Інституційні механізми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків

- зайнятість у виробництві аграрної продукції переважно осіб без належної фахової підготовки, внаслідок чого виготовлена продукція втрачає конкурентні переваги не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку [4].

Щоб позбутися негативного впливу цих явищ, необхідно розробити заходи поліпшення державного регулювання аграрної сфери. Головною метою державної політики в сфері АПК є розбудова стабільного, експортоорієнтованого та конкурентоспроможного на зовнішніх ринках сектора економіки і створення для цього відповідних організаційно-економічних умов. Одним із першочергових завдань даної політики є формування ефективного механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі.

Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному середовищі пов'язані насамперед з особливістю галузі, як соціально-економічного та природно-біологічного комплексу, основною метою якого є не лише виробництво сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, а й виготовлення засобів виробництва такої продукції, хімічних добрив, комбікормів.

Супіханов Б.К. [131, с. 45-46], виділяє чотири основні етапи формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК України: становлення законодавчої бази ЗЕД, період лібералізації ЗЕД, період застосування обмежень щодо імпорту та захисту національного виробника та вдосконалення системи державного регулювання ЗЕД відповідно до вимог СОТ.

Для ефективного функціонування аграрних підприємств в Україні та підвищення конкурентоспроможності їх продукції в умовах реалізації нової державної політики в сфері розвитку АПК необхідно приділити важливу увагу розбудові такої інфраструктури, що була б економічно привабливою для залучення іноземних інвестицій та значних приватних капіталовкладень. Таким чином доцільно сприяти розвитку ряду неурядових організацій, що мають змогу поряд з державою, виконувати функції надання комплексу послуг малим сільськогосподарським підприємствам у вигляді надання кредитів, виробничо-технічної допомоги, кооперування сільськогосподарської техніки та іншого інвентарю тощо.

Шпикуляк О.Г. зазначає [146, с. 115], що світове співтовариство визнає українські підприємства агропромислового комплексу такими, що мають реальні перспективи завоювання значного сегменту міжнародного ринку аграрної продукції. Саме тому український уряд сьогодні повинен розробити таку державну політику розвитку АПК, такі економіко-правові, фінансові, адміністративні заходи, які реально забезпечили б ефективні структурні перетворення агропромислового виробництва з урахуванням як національних, так і міжнародних аспектів. Дуже важливо створити необхідні умови для захисту вітчизняних аграрних підприємств та максимально можливого підвищення конкурентних переваг української продукції АПК на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Стабілізація виробничо-фінансового стану агропромислового комплексу України на ринках СНД, ЄС та інших країн безпосередньо залежить від швидкості й спрямованості структурної перебудови експортно-імпортного потенціалу вітчизняних підприємств з стратегічною визначеністю на вивезення конкурентоздатної продукції на ці ринки. Стимулювання розвитку експортного потенціалу галузі можливе лише на засадах сучасних структурно-трансформаційних перетворень у сільському господарстві з метою стабілізації та нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності потребує дотримання насамперед національних інтересів. Домогтися широкого застосування протекціоністських заходів щодо імпорту товарів і обмеження конкуренції з боку зарубіжних фірм та інших партнерів на внутрішньому ринку можна лише за умови становлення власного виробництва та відповідного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Варто зазначити, що на ефективність функціонування підприємств агропромислового комплексу та перспективи їх розвитку впливають дві групи факторів, що зумовлюють конкурентоздатність їхньої продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Перша група включає ті фактори, що безпосередньо не залежать від товаровиробників, їх формують державні органи управління. Це цінова, кредитна, податкова системи, політика державної підтримки галузі, регулювання відносин власності, розвиток науки тощо. Друга група факторів залежить саме від виробників аграрної продукції та включає: способи ведення землеробства, рослинництва, тваринництва, застосування прогресивних технологій, використання високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, розвиток інфраструктури на місцевому рівні, удосконалення матеріально-технічної бази тощо [27].

Дуже важливо об'єднати зусилля як окремих суб'єктів агропромислового комплексу, так і державних органів управління, лише так Україна матиме змогу завоювання достойного місця на зовнішньому аграрному ринку. За твердженням Супіханова Б.К. [131, с. 44], в сучасних умовах функціонування агропромислового виробництва є два шляхи розвитку, або обмежитися внутрішнім ринком, розвиваючи натуральне господарство і тоді, як мінімум, половина потенціалу АПК залишиться нереалізованою, або ж ефективно відстоювати конкурентні позиції країни на світових ринках в умовах членства в СОТ. Вважаємо, що такий підхід необхідно розглядати, по-перше, з позицій нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, які нині з більшості основних видів, таких як м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молокопродукти, плоди та ягоди, науково обґрунтовані фізіологічні норми споживання задовольняють менше ніж на половину і не забезпечують продовольчої безпеки держави.

По-друге, нарощування сільськогосподарського виробництва є важливим для розширення присутності його продукції не тільки на національному агропродовольчому ринку, але й на зовнішніх ринках збуту продукції, по яких наша держава займає вагому частку. Це означає, що стратегічною метою державної політики України повинно бути перетворення агропромислового комплексу на високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки країни, здатний інтегруватися у світовий аграрний ринок.

