Світовий фінансовий ринок: структура, динаміка, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності підприємств

КУРСОВА РАБОТА

з дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

Тема: «Світовий фінансовий ринок: структура, динаміка, перспективи».

Донецьк 2011 г.

Вступ

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є інтенсивний розвиток процесу залучення національних економік до світогосподарської системи, посилення ступеню їх взаємозалежності. Зростання взаємозалежності країн, інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами й капіталом спричиняє нові тенденції у сфері фінансових відносин, утворення фондового ринку.

Сьогодні актуальним завданням є не лише пошук джерел фінансування національної економіки, а й обґрунтування системи методів та інструментів, які сприятимуть ефективній віддачі залучених коштів за рахунок інтеграції світового та вітчизняного фондового ринку.

В економічній літературі велика увага приділяється розгляду проблем формування світового фондового ринку. Вагомий внесок у дослідження зазначених питань зробили такі вітчизняні і зарубіжні науковці: В.Губський, О. Динесенко, Ю. Джонсон, Д. Сорос, В. Загорський, О. Лапко, З. Луцишин, Д. Михайлов, О. Мозговий, Є. Найман, О. Сухацька та А. Філепенко, О.Шаров та інші. Зокрема, ними розробляється проблеми щодо залучення коштів у національну економіку за допомогою інструментів фондового ринку. Водночас триває дослідження процесу інтеграції України до світового ринку капіталу та формування механізму використання інструментів ринку цінних паперів для створення передумов інтеграції національної економіки до світового господарства.

Становлення ефективної ринкової економіки України багато в чому залежить від цілеспрямованого розвитку національного фінансового ринку. Йдеться про залучення у сферу фінансового обігу різних видів цінних паперів, інституалізація та структурне забезпечення інвестиційних процесів, а й прооптимізації структури фінансового ринку, ефективність діяльності його учасників.

Фінансовий ринок посідає важливе місце в економіці держави насамперед та за силою впливу на інші ринки та економічні системи в цілому. Адже фінансова діяльність будь-якої підприємницької структури нерозривно пов'язана з функціонуванням фінансового ринку, розвитком його видів і сегментів, станом кон'юнктури.

Мета даної роботи - аналіз світового фінансового ринку, а також форм і методів співробітництва та використання закордонного досвіду щодо подолання економічних криз.

На сьогодні трансформаційна економіка країни потребує здійснення ефективних економічних реформ та стабільного економічного зростання. Упровадження завдань економічної політики неможливе без значних капіталовкладень, мобілізація яких на сучасному етапі здійснюється лише за рахунок внутрішніх та зовнішніх запозичень. Саме тому в Україні необхідно розробляти принципово нові підходи до розв'язання проблем публічних фінансів, використовуючи при цьому позитивний досвід зарубіжних країн з розвиненою ринковою економікою.



1. Світовий фінансовий ринок як елемент економіки

1.1 Особливості функціонування та структура міжнародного фінансового ринку

Ринки світової економіки можна поділити на:

ринки матеріальних (реальних) активів - нафта, газ, пшениця тощо;

ринок фінансових активів (фінансовий ринок).

Фінансовий ринок - це система економічних і правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів. Суб'єктами будь-якого фінансового ринку є:

учасники ринку:

держави;

юридичні та фізичні особи, які бажають придбати в користування вільні фінансові ресурси;

юридичні та фізичні особи, які потребують інвестицій;

фінансові посередники, які на стабільній та впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій, а саме:

забезпечують таку взаємодію покупців і продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них;

фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів;

фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Через механізм фінансового ринку здійснюється акумулювання та розміщення тимчасово вільного грошового капіталу.

Світовий фінансовий ринок об'єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що різняться умовами емісії та механізму обігу фінансових активів. У широкому розумінні до складу світового фінансового ринку належить також система офіційної міжнародної фінансової допомоги, що формувалася у повоєнні роки і передбачає особливі умови перерозподілу фінансових ресурсів: міждержавне кредитування, кредити міжнародних організацій, надання грантів. Окремо розглядають міжнародний рух золотовалютних резервів, що складаються з офіційних та приватних резервних фінансових активів. Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками (приблизно середина 60-х років ХХ ст.). Інтеграція фінансових ринків окремих країн виявлялась у зміцненні зв'язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетенні. Об'єктивною основою становлення світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці; інтернаціоналізація суспільного виробництва; концентрація і централізація фінансового капіталу. Інтернаціоналізація виробництва - основна передумова інтернаціоналізації капіталу. На світовому фінансовому ринку відбуваються процеси інтеграції, що ведуть до обмеження кола валют, які на ньому обертаються, формування єдиної системи процентних ставок. Водночас вони сприяють перетворенню провідних національних компаній і банків у транснаціональні.

З функціонального погляду світовий фінансовий ринок - це система ринкових відносин, у якій об'єктом операцій виступає грошовий капітал і яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків, створюючи умови для безперервності та рентабельності виробництва. Світовий фінансовий ринок з інституційного погляду - це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами і позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів. Як уже зазначалося, світовий фінансовий ринок складається з національних ринків країн і з міжнародного фінансового ринку.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Відмінності міжнародних фінансових ринків від національних полягають у тому, що перші мають величезні масштаби операцій (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової торгівлі товарами); у них відсутні географічні кордони; операції проводяться цілодобово; використовуються валюти провідних країн світу, євро і частково СДР; учасниками їх переважно є першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом; існує диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій в умовах революції сфери фінансових послуг; на них діють специфічні - міжнародні - процентні ставки; забезпечуються стандартизація операцій та високий ступінь інформаційних технологій, безпаперові операції на базі використання комп'ютерів. Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Міжнародний фінансовий ринок на сучасному етапі має такі особливості:

доступ на світові ринки довгострокового кредитування для більшості позичальників значно спрощений;

потрібні менші витрати на проведення операції;

ставляться менш жорсткі вимоги до розкриття інформації;

рівень участі, особливо інституційних інвесторів, на ринках боргових цінних паперів більший, ніж на ринках акцій, бо останні є більш ризиковими (з інституційного погляду) порівняно з ринками боргових інструментів;

міжнародні ринки боргових цінних паперів перевищують за своїми обсягами міжнародні ринки акціонерного капіталу тощо.

