Первісно інтеграція мала виключно економічний характер, оскільки держави-члени були не готові поступитися своїм суверенітетом на користь наддержавних інститутів влади. Саме тому національні уряди відкидали ідею інтеграції у політичний та військовій сферах. Однак з часом інтеграційні процеси неминуче стали прямо або опосередковано охоплювати й інші сфери суспільного життя (соціальну сферу, культуру, освіту, охорону здоров'я, молодіжну політику тощо). Це спонукало держави-члени ЄС до створення на основі вказаних Співтовариств Європейського Союзу. Попри очікування, що Європейські співтовариства трансформуються у Європейський Союз, у Маастрихтському договорі була закріплена інша структура відносин між ними. Діяльність Євросоюзу поряд з економічною інтеграцією (так звана І «опора») передбачала також проведення спільної зовнішньої політика та політика безпеки (ІІ «опора»), а також політики в сфері внутрішніх справ та правосуддя (ІІІ «опора»). При цьому Євросоюз не заміняє собою Європейські співтовариства, а функціонує паралельно з ними [8, 115].

Європейців, хоча і не тільки їх, завжди цікавили питання: що таке Європейський Союз, яка його кінцева мета, чи перетвориться він на державу, чи втратять (збережуть) держави, які його утворюють, свій суверенітет? Частково відповіді на ці питання дають установчі договори, які регулюють відносини між Союзом і державами-членами.

Передусім слід зазначити, що виключно держави-члени наділяють Європейський Союз компетенцією для досягнення їх спільних цілей. Відповідно, він може діяти лише в межах цієї компетенції. Союз зобов'язаний дотримуватися правової рівності держав-членів, поважати національну індивідуальність держав-членів, яка властива їх основоположним політичним і конституційним структурам, зокрема в сфері місцевого та регіонального самоврядування. Особливий наголос традиційно робиться на повазі Союзу до здійснення державами-членами їхніх основних функцій, передусім тих, які спрямовані на забезпечення їх територіальної цілісності, підтримання суспільного порядку та охорону національної безпеки.

З іншого боку, відповідно до принципу лояльної (добросовісної) співпраці, як Союз, так і держави-члени повинні проявляти взаємну повагу і сприяння один одному у реалізації завдань, заради яких створено ЄС. Більше того, національні уряди створюють сприятливі умови для виконання Союзом його завдань і утримуються від будь-яких заходів, які здатні поставити під загрозу досягнення цілей Союзу.

Євросоюз - це унікальна організація влади, яка не має аналогів в світі. Держави-члени, які входять до її складу, послідовно наділяють її все новими суверенними правами, які властиві державі, обмежуючи тим самим свій власний суверенітет. Закономірно постає питання, а заради досягнення яких цілей європейські держави вдаються до таких кроків?

Цілі європейської інтеграції історично змінювалися. Однак реалізація мети кожного попереднього установчого договору ставала прологом для постановки і виконання ще більш амбіційних завдань. Така ситуація надала прем'єр-міністру Бельгії Гі Верхофстадт підстав так охарактеризувати розвиток євроінтеграції: «Європейський Союз як велосипед - якщо він не рухається вперед - то падає» [7, 105].

Перші цілі інтеграції були викладені у Договорі про утворення Європейського товариства вугілля та сталі. Метою даного об'єднання було: сприяння економічному розвитку, зростанню зайнятості та підвищенню рівня життя в державах-членах шляхом запровадження спільного ринку. Набутий досвід і досягнуті за більш ніж 50 років результати дозволяють Європейському Союзу ставити перед собою і державами, що його утворюють, значно ширші цілі. Так, Конституція для Європи в якості цілей ЄС визначає:

- сприяння миру, своїм цінностям і добробуту своїх народів;

- надання своїм громадянам простору свободи, безпеки і правосуддя без внутрішніх кордонів, внутрішній ринок з вільною та чесною конкуренцією;

- забезпечення стабільного розвитку Європи на основі збалансованого економічного зростання і стабільності цін, наявність конкурентної соціальної ринкової економіки, яка прагне до забезпечення повної зайнятості та соціального прогресу, а також високий рівень охорони і підвищення якості навколишнього середовища;

- сприяння науково-технічному прогресу;

- боротьбу із соціальною ізоляцією та з дискримінацією, сприяння соціальній справедливості і соціальному захисту, рівності чоловіків і жінок, солідарності поколінь і охороні прав дитини;

- сприяння економічній, соціальній та територіальній згуртованості та солідарності держав-членів;

- повага до багатства свого культурного і мовного різноманіття, піклування про збереження і розвиток європейської культурної спадщини.