У вітчизняному АПК зосереджений значний експортний потенціал, який проявляється у наявності родючих земель, розвинутій сфері тваринництва та рослинництва, кваліфікованій робочі силі, розвинутій інфраструктурі та матеріально технічній базі. Разом з тим потенціал аграрного сектора використовується вкрай нераціонально та непослідовно. В загальних обсягах експорту у 2012 р. продукти рослинного походження становили 13%, жири та олії тваринного або рослинного походження - 6,1%, готові харчові продукти - 5%. У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з відповідним періодом попереднього року збільшилась частка зернових культур з 5% до 9,9%, жирів та олій тваринного або рослинного походження - з 5% до 6,1%.

Таблиця 2.1. Структура вітчизняної зовнішньої торгівлі продукцією АПК за 2012 р.

Головними факторами розвитку динаміки експорту продукції АПК визначимо наступне : отримання більшого доступу до зовнішнього ринку після вступу України до СОТ у 2008 р.; скорочення обсягів експорту внаслідок проявів світової фінансової кризи у 2009-2010 рр. продовольчому ринку свідчать [125]:

1) Незначна частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів, що обумовлено високою вартістю та складністю процесу одержання сертифікатів ISO чи HASSP, відсутністю процедури здобуття єврономера в Україні.

2) Низький рівень якісних характеристик продукції внаслідок того, що 60% сільськогосподарської продукції виготовляється дрібними приватними господарствами населення, які обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами; у виробництві аграрної продукції зайняті переважно особи без належної фахової підготовки, у результаті чого виготовлена у цих господарствах продукція втрачає конкурентні переваги не лише на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку.

3) Низький рівень ефективності вітчизняного АПК порівняно з іншими країнами - загрозливим, з точки зору продовольчої безпеки, можна вважати істотне зниження рентабельності основних видів продукції сільського господарства. Незважаючи на те, що показник виробництва зернових та зернобобових культур на одну особу в Україні перевищує відповідний показник в країнах ЄС, для галузі є характерними надзвичайно низькі показники урожайності зернових - 26 ц/га, цукрових буряків - 248,2 ц/га, картоплі - 128,4 ц/га та продуктивності молочного стада - 3,5 тис. кг [18].

4) Невідповідність структури українського експорту попиту високорозвинутих країн, зокрема ЄС, на сільськогосподарську продукцію. Значні порівняльні переваги на ринках країн ЄС Україна має лише у торгівлі жирами, маслами тваринного і рослинного походження та зерновими культурами [128]. Зважаючи на товарну структуру імпорту сільськогосподарської продукції країнами ЄС, вітчизняним аграрним підприємствам варто нарощувати експортний потенціал у таких галузях, як виробництво м'яса, насіння соняшнику, цукрового буряку, вирощування фруктів, виробництво фруктових та овочевих консервів.

До факторів, що перешкоджають посиленню конкурентоспроможності вітчизняної продукції АПК на зовнішніх ринках, можна віднести наступні [126]:

- недостатність державного цільового фінансування науково-прикладних розробок в аграрному секторі, що зумовлює незадовільну якість насіннєвого та племінного матеріалу, обмежує продуктивність сільськогосподарського виробництва;

- недостатня активність державної політики щодо підтримки родючості ґрунтів, яка спричинює до збільшення частки ґрунтів, які є непридатними для ведення сільського господарства до 20% орних земель;

- занепад вітчизняної машинобудівної галузі та обмеженість фінансових можливостей сільськогосподарських виробників, які зумовили зменшення кількості сільськогосподарської техніки, причому 85% сільськогосподарської техніки є фізично та морально застарілою [138];

- фактичне знищення кооперативних традицій, що призвело до збільшення частки виробництва сільськогосподарської продукції у господарствах населення, тоді, як основою ефективного функціонування аграрного сектора в країнах ЄС є саме кооперативні організації, членами яких є понад 100 млн. осіб, і на яких зайнято 6 млн. найманих працівників;

- низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи, що проявляється у високій вартості банківських кредитів та позик [1], відсутності галузевих кооперативних банків, нерозвиненості в Україні сфери страхування кредитних та виробничих ризиків;

- нерозвиненість інфраструктури АПК, що призводить до збільшення вартості виробництва, значних втрат продукції під час її транспортування та зберігання;

- недостатня гармонізація українських стандартів якості з міжнародними;

- низька капіталізація вітчизняних сільськогосподарських підприємств, яка обмежує їх можливості щодо залучення додаткових коштів для розвитку бізнесу;

- переважно низький рівень спеціалізації функціонуючих господарств - більшість вітчизняних сільськогосподарських підприємств займаються рослинництвом і тваринництвом, виробляючи при цьому 10 ? 20 найменувань продукції. Навіть вузькоспеціалізовані господарства, де в структурі товарної продукції на один з її видів припадає 75% і більше, виробляють їх ще 10 або більше. Фермери країн ЄС обмежуються виробництвом лише двох-трьох видів сільськогосподарської продукції.

Зважаючи на те, що посилення експортного потенціалу вітчизняних підприємств АПК має бути спрямоване на якнайшвидше нарощування виробництва і експорту продукції з найвищою конкурентоспроможністю, доцільним є розрахунок індексу виявлених порівняльних переваг, що розроблений Дослідницьким центром прогнозування і міжнародної інформації та розраховується за наступною формулою [98, с. 139]:

де X_ij^t - експорт товарів сектору країни до групи інших країн, взятих для аналізу;

M_ij^t - імпорт товарів сектору країни з групи інших країн, взятих для аналізу;

X_j^t - загальний експорт країни до групи інших країн, взятих для аналізу;

M_ij^t - загальний імпорт країни з групи інших країн, взятих для аналізу.

