Для створення єдиного центру з боротьби з терористами в країні була створена координаційна група з боротьби з цими злочинами в системі МВС у федеральному відомстві кримінальної поліції (Koordinierungsgruppe Terrorismus-bekampfung in BKA), куди входили представники всіх зацікавлених структур, включаючи спецслужби Західної Німеччини.

Продовжувалося дотримання надзвичайних заходів контролю та активне здійснення оперативно-пошукових заходів через агентуру спецслужб в аеропортах ФРН.

За заявою парламентського статс-секретаря МВС Шпрангеля, ретельному обстеженню піддавалися всі пасажири і їхній вантаж, включаючи ручну поклажу. Тільки в 1986 р. спецслужбами аеропортів ФРН під час контролю «були виявлені і вилучені більше 150000 од. вогнепальної зброї та інших предметів, що становлять небезпеку» [37].

Приділяючи підвищену увагу перепідготовці співробітників спецслужб, у ФРН у Відомстві з охорони конституції були організовані двотижневі курси з «боротьби з насильством» і виділені додаткові асигнування. У 1981 р. було посилено контроль в аеропортах, які пов'язувалися з Західним Берліном.

Основні рішення по боротьбі з тероризмом в цей період були прийняті на конференції в Женеві представниками США, ФРН та Італії, які фактично визнали стан кризи в Європі і означали введення у них де факто надзвичайного стану для боротьби з тероризмом. Характер цих заходів полягав у наступному:

1. Ввести в дію надзвичайні закони для боротьби з тероризмом.

2. Встановити більш тісну співпрацю один з одним по лінії кримінальної поліції і спецслужб.

3. Підготовка в рамках Інтерполу документів про надзвичайні дії з боротьби з тероризмом, поглиблення співробітництва з цією організацією національних органів поліції і спецслужб.

Вся діяльність поліції готовності і федеральної прикордонної служби по боротьбі з тероризмом ділилася на кілька етапів:

1. Збір найбільш повної розвідувальної інформації, в першу чергу, через оперативні можливості спецслужб країни, про цільові установки цих формувань, їх лідерів і найближче оточення, чисельність цих структур, дислокацію, систему управління та зв'язку, фінансові можливості, кількість зброї та боєприпасів, засоби й методи підготовки , види діяльності і конспіративних заходів при здійсненні терористичних актів даними групами.

2. Проведення широкомасштабних військових і спеціальних операцій, спрямованих на знищення живої сили і техніки, звільнення заручників, захоплених районів, кварталів, будинків, позбавлення опорних баз, захоплення і знищення керівників терористів і т.д.

3. Ліквідація останніх осередків опору, вилучення зброї та боєприпасів, пошук членів цих злочинних організацій, що переховуються.

Найбільш важливу інформацію спецслужби добували з використанням агентури з числа членів екстремістських партій і організацій, які працювали на Федеральне відомство з охорони Конституції та земельні підрозділи відомства з охорони Конституції. Завдання оперативних співробітників полягало в тому, щоб своєчасно розкрити процеси трансформації (поглядів, свідомості) окремих членів таких структур і схилити їх до того, щоб вони не залишали свої організації, однак надалі інформували компетентні державні органи про конкретні плани та задуми, націлені проти конституції і держави.

До числа конспіративних методів, поряд з використанням агентури, в боротьбі з тероризмом слід віднести:

- Зовнішнє спостереження, за допомогою якого підозрюваний перебував під контролем цілодобово, для фіксації його зв'язків, спільників, каналів отримання фінансових коштів, тощо;

- Контроль поштових відправлень та каналів зв'язку, який обмежувався трьома місяцями і дозволявся міністром внутрішніх справ ФРН або землі ФРН з можливим продовженням, але з інформацією відповідного парламентського комітету;

- Прихована зйомка і фотографування, що дозволяли документувати оперативні матеріали і дії екстремістів; використання технічних закладок, неприпустимих в принципі за ст.13 Конституції ФРН, проте можливих, коли мова йде про усунення загрози життю та здоров'ю;

- Допоміжні засоби, необхідні для шифрування дій спецслужб (паспорти, змінні номери машин тощо) [37].

У середині 80-х років докорінно змінився підхід держави до вирішення проблем тероризму. Поряд зі старими силовими методами боротьби по лінії спецслужб з'являлося також і прагнення політиків, співробітників спецслужб знайти політичне рішення проблеми («мирні ініціативи»). Це було обумовлено тим, що силові відомства не завжди, на їх думку, успішно справлялися з вирішенням покладених на них завдань з боротьби з тероризмом, і потрібен був новий підхід до вирішення цієї глобальної проблеми.

До таких «ініціатив» слід віднести наступні акції:

1. Акція Боден-Бенц, початок якої було покладено в середині 80-х років, коли Бенц - співробітник ВКА вступив в контакт з терористами і виступав в якості посередника між ними і державою. Діяльність Бенца показала, що, не заперечуючи ефективності діяльності спецслужб у цьому напрямку, обопільне прагнення сторін до вирішення конфлікту і авторитет влади можуть примирити терористів з державою.

2. Ініціатива Циммермана (міністр внутрішніх справ ФРН з 1983 по 1991 р.) полягала в тому, що терористи повинні були з власної ініціативи шукати виходи на правоохоронні органи з тим, щоб домовитися з владою про умови припинення ними терористичної діяльності. Однак зіткнувшись з опором і тиском з боку відомства федерального канцлера ФРН ця ініціатива конкретних позитивних результатів не дала.

3. План К. Кінкеля 1992 р. (у той час федерального міністра юстиції), спрямований на зниження загрози тероризму і, в кінцевому підсумку, на ліквідацію проблеми лівого тероризму як такої. Згідно з ним, держава повинна була зробити конкретні кроки на шляху деескалації боротьби з терористами і здійснити: амністію ув'язнених терористів; перегляд деяких законів; скорочення або переорієнтацію спеціальних служб. З переходом Кінкеля в міністерство закордонних справ його програма втратила будь-яку привабливість. Влада не проявила послідовності, в діалозі виникла пауза і терористи не забарилися з новими терористичними актами.

4. Ініціатива представників німецької громадськості. На початку 1993 р. представник центральної ради євреїв І .Бубіс звернувся до канцлера Коля, пропонуючи свої послуги в посередництві між державою і терористами, вносячи тим самим внесок у справу припинення череди насильства і терору. Такі ж послуги пропонував шеф концерну Даймлер-Бенц Е. Ройтер. Обидва отримали від канцлера категоричну відмову [37].