У відносинах з рештою світу Союз стверджує і просуває власні цінності та інтереси. Він сприяє миру, безпеці, сталому розвитку планети, солідарності та взаємній повазі народів, вільній та справедливій торгівлі, викорененню бідності та захисту прав людини, зокрема дитини, а також неухильному дотриманню і розвитку міжнародного права, включаючи дотримання принципів Статуту ООН.

Важливо відмітити, що при досягненні проголошених цілей Союз використовує виключно за допомогою належних засобів і в межах компетенції, яка йому надана.

Євросоюз - це не держава, однак це й не звичайна міжнародна організація. Союз - це наднаціональна організація влади, на користь якої держави-члени поступилися частиною свого суверенітету для досягнення спільної мети. Право Союзу під час здійснення наданої йому компетенції володіє верховенством по відношенню до права держав-членів. Виходячи з цього факту, питання визначення території ЄС має принциповий характер.

Територія Союзу - це простір, в межах якого право ЄС має обов'язковий характер. Юридичні кордони ЄС визначені установчими договорами, передусім Договором про Європейське співтовариство (ст. 299). Прийнято вважати, що територія Союзу складається з територій держав-членів. Як наслідок, вона охоплює не тільки територію Європи, але й територію в інших частинах світу, оскільки окремі держави-члени ЄС мають територіальні володіння за межами Європи (Португалія - Азорські острови і Мадейру, Іспанія - Канарські острови, Франція - Реюн'йон, Гвіана, Гваделупа, Мартініка). Крім того, Договір передбачає, що право ЄС також поширюється на окремі європейські території, які хоча й не входять до території відповідної держави-члена, однак останні здійснюють від їх імені зовнішні відносини (наприклад, Гібралтар - Велика Британія).

Разом з тим слід вказати на той факт, що на окремі території та володіння держав-членів право ЄС не розповсюджується (Фарерські острови - Данія) або поширюється частково (Норманські острови та острів Мен - Велика Британія) і, навпаки, деякі «заморські території» держав-членів отримали особливий привілейований статус.

Існують й інші виключення. Окремі держави-члени можуть не брати участь у досягненні окремих цілей Євросоюзу. Відповідно в цій частині право ЄС не є для них обов'язковим. Наприклад, не приймають участь у валютному союзі (не входять в зону «євро») Велика Британія, Данія та Швеція (відмовилися від участі), а також десять держав, які набули членства з 2004 р. (через невідповідність вимогам валютного союзу); Велика Британія та Ірландія свого часу відмовилися від участі у Шенгенській угоді, яка передбачає вільне пересування територією учасників угоди як громадян держав-членів ЄС, так і іноземців.

Розділ 3. Вплив свободи надання послуг ЄС на треті країни

3.1 Договір про ЄП

Європейський Союз не нормує податковий тягар у країнах-членах ЄС. Є держави де податкові ставки вищі або нижчі за ставки нових країні, що вступили в 2004 р. в Євросоюз. В ЄС встановлені мінімальні рівні податку з обороту й акцизних платежів, оскільки в даному випадку при наявності занадто великих розходжень довелося б здійснювати перевірку товарів на границях. Якщо ж країна, будучи членом ЄС, побажає знизити податковий тягар своїх жителів, то для цього є різні можливості як у частині податкових платежів, для яких у ЄС установлені мінімальні розміри (наприклад, податок з обороту, передбачений для продовольчих продуктів, води, високотехнологічних послуг і т. п.), так і в частині окремих галузей оподатковування, не регульованих Європейським Союзом (наприклад, прибутковий і соціальний податок; розмір доходів, не оподатковуваних податками).

Можна виділити кілька загальних напрямків податкової політики, проведених в останнє десятиріччя в європейських країнах і які мають регулюючий характер: по-перше, зниження податкових ставок при одночасному скороченні податкових пільг з метою стимулювання економіки та забезпечення ефективного розподілу ресурсів; по-друге, зменшення прогресивності та перехід до помірковано пропорційного оподатковування доходів; по-третє, підвищення, відповідно до концепції нейтральності, ролі непрямих податків; по-четверте, регулювання зовнішніх ефектів, наприклад, стимулювання споживання екологічно чистіших видів палива; по-п'яте, стимулювання окремих пріоритетних секторів економіки, зокрема, дрібного бізнесу, внутрішньо фірмових досліджень і розробок, а також створення пільгових ощадних схем [16, 21].

Найбільш гострою для європейських країн проблемою є високий рівень безробіття, обумовлений, відповідно до розповсюдженої думки, надмірним податковим тягарем. Відповідно до звіту статистичного агентства Європейського Союзу (Eurostat) загальний податковий тягар у ЄС, обмірюваний у відсотках до ВВП у 25 країнах ЄС у 2001-2002 pp. зменшився з 41,1 % до 40,4 %.