За допомогою цієї формули нами було розраховано порівняльні переваги України у міжнародній торгівлі продукцією АПК за 2012 р. згідно класифікаційних груп ТН ЗЕД. Проведені розрахунки дозволили виявити наступні порівняльні переваги України у зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією. За рівнем фактичних порівняльних переваг найбільш конкурентоспроможними на світовому ринку серед основних товарів українського агропродовольчого експорту є соняшникова олія, ячмінь, насіння соняшнику. Дещо менші, але доволі вагомі порівняльні переваги мають яловичина, сухе молоко, вершкове масло та сир.

Рис. 2.2. Виявлені порівняльні переваги окремих видів української агропродовольчої продукції на світовому ринку за 2012 р.

На нашу думку, визначальним напрямом поглиблення міжнародної інтеграції АПК України є залучення в нього прямих іноземних інвестицій. Серед зарубіжних фірм-інвесторів, що розпочали свою діяльність в Україні й досить активно інвестують в агропромисловий комплекс, чимало провідних іноземних компаній і навіть світових лідерів, «Сан Інтербру», «Крафт Якобс Сушар» тощо). Це свідчить про існування зацікавленості в Україні з боку іноземних інвесторів, незважаючи на загальну несприятливу економічну ситуацію, нестабільність і непередбачуваність законодавства, надмірний податковий тиск, низький соціальний капітал, а отже, неготовність або неспроможність більшості українських партнерів дотримуватись договірних зобов'язань тощо.

Станом на 1.01.2013 р. в АПК України було залучено 2,7 млрд дол. США, зокрема у сільське господарство, мисливство і пов'язані з ними послуги - 871,4 млн. дол. США, а у виробництво харчових продуктів та напоїв - 1837,2 млн. дол. США. Зауважимо, що світова фінансова криза не мала такого сильного негативного впливу на обсяги поступлення іноземних інвестицій в АПК, як у інших галузях економіки України. Основними інвесторами в сільське господарство України є фірми Кіпру, Великобританії, США, Німеччини; Данії, Франції та Російської Федерації, а у харчову промисловість - Нідерландів, Кіпру, США, Швеції, Великобританії, Німеччини, Швейцарії та Франції.

До головних факторів, які стримують процес іноземного інвестування в АПК України, слід віднести такі: політичні, соціально-економічні, проблеми галузевого та регіонального характеру.

Рис. 2.3. Динаміка прямих іноземних інвестицій в АПК України

Звернемо увагу, що важливим джерелом залучення іноземного капіталу у вітчизняний АПК є іноземні кредити. Оскільки такі кредити беруться, як правило під гарантії держави, то посилюється проблема їх неповернення. Так, станом на 01.11.12 р. прострочена заборгованість за іноземні кредити, залучені державою та під державні гарантії для придбання іноземної сільськогосподарської техніки, запчастин, засобів захисту рослин, устаткування для цукропереробки та іншого обладнання, соєвого шроту тощо, становила 894,5 млн. дол. США і збільшилася протягом 2012 р. на 57,9 млн. дол. США. Найбільші суми заборгованості перед державним бюджетом по іноземних кредитах мають: концерн «Украгротехсервіс» - 396,7 млн. дол. США, корпорація «Украгропромбіржа» - 152,3 млн. дол. США, асоціація «Земля і люди» - 54,9 млн. дол. США, Українська аграрна біржа - 54 млн. дол. США, СП «Укрінтерцукор» - 46,4 млн. дол. США, ВНО «Птахопром» - 25,1 млн. дол. США, ДАК «Хліб України» - 18,5 млн. дол. США, СП «Корпорація Агродон» - 16,9 млн. дол. США, СП «ДАКО» - 11,4 млн. дол. США. У рахунок погашення заборгованості за іноземні кредити протягом 2012 р. організаціями-позичальниками відшкодовано витрат державного бюджету на суму майже 12 млн. грн [44].

Підсумовуючи зазначимо, що ключовою проблемою удосконалення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних суб'єктів агропромислового комплексу є низька конкурентоздатність їхньої продукції на зовнішньому ринку. Про це свідчать низька ефективність даної галузі порівняно з іншими країнами, невідповідність структури українського експорту попиту країн на сільськогосподарську продукцію, невелика частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів тощо. Значною мірою перешкоджають зміцненню конкурентоспроможності українських підприємств такі чинники, як: низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи, нерозвиненість інфраструктури АПК, недостатня гармонізація українських стандартів якості з міжнародними, недостатність державного цільового фінансування науково-прикладних розробок. З урахуванням існуючих проблем видається доцільною реалізація заходів за такими основними напрямами, як: гармонізація вітчизняних стандартів на сільськогосподарську продукцію згідно стандартів ЄС, налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку, посилення кооперації аграрних підприємств різних форм власності, налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами тощо. Лише таким чином підприємства АПК України зможуть зайняти конкурентоспроможне місце на світовому ринку аграрної продукції та міцно закріпити свої позиції.

