Україна та НАТО: перспективи розвитку

Правова основа існування та принципи діяльності НАТО. Можливі шляхи гарантування безпеки України. Умови вступу до Організації північноатлантичного договору. Результати та перспективи співробітництва з НАТО. Розвиток та нинішній стан відносин Україна–НАТО.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид реферат
Язык русский
Дата добавления 18.12.2010
Размер файла 101,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

  • Росія в 1990-х і на початку 2000-х рр. намагалася дипломатичними засобами закріпити в Європі свою так звану «зону відповідальності», до якої мали увійти держави СНД та країни Балтії, тобто фактично затвердити на необмежений час розподіл континенту на сфери впливу. Такий підхід становив небезпеку для права України на суверенний вибір зовнішньополітичних пріоритетів. Між тим, доцільність інтеграції України з Росією та іншими державами Євразії є під великим сумнівом. Реінтеграція держав СНД може мати наслідком для учасників такого пронесу ізоляцію цього простору дід загально-цивілізаційних процесів, консервування технологічної відсталості, втрату суверенітету тощо.
  • Після проведення операції США і Великої Британії проти Іраку в 2003 р. деякі російські дослідники, зокрема, С. Караганов, заявляли, що «необхідне нове розуміння суверенітету», оскільки, нібито, більшість країн «третього світу» не можуть самостійно забезпечити порядок на своїй території, і це має стосуватися й колишніх радянських республік.
  • Значною проблемою для національної безпеки України є той факт, що незалежність України сприймається політиками, а подекуди й суспільством Росії, як ідеологічний виклик. Поєднання раціональних і ірраціональних стимулів до відновлення контролю над Україною становить основу політики Росії щодо нашої держави. Завдяки організації різноманітних ініціатив Російська Федерація намагається утвердити себе в якості інтеграційного центру на пострадянському просторі, тому їй дуже важливо втягнути в ці процеси Україну, яка має ключове стратегічне розташування по відношенню одразу до кількох регіонів (Чорноморського, Північнокавказького, Центральноєвропейського, Балканського), а населення України лише втричі менше від російського.
  • Активізація співпраці з євроатлантичними структурами, як запорука дотримання основних інтересів безпеки України, отримала поштовх наприкінці 1990-х -- на початку 2000-х рр. Це відбулося внаслідок розширення НАТО до кордонів України та завдяки тому, що країни Альянсу демонструють значні політичні, економічні та військово-технічні успіхи. Крім того, активна політика США у Центральній Азії та на Кавказі знаменувала послаблення російського впливу у цих регіони.
  • Для України виявляється привабливою демократичність вирішення міждержавних проблем у межах НАТО і ЄС, а також геополітичний плюралізм у межах Західної і Центральної Європи, де немає єдиного всевладного центру. Країни НАТО цілком здатні опонувати США і часто це роблять в межах відносин, властивих суверенним демократичним державам. Це дає підстави чекати, що й інтереси національної безпеки України зможуть реалізуватися у випадку зближення України із НАТО. Українські національні інтереси можуть бути вповні реалізовані в межах НАТО, де враховуються інтереси всіх партнерів. Навіть таких крихітних, як Люксембург, який має армію в 400 чоловік, чи Ісландія, яка взагалі не має армії. Завдяки своїм можливостям у сфері безпеки Україна може розраховувати на дуже важливе місце в системі євроатлантичної безпеки. Крім того, чимало національних інтересів України у сфері безпеки є близькими, а поде куди й тотожними інтересам членів НАТО. Насамперед це стосується збереження суверенітету, незалежності і територіальної цілісності України -- в цьому як ніхто зацікавлена Україна. Це ж підтримують і держави НАТО.
  • Ідея забезпечення інтересів національної безпеки України через статус нейтралітету дістала поширення на початку 1990-х рр. і почала, втрачати його наприкінці десятиліття. Цілями українського нейтралітету і позаблоковості у 1991-2001 рр. були: боротьба одних політиків проти розширення впливу Заходу і НАТО, інших -- проти розширення впливу Росії і перебування на території України російських військ; намагання невизначеним становищем України підвищити до неї інтерес великих держав в міжнародних організаціях; непідготовленість суспільства до однозначного геополітичного вибору; небажання українського керівництва шкодити своїм відносинам з однією із сторін у разі однозначного геополітичного вибору. Вади нейтралітету для конкретних українських умов мають бути очевидні.
  • Європейські країни традиційною нейтралітету (Австрія, Швеція, Швейцарія) не можуть розглядатися як зразок для України. Специ фікою названих країн є те, що вони територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. Загроза виникнення збройного конфлікту навколо цих держав є мінімальною.
  • Геополітичне становище України (наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами --Росією і Туреччиною (причому Росія є ядерною наддержавою); наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Північний і Південний Кавказ, Придністров'я) зумовлюють брак реалістичної перспективи дня України самостійно забезпечити свою безпеку, за умови здачі Україною ядерної зброї.
  • У таких нейтральних країн, як Швеція та Фінляндія існує дуже суттєва відмінність від геополітичного становища України, яка є геостратегічно важливою державою, що забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу. Геополітичні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризики, якими супроводжуватиметься силовий тиск чи агресія проти України. Тому, за певних умов, для агресора цінність контролю над Україною може бути вартою війни.
  • Крім того, і Фінляндія, і Швеція є членами ЄС, який, хоч і не на дає безпосередніх воєнних гарантій безпеки своїм членам, проте є впливовою організацією), конфлікт з якою є небажаним для будь-якого агресора. У Міністерстві оборони Фінляндії на запит уряду ще 2004 року порахували вартість вступу цієї країни по НАТО. Це 300 мільйонів євро. Факт такого підрахунку свідчить про спроби переосмислення Фінляндією своєї політики нейтралітету.
  • Крім того, нейтралітет досить дорогий. Навіть у Європі нейтральні країни витрачають на оборону в середньому більше, ніж члени НАТО. Це 2% ВВП у Фінляндії (яка має кордон з Росіє та вихід до Балтійського моря) та 2,1% у Швеції (яка має вихід до Балтійського моря та наявність слабкого бар'єру між цією країною і Росією у вигляді Фінляндії).
  • Більше того, на НАТО можна навіть заощаджувати. Скажімо, такий член НАТО, як Люксембург має 1 (один) батальйон армії, з якого дві роти виконують церемоніальні функції -- грають на трубах та інших музичних інструментах. Люксембург станом на 2005 р. витрачав на оборону 0,9% ВВП, Однак, ця країна має всі гарантії безпеки, включно з ядерними. Слід відзначити, що в іншого члена НАТО -- Ісландії -- армія відсутня взагалі.
  • Для порівняння, країни Договору про колективну безпеку Вірменія, Узбекистан і Таджикистан постійно балансують на межі війни. Сама Росія, яка витрачає на оборону велетенські кошти, досі вповні не контролює значні території на північному Кавказі.
