Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Україна в міжнародній економічній інтеграції

ЗМІСТ

міжнародна економічна інтеграція україна

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади економічної інтеграції

1.1 Сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції

1.2 Економічні ефекти зони вільної торгівлі та митного союзу

1.3 Загальна характеристика сучасних інтеграційних угруповань

РОЗДІЛ 2. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему

2.1 Об'єктивні засади залучення України в інтеграційні процеси

2.2 Внутрішньо- та зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему

2.3 Процеси інтернаціоналізації української економіки: проблеми та перспективи

РОЗДІЛ 3. Особливості залучення України у міжнародні інтеграційні процеси

3.1 Передумови та перспективи європейської інтеграції України

3.2 Східний напрям інтеграції України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Останні десять років XX сторіччя внесли істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародної міграції капіталу. Відсутність в історії світового господарства аналогів цим явищам та зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від оптимальної участі в зазначених процесах обумовлює те, що ключовими імперативами та визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному геополітичному просторі. Одним з ключових напрямів наукової думки у розв'язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей міжнародної економічної інтеграції України.

Важливою умовою подолання недоліків сучасного соціально-економічного стану України більшістю вчених-економістів і практиків визначено забезпечення залучення Україною розширених потоків іноземного капіталу.

Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася інтеграція. Вже за одне це вона гідна детального вивчення. Термін “інтеграція” походить з латині, де integratio означає з'єднання окремих частин у загальне, ціле, єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона - найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відношень.

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою:

· забезпечення кращих умов торгівлі;

· збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва

(для країн з малою ємністю національного ринку);

· розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури;

· поширення передових технологій;

· стимулювання конкуренції.

Окрім цього, як свідчить практика, міжнародна торгівля є кращим засобом зруйнувати існуючі вітчизняні монополії. Вона також приносить інші переваги, зокрема, зникає дефіцит. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, проте можуть також мати політичні та інші цілі.

Розвиток науково-технічного прогресу впливає на удосконалення комунікацій, збільшення обсягу інформації та поширення зовнішньоекономічних відносин, економічна інтеграція, як процес зближення національних економік шляхом створення спільного економічного простору, передбачає постійний розвиток співпраці з цими структурами світового господарства. Сучасний політичний та економічний стан розвитку нашої держави змушує звернути особливу увагу на вектор економічної інтеграції, що й зумовлює актуальність теми дослідження.

Питанням економічної інтеграції України у світове господарство присвятили свої праці Ю.Г. Козак., Д.Г. Лук'яненко, В.І. Мартиненко [20], І.І. Новицький [21], А. С. Філіпенко [27], та інші.

Об'єктом дослідження є процеси інтеграції України.

Предметом дослідження є окремі аспекти, фактори і напрямки інтеграції нашої держави в умовах трансформації національного господарства/

Метою роботи є дослідження принципів світової економічної інтеграції, та вивчення міжнародного досвіду інтеграційних об'єднань, з метою адаптації зарубіжного досвіду для активізації інтеграції України у світове господарство, та визначення основних векторів економічної інтеграції України.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

- з'ясувати сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції;

- обґрунтувати зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграції;

- проаналізувати нові форми залучення України у міжнародну економічну систему;

- охарактеризувати стратегічні напрямки інтеграції України у світове господарство.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади економічної інтеграції

1.1 Сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції

Економічна інтеграція є процесом економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що у сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн: взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів; широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованої економічної стратегії і політики; регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки.

З 1947 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом передумов [19,c.12-13].

Передумови інтеграції:

· близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;

· географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;

· спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються;

· демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;

· «ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішили укласти з нею угоди про торгівлю [ 1,с.50].

Спираючись на зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що, незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні:

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн Північно-східна Азія (ПСА) і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.

3.Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у Світовій організації торгівлі (СОТ). Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.

4.Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.

5.Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари [10,с.46].

Об'єктивний зміст інтеграції складає переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більш ефективну взаємодію між країнами. Таким чином, економічна інтеграція має ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін:

1.Інтеграційне співробітництво дає суб'єктам, що хазяйнують (товарови-робникам) більш широкий доступ до різного роду ресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, до новітніх технологій; а також дозволяє робити продукцію в розрахунку на більш місткий ринок.