Однак перший «Закон про боротьбу з тероризмом» [15] був прийнятий у ФРН лише в грудні 1986 р. при уряді християнсько-ліберальної коаліції. У 1989 р. він був доповнений положеннями, які внесли зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів, - у тому числі «про головного свідка», який міг навіть звільнятися від кримінального покарання. Закон в новій редакції встановив спрощену процедуру розгляду в суді правопорушень, пов'язаних з терористичними акціями [93].

Отже, до моменту вчинення терористичних актів проти Сполучених Штатів Америки 11 вересня 2001 р. Німеччина вже мала досить великий досвід у боротьбі з тероризмом. Жах, викликаний у всьому світі настільки нелюдською акцією, привів до глобальної кампанії проти її ініціаторів - ісламістських терористів, позначеної як «війна з тероризмом». І тут Німеччина з самого початку грала одну з центральних ролей, оскільки теракти були підготовлені та проведені ісламістами, що проходили спеціальну підготовку здебільшого у Гамбурзі [65].

Базові, вихідні положення для розробки доктринальних документів містяться в Основному законі ФРН [62], який накладає на державу обов'язок забезпечити безпеку громадян і визначає конституційне призначення Бундесверу. Відповідно до його установ, застосування Бундесверу передбачено для оборони Німеччини та її союзників; в рамках системи колективної безпеки; в умовах внутрішнього надзвичайного стану; для надання т. зв. відомчої допомоги (наприклад, якщо це необхідно поліції або федеральній прикордонній охороні); для боротьби з катастрофами і стихійними лихами.

Восени 2006 р. була представлена громадськості нині діюча «Біла книга безпеки Федеративної Республіки Німеччина та перспектив розвитку Бундесверу» [109].

Документ вказує, в першу чергу, на те, що «за минулий час на міжнародній арені відбулися значні зміни» і «міжнародний тероризм являє собою основний виклик і загрозу свободі і безпеці. Поширення зброї масового знищення та засобів її доставки все виразніше переростає в потенційну загрозу і для Німеччини». Підкреслюється також, що «запобігання міжнародних конфліктів і врегулювання криз, - включаючи боротьбу проти міжнародного тероризму, - в осяжному майбутньому стануть найбільш вірогідними завданнями».

Головним нововведенням останньої Білої книги стало те, що вона допускає можливість бойового використання збройних сил всередині країни. Пояснюється це тим, що «внутрішня і зовнішня безпека переплітаються усе тісніше». Однак застосування сил і засобів бундесверу на території ФРН заборонено до теперішнього часу Основним законом. «У цьому зв'язку, - як зазначено в Білій книзі - федеральний уряд бачить необхідність розширення конституційно-правових рамок». У документі пропонується можливість використання військових засобів для підтримки поліції у випадку терористичної загрози з повітря або води. У Бундестазі між фракціями вже курсують відповідні пропозиції щодо внесення поправок до Конституції.

Найбільш імовірним видається додаток другого абзацу ст. 35 Основного закону [62]. Вона передбачає, що уряд в особливо важливих випадках може вимагати направлення сил бундесверу для надання допомоги поліції, якщо поліція без цієї допомоги не може виконати свої завдання. Для можливості захисту від терористичних нападів з літаків і кораблів необхідно тільки додати формулювання - «а також із застосуванням військових засобів». Питання про те, як скоро Бундестаг візьме подібну поправку, досі залишався відкритим [65].

Слід зазначити, що документ 1994 р. іменувався «Біла книга безпеки Федеративної Республіки Німеччина та стану і перспектив розвитку Бундесверу». Можна припустити, що зникнення з назви слова «стан» не було випадковим. Такий підхід свідчить про намір здійснювати трансформацію Бундесверу постійно, виходячи з необхідності орієнтуватися на майбутнє, адаптуючись до динамічної ситуації у сфері оборони і безпеки. У цьому випадку стан німецької армії виступає як тимчасова, минуща величина, дійсна лише в короткий проміжок часу. Оцінки сучасного стану сучасної німецької армії в «Білій книзі» дуже короткі, і основна увага зосереджена на вимогах, яким повинен задовольняти «Бундесвер майбутнього».

У травні 2003 р. з'явилася Директива з оборонної політики (у сфері компетенції федерального міністра оборони). Вихід директиви порушив встановлений порядок, оскільки вона побачила світ набагато раніше «Білої книги». Проте зроблено це було цілком свідомо, щоб заповнити теоретичний і нормативний вакуум, що виник через тривалість виходу «Білої книги». Документом вносяться істотні зміни до призначення Бундесверу, актуалізуються його завдання і даються установки щодо тих здібностей, якими, як передбачається, Збройні Сили Німеччини повинні будуть володіти вже в найближчому майбутньому.

Звертає на себе увагу той факт, що якщо спочатку передбачалося перевидавати директиву кожні 10-15 років, то в 2003 р. особливо підкреслено, що документ внаслідок надзвичайно високої динамічності політики безпеки буде регулярно піддаватися ретельній перевірці і за необхідністю перероблятися. Така позиція видається цілком виправданою, оскільки життя диктує необхідність оперативного та дієвого реагування на виникнення нових загроз будь-якої природи.

9 серпня 2004 р. затверджена Нова Концепція Бундесверу міністром оборони ФРН П. Штрука. Це ключовий документ загальної концепції військової оборони ФРН, розроблений на основі Директиви з оборонної політики. У ньому містяться вказівки щодо виконання призначення Бундесверу та дано бачення перспектив його розвитку. У серпні 2004 р. Міністерство оборони ФРН опублікувало Основні положення Концепції Бундесверу.

Концепція є основою для розробки Плану застосування Бундесверу, в ній встановлені пріоритети, сфера відповідальності і завдання видів Збройних Сил. Документ проголошує початок трансформації Бундесверу, яка «визначить мислення, концепції, підготовку, організацію та оснащення, створюючи щось принципово нове» і підвищить ефективність застосування Збройних Сил ФРН [6; 63].

Проблема міжнародного тероризму в німецькому форматі багатопланова. Вона має різний конфесійне вимір, проходить як всередині країни, так і в тих країнах, де бундесвер бере участь у міжнародних місіях з боротьби з терором на суші і на морі, стосується не тільки іммігрантів, але і конвертованих німців [11].

