Аналізуючи чинники формування національної експортної стратегії, очевидно, що вони можуть бути внутрішніми та зовнішніми, їх же, в свою чергу, доцільно поділити на політико-правові та економічні (таблиця 2.2) [].

Таблиця 2.2

Система чинників формування національних експортних стратегій

Чинники	Внутрішні	Зовнішні
Політико-правові	Політико-ідеологічна система країни	Процес політичної глобалізації
	Пріоритети вищих за рівнем політик, макростратегій, програм розвитку	Пріоритети глобальної безпеки розвитку
	Участь у інтеграційних об'єднаннях та міжнародних організаціях	Стратегія міжнародних організацій
	Рівень політичної і економічної самодостатності	Конфлікти цілей зовнішніх політик країн та їх об'єднань
	Розробленість законодавства та рівень його міжнародної гармонізації	Міжнародноуніфіковані регулятивні принципи, правила, норми
Економічні	Стан і динаміка національного економічного розвитку	Стан і динаміка розвитку світової економіки
	Внутрішній попит, стан платіжного балансу	Географія і структура світового експорту/імпорту
	Характеристики почтового експортного потенціалу країни	Тенденції науково-технічного розвитку
	Рівень міжнародної конкурентоспроможності товарів, фірм, галузей	Рівень конкуренції на міжнародних ринках

Експортна стратегія та потенціал мають стати чинниками формування нового конкурентного суспільства, а це, відповідно до теорії Стефана Гареллі, передбачає для держави такі три зовнішньоекономічні стратегічні орієнтири: підтримування рівноваги між «глобальною» та «місцевою» економікою; забезпечення наступальної поведінки країни на міжнародних ринках; залучення на внутрішній ринок іноземних компаній, що виробляють продукцію з високою часткою доданої вартості [].

Ефективне використання експортного потенціалу полягає в здатності національної економіки виробляти конкурентоспроможну продукцію і реалізовувати її на міжнародних ринках при одночасному дотриманні умов стійкого зростання, ефективності використання природних ресурсів, розвитку науково-технічного потенціалу, а також забезпечення економічної безпеки країни в цілому. Стратегічна роль експортного потенціалу виражається в тому, що він являє собою інструмент активізації наявних і потенційних переваг національної економіки в світовому господарстві [].

Економічний ефект від реалізації експортного потенціалу Україна може бути досягнутий при диверсифікації та орієнтації вітчизняних галузевих комплексів і підприємств на випуск тих видів конкурентоспроможної продукції та послуг, які будуть затребувані на зовнішніх ринках. У сформованих умовах очевидною є необхідність невідкладного формування цілісної системи заходів, що сприяють найбільш повної реалізації експортного потенціалу. Дані заходи повинні знайти відображення у спеціальній національній програмі розвитку і реалізації експортного потенціалу України. Тактична мета полягає в інтенсифікації експортної діяльності на традиційних ринках для можливості здійснення подальшої перебудови національної економіки, а стратегічна - у підвищенні ефективності і масштабів експортної активності країни на основі раціоналізації структури експорту, розширення асортименту і поліпшення якості продукції, використання прогресивних форм міжнародного торгово-економічного співробітництва.

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ МІСЦЕ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ

3.1 Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи.

Зовнішня торгівля - це складова зовнішньоторговельних зв'язків, що представляє собою торгівлю однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг [17].

У загальному вигляді зовнішня торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

На сьогодні спостерігаються такі основні тенденції міжнародної торгівлі:

панівні позиції в світовій торгівлі займають розвинуті країни, на частку яких припадає 2/3 обсягу експорту та імпорту, найбільшими з яких є Німеччина, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада та Нідерланди;

скорочується питома вага сировини і підвищується частка готових виробів, головним чином торгівля машинами, обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості;

все більшого значення набуває наукомістка продукція, що спричинило розширення торгівлі послугами;

спостерігається збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою.

Відповідно, збільшення частки готових виробів та розширення торгівлі послугами зумовили зростання зовнішньоторговельного обороту Україні з іншими країнами (додаток А та Б) [].

Згідно даних, що наведені в додатках, за два роки відбулося зменшення обсягів експорту до Російської Федерації і Туреччини. А з такими країнами, як Індія та Єгипет, обсяги зовнішньої торгівлі зросли. Також відбулось зменшення обсягів імпорту з Російської Федерації. З такими країнами, як Казахстан і Узбекистан, обсяги імпорту зросли. Також вдвічі зросла частка імпорту з США.

За 2008-2011 роки відбувається поступове зростання та зниження обсягів експорту-імпорту продукції (див. додаток В), але від'ємне сальдо торгівельного балансу залишається незмінним.

Структура експорту продукції України за січень-жовтень наведено в додатку Г (за даними Державного комітету статистики України []).