Структура міжнародного фінансового ринку. Цьому питанні в економічній літературі відводиться особливе місце, бо єдиної загальновизнаної структури фінансового ринку ще не існує. Це пов'язано з тим, що міжнародний фінансовий ринок являє собою дуже складну структуровану систему. Залежно від періоду закінчення операцій міжнародний фінансовий ринок поділяють на:

ринок касових (поточних, «спот») операцій - передбачає торгівлю базовим активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня після укладення угоди;

ринок строкових угод - розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення угоди, тобто угода здійснюється більше трьох робочих днів.

Міжнародний фінансовий ринок залежно від місця проведення операцій поділяють на:

централізований - представлений біржами (біржовий ринок);

децентралізований (позабіржовий) світовий ринок - торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, по телефону.

Що стосується тісно пов'язаних між собою через систему міжнародних розрахунків сегментів, з яких складається міжнародний фінансовий ринок, то в економічній літературі їх класифікують по-різному. Так, Т.С. Шемет дотримується такої структури міжнародних ринкових фінансових ресурсів [1,с. 306]:

короткостроковий (валютний) ринок - складається з короткострокових банківських кредитів та короткострокових цінних паперів;

середньо- і довгострокові євроринки (євроринки капіталів) - поділяються на ринок банківських кредитів та ринок міжнародних цінних паперів. Останній складається з фінансових активів у вигляді всіх цінних паперів - акцій, облігацій та похідних від них так званих деривативів.

Російський учений Д.М. Михайлов описує сучасну структуру світового фінансового ринку, складовими якого є міжнародні ринки. У схемі Д.М. Михайлова обіг інструментів оцінюється у комплексі, у всій різноманітності функціональних та інституціональних взаємозв'язків (рис. 1.1).

Рис. 1.1 - Термін реалізації майнових прав

Рис. 1.2 - Сучасна структура світового фінансового ринку Д.М. Михайлов

Структура світового фінансового ринку виділяє «грошовий ринок», «ринок деривативів» і «ринок капіталів». Усі ці три ринки об'єднують певні частини «кредитного ринку» і «ринку цінних паперів», залежно від строків реалізації майнових прав і типу зобов'язання. Як бачимо, у запропонованій структурі (рис. 1.2) всі сегменти міжнародного фінансового ринку тісно переплетені і взаємозв'язані, тому визначити їхні межі дуже складно. Зберігається поділ міжнародного фінансового ринку на грошовий ринок (включає: валютний ринок, ринок короткострокових позичок, ринок короткострокових фінансових активів та їх похідних) та ринок капіталу (включає: ринок цінних паперів і ринок середньострокових і довгострокових банківських позичок). Одночасно такий поділ, як вважається, використовується тільки для визначення строковості виданих чи інвестованих коштів. З боку пропозиції кредитних ресурсів визначальним фактором на грошовому ринку є ліквідність інструменту. У разі надання фінансових ресурсів на ринку капіталів головними питаннями для інвестора є середньостроковий кредитний ризик позичальника, процентний ризик, політичний ризик тощо. Існує ще така точка зору щодо підсистем міжнародного фінансового ринку: ринок капіталів включає тільки ринок цінних паперів (акцій, облігацій), а ринок банківських кредитів - це самостійний сегмент ринку світового фінансового ринку, що охоплює:

грошовий (валютний) ринок;

ринок капіталів - це ринок зобов'язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік);

ринок банківських кредитів - це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов'язань, які зазвичай виключають існування вторинного ринку;

євроринок - це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах, і тому він включає певні частини грошового ринку, ринку капіталів, ринку банківських кредитів.

В економічній літературі вказується на існування об'єднання ринку банківських кредитів і ринку боргових цінних паперів під назвою «кредитний ринок». Відомий український фінансист О.Д. Василик (його погляди підтримує С.Я. Боринець) зазначає, що ці ринки не можна поєднувати під однією назвою, їх треба розглядати окремо, бо вони суттєво різняться, хоча такі цінні папери, як облігації, векселі, ноти, депозитні сертифікати, і мають боргову природу. По-перше, при одержанні коштів на кредитній основі їх власник не змінюється. При купівлі боргових цінних паперів власник коштів змінюється. Існують облігації конвертовані в акції. По-друге, є певні відмінності й в одержанні доходу на вкладені кошти на ринку боргових цінних паперів і на ринку банківських кредитів. На підставі викладеного можна виділити такі основні сегменти міжнародного фінансового ринку:

міжнародний валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою;

міжнародний ринок банківських кредитів;

міжнародний ринок цінних паперів (фондовий ринок), який, у свою чергу, поділяється на:

міжнародний ринок боргових цінних паперів;

міжнародний ринок титулів власності (ринок акцій та депозитарних розписок);

міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) - ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового чи реального активу (ціни товарів, ціни акцій, курсу валюти, процентної ставки);

євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного фінансового ринку, виражені в євровалюті. (Схема світового фінансового ринку показана на рис. 3.1.)