2.2 Вплив зарубіжних інституцій на зовнішньоекономічну діяльність вітчизняної агропромислової сфери

Початок XXI століття в світовому господарстві характеризується активізацією глобально еволюційних та трансформаційних тенденцій в розвитку економіки на основі інтеграції країн, регіонів, виробництв, технологій. Весь трансформаційний період становлення незалежності України пов'язаний з визначенням її місця в світовій системі господарювання та в інтеграційних об'єднаннях. В зв'язку з цим ЗЕД України та її АПК привертає до себе підвищену увагу. Як наслідок, виникає необхідність вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності країни, її регіонів, підприємств в напрямку перетворення зовнішньоекономічних зв'язків в активний чинник поглиблення ринкових реформ і включення України в міжнародний розподіл праці та світогосподарські інтеграційні процеси з метою забезпечення в перспективі експортоорієнтованої економіки.

Успішний розвиток ЗЕД АПК можливий лише при проведенні багатовекторної інтеграційної політики, яка базується на активному співробітництві з міжнародними інституціями. Аналізуючи вплив зарубіжних інституцій на обсяги та динаміку ЗЕД АПК України зауважимо, що він проявляється через міжнародне співробітництво сільськогосподарських підприємств з зарубіжними інституціями. Причому така взаємодія відбувається не лише у сфері зовнішньої торгівлі, але й у інвестиційній сфері, міжнародному кредитуванні, участі у міжнародних проектах технічної допомоги.

На нашу думку, найсуттєвіший влив на ЗЕД вітчизняного АПК має членство України в СОТ. У травні 2008 р. Україна набула повноправного членства у СОТ. З цього року аграрний сектор почав функціонувати в новому економічному середовищі, що обумовлено рядом взятих Україною зобов'язань за результатами переговорного процесу. Зокрема:

- дотримуватися розміру середньоарифметичної ставки ввізного мита на рівні зниженого до 10,66% та використовувати мито лише в адвалерному нарахуванні;

- при формуванні пропозиції цукру на ринку враховувати узгоджену щорічну тарифну квоту на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини в обсязі 260 тис. тонн за ставкою ввізного мита у розмірі 2% його митної вартості;

- відмінити нульову ставку ПДВ для українських виробників молока і м'яса;

- не перевищувати річний рівень підтримки сільського господарства за заходами «жовтої скриньки» в обсязі 3,043 млрд. грн., які справляють викривлюючий ефект на торгівлю і виробництво;

- використовувати можливості розширення підтримки галузі за рахунок заходів «зеленої скриньки»;

- не застосовувати експортні субсидії на сільськогосподарські товари та обов'язкові мінімальні ціни на імпортовані товари;

- дотримуватися домовленостей щодо зменшення упродовж встановленого терміну експортного мита на насіння олійних культур, живу худобу і шкіряну сировину.

На думку багатьох дослідників [18; 19; 112; 127], членство України в СОТ сприятиме:

- прискоренню структурних і виробничих трансформацій в аграрному секторі за рахунок вільного доступу до іноземних технологій, ефективного менеджменту та маркетингу;

- стимулюванню вітчизняних виробників до розширення асортименту якісних товарів на продовольчому ринку;

- захисту вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках;

- розширенню експортних поставок та поліпшенню умов торгівлі;

- пожвавленню виробництва в експортоорієнтованих галузях аграрної економіки.

Наголосимо, що членство нашої країни в СОТ принесе не лише позитивні, але й негативні ефекти у сфері економічної діяльності АПК. Згідно з оцінками фахівців Міністерства економіки, галузі АПК отримають різні додаткові ефекти внаслідок приєднання України до СОТ. Результати досліджень свідчать, що найбільшого спаду зазнає харчова промисловість, і у всіх галузях АПК буде зростати конкуренція внаслідок збільшення імпорту відповідних товарів та послуг.

Таблиця 2.2. Можливі наслідки членства в СОТ для галузей АПК та внутрішнього ринку України

В умовах СОТ іноземні компанії будуть намагатися витіснити вітчизняні сільськогосподарські підприємства з окремих ринкових ніш. Вимоги СОТ не допускають прямого втручання держави у процеси конкуренції з іноземними фірмами, що може негативно позначитися на економічному потенціалі вітчизняної агропромислової сфери.

Для оцінки конкурентних позицій вітчизняної сільськогосподарської сфери на регіональному рівні доцільним є здійснення групування областей України за показниками розвитку АПК з використанням методу кластерного аналізу. Для проведення такого аналізу нами було відібрано 24 показників, які характеризують конкурентний потенціал регіонів України у галузях тваринництва, рослинництва, розвитку інфраструктури АПК і забезпечення орними землями [130]. Застосування методу багатовимірного аналізу дозволяє на основі міри близькості розділити багатовимірну сукупність показників, що характеризують конкурентоспроможність з різних боків, на однорідні підмножини - класи, групи, кластери. Незважаючи на існуючу складність та умовність розбиття вихідної множини на групи, критерієм утворення кластерів є мінімізація внутрігрупової та максимізація міжгрупової дисперсії [53, с. 41]. Зазначимо, що теорія кластерного аналізу не встановлює вимог щодо дотримання меж кожної групи, що разом з правом встановлення кількості таких груп належить дослідникові.