Виходячи з аналізу структури експорту продукції України за 2011 рік встановлено, що найбільшу питому вагу в експорті продукції України займають: недорогоцінні метали та вироби з них (37%), мінеральні продукти (14%) та механічне обладнання (12%).

Структура імпорту продукції України за 2011 рік (додаток Д) засвідчує, що найбільшу питому вагу в імпорті продукції займають: мінеральні продукти (45%), механічне обладнання (17%), продукція хімічної та пов'язаної з нею галузей промисловості (14%) та інші.

Якщо порівняти структуру експорту та імпорту продукції, наведену в додатках, слід від значити однорідність експортованої та імпортованої продукції за галузевою структурою.

Так відбувається зустрічна торгівля (експорт та імпорт) значними обсягами продукції: мінеральні продукти (експорт - 14%, імпорт - 45%), недорогоцінні метали та вироби з них (експорт - 37%, імпорт - 9%), продукція хімічної та пов'язаної з нею галузей промисловості (експорт - 7%, імпорт - 14%), транспортні засоби та шляхове обладнання (експорт - 7%, імпорт - 7%) та механічне обладнання (експорт - 12%, імпорт - 17%). Наявність зустрічної торгівлі між однаковими галузями промисловості свідчить про високий експортний потенціал країни.

Слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на зовнішню торгівлю України:

посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40 % світового промислового виробництва та понад 50 % світової торгівлі).

посилення цінової конкуренції;

часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР);

структурні зрушення у світовому господарстві;

переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку) [].

Для покращення стану зовнішньої торгівлі та завоювання гідних позицій на світовому ринку українським виробникам товарів і послуг необхідно вирішити проблеми не тільки виробничого, але й організаційного характеру щодо застосування ринкових механізмів. Так, українським експортерам насамперед не вистачає інформації про репутацію майбутніх партнерів за кордоном і особливості чинного законодавства країни, на ринок якої вони виходять. Отже, необхідно формувати й розвивати систему механізмів розв'язання ринкових проблем організаційного характеру, що сприятимуть експортній діяльності України.

Серед установ, які здатні бути корисними для експортної діяльності країни, можна виділити торгово-економічні місії, Український союз промисловців та підприємців, Торгово-промислову палату України, Український національний комітет Міжнародної торгової палати. Ще одним ефективним каналом просування української продукції на зовнішні ринки є створення власних представництв за кордоном.

До ринкових механізмів активізації зовнішньої торгівлі слід віднести застосування елементів маркетингу та раціональну цінову стратегію підприємств [].

Створення ефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу в Україні повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:

кредитно-страхова підтримка інновацій і розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв;

надання податкових пільг виробникам пріоритетної продукції й експортерам;

розробка і фінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у рамках спеціально створених фондів;

розвиток міждержавного лізингу;

розробка і прийняття міждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдині принципи заставних операцій, страхування ризиків, валютний та експортний контроль;

створення сприятливих умов для організації і функціонування двосторонніх і багатосторонніх торгово-промислових палат, бізнес-центрів і представництв у країнах найближчих торгових партнерів України;

створення сприятливих умов і надання допомоги суб'єктам господарювання у розвитку різних форм спільного підприємництва: транснаціональних фінансово-промислових груп, лізингових компаній та інших фірм і організацій;

заохочення прямих інвестицій національних інвесторів;

використання бюджетних форм підтримки національних виробників і експортерів.

3.2 Наслідки вступу України до СОТ

У сучасних умовах абревіатура СОТ має подвійне значення: по-перше, СОТ є організацією, по-друге, СОТ - це комплекс правових документів, який визначає права та обов'язки урядів у сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами. Отже, серед основних завдань СОТ - підтримка та розвиток «певних правил гри» руху товарів і послуг, за якими працюють уряди країн1членів СОТ. Сучасна СОТ - провідна міжнародна організація, членами якої є 149 країн світу, на долю яких припадає близько 96% обсягу світової торгівлі [].

Останнім часом сфера діяльності СОТ розширюється і передбачає не тільки регулювання торговельних потоків, а й міжнародне економічне регулювання капіталу та робочої сили. Членство в цій організації стало практично обов'язковою умовою для будь1яких країн, які прагнуть інтегруватися у світове господарство. 16 травня 2008 року визначною датою для України стало набуття членства у Світовій організації торгівлі. З цього дня у відповідності зі статтею 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" для товарів, які імпортуються з держав1членів СОТ, запроваджено режим найбільшого сприяння, тобто застосовуються пільгові ставки ввізного мита Митного тарифу України. Вступивши до СОТ Україна отримала значні економічні переваги []:

місцевим виробникам сталі та хімічної продукції, які безуспішно намагалися боротися з антидемпінговими акціями, без членства в СОТ, за сучасних умов, неможливо використати переваги світової торгівлі й гарантувати вітчизняним товаровиробникам міжнародно-правовий захист від недобросовісної конкуренції на світовому і регіональному ринках. На думку експертів, цифра щорічних втрат українських виробників унаслідок антидемпінгових розслідувань у різних країнах світу сягає 8 млрд. дол. США;

