Активна політика зайнятості Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Активна політика зайнятості Європейського Союзу

Сферу зайнятості можна розглядати як своєрідний лакмусовий папірець, який характеризує загальне макроекономічне становище країни, структуру її національної економіки, рівень розвитку ринкових форм господарювання, інституційне забезпечення соціально-трудових відносин, рівень підприємницької активності населення тощо. Недосконалість структури зайнятості, низька продуктивність праці в Україні є одночасно і наслідком глибокої економічної кризи, і одною з перешкод на шляху до її подолання. Високий рівень неформальної зайнятості, відсутність дієвих механізмів запобігання неофіційному працевлаштуванню, що мають місце на даний час, негативно впливають на вітчизняний ринок праці, суттєво знижують надходження до пенсійного фонду та обмежують можливості фінансування соціальних програм, у тому числі і тих, які могли б спрямовуватися на підвищення конкурентоспроможності трудових ресурсів.

Дана проблема потребує першочергового вирішення, оскільки без цього існує ймовірність, що на європейському ринку праці Україна залишатиметься постачальником низькооплачуваної робочої сили.

Процес інтеграції з Європейським Союзом вимагає від України здійснення широкого спектру реформ, у тому числі й у сфері трудових відносин. Обов'язковою умовою формування передумов для економічного зростання є подолання проблем високого рівня безробіття (явного та прихованого) та низькопродуктивної зайнятості значної частини населення, які є характерними для України на даний час. З цієї причини все більшої значимості набувають дослідження міжнародного досвіду у сфері забезпечення продуктивної зайнятості населення.

Регулювання спільного європейського ринку праці не носить жорсткого характеру: кожна країна здійснює власні програми зайнятості, на рівні ЄС здійснюється їх координація, вироблення загальноєвропейської стратегії зайнятості та допомога окремим країнам, що недостатньо просуваються на шляху виконання стратегії. Також на спільному європейському рівні чітко визначені мінімальні трудові права та гарантії найманим працівникам [3, с. 71]. Це питання також є актуальним для України, оскільки тіньовий ринок праці, частка якого є досить значною, створює можливості для зловживання роботодавцями своїм становищем на ринку праці, більш вигідним, ніж у найманих працівників.

Слід зазначити, що протягом останніх років у розвинутих країнах світу пріоритетного значення набуває активна політика зайнятості, спрямована не на подолання безробіття шляхом забезпечення будьякими робочими місцями осіб, зареєстрованих як безробітні, а на вдосконалення якісних характеристик працездатного населення, що сприяє зростанню продуктивності зайнятості населення. В кожній європейській країні на сьогодні розроблені та застосовуються різні види та моделі політики зайнятості, однак спільною їх рисою є визнання пріоритетності інвестицій у розвиток конкурентоспроможності трудового потенціалу замість витрат на допомогу безробітному населенню. Тому активну політику зайнятості доцільно трактувати як систему інституційних, правових та економічних інструментів впливу на рівень економічної активності населення, його мотивацію до праці, а також на мобільність та конкурентоспроможність працівників.

Ситуація на ринку праці ЄС на даний час є складною, а рівень зайнятості населення у віці від 20 до 64 років у 2013 році становив 68,3%, що нижче, ніж у попередні роки. Тому проблема вдосконалення механізму управління зайнятістю населення є актуальною і для країн Європи.

Варто зазначити, що для країн-членів ЄС характерними є значні відмінності у рівні зайнятості населення віком 20-64 роки [8]. У 2013 році даний показник коливався від 77,2% у Швеції до 43,3% у Греції (рис. 1). Також найвищий рівень зайнятості спостерігається у тих країнах Європи, які не є членами ЄС: в Ісландії - 79,5%, Норвегії - 77,1%, Швейцарії - 76,6%.

На основі відмінностей у рівні зайнятості населення країни ЄС можна умовно поділити на три групи. До першої з них доцільно віднести країни з високим (вище 70%) рівнем зайнятості - Швецію, Данію, Німеччину, Фінляндію, Нідерланди, Австрію та Естонію. Для даних країн характерним є високий рівень розвитку інфраструктури ринку праці, можливості поєднувати трудову діяльність з професійним навчанням, що позитивно впливає на рівень зайнятості молоді, особливий трудовий менталітет.

Другу групу формують країни з середнім рівнем зайнятості населення віком 20-64 роки (не нижче 60%) - Великобританія, Франція, Литва, Латвія, Чехія та ін. Ці країни мають конкурентоспроможну економіку, збалансований розвиток різних галузей національного господарства, також їм притаманна висока ступінь інтегрованості в єдиний економічний простір, як європейський, так і світовий.