Найбільше співвідношення податків до ВВП у 2002 р. було у Швеції (50,6 %), потім ідуть Данія (48,9 %), Бельгія (46,6 %) і Фінляндія (45,9 %); завершують список Кіпр (32,5 %), Латвія і Мальта (по 31,3 %), Литва (28,8 %) і Ірландія (28,6 %). Податковий тягар зменшився в 16 країнах, найбільше скорочення відбулося в Польщі (на 2,1 %). У 8 країнах воно збільшилося, більше всього -- у Люксембурзі (на 1,2 %) [14, 120].

Але треба робити інші висновки: в Європі в середньому податки становлять близько 40 % ВВП, а рівень безробіття досягає 10 %, при цьому в США і Японії, де податковий тягар не перевищує 30 % ВВП, безробіття майже в два рази нижче.

Зусилля органів ЄС зосередилися на двох головних напрямках: на гармонізації ставок ПДВ і впровадженні акцизних зборів; на уніфікації податків на доходи від цінних паперів і депозитів у банківських установах.

У більшості європейських країн максимальні надходження в бюджет забезпечують особисті прибуткові податки, при цьому в Данії за рахунок цього податку формується більше половини всіх податкових надходжень.

Податки на прибуток корпорацій становлять значно меншу в порівнянні з особистими прибутковими податками частку державних доходів. Старі європейські країни-члени ЄС можна розділити на три групи в залежності від діючих у них систем оподаткування прибутку, які розрізняються за способами оподатковування частки, що розподіляється, і частки, що не розподіляється:

1) у Нідерландах, Швеції, Люксембурзі та Іспанії діє класична система, відповідно до якої частина прибутку, що розподіляється, і частина прибутку, що не розподіляється, обкладаються за єдиною ставкою, що призводить до подвійного оподатковування доходу (ця система також діє в США, Швейцарії, Австралії і Новій Зеландії);

2) у Великій Британії, Франції, Бельгії, Данії, Ірландії, Італії застосовується так звана система умовного нарахування, при якій до всього прибутку застосовується єдина ставка податку, але при виплаті дивідендів сплачена компанією частка податку акціонерам компенсується (нині ця система, яка діє також в Канаді зазнає серйозної критики, оскільки, з одного боку, надає можливості для маніпуляцій з акціями та дивідендами, з іншого боку, створює перешкоди для діяльності ТНК);

3) в Австрії, Фінляндії, Греції вищеназвані частини прибутку обкладаються за різними ставками, аналогічна система використовується в Норвегії та Японії.

ФРН складно віднести до якої-небудь групи, оскільки тут застосовується комбінована система: ставки податку на частини прибутку різні, але при цьому кінцеві акціонери одержують компенсацію при розподілі дивідендів.

У Європейському Союзі встановлено, що розміри пенсій і більшості соціальних видів матеріальної допомоги (по догляду за дитиною, по безробіттю, у зв'язку з нещасливим випадком на виробництві, по інвалідності, у зв'язку з утратою годувальника) повинні складати не менш 40 % від розміру середньої заробітної плати простого робочого чоловічої статі. Але частка надходжень від внесків на соціальне страхування істотно відрізняється по країнах. Вони є основним джерелом доходів бюджетів країн у Франції, ФРН, Іспанії й Австрії. В Данії, навпаки, займають незначне місце і компенсуються надходженнями від податків на доходи.

Значну частину державних доходів у всіх країнах ЄС формують непрямі податки -- ПДВ та акцизи. Цей вид податків домінує в Ірландії та Португалії - що діє у всіх країнах ЄС, є характерною рисою європейських податкових систем.

3 1977 р. у ЄС ПДВ нараховується за єдиною системою, хоча зберігається значна диференціація за кількістю і рівнями ставок. Значно більша розбіжність існує в акцизах, особливо -- на вино та алкогольні напої. Усе це призводить до значних відхилень у цінах на той самий товар у різних країнах, до зловживань і обмеження конкуренції. Виходячи з цього, в Білій книзі (1987 р.) Європейська Комісія запропонувала комплекс заходів для зближення ставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у рамках програми створення єдиного режиму [4, 165].

Процес гармонізації ПДВ і акцизів чітко прослідковується в зменшенні середнього відхилення по непрямих податках у ЄС з 6,2 до 5,0, що перевищує аналогічні показники по Європі в цілому і країнах ОЕСР. Найменші відхилення в зоні євро практично по всіх видах податків, з одного боку, відбивають високий ступінь інтегрування економік цих країн, з іншого боку, дозволяють зробити висновок про те, що процес бюджетної конвергенції, який не має безпосередньо на меті вирівнювання податкових структур, проте робить на них вплив не менший, ніж цілеспрямована гармонізація.