З метою підвищення можливостей ЗС Німеччини у військових операціях в умовах кризових ситуацій, локальних конфліктів і миротворчих заходів на початку 1996 р. всі сили спеціального призначення бундесверу почали зводитися в єдине командування - командування спеціальних операцій (КСО). КСО покликане вирішувати такі завдання: ведення глибинної розвідки, спостереження і диверсії на важливих об'єктах у глибокому тилу противника, збір розвідувальної інформації в районах криз і конфліктів, боротьба з тероризмом за межами Німеччини, евакуаційно-рятувальні операції і захист німецьких громадян і громадян інших держав у небезпечних районах, забезпечення безпеки важливих державних, політичних і військових представників Німеччини за кордоном.

КСО було створено на базі 25-ї повітряно-десантної бригади, що була компонентом аеромобільних сил. У 1999 р. і командування, і залишки цих сил були включені до складу сил швидкого реагування. Спочатку КСО налічувало близько 1000 осіб, надалі його чисельність планувалося довести до 4000. Ключовим елементом при формуванні командування був 251-й парашутно-десантний батальйон. В даний час КСО включає штаб (м. Кельн, земля Баден-Вюртенберг), шість рот (одна - глибинної розвідки, чотири - спецназу, одна підтримки) і навчальний центр.

У ході десятирічної програми реформування збройних сил Німеччини, що передбачає часткове скорочення чисельності ЗС і підвищення їх бойової готовності та мобільності, в бундесвері були створені дві нові дивізії - спеціальних та аеромобільних операцій. Враховуючи специфіку завдань, що виконуються спеціальними та спеціалізованими силами, а також необхідність тісної координації і взаємодії між повітряно-десантними бригадами та КСО, ці сили на період мирного часу були інтегровані в дивізію спеціальних операцій (ДСО), а оперативне управління командуванням здійснює штаб бундесверу.

Дивізія спеціальних операцій чисельністю близько 8000 чоловік, була створена на базі командування аеромобільних сил відповідно до 10-річної програми реорганізації ЗС. Крім спеціальних завдань, покладених на КСО, бригади ДСО виконують такі спеціалізовані завдання: силовий захист і підтримка антитерористичних операцій, виконуваних КСО, не бойові операції з евакуації при забезпеченні дій КСО; участь в операціях на початкових або ранніх етапах; ведення широкомасштабних розвідувальних операцій в глибокому тилу противника; ведення бойових дій у міських умовах і на пересічній місцевості.

Особовий склад спеціалізованих бригад ДСО проходить підготовку до спеціальних операцій в навчальному центрі, створеному на базі колишньої школи глибинної розвідки НАТО.

Якщо завдання боротьби з тероризмом за межами Німеччини покладається на КСО, то на території ФРН її виконує спеціальна антитерористична група прикордонної охорони (GSG-9), яка була створена в 1972 р. після невдалої спроби поліції звільнити спортсменів ізраїльської збірної, взятих заручниками на Олімпійських іграх в м. Мюнхен. Крім того, ця група призначена для запобігання замахів на державних і політичних діячів Німеччини, глав інших держав і міністрів, які прибувають у ФРН, а також для охорони німецьких дипломатичних представництв і державних об'єктів в деяких країнах з нестабільною політичною обстановкою.

До складу цієї групи загальною чисельністю близько 300 осіб входять: штаб оперативного керівництва, якому підпорядковані чотири оперативних загони, три загони забезпечення, а також служби постачання, ремонту, підвищеної підготовки та санітарна. Кожен оперативний загін має групу управління і шість спеціальних оперативних груп по п'ять чоловік. Оперативні загони спеціалізуються відповідно до завдань бойового використання. Наприклад, 1-й і 4-й загони призначені для розвідки, пошуку і спостереження за підозрілими особами, які можуть становити потенційну загрозу, 2-й - для боротьби з терористами, які захопили морське судно, 3-й - являє собою парашутно-десантний загін .

Перекидання і висадка розвідувальних і розвідувально-диверсійних груп КСО і ДСО в тил супротивника і антитерористичних груп у район бойового використання можуть здійснюватися повітрям, по землі і водним (морським) шляхом.

Для перекидання і висадки повітряним шляхом залучаються спеціальні транспортні літаки і вертольоти. Для цих цілей у складі командування військово-транспортної авіації мається ескадра спецпризначення, що є спадкоємицею авіагрупи спецпризначення (штаб у м. Ван), на озброєнні якої були літаки HFB-320, VFW-614, C-140A, Do-28, «Боїнг 707» і вертольоти UH_1D. Для висадки підрозділів КСО і ДСО використовуються також вертольоти: багатоцільові десантні NH90, десантні СН53 та ударні АН-64 зі складу нещодавно створеної дивізії аеромобільних операцій. Висадка з повітря може проводитися за допомогою різних високовисотних і низьковисотних парашутів.

У підрозділах КСО, ДСО та антитерористичної групі є різноманітні автотранспортні засоби, в тому числі командні, транспортні автомашини, автомашини із засобами зв'язку, машини забезпечення, у тому числі броньовані та підвищеної прохідності. На озброєнні підрозділів ДСО використовіються БМД «Візель» та гусеничні зчленовані машини BV-206 з різними варіантами озброєння залежно від призначення.

При діях на воді використовуються надувні човни на веслах або з малошумними підвісними моторами, а під водою - підводні буксирувальники і легководолазне спорядження.

Підрозділи спеціальних операцій використовують в основному в якості стрілецької зброї 9-мм автомати MP5 (укорочений з лазерним прицілом), MP 5SD (безшумний з нічним прицілом), 7,62 мм гвинтівки G8, G36 і самозарядні SL8, (снайперські гвинтівки 7,62-мм G22 і 12,7-мм), 9-мм пістолети ВІН (з глушником та лазерним прицілом), «Беретта» M92FS, ZIG-Staver P226, Glock 17, 11,3-мм Glock 21, 40-мм пістолет-гранатомет (гвинтівки під гранату), автомат-гранатомет OICW, протитанкові гранатомети «Карл Густав» і різні кулемети.

Враховуючи збільшену роль спеціальних операцій у сучасних збройних конфліктах, антитерористичних і миротворчих заходах, командування бундесверу продовжує удосконалювати свою організаційно-штатну структуру, управління та взаємодія різних сил, що залучаються для проведення спеціальних операцій, а також оснащення і тактичні прийоми їх використання [79].

