Економічна дипломатія в системі міжнародного регулювання світової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема. Економічна дипломатія в системі міжнародного регулювання світової економіки



План

1. Стандарти економічної дипломатії

2. Політичні цілі та засоби економічної дипломатії

3. Економічні цілі та засоби економічної дипломатії

4. Сутність і функції економічної дипломатії

Література



1. Стандарти економічної дипломатії

Аналогічно до інших сфер людської діяльності, дипломатія має свої стандарти, які закріплені в міжнародних документах, а також у внутрішньому законодавстві різних країн. Оскільки одним з головних учасників системи економічної дипломатії є різноманітні представництва за кордоном (посольства, торговельно-економічні місії, спеціальні представництва), розглянемо документи, що створюють підґрунтя для їх функціонування.

В першу чергу, в своїй діяльності дипломатичні структури зобов'язані керуватись рядом міжнародних конвенцій. До їх числа належать:

· Віденська конвенція про дипломатичні зносини (1961 р.);

· Віденська конвенція про консульські зносини (1963 р.);

· Віденська конвенція про право міжнародних договорів (1969 р.);

· Віденська конвенція про спеціальні місії (1969 р.);

· Віденська конвенція про представництва держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру (1975 р.);

· ІХ та Х розділи Статуту ООН.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини (прийнята в 1961 р., ратифікована Україною в 1964 р.) надає правові основи для здійснення міжнародною дипломатичною діяльністю повноважними представниками держави. Зокрема роз'яснюються правовий статус дипломатичного представництва та дипломатичного представника, порядок надання акредитації, особливості дипломатичних імунітетів та винятки з них, тощо.

Так, згідно ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини (1961 р.), функції дипломатичного представництва полягають в наступному:

а) представлення акредитуючої держави в країні перебування;

б) захист в державі перебування інтересів акредитуючої країни і її громадян в межах, що допускаються міжнародним правом;

в) ведення переговорів з урядом держави перебування;

г) з'ясування всіма законними засобами умов і подій в державі перебування і інформування про них уряду акредитуючої держави;

д) заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою та державою перебування і у розвитку їх взаємовідносин в галузі економіки, культури, науки.

Даною конвенцією визначаються порядок акредитації голови представництва (ст. 4), членів представництва (ст. 5-9), механізм інформування про переміщення осіб, які мають статус дипломата, членів їх сімей, а також інших співробітників (ст. 10).

Стаття 14 даного документа поділяє очільників дипломатичних представництв на 3 класи:

1) клас послів та нунціїв, що акредитуються при головах держав;

2) клас посланників та інтернунціїв, що акредитуються при головах держав;

3) клас повірених у справах, що акредитуються при міністрах закордонних справ.

Серед важливих положень даної Конвенції необхідно відзначити: недоторканність приміщення дипломатичної місії, її співробітників, майна та документації (ст. 22-33), привілеї, якими наділяються дипломати та члени їх сімей (ст. 34-39).

Віденська конвенція про консульські зносини (1963 р.; Україною конвенція підписана в 1963 р., ратифікована - в 1989 р.) була прийнята в якості доповнення до Віденської конвенції про дипломатичні зносини в частині ефективного захисту інтересів як держав та їх представництв, так і окремих громадян. Даним документом визначено порядок функціонування консульств держав, їх права, обов'язки та привілеї.

Віденська конвенція про право міжнародних договорів (1969 р.; Україна приєдналась в 1986 р.) визначає порядок укладення та набрання чинності міжнародних договорів, особливості формулювання застережень, оговорюються умови додержання, застосування і тлумачення, поширення норм договорів на треті країни. Цією ж Конвенцією називаються порядок визначення надійності, припинення і зупинення дії договорів.

Зокрема, ст. 2 даного документа визначає значення термінів, які використовуються в міждержавних угодах. Розділом 1 Частини 2 даної Конвенції окреслено порядок укладення договорів, який включає повноваження посадових осіб щодо підписання угод (ст. 6-8), механізм прийняття тексту та встановлення його автентичності (ст. 9-10), питання згоди держав на обов'язковість договору (ст. 11-15), ратифікація підписаних документів (ст. 16).

