Главная
База знаний "Allbest"
Международные отношения и мировая экономика
Трудова міграція населення: філософсько-правовий аспект
Трудова міграція населення: філософсько-правовий аспект
Дослідження у розрізі локальних міграційних комплексів економіко-географічних особливостей розвитку стаціонарних механічних міграцій. Територіальні відмінності стаціонарних рухів населення, їх внутрішня структура, територіальна та часова диференціація.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.02.2014 |
| Размер файла | 196,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Термін "міграційний процес" це хід або протікання будь - якого міграційного явища, послідовна видозміна його етапів, періодів та станів, а також розвиток побічних наслідків, що йдуть від них. До міграційного процесу, на наш погляд, можна віднести, наприклад, вибуття й прибуття громадян, їх інтеграцію в національні політичні суспільства, адаптацію до кліматичних та виробничих умов, натуралізацію тощо. У соціальному просторі міграційні процеси відбуваються безперервно, а це, у свою чергу, зумовлює їх перехрещування і стикування. Тому чистих, тобто "обмежених" міграційних процесів фактично не буває.
У великому юридичному словнику назначено таке: "…. термін "міграційний процес" застосовується до різних міграційних сфер. Це міграційні процеси асиміляції, адаптації, акультурації, дисиміляції, диференціації, інтеграції, реінтеграції, обміну населенням. Перелік міграційних процесів складає довгий ряд і не є вичерпаним. Він здатен доповнюватися, оновлюватися та уточнюватися. Разом з тим, міграційні процеси, якщо вони інтенсивні і потенційно дієздатні, відчутно позначаються на соціальній інфраструктурі, культурній та національній сфері, у політичному й економічному житті. Процеси, що зумовлюються нелегальною міграцією, міжнародною злочинністю та наркобізнесом, приносять із собою, як правило, соціальну напруженість і суспільну дисгармонію. Виходячи з цього, міжнародне співтовариство дозволяє національним урядам забороняти надання притулку у своїх державах злочинцям, підсудним, терористам тощо" [39, c.327].
Таким чином "міграційний процес" явище системне, у якому єдине ціле утворене самостійними підсистемами, що знаходяться в інтеграційній єдності. Вивчення об'єктивного стану реальних справ у такому складному явищі вимагає класифікації за їх місцем і роллю, соціальною і правовою природою, а також за галуззю та сферою власного самовияву.
Розглянуті нами поняття володіють обсяговістю змісту, тому воно є універсальними та містить у собі високий ступінь абстракції та загальності. Не відображаючи особливості або специфіку сторін різнопланового міграційного буття, воно є основою до розуміння та усвідомлення природи та соціальної картини міграційного світового процесу.
Броунли Я.М. та Тункин Р.І. у спільному підручнику зазначили наступне: "…у державно - правовому регулюванні міграційних процесів виділяються два аспекти. По-перше, приватно - правовий, тобто юридичне забезпечення суб'єктивних прав фізичних осіб, що вирішують за допомогою міграції свої соціально - економічні, культурні, політико - правові й інші проблеми. По-друге, публічно - правовий, тобто формування і захист державно - правових режимів, що забезпечують функціонування органів керування, суспільних інститутів, права і свободи громадян. Саме публічно - правова сторона регулює міграційні процеси і виникаючі адміністративно - правові відношення" [11, c.342].
Головна роль державно - правового регулювання міграційними процесами належить Конституції України. Закріпивши демократичні принципи побудови Української держави, Конституція гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільний в'їзд і виїзд з країни. У ній знайшли своє відображення положення про рівні права іноземців, можливість набуття притулку в Україні тощо. Вона проголосила захист громадян, які знаходяться за кордоном.
Так, нормами ст.92 Конституція закріплює, по-перше, що винятково законами визначаються основи регулювання демографічних і міграційних процесів; по-друге, винятково законами встановлюються порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають міграційний режим, відмінний від загального.
Конституція гарантує мігрантам їх правовий захист, свободу пересування і вибору місця проживання в межах України. З цього приводу ст.33 наголошує: "Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин Україніи не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в У країну" [1, c.8].
Принциповими з точки зору регулювання міграційних процесів є положення даної статті про права особи вільно залишати Україну, а для громадян України - також вільно повертатися в Україну.
Ці положення доповнюються правами й обов'язками, що безпосередньо стосуються іноземців і викладені в ст.26. Згідно із нею, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України), їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Малиновська О.А. у своїй праці також зазначила наступне: "… певний вплив на міграційні процеси має українське законодавство стосовно національних меншин. Так, Закон України "Про національні меншини в Україні", забезпечує права національних меншин як невід'ємну частину прав людини, сприяє міжнаціональному світу та злагоді, запобігає еміграції за етнічними міжусобицями. Нормативно - правова база, що безпосередньо стосується сфери міграції, складається з низки законів, постанов уряду, відомчих документів. Насамперед це Закон України "Про біженців". Статус біженця в Україні може отримати особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Ще одним важливим законодавчим актом, що стосується врегулювання міграції, є Закон України "Про правовий статус іноземців". Відповідно до цього Закону іноземці, які легально перебувають в Україні, користуються тими ж правами і несуть ті самі обов'язки, що і громадяни України. Закон передбачає право іноземців на притулок, отримання статусу біженця, натуралізацію в порядку, передбаченому законодавством. Він уможливлює імміграцію іноземців в Україну або тимчасове перебування в ній. Закон України "Про імміграцію" вперше надає дефініцію "іммігрант" - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання" [25, c.28].
Таким чином, соціологічний підхід до дослідження міграційних процесів заснований на вивченні їх як правового явища на базі емпіричних матеріалів соціологічних досліджень. Органічним доповненням до універсальних зрозумінь про міграцію, скажімо, таких, як "міграційне буття", "міграційний простір" і "міграційні процеси" є конкретні поняття. Саме вони відображають властивості, ознаки, риси і якості носіїв міграційної самосвідомості, міграційних відносин, процесів, подій, ситуацій. Вони є детермінантами, за допомогою яких у міграції як загальному явищі відокремлюються однопорядкові види та групи, тобто здійснюється її структуризація.