Сухопутні війська Німеччини (Deutsches Heer - «німецька армія») є найважливішим структурним компонентом її збройних сил, найбільш численним (38% загальної штатної чисельності ЗС Німеччини). При цьому необхідно мати на увазі, що велика частина завдань матеріально-технічного забезпечення, а також деякі завдання бойового забезпечення в інтересах сухопутних військ Німеччини вирішуються міжвидовим компонентом - об'єднаними силами забезпечення. В останнє десятиліття сухопутні війська Німеччини зазнали серйозного реформування у зв'язку із зміною військово-політичної обстановки у світі і поглядів на форми і способи збройної боротьби.

В даний час сухопутні війська Німеччини виконують такі функції:

- захист територіальної цілісності та суверенітету країни, а також колективна оборона членів НАТО;

- участь у багатонаціональних операціях НАТО і контингентів ЗС країн-учасниць Європейського союзу, включаючи боротьбу з тероризмом, а також задіяння у різних місіях під егідою ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій;

- надання допомоги державним органам влади ФРН або країнам-партнерам у випадку виникнення природних або техногенних катастроф [82].

Згідно із затвердженими урядом Німеччини в травні 2011 р. «Основних напрямів політики ФРН в галузі оборони», збройний напад на територію цієї країни в найближчій перспективі вважається малоймовірним. Тому найбільш актуальним завданням сухопутних військ в даний час є участь у кризовому врегулюванні. При цьому основною формою застосування підрозділів сухопутних військ Німеччини стануть обмежені за часом операції «нелінійного характеру», які передбачають швидку зміну видів і способів бойових дій військ, а також рішучий маневр силами і засобами модульних компонентів в тісній взаємодії з формуваннями інших видів.

Боротьба з тероризмом залишилася однією з першочергових завдань, поставлених до порядку денного політики безпеки уряду ФРН на чолі з А. Меркель. Це знайшло відображення в коаліційному договорі між ХДС / ХСС і СДПН, який був підписаний 18 листопада 2005 р.: «Терористичні удари в різних країнах нашого світу представляють собою новий масштаб загрози. У Німеччині справа поки не дійшла до терактів ісламістських терористів. Цим ми багато в чому зобов'язані хорошій роботі служб безпеки. Тим не менш, можливість подібних терористичних акцій не може бути повністю виключена. Тому боротьба з тероризмом залишається основним завданням німецьких служб безпеки».

Завдяки новим правам, спецслужбам вдалося зірвати плани проведення низки терактів: чотири ісламістські організації, які діяли на території ФРН, опинилися під забороною, були розкриті фінансові потоки радикального палестинського руху ХАМАС в Європі, більш ефективно розвивалося співробітництво у правоохоронній сфері з державами як членами, так і нечленами Європейського Союзу [11].

Однією з центральних завдань німецьких збройних сил є участь у міжнародних операціях із забезпечення миру: «Безпека Німеччини нерозривно пов'язана з політичним розвитком Європи і всього світу. На частку об'єднаної Німеччини випала важлива роль у процесі майбутнього творення Європи, а також за її межами. Будучи членом Європейського союзу і Північноатлантичного альянсу, Німеччина є надійним партнером. У цих рамках, а також у рамках Організації Об'єднаних Націй, Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших організацій Німеччина виступає за збереження світу, попередження глобальних загроз, підтримку демократії та прав людини, сталий розвиток і безпеку на основі співпраці».

У зовнішній політиці безпеки першість належить співпраці з НАТО, що підкреслюється вже в першому розділі документа: «Відносини в рамках Альянсу залишаються основою загальної безпеки Німеччини та Європи. Північноатлантичний альянс буде і надалі найнадійнішим якорем німецької політики в області безпеки і оборони. Будучи сполучною ланкою між двома континентами, він надає єдиний у своєму роді політичний і військовий інструментарій для збереження і відновлення миру. З глобальними проблемами, що загрожують безпеці Німеччини, не можна в довгостроковій перспективі впоратися без наявності дієздатного трансатлантичного альянсу, що базується на взаємній довірі його країн-членів. І в майбутньому відповідь на основні питання безпеки Європи може бути дана лише спільно зі Сполученими Штатами. Однак узи, якими пов'язані Німеччина і Америка, необхідно неухильно зміцнювати і поглиблювати шляхом проведення взаємних консультацій та погоджених дій».

Як підкреслила канцлер ФРН Ангела Меркель, виступаючи 8 листопада 2006 р. в Берліні з основоположною промовою про головні напрямки політики ФРН в якості голови ЄС, пріоритетною складовою діяльності ЄС є зовнішня політика і політика безпеки. Вона звернула увагу на характер нових - не блокових, а «асиметричних» загроз у світі, до числа яких належать міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового знищення та регіональні конфлікти. Констатувавши, що жодна держава не в змозі впоратися з цими викликами поодинці, канцлер ФРН закликала до широкого міжнародного взаємодії.

Слова А. Меркель про першорядність вирішення проблем безпеки та міжнародного тероризму підтверджує і «Програма головування ФРН в ЄС», в якій цим темам присвячена ціла глава під назвою «Простір свободи, безпеки та права». У ній, зокрема, вказується на те, що «боротьба з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю, а також з торгівлею наркотиками і людьми повинна вестися в просторі свободи, безпеки та права шляхом інтенсивного міжнародного співробітництва поліцейських служб» [26]. «Німеччина буде виступати за те, щоб затвердити на рівні ЄС укладений сімома державами-учасниками 27 травня 2005 р. в Прюм Договір про зміцнення міжнаціонального співробітництва, особливо, у сфері боротьби з тероризмом, міжнародною злочинністю і нелегальною міграцією» [65].

Важливим є також положення про стирання кордонів між внутрішньою і зовнішньою безпекою, що міститься у військово-доктринальних документах ФРН. Ще після терактів 11 вересня 2001 р. на забезпечення «внутрішньої безпеки» з федерального бюджету було виділено додатково 1,5 млрд. євро, близько половини цієї суми отримав Бундесвер. Подібні факти свідчать про стирання межі між внутрішньою і зовнішньою складовими оборонної політики країни. Вже в квітні 2007 р. міністр внутрішніх справ ФРН В. Шойбле заявив про те, що поділ внутрішньої і зовнішньої безпеки повністю пережило себе. Він зажадав об'єднати зусилля силових структур держави і створити в країні «альянс проти терору, в якому будуть зосереджені зусилля армії і поліції» [6].