доступ до міжнародних ринків, скасування щодо країни дискримінації й нетарифних бар'єрів, доступ до багатосторонніх механізмів вирішення суперечок та можливість впливати для захисту національних інтересів на умови регулювання світової торгівлі. Членство в СОТ трактують як системний фактор розвитку національної економіки, створення прозорого та прогнозованого конкурентного і сприятливого інвестиційного середовища;

наближення укладання Угоди про вільну торгівлю з ЄС, яке могло обговорюватися тільки після вступу до СОТ. Це - результат багаторічної безперервної роботи.

Також виокремлюються наступні позитивні наслідки вступу України до СОТ:

інтеграція до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу та міжнародної торгівлі.

прогнозується збільшення надходжень прямих іноземних інвестицій уже упродовж першого-другого років після вступу до СОТ в 1,5-2 рази з наступним їх збереженням в обсягах більших, ніж до набуття членства у СОТ.

українські виробники отримають спрощення умов доступу до ринків 148 країн-членів Світової організації торгівлі. Можна очікувати збільшення експорту продукції в обсязі 1 млрд дол. США, а при сприятливих умовах до 1,5 млрд дол. США.

промислові підприємства зможуть застосувати при вирішенні торговельних спорів механізм їх урегулювання, передбачений нор-мами СОТ, що дасть можливість суттєво по-силити їх позиції в антидемпінгових та спеці-альних розслідуваннях, а також запобігти зас-тосуванню проти себе інших обмежувальних та дискримінаційних заходів.

пожвавлення торговельно-економічних зв'язків не тільки з країнами Західної та Центральної Європи, а й з країнами Східної Європи та Балтії, більшість з яких 1 травня 2004 року набули повноправного членства в

ЄС, має запобігти витісненню з ринку ЄС української продукції аналогічною продукцією країн Центральної та Східної Європи.

збільшаться надходження до Державного бюджету завдяки скасуванню пільг, кількісному збільшенню бази для справляння митних платежів, зростанню обсягів виробництва та активізації торговельного обороту (загальний позитивний вплив на доходи бюджету може сягнути 3-4 млрд. грн).

ширший вибір товарів і послуг. Завдяки збільшенню потоків іноземних товарів, послуг та інвестицій на український ринок, виробник матиме доступ до дешевших комплектувальних, устаткування і сировини, а споживач -- ширший вибір товарів, послуг і цін. Це створює умови для підвищення якості та конкурентноздатності вітчизняної продукції [].

Деякі експерти пов'язують негативні наслідки вступу до СОТ з тим, що процес прийняття країни до СОТ практично не враховує специфіку країн-кандидатів або їх потреби у спеціальному чи диференційованому розгляді. Крім того, як загрозу не для економіки в цілому, а для окремих суб'єктів господарювання називають загострення конкуренції на внутрішньому ринку. Також до негативних наслідків відносять:

лібералізація торгівлі може спричинити посилення впливу світової кон'юнктури на економіку країни, що зумовлює підвищення економічних ризиків України у періоди глобальної економічної нестабільності;

вимагання скасування багатьох положень, закріплених у чинних програмах субсидування окремих галузей, які суперечать нормам СОТ;

вітчизняні виробники в окремих випадках можуть виявитися неготовими до зростання конкуренції через низьку ефективність підприємств;

скорочення виробництва неконкурентоспроможних вітчизняних підприємств та галузей;

запровадження правил СОТ у сфері ліцензування, стандартизації та сертифікації потребує суттєвих витрат для розробки та впровадження нових інститутів і механізмів здійснення таких процедур [].

І хоча таким чином зросла наявність певних проблем юридичного плану, наша держава отримала статус країни-учасниці Світової організації торгівлі. У свою чергу, Угода про вільну торгівлю з ЄС може набувати різної форми - від розгляду торгівлі тільки товарами, до складнішої та поглибленої, про створення Європейської економічної зони (СЕЗ). Зросте також зацікавленість інвесторів третіх країн, з'являться всі умови, аби вийти на рівень економічно розвинених держав, можливість диверсифікувати виробництво та експорт, забезпечити кращий доступ до західних ринків, залучити потужні іноземні інвестиції.