Базовий рівень ПДВ визначений у межах 12-14 %; пільгові ставки встановлені на продукти харчування, ліки і т. д. (4-9 %); підвищені -- на паливо, бензин та алкоголь. Такі рамки були обрані не випадково. Досвід США показує, що відхилення ставок податку на 5 пунктів істотно не впливає на конкуренцію між сусідніми країнами. В умовах ЄС для вільної дії ринкових сил досить обмежити розбіжність ± 2,5 пункти. Наприклад, якщо середня ставка відсотка на будь-який товар становить 16,5 %, то це значить, що в країнах-учасницях одночасно може діяти до п'яти різних податкових ставок.

Так 16 липня 2003 р. після тривалих дискусій Єврокомісія схвалила проект, що дозволяє країнам ЄС знижувати до 5 % ставку ПДВ на широке коло товарів та послуг. Це стосується продуктів харчування, лік, книг, медичних послуг, квитків у кіно і театри, зняття готельних номерів та оплати ресторанних рахунків. Зараз ставки ПДВ на ці товари та послуги в різних країнах ЄС складають 17-21 %. Самим активним ініціатором проекту була Франція, що наполягала на різкому зниженні ПДВ у ресторанному бізнесі для залучення як можна більшої кількості іноземних туристів. За прогнозами експертів, цей проект, спрямований на зріст купівельного попиту і пожвавлення економіки, стане незабаром об'єктом нових суперечок у Раді міністрів ЄС. Зниження ПДВ приводить до великих утрат бюджету. Наприклад, Німеччина стурбована тим, що за прикладом Франції власники її ресторанів теж почнуть вимагати зниження ПДВ у суспільному харчуванні. А це неприйнятно для уряду Німеччини в зв'язку з рівнем бюджетного дефіциту більшим за нормативне значення в 3 %.

У світовій практиці непрямі податки стягуються на підставі двох принципів: принципу країни походження і принципу країни призначення. Перехід з 1997 р. до принципу країни походження в торгівлі продуктами власного виробництва тісно пов'язаний зі скасуванням митного контролю на внутрішніх кордонах Союзу. Це означає, що система переміщення товарів усередині ЄС аналогічна існуючій на території окремої країни. Поняття «експортер-імпортер» у масштабі ЄС було замінено не митним визн-ченням «постачальник-замовник». Угоди з експорту-імпорту між компаніями різних країн-учасниць стали в один ряд з подібними операціями на національному рівні.

На основі аналізу зміни у податкових структурах індустріально розвинутих країн, які відбулися з 1989 p. по 1995 p., можна дійти висновку про зростаючий вплив процесів глобалізації і лібералізації на національну податкову політику. 3 1989 р. практично по всіх групах країн спостерігається зближення податкових структур і по всіх видах податків зменшення середнього відхилення. Результатом вільного переміщення капіталів та конкуренції за інвестиції є зближення рівнів податкових ставок у всіх індустріально розвинутих країнах, що, зрештою, відбивається на структурах податкових надходжень.

Більше порівняно з іншими групами країн в ЄС середнє відхилення по податку на прибуток корпорацій свідчить про необхідність подальшої податкової гармонізації з метою зниження конкуренції між країнами за залучення інвестицій та забезпечення ефективності бюджетної політики.

Можна припустити, що під тиском провідних держав, у яких податкові ставки досить високі (ФРН, Франція), країни Євроленду можуть перейти до практики, аналогічної проведеній раніше відносно ПДВ, тобто встановлення мінімального рівня податкових ставок. Хоча це може стати додатковим бар'єром на шляху приєднання Великої Британії, Швеції і Данії до єдиного валютного союзу.

3.2 Свобода надання послуг в ЄС

Свобода надання послуг є однією із основних свобод, поряд зі свободами руху товарів, капіталів та осіб, передбачених Римським договором 1957р., що реалізовуються завдяки створенню єдиного внутрішнього ринку Єврепейського Союзу.

Базою для регулювання ринку послуг є ст.ст. 56-62 (49-55) ДФЄС та Директива від 12 грудня 2006 р. Остання стала першим нормативним актом «вторинного законодавства» ЄС, що встановив загальні правові засади функціонування ринку послуг. Директива регулює порядок діяльності на внутрішньому ринку ЄС постачальників послуг як на постійній основі, так й в порядку епізодичних операцій, встановлює додаткові гарантії для «одержувачів» послуг, у тому числі для кінцевих споживачів. [1, 178].