  • Самостійно, без союзів гарантують свою безпеку наступні країни, які при цьому мають потужних сусідів: Сирія, сусіди Туреччина і Ізраїль (оборонний бюджет становив 5,9% ВВП); Іран, сусіди Росія і Ірак, -- з 2003 р. -- війська США в Іраку, а також Пакистан (оборонний бюджет - 3,3% ВВП); Пакистан, сусіди Індія і Іран (оборонний бюджет -- 4,9% ВВП); Індія, сусіди Пакистан і Китай (оборонний бюджет -- 2,5% ВВП). Отже, ті держави, які самостійно забезпечують свою оборону в умовах існування реальної загрози дестабілізації, змушені нести військові витрати, що, як правило, становлять суттєво більший відсоток він їхнього ВВП, аніж відповідні показники держав-членів НАТО.
  • Показовим для України є приклад Туркменістану, нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати свою оборону і 1995 р. оголосила про постійний нейтралітет. Оборонні витрати Туркменістану з часу оголошення нейтралітету становили: 1996 р. - 2,0% ВВП; 1997 р. - 4,0% ВВП; 1998 р. - 3,1% ВВП; 1999 р. - 3,4% ВВП; 2000 - 2005 рр. 4 - 4,5% ВВП. Для порівняння, оборонний бюджет України сьогодні становить лише 1,4% ВВП. Тому з точки зору ефективності вкладення коштів НАТО явно виграє у порівнянні з нейтралітетом і з оборонними структурами Євразії.
  • Нейтралітет України, розташованої між потужними силовими центрами -- НАТО і Росією створює зону «вакууму безпеки», «вакууму відповідальності» на території Східної Європи, що викликає спокусу силовим чином, за допомогою воєнного чи економічного тиску змінити геополітичну ситуацію. Така ситуація є загрозливою для національних інтересів України, що полягають у забезпеченні стабільного й незалежного розвитку країни в інтересах українських суспільства і держави, а не зовнішніх силових центрів.
  • Однією з головних проблем здійснення євроатлантичної інте грації України є небезпека виявитися втягнутою у військовий конфлікт на захист своїх союзників. Це є природним продовженням отримання гарантій безпеки з боку інших держав-членів НАТО. Однак, як показує досвід, країни НАТО, насамперед європейські, майже не брали участі у військових діях, виступаючи на захист своїх союзників. Значний політичний та військовий потенціал НАТО забезпечує його членів віз частого застосування Статті 5 Вашингтонського договору при захист своїх союзників. Основні збройні конфлікти «холодної війни» відбувалися поза територією членів НАТО, на територіях країн так званого «третього світу». На Заході розглядають НАТО і ЄС як дві невід'ємні частини європейської економіко-політичної системи. Євросоюз відповідає за економічну інтеграцію, а Північноатлантичний альянс -- за питання безпеки. Спрощено кажучи, ЄС дає своїм членам можливість отримати прибутки. Але лише НАТО дає можливість убезпечити, щоб цими прибутками не скористався хтось інший.
  • Вступ України до НАТО матиме цілком визначені економічні переваги. Безпека й економічне процвітання прямо пов'язані між собою. Інвестори бажають мати справу лише з тими країнами, щодо стабільності і політичного майбутнього яких у них не виникає серйозних сумнівів.
  • Базуючись на державних документах та практичній політиці можна окреслити основні інтереси Росії і країн Заходу та їх співвідношення з національними інтересами України. Це дасть змогу оцінити з точки зору України дві альтернативи -- орієнтацію на євроатлантичну і нас євразійську інтеграцію (див. таблицю). Як бачимо, спільних інтересів України і країн-членів НАТО у галузі безпеки більше, ніж спільних інтересів України і Росії. Натомість суперечливих інтересі в України і Заходу значно менше, ніж України і Росії.
  • Негативні наслідки розширення НАТО для України пов'язані виключно із реакцією Росії на цей процес.[2]
  • Умови вступу до НАТО
  • Критерії, які необхідно виконати для вступу до НАТО
  • Майбутні члени НАТО мають відповідати базовим принципам, втіленим у Вашинг тонському договорі, таким як демократія, свобода особи та іншим відповідним положенням, викладеним у преамбулі цього договору, а саме:
  • «Сторони цього Договору, підтверджуючи свою відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй та своє прагнення жити у мирі з усіма народами і урядами, сповнені рішучості захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права, прагнучи сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні, вирішивши об'єднати свої зусилля для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки, уклали між собою такий Північноатлантичний договір».
  • Від країн-претендентів очікується, що вони будуть:
  • а) вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом;
  • б) демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини;
  • в) вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикцій відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин;
  • г) встановлювати належний демократичний та цивільний контроль над своїми збройними силами;
  • д) утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям СОН;
  • є) сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприянню зміцненню стабільності й благополуччя;
  • є) пропонувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у роботі Ради євроатлантичного партнерства, в програні «Партнерство заради миру» та розвитку співробітництва з країнами-партнерами, що не є членами НАТО:
  • ж) демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля;
  • з) робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також будуть готові взяти на себе зобов'язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності;
  • і) належним чином брати участь у роботі установ НАТО;
  • и) прагнути до здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності;
  • к) створювати через національну програму необхідну структуру з питань планування та виконання такий оборонних бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони та передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення персоналу з існуючими в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу;
  • л) знайомитися з належними правовими механізмами та угодами, якими керується НАТО для забезпечення співробітництва в своїй структурі та формальним юридичним процесом, що передує членству
  • Після завершення належних процедур нові країни приєднуються до Північноатлантичного договору (Вашингтон, 4 квітня 1949 року).
  • Опис процедури вступу до НАТО
  • Загалом, можна виділити такі основні етапи, які країна - претендент має пройти, перш ніж стати членом Альянсу:
  • 1) Консультаційний етап
  • На цьому етапі відбувається інтенсивний індивідуальний діалог із зацікавленими країнами-партнерами. Зустрічі в рамках цього діалогу допомагають країні-партнеру вивчити деталі роботи Альянсу, а НАТО має змогу детально вивчити внутрішню ситуацію в країні-претенденті та її відносини з країнами-сусідами (зокрема на предмет відсутності між ними нерозв'язаних територіальних суперечок). Паралельно військове керівництво НАТО проводить аналіз відповідних військових факторів у зацікавленій у членстві в НАТО країні. Наприкінці цього етапу країна публічно оголошує про своє бажання стати членом НАТО (без подання будь-якої формальної заявки).
  • Для того, щоб допомогти бажаючим країнам підготуватись до вступу у НАТО, в 1999 році було розроблено та ухвалено План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).