Останнім часом стали виділяти ще один окремий сегмент міжнародного фінансового ринку - ринок страхових послуг. І за певними ознаками сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок дорогоцінних металів і золота [2, с 34].



1.2 Учасники міжнародного фінансового ринку

Учасники міжнародного фінансового ринку з інституційного погляду - це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Учасників міжнародного фінансового ринку можна класифікувати за такими ознаками:

І. За характером участі суб'єктів в операціях:

Неопосередковані (прямі) учасники - біржові члени відповідних ринків похідних фінансових інструментів, що укладають угоди за свій рахунок і/чи за рахунок і за дорученням клієнтів, які не є членами біржі.

Опосередковані (непрямі) учасники - це учасники, які не є біржовими членами і відповідно мусять звертатися до послуг прямих учасників ринку (найбільші маркет-мейкери).

ІІ. За метою та мотивами участі на ринку:

Хеджери - учасники світового фінансового ринку, які використовують інструменти ринку деривативів для страхування курсового (цінового) ризику, ризику трансферту, який притаманний фінансовим інструментам, своїх активів чи конкретних угод на ринку спот. Вимогам хеджера у процесі виконання угоди, як правило, відповідає реальний фінансовий інструмент, який він має чи матиме на момент виконання угоди. Хеджування - проведення операцій, спрямованих на мінімізацію фінансових ризиків, пов'язаних з існуючими чи майбутніми позиціями. Це досягається шляхом створення позиції на ринку деривативів, яка була би протилежна позиції, що вже існує чи планується, на ринку реального активу.

Спекулянти - укладають угоди виключно з метою заробити на сприятливому русі курсів, і тому рух курсу для них є бажаним. Вони здійснюють купівлю (продаж) контрактів, щоб пізніше продати (купити) їх за вищою (нижчою) ціною і не мають на меті страхувати сучасні й майбутні позиції від курсового ризику.

Спекулянтів можна поділити на дві самостійні групи:

а) трейдери - намагаються використовувати коливання курсу одного чи кількох контрактів, що досягається купівлею контрактів (чи цінних паперів), коли очікується підвищення їх ціни, і продажем при зворотному її русі. Для відкриття позиції за похідними операціями потрібні відносно невеликі витрати капіталу (початкова або депозитна маржа) порівняно із загальною сумою контракту. Виникає «ефект важеля» (leverage efect), який дає можливість отримати великі прибутки або спричинити великі збитки.

б) арбітражери - намагаються використовувати відмінності курсу у різний час чи на різних ринках (наприклад, між форвардним курсом на валютному ринку і курсом відповідного валютного ф'ючерса).

Це досягається шляхом одночасного продажу відносно переоціненого інструменту і купівлі відносно недооціненого (одного й того самого інструменту чи активу на різних ринках, чи взаємозв'язаних активів при порушенні між ними паритетних відносин). Арбітражна операція дає змогу отримати інвестору прибуток практично без ризику і не потребує яких-небудь значних інвестицій (наприклад, купівля-продаж активу на спот-ринку і продаж-купівля відповідного ф'ючерсного контракту). Арбітражери сприяють вирівнюванню курсів, цін і поновленню паритетних співвідношень між взаємозв'язаними активами на різних торговельних майданчиках, ринках, а також між ф'ючерсним ринком і відповідними іншими ринками. Якщо хеджери та спекулянти (трейдери й арбітражери) представлені на ринку у недостатній кількості, функціональна здатність даного ринку може бути поставлена під сумнів.

ІІІ. За типами емітентів та їх характеристиками:

міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку та Європейський банк реконструкції та розвитку);

національні уряди і суверенні позичальники;

провінційні і регіональні уряди (адміністрації штатів);

муніципальні уряди (муніципалітети);

квазі-урядові емітенти;

корпорації, банки та інші організації.

Якщо розглянути структуру сучасного світового фінансового ринку за типами емітентів, то можна зробити висновок, що до 2/3 ринку облігаційних позик припадає на корпорації і великі банківські структури; до 1/3 ринку (тобто залишкова частина) - на уряди, його органи і міжнародні організації, тобто суверенні емітенти (між ними залишкова частина розподіляється порівну).

ІV. За країнами походження:

розвинені країни;

країни, що розвиваються;

міжнародні інституції;

офшорні центри.

V. За типами інвесторів:

приватні;

інституційні:

Важливою тенденцією міжнародного фінансового ринку початку ХХІ ст. стало зростання (кількісне й якісне) інституційних інвесторів чи фінансових інституцій колективного інвестування. Процеси інституціоналізації фінансових ринків, які знайшли свій вираз у посиленні ролі страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів, інвестиційних компаній, привели до орієнтації інвестицій у фондові цінності, оскільки останні мають довгостроковий характер, що, у свою чергу, веде до подальшої сек'юритизації світових фінансових потоків.