Відповідно до ст. 49 Договору про діяльність ЄС свобода ділового заснування дозволяє здійснювати економічну діяльність у певному фіксованому місці на території ЄС упродовж невизначеного строку. Свобода надання послуг згідно зі ст. 56 Договору про діяльність ЄС дозволяє здійснювати економічну діяльність на тимчасовій основі в тій державі-члені ЄС, де суб'єкт підприємницької діяльності, який надає послуги, або особа, яка отримує послуги, не мають місця ділового заснування. [2, 98]

Стаття 56 Договору про діяльність ЄС забороняє національні обмеження щодо надання та отримання послуг громадянами ЄС. Згідно з ЄСП держави-члени зобов'язані усунути будь-які обмеження не тільки «відносно дискримінації щодо національності особи, яка надає послуги, та будь-яких обмежень, які застосовуються однаково щодо громадян власної та інших держав-членів ЄС, але можуть зашкодити свободі надання послуг громадянином іншої держави-члена, в якій він легально надає ці послуги». Держави-члени ЄС можуть обмежити свободу надання послуг виключно з метою захисту публічного інтересу на підставах, ідентичних до обмежень свободи ділового заснування.

ЄСП вирішив проблему класифікації свободи ділового заснування та свободи надання послуг через визнання паралельної дії ст. 49 та ст. 56 Договору про діяльність ЄС. Це означає, що положення Договору про діяльність ЄС про свободу надання послуг діють тільки за умови, якщо суб'єкт підприємницької діяльності ЄС не може користуватися свободою ділового заснування. Наприклад, це стосується ситуації, коли суб'єкт підприємницької діяльності ЄС в'їжджає до держави-члена ЄС не з метою ділового заснування, а для того, щоб здійснювати економічну діяльність тимчасово. Для досягнення цього, суб'єкт підприємницької діяльності ЄС може засновувати офіс та інші інфраструктури в країні перебування, але виключно з метою тимчасового надання послуг. Слід відзначити, що Загальна Програма свободи надання послуг в ЄС поширює цю свободу тільки на тих суб'єктів підприємницької діяльності, що вже мають місце ділового заснування в ЄС [4, 76].

Різниця між свободою ділового заснування та свободою надання послуг полягає в тому, що, коли суб'єкт підприємницької діяльності ЄС здійснює економічну діяльність на території держави-члена ЄС, іншій, ніж держава походження, на тимчасовій основі він користується свободою надання послуг. У разі, коли суб'єкт підприємницької діяльності ЄС проживав в державі-члені ЄС протягом тривалого часу та отримує прибуток від такої діяльності, це буде кваліфіковано, як свобода ділового заснування.

Якщо компанія тільки знаходиться на території ЄС, а інкорпорована в іншій державі, що не є членом ЄС, то для того, щоб користуватися свободою надання послуг у ЄС, така компанія повинна мати «істотний і тривалий зв'язок з економікою держави-члена ЄС, де компанія бажає здійснити свободу надання послуг». Отже, вимога обов'язкового ділового заснування суб'єкта підприємницької діяльності ЄС, що надає послуги тимчасово в країні перебування, є незаконною та суперечить розділу про надання послуг Договору про діяльність ЄС.

Суб'єкт підприємницької діяльності ЄС, який переміщається до держави-члена ЄС з метою надання послуг, має право користуватись ідентичними з працівниками пільгами, зокрема, правом в'їзду та проживання членів родини суб'єкта підприємницької діяльності ЄС протягом строку надання послуг.

Таким чином, свобода надання послуг передбачає, що конкретний суб'єкт підприємницької діяльності вже має місце ділового заснування в тій державі-члені ЄС, де він постійно мешкає чи зареєстрований та постійно здійснює економічну діяльність [5, 187].

Послуги охоплюють досить широку і неоднорідну область економічної діяльності, що вимагає враховувати специфічні особливості різних видів послуг для ефективного правового регулювання. Не дивлячись на досить високий рівень розвитку лібералізації послуг в рамках ЄС, питання реалізації свободи надання послуг не втратили своєї актуальності і правове регулювання в цій області продовжує розвиватися.

3.3 Поглиблення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС

Формування спільного економічного простору України з ЄС шляхом поетапної реалізації чотирьох свобод - вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили, є метою створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС.

Більшість фахівців з міжнародної економіки вважає, що створення ЗВТ дасть поштовх українським реформам, відкриє доступ до внутрішнього ринку ЄС. ЗВТ покращить умови для здійснення інвестицій з країн ЄС в Україну за допомогою створення більш зрозумілих, прозорих і передбачуваних правил. Завдяки заохоченню нової торгівлі вона сприятиме створенню нових зв'язків між підприємствами ЄС і України. Таким чином початок функціонування ЗВТ означатиме перший крок до поглиблення інтеграції України в ЄС.