3.3 Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії

Реальна трансформація зовнішньої економіки нашої країни передбачає взаємодію всіх чинників внутрішньоекономічного розвитку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є: системна ринкова трансформація; реструктуризація економіки; формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

Стратегічні орієнтири національного розвитку повинні враховувати реалії сучасного інтеграційного процесу, неможливість самоізоляції від масштабної та динамічної інтернаціоналізації. Але для цього необхідно подивитися та проаналізувати сьогоднішню ситуацію навколо країни, її положення у світі, перспективи отримання іноземних інвестицій в економіку. Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Особливості глобального соціального й економічного розвитку вимагають від країн нових підходів до формування своїх відносин у стратегічній перспективі. Вони повинні базуватися на взаємовигідному використанні економічних потенціалів, можливості міжрегіонального співробітництва.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань: відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету; нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів; нерозвиненість ринкових відносин; інерція погіршення економічного стану; запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Система формування та реалізації зовнішньоекономічної стратегії держави представлена на рис. 3.1.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 3.1 Система формування та реалізації зовнішньоекономічної стратегії держави

Характер інтеграційної стратегії визначається її внутрішньою природою: діалектичною єдністю економічних і політичних інтересів держави; наявністю широкого спектра економічних цілей, завдань, перспектив у контексті участі країни в міжнародній економічній інтеграції; залежністю від обраної моделі досягнення сталого економічного розвитку національної економіки тощо. Визначальними принципами формування інтеграційної стратегії є захист національних інтересів на міжнародній арені, збереження національного суверенітету, оптимальне поєднання переваг економічної глобалізації та регіоналізації, адекватність розвитку національної економіки світовій економічній системі та, зокрема, економіці інтеграційного блоку, геоекономічна визначеність щодо інтеграційних пріоритетів тощо [6, с. 14; 14, с. 7]. Ці принципи доповнюють фундаментальні принципи формування загальноекономічної стратегії держави: обґрунтованість, прозорість, легітимність, адекватність, контрольованість, логічність, структурну довершеність, урахування зовнішніх впливів тощо [11, с. 50-54].

Складовими елементами інтеграційної стратегії держави є визначення мети участі держави в інтеграційних процесах; передумов участі країни в інтеграційному проекті; місця країни в інтеграційному угрупованні; побудова моделі участі країни в РІУ та шляхів реалізації цієї моделі; формування інституційних та організаційних засад упровадження інтеграційної стратегії на основі обраної моделі з дотриманням оптимального співвідношення економічних і політичних інтересів держави, геополітичних інтересів учасників РІУ, повноважень державних і наддержавних органів управління тощо [18, с. 8].

Конкретні стратегічні орієнтири участі країни в інтеграційних процесах певною мірою визначаються традиційними для цього географічного регіону надбаннями у сфері формування та функціонування інтеграційних угруповань за такими напрямками, як торговельна, інституційна, зовнішня складова тощо, що відображено в таблиці 1 [1, с. 13; 2, с. 363].

Зовнішньоторговельна стратегія України досі залишається невизначеною: досить лібералізовані умови зовнішньої торгівлі поєднуються з необґрунтованою за регульованістю та високим рівнем бюрократизації оформлення зовнішньоторговельних операцій; немає чітких зовнішньоекономічних орієнтирів промислової політики (експортоорієнтована або імпортозамінна); недостатнім є прогрес у диверсифікації зовнішньоторговельних потоків і у зниженні їх концентрації.

Незважаючи на декларування у різноманітних державних стратегіях і концепціях намірів щодо диверсифікації експорту та зменшення його концентрації (зокрема, саме такі цілі були проголошені у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р. [19], у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.» [10], Стратегії національної безпеки [20] тощо), структурні диспропорції в зовнішній торгівлі й досі залишаються неподоланими.

Відсутність чіткої зовнішньоекономічної стратегії України доповнюється відсутністю єдиної державної стратегії щодо участі країни у процесах регіональної інтеграції. Ця сфера регулюється окремими стратегічними документами, які стосуються конкретних інтеграційних блоків. Зокрема, такими документами є Стратегія інтеграція України до Європейського Союзу, Стратегія економічного розвитку Співдружності незалежних держав до 2020 р., окремі положення Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр. Проте, таке становище залишає можливість для подальшого превалювання політичних інтересів над економічними під час вибору орієнтирів для участі в інтеграційних проектах.

Особливо загострилася проблема вибору векторів участі в інтеграційних процесах після розширення ЄС у 2004 р., коли до Євросоюзу вступили країни ЦСЄ і кордони ЄС наблизилися впритул до України. Рішення цієї проблеми полягає у балансуванні інтересів України на Сході (Росія, ЄЕП, СНД) та на заході (ЄС), адже обидва напрямки є, кожен по-своєму, важливими для України, а така багатовекторність участі в інтеграційних процесах відображає особливість геоекономічного та геополітичного положення України як транзитної держави.

Аналіз досвіду участі України в інтеграційних процесах показав, що Україна тяжіє до багатовекторної моделі інтеграції, одночасно беручи участь у кількох інтеграційних блоках та проголосивши євроінтеграцію пріоритетним напрямком подальшого інтегрування. Зважаючи на те, що у просторовому вимірі міжнародна інтеграція може розглядатися на мікро-, мезо-, макро- та мегарівні [13, с. 562], то й інтеграційна стратегія України має вибудовуватися у відповідності до цих рівнів. Мікроекономічна інтеграція полягатиме у співпраці між окремими підприємствами, фірмами країн, що інтегруються.