Інтенсивність міграційних процесів залежить від природно - географічних, демографічних, етнічних та соціально - психологічних факторів. Для перших років існування України, як самостійної держави характерною була інтенсивна міграція етнічних українців з країни ближнього зарубіжжя. У наступні роки більш вираженою стала етнічна міграція до Ізраїлю, Німеччини та Росії.
Білоцерківець В.В. у своєму підручнику "Міжнародна економіка" зазначив наступне: "…імміграційні потоки в Україну стосуються переважно трьох міграційних регіонів:
1. Донбас, до якого іммігрують, головним чином, біженці із зон бойових дій - Азербайджану, Вірменії, Грузії, Чечні;
2. Південь України, куди переселилися мігранти з Казахстану, Киргизстану, Таджикистану;
3. Крим став мігранто-приймаючим регіоном для депортованих кримських татар, болгар, греків, німців" [10, c.183].
Кизима І.С. у своєму підручнику відмітив наступне: "… до складу основних культурних чинників, які впливають на обсяги міграційних потоків до тих чи інших країн, можна віднести етнічну та расову приналежність, а також свободу віросповідання. Так, з розпадом СРСР та проголошенням незалежності України почалося повергнення до нашої держави етнічних українців та представників депортованих народів. Натомість, чимало росіян, білорусів, представників інших етносів "нового зарубіжжя" повернулися до країни свого походження" [22, c.136].
Процес міграції безпосередньо пов'язаний з економічними перебудовами в будь - якій країні. Саме структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство та ліквідація ряду підприємств промисловості, зупинка виробництва та інші проблеми, нашої ще молодої держави, призвели до істотного скорочення та вивільнення в істотно - галузевому та якісно - професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного та регіональних бюджетів, та незначна частка іноземних інвестицій не дає змоги за короткий проміжок часу перепідготувати та перерозподілити великі обсяги вітчизняної робочої сили. Все це стало передумовою появи значної кількості вільної робочої маси, а держава не в змозі забезпечити її необхідними робочими місцями.
Наслідки міграційних процесів неоднозначні. З точки зору стратегічних національних інтересів України інтелектуальна еміграція з України має негативні наслідки, але можливість самореалізації висококваліфікованих фахівців навіть за кордоном певною мірою підтримує престиж української науки у світі. Повернення інтелектуальних емігрантів за певних умов в Україні має надати поштовх вітчизняним дослідженням теоретичного і практичного характеру, як це, наприклад відбулося в Індії.
Експорт робочої сили певною мірою обумовив притік іноземної валюти в Україну, зменшив тиск надлишкових трудових ресурсів на національному ринку праці. Реалії регулювання міграційних процесів в Україні свідчать про недостатність ефективного законодавства у цій сфері, самостійної міграційної служби, а також ресурсів для вирішення існуючих міграційних проблем. Механізм регулювання міграційних процесів у Україні доречно розглядати як єдність таких трьох складових: державне регулювання, ринкове саморегулювання і громадське регулювання.
Головною особливістю сучасної міграції є постійне зростання її масштабів. У світі значно зросла кількість країн, з яких виїжджають і в які прибувають мігранти. За даними міжнародної статистики не менше 125 млн. громадян живуть сьогодні за межами своїх країн, у тому числі понад 20 млн українців. Міграція набула глобального характеру.
Країни, що приймають іммігрантів, зацікавлені приймати власне молодих і кваліфікованих, бо чим молодший працівник, тим більша від нього віддача, тим більший період, протягом якого він може працювати. Зростання нелегальної міграції дає можливість підприємцям західних країн використовувати дешеву й абсолютно безправну робочу силу, яка не може претендувати на підвищення заробітної плати, на створення відповідних соціальних та інших умов.
3.2 Міграційні процеси у світі
Великий вплив на чисельність населення і його склад у багатьох країнах, їхню робочу силу роблять зовнішні міграції, тобто еміграції й імміграції. Вони грали і відіграють багатобічну роль у розвитку людства, виступаючи формою пристосування людини до мінливого умовам його існування. До міжнародної міграції населення відноситься територіальний рух населення, що перетинає границі. Виділяються наступні види міжнародної міграції: безповоротна, тимчасово - постійна (від 1 до 6 років), сезонна, маятникова (щоденний, щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).
Тарасевич В.М. у своєму підручнику зробив наголос на наступне: "…міжнародну міграцію викликають причини економічного і політичного, військового порядку. Перші носять більш - менш постійний характер, другі зв'язані з координальними політичними подіями в окремих країнах, а також з війнами, що породжують змушених мігрантів - біженців, переміщених облич. Змушена міграція - хоча змушені міграції населення і викликаються причинами позаекономічного порядку, вони теж ведуть до перерозподілу трудових ресурсів між країнами, що впливає на розвиток економіки як країн еміграції, так і країн імміграції" [31, c.90].
Білоцерківець В.В. у своєму підручнику "Міжнародна економіка" зазначив наступне: "…можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів найманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносного перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці" [10, c.101].
Мігрант - це особа, яка з власної волі переїжджає з території держави свого громадянства чи та, що немає громадянства, з території держави свого постійного мешкання на територію іншої держави з наміром оселитися там тимчасово чи постійно.
Хомич Л.В. у своєму підручнику зазначив наступне: "… виділяю чотири групи мігрантів: біженці, змушені мігранти - 1, змушені мігранти - 2, переселенці. Розкриваючи зміст подібного розподілу, вона відзначає, що біженці являються представниками найбільш жорсткої форми змушеної міграції, пов'язаної, як правило, із застосуванням або загрозою застосування насильства в моменти екстремального посилення дії певних чинників, які виштовхують. Змушені мігранти - 1 (реальні змушені мігранти) - це люди, що випробували на собі наслідки міжнаціональних відношень у формі образ і погроз із боку осіб корінної національності, різних видів дискримінації. Вони перенесли різке погіршення здоров'я свого або членів родини від хвороб, пов'язаних з екологічними умовами. Змушені мігранти - 2 (змушені мігранти страху) - це превентивні змушені мігранти. Основною рисою таких мігрантів є відсутність мотиваційної основи притягаючих чинників. До переселенців віднесені ті люди, що були виштовхнутими в мотиваційній основі. Крім того, у них є на місцях надійна підтримка в особі друзів, родичів і знайомих і вони об'єктивно мали можливість вивести майно" [34, c.281].