У 2 розділі частини 2 Конвенції визначається механізм використання застережень в міждержавних договорах. Порядок набрання чинності договорами та їх тимчасове застосування описані в розділі 3 другої частини (ст. 24-25).

Частина ІІІ Конвенції присвячена умовам додержання, застосування та тлумачення договорів. Передбачається у Конвенції і можливість внесення поправок та змін до договорів (Частина ІV).

Даною Конвенцією створено всі необхідні умови для припинення дії угод з подальшим їх розірванням (частина V).

Віденська конвенція про спеціальні місії (1969 р.; Україна приєдналась в 1993 р.) носить характер доповнення стосовно Віденської конвенції про дипломатичні зносини (1961 р.) та Віденської конвенції про консульські зносини (1963 р.). У даній Конвенції наведено сутність спеціальної місії, її функції, завдання направлення, особливості взаємодії з урядом приймаючої держави. Передбачено також положення, що стосуються таких вагомих моментів, як припинення функцій спеціальних місій (ст. 20), імунітети та привілеї (ст. 23-45), статус персоналу (ст. 36-38).

Важливим інструментом економічної дипломатії є міжнародні організації як інституційна основа сучасного міждержавного співробітництва. Віденська конвенція про представництва держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру (1975 р.) встановлює сучасні стандарти організації системи дипломатичних місій. Зокрема, ст. 6 даної Конвенції визначає наступні функції закордонних представництв:

ь забезпечення представництва держави при міжнародній організації;

ь підтримання зв'язку між державою та організацією;

ь проведення переговорів з організацією та в її межах;

ь з'ясування діяльності, що здійснюється організацією та інформування про неї своєї держави;

ь забезпечення участі держави в повноцінній роботі організації;

ь захист інтересів держави перед організацією;

ь сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з її членами.

Визначаються названим документом також повноваження на укладання угод (ст. 12), склад представництва (ст. 13), чисельність персоналу (ст. 14), місцезнаходження представництва (ст. 18), статус недоторканності працівників та приміщень (ст. 22-31), інші обов'язки, права та привілеї (ст. 32-38). Визначено умови спрямування делегацій в міжнародні організації

Ключовими з точки зору економічної дипломатії розділами Статуту ООН є Розділ ІХ «Міжнародне економічне та соціальне співробітництво» (ст. 55-60) та Розділ Х «Економічна та соціальна рада» (ст. 61-72). Тут йдеться про значення міжнародного економічного співробітництва та визначаються загальні обов'язки членів світової спільноти в даному напрямку (розділ ІХ). Розділ Х визначає склад Економічної та соціальної ради ООН (ЕКОСОР) (ст. 61), окреслює їх функції та повноваження (ст. 62-66), порядок обговорення та прийняття рішень (ст. 67-72).

Крім названих документів, для вітчизняних органів, які займаються питаннями економічної дипломатії, обов'язковими стандартами є законодавство України. Одними з головних тут є Конституція України, Закон України «Про дипломатичну службу» № 2728-ІІІ від 20 вересня 2001 р., Положення про Міністерство економіки України, затверджене постановою КМУ № 777 від 26 травня 2007 р.

Зовнішньополітична діяльність України регулюється багатьма засадничими національними нормативно-правовими документами, серед яких насамперед:

Конституція України від 28 червня 1996 року;

Основні напрями зовнішньої політики України від 2 липня 1993 року;

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997 року;

Воєнна доктрина України від 19 жовтня 1993 року;

Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 року;

Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року;

Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 року;

Указ Президента України «Про Положення про Міністерство закордонних справ України» від 3 квітня 1999 року;

Указ Президента № 841/96 «Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин» від 18 вересня 1996 року;

Указ Президента України «Про Положення про дипломатичну службу в Україні» від 16 липня 1993 року;

Указ Президента України «Про Консульський Статут України» від 2 квітня 1994 року;

Розпорядження Президента України «Про Положення про дипломатичне представництво України за кордоном» від 22 жовтня 1992 року

Згідно зі статтею 106 Конституції України керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави здійснює Президент України, який представляє країну в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі грамоти дипломатичних представників іноземних держав.