Економічні розрахунки впливу створення ЗВТ на стан економічного розвитку України показують, що вже в перші роки будуть отримані досить високі макроекономічні показники. Наприклад, очікуване зростання ВВП досягне від 20% до 30%. Повне відкриття для іноземних інвестицій і кращої іноземної практики фінансового та інших ключових секторів, як-от телекомунікацій, збільшить показник річного зростання на 1,5% порівняно з економіками із закритими та несформованими ринками [1, 189].

Про початок офіційних переговорів між сторонами було оголошено відразу після того, як Україною були виконані вимоги, необхідні для приєднання до СОТ. При цьому не було визначено тривалості перемов між Україною та ЄС, адже угода має бути усесторонньою та глибокою. Тому фахівці-економісти вважають, що робота триватиме до повного досягнення цілей, які вона переслідує, а процес переговорів буде складним.

Крім того, зараз ЄС знову висуває додаткові вимоги до України щодо формування ЗВТ, що може свідчити про невизначеність Євросоюзу щодо переходу на новий рівень інтеграції з Україною. Але з іншого боку така позиція ЄС стимулює українське суспільство до активнішої роботи задля розвитку економіки країни. Зараз ЄС акцентує увагу на двох питаннях: прискоренні економічних реформ в Україні та перспективах і можливих наслідках створення зони вільної торгівлі для обох сторін.

У ході вирішення першого питання розглядаються дії України щодо подальшої лібералізації торгівлі. Завдання є досить актуальним, адже Україна ще не завершила процес лібералізації відповідно до вимог СОТ. З іншого боку, більш глибока лібералізація може потребувати додаткового часу, що затягне процес утворення ЗВТ. Виконання цього завдання потребує дотримання вимог режиму найбільшого сприяння, здійснення митної оцінки, дотримання формальностей проведення експорту та імпорту, пом'якшення наслідків кількісних обмежень на імпорт.

Для розв'язання другого питання вивчаються фактори, що мають безпосередній стосунок до утворення зони вільної торгівлі. Проблема полягає в високоякісному прогнозуванні економічних і соціальних наслідків створення зони вільної торгівлі між Україною і країнами ЄС [2, 97].

Фахівці виділяють кілька аспектів, які визначають можливість впровадження вільної торгівлі між Україною та ЄС:

1. Адміністративна спроможність видавати закони та здійснювати необхідні економічні кроки. На сьогодні адміністративна спроможність України в державному секторі досить слабка, проте в контексті вільної торгівлі є важлива відмінність між тими заходами, що є чистими кроками щодо лібералізації, і тими, що передбачають складні регуляторні дії.

Існування в плані дій питання про "просто вільну торгівлю" насправді полегшить вирішення завдання з врегулювання митних зборів (хоча потреба у відповідному митному регулюванні й не зникне), скорочення або скасування вимог щодо ліцензування в разі започаткування діяльності у секторах послуг та руху капіталу. З іншого боку, план дій з питань поглибленої вільної торгівлі в процесі узгодження з правилами ЄС потребуватиме серйозних інституційних реформ.

2. Імовірність застосування стратегії реформ. Практика проходження через парламент важливих складників економічної реформи, яка мала місце до сих пір, не дає підстав очікувати, що парламентарі будуть здатні заново диверсифікувати економіку.

3. Конкурентоспроможність економіки і можливості процвітання за умов відкритого ринку. Україна з об'єктивних і суб'єктивних причин зволікає зі структурним пристосуванням своєї економіки до умов конкуренції на світовому ринку. Тут намітилися негативні тенденції, викликані зниженням попиту на експортну продукцію металургії та підвищенням цін на імпортовані енергоносії. Підвищення цін на енергоносії до рівня світових ринків ще більше загострює для України питання про прискорення розвитку енергозберігаючої та конкурентоспроможної економіки. Це потребуватиме швидкого інноваційно-інвестиційного зростання у багатьох галузях промисловості та секторі послуг.

4. Освітній рівень робочої сили щодо розвиненої ринкової економіки. Усі постсоціалістичні держави Європи досягли високих стандартів освіти. Міжнародні дослідження свідчать: рівень досягнень в освіті і серед нових членів ЄС, і в Україні справді вищий за рівень західноєвропейських країн. Здатність пристосовуватися до нових технологій теж висока [2, 187].

Одразу після вступу України до СОТ подальший рух до найпростіших форм вільної торгівлі з ЄС на думку експертів є цілком виправданим, оскільки в середньому тарифи, пов'язані зі вступом до СОТ, є порівняно низькими, а правила цієї організації виключають обмеження через квоти як загальний принцип. Крім того, найпростіша ЗВТ додасть до вже виконаних Україною вимог СОТ тільки рух до нульових тарифів на торгівлю товарами, проте за можливих винятків, таких як сільське господарство.