2.Економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн.

3. Інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми соціального характеру.

Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов для торгівлі з третіми державами [1,с.31].

Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є :

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна економічна інтеграція.

Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи - Європейський союз. Інші інтеграційні об'єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.

При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн-не членів об'єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.

Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.

Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).

Митний союз - більш досконала, порівняно з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання. Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків :

1) якщо зовнішній тариф на певний товар встановлюється вище середнього тарифу, що існував до виникнення інтеграційної структури, то країнам-членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;

2) якщо зовнішній тариф встановлюється нижче існуючого, то відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн-членів об'єднання на ринки третіх країн.

Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифом дозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливе значення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в його складі однієї-двох крупних держав.[2,c.23-34]

Відзначимо, що функціонування митного союзу потребує наявності певних регулюючих інститутів, оскільки:

а) перехід до спільних митних тарифів потребує перегляду підходів щодо розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні;

б) виникає потреба в координації розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні;

в) виникає потреба в переговорах з приводу узгодження не тільки митно-тарифної політики, а й координації та пристосування внутрішніх ринків до зміни економічної ситуації;

Можна сказати, що функціонування митного союзу не передбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступово підключаються різні галузі.

Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзів реалізований в ЄС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЄС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.). [5,c.6-9]

До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнами всіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:

· розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЄС такими секторами були сільське господарство та транспорт);

· формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;

· впровадження системи заходів для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів управління та контролю. В Європейському союзі (ЄС) є Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.

Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків.

Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;

б) стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)

в) спільних правил техніки безпеки;

г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);

д) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;

е) антимонопольного;

є) правил створення і реєстрації нових фірм;

ж) монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою); [ 14,с.25].

Отже за змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів країн регіону.

1.2 Економічні ефекти зони вільної торгівлі та митного союзу

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств. Розглядаючи рисунок 1, можна стверджувати, що до форм міжнародної економічної інтеграції відносяться:

- спеціалізація виробництва;

- кооперація виробництва;

- прямі зв'язки;

- спільне проведення проектно-концептуальних і господарських робіт;

- міжнародні економічні організації (МЕО);

- міжгалузеві державні об'єднання (МДО).

Є два рівня міжнародної економічної інтеграції: мікроінтеграція та макроінтеграція.

До етапів міжнародної економічної інтеграції відносяться:

- зона преференційної торгівлі;

- зона вільної торгівлі;

- митний союз;

- спільний ринок;

- економічний союз;

- політичний союз.

Типами міжнародної економічної інтеграції є торговельна зона і виробнича зона

Рис. 1.1. Основні форми та етапи міжнародної економічної інтеграції [24, с.291]

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції: формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях; зростає можливість обґєднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем; основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах; інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Інтеграція має декілька рівнів: взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, багатонаціональних компаній (БНК)); взаємодія на рівні держав; взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн; інтеграційне угруповання як результат міжнародного обґєднання.

Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки обґєктивних та субґєктивних передумов, головними з яких є:

- сучасна науково-технічна революція (НТР), яка обґєктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

- соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають обґєднанню;

- близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

- досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

- цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів [8,с.235].

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

Як вже було зазначено, у своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів: зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний союз; повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості, які розглядаються у таблиці 1.1.

Розглядаючи етапи міжнародної економічної інтеграції, можна стверджувати, що:

- ліквідація митних барґєрів у взаємній торгівлі існує на етапах: зони митної торгівлі, митного союзу, спільного ринку, економічного союзу, повної інтеграція;

- єдині тарифи відносно третіх країн відсутні на етапі зони митної торгівлі, а на етапах митного союзу, спільного ринку, економічного союзу, повної інтеграція - існують;

- вільне пересування капіталів, робочої сили відсутнє на етапі зони митної торгівлі та етапі митного союзу, а на етапах спільного ринку, економічного союзу, повної інтеграція - існують;

- узгодження економічної політики відсутнє на етапах зони митної торгівлі, митного союзу, спільного ринку,а на етапах економічного союзу, повної інтеграція - існують;

- здійснення єдиної економічної політики існує тільки на етапі повної інтеграції, а на інших етапах відсутнє.