Згідно з Указом Президента України «Про Положення про Міністерство закордонних справ України» від 3 квітня 1999 року, центральним органом виконавчої влади України, який забезпечує відповідно до наданих йому повноважень проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин, є Міністерство закордонних справ України.

Згідно з Указом, основними завданнями МЗС України є: «участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства, сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера; створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України; забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України; захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України». Указ ….

2. Політичні цілі та засоби економічної дипломатії

Аналізуючи існуючі на даний час наукові дослідження, що стосуються проблем міждержавного економічного співробітництва, можна констатувати, що в першій половині ХХІ століття в Україні головні ризики, які в своїй роботі доводиться враховувати фахівцям сфери економічної дипломатії, можна систематизувати за 10 групами. До них належать загрози:

1) зовнішньополітичні (створення штучної напруженості у відносинах із сусідніми державами; участь у військових операціях, що перетворюють державу на об'єкт уваги міжнародного тероризму);

2) внутрішньополітичні (періодичне повторення ситуації політичної кризи; прояви політичної нестабільності і незбалансованості гілок законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, а звідси невпевненість іноземних партнерів у гарантіях права власності та ефективності використання вкладених коштів; спроби та дії щодо перегляду права власності на вже приватизовані об'єкти, їх реприватизація на основі політичних мотивів; високий рівень корумпованості);

3) законодавчі та нормативні (недостатнє забезпечення правової стабільності, зокрема у проведенні законодавчих змін у питаннях платежів до бюджетів всіх рівнів та централізованих фондів спеціального призначення; невідповідність, у ряді випадків, між законодавчими актами і підзаконними нормативними документами як позавідомчого, так і відомчого характеру; запровадження, в окремих випадках, нормативних актів “заднім числом”; неврегульованість законодавства про банкрутство);

4) правові (відсутність дієвого механізму правового захисту інвесторів від боржників та недобросовісних партнерів, недостатній рівень інвестиційної і правової безпеки та фінансових гарантій для інвесторів; слабка дієздатність судової системи, негативна практика недотримання українськими боржниками своїх зобов'язань; невирішеність проблем, пов'язаних із стандартизацією та сертифікацією продукції і товарів, приведенням її до загальноєвропейських вимог; поширення в Україні практики зміни прав власності «рейдерським інструментарієм», де ключову роль відіграють ланки судової системи);

5) адміністративні (нестабільність економічної і податкової політики, її залежність від організаційних змін на урядовому рівні; значний адміністративний контроль та бюрократичні перешкоди; бюрократичні перепони в сфері приватизації; наявність в Україні корупції);

6) організаційні (повільність реструктуризації підприємств; нечіткість визначення кола потенційних стратегічних інвесторів (в тому числі і закордонних) в процесі приватизації підприємств ключових галузей (в тому числі в сфері енергетики), від яких в подальшому залежить робота підприємств іншого галузевого спрямування);

7) фінансово-кредитні (складний фінансовий стан багатьох підприємств і як наслідок - їх низька привабливість для іноземних інвесторів; недостатня прозорість податкової політики, високий рівень оподаткування, який позбавляє державу конкурентних переваг; високі ставки ввізного мита при надходженні іноземних інвестицій в Україну, високі митні ставки на інвестиційний товар (обладнання, техніку, тощо); відсутність системи закладу землі під кредити в процесі інвестування; слабкість банківської системи, відсутність можливості кредитування та гарантування іноземних кредитів на місці);

8) інфраструктурні (значні недоліки у функціонуванні енергетичної інфраструктури; нерозвиненість транспортної та комунікаційної інфраструктури);

9) соціальні (низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливості реалізації на внутрішньому ринку продукції підприємств, в т.ч. і з іноземним капіталом);

10) ментально-психологічні.