Більші вигоди від співпраці можна чекати за умови поглибленої інтеграції України та ЄС, зокрема через підписання угоди про поглиблену зону вільної торгівлі (так звану "ЗВТ плюс"). Вона передбачає ширше охоплення секторів економіки та скасування не лише митних тарифів, але і суттєве зменшення нетарифних бар'єрів торгівлі. Скасування нетарифних бар'єрів вимагатиме адаптації українського законодавства, а також адміністративних та регуляторних процедур до законодавства та процедур ЄС. Хоча впровадження такої форми інтеграції може бути пов'язане із значними витратами, саме така поглиблена інтеграція принесе більше користі для України, адже стане стимулом до запровадження глибоких внутрішніх реформ.

Поглиблена вільна торгівля могла б у принципі включати такі складники:

- підтримка реформи митної служби (незадовільне функціонування митної служби створює значні перешкоди для торгівлі);

- узгодження і взаємне визнання стандартів, що зменшує нетарифні бар'єри у торгівлі;

- прийняття стандартів щодо сільськогосподарських продуктів (це може зменшити бар'єри для торгівлі, сприяти розвитку внутрішнього сільськогосподарського ринку);

- усунення обмежень для мобільності капіталу та відкриття українського ринку фінансових послуг;

- ефективніше впровадження конкурентної політики - наближення до стандартів ЄС;

- підтримка впровадження вищих стандартів корпоративного управління;

- супровідна політика, що включає технічну допомогу, інвестиції в інфраструктуру [3, 198].

Наразі існують ознаки того, що "ЗВТ плюс" могла б дати важливі переваги і від вищого ступеня лібералізації, і від проведення внутрішніх регуляторних реформ у головних секторах економіки. Зменшення тарифів на імпорт за найпростішої ЗВТ не призведе до відчутного зростання доходів і поліпшення добробуту, хоча зміни у структурі торгівлі будуть великими.

Однак поглиблена вільна торгівля може підвищити економічний добробут на 4-7%, як свідчать статичні розрахунки. Якщо врахувати також і динамічні впливи, то поліпшення добробуту з часом може подвоїтися чи потроїтися. Окрім того, зменшення вартості капіталу може ще на 4-5% підняти показник зростання добробуту населення. Український експорт до країн ЄС може подвоїтися, що означатиме покращання умов для українських підприємців.

Експорт з ЄС до України також може суттєво зрости [3]. Експерти відзначають, що створення ЗВТ між Україною та ЄС сприятиме здешевленню продукції ЄС для українських споживачів і підприємств, що планують імпортувати проміжні товари. Україна має великий потенціал як експортер аграрної продукції та промислових товарів, а ЄС стане для України найбільшим ринком для обох цих категорій. Залучення більших обсягів іноземних інвестицій теж має стати важливою частиною економічного розвитку України, особливо у плані розбудови потужної сфери послуг.

Реалізація положень про вільну торгівлю потребуватиме витрат як з державного бюджету, так і коштів українського бізнесу. Насамперед, це витрати на гармонізацію українського законодавства з Acquis communautaire (спільна нормативна база ЄС) та на розбудову ринкової інфраструктури.

Угода про вільну торгівлю зменшить витрати на імпорт з ЄС для українських підприємств і споживачів, а також сприятиме доступу України до єдиного ринку ЄС. Також угода про вільну торгівлю буде частиною ширшої політики Євросоюзу, направленої на створення стабільного і процвітаючого європейського кола сусідів за допомогою поглиблення економічних зв'язків.

Висновки

Чотири свободи - термін, використовуваний в рамках європейської економічної інтеграції. Витоки цього терміну йдуть до Римського договору 1957 року. Про заснування Європейського економічного співтовариства. Виник на більш пізній ступені поняття Єдиного економічного простору, розвиваючи положення Римського договору, має на увазі рух в бік створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, людського і фінансового капіталу.

Розвиток між країнами-учасницями спільного ринку (згодом переіменованнного в єдиний ринок), а також створення митного союзу були двома з основних цілей створення Європейського економічного співтовариства. При цьому, якщо митний союз передбачає заборону будь-яких мит в торгових відносинах між державами-членами і формування спільного митного тарифу по відношенню до третіх країн, то загальний ринок поширює ці принципи і на інші перешкоди конкуренції та взаємодії економік країн союзу, гарантуючи так звані чотири свободи: свободу руху товарів, свободу руху осіб, свободу руху послуг і свободу руху капіталу. Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія і Швейцарія входять до спільного ринку, але не в митний союз.