  • ПДЧ будується на основі інтенсивного індивідуального діалогу щодо членства. Цей діалог передбачає запровадження Програми заходів, спрямованих на сприяння країнам-претендентам в їх підготовці до можливого майбутнього вступу до НАТО як членів Альянсу, вироблення остаточних рішень щодо запровадження заходів залишається за країнами-претендентами. У цій Програмі претендентам пропонується перелік заходів, з якого вони можуть вибрати ті, що, на їх думку, є найціннішими -з точки зору сприяння їх підготовці.
  • Будь-яке рішення щодо запрошення країни-претендента розпочати з Альянсом переговори стосовно приєднання до НАТО приймається в кожному конкретному випадку країнами-членами НАТО згідно з параграфом 8 Декларації Мадридського саміту і згідно з Декларацією Вашингтонського саміту.
  • Участь у Плані дій щодо членства в НАТО має відбуватися на основі самодиференціації і не означає існування ані будь-якого часового розкладу щодо прийняття таких рішень, ані будь-якої гарантії членства.
  • ПДЧ ні в якому разі не можна вважати переліком критеріїв дня набуття членства в НАТО.
  • План дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО складається з п'яти розділів, а саме:
  • I. Політичні та економічні питання
  • II. Оборона/військові питання
  • III. Питання ресурсів
  • ІV. Питання безпеки
  • V. Правові питання
  • У кожному з розділів ПДЧ визначено питання, які можуть бути предметом обговорення (список не є вичерпним), та висвітлюються механізми, за допомогою яких можна якнайкраще здійснювати підготовку до можливого отримання членства.
  • Перелік питань, визначених для обговорення, не є набором критеріїв для отримання членства; цей перелік розрахований на те, щоб охопити всі ті проблеми, які визначать для себе самі країни-претенденти як питання, котрі вони бажають розглянути.
  • Від кожної країни-претендента вимагається розробити річну національну програму підготовчої діяльності до можливого майбутнього членства з визначенням завдань та цілей підготовки, де б містилася конкретна інформація щодо заходів, які вживаються; органів, які відповідають за впровадження цих заходів; а там, де це доцільно -- графік роботи щодо конкретних аспектів такої підготовки. Програма формуватиме основу, за допомогою якої з боку Альянсу можна буде простежити прогрес, досягнутий країнами-претендентам й для забезпечення зворотного зв'язку.
  • Зворотний зв'язок та поради з питань Плану дій щодо членства в НАТО забезпечується за допомогою механізмів, в основі яких лежать формули, що діють на сьогодні для країн-партнерів, а саме:
  • *зустрічі за формулою «26+1»
  • *семінари в рамках Групи НАТО.
  • Останні проводяться з метою обговорення окремих питань з Плану дій щодо членства в НАТО, країни-претенденти мають подавати письмові заяви на проведення семінарів помічнику Генерального секретаря (або його особистому помічнику), який несе відповідальність за впровадження Плану дій щодо членства в НАТО та за розробку календарного плану зустрічей під загальним керівництвом та за координацією Політичного комітету високого рівня (або в його розширеному складі).
  • Щороку Альянс готує звіт для окремих країн-претендентів, в якому викладаються зрушення, досягнуті країнами-претендентами у виконанні Щорічних національних програм. Цей документ подається для обговорення на зустрічі Північноатлантичної ради з країною-претендентом. За вже сформованою традицією делегації країн претендентів очолюються міністром закордонних справ або міністром оборони. Результати цих переговорів закріплюються в загальній доповіді по ПДЧ, яка виноситься на міністерські сесії НАТО.
  • 2) Переговорний етап
  • Етап починається висловленням запрошення від НАТО до країни-претендента розпочати переговори про вступ до НАТО. Після завершення переговорів країна-кандидат надсилає до НАТО листа про наміри, в якому підтверджує взяті на себе під час переговорів зобов'язання.
  • Отримавши запрошення, нові члени мають приєднатися до:
  • Угоди, укладеної сторонами Північноатлантичного договору стосовно статусу їх збройних сил (Лондонська угода про статус збройних сил; Лондон, 19 червня 1951 року);
  • Протоколу про статус Міжнародного військового штабу, створеного згідно з Північноатлантичним договором (Паризький протокол; Париж, 26 серпня 1952 року).
  • Від нових членів очікується приєднання до угод про статус:
  • * Угода про статус НАТО, національних представників і Міжнародного секретаріату (Угода про цивільний статус; Оттава» 20 вересня 1951);
  • * Угода про статус Місій і представників третіх держав у НАТО (Брюссель, 14 вересня 1994).
  • Від нових членів очікується приєднання до наступних технічних угод;
  • * Угода між державами-учасницями Північноатлантичного договору про безпеку інформації (Брюссель, 10 березня 1997);
  • * Угода про спільний захист секретної інформації щодо винаходів оборонного характеру, на які було оформлено патенти (Париж, 21 вересня 1960);
  • * Угода НАТО про обмін технічною інформацією для оборонних цілей (Брюссель, 19 жовтня 1970).
  • Для можливого доступу до інформації про ядерні технології новим членам потрібно приєднатися до угод:
  • * Угода про співпрацю щодо обміну Інформацією про ядерні технологи (С-М(64)39 - Basis Agreement);
  • * Угода про адміністративні приготування щодо застосування угоди (C-M (68)41, 5th Revise).
  • Внутрішнє законодавство країн-претендентів має бути якомога більш сумісним з усіма іншими механізмами та з практикою їх застосування, якими керується співробітництво в НАТО.
  • 3) Ратифікаційний етап
  • Розпочинається підписанням Протоколу про приєднання до Північноатлантичного договору та закінчується ратифікацією Протоколу у країнах-членах Альянсу та країні -кандидаті.
  • 4) Імплементаційний етап
  • Розпочинається із процесу передання країною-кандидатом документів про вступ до Північноатлантичного договору на збереження до США. Країни-кандидати стають офіційними членами Альянсу.
  • Що може очікувати Україну у разі вступу до НАТО
  • У разі вступу України до Північноатлантичного альянсу можна очікувати наступні позитивні наслідки:
  • Одержання для України міцних гарантій її національної безпеки, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності.
  • Відхід із сфери геополітичного домінування Росії і досягнення з нею рівноправних міждержавних відносин.
  • Створення вагомих передумов інтеграції в Європу,у західні політичні та економічні структури.
  • Зміцнення міжнародної безпеки і стабільності регіоні Центрально-Східної Європи.
  • Зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України. Використання досвіду і підтримки країн-членів НАТО в підвищенні ефективності оборонного сектору України.
  • *Створення вагомих передумов для ліквідації російської військової присутності на території України.
  • * Покрашення міжнародного іміджу України
  • * Посилення консолідації української нації.
  • * Зміцнення інститутів громадянського суспільства.
  • * Посилення прозорості влади.
  • *Реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства права.
  • * Зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і внутрішню політику в Україні.
  • * Стимулювання економічних реформ.
  • Водночас необхідно враховувати й можливі негативні наслідки вступу України до НАТО:
  • *Збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності збройних сил.