Щонайменше перші п'ять припадають на групу ризиків та загроз, мінімізація впливу яких в тій чи іншій мірі належить до політичних цілей дипломатії в цілому та економічної дипломатії зокрема. Адже, як відомо, економіка і політика є тісно переплетені між собою, а тому формування ефективного економічного середовища та його подальша оптимізація сприятимуть розв'язанню та зменшенню числа проблем політичних.

В Україні механізм досягнення політичних цілей економічної дипломатії включає в себе наступні органи державної влади:

а) Верховна Рада, представлена Комітетом у закордонних справах;

б) Адміністрація Президента;

в) Кабінет міністрів України, представлений Міністерством закордонних справ та Міністерством економіки.

Взаємозв'язок названих органів схематично наведений на рис. 2.1.

За межами України уся робота по захисту та реалізації державних інтересів покладається на дипломатичні представництва - посольства України.

В загальному вигляді структура посольства України включає в себе наступних дипломатів та співробітників:

1) Посол;

2) відділення посольства;

3) Генеральне консульство;

4) радник, перший секретар з політичних питань;

5) радник, перший секретар з економічних питань;

6) радник, перший секретар з питань науково-технічного співробітництва;

7) консульський відділ;

8) радник, перший секретар з питань гуманітарно-культурного співробітництва;

9) радник-посланник;

10) помічник посла (аташе, другий секретар);

11) прес-аташе;

12) офіцер безпеки (радник, перший секретар);

13) військовий аташе;

14) адміністративно-технічний персонал;

15) канцелярія посольства.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Механізм економічної дипломатії в Україні

На думку В.А.Вергуна в інституційний механізм економічної дипломатії, який покликаний забезпечити реалізацію політичних та економічних цілей, належать:

1) сукупність нормативно-правових актів (міжнародні конвенції, угоди, договори тощо), якими регулюється міжнародна дипломатична діяльність (в тому числі і дипломатична);

2) відповідні державні структури та установи з їх кадровим, матеріальним та технічним забезпеченням (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство закордонних справ, Міністерство економіки, галузеві міністерства та відомства в межах їх компетенції в сфері міжнародного бізнесу, управління зовнішньоекономічних зносин в органах місцевого самоврядування);

3) вищі навчальні заклади, які готують фахівців для дипломатичної служби та до діяльності в сфері зовнішньоекономічних зв'язків);

4) неурядові організації, спілки, об'єднання (торгово-промислові палати, спілки промисловців та підприємців);

5) дипломатичні та ділові представництва України за кордоном (посольства, генеральні консульства, інші представництва). В.А.Вергун Економічна дипломатія як складова механізму управління зовнішньоекономічною діяльністю // ??? - С. 14-18

3. Економічні цілі та засоби економічної дипломатії

економічний дипломатія глобалізація

Сфера економічної діяльності дипломатії. Зростанню ролі економічної дипломатії в сучасній системі міжнародних економічних відносин сприяє чимало конкретних факторів:

1. Процеси інтернаціоналізації та посилення взаємозалежностей у світовій економічній системі, які відбуваються у двох площинах - в глобальній та регіональній інтеграції.

2. Стрімке розширення зони ринкового господарства, лібералізація національних економік та їх взаємодія шляхом торгівлі та міжнародного інвестування. Так, все більше число суб'єктів світової економіки (ТНК, банків, інвестиційних груп) справляють істотний вплив на світову політику, міжнародні відносини. Масштабна та наростаюча залежність економік нових незалежних держав від світових ринків, інвестицій, технологій примушує їх коригувати свої позиції з політичних та військових проблем міжнародного життя.

3. Глобалізація в світовому господарстві піднімає свою роль на новий кількісний та якісний рівень, поєднуючи процес поглиблення інтернаціоналізації виробничих сил та, одночасно, прагнення ТНК підпорядкувати цей процес своїм цілям підсилення домінуючих позицій на світових ринках. При цьому зростає роль економічної дипломатії, так як вона сприяє розвитку інтернаціоналізації в інтересах усіх країн і разом з тим запобігає прагненням тих, хто намагається монополізувати переваги глобалізації.