14 грудня 2001 р. бундестаг закінчив обговорення так званого «Другого пакета безпеки» від Федерального міністра внутрішніх справ Отто Шилі. Прийнятий парламентом до вступу в силу 9 січня 2002 р. федеральний закон про боротьбу з міжнародним тероризмом (Terrorismusbekаеmpfungsgesetz, скор. ТВG) спричинив за собою відповідні доповнення та зміни до 17 федеральних законів та 5 постанов кабміну, в тому числі до закону про захист Конституції, положення про організаційний поділ повноважень поліції і розвідувальних служб, закон про військову службу контррозвідки (закон MAD), закон про федеральну службу розвідки (закон BND), положення федерального кримінального права, повноваження якого були значно розширені, закон про іноземців. ТВG спрямований на створення основи для забезпечення більш ефективного обміну інформацією та запобігання проникнення терористів на територію Німеччини і ряд заходів для гарантії ідентичності, в тому числі шляхом збору біометричних даних (відбитки пальців, форми рук, структури райдужної оболонки).

Розширювалися повноваження федерального відомства з охорони конституції: вони стали включати право вимагати від банків, авіакомпаній і поштових відділень надання всіх відомостей про клієнтів. Для того, щоб запобігти зловживанням відомств і захистити права громадян, подібні відомості стали видаватися на підставі обґрунтованої підозри і поліцейського розслідування. На тих же умовах отримують доступ до персональних даних співробітники військової контррозвідки і Федеральної розвідувальної служби, зокрема у сфері телекомунікацій, сервісу операторів і фінансових установ. Подальше розширення повноважень пов'язане з так званою програмою G-10, відповідно до якої відстежуються всі зв'язки і пересування підозрюваної персони.

Всеохоплюючий закон охоплював такі процедури, як депортація за наявності доказів, що іноземець належить до терористичної організації; відмова в дозволі на проживання при відповідній доказовій базі; допуск служб безпеки до бази даних іноземців; визначення місцезнаходження власника мобільного телефону (IMSI-Catcher); забезпечення безпеки осіб, зайнятих у силових структурах антитерористичною діяльністю. Політичний оглядач Геріберт Прантль у своєму коментарі від 15 грудня 2001 р. повідомляв: «Превентивні заходи виглядають відтепер таким чином: кожен громадянин є потенційно небезпечним, тому він повинен миритися з відповідними перевірками».

Закон про повітряну безпеку (Luftsicherheitsgesetz, скор. LSG) набрав чинності 11 січня 2005 р. [104]. Таким чином, до початку 2005 р. була створена правова база контртерроризма у ФРН. Вона передбачала, крім перерахованих вище заходів:

* більш жорстку перевірку, спрямовану на забезпечення авіаційної безпеки;

* щорічну перевірку персоналу, зайнятого в галузі безпеки;

* вдосконалення комп'ютерної ідентифікації;

* право на заборону діяльності екстремістських релігійних громад;

* розширення повноважень різних служб безпеки;

* відстеження грошових потоків за допомогою інформаційних запитів про підозрюваних у тероризмі.

Дані заходи принесли свої результати. Наприклад, дозвіл на відстеження інтернет-послань дозволив зібрати протягом кількох місяців докази причетності так званого «зауерландського осередку» до підготовки теракту, порівнянного з подіями в лондонському метро. Інший приклад. Спецслужби ФРН посилили увагу до формування грошового потоку, здійснюваного в мусульманських кварталах країни як щодня, так і в ході п'ятничних молитов, які традиційно завершуються «підкилимними» грошима, які називаються пожертвування у вигляді конвертів з крупними купюрами.

На підставі ТВG та відповідних рішень Федерального кабміну створювалися нові структури, що забезпечують антитерористичну діяльність. Вона потребувала координації зусиль різних відомств. З цією метою в Берліні був створений діючий з 14 грудня 2004 р. контртерористичний Центр (Gemeinsamen Terrorismusabwehrzentrum, скор. GTAZ).

Він об'єднує дані і розробляє спеціальні програми. Як зазначено в рішенні Федерального кабміну, GTAZ, будучи спільним з бюро безпеки держави і федеральниої влади, «має справу виключно з боротьбою проти ісламського тероризму». 229 співробітників цього незалежного органу - представники всіх офіційних, силових і розвідувальних структур (в цілому 40 організацій), дають актуальну і перспективну оцінку стану безпеки в країні. Два аналітичних центри NIAS і PIAS узагальнюють дані 9 робочих груп, в кожній з яких працюють в тому числі експерти в галузі сходознавства, фахівці з ісламу, ісламського тероризму. Вони досліджують транснаціональні, регіональні, земельні особливості мусульманської діаспори і видають відповідні рекомендації урядовим структурам [9].

Також слід зауважити той факт, що термін дії надзвичайних антитерористичних законів, прийнятих у відповідь на теракти 11 вересня 2001 р., був розрахований всього на п'ять років, і перед новою «великою коаліцією» на чолі з канцлером А. Меркель постало питання про їх подальшу долю. 11 січня 2007 р. набув чинності Закон про їх продовження ще на п'ять років (Terrorismusbekampfungserganzungsgesetz), що передбачав також деякі зміни та уточнення антитерористичного законодавства [107]. Зокрема, це стосується розширення прав Федеральної розвідувальної служби та Військової контррозвідки на отримання відомостей і доступ до інформації, - особливо, якщо мова йде про загрозу «вільному демократичному конституційному ладу, цілісності або безпеці держави або однієї з федеральних земель, або про незаконне втручання в діяльність конституційних органів держави або однієї з федеральних земель або будь-якого їхнього представника». У цих випадках, як зазначається в нових доповненнях до Закону про боротьбу з тероризмом, право доступу цих двох спецслужб прирівнюється до прав Федерального відомства з охорони Конституції [9].

Ознайомлення зі змістом базових документів показує, що у ФРН затверджуються погляди на широке розуміння безпеки і оборони. При такому підході враховуються не тільки небезпеки військового характеру, а й фактори соціально-економічного, екологічного, етнічного, інформаційного та іншого характеру, здатні призвести до виникнення криз і конфліктів. Аналіз доктринальних документів ФРН показує також, що поняття «оборона» і «безпека» використовуються практично як тотожні: «оборона включає в себе запобігання конфліктів і криз, подолання криз спільними міжнародними зусиллями». В офіційному визначенні оборонної політики підкреслено роль ЗС у її реалізації: «Оборонна політика Німеччини - це діяльність, спрямована на забезпечення безпеки в рамках зовнішньої політики і політики безпеки країни. Збройні Сили - це істотна частина зовнішньої політики і політики безпеки, спрямованої на уникнення та ліквідацію криз і конфліктів» [6].