Мезорівнева інтеграція передбачає утворення транскордонних інтеграційних утворень в межах окремих регіонів сусідніх країн. Макрорівень інтеграції передбачає участь країн у регіональних інтеграційних утвореннях міждержавному (відносини України та країн СНД) або на міжнародному (відносини України з ЄС як єдиним цілим) рівнях.

Мегаінтеграція означає участь в інтеграційних процесах на глобальному рівні, тобто інтегрування більшості країн світу або взаємодія різних інтеграційних угруповань. Нині глобальний рівень інтеграції є досяжним лише в окремих галузях, тобто має місце галузева глобальна інтеграція, прикладом якої може бути участь у глобальній торговій системі під проводом ГАТТ/СОТ.

Інтеграція на мікрорівні може бути представлена у вигляді комплексної взаємодії різних країн на корпоративному рівні. Співпраця на мікроекономічному рівні є найбільш розвиненою у відносинах з країнами СНД та ЄЕП, оскільки досі не зруйнованими залишаються виробничі зв'язки між окремими підприємствами республік колишнього СНД.

Однак у сучасному світі найпоширенішою формою економічної інтеграції на мікрорівні є створення та діяльність транснаціональних корпорацій, тобто процеси транснаціоналізації.

Транснаціоналізація є наслідком мікрорівневої інтеграції та основою для переходу від горизонтальної до вертикальної інтеграції. В цьому напрямку Україна майже не має позитивного досвіду.

Інтеграційні процеси на макрорівні є основою сучасної міжнародної економічної інтеграції. Саме на цьому рівні втілюється у життя п'ятиступенева схема регіональної інтеграції Бели Баласси. На макрорівні будується більшість інтеграційних угруповань, і він може стати засобом досягнення загальноекономічної інтеграції. Аналіз українського досвіду регіональної інтеграції показав, що вітчизняну макрорівневу інтеграційну стратегію можна охарактеризувати такими ознаками:

- переважання політичних критеріїв відбору інтеграційних проектів перед економічними;

- широке розповсюдження дублювання участі у РІУ («spaghettibowl»);

- напрямок інтеграції «згори - донизу», тобто інтегрування відбувається передусім на національному та наднаціональному рівні, не завжди відповідаючи наявному стану інтернаціоналізації господарського життя країни;

- протидія з боку дезінтеграційних факторів, (геополітична різновекторність

взаємодії в межах СНД, невідповідність соціально-економічного розвитку умовам євроінтеграції);

- превалювання «пасивної» («від'ємної») інтеграції над «додатною», тобто інтеграційні зусилля спрямовуються, передусім на усунення перешкод у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили, а не на глибокі структурні зрушення в економіці, і «пасивна» інтеграція проваджується доволі мляво, оскільки жоден інтеграційний проект України не досягнув навіть рівня зони вільної торгівлі.

Інтеграція на мегарівні, або на глобальному рівні, нині має чи не єдиний напрямок - інтегрування до глобальної торговельної системи, що діє під проводом ГАТТ/СОТ.

Діючу інтеграційну стратегію України можна відобразити як єдність різнорівневої та різновекторної інтеграції, що відображено в додатку Е.

Наявність цілої низки стратегічних інтеграційних напрямків ще раз доводить актуальність проблеми вибору векторів, форм і рівнів інтеграційної співпраці. Стратегічними цілями, котрі визначатимуть напрямки інтегрування національної економіки, мають бути підвищення добробуту населення, досягнення сталих темпів економічного розвитку, підтримання належного рівня економічної безпеки країни тощо.

Глобалізація світової економіки та міжнародних відносин є, звичайно, об'єктивно неминучим процесом. Проте важливо, на яких умовах українська національна економіка буде інтегрована в світову систему зовнішньоекономічних зв'язків. Отже, йдеться про ступінь відкритості вітчизняної економіки, яка повинна бути не самоціллю, а засобом максимально повної реалізації соціально-економічного потенціалу України, та про оптимальні регулятивні методи як необхідний атрибут зовнішньоекономічної стратегії. Виходячи з цього, необхідно визначити принципи, критерії та цілі національної зовнішньоекономічної стратегії, враховуючи особливості трансформаційного етапу в Україні та сучасного міжнародного співробітництва [].

Ця стратегія повинна враховувати реальні можливості та пріоритети участі України в міжнародних економічних відносинах, відповідати збалансованій загальній концепції ринкової реформи, потенціалу збільшення виробленого в масштабах країни сукупного продукту та покращення умов торговельних та інвестиційних відносин з іншими країнами світу. Вона має не лише формально розширити зовнішні ринки, але й надати нову якість усьому механізму виробничо-технологічних відносин в українському суспільстві, зробити його більш спеціалізованим та ефективним.