4. Запровадження прогресивних методів управління, енергозберігаючих та інших нових технологій; іноземні інвестиції забезпечують розвиток співробітництва між державами і міжнародними організаціями. Це зменшує тенденції до закритості та автаркії економік країн; зовнішня відкритість стає нормою.

5. Просування інновацій в економіку держави і зовнішня відкритість сприяють формуванню позитивного іміджу держави, що тягне за собою залучення в країну іноземного туризму, який в свою чергу, сприяє економічному зростанню та залученню нових партнерів.

Тенденції розвитку економічної дипломатії в умовах глобалізації. «Процеси глобалізації, супроводжуються посиленням міжнародної конкуренції і рішуче вимагають активної участі держави в просуванні та захисті національних інтересів на світовому ринку. Державна підтримка в різних форматах служить сьогодні важливим чинником успішної діяльності вітчизняних компаній та держави в цілому на світовому ринку. Мова йде не про підміну ринкових принципів господарювання, а про підвищення конкурентоспроможності національних виробників, що працюють в жорсткому конкурентному ринковому середовищі. Посилення національної конкурентоспроможності передбачає комплекс взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих мір як в галузі внутрішньоекономічної (сприяння технологічному розвитку, інноваційній діяльності), так і в галузі зовнішньоекономічної (просування експорту, покращення умов доступу на зовнішні ринки, залучення іноземних інвестицій та технологій) політики. Тому в означеній послідовності особливе місце займає економічна дипломатія, яка формує сприятливе зовнішнє середовище для практичного вирішення завдань підвищення конкурентоспроможності».

Просування експорту та інвестицій. Залучення іноземних інвестицій є важливим завданням для економічної дипломатії. Для її здійснення важливим засобами та завданнями є створення сприятливого середовища для зустрічей експортерів і їх потенційних партнерів, визначення і чітке формулювання пріоритетів, демонстрація всіх вигідних сторін товарів та технологій, що експортуються.

Тут важливо підкреслити значення детально пропрацьованої експортної стратегії держави, яка б вказувала на пріоритетні вектори експорту товарів. Робота в названому напрямі повинна бути одним із завдань для зовнішньоекономічних представництв.

Практично в усіх провідних країнах світу спостерігається посилення інституційної та організаційної бази, а також підвищення статусу економічної дипломатії в системі органів державної влади. Зростає число, розширяються функції та покращується якість роботи торговельно-економічних представництв у сфері підтримки ЗЕД держави, лобіювання інтересів вітчизняних компаній за кордоном, торговельно-політичного сприяння, мобілізації ефективних зовнішніх ресурсів.

Велику роль тут також відіграють торговельно-економічні представництва, які мають виняткову можливість накопичувати обширні знання про країну перебування, мають прямі політичні та інші контакти завдяки своїй присутності в країні перебування. Їх робота повинна бути спрямована на отримання доступної та достовірної і надійної інформації про рівень та серйозність інтересів і пріоритетів країни перебування, ступеню об'єктивної зацікавленості в інвестиціях, взаємної вигоди.

Просування інтересів країни. До ще одного із завдань дипломатичних місій, міністерств закордонних справ і професійних дипломатів належить формування позитивного іміджу своєї країни. Хоча, важко обійти увагою той факт, що їх фактичні можливості корінним чином або навіть тимчасового впливу на зміну існуючого сприйняття своєї країни закордоном для дипломатів є обмеженими.

Відомий теоретик дипломатії Брайян Хокінг, проаналізувавши вплив сприйняття країни на рішення, що приймаються зарубіжними бізнесменами про початок ділової активності, сказав, що на 72% сприйняття країни є підставою для вкладання інвестицій або початок інших форм співробітництва з державою. В публікації Світового Банку «Маркетинг Країни: реклама як інструмент залучення іноземних інвестицій» вказано на ключову позицію позитивного іміджу країни для залучення іноземного капіталу.