9 вересня 2011 р., канцлер ФРН Ангела Меркель заявила: «боротьба з тероризмом потребує глобальної стратегії». В інтерв'ю телеканалу RTL, приуроченому до десятиріччя терактів в США, вона зазначила, що оскільки боротьба з тероризмом має бути довга, світова спільнота повинна спільними зусиллями розробити стратегію протистояння екстремізму. Надії на те, що із завершенням «холодної війни» великі конфлікти залишаться в минулому, не виправдалися. «Ми зіткнулися з новими, асиметричними загрозами, і поки не знайшли ефективних шляхів обмеження цих загроз», - констатувала Меркель [11].

За словами Меркель, не можна ігнорувати ту обставину, що деякі з ісламістів у ФРН проходять диверсійну підготовку за кордоном в таємних таборах терористичних угруповань. «Якщо хтось побував у терористичному таборі, і ми це знаємо, ми не можемо просто дивитися в бік, коли він повертається», - так прокоментувала ситуацію пані Меркель.

В даний час уряд ФРН і федеральні землі Німеччини вивчають питання про встановлення кримінальної відповідальності за навчання в таборах з підготовки терористів. Меркель висловилася також за проведення таємних «онлайн - обшуків» комп'ютерів осіб, підозрюваних у терористичній діяльності. «Неприпустимо, щоб існував простор, в якому терористи могли б почувати себе в безпеці, а держава не мала туди доступу», - підкреслила вона [19].

Режим підвищених заходів безпеки був введений в Німеччині 17 листопада 2010 р. Після того, як влада офіційно повідомила громадян, що бойовики «Аль-Каїди» і пов'язаних з нею угруповань мають намір до кінця листопада здійснити теракт у ФРН [61].

Наміри посилити заходи по боротьбі з тероризмом і екстремізмом висловила міністр юстиції ФРН Є. Цюпріс. У запропонованих міністерством юстиції поправках до національного законодавства міститься, зокрема, стаття про кримінальну відповідальність з утриманням в тюремному ув'язненні терміном до 10 років осіб, які пройшли навчання в таборах терористичних та екстремістських угруповань. За даними МВС Німеччини, в даний час в цій країні налічується до 40 осіб, які пройшли підготовку в ісламістських таборах в Афганістані і Пакистані [77].

В той же час, уряд ФРН бачить загрозу тероризму не тільки в межах самої Німеччини, а й закордоном, зокрема в країнах Близького Сходу, Центральної Азії та Африки. ФРН усвідомлює той факт, що міжнародний тероризм є глобальним явищем, що поширюється по всьому світу і загрожує кожній державі не залежно від її географічного положення відносно до кризових зон. Отже, уряд ФРН на чолі з А. Меркель прийняв рішення про використання сил бундесверу для боротьби з тероризмом у спеціальних операціях під егідою НАТО, ООН та ОБСЄ.

На думку Ангели Меркель, рішення про те, щоб взяти участь в акції за межами ЄС, виходячи з міркувань безпеки Німеччини, було непростим. Однак в Афганістані вирішується в тому числі і доля ФРН, підкреслила глава уряду в інтерв'ю телеканалу RTL. Вона висловила впевненість, що союзникам вдасться припинити діяльність руху «Талібан» і угруповання «Аль-Каїда» в Афганістані. Однак тероризм не можна перемогти тільки військовими засобами, вважає канцлер. «До цього висновку ми прийшли в минулі десять років», - сказала Меркель.

Широке бачення оборони лежить в основі покликання та функцій Бундесверу. Німецькі фахівці стверджують, що сучасна оборона не може бути зведена лише до відсічі армії агресора по периметру кордонів країни чи блоку НАТО.

До теперішнього моменту бундесвер бере участь в десяти зарубіжних місіях, в тому числі в чотирьох, що стосуються безпосередньо боротьби з міжнародним тероризмом. У хронологічному порядку це виглядає наступним чином:

* ISAF (Афганістан, з грудня 2001 р., задіяні 5150 чол., мета: забезпечення безпеки на території країни);

* Active Endeavour (Середземне море, з 2001 р., з 2004 р. перетворена в операції SNMG I і SNMG II, передбачено участь фрегатів, підводних човнів, швидкохідних катерів ВМС ФРН, мета: усунення загроз терористів в нейтральних водах);

* UNIFIL (Ліван, з вересня 2006 р., задіяно 238 чол. При мандаті 2400, мета: припинення контрабанди зброї для радикальних ісламістських угруповань);

* Atalanta (Африканський Ріг, з грудня 2008 р., задіяно 268 чол. При мандаті 1400, мета: забезпечення безпеки морських перевезень, в тому числі доставки гуманітарних вантажів у кризові регіони Африки).

Місія International Security Assistance Force (ISAF) формувалася в тому числі зусиллями ФРН. 22 грудня 2001 р. бундестаг надав перший мандат на німецьку участь у місії, який регулярно з тієї пори продовжується. Згідно з останнім рішенням німецького парламенту (березень 2011 р.), визначено участь в ISAF 5,3 тис. військовослужбовців ФРН [11].

З січня 2002 р. понад 100 військовослужбовців спецназу бундесверу взяли участь у військовій операції в Афганістані і 250 військовослужбовців - у забезпеченні роботи систем АВАКС НАТО над територією США. У завдання німецьких спецназівців входило ведення розвідки, виявлення та знищення таємних баз радикально-ісламістського руху «Талібан» і терористичної угруповання «Аль-Каїда». Однак більш конкретна інформація про операції КСО і навіть сам факт їх перебування в тих чи інших районах Афганістану були суворо засекречені [63].

Починаючи з середини 2006 р., бундесверу було доручено виконання місії на регіональному рівні - за ним закріплювалися північні провінції Афганістану. Німці відповідали як за безпеку в Кундузі, Файзабад, Кабулі та на інших територіях, так і за діяльність п'яти так званих команд з регіональної реконструкції (господарські перетворення), підготовку військовослужбовців афганської армії і поліції, постачання вантажів для всієї місії через авіабазу в Термезі, надання в розпорядження командування ISAF німецького спецназу. Німецькі військовослужбовці брали участь у всіх дев'яти найбільших операціях в Афганістані, від битви при Тора Бора (грудень 2001 р.) до «Халмазаг» (жовтень - листопад 2010 р.). Війна в Гіндукуш щорічно вимагає все більш значних сум. Наприклад, у 2010 р. вони досягли 1,1 млрд євро. Але для німецького суспільства більш трагічна цифра втрат. Враховуючи кількість убитих, поранених, калік, хворих з посттравматичним синдромом, мова йде про 2-3 тис. військовослужбовців.