Таким чином, серед найбільш значних тенденцій розвитку світового фінансового ринку на сучасному етапі можна назвати такі:

глобалізація ринків - посилення ролі міжнародних ринків з погляду операцій кредитування і позичання резидентами різних країн;

інтернаціоналізація ринків - міжнародний характер операцій позичальників і кредиторів, широка диверсифікація їхніх активів і пасивів по країнах та регіонах, існування стійкої мережі структурних підрозділів за кордоном не дають змоги визначити їх національну належність;

зростання міжнародної конкуренції між суб'єктами ринку, які є резидентами різних країн, зокрема між ТНК і глобальними фінансовими інституціями, між банківськими та небанківськими установами;

інтеграція сегментів міжнародного фінансового ринку - інтеграційні процеси сприяли підвищенню мобілізації позичкового капіталу, зниженню трансакційних витрат, міжнародній торгівлі цінними паперами, отриманню оперативної інформації про стан міжнародних фінансових ринків;

конвергенція сегментів міжнародного фінансового ринку - процес зняття законодавчих обмежень, перешкод (бар'єрів) регулювання і збільшення кількості міжнародних операцій як міжнародними позичальниками, так і кредиторами, поступове стирання меж між секторами та сегментами міжнародних ринків довгострокового фінансування;

концентрація сегментів міжнародного фінансового ринку- відбувається шляхом укладання угод злиття та поглинання фінансових інституцій, у тому числі і серед корпорацій-позичальників. Унаслідок цього спостерігається концентрація значних фінансових ресурсів в обмеженого кола глобальних учасників світового фінансового ринку, які здатні вести активні операції на всіх його сегментах;

проблеми комп'ютеризації й інформатизації ринків - прийняття рішень базується на складному комп'ютерному моделюванні, статистичному аналізі великих масивів даних і застосуванні методів математично-статистичних симуляцій і нейроних систем прогнозування.



2. Досвід зарубіжних країн щодо регулювання фінансового ринку у кризових умовах

2.1 Аналіз причин виникнення світової фінансової кризи

Сучасний світовий фінансовий ринок являє собою найпотужніший інструмент перерозподілу фінансових ресурсів. Його основні функції включають мобілізацію ресурсів та їх ефективне розміщення в економіці, а також хеджування фінансових ризиків. Проте, внаслідок еволюції фінансового ринку, відбулася певна закономірна трансформація його функцій, оскільки основної метою об'єктів ринку э максимізація прибутків і швидкість їх одержання. Свого часу перенакопичений і розпорошений серед мільйонів власників капітал перестав давати досить високий середній прибуток від вкладень у реальну економіку, тому він був спрямований в економіку віртуальну - так звану «нову економіку». Але на початку ХХІ ст. ІТ- технології також перестали забезпечувати високий дохід, почався «перегрів» ринку. Як результат, у березні 2000 року на ринку високотехнологічних компаній американський фондовий індекс US Nasdaq впав на 82%.

Після цього кошти інвесторів були переспрямовані на ринок нерухомості та пов'язані з ним деривативів. Американська економіка того часу пережила бум іпотечного ринку.

Пізніше, коли хвиля зростання скінчилася і ринок нерухомості наситився, ціни на неї зупинилися і навіть стали падати. Почалися дефолти по «поганих» кредитах, що спочатку призвело до іпотечної кризи, потім до кризи ліквідності,яка переросла в широкомасштабну банківську кризу, а згодом у світову фінансову кризу. Причинами сьогоднішньої фінансової кризи і рецесії економіки є те, що США і деякі інші розвинені країни перенесли свої промислові підприємства в інші країни - в основному до Азії, а самі в собі США, перетворилися на центр емісії грошей і осередок споживання.

Рис. 2.1

Усе економічне зростання країн Азійського регіону підштовхувалося емісією коштів у США. Потім ці фінансові ресурси рухалися назад: частково у вигляді запозичень (табл. 1), частково - у вигляді іноземних інвестицій у корпоративні активи.

Відтепер схему підтримки глобального економічного зростання (виробництво - в Азії, споживання та емісія - у США) зруйновано. Не має чим зв'язувати емітовані долари, споживання у США та ЄС падає, загрожуючи величезними збитками азійській «майстерні світу»; криза «збиває» світові ціни на нафту і газ, об'єктивно знижуючи споживчий і державний попит в арабських країнах та Росії.

Видача у США та ЄС небезпечних кредитів під заставу нерухомості допомогла західним елітам підтримувати високий рівень споживання мас. Вона виступила замінником колишніх соціальних програм і високих зарплат «держави загального соціального забезпечення», якими система виблискувала у 70-ті роки ХХ ст., а потім стала нестримно руйнуватися з розпадом СРСР і перемогою «постіндустріально-ліберальної» глобалізації.

Таблиця 2.1

Падіння попиту в США в результаті фінансової кризи неминуче призведе до істотного зниження обсягів виробництва в Європі, Китаї, Японії, Індії та інших азіатських країнах, які перетворилися на світову фабрику з випуску споживчих товарів та ІТ-технологій (табл. 2). У свою чергу, це призведе до різкого звуження світового ринку, зростання протекціонізму і посилення торгівельних суперечностей між США, ЄС, Китаєм, Індією,Росією, ісламськими країнами і країнами Латинської Америки. Найбільш сильним гравцем, здатним сьогодні протистояти США, є країни ЄС, які проводять свою фінансову і економічну політику, а також Китай, який активно намагається формувати власну зону вільної торгівлі та володіє найбільшими у світі золотовалютними резервами.

Таблиця 2.2

Щоб уникнути соціально-економічного колапсу, в США і ЄС необхідно буде створити високооплачувані робочі місця для сотен мільйонів громадян. Цього можна досягти лише провівши неоіндустріалізацію, тобто побудувавши промисловість на проривних технологіях. Сама по собі така політика - грандіозне завдання, порівнянне з відновленням економіки Європи після Другої світової війни. Воно вимагає зниження на певний час обсягів споживання, всілякого «затягування поясів» і сумлінної праці; крім того, відродження протекціонізму разом з «економічним націоналізмом», відмови від принципів СОТ і ліберальної глобалізації. Нова індустріалізація неминуче зажадає етатизму: посилення державного втручання в економіку, запровадження планових механізмів, властивих і державному капіталізму, і соціалізму [5,с. 33].