Навіть між державами, що не мають жодних дипломатичних відносин і обтяжені серйозними політичними проблемами, може існувати інтенсивний економічний обмін. І тим більше, двосторонні відносини, що базуються на позитивному сприйнятті державної ідентичності, є підґрунтям для більш динамічного та легшого розвитку торговельно-економічних відносин.

Необхідними інструментами, що використовуються дипломатичними представництвами, є ініціативність, винахідливість та пошук нових способів просування вітчизняних інтересів. Тут важливими є усі методи ведення дипломатичної діяльності з метою формування позитивного іміджу держави в країні перебування, в т.ч. консульська та культурно-просвітницька робота, відносини зі ЗМІ, діаспорою, тощо.

Основні методи роботи економічної дипломатії. Дипломатична місія є основною структурною одиницею в наданні своїй державі інформації про основні принципи, структури, тенденції розвитку економіки країни перебування, її планів та програм, валютно-фінансового стану, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, кон'юнктури ринків товарів та послуг, її експортного та імпортного потенціалу, про попит та можливості прямих інвестицій в країну, зібраної через офіційні джерела, до яких дипломати мають доступ. Все це формує потенціал для подальшого економічного співробітництва.

Формування директив для забезпечення присутності на ринку. Одним із головних завдань дипломатичних місій є сприяння учасникам зовнішньоекономічних відносин своєї країни в їх роботі на ринках країни перебування, захист і здійснення контролю над додержанням інтересів держави в процесі їх діяльності, її координація без втручання в їх господарську діяльність.

Важливим є подання своєї держави як такої, чиє фінансове, економічне та політичне становище дозволяє розглядати її в якості надійного партнера в галузі ЗЕД, надавати сприяння своїм учасникам ЗЕД в її здійсненні, організовувати переговори, конгреси, семінари, круглі столи, виставки. Наступним завданням є обробка пропозицій своїх підприємств з організації експорту-імпорту товарів та послуг, інвестиційних запитів та пропозицій, надання їм консультаційно-інформаційних послуг, інколи з використанням місцевих експертів для аналізу економіки і ринку.

Вагома роль в організації роботи дипломатичної місії належить методу під умовною назвою «зіграність». Адже дипломати є своєрідним «спецпідрозділом», робота якого вимагає чіткої командної гри для досягнення головних політичних та економічних цілей в країні перебування. Щоб таке стало можливим, до роботи в закордонних представництвах слід залучати тільки найкращих фахівців, аналітиків та експертів для вивчення політичного, економічного та суспільного аспектів життя країни перебування. Не остання роль в цьому належить голові дипломатичної місії. Саме від нього значною мірою і залежить застосування інноваційних дипломатичних механізмів, гармонізування напрямів і цілей роботи місії з поточною ситуацією та можливостями тощо.

Організація економічних систем дипломатії - існуючі моделі. В даний час міністерства закордонних справ у всьому світі використовують декілька моделей роботи в сфері торговельно-економічної діяльності.

Об'єднана модель є комплексом розвитку двосторонніх торговельно-економічних зв'язків під егідою міністерства закордонних справ. Останнє виступає головним координатором економічних інтересів держави на міжнародному рівні. Воно ж визначає стратегію та пріоритети в співробітництві з усіма урядовими організаціями і регіональними органами виконавчої влади в країні перебування місії. Недоліком є обмеження, які накладає на дипломатів перебування в структурі Міністерства закордонних справ (тобто вони часто є фаховими дипломатами, а економічна освіта є «вторинною»).

Частково-об'єднана модель передбачає спільну організацію роботи з розвитку торговельно-економічних відносин міністерствами закордонних справ та економіки. Торговельно-економічна місія або її аналог виокремлюється в окремий підрозділ дипломатичної місії, перебуває в подвійному підпорядкуванні в Міністерства закордонних справ та Міністерства економіки, є незалежною від дипломатичної місії та має свій бюджет. Керівник ТЕМ підпорядкований голові дипломатичного представництва. Пріоритети діяльності визначаються міністерством економіки.