  • * Скорочення (часткова втрата) підприємствами українського ОПК російських оборонних замовлень.
  • * Деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень в галузі зовнішньої та оборонної політики.
  • * Посилення розбіжностей геополітичних інтересів України і Росії та збільшення вірогідності на цьому тлі конфліктогенних проблем в російсько-українських відносинах.[8]
  • Україна - НАТО: «за» та «проти». Аналіз основних наслідків вступу України до НАТО
  • Територіальна цілісність і безпека України в разі вступу до НАТО суттєво зміцняться. Захист своїм членам надає уся воєнна, політична й економічна потуга країн-членів НАТО, загальне населення яких становить 850 мільйонів, і які забезпечують понад 60% світових оборонних витрат.
  • Завдяки відносинам з НАТО Україна вже отримала важливу психологічну підтримку з боку найпотужнішого воєнного альянсу. Хоча реальних зобов'язань, крім обіцянки консультуватися з Україною в разі агресії проти неї, НАТО досі не має, така співпраця має суттєве практичне значення. Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО та інші багатосторонні документи підписали демократичні держави, які намагаються уникати порушення своїх договірних зобов'язань. У разі виникнення загрози, Україна вже протягом десяти років має можливість скликати Комісію Україна -- НАТО на рівні Послів, міністрів закордонних справ, міністрів оборони і поставити питання про надання допомоги з боку Альянсу, В цьому випадку, враховуючи, що НАТО наголошує на важливості України для безпеки Альянсу, вона може розраховувати щонайменше на політичну підтримку законних інтересів своєї безпеки.
  • Україна утрималася від застосування цього механізму під час конфліктної ситуації з Росією навколо острова Коса Тузла в жовтні 2003 р., оскільки розраховувала, що врегулюванні ситуації на двосторонній основі втримає від радикального погіршення відносин з Росією. У той же час низка членів НАТО, зокрема США, Франція, Канада і Туреччина, не чекаючи рішення України про звернення до НАТО, оголосили в жовтні 2003 р. про свою підтримку територіальної цілісності України.
  • За Вашингтонським договором будь-який напад на членів НАТО у Європі чи Північній Америці розглядається як «напад на всіх», і кожна з держав-членів зобов'язалася надавати допомогу союзникам. Цей договір поширюється на території всіх держав, що його підписали, а також на острови та на кораблі і літальні апарати усіх учасників Договору в Атлантичному океані на північ від тропіка Рака, а також у випадку нападу на війська будь-якого союзника НАТО в Європі.
  • Альянс має у своєму розпорядженні як національні збройні сили своїх членів так і інтегровані військові формування під прямим управління НАТО. Загальна кількість усіх сил країн-членів НАТО сягає близько 3,9 млн. військових (незважаючи на розширення НАТО в 2004 р. кількість військ у європейських членів НАТО залишилася приблизно незмінною, у зв'язку із скороченням збройних сил старих членів Альянсу). Станом на 2005 р. у США було 1,38 млн. військових, у європейських союзників та Канади -- 2, 57 млн. військових.
  • Згідно з Північноатлантичним (Вашингтонський) Договором, країни-члени беруть зобов'язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно здійснювати колективне воєнне планування. Безпека НАТО будується на наступних «китах»: діалог і співпраця ніж собою та з не-членами НАТО, підтримка колективної безпеки, запобігання конфліктам, контроль кризових ситуацій, згортання війни на початковій стадії її виникнення, збереження територіальної цілісності всіх членів НАТО, солідарність, рівна безпека тощо. Таким чином, територіальна цілісність України в разі вступу до НАТО перебуватиме під потужним захистом.
  • При цьому слід відзначити, що під прямим контролем НАТО перебуває порівняно небагато військ, в основному це штаби (їх на сьогодні в Європі 8), а також радари. Водночас, під пряним контролем НАТО перебуває угруповання літаків «Авакс» (AWACS - Airborne Warning and Control System -- система повітряного контролю і попередження -- 17 літаків станом на 2006 рік), які забезпечують радарне стеження на всіх висотах. Основна база цих літаків знаходиться в Німеччині.
  • Розширення НАТО створює в регіоні сприятливий клімат геополітичного плюралізму, у якому інтереси України як суб'єкти міжнародної політики можуть бути задоволені більшою мірою, аніж у випадку домінування Росії чи іншої держави і, Україна, яка є більшою за своїх сусідів на Заході, має важливе геополітик - не розташування та достатні ресурси для реалізації свого впливу в межах військово-політичного союзу, і може розраховувати на поважне становище в НАТО.
  • Свого часу Росія визнала непорушність українських кордонів саме завдяки НАТО. Це відбулося під час підписання міждержавного Договору в 1997 р, укладеного за півтора місяці до Мадридського самміту НАТО, від результатів якого Москва боялася запрошення України до НАТО. Це ж стосується і Румунії. Договір з Україною було ратифіковано Румунією за день до відкриття Мадридського самміту НАТО, на якому Румунія сподівалася отримати запрошення до Альянсу. Це сталося через те, що НАТО вимагає від претендентів на членство відмови від територіальних претензій до сусідів, і Румунія заради вступу до НАТО мусила з цим змиритися.
  • Вступ до НАТО зміцнить суверенітет України і не становитиме жодної загрози для нього. У разі набуття членства в НАТО за Україною залишатиметься безумовне і виключне право розпоряджатися власними військовими. Щодо того, посилати чи не посилати свої війська за кордон, завжди останнє і вирішальне слово буде за Києвом. У НАТО існує принцип обов'язкового консенсусу при ухваленні рішень. Тобто, країна, яка є членом НАТО, може заблокувати не лише власну участь у діях поза межами зони відповідальності НАТО, але й взагалі наступальну операцію Альянсу поза межами зони відповідальності НАТО, Україна, яка приєднається до НАТО. згідно з Вашингтонським договором буде зобов'язана надавати підтримку союзникам тільки в тому разі, якщо на їхню територію чи кораблі буде здійснено напад. Вступ НАТО у всіх державах Центральної і Східної Європи відбувся без передислокації скільки-небудь значних сил НАТО на території нових членів. По суті, вступ цих держав до Альянсу був «паперовим». Для України, яка має власні збройні сили, значно більші і якісніші, ніж у більшості держав Східної і Центральної Європи, немає практичного сенсу і доцільності розмішувати іноземні війська на своїй території. Крім того, Конституція України прямо забороняє розміщення на території України іноземних військ на постійній основі, за винятком Чорноморського флоту Росії, який має право розмішуватися в Україні лише до 2017 року, і ця норма навряд чи ближчим часом буде змінена.
  • Україна, якщо признається до НАТО, згідно з Вашингтонським договором буде зобов'язана надавати підтримку союзникам тільки в тому разі, якщо на їхню територію чи кораблі буде здійснено напад. Так само члени НАТО зобов'язані будуть надавати підтримку Україні в разі агресії проти нашої держави. Участь в інших операціях поза межами цієї норми, є суто добро вільною. Такі держави НАТО як Франція та Німеччина різко критикували рішення США розпочати війну проти Іраку, і не послали туди своїх солдат. Франція заблокувала в політичному комітеті НАТО розміщення в 2003 році на території іншого члена НАТО -- Туреччини протиракетних комплексів «Петріот», оскільки вважала, що такий крок є швидше наступальним, а не спрямованим на захист Туреччини.