Але водночас така неоіндустріалізація означає й новий виток глобальної кризи: адже США та ЄС перестануть бути ринком збуту для азіатських промислових систем, з їх дуже дешевою робочою силою. Азія не встигне підвищити заробітки свого населення, щоб компенсувати звуження західних ринків. І якщо Китай теоретично здатен створити сильний внутрішній ринок, то про Таїланд, Малайзію, Філіппіни, Індонезію, Туреччину, Пакистан та Індію цього сказати не можна. Отже, єдиний вихід для цих країн - посилення регіональної інтеграції.

Деякі регіональні об'єднання вже нині планують запровадження власної регіональної резервної валюти. Можливо, з метою підвищення рівня надійності регіональної валюти, при цьому відбудеться повернення до золотого стандарту. На базі цих регіональних об'єднань і формуватиметься нова система глобальних інститутів та структур. У політичному плані така реорганізація підведе необхідну економічну базу під багатополярну систему існування світової спільноти.

2.2 Досвід країн Азії у регулюванні фінансового ринку у кризових умовах

Наприкінці 1990-х років країни Південно-Східної Азії потрапили а епіцентр безпрецедентної фінансової кризи. Її причиною стало поєднання двох факторів: з одного боку, проведена урядами цих країн лібералізація руху капіталу, з другого - посилення загальноосвітніх тенденцій на фінансових ринках і висока взаємозалежність національних економік на світовому рівні, що завжди несе небезпеку регіональної чи глобальної фінансової нестабільності.

Більшість нових індустріальних країн (НІК) Азії до початку 1980-х років мали японську модель банковськоорієнтованої фінансової системи, яку поступово почали трансформувати. Ця модель, маючи досить багато переваг і позитивних аспектів, як-то: стабільне функціонування фінансової системи, що забезпечувалось механізмом державних гарантій, розвинене ієрархічне корпоративне управління та ефективний механізм державного втручання в перерозподіл коштів в економіці країни з використанням банківських установ, усе ж таки мала слабкі місця [3, с. 20] . Серед них - майже повна відсутність сектору венчурного капіталу, що, зрозуміло, не сприяло розвитку нових інноваційних галузей економіки країн регіону.

Крім того, усім НІК Східної Азії були притаманні активне використання політики фінансових обмежень і непрозорість фінансової політики. Серед негативних аспектів також варто згадати про те, що основним джерелом зовнішнього фінансування в цих країнах були банківські кредити.

Тому в 1990-ті роки під тиском міжнародних фінансових інститутів країни регіону запровадили масштабну фінансову лібералізацію, яка мала стати позитивним фактором для економіки, адже вона створює умови для ефективного перерозподілу ресурсів, посилює вплив прямих іноземних інвестицій і сприяє збільшенню банківського капіталу. Проте лібералізацію капіталу в країнах регіону не було ретельно сплановано, до того ж її було проведено надто швидко.

Взаємодія фінансової глобалізації на внутрішніх структурних диспропорцій призвела до фінансової кризи 1997-1998 років, причиною якої став відплив короткострокових інвестицій, що спричинило шок на валютному ринку не лише в регіоні, а й в усьому світі [15]. Найбільш руйнівного впливу кризи зазнала Корея, Таїланд, Індонезія, Філіппіни та Малайзія, економіки яких були значною мірою інтегровані в міжнародні ринки капіталу.

Потрібно зазначити, що уряди цих країн швидко відреагували на кризу 1990-х років і розпочали трансформаційні перетворення, які охопили не лише суто фінансовий сектор, а й корпоративний сегмент економіки. Подібний досвід антикризових заходів для країн Південно-Східної Азії виявився незамінним під час кризи 2007-2008 років, що підтверджують статистичні дані. Так, коли у ІІ кварталі 2009 року з'явилися перші ознаки припинення економічного спаду у світовому масштабі, країни Південно-Східної Азії продемонстрували ознаки не лише економічної стабільності, а й значне зростання.

Сама кризова стратегія країн регіону мала такі складові:

Стабілізація фінансового сектору;

Реструктуризація корпоративного сектору;

Реструктуризація фінансового сектору.

Щодо процесів фінансової реструктуризації, то тут частина країн (зокрема, Корея, Малайзія та Індонезія) основну увагу приділили підтримці на плаву власних банківських структур через виділення значних державних коштів на їх рекапіталізацію, націоналізацію і злиття.

Позитивним виявився також досвід Китаю щодо антикризової підтримки банківського сектору, де переважна більшість банків перебуває у державній власності.

У цілому заходи щодо регулювання фінансових ринків у Китаї, які мали позитивний ефект і сприяли економічному піднесенню, можна згрупувати таким чином:

1. Регулювання кредитного портфеля. Обмеження на ріст кредитного портфеля при ознаках «перегріву» й розширення кредитування при уповільнені економічного зростання завдяки великій частці держави у банківському секторі сприяли росту кредитного портфеля майже вдвічі у першій половині 2009 року. До позитивних елементів банківського регулювання можна віднести обмеження на обсяг наданими банками кредитів щодо депозитів, який становить 75%, хоча для нових кредитів запроваджено пільговий період. Таке обмеження сприяло тому, що відношення рівня кредитів до депозитів становило 0,68% наприкінці 2008 року, порівняно з 2,05% в Україні, що зробило банківську систему Китаю менш вразливою до світової фінансової кризи. Іншим позитивним фактором значної ролі держави у банківському секторі був високий рівень довіри громадян до банківської системи. Це сприяло приросту домогосподарств у середньому на 30% на рік, що дало можливість збільшувати і кредитування.