Передача завдань з організації торговельно-економічних зв'язків третім особам. Міністерство закордонних справ при цьому перетворюється на пасивного спостерігача в забезпеченні контролю над торговельно-економічною ситуацією в державі перебування дипломатичної місії. В разі потреби відбувається залучення третіх осіб для виконання завдань щодо просування експорту або маркетингових досліджень.

Модель економічної пріоритетності. В структурі органів державної виконавчої влади створюється 2 органи - міністерство закордонних справ та міністерство зовнішньої торгівлі (зовнішньоекономічних зв'язків). ТЕМ створюється як незалежний від дипломатичного представництва підрозділ.

4. Сутність і функції економічної дипломатії

Згідно Тлумачного словника української мови «дипломатія» - це 1) діяльність уряду, спеціальних органів або представників держави по здійсненню зовнішньої політики держави; 2) сукупність прийомів і методів, що використовується в процесі такої діяльності.

В «Кратком внешнеэкономическом словаре» економічна дипломатія визначається як: «специфічна галузь сучасної дипломатичної діяльності, яка пов'язана з використанням економічних проблем в якості об'єкту і засобу боротьби та співробітництва у міжнародних відносинах. Економічна дипломатія, як і дипломатія в цілому є складовою частиною зовнішньої політики, міжнародної діяльності держави; саме зовнішня політика визначає цілі і завдання економічної дипломатії, яка є сукупністю заходів, засобів та методів, що використовуються для здійснення зовнішньої політики».

Як вже відзначалось в підрозділі 1.4, Економічна дипломатія - це діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, спрямована на отримання додаткових конкурентних переваг на міжнародній арені і створення сприятливих умов для ведення економічної діяльності за допомогою використання механізму переговорів, зустрічей, офіційних та неформальних контактів.

Необхідно відзначити, що ряд світових науковців, які досліджують дану проблематику, вказують на необхідність виокремлення двох рівнів економічної дипломатії: макрорівень та мікрорівень. Гі Каррон де ла Карєр

За даного підходу до сфери макроекономічної дипломатії належать питання визначення та подальшого захисту загальнонаціональних економічних інтересів при розв'язанні проблем, пов'язаних з інтеграцією країни в цілому в світове господарство, а також з взаємодією економічних систем окремих держав.

Мікроекономічна дипломатія (використовується також назва «комерційна дипломатія») має на меті підтримку окремих підприємств, фокусується на індивідуальних діях економічних операторів. Важливо не плутати англійські терміни commercial diplomacy та trade diplomacy, німецькі Geschaftdiplomatie та Handelsdiplomatie, оскільки другими в наведених парах термінів позначається торговельна дипломатія, яка охоплює як макро-, так і мікрорівень, але займається суто питаннями торгівлі.

При цьому обидва рівні економічної дипломатії є взаємопов'язаними - макрорівень нерозривно пов'язаний з макрорівнем, де перший створює можливості та поле діяльності для другої. Практика макроекономічної дипломатії включає в себе:

1. Створення та модифікацію існуючих міжнародних правил в сфері торговельно-економічних відносин, запобігання корупції та порушенням правил конкуренції, енергетичної безпеки, охорони навколишнього середовища, захисту від транскордонної злочинності, боротьби з міжнародним тероризмом та незаконними фінансовими операціями тощо;

2. Участь в міжнародних переговорах за всіма галузями та напрямками міжнародних економічних відносин (торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталу, торгівля правами інтелектуальної власності, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна економічна інтеграція, міжнародні валютно-кредитні відносини), в тому числі в процесі розробки та узгодження національної позиції з даних питань, її захисту на міжнародному рівні, ратифікації та інкорпорування в систему національного законодавства;

3. Участь в поточній роботі субрегіональних, регіональних, плюрілатеральних (багатосторонніх) міжнародних економічних, фінансових та торгових організацій (МВФ, група Світового банку, ОЕСР, «Велика вісімка» та «Велика двадцятка», СОТ, ЮНКТАД, Міжнародна організація праці, Паризький та Лондонський клуби кредиторів, галузеві організації);

4. Участь в переговорному процесі з питань врегулювання зовнішньої заборгованості;

5. Підготовка аналітичних матеріалів щодо економічної політики іноземних держав, сприяння в реалізації вітчизняної промислової політики;

6. Участь в підготовці рекомендацій та матеріалів для національних делегацій на сесіях міжнародних організацій, міжнародних конференціях, переговорах та консультаціях з питань міжнародних економічних відносин.