Передрій О.С. у свою чергу у підручнику зазначив: "… з усієї сукупності наукових думок щодо суб'єкта міграційних процесів можна виділити наступне. Воно зводиться до визначення шести груп мігрантів:
1) емігранти, що виїжджають у силу сімейних або інших причин на постійне місце проживання в іншу країну:
2) трудові мігранти;
3) нелегальні іммігранти;
4) біженці;
5) студенти, стажисти, наукові співробітники і викладачі;
6) інші - туристи, що виїжджають на відпочинок, громадяни" [27, с.102].
Лазебник Л.Л. у свою чергу відмітив наступне: "… на наш погляд, це не повний перелік суб'єктів міграційних потоків, до них відносяться:
1. емігранти, що виїжджають у силу сімейних або інших причин на постійне місце проживання в іншу країну;
2. іммігранти;
3. нелегальні іммігранти;
4. нелегальні емігранти;
5. студенти, стажисти, наукові співробітники, що виїжджають за кордон на практику;
6. сезонні робітники;
7. туристи;
8. біженці;
9. переселенці;
10. маятникові мігранти;
11. організовані мігранти;
12. транзитні мігранти.
Це перелік суб'єктів може бути доповнений у зв'язку з появою нового різновиду міграційних потоків" [24, c.68].
Міграційну поведінку мігранта можливо диференціювати на індивідуальну, групову і масову, відзначимо, що не будучи тотожними, ці складові здатні взаємно впливати один на одного. Формуючи індивідуальну міграційну поведінку на будь - якому етапі своєї діяльності, людина не в силах залишатися "у собі". Вона змушена, спілкуючись з іншими людьми, обмінюватися інформацією, а при необхідності включатися в процес надання посильної допомоги там, хто, скажемо, переїжджає. З часом у ході такого спілкування (з врахуванням загальної обстановки) може сформуватися групова міграційна поведінка. Вона, набуваючи відмітні риси і характерні риси, трансформується в масову. Останнє ж не завжди може втілитися в процес дійсно масової міграції, як однієї, так і різних етнічних груп. Так чи інакше, у більшості буде присутнє і реалізовуватися індивідуальна поведінка, що є своєрідним стрижнем у всій системі міграції. Така інтерпретація дозволяє виявити взаємозалежність і взаємовплив міграційного поводження різних груп населення в умовах систем, які змінюються, що в остаточному підсумку впливає на сам процес переміщення індивідів, обумовлений чинниками етнічної, соціальної, політичної дискримінації.
Науковець Білоцерківець В.В. у своєму підручнику зазначив наступне: "…у розвитку міграційних процесів виділяють три великі соціально зумовлені хвилі. Перша хвиля - стара міграція, що охоплює початок і середину ХІХ ст. Цей період характеризується переміщенням в основному промислових робітників. 70-80 % емігрантів виїжджало до США, більшість становили вихідці з Європи. Друга хвиля - нова міграція (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.). у цей час мігрує переважно селянство. Міграції з Європи досягли максимуму в десятиріччя перед Першою світовою війною (20 млн. осіб). Виїжджали до США, Канади, Бразилії й Аргентини. За кількістю мігрантів до 1930 р. лідирувала Італія, поступово зростала кількість іммігрантів з Канади, Мексики, Антильських островів. До Південної Америки переміщувалось з Європи значно менше мігрантів, що пов'язано, як з економічною відсталістю цього континенту, так і з обмеженими міграціями. До Аргентини, Бразилії виїхало близько 8 - 9 млн. осіб. Австралія до Другої світової війни приймала мігрантів переважно з англосаксонських країн. Третя хвиля - почалася після закінчення Другої світової війни. Цьому етапу притаманне переміщення як некваліфікованої робочої сили, так і наукових кадрів, фахівців. Стимулювали міграцію поділ в Угорщині, В'єтнамі, на Кубі. Значним був і потік з Мексики, країн Карибського басейну, зумовлений суто економічними чинниками. Характерним явищем у другій половині ХХ ст. стала міграція висококваліфікованих фахівців до США, Канади, Великої Британії, ПАР, Австралії, Франції. Частка фахівців серед іммігрантів становить до 20%. До США емігрують не тільки з Європи. Близько 80% студентів з неєвропейських країн, які навчаються в США, після навчання не повертаються на батьківщину. У Великій Британії осідають лікарі індійського походження, частка яких становить близько 35%. До Франції емігрували фахівці з країн Північної Африки й Індокитаю" [10, c.185].
Передрій О.С. у підручнику "Міжнародні економічні відносини" зазначив наступне: "…основними причинами, які значно інтенсифікували міграційні процеси робочої сили у світовому господарстві, виступають:
1. тенденція до збільшення контрасту у рівнях економічного і соціального розвитку країн - експортерів та країн - імпортерів робочої сили і населення;
2. зростання міжнародного руху капіталу і функціонування транснаціональних корпорацій, які сприяють з'єднанню робочої сили і капіталу, здійснюючи рух робочої сили до капіталу, або навпаки;
3. контрасти, часто значні, в темпах природнього демографічного простору населення в країнах, що приймають робочу силу і віддають;
4. проблеми міжнаціональні, релігійні, політичні, тощо;
5. зростання міграційних масштабів;
6. зростання нелегальної міграції;
7. збільшення питомої ваги мігрантів серед працездатного населення" [27, c.167].
Міграційні процеси регулюються на двох рівнях - національному і міжнародному. Специфічним варіантом регулювання на міжнародному рівні є інтеграційні угрупування. Враховуючи те, що держави суверенні у своєму виборі здійснення міграційної політики, міжнародним співтовариством визнано за необхідне дотримання певних правових норм і стандартів, які й були закріплені у відповідних міжнародних договорах, на двосторонні і багатосторонній основі, а також у документах міжнародних організацій.
Ратифікуючи міжнародні конвенції, країни, що регламентують процес трудової міграції, визначають пріоритети міжнародного права над національним законодавством, що має важливе значення як для самої країни, з точки зору її інтеграції у світове співтовариство, так і для мігрантів, чиї права за кордоном потребують захисту.
Білоцерківець В.В. у своєму підручнику зробив наголос на наступне: "…вплив міграції на приймаючі країни. Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинутих країн нівелював звужене відтворення населення. У 80 - і роки частка зовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада, Австралія, Франція, перевищила 25%, США - до 50%. З іншого боку, значні еміграції приводили в ряді країн до процесу депопуляції, що спостерігалося в 60 - і роки в Ірландії, Греції, Португалії, незважаючи на високий приріст населення в цих країнах. В другій половині 80 - х років Ліван утратив 1/10 частину населення, Мексика - близько 1%. Відомий французький демограф А. Сови дорівнював еміграцію до смертності" [10, c.184].
Міжнародна міграція впливає на вікову і полову структуру населення країн - донорів і приймаючих країн. Серед іммігрантів переважають обличчя працездатних віків. Частка іммігрантів у робочій силі звичайно вище, ніж у населенні. У середині 80 - х років іноземні робітники складали значну частину працездатного населення в країнах Західної Європи, особливо у Швейцарії (17% у 1987 р.), Західної Німеччини (8,1%), Франції (8,6%).
Броунли Я.М. та Тункин Р.І. у спільному навчальному підручнику "Міжнародне право" виділили наступне: "…соціально - економічні наслідки міграції. Вплив міграції на країни, що посилають, не одержує адекватної реалізації. Дослідження показали, що міжнародні мігранти звичайно мають у своєму розпорядженні середній потенціал одержання доходів у своїй країні. Найчастіше вони не належать до найбідніших шарів. Групи з найменшими доходами в бідних країнах не мають перспектив, фінансових засобів і інформації, щоб у великих масштабах включитися в міжнародну міграцію, хоча відрізнялися випадки зворотної тенденції. Нерідко в результаті еміграції країни втрачали найбільш кваліфіковану робочу силу, і вакансії, що виникали, заміщалися менш підготовленими працівниками, що позначалося на ефективності виробництва. Подібні випадки були характерні для Єгипту, Йорданії, Ємену, Лесото й інших країн. Так, по оцінках за 70 - і роки Філіппіни втратили понад 12% підготовлених фахівців, Південна Корея - 10%.90% знову підготовлених лікарів у Зімбабве виїхали за кордон з 1980 року" [11, c.271].
Передрій О.С. у своєму підручнику зазначив наступне: "…міжнародна міграція трудових ресурсів слабко впливає на перерозподіл доходу у світовому господарстві і тим більше на вирівнювання рівнів економічного розвитку. Робоча сила до тепер залишається немобільним фактором виробництва в порівнянні з капіталом, що переміщається у світовій економічній системі більш вільно. Подібне положення визначається політикою насамперед індустріальних капіталістичних країн, що носить яскраво виражений імміграційний характер. Починаючи з 70 - х років у західних країнах почали посилювати заходи по обмеженню імміграції майже паралельно з цим західні країни, і насамперед США, у рамках політики захисту прав людини розгорнули кампанію за волю пересування людей. Підсилилася селективність допуску виходячи з цілей зовнішньої політики і рішення своїх економічних проблем. Імміграційні правила переглядаються убік заохочення припливу наукових і висококваліфікованих осіб. у цьому відношенні представляються обґрунтованими пропозиції ряду країн про вироблення механізму компенсації за використання трудової імміграції" [27, c.102].
Міграційні процеси припиняються, якщо економіка розвивається успішно, створюються робочі місця і можна знайти роботу. Прикладом може бути Японія, еміграція громадян із якої припинилася у 60 - х роках XX ст., а в 90 - х роках населення інших країн почало мігрувати в Японію.
Ажнюк М.О. та Передрій О.С. у спільному навчальному підручнику зазначили таке: "…в останній третині XX ст. зазнав змін географічний напрям емігрантів. Якщо в 50 - 70 роки міграційні потоки йшли в основному з країн, що розвиваються, в індустріально розвинуті, то в останні два десятиріччя іноземні працівники все більше перемішуються з більш розвинутих країн у менш розвинуті, особливо в так звані нові індустріальні країни, в які зросла й міграція капіталів" [49, с.96].
Міграція робочої сили в сучасних умовах усе більше регулюється законодавством країн експортерів робочої сили і країн імпортерів, а також міжнародними угодами. Оцінюючи міграційні процеси, їх дослідники вважають, що міграція в найближчому майбутньому не припиниться. Вона не скоротиться до того часу, доки існуватимуть суттєві відмінності в умовах і оплаті праці, в соціальному і культурному розвитку різних країн.
Розділ 4. Охорона праці
4.1 Характеристика досліджуваного об'єкту
У перших трьох розділах йдеться про трудову міграцію населення, а в цьому розділі розкриємо питання охорони праці мігрантів, з точки зору захисту їх законних прав та інтересів. Мігрант виступає суб'єктом міжнародного права та об'єктом охорони праці. Саме він відграє основну роль в трудових міграційних процесах.
Перш за все охорона праці передбачає охорону трудових прав, охорону здоров'я мігранта під час виконання ним роботи за кордоном. Охорона праці в Україні та у світі регулюється за допомогою Конституції, законів та інших нормативно правових актів, а також за допомогою міжнародних угод. Охорона праці спрямована на відстоювання прав та забезпечення належних умов праці, в наданні належного лікування та забезпечення не шкідливих умов праці. А також на відшкодування збитків працівникові завданих йому порушенням прав та неналежним дотриманням правил охорони праці.
Охорона праці регламентується за міжнародними стандартами, зокрема такими актами, як OHSAS 18001.2007 "Системи менеджменту охорони здоров'я і забезпечення безпеки праці", SA 8000 "Соціальна відповідальність", ISO 26000 "Настанови про соціальну відповідальність", а також Директива 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р. Дальше ми детальніше розглянемо саме Директиву 93/104/ЄС.
4.2 Основні положення Директиви 93/104/ЄС
Директива 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р., перш за все є практичним додатком, який підлягає та співпрацює з соціально значущістю внутрішнього ринку. Дана Директива повинна розповсюджуватись на всі сектора діяльності, як державну, так і приватну, за винятком засобів повітряного, залізничного, дорожнього, морського, річкового та внутрішнього транспорту, морського рибальства, інших робіт в морі, а також лікарської діяльності.