2. контроль за рухом іноземного капіталу. Ще на початку процесу реформ у 1979 році у країні було створено Державну адміністрацію контролю за рухом капіталу, яку було підпорядковано Народному банку Китаю та багаторазово трансформовано в інші структури.

Підсумовуючи досвід НІК Азії , можна зауважити, що ці країни досить швидко відновили економічне зростання після глобальної економічної кризи передусім завдяки великій частці приватних заощаджень, які допомогли підтримати зростання інвестицій у основний капітал при дефіциті ліквідності в переважній більшості країн світу, а також виваженій політиці щодо трансформації корпоративного управління й лібералізації руху іноземного капіталу, яка провалилася у попередні роки [4,с. 66].



3. Рекомендації щодо вдосконалення функціонування фінансового ринку

3.1 Проблеми функціонування фінансового ринку в Україні

У новому економічному просторі України, що утворився після розпаду найбільшої соціалістичної держави, який призвів до руйнації виробничих і технологічних зв'язків, виникає проблема створення системи швидкого переміщення капіталів на міжгалузевому і міждержавному рівнях, пов'язана із завершенням формування внутрішніх фінансових країн СНД і переходом до наступного етапу розвитку - об'єднання фінансових ринків між собою, а потім їх інтеграції у світовий фінансовий простір.

Пройшовши через фінансовий ринок, ресурси створюють ВВП у результаті розподілу й перерозподілу якого утворюються фінансові, або грошові фонди, відбувається повернення грошей і формуються кошти, що мають безпосереднє значення для здійснення інвестування. Отже, функціональне призначення фінансового ринку полягає у трансформації грошових засобів у ресурси, що створюють ВВП. Крім того, ринок виступає динамічним механізмом формування грошових фондів, який є принципово відмінним від бюджетного механізму, що переважав раніше у нашій економіці.

Серед найзначніших передумов формування фінансового ринку в Україні слід виділити такі: розвиток альтернативного сектору економіки, формування ринкової інфраструктури, комерціоналізація банківської сфери, відміна монополії зовнішньої торгівлі, пільговий порядок оподаткування доходів із цінних паперів, відсутність силового державного регулювання, операції з цінними паперами. Все це дає можливість посилити платоспроможний попит, який вже зараз формується на ринковій основі. Основним критерієм повинний стати вигідність вкладання капіталу в рамках ринкового механізму і конкурентоспроможність тих, хто хоче його залучити [7, с.156].

Наявність фінансового ринку та фінансових інститутів, що забезпечують функціонування, допомагає: мобілізувати великий обсяг заощаджень, ефективніше їх розмістити та знизити ризики, ніж це можуть зробити окремі вкладники, скоротити оперативні витрати, сприяти об'єднанню та диверсифікації ризиків, розвиткові спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризиками, перспектив інвестицій оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає, задовільними потреби вкладників у ліквідності та безпеці, а також потреби інвесторів у терміновому вкладенні вільних коштів.

Відносини, що виникають у зв'язку функціонування фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001р. № 2664-ІІІ, іншими законами України з питання регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами [10].

За цих умов пріоритетними напрямами розвитку українського фінансового ринку повинні бути: стабілізація законодавчої бази; запровадження системи врегульованих оптимальних норм і методів через найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі важелі; проведення адміністративної реформи Міністерством фінансів у напрямі вдосконалення організаційної структури ринку, і уточнення функцій, підвищення ролі й статусу; централізація обігу цінних паперів в Україні через створення єдиної біржової системи; здійснення заходів щодо стимулювання внутрішнього ринку капіталів обмеження доступу до нього не резидентів, що сприятиме зростанню обсягів капіталу; запровадження та розвиток таких інститутів, як ринок застави, іпотечні кредити, споживчі кредити, на умовах доступності для вітчизняного інвестора; обмеження зовнішніх запозичень й розширення випуску державних і місцевих позик; залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств; розвиток різноманітної довірчої діяльності, операційного страхування; створення системи захисту прав інвесторів на фінансовому ринку; формування учасника фінансового ринку як суспільного інституту.

Але одним із найголовніших пріоритетів розвитку фінансового ринку України є перспектива інтеграції нашої держави у міжнародний інвестиційній ринок.

Перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний ринок значною мірою залежить від рівня взаєморозуміння між українським урядом та міжнародними економічними організаціями. Співробітництво України з такими організаціями є важливою складовою здійснення структурної перебудови її економіки, створення привабливого інвестиційного клімату, впровадження найкращого світового досвіду у вітчизняну практику господарювання, залучення і використання іноземним капіталів, інтеграції у світові ринки [6, с. 131].

Вихід України на міжнародний інвестиційний ринок як рівноправного партнера можливий лише за умов членства нашої держави у ГАТТ/СОТ. Інтеграція України у Європейське співтовариство відбувається складно.

Інтеграція у міжнародний інвестиційний ринок може впливати на економіку України не лише позитивно, а й негативно. Негативним є те, що слабкі країни в результаті неконтрольованої інтеграції досить швидко втрачають ліквідні ресурси. Крім того, з'являється реальна загроза опинитися в залежності від негативних світогосподарських явищ, зокрема у фінансовій і інвестиційних сферах. Ось чому інтеграція України у міжнародний інвестиційний ринок має відбуватися на основі комплексної науково обґрунтованої програми.