Функціями економічної дипломатії є:

ь використання переваг та нових можливостей, що виникають в зв'язку з глобалізацією, для зміцнення національної конкурентоздатності і досягнення стратегічних цілей держави на міжнародній арені;

ь забезпечення, як мінімум, рівноправних та недискримінаційних умов інтеграції в світове господарство, а як максимум - отримання переваг, вигод та привілеїв у міжнародному торговельно-економічному співробітництві;

ь захист і лобіювання інтересів вітчизняного бізнесу на глобальному ринку;

ь сприяння залученню ефективних зовнішніх ресурсів у національну економіку;

ь надання необхідних знань та практичних навиків фахівцям Міністерства закордонних справ, інших органів державної та місцевої влади, а також суб'єктам господарювання, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність;

ь забезпечення необхідним мінімумом знань про дипломатичний протокол і етикет;

ь захист національних інтересів держави;

ь інформування про передові тенденції економічної дипломатії в світі.

Запитання для самоконтролю.

1. Охарактеризуйте діючі міжнародні конвенції, якими встановлено основні стандарти економічної дипломатії.

2. Проаналізуйте зміст Віденської конвенції про дипломатичні зносини (1961 р.).

3. В чому полягає значення Віденської конвенції про консульські зносини (1963 р.)?

4. Поясність значення Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.).

5. Зміст та основні положення Віденської конвенції про спеціальні місії (1969 р.).

6. Сформулюйте зміст основних положень Віденської конвенції про представництва держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру (1975 р.).

7. Назвіть, в яких розділах Статуту ООН йде мова про питання міжнародного економічного співробітництва та охарактеризуйте їх зміст.



Література

1. В.А.Вергун Економічна дипломатія як складова механізму управління зовнішньоекономічною діяльністю // - С. 14-18

2. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. // [Електронний ресурс]: www.zakon.rada.gov.ua

3. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. // [Електронний ресурс]: www.zakon.rada.gov.ua

4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. // [Електронний ресурс]: www.zakon.rada.gov.ua

5. Віденська конвенція про спеціальні місії від 8 грудня 1969 р. // [Електронний ресурс]: www.zakon.rada.gov.ua

6. Віденська конвенція про представництва держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р. // [Електронний ресурс]: www.zakon.rada.gov.ua

7. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби. - К., 1998

8. Гуменюк Б.І., Щерба О.В. Сучасна дипломатична служба. - К., 2001

9. Каррон де ла Каррьер Г. Экономическая дипломатия: дипломат и рынок / МГИМО(У) МИД России. - М.: РОССПЭН, 2003. - 295 с.

10. Лихачев А.Е. Экономическая дипломатия России. Новые вызовы и возможности в условиях глобализации / А.Е.Лихачев. - М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2006. - 461 с.

11. Статут ООН // [Електронний ресурс]: www.un.org/russian/documen/ basicdoc/charter.htm

12. Щетинин В.Д. Экономическая дипломатия: Учебное пособие для вузов / Дипломат. Акад. МИД России. - М.: Международные отношения, 2001. - 280 с.

13. Saner. R. and Yiu, L. (2000). “Business Diplomacy Management: A Core Competency for Global Companies”, Academy of Management Executive. Vol. 14. № 1. Pp. 80-92

14. Woolcock, S. and Bayne, N. (2005), The new Economic Diplomacy: Decision-Making and Negotiating in International Economic Relations (G8 & Global Governance Series), Ashgate, UK, 314 p.

Размещено на Allbest.ru