Свобода руху капіталу має на увазі не тільки можливість безперешкодних платежів і переказів через кордони, а й покупку нерухомості, акцій компаній та інвестування між країнами. До прийняття рішення про формування економічного і валютного союзу розвиток положень про свободу капіталу йшов повільно. Свобода пересування капіталу діє також і на відносини між країнами-учасниками ЄС та третіми країнами.

Свобода руху осіб означає, що громадянин Євросоюзу може безперешкодно переміщатися між країнами союзу з метою проживання (у тому числі і щодо виходу на пенсію), роботи та навчання. Забезпечення цих можливостей включає спрощення формальностей при переїзді і взаємне визнання професійних кваліфікацій.

Свобода руху послуг і свобода установи дозволяє особам, які займаються самостійною економічною діяльністю, вільно переміщатися між країнами союзу і займатися цією діяльністю на постійній чи на тимчасовій основі. Незважаючи на те, що послуги представляють 70% ВВП і робочих місць в більшості держав-членів, законодавство щодо цієї свободи не настільки розвинене, як галузі інших встановлюються свобод. Ця прогалина була недавно заповнена прийняттям директиви про послуги на внутрішньому ринку з метою зняття обмежень між країнами з надання послуг.

Список використаних джерел

європейський союз внутрішній ринок

1. Барінгольц О. Інтеграція України до Європейського економічного простору // Вісник КНТЕУ. - 2008. - №3.

2. Бессараб В. Структурні реформи в окремих секторах економіки а контексті інтеграції // Україна на шляху європейської інтеграції. Науково-практичний збірник матеріалів. - К.: Мінекономіки України, CDG, 2006.

3. Богиня Д., Волинський Г. Структурна перебудова економіки в умовах глобалізації та інформатизації // Економіка України. - 2003. - № 7.

4. Будкін В. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським союзом та Україною // Економіка України. - 2007.

5. Вовчак В., Висоцький К., Літошенко Н., Дубінчак О. Україна на шляху до ЄС. Передумови інтеграції: загальні питання // Україна на шляху європейської інтеграції. Науково-практичний збірник матеріалів. - К.: Мінекономіки України, CDG, 2007. 6. Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності. - К.: Деміург, 2008.

7. Губський Б. Європейський вектор інтеграційної політики України // Економіка України. - 2007.

8. Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2008.

9. Договір про функціонування Європейського Союзу

10. Европейский союз: Справочник - путеводитель / Под ред. О.В. Буториной, Ю.А. Борко, И.Д. Иванова. - 2-е изд. - М.: Издат. Дом «Деловая литература», 2008.

11. Зінчук В. «Нова» Європа борозни не зіпсує? // Високий Замок, 15.07.2009. Електронна стаття з серверу http://www.wz.lvіv.ua.

12. Копачовець Н., Гончарові Н., Гаркуша М., Капленко О., Шаповалові Л. Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС - новий етап взаємовідносин між Україною та Європейським Співтовариством // Україна на шляху європейської інтеграції. Науково-практичний збірник матеріалів. - К.: Мінекономіки України, CDG, 2007.

13. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи

14. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2009.

16. Пашков М., Чалий В. Україна і розширення ЄС: проблеми, наслідки, перспективи // http://www.uceps.org/ua/prіnt/139

17. Право ЄС. Особлива частина: Навч. пос./ За ред. М.Р. Аракеляна, О.К. Вишнякова.. - К.: Істина, 2010.

18. Право ЄС: навч.пос./за редакцією Р.А. Петрова. - 4-те видання.-К.: Істина, 2011.

19. Підліснюк В. Функціональний аналіз наслідків транскордонного руху капіталів: макроекономічний аспект // Збірник наукових праць. Вип. 27 / Відп. ред. В.Є.Новицький. - Київ: ІСЕМВ НАН України, 2009.

20. Полякова О. Актуальні проблеми формування відкритої економіки України // Збірник праць вчених. Вип. 14. - Відп. ред. В.Є.Новицький. - Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2008.

21. Попова Ю. Функціональна роль міжнародної торгівлі в умовах ринкової трансформації // Збірник наукових праць. Вип. 34 / Відп. ред. В.Є.Новицький. - Київ: ІСЕМВ НАН України, 2008.

22. Сідоров Г. Інноваційна діяльність та її впровадження в Україні // Збірник наукових праць. Вип. 36 / Відп. ред. В.Є.Новицький. - Київ: ІСЕМВ НАН України, 2009.

23. Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки "Шляхом європейської інтеграції" / Авт. Колектив: А.С.Гальчинський, В.М.Геєць та ін. -К.:ІВЦ Держкомстату України, 2004. -416 с.

24. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2009.

Размещено на Allbest.ru