  • Слід наголосити, що НАТО -- союз суверенних держав, а не наддержавна організація. Жодне рішення, що стосується будь-якого, навіть найменшого члена НАТО, не може бути ухвалене в обхід суверенного уряду цієї країни.
  • Вступ до НАТО знімає загрозу перетворення України на «буферну зону». Перебування України у так званій «сірій зоні» між Росією і Заходом є небезпечним з огляду на потенційну можливість конфліктів за вплив на Україну, а також через надмірну залежність стану безпеки неядерної України від зовнішніх чинників, зокрема відносин Росії і НАТО. Економічні реалії не дозволяють Україні розвинути в найближчій перспективі армію, достатню для захисту від повномасштабної агресії. Завдяки інтеграції України до НАТО політична Європа отримує в цілому завершені форми, що сприятиме зменшенню конфліктного потенціалу в Європі, оскільки суперечності між євроатлантичною спільнотою і Росією вже не матимуть такого ґрунту, як невизначеність геополітичної належності інших держав. Водночас, завдяки розширенню НАТО в Європі було ліквідовано лінії розподілу, які залишилися після «холодної війни», суттєво зменшено географічні розміри «сірої зони» -- території, на яку не поширюються гарантії безпеки НАТО або Росії. Саме національним інтересам України відповідає, щоб держава знайшла місце в новій геополітичній ситуації, яке б надійно гарантувало суверенітет, територіальну цілісність, національну безпеку, стабільність та прогресивний розвиток.
  • Гарантії зовнішньої безпеки з боку НАТО позитивно впливають на процеси демократизації у державі. Норми і стандарти НАТО змушують політичні еліти відмовлятися від зовнішньополітичного авантюризму, зміцнюють міжнародну відповідальність та не дають можливості владі інспірувати зовнішні конфлікти задля вирішення своїх внутрішньополітичних задач. Ці норми закладено у преамбулі Вашингтонського договору -- «демократія, індивідуальні свободи і правління закону». Згідно зі статтею 10 договору цих же принципів мають дотримуватися й претенденти на вступ до НАТО.
  • Інтерес до питань демократичного розвитку країн-членів Північноатлантичного Альянсу, традиційно зацікавленого насамперед у проблемах безпеки, пояснюється просто.
  • По-перше, країни НАТО об'єдналися значною мірою на засадах підтримки демократії та прав людини, на противагу тоталітарним державам. Демократія стала однією з головних «візитних карток» держав Заходу. Після зменшений загрози війни в Європі питання демократії виводиться на, перший план процесами євроатлантичної інтеграції, оскільки зменшується загроза протистояння, і таким чином зменшується вага військових пріоритетів, які НАТО розраховує отримати в результаті приєднання до нього тих чи інших країн.
  • Крім того, країна з авторитарним чи тоталітарним політичним режимом не розглядається Північноатлантичним Альянсом як союзник, надійний так само, як демократичні країни. Адже в демократичних державах зовнішня політика перебуває під впливом громадської думки. У свою чергу, громадська думка не може змінюватися так швидка, як бажання осіб, що керують авторитарними чи тоталітарними режимами. Таким чином, від присутності в Альянсі тоталітарних чи авторитарних держав потерпіла б солідарність країн-членів та надійність НАТО.
  • Конкретні вимоги до політичної ситуації в країнах-претендентах затверджені в Плані дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), прийнятому на Вашингтонському самміті НАТО в 1999 р. Від країн-претендентів на вступ до Альянсу очікується, що вони, зокрема, будуть:
  • *«демонструвати відданість забезпеченню правління закону та людських прав;
  • *вирішувати міжетнічні суперечності або зовнішні територіальні суперечки, включно з вимогами щодо відокремлення територій або міжнародними юридичними суперечками за допомогою мирних засобів відповідно до принципів ОБСЄ та із забезпеченням добросусідських відносин;
  • *… встановити відповідний демократичний і цивільний контроль за їхніми збройними силами;
  • *утримуватися від погрози або використаний сили в будь-який спосіб, що не відповідає цілям ООН;
  • * … демонструвати відданість забезпеченню стабільності і процвітанню через економічну свободу, соціальну справедливість та відповідальність у справі охорони навколишнього середовища.
  • Крім того, НАТО ставить такі нетрадиційні для організацій оборонного характеру вимоги, як обов'язковість поваги до національної культурної спадщини країн-членів, визнання їхнього внеску до цивілізаційного розвитку, особливих заслуг у формуванні і забезпеченні поступу демократії та прав людини у світі.
  • Усі нинішні члени НАТО є демократичними країнами у традиційному європейському розумінні, яке передбачає верховенство права, виборність ключових органів влади, підзвітність влади виборцям, систему стримувань і противаг між окремими гілками влади, повагу до прав меншин, повагу до прав людини, рівність громадян перед законом тощо.
  • НАТО є інституційною основою так званого «золотого мільярда», тобто мільярда людей планети, які живуть в безпечних і заможних умовах розвинених демократій, поза основним впливом конфліктів і катаклізмів, які струшують «третій світ». До цього «золотого мільярда» крім членів НАТО належать лише Японія і кілька дрібних європейських країн. Всі решта держав Європи є членами НАТО. Таким чином, два з трьох економічних полюсів світу (США і Західна Європа) об'єднані в НАТО. Поза НАТО залишається лише один такий полюс -- Східна Азія. Сьогодні в країнах НАТО живе 350 мільйонів людей. 6 із 8 членів «великої вісімки» є членами НАТО (США, Німеччина, Канада, Франції, Велика Британія, Італія). В НАТО об'єднані найбагатші, найдемократичніші і, одночасно, найменш корумповані країни світу. 3 20 найменш корумпованих держав 10 є членами НАТО. З 10 найбільш конкурентноздатннх економік 4 належать членам НАТО. 3 10 найбільших економік світу 6 є членами НАТО.
  • Після приєднання країн Центрально-Східної Європи до НАТО почалося бурхливе зростання їх економік, соціальні стандарти населення цих країн підтягуються до стандартів старих членів НАТО. Так, скажімо, з 1997 по 2006 рік офіційна середня заробітна платня в Польщі зросла з 370 до 932 доларів США.
  • Набуття членства в НАТО радикально наближає вступ України до Європейського Союзу. НАТО, як організація, що діє в сфері безпеки, виливає на діяльність без виключення всіх інших базових інституцій «золотого мільярду». Навіть таке ключове для Європи рішення» як розширення ЄС на 10 нових членів, було ухвалено лише під впливом розширення НАТО у ході внутрішньо-європейського обговорення (спочатку пропонувалося розширення на 3-7 країн). Крім Кіпру і Мальти всі Інші країни набули членства в ЄС у 2004 році лише після приєднання до Північноатлантичного Альянсу внаслідок рішень, ухвалених НАТО в 1997 і 2002 рр. Нові країни-члени ЄС отри мали економічну вигоду в результаті програм фінансування розширення Європейського Союзу, на які з 2004 по 2006 роки було виділено 40,5 млрд. євро.