Active Endeavour являє собою морський контроль, облік торгових суден, ведення документації по цивільному морському руху. Зареєстровані дані - основа для превентивних заходів проти терористичних дій.

Також німецький контингент застосований в рамках місії Task Force (UNIFIL-MTF) для перешкоджання контрабанді зброї з ліванської морської сторони. Німецький флотський склад, задіяний у UNIFIL-MTF, успішно працював в кооперації з ліванським морським флотом. Станом на листопад 2008 р., 19632 корабля пройшли перевірку німецькими підрозділами, 168 кораблів обстежувалися ліванськими прикордонними структурами. Дане співвідношення показує масштаб участі бундесверу в UNIFIL-MTF.

Новим серйозним викликом Берлін вважає морське піратство. У місії ЄС «Atalanta», яка почалася в Аденській затоці в грудні 2008 р., бере участь 1400 військовослужбовців бундесверу і сторожовий корабель з екіпажем в 500 чоловік. Передбачається також розміщення на німецьких контейнеровозах, які прямують вздовж Африканського рогу, спеціальних охоронних команд [63].

Іншими операціями, в яких брали участь сили бундесверу, слід назвати місію «Непохитна свобода» та операцію «Допомога орла».

Свій внесок у боротьбу з тероризмом у рамках місії «Непохитна свобода» бундесвер вносить в Африці. У лютому 2002 р. на мисі Горн в Африці бундесвером була обладнана військово-морська база, на якій розмістилися три сторожові кораблі, п'ять торпедних катерів, два тендери, один танкер і віддані їм 1300 військовослужбовців. Це з'єднання повинно було забезпечувати безпеку судноплавства в регіоні і припиняти можливі пересування терористів між Аравійським півостровом і африканським узбережжям.

У Джібуті також була обладнана німецька військово-морська база підтримки.

Додатково з березня 2002 р. до кінця вересня 2003 р. в Момбасі (Кенія) були задіяні три літаки-розвідники для патрулювання морських шляхів.

Операція «Допомога орла» полягала в патрулюванні повітряного простору США натовськими літаками АВАКС, яке проводилося з 9 жовтня 2001 р. в рамках сприяння в запобіганні нових терактів проти США. В операції взяли участь 830 екіпажів з 13 країн НАТО.

Посилення участі ФРН в десятирічній війні з міжнародним тероризмом обумовлено загрозою для громадян Німеччини, яка досі зберігається. Очевидно, що основам сучасного суспільства може бути завдано шкоди, включаючи людські жертви. Оскільки відкрите суспільство Заходу виявляється занадто вразливе для тих, хто на перевірку недостойний довіри, воно змушене створювати складну систему захисту. Досі Німеччині це вдається. Однак на тлі протирічч між індивідуальною свободою і колективною безпекою, що загострюються, слід очікувати чергових атак з боку міжнародного тероризму. Необхідна стратегія протистояння міжнародному тероризму, яка досі не вироблена [11].

Отже, конкретними кроками з протидії терористичній загрозі стали переоцінка і введення доповнень до Закону про боротьбу з тероризмом, створення антитерористичної бази даних, перевірка на відповідність конституції Закону щодо забезпечення безпеки на повітряному транспорті, можливість використання сил бундесверу усередині країни, Ісламські конференції, а також трансформація функцій збройних сил ФРН ті їх використання у спеціальних миротворчих операціях поза межами ЄС для боротьби з міжнародним тероризмом.

ВИСНОВКИ

Зважаючи на вищесказане, ми можемо зробити наступні висновки.

Проблема тероризма існувала ще до визначення самого поняття «тероризм». Насильницькі методи завжди були фактором впливу на суспільні процеси та прийняття політичних рішень в багатьох країнах.

Але саме наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть терор став більш масовим явищем, а діяльність радикальних терористичних організацій набула більш активного характеру.

Наприкінці ХХ століття екстремістські організації у всьому світі почали практикувати терористичні методи, і ці процеси набули масового характеру. Це дозволяє визначити тероризм міжнародним явищем, оскільки проблема міжнародного тероризма перетворилася в одну з найгостріших глобальних проблем сучасності, пов'язаних з міжнародними відносинами.

Слід відзначити кількісне зростання та якісні зміни тероризму: зростає кількість екстремістських організацій, розширюється його географія, ускладнюється структура і вдосконалюються його методи.

Все це обумовлює необхідність визначення самого поняття тероризму, його специфіки та особливостей за для ефективної боротьби з цим глобальним явищем.

На даний момент не існує єдиної універсальної інтерпретації поняття «тероризм», «терор», «міжнародний терорим».

Існує близько ста визначень терору і тероризму і всі вони недостатньо висвітлюють специфіку тероризму.

Тероризм є транснаціональним злочином, що потребує єдиного підходу до його визначення і, найголовніше, до створення єдиних міжнародно-правових понять для здійснення узгоджених оцінок та дій в сфері боротьби з ним. Таким чином, відсутність єдиного підходу до визначення поняття «тероризм» сильно ускладнює непросту проблему організації його блокування.

«Терор» у багатьох джерелах визначається як залякування супротивника шляхом фізичного насильства, аж до знищення, а тероризм - це практика терору. Дії терористів не завжди пов'язані з вбивством, але завжди мають на увазі насильство, примушення та погрози.

З точки зору суб'єктивної характеристики тероризм - це завжди умисний злочин, скоєний з прямим умислом; це заздалегідь продумане і підготовлене протизаконне застосування насильства або ймовірність такої акції відносно особистості або її власності, з метою змусити уряд (суспільство, державу) прийняти рішення, що відповідає вимогам протиправних сил.

Міжнародний тероризм - це явище, яке несе в собі небезпеку для всіх країн і народів і може виразитися в будь-якій своїй формі, прямо спрямоване на порушення головних цінностей, які закріплені в міжнародному праві: права і свободи людини, законність, захист життя і здоров'я, мирне існування націй, взаємна повага і мирне вирішення виникаючих розбіжностей.