Також Директива 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р. регулює завершення формування внутрішнього ринку, яке повинне привести до покращення умов життя та праці робітників у Європейському Союзі. Даний процес має стати результатом зближення цих умов з одночасним покращенням, в тому числі, в області продовження та організації робочого часу, а також форм майна, які передбачають, поряд з контрактами з відкритою датою закінчення, такі форми, як контракти на фіксований строк, робота протягом не повного робочого дня, тимчасова та сезонна робота.
Кожний працівник в Європейському Союзі повинен мати право на щоденний відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, тривалість якої повинна поступово переводитись у відповідність з національною практикою країн. А також, відповідно до цієї Директиви кожний працівник повинен мати належні умови праці, безпеки та гігієни в оточуючій виробничій атмосфері. В цілях подальшої згоди умов у цій області, одночасно дотримуючись отриманих покращень, необхідно прийняти відповідні заходи.
У даній Директиві зазначено, що безпеки, гігієни праці і здоров'я - це мета, яка не може бути поставлена в залежність від економічних розпорядків, в цілях безпеки та гігієни праці працівників спільнот, останнім повинно бути надано щоденний, щотижневий та щорічний відпочинок та необхідні перерви в роботі. Також необхідно брати до уваги принципи Міжнародної Організації Праці у відношенні організації робочого часу, включаючи і нічну роботу.
Існує необхідність обмежити тривалість нічної роботи, включаючи переробку, і передбачити, щоб роботодавець регулярно використовуючи нічну роботу працівників, надав цю інформацію до уваги компетентних органів по їх проханню. Результати досліджень показали, що людський організм в ночі більш чутливий до певних обтяжливих форм праці, і що тривалий період нічної роботи може бути шкідливим для здоровя працівника та стати загрозою для безпеки праці.
Специфічні умови праці можуть мати шкідливий вплив на безпеку і гігієну праці працівників. Організація роботи відповідно встановленій схемі повинна враховувати загальний принцип адаптації роботи до працівника. З урахуванням специфічного характеру роботи, можливо, необхідно прийняти окремі заходи по відношенню організації робочого часу в певних секторах або видах діяльності, які виключаються із сфери дії даної Директиви.
Дана Директива встановлює мінімум вимог безпеки та гігієни праці і до організації робочого місця. Вона також розповсюджується на мінімальний період щоденного і щотижневого відпочинку та щорічної відпустки, перерви та максимальний робочий тиждень, а також визначає аспекти нічних та змінних робіт і організацію праці.
Країни члени ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожний працівник мав можливість мінімального безперервного щоденного відпочинку протягом 11 годин в добу. А також країни ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб у тих випадках, коли робочий день триває більше 6 годин, кожному працівнику надавалась перерва на відпочинок, більш подобні деталі якого, включаючи тривалість і умови, на яких він надається, повинен встановлюватися в колективних угодах або угодах між двома країнами, або у відповідності з національним законодавством.
Важливо, щоб працівники, яким належить нічна робота, отримали б можливість пройти безкоштовне медичне обстеження до їх призначення на цю роботу, і згодом - з регулярною періодичністю і, щоб у тих випадках, коли це можливо, вони б переводилися на денну роботу, яка їм підходить, якщо вони страждають серцевими захворюваннями. Важливо також, щоб становище з працівниками, зайнятими в нічних і змінних роботах, вимагає, щоб рівень охорони їх праці був би орієнтований на характер такої роботи; що необхідна ефективна організація та функціонування служб охорони та попередження, а також ресурсів. в процесі організації робочого часу на підприємстві, в полі зору, мабуть, може виникнути питання, пов'язане з бажанням передбачити гнучкість при реалізації певних положень цієї Директиви, при одночасному забезпеченні відповідності загальним принципам охорони праці працівників.
У статті 5 даної Директиви ЄС про щоденний відпочинок сказано наступне: країни члени повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожний семиденний період часу роботи надавалось мінімальний безперервний час відпочинку протягом 24 годин, плюс 11 годинний щоденний відпочинок. Мінімальний період відпочинку, зазначений в першій частині даної статті, повинен, в принципі, включати й неділю. Якщо об'єктивні та технічні умови, а також умови організації роботи дозволять, то повинен використовуватися мінімальний 24 годинний період відпочинку.
Країни члени повинні прийняти необхідні міри для того, щоб з урахуванням необхідності охорони праці працівників: тривалість робочого тижня була обмежена на основі законів, положень чи адміністративних розпоряджень, або на сонові колективних договорів чи положень, укладених між двома країнами. Середня тривалість робочого часу для кожного семиденного періоду не перевищувала 48 годин.
В Директиві також передбачено, що країни члени ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожному працівнику надавалась щорічна оплачувана відпустка, терміном не менше чотирьох тижнів, у відповідності з правом його отримання і умовами його надання, установленого національним законодавством або практикою. Мінімальна щорічна відпустка може бути замінена на виплату допомоги, за виключенням випадків, коли закінчувалось відношення по найму.
У третьому розділі Директиви сказано, що країни члени повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб звичайна тривалість нічної роботи працівників не перевищувала в середньому вісім годин на добу. Нічні працівники, робота, яких зв'язана з особливою небезпекою, або з тяжкими фізичними чи психологічними навантаженнями, не працювали б більше як вісім годин в добу, протягом яких вони виконують свою нічну роботу.
Держави члени ЄС також повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб нічним працівникам була надана можливість безплатної перевірки стану здоров'я, так перед призначенням на таку роботу, так і в наслідки постійної періодичності. Нічні працівники, які мають сердечні хвороби, які стали результатом нічної роботи, мали б переводитись, по можливості на денну роботу, для якої вони підходять. При перевірці стану здоров'я працівника має дотримуватися лікарська таємниця.