  • Країни НАТО мають спільні з Україною інтереси, оскільки зацікавлені у безпечному середовищі на східних кордонах Альянсу -- стабільності, відсутності воєнних конфліктів, потоків біженців тощо, а також у достатньо сильній України, яка може робити внесок у спільну безпеку континенту, а не створю вати для Європи проблеми.
  • Вступ до НАТО -- не занадто дорого. В обмін за вартість двох літаків Україна отримує підтримку понад 3000 літаків країн-членів НАТО. Прима вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Якщо у підходах до євроатлантичної інтеграції України буде застосовано модель, коли Альянс вимагатиме від України попереднього виходу на стандарти НАТО за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то тоді вартість вступу України до НАТО могла б бути досить значною, і вимірюватися десятками мільярдів доларів США. Однак досі при розширенні Альянсу від претендентів на членство вимагалося лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали збільшення оборонних втрат на кілька відсотків. У справі України є ще більш імовірним, аніж у випадку інтеграції до Альянсу інших держав Центральне-Східної Європи, що НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії, оскільки наявні оборонні можливості України вже є значно більшими, аніж у більшості держав, що вступили до НАТО у 1999-2004 рр., а крім того, стратегічна важливість України для європейської безпеки та зменшення ризиків воєнного характеру у Європі робить інтеграцію України в НАТО насамперед політичним кроком, і лише в другу чергу -- військовим.
  • Слід наголосити, що проблема українських озброєнь радянського виробництва не є перепоною в процесі інтеграції до НАТО. Не лише нові члени НАТО, але й така розвинена країна, як Німеччина використовувала колишні радянські озброєння, інкорпорувавши до своїх збройних сил зразки найбільш якісного радянського озброєння, зокрема літаки МіГ-29, які перебували там аж до 2003 року.
  • Вартість членського внеску України до бюджету НАТО, за попередньою оцінкою, перебуватиме в межах внеску Польщі, тобто 40-50 мільйонів доларів США на рік.
  • Досвід інтеграції до НАТО країн-сусідів України свідчить про можливість мінімізації витрат на розширення НАТО. Польща скоротила фінансування програми модернізації збройних сил на 2000-2003 рр. щонайменше на 3,5 мільярди доларів. Таким чином, заплановано, що дві третини збройних сил Польщі будуть відповідати вимогам НАТО лише в 200$ ро ці, а не в 2006, як це планувалося раніше. Крім того, ключові поставки військової техніки до Польщі з інших членів НАТО здійснюються за пільговими цінами, а частину озброєнь країна отримує задарма. Так, у квітні 2009 року Польща і США підписали контракт на закупівлю 480 військових літаків Р-16 на суму в 3,5 мільярди доларів США. За умовами угоди США інвестують в оборонну промисловість Польщі 12 мільярдів доларів США. Це найкрупніший військовий контракт, укладений країною колишнього Варшавського договору від закінчення «холодної війни» і до 2003 року.
  • Членство в НАТО не є економічно обтяжливим для союзників, оскільки забезпечує високий рівень безпеки» якого жодна з держав не могла б досягти самостійно, навіть за умов значно більших витрат на безпеку. Економічні наслідки членства України в НАТО будуть переважно позитивними. Витрати на вступ можуть бути суттєво мінімізованими, за рахунок уникнення необхідності масштабного переозброєння та залучення національних виробництв до модернізації зразків озброєння. Прямі втрати від членства в НАТО можуть стосуватися продовження процесу згортання Росією військово-технічної кооперації з Україною. Водночас, слід наголосити, що даний процес відбувається й без залучення України до Альянсу і обумовлюється логікою розвитку замкнених циклів виробництва озброєнь на внутрішньому ринку Росії. З іншого боку, членство України в НАТО може нести конкретну економічну вигоду, пов'язану з певним шансом на участь України в розподілі праці та кооперативних зв'язках в межах ринку озброєнь країн-членів НАТО, та ширше-- ринку високих технологій, з покращенням клімату для здійснення підприємницької діяльності в Україні, зокрема й покрашенням міжнародного інвестиційного іміджу України.
  • Окремий економічний ефект має зміна іміджу країни внаслідок вступу до НАТО. Більшість постсоціалістичних країн інвестори та туристи на заході розглядали як "посткомуністичні», нестабільні. Зокрема Румунію і Болгарію традиційно відносили до регіону Балкан, що асоціюється з міжетнічними війнами, міждержавного напруженістю, тероризмом, криміналом, корупцією тощо. Приєднання до НАТО істотно вплинуло на зміну такого іміджу, внаслідок визначеності з цивілізаційною належністю країни, наданим НАТО рівнем безпеки та вимогами до внутрішньої політики нових країн-членів. Також чіткі правила ведення бізнесу, що існують на Заході, в результаті інтегрування до Альянсу швидше залучаються в практику нових країн-членів, зокрема, більші гарантії виконання договорів, передбачуваність законодавства у сфері економіки тощо.
  • Членство в НАТО впливає на поведінку іноземних інвесторів.
  • Річ у тім, що існує прямий зв'язок між станом зовнішньої безпеки і економікою. Той факт, що найвпливовіший альянс світу стає гарантом непорушності кордонів, територіальної цілісності і суверенітету країни, прямо впливає на економічну стабільність та інвестиційну привабливість. Зростання прямих інвестиції в економіку країн залежить не лише від вступу країни до НАТО, але від складнішого набору причин, серед яких початок переговорів з ЄС, масштабна реструктуризація економіки тощо.
  • Особливо значне збільшений рівня прямих зовнішніх інвестицій відзначалося в економіку країн Східної Європи. В економіку Польщі в 1997 році (час оголошення рішення про вступ до НАТО) було вкладена $2,7 мільярди прямих іноземних інвестицій у 1998-- $5млрд, у 1999 (рік вступу до НАТО)-- вже $8 млрд. Чехія та Угорщина демонструють ще більш вражаючі цифри - в Чехії в 1997 р. -- $4 млрд., в 1998 - 5,98 млрд., у 1999 р. -- $12,8 млрд.; в Угорщині -- в 1997 р. - $6,2 млрд., у 1998 р,-- $10,2, у 1999р.-- $14,5млрд. У Словенії наступного року після оголошення рішення про вступ до НАТО прямі інвестиції зросли з 3,6 млрд. євро у 2002 р до 5,1 млрд. євро в 2003 р. У Румунії в рік вступу до НАТО (2004) прямі іноземні інвестиції збільшилися на 141% у порівнянні з попереднім роком.
  • Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентоздатних оборонних виробництв. Від розвалу Варшавського блоку потерпіли невисокотехнологічні підприємства ОПК (наприклад, у Словаччині, Болгарії тощо). Проте, підприємства у цих країнах вже ніколи не отримали таких замовлень, як за часів «холодної війни», незалежно від того, вступали б ці країни до НАТО чи ні. Натомість, від вступу до Альянсу виграли високотехнологічні оборонні комплекси (насамперед у Польщі і в Чехії), які досить швидко пристосовувалися до змін. Так, у 1997 році Польща продала зброї лише на $20 млн., а у 2001 -- вже на $93 млн., Чехія у 1997 р. продала зброї на 52$ млн.., а у 2001 - на $95 млн.
  • Перевагою України є високотехнологічний ОПК, а також здатність до створення в замкнутих циклах деяких конкурентонездатних на світовому ринку зразків озброєння, у таких галузях, як літакобудування, танкобудування, суднобудування, а також ракетобудування та системи протиповітряної та проти ракетної оборони. НАТО має достатньо потужні науково-дослідницькі підрозділи і можливості їхнього фінансування. Тому потенціал ОПК України отримає можливість бути задіяним, в разі вступу країни до НАТО.