Міжнародний тероризм та боротьба з ним є одним з пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики ФРН.

Не зважаючи на те, що тероризм не так давно став глобальним явищем, заходи керівництва ФРН у 70-80-ті рр. ХХ ст. з протидії лівим екстремістам із РАФ створили достатньо міцну базу для боротьби з сучасними викликами. Проте, ці загрози потребували від керівництва ФРН на початку XXI ст. істотних змін і доповнень відповідно до умов, що змінилися.

Якщо раніше, в період активної діяльності РАФ, пріоритетним завданням державних органів були розшук та ізоляція екстремістів, то після широкомасштабних терористичних актів у США в 2001 р. головну роль стали грати попереджувальні заходи. Та й сам тероризм зазнав якісних змін: РАФ хоча і мала міжнародні зв'язки (зокрема з палестинськими терористами), діяла, однак, всередині країни і, відповідно, представляла собою внутрішню проблему Федеративної Республіки Німеччини. Тепер же тероризм набув глобальних масштабів. А досвід боротьби ФРН з тероризмом як зовнішньою загрозою не настільки великий. Поява нової форми тероризму потребувала від уряду ФРН більш тісного міжнародного співробітництва, і, відповідно, врахування в цій сфері інтересів інших, насамперед західних країн, і прийняття політичних рішень з узгодженням із США.

Терористичні акти 11 вересня 2001 р. стали каталізатором вироблення нової антитерористичної політики Німеччини. По-перше, була посилена розвідувальна, аналітична та оперативно-розшукова діяльність. По-друге, через деякий час після терористичних ударів, у Федеральному відомстві кримінальної поліції була сформована Спеціальна організація з відновлення США. По-третє, федеральною поліцією було посилено контроль і охорона сухопутних і морських кордонів і посилені заходи з прикордонного контролю пасажирів в аеропортах країни. Крім того, було посилено захист і охорона об'єктів на території ФРН, що піддаються особливій небезпеці, в першу чергу, американських, британських та ізраїльських посольств та установ.

Боротьба з тероризмом залишилася однією з першочергових завдань, поставлених до порядку денного політики безпеки уряду ФРН на чолі з Ангелою Меркель.

Ознайомлення зі змістом базових документів, що прийняті федеральним урядом показує, що у ФРН затверджуються погляди на широке розуміння безпеки і оборони. При такому підході враховуються не тільки небезпеки військового характеру, а й фактори соціально-економічного, екологічного, етнічного, інформаційного та іншого характеру, здатні призвести до виникнення криз і конфліктів. Сучасні форми міжнародного тероризму (інформаційна, біологічна, ядерна та хімічна загрози, які виходять від нього) багато в чому визначили трансформацію всієї структури політики безпеки ФРН і її інститутів.

Міжнародна антитерористична діяльність Федеративної Республіки як найважливіша складова її політики у сфері безпеки має багаторівневий характер. Очевидно, що пріоритет у цій системі координат відданий НАТО - ключовій для ФРН організації з підтримання миру і забезпечення безпеки країн-членів альянсу.

Однією з центральних завдань німецьких збройних сил продовжує залишатися участь у спецільних антитерористичних операціях з підтримання миру та безпеки під егідою НАТО, ООН, ОБСЄ.

Проявом солідарності з НАТО та США стала участь ФРН в антитерористичній операції «Непохитна свобода» («Enduring Freedom») в Афганістані. До інших операцій по боротьбі з міжнародним тероризмом c участю сил бундесверу слід віднести «Активні зусилля» («Active Endeavour»), UNIFIL (Ліван); Atalanta (Африканський Ріг) і «Допомога орла» («Eagle Assist»).

Активну участь сил бундесверу ФРН у міжнародних антитерористичних операціях показала, наскільки сильно змінилася система політики безпеки країни. На передньому плані тепер знаходиться не оборона території ФРН, а все більш часте використання бундесверу за межами Європи. Уряди Г. Шредера і А. Меркель довели, що ФРН здатна ділити з союзниками не тільки фінансові, а й військові ризики. І Німеччина відіграє далеко не останню роль у міжнародних операціях під егідою НАТО: їх успіх багато в чому визначається тим, в якому обсязі в них беруть участь ФРН та її збройні сили.

Таким чином, ФРН відіграє важливу роль у боротьбі з міжнародним тероризмом. Зіткнувшись із загрозою тероризму в 70-х роках ХХ століття, ФРН розробила і прийняла ряд законів, які створили нормативно-правову базу для боротьби з цим явищем. Однак тероризм в умовах глобалізації набув характеру масового явища, що поширюється поза кордонів держав і зачіпає міжнародне співтовариство в цілому. У зв'язку з цим Німеччині довелося усвідомити масштаби загрози тероризму і прийняти на себе роль провідної держави на Європейському континенті, яка відповідальна за підтримку миру і безпеки не тільки в своїй державі, регіоні, а й в усьому світі. Очевидно, що жодна держава не може боротися з глобальною загрозою, яка стосується кожної країни, поодинці. ФРН активізує своє співробітництво в сфері боротьби з тероризмом у рамках міжнародних організацій та інституцій, а також на двосторонньому рівні, надаючи підтримку іншим державам у запобіганні та боротьбі з тероризмом і екстремізмом. Принципово нове значення набувають сили бундесверу ФРН, які беруть активну участь у спеціальних антитерористичних операціях спільно з силами НАТО, під егідою ООН і ОБСЄ. Отже, підводячи підсумок, можна відзначити, що боротьба з міжнародним тероризмом є пріоритетним завданням ФРН у здійсненні її зовнішньої політики. Німеччина усвідомлює гостроту проблеми міжнародного тероризму і докладає всі можливі зусилля для запобігання терористичної діяльності та боротьби з нею.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антипенко А. Ф. Механизм международно-правового регулирования борьбы с терроризмом: автореф. дис. д-ра юрид. Наук / А. Ф. Антипенко. -- М., 2004. -- С. 25 -- 29.

2. Базаркина Д. Ю. Контртеррористическая политика в ФРГ по отношению к левацким террористическим организациям: совершенствование практических методов и изменения в законодательстве с начала 1970-х гг. До начала XXI в. [Електронний ресурс] / Д. Ю. Базаркина. -- Режим доступу : http://www.km.ru/referats/333123-kontrterroristicheskaya-politika-v-frg-po-otnosheniyu-k-levatskim-terroristicheskim-organizat.