Країни, які є членами ЄС, також мають надавати для деяких категорій робіт, які виконуються нічними працівниками, певні гарантії, відповідно до умов, встановленими відповідно до національного законодавства або практики, в тому випадку, якщо працівник, яким загрожую риск для їх безпеки та здоров'я, які пов'язані з нічною роботою. Необхідно прийняти заходи для забезпечення того, щоб працівник, який регулярно використовує нічну роботу, надавав таку інформацію до уваги відповідних компетентних органів по їх вимозі.
Охорона праці у Директиві ЄС, зазначена наступним чином: держави члени повинні прийняти необхідні засоби для забезпечення для того, щоб було передбачено охорону праці нічних та змінних працівників, які відповідали б характеру їх роботи. Відповідні служби охорони та попередження або засоби охорони праці нічних і змінних працівників були б рівноцінні використовуваним по відношенню до інших працівників і завжди знаходилися напоготові.
Необхідно вжити державами членів ЄС заходів для забезпечення того, щоб роботодавець, який має намір організувати роботу згідно з визначеною схемою, брав до уваги загальний принцип адаптації роботи по відношенню до працівника, з тим щоб, зокрема, полегшити монотонну роботу або роботу із заздалегідь встановленим ритмом, залежно від виду діяльності, вимог охорони праці і, особливо, перерв протягом роботи.
Положення даної Директиви не повинні застосовуватися там, де діють інші механізми Спільноти, що передбачають більш специфічні вимоги щодо певних професій або виробничої діяльності. Ця Директива не повинна надавати впливу на право державних членів застосовувати або вводити більш сприятливі закони, положення або адміністративні розпорядження щодо охорони праці працівників, або полегшення або дозволу на використання колективних угод або угод, що укладаються між двома сторонами, які передбачають більш сприятливі заходи охорони праці.
Держави члени можуть встановити: для застосування Статті 5 (щотижневий період відпочинку) стандартну тривалість такого періоду, що не перевищує 14 днів; для застосування Статті 6 (максимальна тривалість робочого тижня) стандартну тривалість такого періоду, що не перевищує чотирьох місяців. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки, яка надається відповідно до Статті 7 і період відпустки по хвороби не повинні включатися або братися до уваги при обчисленні середніх значень. Для застосування Статті 8 (тривалість нічної роботи) стандартна тривалість визначається після узгодження між двома сторонами або на підставі колективних угод або угод, що укладаються між двома сторонами на національному або регіональному рівнях. Якщо мінімальний щотижневий 24 - годинний період відпочинку, необхідний згідно Статті 5, знаходиться в межах цього стандартного періоду, то він не повинен включатися в розрахунки при обчисленні середнього значення.
Аналогічно, держави - члени повинні мати право заміни щодо застосування статті 7, а також використання перехідного періоду тривалістю не більше трьох років, починаючи від дати, зазначеної в п.1 (а), за умови, що під час цього перехідного періоду: кожен працівник отримує тритижневий щорічну оплачувану відпустку, відповідно до права на його отримання та умовами його надання, встановленими національним законодавством та / або практикою; тритижневий щорічну оплачувану відпустку не може бути замінений посібником, за винятком випадків завершення відносин найму.
Якщо держави члени вживають заходів, зазначені в пункті 1, то вони повинні містити посилання на цю Директиву, або супроводжуватися таким посиланням у разі офіційної публікації. Методи вказівки такого посилання повинні встановлюватися державами членами.
Стаття 17, розділ 4 Директиви 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р., зазначає, що держави, які являються членами ЄС можуть встановлювати правила, щодо розширення положень колективних договорів, та договорів, укладених відповідно до встановлених параграфів, які поширюються на інших працівників відповідно до національного законодавства або практики.
Також, держави члени повинні прийняти закони, норми і адміністративні розпорядження, необхідні для забезпечення відповідності до цієї Директиви 23 листопада 1996 р., або забезпечити до зазначеної дати, щоб обидві сторони визначили необхідні заходи на основі угоди з державами членами, зобов'язаними вжити всі необхідні дії, що дозволяють їм завжди гарантувати виконання положень, встановлених цією Директивою. Однак, держава член повинна мати право заміни положень застосування Статті 6, при одночасному дотриманні загальних принципів охорони праці працівників та за умови, що буде вжито необхідних заходів, з метою забезпечення того, щоб: жоден роботодавець не змушував працівника працювати більше 48 годин протягом тижня, підрахованих як середнє значення стандартної тривалості, зазначеної в п.2 статті 16, якщо не буде отримано згоду працівника на виконання такої роботи; роботодавець не міг завдати жодної шкоди своєму працівникові, якщо він не бажає дати згоду на виконання такої роботи; роботодавець вів реєстраційний облік всіх працівників, які виконують таку роботу; реєстраційні записи представлялися у розпорядження відповідних компетентних органів, які можуть, з причин, пов'язаних з безпекою або охороною здоров'я працівників, заборонити або обмежити можливість збільшення максимальної тривалості робочого тижня; роботодавець представляв у відповідні компетентні органи, на їх прохання, інформацію про випадки, при яких малося згоду працівників, які виконують роботу з перевищенням 48 годин на тиждень, у розрахунках прийняти ці дані як середню величину стандартної тривалості, зазначеної в п.2 Статті 16.
Без шкоди для права держав членів розробляти, у світлі обставин, що змінилися, різні законодавчі, правові або договірні положення в області робочого часу, відповідні мінімуму вимог, передбачених даною Директивою, виконання даної Директиви не повинно служити обґрунтованою причиною для зниження загального рівня захисту працівників, який був досягнутий.
4.3 Підсумки до розділу
У даному розділі йшлося про охорону праці, про захист прав та інтересів мігрантів за кордоном, а також було розглянуто Директиву 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р. Як уже було зазначено, мігранти є основними об'єктами охорони праці, тому захист їх прав та законних інтересів є основою для охорони праці.
