Фінансові кризи, їх наслідки та заходи попередження

Світова фінансова криза набула масштабного характеру і стала серйозним викликом для багатьох країн світу, в тому числі й для України. Не зважаючи на те, що протягом останніх років в економіці України відбувалося накопичення низки ризиків, зумовлених передусім макроекономічними чинниками, вітчизняні суб'єкти господарювання виявилися не готовими до такого розгортання подій. Як з'ясувалося, ніяких резервів на такий випадок підприємства не мали і головні сподівання відтепер покладають на державну підтримку та фінансову допомогу з боку банківської системи.

Негативні події на світових ринках суттєво вплинули і на економіку та фінансовий сектор України, хоча Національний банк доклав чималих зусиль (протягом вересня - січня 2009 року було прийнято 80 законодавчих і нормативних актів щодо стабілізації фінансового ринку) і країна мала підтримку з боку МВФ.

Після шести років динамічного зростання темпи реального ВВП за 2008 рік досягли найнижчого за останні вісім років значення і становили 102,1%. Обсяги промислового виробництва скоротились на 3,1%. Окремі антикризові заходи, вжиті національним банком наприкінці 2008 року, були дещо жорсткими, однак адекватними ситуації, що склалася. Вони сприяли зниженню обсягів торгів із готівковою валютою. Зокрема встановлення обмежень на курс продажу долара США населенню на готівковому ринку й посилення вимог до заявок уповноважених банків щодо купівлі іноземної валюти забезпечили зниження обсягу спекулятивних операцій уповноважених банків на валютному ринку.

Протягом 2008 року НБУ активно проводив операції з підтримки ліквідності банків за допомогою різних інструментів рефінансування, водночас підвищуючи середньозважену процентну ставку за ними (у річному обчисленні у грудні до 14.8 порівняно із 10.1% за 2007 рік, див. Рис.3). Детальніша інформація щодо процентної ставки рефінансування викладена у Додатку 3. Підтримання ліквідності банківських установ здійснювалося Національним банком виходячи з ситуації, що склалася но грошово-кредитному ринку, та відповідно до критеріїв ефективності, визначених у взаємоузгодженій позиції українського керівництва та експертів МВФ у рамках програми “стенд-бай” і вимог Основних засад грошово-кредитної політики.

Рис.3 Облікова ставка НБУ, зміна індексу споживчих цін 1998 - 2008

З метою обмеження спрямування банками отриманих унаслідок рефінансування коштів на проведення спекулятивних операцій на валютному ринку, Нацбанком посилено вимоги щодо рефінансування банківських установ. Зокрема, разом із заявкою на отримання кредитів НБУ для підтримання ліквідності, незалежно від механізму рефінансування, банки повинні надавати інформацію щодо причин втрати своєї ліквідності.

З метою уникнення спекулятивних операцій та зловживань з боку банків Національним банком України запроваджено цілу низку заходів, зокрема:

Встановлено обмеження на курс продажу долара США населенню на готівковому ринку;

Зобов'язано уповноважені банки після здійснення операцій з купівлі іноземної валюти у НБУ надавати департаменту валютного регулювання інформацію стосовно розподілу валют з метою виконання заявок і доручень клієнтів та за операціями самого банку;

Заборонено стягнення уповноваженими банками комісійної винагороди під час здійснення операцій купівлі-продажу готівкової іноземної валюти тощо.

Крім цього, з метою сприянню формуванню ринкової вартості національної валюти і згладжування коливань обмінного курсу було запроваджено механізм валютних аукціонів, який продемонстрував достатню ефективність.

Серед запроваджених заходів особливу роль відіграє співпраця Національного банку з Міжнародним валютним фондом, яка сприяє стабілізації фінансового ринку. Відповідно до Меморандуму про економічну і фінансову політику, підписаного між Україною та МВФ 31 жовтня 2008 року, наша країна в рамках використання кредиту “стенд-бай” у сумі 11.0 млрд. СПЗ упродовж 2008-2010 рр. Узяла на себе зобов'язання дотримуватися визначених положень у сфері економічної, бюджетної та грошово-кредитної політики.

Зобов'язання у сфері грошово-кредитної політики:

Запровадження режиму гнучкого обмінного курсу;

Визначення основною метою монетарної політики утримання інфляції на кінець 2009 року на рівні до 17%;

Переорієнтація грошово-кредитної політики в середньостроковій перспективі на режим інфляційного таргетування.

Зобов'язання у сфері політики фінансового сектору:

Відновлення довіри до стабільності;

Розробка комплексної стратегії розв'язання проблем з банками, визначення критеріїв ефективності діяльності банків.

Зобов'язання у сфері податково-бюджетної політики:

Виконання консолідованого бюджету 2008 і 2009 років із нульовим дефіцитом з урахуванням дії коректора, що стосуватиметься потенційних операцій з рекапіталізації банків;

Виконання цільових фіскальних показників;

Внесення змін у податково-бюджетну політику щодо доходів населення;

Забезпечення більшої прозорості та фінансової стабільності НАК “Нафтогаз України" тощо. [17; 18; 19; 24; 25]

Таким чином можна стверджувати, що для подолання наслідків фінансово-економічної кризи, яка вразила економіку нашої країни, необхідна розробка комплексу взаємопов'язаних заходів щодо взаємодії фінансового та нефінансового секторів економіки, а також узгодженість дій усіх органів державної влади та суб'єктів господарювання з метою їх використання.