На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України:

створення потужного експортного сектору;

зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;

залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;

лібералізацію імпорту;

здійснення закордонної підприємницької діяльності;

формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т.д.);

гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;

поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації;

кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії [].

Варто зазначити, що для більш чіткої реалізації зовнішньоекономічної стратегії України необхідно виокремити пріоритетні галузі, що мають найбільш вагоме значення у розвитку експортного сектору:

високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутова техніка), порошкова металургія, надтверді матеріали, кераміка, електрозварювальне виробництво;

агропромисловий комплекс, спрямований, у першу чергу, на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються;

патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм;

видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектору - цей сектор є особливо важливим, адже Україна входить до першої п'ятірки країн - виробників сталі і виробляє її більше за всіх на душу населення;

транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, що вимагає серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти її до рівня світових стандартів.

Серйозною передумовою виходу України на світові ринки є забезпечення внутрішньоекономічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.).

Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів.

Також досить важливим процесом виходу країни на світовий ринок є залучення іноземних інвестицій. Цей процес сприяє економічному відродженню України, створенню розвинутого експортного сектору.

Окрему увагу необхідно приділити імпортній діяльності, яка може істотно впливати на рівень життя населення та на результати діяльності вітчизняних виробників.

Основні принципи імпорту іноземного капіталу - надання закордонним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (2-5 років), а також пільг, що надаються в спеціальних економічних зонах або у випадку включення спільних підприємств у державні програми, що допускають відповідні пільги [].

Серед пріоритетів державної імпортної політики на перше місце необхідно твердо і однозначно поставити ввезення сучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг.

Другий важливий напрямок імпортної політики - охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розвиток за участю закордонних галузей охорони здоров'я набуває першочергового економічного і соціального значення.

Третій напрямок містить у собі сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащення галузей харчової промисловості новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного збереження сільськогосподарської продукції лежить в основі рішення продовольчої проблеми і створення необхідних експортних ресурсів продовольства.

Активізація закордонної підприємницької діяльності і створення розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту також сприяють активізації зовнішньоекономічних потоків.

Ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Ніякі постанови і рішення не додадуть бажаної активності і господарської енергії ні внутрішнім товаровиробникам і експортерам, ні закордонним інвесторам і банкірам без створення в Україні сучасної системи оподаткування експорту, імпорту, прибутку спільних підприємств і т.д. [].

Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогосподарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої - максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

ВИСНОВКИ

Наразі у світі відбуваються досить інтенсивні процеси глобалізації та інтеграції. Соціально-економічний розвиток та забезпечення високого рівня конкурентоспроможності країни не можливий без активної участі держави у світових процесах.

Україна відносить до країн з перехідною економікою, що означає, з одного боку, наявність потенціалу та можливостей для розвитку торгівлі, а з іншого обумовлює певні труднощі у здійсненні інтеграційних процесів, на що впливає багато факторів. Зокрема: політична нестабільність, недосконалість чинного законодавства, високий рівень корупції, негативний імідж закордоном, відтік висококваліфікованих кадрів, відставання від науково-технічного прогресу, недосконалість технологій, недостатньо високий рівень якості продукції тощо.

Здійснення процесів інтеграції передбачає певну свободу дій, зокрема це стосується лібералізації зовнішньої торгівлі. Переваги лібералізації зовнішньої торгівлі традиційно вбачають у зростанні ефективності виробництва, абсорбції нових технологій, підвищенні спеціалізації, переміщенні ресурсів на користь експортного сектора тощо.

Проте така свобода може негативно впливати на національні інтереси країни, адже «відкритість кордонів» може мати і негативні наслідки - втрата вітчизняними виробниками своєї частки ринку через надмірний імпорт, нав'язування іноземними замовниками своїх умов, наявність тиску з боку Світового банку тощо. Саме тому є досить важливим регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що має здійснюватися переважно на державному рівні та включати в себе заходи тарифного та нетарифного регулювання. Протекціонізм на сучасному етапі слід розглядати як державну економічну стратегію у вигляді комплексу взаємопов'язаних, обґрунтованих і реалістичних заходів, що сформовані на якісно нових принципах.

Стратегія економічного протекціонізму спрямована на такі заходи: забезпечувати нормальні можливості для господарської діяльності та рівноправної конкуренції; забезпечити термінове відновлення місткості внутрішнього ринку; припинити практику невиконання державою зобов'язань перед власним населенням та підприємствами; забезпечити реалізацію факторних переваг України; враховувати у практичній діяльності соціально-економічні та політичні особливості України. Комплекс заходів економічного протекціонізму повинен включати: інституційно-правовий, монетарний, фіскальний, ціновий, соціальний, зовнішньоекономічний протекціонізм.