На практиці кількість груп найчастіше визначається за таксономічною відстанню між аналізованими параметрами та зовнішнім виглядом побудованого графа, що має назву «дерева поєднань». Кількість сформованих таким чином груп, що залежить від цілей аналізу, переліку включених в аналіз ознак тощо, на практиці визначається шляхом поетапного відкидання ребер побудованого графа-дерева, вершинами якого є об'єкти групування.

Рис. 2.3. Дендрограма поєднань областей України за основними показниками розвитку АПК у 2012 р.

Отримані результати проведенного аналізу свідчать, що області України мають різні рівні конкурентоспроможності у аграрній сфері. При цьому найбільш підготовленими до вступу до СОТ Полтавська, Вінницька, Харківська, Одеська та Дніпропетровська області, а найменші конкурентні переваги у аграрній сфері мають Закарпатська, Івано-Франківська і Чернівецька області. Наявний розрив у рівнях конкурентоспроможності у регіонах не може не відобразитися на ефективності функціонування всього АПК, оскільки експортна політика реалізується через формування цілісної системи заходів, що зорієнтована на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних суб'єктів АПК, регіонів та, у кінцевому результаті, країни.

Таблиця 2.4. Кластери АПК України, сформовані за основними показниками конкурентоспроможності у 2012 р.

На думку Семіва С.Р. [128], найбільш оптимальним шляхом усунення цієї загрози є підвищення конкурентоспроможності підприємств та організацій АПК шляхом запровадження та розвитку нових кооперативних форм інтегрування. При цьому основними формами інтеграції у сільському господарстві повинні стати такі форми господарських утворень, як виробничі, постачальницькі, сервісні, маркетингові, кредитні кооперативи, а також спільні підприємства. Пріоритетними сферами діяльності таких об`єднань мають стати спільна експлуатація сільськогосподарської техніки і використання паливно-мастильної сировини, надання різноманітних послуг, діяльність на локальних ринках продукції АПК, кредитна сфера тощо. У розвинутих країнах Заходу, які є членами СОТ вже на протязі багатьох років, широко практикується державна підтримка та захист таких кооперативних утворень, діяльність яких є суттєвим чинником ефективної діяльності всього АПК та забезпечення продовольчої безпеки держави.

Повноправне членство нашої країни в СОТ передбачає спрощення процедури отримання дозволів на здійснення господарської діяльності, оптимізацію процедури реєстрації господарюючих суб`єктів, сприяння технологічним інноваціям, освітнім та навчальним заходам тощо. Тому сфері АПК сьогодні необхідно посилити саме інноваційну спрямованість своєї діяльності, яка у сучасних умовах є найвизначальнішим фактором економічного зростання всіх галузей економіки. У цьому контексті необхідним є створення технопарків та інноваційних структур інших типів на базі аграрних ВНЗів та наукових установ. Підвищення технічного та технологічного рівня виробництва, практичне освоєння потенційних зарубіжних ринків дозволить суттєво підвищити експортний потенціал АПК і визначити місце експортної спеціалізації системи у міжнародному поділі праці.

Згідно з вимогами СОТ щодо державної підтримки аграрного сектору, Україні необхідно відмовитись від заходів «жовтої скриньки» і збільшувати обсяги фінансування «зеленої скриньки». Збільшення державних видатків на фінансування «зеленої скриньки» матиме насідком покращання рівня життя у сільській місцевості, що неминуче позитивно торкнеться інтересів працівників, які проживають у сільських населених пунктах.

Конкуренція у фінансовому секторі матиме наслідком розширенню спектра послуг та підвищення їх якості, активізації інвестиційної діяльності кооперативних підприємств та організацій. Особливо привабливим позитивом участі України в СОТ для АПК має бути здешевлення кредитних довгострокових ресурсів та поліпшення якості фінансових послуг. Прихід на український ринок філій іноземних банків сприятиме зростанню конкуренції на фінансовому ринку, а відтак і зниженню вартості кредитних ресурсів. Одну із основних проблем АПК - обмежений доступ до фінансових ресурсів - буде значною мірою розв'язано.

Таблиця 2.5. Пріоритети державної підтримки сільського господарства та сільської місцевості згідно класифікації СОТ

Впровадження на підприємствах харчової промисловості міжнародних систем управління безпечністю та якістю харчової продукції є одним із чинників підвищення якості та безпеки продукції АПК та підвищення її конкурентоспроможності. На часі питання оснащення і акредитації державних лабораторій в сфері контролю якості продукції сільського господарства з урахуванням досвіду ЄС. Зважаючи на те, що фінансування таких заходів відноситься до «зеленої скриньки» в класифікації СОТ, необхідно забезпечити адекватне бюджетне наповнення відповідних програм. Сучасні методи контролю мають стати доступними і максимально наближеними до виробників.

Розглянемо детальніше існуючі зв'язки АПК нашої країни із іншими зарубіжним інституціями і проаналізуємо їх вплив на ЗЕД сільського господарства України. Загалом початком еволюції активного співробітництва АПК України з міжнародними інституціями можна вважати 1994 р., коли Україна вступила до Європейської та Середземноморської організації захисту рослин. Сьогодні Україна активно налагоджує співробітництво в галузі сільського господарства з Центральноєвропейською ініціативою, Організацією Чорноморського економічного співробітництва, Міжнародним епізоотичним бюро, Міжнародною конвенцією про захист рослин й іншими. На 32 Сесії Конференції Організації ООН з питань продовольства та сільського господарства 29 листопада 2003 р. Україна стала повноправним членом цієї поважної організації.