Таблиця 1.1.Етапи міжнародної економічної інтеграції [24, с. 142]

Ознаки Етап інтеграції	Ліквідація митних барґєрів у взаємній торгівлі	Єдині тарифи відносно третіх країн	Вільне пересування капіталів, робочої сили	Узгодження економічної політики	Здійснення єдиної економічної політики
Зона вільної торгівлі	+	-	-	-	-
Митний союз	+	+	-	-	-
Спільний ринок	+	+	+	-	-
Економічний союз	+	+	+	+	-
Повна інтеграція	+	+	+	+	+

Як правило, утворення інтеграційних обґєднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни -- учасниці утворюваних інтеграційних обґєднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обовґязкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами -- учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів [11,с.145].

Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами -- учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф [14, с. 229].

Теорію економічної інтеграції та, зокрема, митних союзів розробив канадський вчений, представник нового класицизму чиказької школи економіки Джекоб Вайнер. Згідно з його теорією митного союзу внаслідок укладення між країнами угоди про митний союз, яка усуває тарифи у взаємній торгівлі між ними, в економіці виникають два типи ефектів:

1)статичні ефекти (static effects) -- економічні наслідки, які виявляються негайно після утворення митного союзу як його безпосередній результат;

2)динамічні ефекти (dynamic effects) -- економічні наслідки, які виявляються на віддаленіших стадіях функціонування митного союзу.

Розглянемо спочатку статичні ефекти приєднання країни до митного союзу. Утворення митного союзу означає надання взаємних торгових преференцій (наприклад, скасування тарифів) його членами один одному і введення загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх країн.

У результаті взаємного усунення мит можуть виникнути два види взаємно-протилежних статичних ефектів:

а) ефект створення торгівлі (твірний ефект, trade creation) -- переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на ефективніше зовнішнє джерело (імпорт), яка стала можливою внаслідок усунення імпортних мит у рамках митного союзу;

б) ефект відхилення торгівлі (потоковідхиляючий ефект, trade diversion) -- переорієнтація місцевих споживачів із закупівлі товару у ефективнішого позаінтегрального джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбулася внаслідок ліквідації імпортних мит у рамках митного союзу.

Крім ефектів створення та відхилення торгівлі, які виявляються негайно після утворення інтеграційного союзу, до статичних ефектів інтеграції належить скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів. Внаслідок зменшення сукупного попиту на імпорт з країн, що не входять у союз, можуть поліпшитись умови торгівлі групи країн, які у нього входять [14,с.164].

Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для національної економіки. Позитивні наслідки від утворення союзу такі:

--зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращання якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;

--країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшувати обсяги виробництва та скорочувати витрати;

-- збільшується приплив іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, що не входять до союзу, прагнуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним барґєром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються;

-- позиція кожної з країн-учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою порівняно зі становищем окремої країни, що не входить до союзу, і це може забезпечити для країни-учасниці вигідні умови торгівлі або інші переваги.

Основні негативні наслідки, з якими може бути повґязане приєднання до союзу, такі:

-- за певного збігу обставин ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн -- членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу для зниження транспортних витрат;

-- від збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, повґязаний з формуванням надто великих компаній, які стають неефективними через зайву бюрократизацію та інші чинники;

-- за певних обставин витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами. Ці проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків усіх країн-учасниць.

У комплексному вигляді важко оцінити усі ці аргументи. Для визначення того, наскільки країна виграла від приєднання до союзу, необхідно зґясувати, що було б, якби вона не стала членом союзу. Необхідно також врахувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, а інколи мають суто політичний характер і тому знаходяться за межами економічного аналізу (наприклад, "політичний вплив", "втрата суверенітету") [8, с.253].

1.3 Загальна характеристика сучасних інтеграційних угруповань

Сьогодні у світі існує велика кількість економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі -- Європейський Союз (ЄЄ) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці -- Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні -- Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно -- Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання -- Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн -- ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського обґєднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2)Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3)Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.) [2,с.237].

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

ЄС нараховує 27 країн-учасників. Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони в таких сферах: зовнішньоторговельній; аграрної політики; торгового і цивільного права; податкового права.

Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперечать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання: поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями; введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами; ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг; загальна політика в галузях транспорту і сільського господарства; створення валютного союзу; уніфікація податкових систем; зближення законодавств країн-учасниць; розроблення принципів узгодженої економічної політики [11, с. 128].

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи.

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню -- Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.

Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни -- члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке обґєднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992р. на основі Стамбульської декларації і обґєднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового (до 2000 р. -- повного) звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне обґєднання -- Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно обґєднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог [8, с.243].

Найбільшим інтеграційним угрупованням із досить високим рівнем ефективності функціонування, яке створене регіональними торговими партнерами в сучасній світовій економіці, є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі -- НАФТА, яка розпочала свою діяльність із 1 січня 1994 року.

Факторами, що обумовили утворення НАФТА є:

1. З боку США:

- по-перше, втрата США абсолютних переваг на світовому ринку змусила їх змінювати свої позиції на Північноамериканському континенті і, таким чином, використати розширення ринку в Латинській Америці, підняти свій економічний потенціал в конкурентній боротьбі "великої трійки".

- по-друге, важливою позицією в регіональній політиці США є вдосконалення галузевої структури, використання переваг країн із різним рівнем економічного розвитку, зокрема шляхом переміщення до Мексики трудомістких матеріалоємних виробництв. Це дасть змогу скоротити витрати і підняти конкурентоспроможність національного виробництва на світовому ринку, прискорити розвиток НТП.

- по-третє, США отримають додаткові стимули до розвитку галузей, що мають переваги в межах країн-членів НАФТА. До таких галузей у США відносять загальне машинобудування, основну хімію, шкіряну промисловість, виробництво синтетичного каучуку, пластмас та сільське господарство.

- по-четверте, очевидний виграш від використання робочої сили та сировини з Мексики.

- по-п'яте, отримання нових ринків збуту.

2. З боку Канади:

Економіка Канади тісно пов'язана з американською. Досить сказати, що частка США в зовнішньоторговому обороті Канади становить близько 70% і, навпаки, частка Канади -- 20 %. Для порівняння: частка Німеччини в зовнішньоторговому обороті Франції становить менше 20%, а частка Франції -- трохи більше 10% . Разом із тим тільки у 80-х роках канадці дійшли висновку про можливість більш глибоких інтеграційних взаємозв'язків із США. Канада і США мають близькі рівні національного доходу на душу населення. У них ідентичні криві попиту, близькі цінові фактори та витрати на виробництво диференційованих товарів. Для США і Канади характерним є близькість рівнів тарифних і нетарифних бар'єрів, порівняно однаковий розмір транспортних витрат. Очікується, що інтеграційні процеси в об'єднанні НАФТА будуть стимулом для розвитку галузей нафтогазового сектора, видобутку залізних та поліметалевих руд, чорної металургії, виробництва пиломатеріалів, целюлозно-паперової та тютюнової промисловості.

3. З боку Мексики:

Головними факторами, які зумовлюють потребу інтеграційної співпраці, є необхідність збільшення темпів розвитку національної економіки.

Впровадження реформ, які спрямовані на вдосконалення ринкового механізму (лібералізація руху капіталу, робочої сили і валют). Очікується прискорений розвиток експортних галузей, таких, як нафтовидобувна промисловість, виробництво телекомунікаційного та промислового обладнання, комплектуючих автомобільної галузі, рослинництво, зменшення напруги у сфері зайнятості.

Загальноекономічною основою, яка забезпечила стартові умови розвитку регіонального інтеграційного об'єднання, є наявність порівняльних переваг, що ними володіють країни-члени НАФТА. До експортних галузей США, які можуть бути використані в розвитку зовнішньої торгівлі в межах об'єднання, належать: загальне машинобудування, основна хімія, шкіряна промисловість, виробництво синтетичного каучуку, пластмас та сільське господарство. У Канаді експортними галузями промисловості є: нафтогазовий сектор, видобуток залізних та металевих руд, чорна металургія, виробництво пиломатеріалів, целюлозно-паперова та тютюнова промисловість.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт про економічний союз держав у Південній Америці (МЕРКОСУР), який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який обґєднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн. осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд. дол. США. Результатом такого обґєднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних барґєрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила.