  • У межах НАТО існує низка структур, відповідальних за розвиток економічного співробітництва між країнами: Економічний Комітет, Комітет з координації європейського авіа-простору, Комітет з науки, Комітет з викликів сучасному суспільству, Комітет з інвестицій у програми безпеки, а також спеціальні програми з допомоги менш розвинутим членам НАТО, спрямовані на досягнення необхідного рівня. Усі ці структури допомагають співпраці членів НАТО у сфері оборони та в галузі економічного планування й співробітництва. Крім того, система Базових угод НАТО про замовлення передбачає пріоритетні умови для укладання контрактів між країнами-членами Альянсу.
  • Основними негативними наслідком вступу України до НАТО вважається можлива реакція Росії.
  • Водночас, поширення НАТО на країни Східної Європи зробило для Росії значно менш продуктивною ідею протистояння із Заходом. У Росії менше шансів бути успішною у тривалому протистоянні із Заходом, аніж їх свого часу було в СРСР.
  • Розширення Альянсу на Схід викликало тенденцію до зменшення впливу Росії на всьому просторі, що позначилося в проголошенні курсу на євроатлантичну інтеграцію послідовно в Україні, Грузії та Азербайджані. Перед розширенням НАТО в Україні звучала думка, що Росія спробує отримати компенсацію в посиленні свого геополітичного впливу на окремі держави колишнього СРСР. Однак, на практиці це, навпаки, зміцнило незалежність країн СНД, Приєднання країн Центральної і Східної Європи до євроатлантичних структур підтвердило право самостійно обирати пріоритети своєї політики у галузі безпеки, чим було підтверджена суверенність цих держав.
  • Іншим потенційно небезпечними наслідком є певне посилення терористичної загрози. Така небезпека особливо відома, якщо враховувати техногенне навантаження в Україні та кількість вразливих об'єктів. Однак, слід зазначити, що країнам-членам НАТО вдавалося повністю уникати терористичний акцій на власний території протягом майже трьох років після 11 вересня 2001 р. (до терористичних акцій у Мадриді в березні 2004 р. і в Лондоні в липні 2005 р.). Крім того, країни Альянсу (насамперед США), здійснюючи політичний та інший вплив на уряди країн світу, змушують їх більш активно боротися з тероризмом. Так у квітні 2003 р., через тиждень після захоплення військами США Багдаду Лівія визнала свою відповідальність за вибух над британським містом Локербі та падіння цивільного літака (що сталося 15 років тому) і погодилася відшкодувати родичам жертв 1 млрд. доларів.
  • Водночас, у десяти країнах Східної Європи з часу їхнього вступу до НАТО не було здійснено жодного терористичного акту, пов'язаного з їхнім членством в Альянсі. Терористи змушені спрямовувати обмежені ресурси проти своїх основних цілей у США, Великій Британії та в деяких інших державах Західної Європи, які терористи розглядають як основу західного світу. Отже, НАТО впливає на безпеку Україну через:
  • зміцнення гарантій зовнішньої безпеки України;
  • зміцнення суверенітету і територіальної цілісності країни;
  • отримання в результаті вступу ядерних гарантій НАТО;
  • незначне збільшення витрат на оборону;
  • покрашення інвестиційного клімату в Україні і зв'язане з ним очікуване збільшення прямих іноземних інвестицій в економіку України;
  • *отримання доступу до окремих технологій НАТО, залучення українського ОПК до взаємодії з відповідними комплексами країн-членів Альянсу;
  • * ймовірне погіршенню взаємодії ОПК України і Росії;
  • * короткострокові спроби посилення тиску на Україну з бо ку Росії:
  • зміцненні демократії в Україні шляхом дотримання про цедур та норм, які підтримує НАТО, та через стабілізацію ситуації з зовнішньою безпекою;
  • коригування рівня терористичної загрози в Україні.[5]
  • Проблемні питання взаємовідносин Україна - НАТО
  • Сучасний світ є надзвичайно складним, динамічним, багатоманітним, взаємопов`язаним. На початку III-го тисячоліття ми все частіше замислюємося над питаннями про подальшу долю світової цивілізації, про майбутнє. Як подолати нові загрози і виклики, які майже щодня знову і знову виникають перед людством? Як забезпечити подальший стабільний і неухвальний еволюційний розвиток світового співтовариства? Відповіді на ці питання багато в чому залежать від того , на яких засадах будуватиметься міжнародна політика, за якими магістральними напрямками, на основі яких цінностей, принципів і пріоритетів.
  • Початок ХХІ століття позначався загостренням ряду міжнародний проблем, які мають своєкоріння у нещодавньому минулому. Але водночас існують й унікальні можливості для побудови нового світу, вільного від загроз атомної катастрофи, екстремізму та ненависті, світу в якому має бути забезпечено прогресивний розвиток, безпека і процвітання всього людства.
  • Створюється нова архітектура міжнародної безпеки, головним імператором якої є партнерство і співробітництво. Сьогодні жодна країна світу не спроможна гарантувати свою безпеку виключно власними силами. У цьому зв`язку особливого значення набуває розширення ЕС і НАТО як ключових міжнародних структур безпеки в Європі. В основі цього процесу лежить прагнення Європейських держав до возз'єднання після десятиліть штучного розподілу.
  • Як визначає більшість відомих фахівців-міжнародників, глобальні політичні зміни, у певному сенсі, застали теорію зненацька. Виявилось , що її основні концепти мало пристосовані для осмислення змін, що відбуваються, методологія слабо узгоджується з умовами, які змінилися, операційність теоретичного арсеналу аналітичний методів і методик значно знизились. Це не означає її повної неспроможності або ж абсолютної несумісності позицій різних наукових напрямків і шкіл. Разом з тим, відновлення довіри до теорій передбачає пошук нових підходів, які мають дати уявлення про той досить складний об'єкт. Що успішно здійснює опір науковому аналізу, яким є міжнародні відносини.[3]
  • Масштабне розширення ЄС і НАТО за рахунок включення сусідніх з Україною держав Центральної та Південно-Східної Європи, новий зміст відносин Росії з НАТО, створює для нашої держави якісну нову ситуацію, коли вона опиняється в оточені країн, тією або іншою мірою інтегрованих до двох основних міжнародних Європейських структур -ЄС і НАТО.
  • На тлі сучасних змін у системі міжнародних відносин для України було б неологічним й надалі обмежувати свій внесок у зміцнення Європейської безпеки та роль відносин з НАТО лише межами особливого партнерства. Дотримуватися позаблокового чи нейтрального статусу.[6]
  • Свого часу Україна підкреслювала необхідність комплексної системи загальноєвропейської безпеки, маючи на меті уникнути створення нових блоків і розділових ліній, виступала за перетворення НАТО з організації колективної оборони на організацію колективної безпеки, до якої входила б Україна і Росія разом з іншими європейськими країнами. Розширення Альянсу і протидія цьому процесу з боку Росії створювало загрозу виникнення нових розділових ліній і перетворення території України на «буферну зону», а в найгіршому варіанті на ймовірний театр війни. Концепція розширення Альянсу шляхом зміцнення політичної стабільності дозволили уникнути цих побоювань. Основними умовами розширення стали:

  • Подобные документы

    • Нормативно–правова база відносин України і НАТО. Основи функціонування НАТО. Можливі негативні наслідки вступу України до НАТО та перешкоди. Наслідки вступу України до НАТО для взаємовідносин з Росією. Скільки коштуватиме українцеві членство в НАТО.

      реферат [51,2 K], добавлен 21.10.2008

    • Розвиток і нинішній стан відносин Україна-НАТО. Практичне обговорення підходів України та НАТО. Процес входження. Переваги членства. Процес вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки. Фінансовий аспект.

      статья [15,8 K], добавлен 04.01.2009

    • Історія і основні етапи становлення двостороннього співробітництва України та НАТО, їх сучасний стан та оцінка подальших перспектив. Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО. Політика президента Барака Обами відносно співробітництва з Києвом.

      контрольная работа [71,9 K], добавлен 16.04.2010

    • Процес створення Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Розвиток зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів Америки після закінчення Другої світової війни. Оформлення британсько-американських взаємин у формі співробітництва в межах НАТО.

      статья [50,4 K], добавлен 11.09.2017

    • Вивчення структури і діяльності військово-політичного союзу НАТО (Організації Північноатлантичного договору). Аналіз мети НАТО - колективної оборони держав-членів. Переваги розширення НАТО. Спiвробiтництво в рамках програми "Партнерство заради миру".

      реферат [39,4 K], добавлен 28.08.2010

    • НАТО як міжурядова організація, характеристика роботи у сферах безпеки, довкілля, науки та техніки. Особливості діяльності Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи. Аналіз результатів співпраці Україна - НАТО у невійськовій сфері.

      контрольная работа [33,4 K], добавлен 28.11.2010

    • Международные отношения в послевоенный период. Предпосылки создания НАТО для Великобритании. "Доктрина Трумэна" и "План Маршалла". Оформление договора о НАТО. Вступление в НАТО Западной Германии. Первые годы существования НАТО.

      реферат [24,9 K], добавлен 26.07.2003

    Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
    PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
    Рекомендуем скачать работу.