На нашу думку, членство в ФАО дозволятиме Україні отримати технічну допомогу ФАО, брати участь у розробці міжнародних стандартів та приєднатися до міжнародних стандартів якості та безпеки продукції агропродовольчого комплексу, інформаційної мережі ФАО, започаткувати проведення спільних з ФАО передінвестиційних досліджень відповідних секторів АПК, впроваджувати системи моніторингу, скористатися можливостями Організації щодо залучення фінансування провідних міжнародних організацій для реалізації пріоритетних проектів у галузі тощо.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та державами його членами. Важливе місце у співробітництві АПК України з іноземними інституціями займає співробітництво з європейськими аграрними інститутами. Співробітництво між Мінагрополітики та Генеральним директоратом Єврокомісії «Сільське господарство та розвиток сільської місцевості» здійснюється в рамках підписаного 18 жовтня 2006 р. Меморандуму про взаєморозуміння для діалогу з аграрних питань, що є складовою реалізації Плану дій Україна - ЄС. На виконання положень Меморандуму двічі на рік проводяться засідання діалогу Україна-ЄС з аграрних питань та засідання Робочих груп, у ході яких розглядаються питання зернового ринку, розвитку ринку біопалива, а також системи використання та захисту географічних позначок, співробітництва у виробничій сфері, зокрема, у м'ясній та молочній галузях промисловості [139].

Актуальним питанням розвитку євроінтеграційного процесу є укладення Нового базового договору між Україною та ЄС на заміну Угоди про партнерство та співробітництво, а також участь у переговорному процесі щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Одним з основних результатів співпраці в рамках Діалогу Україна & ЄС з аграрних питань є отримання доступу України до системи «MARS», яка включає в себе супутникове спостереження, узагальнення та аналіз усіх факторів, які є необхідними для вироблення прогнозу урожайності, розвитку окремих сільськогосподарських культур, стану посівних площ, пасовищ, грунтів.

Одним з пріоритетних напрямів співпраці з Євросоюзом є реалізація численних проектів залучення технічної допомоги, спрямованої на розвиток АПК України. На даний момент діє проект ЄС Тасіс «Виконання Україною зобов'язань щодо реалізації політики добросусідства та членства в СОТ в сільському секторі», який є актуальним для аграрного сектору в контексті членства України в СОТ. Загальною метою проекту є підтримка започаткування Секторального підходу для сільського господарства та розвитку сільської місцевості, реалізації Плану дій Європейської політики добросусідства та ширшої інтеграції у ЄС [113].

Також економістами-науковцями в межах міжнародних проектів, здійснюються дослідження та аналіз існуючих механізмів функціонування українського аграрного ринку. Так зокрема, в рамках «Програми Європейського Союзу «Тасіс» в Україні» спеціалістами був досліджений ринок зернових України. В результаті дослідження були наданні відповідні рекомендації, зокрема була запропонована подальша реструктуризація біржового ринку з метою його більш ефективного функціонування, необхідність впровадження товарних деривативів та механізмів розрахунку за ними, як складових без яких біржовий товарний ринок не може бути економічно ефективним та цілісним [15].

Найбільші масштаби співпраці вітчизняного АПК у сфері отримання кредитів від міжнародних фінансових інституцій спостерігаються з ЄБРР. Так наприклад, у 2012 р. ЄБРР надав компанії UkrFarm Funding Limited 20 млн дол. США кредиту для надання фінансової допомоги 60 українським сільгоспвиробникам, які можуть одержати кредит на до - та після врожайний період, а також на закупівлю техніки. Раніше президент Томас Міров заявляв, що у 2012 р. банк має намір зберегти розміри фінансування проектів в Україні на рівні минулого року - 1,5 млрд. дол. США. Таким чином щороку у використання повертатимуться додатково 57 тис. га орних земель із числа тих, що нині не обробляються [44].

Таким чином, для вітчизняного АПК слід критично оцінити всі наслідки розвитку ЗЕД за умов членства в СОТ під впливом стихійних ринкових регуляторів. Предметом особливої ваги має бути підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора шляхом створення кластерних угрупувань. Запровадження вищезгаданих заходів сприятиме підвищенню ефективності функціонування АПК, оптимізації витрат на фінансову підтримку сектору з боку держави, формуванню здорової конкуренції, а звідси краще використання аграрними підприємствами порівняльних переваг на зовнішньому ринку, що має велике економічне, політичне та соціальне значення. Взаємодія з міжнародними інституціями неминуче впливає на ефективність ЗЕД агропромислової сфери України. Особливо це стосується наслідків вступу України до СОТ, які матимуть значний вплив на конкурентні переваги вітчизняних сільськогосподарських підприємств. Важливим напрямом посилення конкурентних переваг АПК на регіональному рівні є реалізація регіональних програм посилення конкурентоспроможності. Регіони володіють різним рівнем конкурентоспроможності і тому вимагають різних стратегій посилення конкурентних позицій.