В контексті даної Директиви використовуються наступні визначення, такі, як, робочий час, що повинен означати період часу, протягом якого працівник знаходиться в розпорядженні роботодавця і виконує свою роботу і обов'язки у відповідності з національним законодавством або практикою; період відпочинку, який повинен означати час, який не є робочим; нічний час, що означає період часу, тривалість не менше семи годин, як визначено в національному законодавстві, яке в любому випадку, повинно включати період часу між північчю та п'ятою годиною ранку; нічний працівник, означає з однієї сторони, який працює в нічну зміну, не менше трьох годин, від його денного часу, який є звичайною нормою, з другої, працівник, який протягом нічного часу може напрацювати відповідну кількість щорічного робочого часу, так як це передбачено у випадках країн членів ЄС; змінна робота, означає метод організації роботи на основі зміни, де працівники змінюють один одного на одному й тому ж робочому місці у відповідності із встановленими схемами, які можуть бути безперервними або з перервами, даючи можливість працівникам в різний час протягом заданої кількості днів або тижнів; працівник зміни означає робітника, робочий графік якого складає частину змінної роботи.
Висновок
Під час виконання бакалаврської роботи ми дійшли висновку, що міграція, як особливий процес міграції населення є предметом досліджень багатьох наукових галузей знань, а саме: філософії, соціології права. Тому при розкритті міграції необхідно, насамперед наголосили на визнану в теорії ідею розглядати правові явища з позиції трьох взаємозалежних підходів - філософського, спеціально юридичного і соціологічного.
Основним моментом та складовою частиною трудової міграції є перш за все міграція робочої сили. Мігрування у пошуках кращих умов праці є одним з основних важелів для розвитку самої трудової міграції. Міжнародна міграція робочої сили спричинила тенденцію до вирівнення заробітної плати в різних країнах. Визначальним моментом, який дозволяє виділити міжнародну міграцію робочої сили серед інших видів переміщення осіб через державні кордони є мотивація.
Зовнішню міграцію часто визначають терміном "міжнародні переселення", тобто виїзд за межі національних територій з метою облаштуватися чи працевлаштування. Такого роду міграції можна поділити на місцеві, власне регіональні, міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні, локальні й планетарні.
Під час написання даної роботи ми дійшли висновку, що за часовою ознакою трудова міграція буває, по - перше, постійною, або безповоротною, це переміщення на постійне або довгострокове місце проживання, по - друге, тимчасовою - переміщення на відносно короткий час, по - третє, сезонною, яка характеризується щорічним переміщенням, пов'язаним з роботою, по - четверте, кочовою та маятниковою, особливістю, якої є щоденні поїздки на роботу за межі місця проживання.
За способом реалізації поділяють на організовані та неорганізовані. Перші здійснюються з допомогою та участю держави, відповідних компетентних органів, другі ж - силами й коштами самих мігрантів, з боку певних установ. По ступеню додержаності законності міграція буває: легальна та нелегальна.
Отже, організовані трудові міграції характеризуються соціальним переміщенням та переселенням, як правило, спланованим у часі або просторі, які здійснюються за деяких випадків під соціальним впливом стихійних і навіть спонтанних сил, але згодом вони набувають упорядкованого та цілеспрямованого характеру. Таким чином, організовані міграції поділяються на два види:
1) які здійснюються добровільно;
2) які здійснюються примусово. Вивчаючи цю проблему ми дійшли до висновку, що важливими ознаками організованої міграції є дія адміністративно - правових норм та наявність адміністративно-правових відносин.
Важливим законодавчим актом, що безпосередньо впливає на розвиток трудових міграційних процесів, став Закон України "Про громадянство". Цей закон по-перше забезпечує право на українське громадянство всім без винятку жителям країни, по-друге, є гарантією захисту некорінного населення від дискримінації та вимушеної еміграції, по-третє надав право на українське громадянство вихідцям з України, які з різних причин виїхали з її території, якщо вони не є громадянами інших держав і постійно проживають в Україні.
Ми також дійшли до висновку, що регулювання міжнародних процесів, здійснюють також і міжнародні органи спеціального призначення, наприклад Міжнародна Організація Праці (МОП). А також, що зовнішні мігранти в Україні становлять за різними ознаками п'ять таких груп: репатріанти, особи депортовані за національною ознакою; мігранти до ближнього зарубіжжя; мігранти до далекого зарубіжжя; нелегальні (часто транзитні) мігранти та легальні мігранти.
Транзитна міграція - це проїзд громадян третьої країни через територію країни. Транзитні мігранти можуть бути по-перше легальними, по-друге нелегальними. Саме нелегальні транзитні мігранти сприймаються як порівняно нова і зростаюча проблема, що викликає занепокоєння. Це викликано ростом чисельних незаконних операцій, інших правопорушень, злочинів, скоєних вищевказаною категорією мігрантів.
Міжнародна міграція робочої сили має неоднакові наслідки для різних груп населення в країнах емігрантів та іммігрантів, світу в цілому. Як правило виділяють три головні групи наслідків міжнародної міграції робочої сили:
1. стандартні ефекти, що зумовлені впливом міграції на ринок праці;
2. наслідки для державних фінансів;
3. позаринкові витрати.
Міжнародна міграція робочої сили виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин, та є важливим чинником економічного розвитку країни. Міграція є невід'ємною складовою сучасного світу та важливим елементом економічних відносин.
Отже, можна дійти висновку, що концепція національної політики у сфері регулювання міжнародної трудової міграції повинна формуватися у двох напрямках: з одного боку - формування умов для підвищення конкуренто здатності національного ринку праці та створення умов для зменшення масштабів зовнішньої трудової міграції праці; з іншого, забезпечення захисту інтересів громадян України за кордоном та створення умов для поширення легальної трудової міграції. Соціальний захист трудових мігрантів, шляхом приєднання України до міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів.
Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції.
Законодавчо встановлюються санкції за порушення порядку імміграції. Вони можуть накладатися як на самих мігрантів, так і на тих, хто допомагає їм незаконно в'їхати в країну чи наймає їх на роботу. Незаконне проникнення в країну вважається злочином. За його скоєння передбачається депортація, грошові штрафи та тюремне ув'язнення.
Трудова міграція є невід'ємною частиною сучасного світу, яка в свою чергу залежить від різних чинників, та має різний вплив та різні наслідки для різних країн по своєму. Трудова міграція перш за все допомагає мігрантам достойно забезпечити своє життя та життя рідних при цьому реалізувавши свій потенціал.
Список використаних джерел
1. Конституція України від 28.06.96 р.
2. Закон України "Про громадянство України" від 20.11.12 р.