Аналіз показав, що наразі зовнішня торгівля України не є досить активною. Головною проблемою країни є те, що здійснюється продаж не готових виробів, а сировини. Також проблемним є відсутність активної допомоги з боку держави та недостатньо активна реалізація зовнішньої стратегії країни. Остання, в свою чергу, повинна передбачати створення сприятливих умов для здійснення інтеграційних процесів.

Для усунення наявних проблем державною передбачено зовнішньоекономічну стратегію, яка передбачає: створення потужного експортного сектору, зміцнення національної валюти, лібералізацію імпорту, забезпечення умов здійснення підприємницької діяльності за кордоном, формування системи зовнішньоекономічного менеджменту, гнучку, податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій, інтеграцію економіки у світові господарські об'єднання та організації, кадрове забезпечення тощо.

Отже, розвиток України не можливий без здійснення інтеграційних процесів, зокрема, через ведення зовнішньої торгівлі. Саме тому реалізація всіх можливих заходів з розвитку даної діяльності надасть Україні нові можливості та виведе її на новий конкурентний рівень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Багрова І.В., Рєдіна Н.І., Власюк В.Є., Гетьман О.О. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. - К.: Центр навчальної літератури, 2008 - 580с.

Бойко О.Ю. Наслідки вступу до СОТ для національної економіки України //

Васильєв А.А. Особливості державного регулювання зовнішньої торгівлі в контексті економічної безпеки // Наукові праці. Економіка: науково-методичний журнал. - Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Випуск 96, Том 109. - С. 9-12.

Верланов Ю.Ю. Передумови формування зовнішньоторговельної політики країни в контексті економічної безпеки / Ю.Ю. Верланов, А.А. Васильєв // Наукові праці: науково-методичний журнал Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили. Сер. Економічні науки. - 2007. - Вип. 51, т. 64. - С. 53-58.

Вернер Н. Труба кличе / Н. Вернер // Контракти. - 2007. - № 26.

Вовк В.А. Формування пріоритетів розвитку зовнішньої торгівлі на основі оцінки стану внутрішньоголузевого балансу України // Вісник транспорту і промисловості. - 2011. - № 34. - С. 387-398.

Возний Н.Р., Черниш Р.Е. Проблеми та перспективи регулювання світової торгівлі товарами в України // Науковий вісник НЛТУ України. - 2012. - Вип. 22.7. - С. 151-165.

Вонсович О. Моделі інтеграції України до Європейського Союзу та механізми інтеграції до НАТО [Електронний ресурс] / О. Вонсович. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1959/

Гаджиєв Ш.Г. Формування та розвиток стратегії зовнішньоекономічних зв'язків країн із перехідною економікою (на матеріалах Азербайджанської республіки): автореф. дис. д-ра екон. наук: спец. 08.05.01 / Ш.Г. Гаджиєв - К., 2009. - 48 с.

Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 266с.

Горбенко Ю.В. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на етапі трансформування економіки України у ринкову // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. - 2008. - Часть 1. Развитие внешнеэкономических связей на макро- и микроуровнях. - С. 266-273.

Гребельник О.П. Сучасні тенденції транскордонного торговельно-економічного співробітництва України та Польщі / О.П. Гребельник // Вісник Хмельницького національного університету. - 2009. - № 1. - С. 167-172.

Грущинкська Н.М., Музиченко М.П. Розвиток експортного потенціалу України в сучасних світо-господарських процесах // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 7(109). - С. 19-26.

Дахно І.І. Міжнародна економіка: навч. посіб. - К.:МАУП, 2008. - 248 с.

Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. Навчальний посібник. - К.: Знання, 2006. - С. 523 с.

Економічна політика: навч. посіб / О.О. Бєляєв та ін. - К.: КНЕУ, 2004. - 287 c.

Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: Монографія / Жаліло Я. - К.: НІСД, 2003. - 368 c.

Євлакова І.А. Глобалізація як фактор модифікації стратегій економічного розвитку країн Центрально-Східної Європи: автореф. дис. канд. екон. наук: спец: 08.00.02 / І.А. Євлакова. - К., 2008. - 20 с.

Єрмілова К.В. Зовнішня торгівля Уркаїни: сучасний стан і напрямки ровзитку // Тематичний збірник наукових праць: «Торгівля і ринок України». - 2011. - Вип. 32.

Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: монографія / Я.А. Жаліло. - К.: НІСД, 2008. - 368 c.

Жаліло Я.А. Концептуальні засади стратегії економічного протекціонізму / Я.А. Жаліло, А.Ю. Сменковський. // Стратегічна панорама. - 2010. - № 1-2. - С. 104-113.

Заярна Н.М., Мокій М.В. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньої торгівлі між Україної та країнами ЄС // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.1. - С. 216-222.