3. Механізми розвитку інституційного забезпечення АПК в умовах лібералізації зЕд

3.1 Пріоритети розвитку ЗЕД підприємств АПК в умовах членства України в СОТ

Вступ України до СОТ зумовив зміни у державній підтримці сільськогосподарського виробника, митно-тарифному регулюванні, зовнішній торгівлі України продукцією АПК на світовому ринку та ін. Для торговельної політики України характерною є лібералізація зовнішньої торгівлі. Проте, не дивлячись на наполягання щодо усунення торговельних бар'єрів, більшість розвинених країн вдаються саме до протекціонізму в усіх його формах. Це стосується і митно-тарифного регулювання, і експортних субсидій щодо різних видів продукції. Сучасна державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору. Загалом стратегічна мета розвитку АПК полягає у перетворенні аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави [114, с. 2]. Шляхи її досягнення затверджені Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року, Законом України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року №2982 [75], Законом України «Про державну підтримку сільського господарства» від 24 червня 2004 р. №1877 [58], Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р. №400.

Сільське господарство в силу своєї специфіки взагалі вважається складним для регулювання і реформування. Не випадково галузь виділена в окрему сферу регулювання в рамках СОТ. В Україні аграрна реформа розпочалася із запізненням порівняно з іншими галузями і досі не завершена, що ускладнює ситуацію в галузі. Особливо чутливим у цьому контексті є сфера ЗЕД АПК. Для мінімізації ризиків і створення конкурентоспроможного АПК Україні надано перехідний період в межах п'яти років. Для того щоб уміло ним скористатися, необхідно провести ґрунтовний аналіз ключовий перешкод на шляху становлення ефективного і конкурентоспроможного АПК.

Ставши членом СОТ, Україна в галузі сільського господарства зазнає втрат внаслідок реалізації угод, а низькорентабельні галузі можуть частково втратити ринки збуту в розвинутих країнах. Міжнародна торгівля аграрною продукцією в рамках СОТ регулюється єдиною Угодою про сільське господарство. Цією Угодою передбачено переведення всіх нетарифних бар'єрів щодо імпорту сільськогосподарської продукції в тарифи та визначення їх верхньої межі, поступове зниження імпортних тарифів, а також скорочення внутрішніх та експортних субсидій для сільгосппродукції. Адже вихід на світову торгову арену ускладнюватиме відсутність міжнародної сертифікації на вітчизняних підприємствах: сьогодні її мають лише 3% м'ясопереробних комбінатів.

Здобуття міжнародної сертифікації - непростий і недешевий процес. Наприклад, розробка документації та впровадження на підприємстві сертифіката ISO триває щонайменше 6 місяців. Залежно від розміру виробництва, складності продукції та інших чинників, цей термін може збільшуватися до 1-1,5 років [48]. Інший сертифікат, із яким також знайомі лише одиниці українських товаровиробників, - НАССР. Це система безпеки, яка використовується в харчовій промисловості як гарантія збереження продуктів і визначає систематичний підхід до аналізу обробки продуктів харчування, розпізнавання будь-яких можливих ризиків хімічного, фізичного і біологічного походження та їх контролю. Сертифікація НАССР дає підприємству низку зовнішніх переваг, зокрема, підвищує довіру споживачів, дає змогу експортувати продукцію до інших країн, підвищує конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість [48].

У сільському господарстві Україна погодилася не субсидувати експорт. Також, країна обмежить свою підтримку внутрішнього сільгоспвиробника, що впливає на торгівлю, сумою 3,04 млрд. грн, а також покриття 5% від вартості внутрішнього с/г виробництва [105]. Важливим питанням залишається митне регулювання. В цілому мита встановлені в діапазоні від 0 до 50%, при цьому деякі обмеження включають поетапне скорочення впродовж періоду до 2013 р. Згідно з повідомленням, найвищі тарифи, які Україна може застосувати, - це тарифи на цукор - 50% і соняшникову олію - 30%. Відповідно до тарифних зобов'язань середньоарифметична ставка ввізного мита на сільськогосподарську продукцію зменшиться з 13,84% до 11,16%.

3.2 Механізми розвитку інституцій у системі обслуговування ЗЕД вітчизняних підприємств АПК

В умовах членства України у СОТ механізм державного регулювання потрібно переорієнтувати на принцип справедливої конкуренції, особливо стосовно застосування заходів захисту національного ринку. Фактично державний протекціонізм по відношенню до аграрної економіки повинен виходити із трьох «скриньок» - «зеленої», «блакитної» і «жовтої».В умовах членства в СОТ, враховуючи принцип справедливої конкуренції на усіх ринках, який сповідує дана організація, заходи державної підтримки сільського господарства мають обмежений характер, особливо щодо підтримки цін, пріоритет надається підтримці доходів через цільові виплати на одиницю оброблюваної площі або голову худоби.

Подальше формування ринкового інституціонального середовища вимагає від держави спрямування аграрної політики на забезпечення адаптованих до вітчизняних реалій механізмів взаємодії економічних агентів. В основі цього процесу має бути інституціоналізація соціально-економічних відносин, результативною ознакою якої повинні стати: раціональний розподіл-використання ресурсів аграрної сфери; ринкове ціноутворення на продукцію; функціональна й доступна інфраструктура; підвищення соціальних стандартів життя на селі. Концептуальні засади розвитку інститутів аграрного ринку передбачають удосконалення: інститутів-організацій - сільськогосподарські підприємства, інфраструктура, державні установи; інститутів права - законодавчо-нормативні акти; інститутів-функцій - ринок, конкуренція, праця, власність, ціноутворення.

