічними, політичними, оборонними (захисними), релігійними, національно-етичними та іншими причинами, але серед них нині домінують економічні.

Метою трудової міграції стали пошуки роботи, нових сфер прикладання праці, що свідчить або про відсутність можливостей працевлаштування, або про недостатню ефективність праці у себе на батьківщині. Існують суттєві національні відмінності в рівнях безробіття, оплаті праці, вартості життя тощо. Прискорює міграційні процеси також бурхливий розвиток засобів зв'язку і транспорту.

На сучасному етапі розвитку міждержавної трудової міграції можна виокремити такі її напрями: міграція зі слаборозвинутих країн в індустріально розвинуті -- основний потік мігрантів; обмін трудовими ресурсами між розвинутими країнами; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; міграція з колишніх соціалістичних країн (особливо пострадянських) у промислово розвинуті держави, а також близьке зарубіжжя. інтернаціоналізація міжнародний господарство інтеграційний

В цілому інтенсивне використання іноземної робочої сили значною мірою зумовлено дією таких факторів:

· бажанням знизити витрати виробництва за рахунок використання дешевшої порівняно з національною іноземної робочої сили;

· «гонитвою за головами», тобто залученням кваліфікованих працівників, у т. ч. й науково-дослідницьких кадрів, що стало безпосередньою причиною такого явища, як «відтік умів»;

· діяльністю ТНК, що не лише підвищує географічну мобільність робочої сили, а й вирівнює умови її використання у світовому масштабі;

· інформатизацією виробництва і суспільного життя, інтенсивністю взаємодії науки і культури різних країн, що веде до уніфікації критеріїв освіти і кваліфікації працівників [25, с. 115].

Слід відзначити, що міждержавна міграція робочої сили має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних слід віднести: зниження рівня безробіття у країнах -- експортерах трудових ресурсів; отримання ними додаткових валютних надходжень; заміщення вакансій у виробництві та сфері послуг у високорозвинутих країнах за рахунок іммігрантів; економія на соціальних витратах з боку роботодавців.

Серед негативних наслідків трудової міграції можна виокремити такі: втрата слаборозвинутими країнами працездатної частини робочої сили та значної частки кваліфікованих кадрів; формування тенденції до зростання обсягів споживання зароблених за кордоном коштів; виникнення соціальної напруги в країнах-імпортерах через масову присутність іноземних громадян; зниження кваліфікації мігрантів та ін.

2.2 Світовий товарний ринок

Ринок - це засіб або механізм реалізації і придбання товарів і послуг, у якому беруть участь продавці і покупці, тобто він являє собою систему співвідношення пропозиції і попиту різних власників.

Первісним елементом світового ринку є внутрішній ринок, який здійснює торговельні операції з внутрішньої торгівлі. Національний ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв'язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг.

Внутрішній ринок Світовий ринок Національний ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Структура світового ринку

До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад, світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна - 10-20% [6].

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах - регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань (Рис. 2.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Регіональна структура світового ринку

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію ООН - Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги (Рис. 2.3).



Рис. 2.3 Товарна структура світового ринку

Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.

За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово-розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ).

За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:

- монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);

- олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);

- атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об'єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов'язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.

Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.

Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об'єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.

"Вільний" ринок - це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" (з терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку".

Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового ринку займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків [9, с. 124].

2.3 Міжнародна економічна інтеграція, її форми та етапи

Розглядаючи зовнішньоторговельну політику, слід відзначити, що кожна держава будує торговельно-економічні відносини з різними партнерами по-різному, надаючи певні пільги одним та обмежуючи співробітництво з іншими.

Така диференційована політика досить часто зумовлюється тим, що країна входить до складу того чи іншого інтеграційного об'єднання. Таке об'єднання являє собою економічну коаліцію регіонального типу, взаємні відносини між членами якого будуються на особливих принципах, що можуть значною мірою відрізнятися від засад співробітництва з третіми країнами.

Міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетенні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики [22, с. 124].

Найпростішою формою економічної інтеграції є преференційна торговельна угода. Вона передбачає встановлення нижчих торговельних бар'єрів у відносинах з членами об'єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами. Так, наприклад, члени преференційної торговельної угоди можуть обкладати митом товари, що імпортуються в межах об'єднання, за ставкою, яка складає 50% звичайного митного тарифу.

Наступною формою інтеграційного об'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торговельного обміну між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар'єри по відношенню до нечленів об'єднання. Слід відзначити, що принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватися як до всіх, так і до обмеженого кола товарів.

Третьою формою інтеграційного об'єднання вважається митний союз. Це міждержавне об'єднання передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень торгівлі між членами союзу, а й створення спільної системи захисту від імпорту з третіх країн у формі єдиного "зовнішнього" тарифу.

Четвертим рівнем економічної інтеграції є спільний ринок, у межах якого, крім вільної торгівлі товарами та послугами, створюються умови вільного переміщення факторів виробництва (мається на увазі міграція капіталу та робочої сили).

Найскладнішою формою економічної інтеграції вважається економічний союз. Він являє собою економічне угрупування, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти. Економічний союз вимагає від учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макроекономічного характеру.

Кожне інтеграційне угруповання являє собою певну єдність двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме: протекціонізму (коли мова йде про співробітництво з третіми країнами) та вільної торгівлі (у відносинах між членами об'єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньоторговельного обороту кожної країни - члена інтеграційного угрупування, причому сукупний результат участі у конкретному об'єднанні може суттєво відрізнятися від країни до країни.

На першому етапі міжнародної економічної інтеграції (створення зони вільної торгівлі) учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об'єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.

Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.

Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).

Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзів реалізований в ЄС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЄС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.).

Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:

* розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЄС такими секторами були сільське господарство та транспорт); * формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;

* впровадження системи заходів для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів управління та контролю. В ЄС це - Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи [10, с. 244].

Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків.

Єдиний приклад - інтеграційне угруповання країн Західної Європи - Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою не сформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЄС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.

Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;

б) стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)

в) спільних правил техніки безпеки;

г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);

е) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;

є) антимонопольного;

ж) правил створення і реєстрації нових фірм;

з) монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);

и) відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференції щодо національних суб'єктів господарювання [4, с. 23].



2.4 Світовий досвід інтеграційного співробітництва

Однією з основних тенденцій, що визначає розвиток міжнародних економічних відносин, є формування трьохполюсної структури світової економіки, яке супроводжується посиленням інтеграційних процесів в кожному з цих регіонів світу:

- Західна Європа;

- Північна Америка;

- Південно-Східна Азія.

Інтеграційні процеси в Європейському регіоні розпочалися після другої світової війни. А історичною датою, з якої власне й почалось об'єднання європейських країн, вважається 9 травня 1950 року. У цей день міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував підпорядкувати все виробництво вугілля та сталі в ФРН і Франції єдиному верховному керівництву. А вже в квітні 1951 року була підписана Паризька угода про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, до складу якого увійшли шість держав - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина. Угода вступила в дію в 1953 році.

У 1957 році відбулось кількісне і якісне поглиблення інтеграції: була підписана Римська угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке ґрунтувалось на митному союзі і спільній політиці, особливо в сільському господарстві [28, с. 301].

У 1973 році до ЄЕС приєднались Данія, Ірландія та Великобританія. Гренландія була прийнята до ЄЕС як складова Данії, але вийшла з Співтовариства в 1983 році. Це рішення - результат відмови від проведення ЄЕС спільної політики риболовства. Ця політика регулює води та кількість риби, яку можна ловити у водах Співтовариства, і передбачає істотні субсидії рибній промисловості, захищаючи її від іноземної конкуренції. У 1981 році до ЄЕС приєдналась Греція, в 1986 році - Іспанія та Португалія, в 1995 році - Австрія, Фінляндія та Швеція.