Щодо третьої групи країн, рівень зайнятості населення яких нижче 60%, то сюди входять переважно нові члени ЄС та так звані постсоціалістичні держави

- Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, а також країни Південної Європи - Італія, Іспанія, Греція, Хорватія, Мальта. Низький рівень зайнятості, який має місце в цих країнах, детермінується великою кількістю чинників, серед яких можна назвати:

економічні (недосконала галузева структура економіки, недостатня інвестиційна активність, недоліки функціонування фінансової системи);

політичні (спадок соціалістичного режиму, корупція, «тінізація» соціально-трудових відносин);

психологічні або ментальні, пов'язані з рівнем самосвідомості працездатного населення, його економічною активністю, потребами у самореалізації у професійній сфері. Дана група чинників за ступенем впливу на рівень зайнятості не поступається економічним чи політичним чинникам, хоча часто дослідженню ментальної складової соціальнотрудового потенціалу не приділяється достатньо уваги.

На думку Бурлай Т.В., можна виокремити такі основні проблеми у сфері зайнятості новоінтегрованих країн Євросоюзу - слабка конвергенція ринків праці «старих» і «нових» членів ЄС; - високий загальний рівень безробіття та збільшення його тривалості; - надвисокий рівень безробіття серед молоді; - висока зайнятість у неформальному секторі економіки; - старіння робочої сили та підвищення пенсійного віку; - інтенсивна трудова міграція.

Отже, можна стверджувати, що для України, яка тільки почала шлях до євроінтеграції, та для новоінтегрованих країн ЄС притаманні спільні проблеми у сфері зайнятості. Зокрема, для більшості регіонів України характерний високий рівень безробіття, реальні показники якого, як правило, суттєво відрізняються від офіційно зареєстрованого. Вікова структура безробітного населення подібна до тої, що має місце у країнах ЄС з нижчим рівнем економічного розвитку. Зокрема, у 2013 році в Україні кількість безробітних становила 1576,5 тис. осіб, з них 655,8 тисяч (або 41,6%) складали особи у віці до 30 років.

Також Україні притаманний високий рівень зайнятості у неформальному секторі економіки - переважно в особистих селянських господарствах, в торгівлі та побутовому обслуговуванні населення, тобто у сферах з низькою продуктивністю праці та незначною доданою вартістю. Згідно зі статистичними даними, у першому півріччі 2014 р. нараховувалося 4578,7 тис. неформально зайнятого населення, що становило 24,8% від загальної кількості зайнятих. Причому в міських поселеннях даний показник складав 17,2%, тоді як у сільській місцевості - 42,9% зайняті саме у неформальному секторі економіки.

Варто зазначити, що високий рівень зайнятості в неформальному секторі економіки є спільною проблемою усіх постсоціалістичних держав - як нових членів ЄС, так і тих, які не входять до даного інтеграційного утворення. Окрім тіньової економіки, неформальній зайнятості в постсоціалістичних країнах ЄС сприяють порівняно слабкий інституційний розвиток національних ринків праці, значні потоки трудової міграції, в тому числі неофіційної, та недостатній контроль за дотриманням вимог щодо офіційного працевлаштування - як працівниками, так і роботодавцями [1, c. 79].

В Україні вирішенню даної проблеми може сприяти політика стимулювання малого бізнесу та створення механізмів перетворення непродуктивної «тіньової» зайнятості у неформальному секторі економіки у ефективне підприємництво, орієнтоване на інновації. Особливого значення при цьому набуває активізація так званого «молодіжного підприємництва», що є вкрай актуальним інструментом вирішення проблеми високого рівня безробіття серед молоді.

Аналіз діяльності державної служби зайнятості в Україні дає підстави стверджувати, що переважно акцент в її роботі робиться на пасивних заходах регулювання зайнятості - реєстрації та обліку безробітних, виплаті матеріальної допомоги по безробіттю, наданні інформації про вакансії. Такі функції служб зайнятості в Україні є традиційними. Поряд з цим у їх роботі останнім часом спостерігаються певні нові тенденції - активізація профорієнтаційних заходів, налагодження зв'язків з громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування щодо створення нових робочих місць, а також посилення роботи з молоддю, включаючи заходи з виявлення та розвитку підприємницьких здібностей.

Слід зазначити, що у країнах ЄС одним з напрямків розвитку конкурентоспроможності соціально-трудового потенціалу є підвищення підприємницької активності молодих працездатних осіб. Це пов'язано з тим, що молодь традиційно краще сприймає нововведення, ніж старше покоління, легше навчається і, відповідно, може досягнути позитивних результатів в організації власної справи за порівняно короткий проміжок часу, але тільки за наявності певної фінансово-консультаційної підтримки.