Практика функціонування сучасних фінансових ринків в зарубіжних країнах не може бути повністю адаптована до українських умов і можливостей. Для їх активного розвитку в Україні має бути виконана величезна підготовча і організаційна робота на рівні державних структур підприємців,фінансистів, фахівців і консультантів. Проте розуміння функціонування механізму фінансових ринків за кордоном і їх практика в цій області принесе велику користь. В Україні фінансові ринки ще знаходяться на початковому стані розвитку. Проте в умовах масового перетворення державних підприємств в акціонерні товариства ресурси фінансового ринку можуть активно використовуватися як джерело розширеного відтворення.

Особливо важливим є вирішення низки проблем, пов'язаних із специфікою функціонування сучасного фінансового ринку України та першочерговими завданнями його розвитку: інституційний розвиток банківського сектору та необхідність розширення спектру послуг, що надаються; удосконалення правового регулювання взаємодії комерційних банків із фінансово - кредитними установами, які діють на фінансовому ринку; забезпечення регіональної збалансованості ринку фінансових послуг; підвищення ролі комунальних банків у мобілізації й перерозподілі фінансових потоків на регіональному рівні та вирішення проблем соціально - економічного розвитку регіонів; підвищення ролі кредитної кооперації у фінансово - економічному забезпеченні розвитку малого та середнього бізнесу; створення іпотечних банків; здійснення пенсійної реформи.

До основних тенденцій розвитку фінансового ринку можна віднести: посилення концентрації фінансово - промислового капіталу, інтернаціоналізації фінансових потоків; піднесення ролі небанківських фінансових інститутів; збільшення експорту та імпорту послуг, зокрема фінансових, за одночасного збереження експортно-імпортного сальдо; диверсифікація спектру послуг, що надаються, і підвищення ступеня універсалізації діяльності на фінансовому ринку [9, с. 17].

Таким чином здійснення необхідного комплексу заходів щодо врегулювання фінансового ринку сприятиме його ефективного розвитку, залученню нових учасників, розширенню обсягу операцій, вільному переміщенню капіталу та збільшенню обсягів фінансових ресурсів в економіці країни. Фінансовий ринок стане прогнозованим, а взаємозв'язки між його структурними елементами - гармонійними і взаємоузгодженими.

міжнародний фінансовий ринок криза

3.2 Покращення інвестиційної привабливості фінансових інструментів України на світовому ринку

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів національних фінансових ринків.

Об'єктивною основою становлення світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного розподілу праці, інтернаціоналізація громадського виробництва; концентрація й централізація фінансового капіталу. Формування світового фінансового ринку на сучасному етапі відбувається під впливом процесу глобалізації національних фінансових ринків, чинниками якого є інтенсивне впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації; розширення видів і кількості запропонованих цінних паперів; посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному так і в глобальному масштабі; вплив приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів; концентрація діяльності учасників ринку у світових фінансових центрах, постійне збільшення частки інституціональних учасників ринку [13].

Міжнародні фінансові інститути об'єднує загальна мета: розвиток співпраці й забезпечення цілісності й стабілізації складного й суперечного всесвітнього господарства. До світових фінансових інститутів належать Світовий банк (СБ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Крім того існують такі фінансові структури, як Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і деякі інші [14].

Для України, яка за класифікацією Світового банку належить до країн із середнім рівнем доходів, позики надаються на структурну перебудову в сільському господарстві, вугільній галузі, на розвиток теплопостачання тощо. Позики Світового банку є одним з неінфляційних джерел зовнішнього фінансування розвитку України. Проте позики, спрямовані на фінансування дефіциту бюджету, негативно вливають на нинішнє і подальше фінансове становище.

Окрім групи Всесвітнього банку, кредитні ресурси з метою розвитку надають регіональні банки розвитку: Азійський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку; Ісламський банк розвитку і ряд інших фінансово - кредитних інститутів.

Банки - активні інституційні учасники ринку цінних паперів. Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного вдосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Важливим стрижневим елементом багатьох міжнародних банківських груп є банківські холдингові компанії. Банківська холдингова компанія - це акціонерне товариство, що володіє пакетами акцій юридично самостійних банків і небанківських організацій з метою здійснення управлінських, фінансово - кредитних чи контрольних функцій по відношенню до них. Розглянемо найбільші банки України з іноземним власником у табл. 3 [13].

Основні моделі інтеграції комерційних банків України у світовий фінансовий ринок: модель інтеграції українських банків у світовий фінансовий ринок, що базується на розвитку закордонної мережі філій; модель інтеграції українських банків у світовий фінансових ринок за умови вступу до Всесвітньої торгівельної організації; модель інтеграції банків у світовий фінансовий ринок, що базується на встановленні кореспондентських відносин з іноземними банками, отримання міжнародних рейтингів і аудиторських висновків провідних спеціалізованих компаній, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями. Поєднання визначених моделей може бути однією з ланок оптимальної стратегії виходу комерційних банків України на світовий фінансовий ринок [11].

Таблиця 3.1

Для ефективного виходу українських банків на світовий фінансовий ринок необхідно вжити комплекс заходів нормативно - правового, економічного та інституціонального характеру. Напрями та економічні орієнтири вдосконалення нормативно - правового забезпечення виходу українських банків на світовий фінансовий ринок повинні передбачати гармонізацію українського законодавства з з міжнародними нормами; забезпечення доступу до світового фінансового ринку шляхом сканування (оптимізації) обмежень на фінансові операції, які існують на сьогодні, спрощення систему виходу банку на світовий ринок з боку національного законодавства та розширення спектру послуг, які можуть надаватися українськими банками.