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угруповань у сучасному світі. Так, у період з 1991 до 1995 р. обсяги експорту та імпорту між країнами -- його учасницями зросли майже на третину, з іншими країнами світу відповідно на 8,24 % і 22,71 %, а сукупний взаємний торговельний оборот виріс з 4 млрд. до 14,4 млрд. дол. США на рік. Різко збільшились обсяги інвестицій в економіки країн -- учасниць угоди. Наприклад, за 1995 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Бразилії становив 3,3 млрд. дол. США, а у 1996 p. цей показник зріс до 6 млрд. дол. США. МЕРКОСУР прагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згідно з якою вже з 2005 р. передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними обґєднаннями. Необхідно відзначити позитивні перспективи подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною і країнами -- членами МЕРКОСУР. Вже укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з якими тісно повґязані південноамериканські країни.

Менш за все розвинені інтеграційні процеси серед країн Африки. Економічна відсталість та відсутність міждержавних звґязків не дають змоги швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання. Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії повґязують передовсім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС).

Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва створена в 1989 р. Як оформлене регіональне інтеграційне угруповання АТЕС тільки складається, в ній починаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської й азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічного, валютного і політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють насамперед мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.

АТЕС включає держави Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі, В'єтнам, Перу, РФ. Система керування в АТЕС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет з торгівлі й інвестицій. Разом з тим АТЕС не має механізму прийняття рішень і багато в чому зберігає риси консультативної групи.Особливість АТЕС полягає в географічній приналежності вхідних в Асоціацію країн, що знаходяться на величезних відстанях одна від одної й об'єднані лише виходом до Тихого океану.

Особливість АТЕС, з економічної точки зору, полягає в тім, що до неї входять як найбільші промислово розвинуті країни (США, Японія, Канада, Австралія), так і такі держави які поступаються їм, такі як Мексика, Чилі, КНР і ін. На АТЕС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більш 40% населення земної кулі.

На зустрічах учасників АТЕС у Сіетлі в 1993 р. і в Богоре в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій; заходів митного роззброювання і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн - до 2020 р.). У листопаді 1995 р. лідери 18 країн на зустрічі АТЕС в Осаці (Японія) не змогли дійти згоди про конкретний «план акцій» по реалізації поставлених у 1994 р. цілей. В АТЕС існують серйозні протиріччя між «азіатськими» і «неазіатськими» учасниками угруповання.

Роком пізніше, у листопаді 1996 р., у Манілі на Філіппінах учасники АТЕС зуміли домовитися про координацію індивідуальних і спільних планів лібералізації ринків товарів і послуг. Було підтверджене прагнення створити до 2020 р. зону, вільну для переміщення товарів і капіталів, зберегти мораторій на вступ нових членів до кінця ХХ сторіччя. У цілому АТЕС можна оцінити як угруповання «відкритої економічної інтеграції», заявку на вступ до якого подали Індія, Пакистан, Монголія, Колумбія, Еквадор.

АСЕАН, яка обґєднує Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Сінгапур, Лаос, Камбоджа, В'єтнам, М'янма, Таїланд, Бруней, утворена ще в 1967 p., але лише в 1992 р. її учасники поставили за мету протягом 15 років створити зону вільної торгівлі. Водночас кожна з країн АСЕАН тісно повґязана з економікою США, Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню. Інтеграційні процеси в цьому регіоні найактивніші на мікрорівні на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Для використання нерівномірно розподілених природних та економічних ресурсів, отримання вигод від спеціалізації окремих країн утворюються економічні угруповання у формі торгових блоків (наприклад, Арабський спільний ринок), організацій для створення спільних проектів (наприклад, Комітет по Меконгу), валютних союзів (наприклад, Азіатський кліринговий союз), інвестиційних інститутів (наприклад, Азіатський банк розвитку), товарних асоціацій (наприклад, Міжурядовий союз країн -- експортерів міді та країн -- експортерів бананів тощо).

РОЗДІЛ 2. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему

2.1 Об'єктивні засади залучення України в інтеграційні процеси

Україна, як й інші суверенні держави, що утворились після розпаду СРСР, виявилась недостатньо включеною в міжнародний поділ праці, а це не відповідає її національним інтересам, адже тим самим її виштовхують на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту в загальному обсязі виробництва України ще до проголошення суверенітету не перевищувала 4-5%, тоді як середньосвітовий показник дорівнює 17%.