Висновок

Проведені у роботі дослідження щодо розвитку світової економіки та особливості міжнародних економічних відносин в умовах світових фінансових криз дозволяють зробити певні висновки:

Три століття ринкової економіки показують, що фінансові потрясіння є її органічним єством. Ці потрясіння пов'язані з циклічними економічними кризами, світовими війнами і їх наслідками, революціями і громадянськими війнами.

Фінансова криза - глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений низкою економічними й політичними чинниками. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

До світових криз, що викликали найбільші фінансові заворушення відносять Велику Депресію 30-х років, мексиканську кризу 1994-1995 рр., кризу в країнах Південно-Східної Азії 1997-1998 рр. з суттєвим її впливом на світові фінансові ринки, і, нарешті, дефолт 1998 р. у Росії, який особливо вплинув на країни СНД, у тому числі на Україну.

При всій своїй величезній потужності, приватні фінансово-економічні корпорації, не в змозі самостійно впоратися з проблемами глибоких спадів і депресій, загрозливих найсучаснішій капіталістичній Системі, без опори на силу держави і її владно-регулюючих можливостей.

Нова глобальна фінансова криза почалася у першому десятилітті XXI століття. Процес банкрутства фінансово-банківських інститутів швидко перекинувся з Америки на інші країни і континенти, перш за все до Європи - через надто велику міру "переплетіння" економіки і фінансів у сучасному глобальному світі, їх взаємозалежність і взаємозв'язок. Це змусило уряди провідних європейських і інших держав приступити до консолідації своїх зусиль.

Всі рішення світової фінансової влади надають глобальній фінансовій системі принципово іншу якість. Головним інструментом регулювання світових фінансів проголошується віднині не ринок, не його приватні агенти, а держави і рішення їх головних фінансових інститутів.

Вміст стандартного набору методів центробанків різних країн залежать від ряду передумов. Вибір тієї або іншої стратегії центрального банку залежить від орієнтації економіки країни. Зміст антикризових пакетів залежить від багатьох чинників, таких як першочергова мета та пріоритети Центрального банку, особливості монетарно-трансмісійного механізму, мікро - та макропоказники, стан економіки держави та інше.

Глобальна економіка представляє собою історично нову реальність, що відрізняється від традиційної світової економіки. За визначенням одного французько-американського соціолога Мануеля Кастельса "глобалізація характеризує економіку, здібну працювати як єдина система в режимі реального часу у масштабі усієї планети". Процес глобалізації cвітової економіки йде вкрай нерівномірно. Це стосується як сфер діяльності та галузей, так й макроекономічних регіонів, об'єднаних по групам країн та цивілізаціям.

Найвищий рівень глобалізації досягнуто у фінансово-інвестиційній сфері. Адже сьогодні загальновідомим став факт перевищення більш як на порядок фінансових потоків обігу світової економіки у порівнянні з її матеріальними потоками, пов'язаними з реальними ринками товарів та послуг. Таким чином, цей вивільнений грошовий капітал не має матеріального підкріплення і знаходиться у вільному плаванні, маючи щосекундні біржові операції на мільярди доларів, забезпечивши їх зростання за останні 20 років на два порядки. І ця фінансова бомба вже десятки років нависає над виробничими потужностями реальної економіки країн усієї Земної Кулі, періодично знищуючи фінансові ринки у тому чи іншому ареалі світу через механізми фінансових криз. Фінансова криза ставить перед ГКП подвійну мету: підтримання стабільності і грошово-кредитної сфери, і фінансової системи. Але єдиної панацеї для боротьби з фінансовими кризами немає.

Пропозиції.

Отже, як потрібно реагувати на глобальну фінансову кризу таким чином, щоб забезпечити оздоровлення фінансової системи, стабілізувати економіку та уникнути вплив ризиків? Ефективні методи втручання в економіку (зокрема вплив на діяльність фінансових інститутів) можуть допомогти покращити балансові показники, нівелювати негативні наслідки кризи та відновити інвестиційний процес.

Досвід функціонування фінансової системи під час кризи показує, що ефективність та затратність впровадження такої політики подолання фінансових заворушень залежить від наступних ключових елементів:

Чіткої та надійної структури фінансового сектору, що сприяє його стабільності та запобігає фінансовій скруті;

Швидкого реагування та застосування інструментів антикризової політики, що є важливим для мінімізації негативного впливу на економіку.

До методів подолання фінансових криз слід віднести впровадження широкого спектру попереджувальних заходів та ряду інструментів, направлених на відновлення нормального функціонування кредитної системи та балансів банків і їх позичальників. Такі заходи включають заходити по наданню ліквідності, державні гарантії по депозитам та тимчасова зупинка їх конвертованості тощо.

До специфічних рішень можна віднести:

Рекапіталізацію фінансових інститутів;

Міри, спрямовані на швидке покращення становища фінансових інститутів не завжди покращують платоспроможність позичальників, але вони полегшують для банків процес виявлення збитків і тим самим сприяють впровадженню корпоративної реструктуризації боргу. Схеми рекапіталізації, впроваджені у США (1933 р) та Японії (1998/99 рр), ілюструють деякі ключові моменти.

Компанії по управлінню активами;

Основним завданням таких урядових компаній є здійснення фінансової реструктуризації шляхом викупу необоротних активів банків. Приклади успішності впровадження таких компаній мали місце у Швеції у 1992 році для вирішення питання з проблемними кредитами двох головних банків (Nordbanken та Gota Bank).

Компанії по списанняю частини або всього боргу за взаємної згоди боржника та кредитора, що спрямовуються на обраних боржників.

Доцільність впровадження перерахованих заходів має бути похідною від впливу ряду факторів, включаючи природу та глибину фінансової кризи та специфічні обставини, що склалися у країні.

Список використаної літератури