Першочергової модернізації й функціонального удосконалення потребують такі інститути, як власність, регулювання ринку й підтримка виробників, організація та розміщення виробництва, контрактація й договірні відносини, ціноутворення та інфраструктура, землекористування. Концептуальне бачення розвитку інститутів аграрного ринку ґрунтується на комплексному аналізі й методологічних положеннях, а також оцінці сучасного стану їх організації у системі функціонування аграрної економічної системи як на макро-, так і на мікрорівні. В основу зазначених аспектів інституціонального розвитку необхідно покласти стратегію розвитку базисних і похідних інститутів.

Суть концептуального бачення вирішення інституційних проблем полягає у створенні стабільних умов функціонування економіки й ринку, яке передбачає ефективне поєднання інституцій та інститутів.

У розвитку аграрної економіки питання конкурентоспроможності одне з ключових, особливо в умовах економічної відкритості ринків і потребує невідкладного розгляду. Саме конкурентоспроможність продукції формує підвалини високодохідного сільського господарства. Сільське господарство сучасного періоду становлення ринкової економіки в Україні наслідує широке коло проблем та інституційних змін, які зумовлюють необхідність перебудови поведінкових характеристик експортерів та імпортерів, визначають ефективність виробництва та конкурентоспроможність продукції. Останнє є найбільш актуальним питанням, що необхідно пов'язувати із членством України у СОТ і появою нових викликів, які безперечно вже постали перед національним аграрним виробником. Один з головних - формування конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції.

Лише створення умов для формування високодохідного і конкурентоспроможного виробництва дозволить сподіватися на успіх. Становлення високопродуктивного конкурентоспроможного аграрного сектору і особливо його зовнішньоекономічного сегмента у своїй основі базисно залежить від економічних та соціальних мотивацій, які забезпечують економічний інтерес продукування благ. До фундаментальних аспектів вирішення цієї проблеми належать дохідність і зовнішньоекономічна конкурентоспроможність, адже лише за умови, коли експортер впевнений у отриманні достатніх для відтворення активів доходів, він прагне виробляти товар, а конкурентоспроможність виконує стимулюючу роль. Україна вступила у нову еру економічного розвитку. Першим кроком є входження до СОТ. У сьогоднішньому вигляді зовнішня торгівля агропродуктами не відповідає стандартам, з якими можна було б претендувати на таку можливість, тому потрібно адаптувати середовище господарювання до вимог СОТ та Європейської спільноти. Адже депресивний стан галузі, неконкурентоспроможність продукції, невідповідність аграрного законодавства міжнародним вимогам не дозволяє сподіватися на швидкий успіх.

Роль ціни у формуванні конкурентоспроможності в аграрній економіці одна з визначальних, вона формує мотивацію споживача до купівлі товару або послуги пропонованої виробником, а також спонукає виробника до нарощування потенціалу конкурентоспроможності та відтворювальної здатності виробничої системи. На світовому ринку має місце цінова і нецінова конкуренція, що потрібно враховувати. Для продукції сільського господарства характерні ціновий і якісний аспекти конкурентоспроможності. Пропозиція конкурентоспроможної продукції залежить від рівня затратності виробництва - собівартості продукції. Саме собівартість, що постійно зростає, не дозволяє виробнику самостійно забезпечити ціну пропозиції, нижчу за ціну імпортованого продукту.

Конкурентоспроможність української сільськогосподарської продукції на світовому ринку має переважно ціновий характер, оскільки українські експортні ціни основних видів аграрної продукції значно нижчі від світових. Найчастіше українська продукція експортується як така, що має низький клас за якістю. Сезонний характер виробництва сільськогосподарської продукції дає можливість тим, хто її скуповує, варіювати ціни не на користь виробникам і кінцевим споживачам. У сезонний період спостерігається падіння цін на сільськогосподарську продукцію, що призводить до зменшення прибутків товаровиробників. Низькі доходи стають причиною консервації, технічної і технологічної відсталості виробництва, що в подальшому призводить до втрат конкурентоспроможності [1].

Організація ефективної інституціональної системи аграрного ринку в аспекті регулювання державою і саморегулювання можлива лише за умови чіткого визначення довгострокових та короткострокових цілей; усвідомлення базових принципів регуляторного механізму; вибору дієвих методів і підходів; орієнтація на визначені цілі й ефекти, а також передбачення можливих негативів. Регулювання ЗЕД сільськогосподарських підприємств в частині інституціонального забезпечення повинно враховувати національні особливості, але головний принцип - ефективне поєднання державних і ринкових інститутів. Саме в цьому аспекті потрібно визначитися, обґрунтовуючи методологічну базу реалізації функції інституціональної системи держави і ринку.

У інституційній сфері для зовнішньоекономічної сфери вітчизняного АПК базовими завданнями у короткостроковому періоді вважаємо:

- зниження рівня затратності аграрних виробництв і підвищення цінової конкурентоспроможності та питомої ваги доходів агровиробників у ціні продовольчих товарів;

- формування правових інститутів розбудови ринку землі і завершення аграрної реформи;

- створення професійних і міжнародних об'єднань в аграрній сфері як інститутів захисту прав сільських товаровиробників, зокрема в частині розподілу доходів і розбудови аграрної політики;