3. Закон України "Про імміграцію" від 19.11.12 р.
4. Закон України "Про охорону праці" від 18.11.12 р.
5. Наказ Міністерства статистики України "Про затвердження форм державної статистичної звітності про зовнішню трудову міграцію" для Міністерства Праці України № 54/1079 від 30.05.96 р.
6. Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини.: навч. посібник - М. Єкономисть, 2004. - 366с.
7. Анцелевич Р.А. Міжнародне право.: навч. підручник - До.: Алерта; Пектораль, 2003, - 409с.
8. Анцелевич Р.А., Покрещук А.А. Актуальні проблеми міжнародного права. - До.: УАЗТ, 2006, - 282с.
9. Білоус О.Г. Глобалізація й національна стратегія України. - До.: Просвіта, 2001. - 304с.
10. Білоцерківець В.В. Міжнародна економіка. - видавництво "Аннотація" - 2012, - 254с.
11. Броунли Я.М., Туркін Р.І. Міжнародне право.: навч. підручник - М.: Прогрес, 1997, - 507с.
12. Вельяминов Г.М. Міжнародне економічне право та інформаційний прогрес.: академ. курс.: РАН, - Волтерс Клуверс, 2004, - 477с.
13. Вишневська А.П. Сучасна міжнародна трудова міграція та державна міграційна політика. - статистика України. - 2008, № 2 - 91с.
14. Ворони В., Шульга М. - Українське суспільство: соціальний моніторинг - К.: Ін-т соціології НАН України, 2008 - 608с.
15. Геврик Є.О. Охорона праці: Навчальний посібник,. - К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003, - 180с.
16. Герасименко Г.В., Позняк О.В. Гендерні аспекти трудових міграцій населення України // Демографія та соціальна економіка. - 2006, - 607с.
17. Грузінова Л.П. Правове регулювання роботи іноземних громадян в Україні // Юридичний журнал. - 2003. - 90с.
18. Великий юридичний словник за ред. .А.Л. Сухарева - М.: Інфра - М., 2007 - 857 с.
19. Журба О.В. Поняття та суть праці за кордоном та сучасні українські трудові міграції // Форум права. - 2008. - 130с.
20. Катренко Любов, Ігор Пістун, Юрій Кіт. Охорона праці: Навчальний посібник / 2 - ге видання, стер. - Суми: Університетська книга, 2007. - 495с.
21. Качан Є.П. Регіональна економіка. Навч. посібник., видавництво "Аннотація", 2011, - 230с.
22. Кизима І.С. Чинники зовнішньої трудової міграції населення України. - КНТУ.: 2009, - 256с.
23. Козик В.В., Пайкова Л.А., Давиленко Н. Б.: Міжнародна трудова міграція.: навч. посібник. - 3 те вид. - К.: Знання - Прес, 2002. - 406с.
24. Лазебник Л.Л. Міжнародна економіка.: курс лекцій: навч. побник для студ.: Київ, 2006, - 320с.
25. Малиновська О.А. Трудова міграція населення: соціальні наслідки та шляхи вирішення. - К.: НІСД, 2011, - 40с.
26. Пачковський Ю.І. Психологічний стан дітей робочих мігрантів у Львівській Області. - Львів, 2007. - 14с.
27. Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини.: навч. посібник, видавництво "Аннотація" - 2008, - 220с.
Подобные документы
Групи чинників, що визначають соціальну диференціацію людей: антропологічні; демографічні; професійно-технологічні; соціально-економічні. Диференціація доходів населення. Основні причини бідності. Диференціація за економічними показниками країн світу.
реферат [42,5 K], добавлен 29.01.2011Напрямки демографічної політики: підвищення та зниження народжуваності. Міграція населення у минулому і нині. Міграція з села до міста як основний тип внутрішньої міграції. Тенденції у міграції робочої сили. Проблема безробіття у країнах, що розвиваються.
реферат [41,6 K], добавлен 17.11.2010Поняття "міграція населення" та її види. Характеристика факторів які впливають на міграційні процеси. Еміграція та імміграція населення України. Трудові мігранти за країнами та тривалістю перебування під час останньої поїздки за кордон, 2010-2012 рр.
курсовая работа [730,8 K], добавлен 18.09.2016Зменшення населення внаслідок демографічних процесів. Характеристики українських біженців. Трудовий міграційний потік. Аналіз факторів "виштовхування" трудових ресурсів за кордон. Сучасна географія напрямів зовнішньої трудової міграції українців.
реферат [288,1 K], добавлен 29.07.2016Основні причини трудової міграції населення України. Суть головних напрямків, вікових груп та секторів зайнятості робочих мігрантів з країни. Позитивні та негативні наслідки міграційних процесів. Заходи мотивації повернення переселенців на батьківщину.
статья [264,8 K], добавлен 05.10.2017Причини існування та напрямки міграції робочої сили на сучасному етапі. Дослідження її впливу на світову економіку. Форми і тенденції міжнародних міграційних процесів. Особливості їх державного регулювання. Україна в міжнародному обміну робочою силою.
курсовая работа [40,3 K], добавлен 12.02.2014Сучасне міжнародне право як об’ємний і складний комплекс положень, його значення, норми та причини виникнення. Особливості механізму міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення. Роль міжнародних міграційно-трудових відносин, їх форми.
реферат [29,0 K], добавлен 07.04.2011Ключові поняття. Причини та етапи міжнародної міграції робочої сили. Сучасні основні центри притягання робочої сили. Наслідки переміщення трудових ресурсів. Регулювання міжнародних міграційних процесів. Міжнародна Організація Праці, її діяльність.
реферат [29,3 K], добавлен 17.11.2007Дослідження розташування, населення та особливостей економічного розвитку Португалії. Аналіз показників зовнішньої торговельної діяльності, складу експорту та імпорту. Класифікація статей платіжного балансу країни. Огляд соціально-економічної ситуації.
контрольная работа [583,6 K], добавлен 09.11.2014Міжнародна міграція робочої сили - постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними так і неекономічними причинами. Класифікація міжнародної міграції, аналіз її наслідків на ринку праці.
реферат [17,5 K], добавлен 15.12.2010