Аналіз інструментів виходу на світовий фінансовий ринок показує, що модель розвитку банківської структури України передбачає необхідність розробки організаційно - економічних інструментів зовнішньоекономічної діяльності, яка поєднала б два напрямки - традиційний і стратегічний, - пов'язані між собою функціонально, що дасть змогу ефективно використовувати ресурсний потенціал. Інструменти виходу банків на світовий фінансовий ринок передбачають використання перспективних форм та методів міжнародного співробітництва із закордонними країнами, банками, юридичними та фізичними особами. Державна політика щодо виходу банків на світовий фінансовий ринок спрямована на формування інформаційного забезпечення цього процесу [8, с. 22]

Україна повинна навчитися чітко формувати свої економічні інтереси й активно використовувати для їх просування міжнародні й регіональні економічні структури й механізми.



Висновки

У період проведення ринкових реформ основною проблемою фінансового ринку України стало товарне забезпечення національної валюти, що неухильно знижувалося унаслідок безперервного скорочення національного виробництва.

Важливою умовою функціонування нинішньої фінансової системи, враховуючи реальні інтереси її учасників, є безперервне розширення централізованої грошової емісії. Нинішній фінансовий ринок не орієнтований на інвестування національного виробництва і не спроможний (через низку обставин) його здійснювати в прийнятих масштабах. Безперервне зниження капіталоємності економіки і її товарність призвело до формування спекулятивного характеру фінансової системи, в першу чергу її грошового і фондового ринків.

Перспективними напрямами розвитку фінансового сектору України сьогодні можна вважати:

консолідацію органів нагляду й регулювання фінансових інститутів;

посилення контролю з боку регулюючих органів за зовнішніми запозиченнями корпоративного сектору, особливо державних компаній;

підтримання певних обсягів офіційних валютних резервів;

підтримання стабільності обмінного курсу з метою зміцнення довіри іноземних інвесторів і зниження припливу короткострокового спекулятивного капіталу;

запровадження лімітів на розширення кредитного портфеля банків;

створення інформаційно-інституціонального середовища, в якому державні органи нагляду й контролю та фінансові інститути, а також корпоративний сектор ефективно взаємодіють.

Випереджаючі темпи розвитку міжнародних фінансових ринків у порівнянні із реальним сектором світової економіки свідчать про випереджаючі темпи розвитку фінансової глобалізації у порівнянні з іншими видами економічної глобалізації.

Глобалізація сприяє розвитку фінансових ринків та вдосконаленню функціонування фінансової системи, призводить до спрощення залучення чи розміщення активів різними суб'єктами фінансового ринку. Однак ці переваги супроводжуються зростанням ступеню ризику фінансових операцій.

Внаслідок надзвичайно високої ліквідності фінансового ринку міжнародний капітал має тенденцію до притоку у країни із найкращими макро-показниками. Але в той же час надлишок капіталу призводить до погіршення таких показників, зростання спекулятивних інвестицій та сприяє нестабільності національного фінансового ринку, тобто може стати безпосередньою причиною як фінансової кризи, так і наступної рецесії у реальному секторі національної економіки.

На сучасному етапі рівень нестабільності світового фінансового ринку може бути суттєво знижений або навіть ліквідований в разі зниження рівня ризику, притаманного фінансовим операціям, що, в свою чергу, можливо в разі наявності відповідної інфраструктури, проведення чіткої фінансової політики на державному і міждержавному рівнях та забезпечення стабільності внутрішніх макроекономічних показників.



Перелік посилань

1. Киреев А. Международная экономика. - М., 1999. - Ч. ІІ, гл. 5., с. 306.

2. Мозговий О.М. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2006. - 557 с.].

3. Бережна Г.В. Трансформація фінансових систем нових індустріальних країн Східної Азії в умовах глобалізації: Автореф. дис..канд. ек он. наук:спец 08.00.02/НАН України; Ін-т світової економіки і міжнар. відносин. - К., 2008.

4. Белінська Г.В., Кульпінська С.В. Досвід нових індустріальний країн Азії щодо регулювання фінансового ринку у кризових умовах// Фінанси України. - 2010. - №1.

5. Боброа Є.А Аналіз причин винекнення світової фінансової кризи та її вплив на економіку України.. //Фінанси України. -2008. - №12.

6. Блохін В.С. Активізація інвестиційних процесів на фінансовому ринку // Фінанси України. - 2003. - №1.

7. Василик О.Д. Актуальне дослідження проблем фінансових ринків// Фінанси України. -2004. - №2. - с. 156.

8. Еліна Драник. Покращення інвестиційної привабливості фінансових інструментів України на світовому ринку// Економіка. - 2011. - №2. с. 22.

9. Івахненко І.С. Проблеми функціонування фінансового ринку в Україні // Проблеми науки. - 2010. - №8.

10. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07. 2001 р. №2664 - ІІІ.

11. Золото як інструмент інвестора[Електронний ресурс].

12. Україна - Європа: економізація відносин України та країн Європи// Портал кращих інвестицій - КУА [Електронний ресурс].

13.Фінансові інструменти ринку цінних паперів. Гроші та фінансові ринки// Ринок ресурсів [Електронний ресурс].

14. Фінансові ресурси світу та механізм їх перерозподілу. Світовий фінансовий ринок та його структура//Фінансові інвестиції, валютні ринки, міжнародні фінанси [Електронний ресурс].

15. Щербатий К. Лібералізація фінансового ринку небезпечна. - http://www.obriy.pib.com.ua/2003/43_03/04.shtml

Размещено на Allbest.ru