Іващук С. Експортна стратегія в сучасній системі державного управління // Міжнародна економічна політика. - 2009. - № 10-11. - С. 85-106.

Карамбович І.М., Лепіхіна Т.Д. Об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньої торгівлі // Економічний простір. - 2009. - № 21. - С. 28-34.

Кельдер Т.Л., Грубась В.В. Державне регулювання міжнародної економічної діяльності в умовах глобалізації // Вісник Запорізького національного університету. - 2010. - № 1(5). - С. 148-153.

Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка. - К.: Вид-во «ЦУЛ», 2009. - 406 с.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник / К.: Знання, 2008.- 406 c.

Липов В.В. Міжнародна економіка: світова економіка та міжнародні економічні відносини. Модуль ІІ. Міжнародні ринки та форми міжнародної економічної взаємодії. Навчально-практичний посібник. - К.: “Видавничий дім “Професіонал”, 2008.

Матеріали Державного комітету статистики України - [Електронний ресурс] - Режим доступу // http://www.ukrstat.gov.ua

Мельник Т. Експортний потенціал України: методологія оцінки та аналіз //Міжнародна економічна політика. - 2008. - № 8-9. - С. 221-224

Минакова С.М. Экономический механизм реализации экспортного потенциала Украины // Розвиток управління та господарювання на транспорті. - 2011. - № 37. - С. 169-178.

Міжнародні інтеграційні процеси сучасності / Філіпенко А. С., Будкін В. С., Дудченко М. А. та ін.]; під ред. А. С. Філіпенко - К.: Знання України, 2004. - 304 с.

Мочерний С.В., Ларіна Я. С., Фомішин С.В. Світове господарство в умовах глобалізації: Монографія. - К.: Ніка-Центр, 2006. - 200с.

Ніколаєв Є. Об'єднуючий регіоналізм / Є. Ніколаєв // Політичний менеджмент. - 2007. - № 4 (7). - С. 150-163.

Нічога М. Ще раз про можливість зміни цивілізаційної ідентичності / М. Нічога // Українська правда. - 2010. - 22 липня. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/07/22/5200999/

Остапчук Т. С. Основні наслідки вступу України до Світової організації торгівлі // Наукові конференції. - Електронний ресурс. - Режим доступу. // http://intkonf.org/ostapchuk-ts-zhitaryuk-vv-osnovni-naslidki-vstupu-ukrayini-do-svitovoyi-organizatsiyi-torgivli/Островський І.А. Перспективи й суперечності транскордонного співробітництва Харківщини / І.А. Островський, К.С. Горбачова // Коммунальное хозяйство городов: науч. техн. сбор. Сер.: Экономические науки. - 2008. - Вып. 82. - С. 131-136.

Петровський Ю. Вступ України до СОТ: перспективи та можливі негативні наслідки // Персонал. - 2011. - № 11. - С. 28-32.

Пойченко О.А. Державне регулювання торговельної інтеграції України у світовий економічний простір: автореф. дис. … канд. наук. з держ. управління: 25.00.02 / О.А. Пойченко. - Одеса, 2008. - 20 с.

Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р.: Постанова Кабінету Міністрів України № 1001 від 21 липня 2006 р.

Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України № 105/2007 від 12 лют. 2007 р.

Редькіна В.А. Еволюція теорій міжнародної торгівлі

Родічева Л. Інтеграція України у світове господарство // Галицький економічний вісник. - 2011. - № 2 (31). - С.5-9.

Сердюк І.І. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2010. - № 4 (12). - С. 9-15.

Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти [Балабан Р. В., Дергачов О. П., Заремба О. В. та ін.]; під ред. Ф. М. Рудича. - К.: МАУП, 2008. - 488 с.

Хитра О.В., Козік О.М., Климчук І.Г. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України в умовах економічної кризи // Вісник Хмельницького національного університету. - 2009. - № 4. Т.3. - С. 182-189.

Храмов В.О. Зовнішньоекономічна політика: навч. посіб. / В.О. Храмов, Ю.А. Бовтрук. - К.: МАУП, 2010. - 264 c.

Чекаленко Л. Українські проекти на пострадянськомупросторі / Л. Чекаленко // Персонал. - 2007. - № 4.

Черкас Н.І. Лібералізація зовнішньої торгівлі як чинник підвищення конкурентоспромжності експорту // Вісник ЛКА. Серія економічна. - 2006. - Вип. 23. - С. 218-221.

Якушев О.О. Ефективність використання експортного потенціалу України // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки). - 2012. - № 2 (18), Т.6 С. 401-410.

Додаток

Географічна структура експорту товарів з України

Географічна структура імпорту товарів в Україну

Динаміка експорту та імпорту продукції України за 2008-2011 рр.

Структура експорту продукції України за 2011 рік, у %

Структура імпорту продукції України за 2011 рік, у %

Размещено на Allbest.ru