Досягнення економічного та соціального відродження України значною мірою пов'язане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, активною і зростаючою участю не лише в регіональному, й міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг і вигод.

Можливості тієї чи іншої країни щодо включення у світовий економічний простір та міжнародну економічну систему визначаються показником відкритості її економіки. Але ця відкритість відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низькотехнологічної металургійної продукції виробництво якої поглинає значну частку "критичного" енерго імпорту).

Цілеспрямованість інтернаціоналізації української економіки ускладнюють такі зовнішні фактори впливу:

значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу;

істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості - первинними;

вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів (ускладнення процедур сертифікації продукції, розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань та ін.);

активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної високотехнічної продукції (наприклад, літакобудування, обладнання для АЕС тощо);

обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торговельних режимів через відсутність членства в системі ГАТТ/СОТ;

складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності,

висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних ринках.[4,c.27-28]

Для активного включення України у процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови.

Суть цих умов зводиться до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, яка була б адекватною з міжнародним інтеграційним системам. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупованнями в одній системі координат.

Така система досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.

Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна виокремити розвиток двосторонніх та багатосторонніх її відносин з сусідніми державами.

Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є:

наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами;

спільність історичної долі;

традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв'язків;

єдність природного середовища;

* однорідність рівня соціально-економічного розвитку.

Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їхніх рамках взаємних преференцій, які створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб'єктів.

Принципово значимою умовою включення України в інтеграційні процеси є встановлення зв'язків між її господарюючими суб'єктами і ТНК. Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття їхніх філій та дочірніх підприємств на території України є прямим Шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Як необхідна інституційна умова включення України у світогосподарські зв'язки виступає її участь у роботі міжнародних економічних організацій. Неможливо бути інтегрованим у світове виробництво, не дотримуючись "правил гри" його учасників. Ці “правила", хай навіть і жорсткі, але загальновизнані в цивілізованому світі, якраз і розробляються міжнародними економічними організаціями, таким як ГАТТ/СОТ, МВФ, МБРР, МОП та ін.[2,c.76]

Відзначені умови повинні виступати як вихідні у ванні цілісної інтеграційної політики України. І хоча в Україні по-суті, немає навіть інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні інтеграційної політики

Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення економічної взаємодії з рештою країн світу, насамперед, з ЄС на принципах міжнародних економічних інститутів і з урахуванням національної безпеки.

2.Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому СРСР на нових принципах, приватнопідприємницької інтеграції або "інтеграції знизу”.[13,c.58].

Економічні відносини України з іншими державами регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами міжнародного права.

Україна може укладати, виконувати і денонсувати міжнародні договори з питань зовнішньоекономічної діяльності.

України може самостійно набувати членства в міжнародних міжурядових економічних організаціях, вступати у відносини з міжнародними міжурядовими економічними організаціями на основі відповідних міжнародних договорів та/або установчих актів зазначених організацій.

Формування зовнішньоекономічних зв'язків тягне за собою виникнення багаточисельних проблем, пов'язаних з цим процесом, преодоління яких потрібно для подальшого успішного функціонування зовнішніх зв'язків.

В даному аспекті можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку українських зовнішніх зв'язків, які потребують першочергового рішення:

- подолання зовнішніх факторів, що мають негативний вплив, тобто господарського кризису, політичної та соціальної нестабільності;

- поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів;

- підвищення ролі держави, для чого потрібно:

- створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв'язків та його регулювання;

- формування согласованої системи державного регулювання, прискорене создання регулятивної інфраструктури та правової бази;

- підвищення якості продукції та надання товарного виду;

- зниження рівня інфляції в українській економіці;

- знаходження нових ринків збуту для українських товарів. [33]

Світові зв'язки України виконують різні функції. Вони потрібні для органічного інтегрування у всесвітні структури з метою закріплення миру та безпеки ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури, формуванню єдиного екологічно чистого простору Землі, задоволення особстих потреб громадян. Тому вкрай необхідним є створення монументальних, стійких засад зовнішньоекономічної діяльності, які були б фундаментом, базисом всього подальшого правового та економічного будування країни як у національному, так і у міжнародному розрізі.