У багатьох західних країнах уже протягом кількох десятиліть успішно застосовується практика стимулювання молодих осіб до заснування власної справи. В основі механізмів такого стимулювання лежить пільгове оподаткування діяльності або повне звільнення від податкових платежів підприємців-початківців на певний час (від одного до трьох років), а також консультаційна та юридична підтримка процесу започаткування власної справи. При цьому увага акцентується саме на молодих підприємцях, які мають потенціал до навчання, до творчої та інноваційної активності, до саморозвитку і т.д. Як приклад можна навести Великобританію, де в рамках реалізації політики М. Тетчер щодо подолання економічної кризи початку 80-их та структурної перебудови економіки відбувалося комплексне стимулювання малого бізнесу. Особлива увага з боку органів державної влади приділялася сприянню та створенню умов для розвитку молодіжного підприємництва, зокрема успішно реалізовувалася на практиці програма «Молоді підприємці». Щодо вітчизняних реалій, то в законодавстві України на даний час немає ні чіткого формулювання поняття «молодий підприємець», яке давало б правові підстави для організаційної та економічної підтримки таких осіб, ні прописаних механізмів забезпечення молоді, яка має намір започаткувати власну справу, фінансовими ресурсами, тобто так званим «стартовим капіталом, відсутність якого є одною з головних причин, що гальмують розвиток підприємництва. Певні кроки щодо організації фінансової та консультаційної підтримки молоді, яка започатковує власну справу, здійснювалися, зокрема, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», був створений спеціальний фонд, з якого здійснювалися виплати одноразової допомоги для організації безробітними власного бізнесу. Однак на сьогоднішній день внаслідок надскладних економічних та політичних обставин фінансування даних програм, очевидно, буде згорнуто.

Враховуючи, що для України характерні значні диспропорції у рівні зайнятості та у кількості вільних робочих місць між великими містами та невеликими та сільською місцевістю, важливо надати можливість молодим людям започатковувати підприємництво у невеликих містах та селах, тим самим створюючи нові робочі місця та розвиваючи регіональний бізнес. Серед зайнятих у неформальному секторі економіки значну частку становлять особи, які самостійно ведуть певну господарську діяльність, не реєструючись при цьому як фізична особа-підприємець. Дану проблему неможливо вирішити без активної участі держави у формуванні механізмів підтримки підприємництва.

Проблема обґрунтування засад реалізації активної політики зайнятості в подальшому, в міру входження економіки України у загальноєвропейські економічні процеси, набуватиме все гострішої актуальності. Перспективами подальших досліджень у даному напрямку мають стати питання щодо обґрунтування механізмів максимального сприяння підприємницькій активності населення, особливо молоді, зростання ролі малого бізнесу, підвищення продуктивності праці, детінізації соціально-трудових відносин. Важливим також є теоретичне обґрунтування напрямків та інструментів фінансової підтримки підприємництва в Україні, стимулювання молодіжного підприємництва, адаптація політики зайнятості до теперішніх кризових умов. Необхідними є також дослідження напрямків оптимізації процесів трудової міграції населення з метою мінімізації втрат соціально-трудового потенціалу країни.

Список використаних джерел

ринок праця безробіття економічний

1. Бурлай Т.В. Актуальні проблеми зайнятості в новоінтегрованих країнах ЄС: уроки для України / Т. Бурлай // Економіка і прогнозування. - 2012. - №2. - С. 71-85.

2. Гургула О.М. Зарубіжний досвід регулювання зайнятості населення та можливості його використання в Україні / О. Гургула // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Економічні науки» Випуск 6. Частина 4. - 2014. - С. 121-124.

3. Кузьменко Л.В. Конвергенція ринку праці в країнах ЄС / Л. Кузьменко // Наукові праці: Науково - Серія Економіка. Випуск 2 (4). Частина 1 149 методичний журнал. - Вип. 202. Том 2014. Державне управління. - 2013. - С. 70-74.

4. Терюханова І. Програми підтримки самостійної зайнятості та підприємницької діяльності в зарубіжних країнах / І. Терюханова // Україна: аспекти праці. - 2001. - №2. - С. 41-45.

5. Чвертко Л.А. Неформальна зайнятість у формуванні приватного сектору економіки / Л.А. Чвертко // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. пр. - Київ, 2004. - Вип. №1. - С. 107-110.

6. Шкіндюк І. Зарубіжний досвід вирішення проблем зайнятості і перспективи його застосування в Україні / І. Шкіндюк // Ефективність державного управління. Збірник наукових праць. - 2009. Вип. 21. - С. 151-158.

7. Якість трудового потенціалу та управління трудовою сферою в Україні: соціальна експертиза: Монографія / О.І. Амоша, О.Ф. Новікова, В.П. Антонюк, Л.В. Шаульська та ін. / НАН України. Ін-т економіки промисловості. - Донецьк, 2006. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru