Офшорні зони

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Офшорні зони

План

Вступ

1. Офшорні центри та юрисдикції: історико-правовий аспект

2. Причини, передумови та способи виведення капіталів з території України

3. Боротьба з легалізацією злочинних коштів та офшорні центри/юрисдикції

4. Типова структура офшорних юрисдикцій (узагальнення)

5. Ринок фінансових послуг та офшорні зони

6. Діяльність банківських та небанківських фінансових установ у межах офшорних юрисдикцій

7. Страхова діяльність як засіб виведення коштів, здобутих злочинним шляхом на територію офшорних центрів та юрисдикцій

8. Інвестиційна діяльність як засіб інтеграції у фінансовий обіг України коштів, легалізованих за участю офшорних юрисдикцій

Висновок

Бібліографічний перелік

Вступ

В українську мову термін “офшор” потрапив з англійської, де “off-shore”, що буквально означає: “поза берегом”, “у відкритому морі”, “ізольовано”. У сучасній економічній літературі цим терміном позначають одну з різновидів спеціальних (вільних) економічних зон.

Вільна економічна зона - це територія, на якій іноземні та вітчизняні фірми користуються податковими пільгами. У міжнародній практиці налічується понад два десятки різних типів вільних економічних зон, зокрема: безмитні торгові зони (порти, транзитні зони); експортні та імпортні промислові зони; зони технологічного розвитку (технопарки, технополіси) тощо [6, с. 35]. Значних успіхів у створенні таких зон досяг Китай, у якому створено п'ять великих промислових зон, чотирнадцять так званих “відкритих міст” і десять зон економічного та науково-технічного розвитку.

Під терміном “офшорна зона” зазвичай розуміють країну або територію, де здійснюють реєстрацію суб'єктів господарювання, діяльність яких підпадає під пільговий режим оподаткування. Офшорні компанії не здійснюють основної діяльності у країні реєстрації (звідси - походження терміна). Натомість їм гарантують послаблений фіскальний режим, належний рівень збереження комерційної та банківської таємниці, лояльність з боку державних чиновників щодо контролю за змістом фінансових і господарських операцій.

Останнім часом більшість країн світу запроваджують законодавчі обмеження контактів з офшорними компаніями. Цьому сприяла політика відомих міжнародних організацій, зокрема Міжнародного валютного фонду, Європейського Союзу, Організації по боротьбі з відмиванням коштів (FATF), які спрямували свої зусилля на усунення недоліків світової фінансової системи. офшорний зона злочинний капітал

Органи державної влади в Україні також акцентують увагу на врегулюванні питань офшорного бізнесу. У цьому зв'язку, одним з дієвих важелів впливу є стаття 18.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у якій зазначено: “… у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг)”.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, до фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, серед інших віднесені такі, де кошти переводяться на рахунок, відкритий у фінансовій установі у країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон [6].

1. Офшорні центри та юрисдикції: історико-правовий аспект

Слід зазначити, що чинне законодавство України свого часу містило визначення офшорної зони.

Так, п. 2 ч. 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14 березня 1994 р. №167 було визначено, що банківсько-страхові (офшорні) зони -- це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.

Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України (на сьогодні документ втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2004р. № 1109. [3. C.150]

Хоча офшорний сектор у даний час є досить значною за своїми масштабами і регульованістю сферою діяльності, за віком він ще значно молодий і з'явився не стільки завдяки скоординованому плану, скільки в результаті поетапного розвитку суспільства за певних особливих умов. Нерідко стверджується, що перший камінь до фундаменту офшорної банківської системи був закладений колишнім СРСР, в результаті розміщення доларових рахунків в англійських банках у відповідь на дії США при заморожуванні таких активів. Насправді, практика відкриття депозитів в іноземній валюті одержала розвиток задовго до настання «холодної війни», а банки, у яких знаходилися радянські внески, не звільнялися оподаткування і не мали обмежень щодо величини відсоткової ставки або вимог у формуванні резервного фонду. Певною мірою практика використання офшорних банків має британські корені, оскільки країни або установи, а також окремі особи, які тримали свої кошти в іноземній валюті на депозитних рахунках у Лондоні, могли не турбуватися про валютний контроль і водночас користуватися його міжнародними зв'язками.

Як причину появи офшорних банків набагато важливіше відзначити платіжну Кризу, що у 60-і роки вразила багато країн, особливо США, змусивши їх ввести фінансовий контроль над національними банківськими установами. У відповідь, провідні західні банки, діяльність яких обмежувалась, як правило, акумулюванням коштів у формі короткострокових депозитів, дедалі більше зосереджували увагу на ринку довгострокових капіталів, вступаючи у пряму конкурентну боротьбу з міжнародними корпораціями та урядами. Вони стали активно поширювати депозитні сертифікати, що могли скласти конкуренцію корпоративним і державним облігаціям у справі залучення інвесторів. У 70-і роки провідні західні банки стали приймати виручені в такий спосіб грошові кошти й активно кредитувати уряди держав, які раніше, у разі потреби, в основному продавали свої облігації. Фактично саме ці зміни, тобто прагнення щодо уникнення оподаткування й законодавчого регулювання рівня відсоткової ставки, отримання більш довгострокових джерел фінансування (наприклад, надлишки коштів на рахунках Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК)), і рішення щодо здійснення незалежної політики у сфері кредитування, призвели до появи сучасної офшорної банківської системи.

Найбурхливішого періоду свого розвитку ця система набула наприкінці 70-х - початку 80-х років, після чого у світовій фінансовій системі відбулися істотні зміни, в результаті яких цей процес не тільки став буксувати, а й здавати назад. Нині ОПЕК уже не має у своєму розпорядженні надлишкових коштів, після найгострішої боргової кризи у 80-х роках значно скоротився обсяг загальних державних запозичень, що уступив місце більш традиційним формам міжнародних інвестиційних потоків (прямі вкладення). Для країн, що використовували консервативніші методи управління фінансовими ресурсами, виникли сприятливіші умови для реалізації на ринку своїх цінних паперів. Крім того, стала помітною тенденція щодо пом'якшення або скасування вимог щодо резервного фонду й оподаткування, тобто лібералізації фінансових правил, а тому потреба в офшорному бізнесі істотно зменшилася. Попри все, офшорний банківський сектор не тільки продовжує користуватися значним попитом, а й залучати нових учасників, які прагнуть запропонувати те, що можна назвати мінімальними міжнародними стандартами. [1. C.279-280]

2. Причини, передумови та способи виведення капіталів з території України

За останні три роки економіка України пережила стрімкий відтік капіталу в офшорні зони, який склав 18,6 мільярда доларів. За попередні три роки ця цифра склала 661 мільйон доларів, тобто відтік капіталу з України збільшився у 28 разів. У першу чергу, бажання інвесторів вивести гроші з України пояснюється неефективною державною політикою.

Під час кризи закордонні інвестори активно позбувалися портфельних інвестицій в Україні. За деякими оцінками, нерезиденти продали майже весь належний їм обсяг ОВДП у розмірі 2,5 мільярда гривень. При цьому 93% українського капіталу виведено на Кіпр. У 2009 році ця сума склала 5,8 мільярда доларів.

Привабливість цього офшору пояснюється тим, що між Україною і Кіпром вже багато років існує договір про уникнення подвійного оподаткування.

При цьому значна частина коштів, які надходить з Кіпру, може розглядатися як прямі інвестиції українського походження. На думку аналітиків, саме український бізнес активно використовує Кіпр як «тиху податкову гавань».

Існує чотири класичні способи виведення коштів в офшорні зони.

Перший - продаж офшорним фірмам товару за заниженими цінами. Тобто спочатку українське підприємство “за копійки” продає товар іншому підприємству, яке зареєстроване в офшорі. Потім цей товар перепродують кінцевому споживачу за ринковою ціною. Різниця ж осідає в офшорах.

Другий спосіб -- уже згадане виведення з держави прибутку іноземних інвесторів, який вони отримали від своїх інвестицій в українську економіку. Згідно із даною схемою, інвестор вирішує вкладати кошти в Україну не зі своєї держави, де, наприклад, високі податки на прибуток чи на доходи громадян, а з офшору -- держави з низькими або нульовими податками для нерезидентів.

Третій - оплата консалтингових послуг.

Четвертий - виплата грошей за використання прав інтелектуальної власності.

П'ятий - придбання акцій у нерезидента.

Деякі фінансово-промислові групи реєструють своїх високооплачуваних працівників у штаті дочірніх компаній з «податкових гаваней». Це дозволяє економити колосальні кошти на податках з доходів фізичних осіб, а також приховувати за завісою конфіденційності справжні розміри бонусів менеджерам.

За словами експертів, діючі технології виведення коштів з України відповідають чинному законодавству і є невід'ємною частиною бізнес-стратегії українських ФПГ. Також переказ грошей в інші країни здійснюється для відкриття операційних рахунків у закордонних банках, які необхідні компаніям, що здійснюють платежі у різних валютах.

Крім чотирьох основних, існує чимало інших схем роботи з офшорами. Можна звести прибуток до нуля за допомогою лізингових схем. Брати, наприклад, гвинтокрили в лізинг у своєї офшорної фірми і весь прибуток віддавати у вигляді лізингових платежів, розмір яких ніхто не обмежує.

Ще одна лазівка - кредити. Власник підприємства бере позику у своєї офшорної фірми і просить державу врятувати компанію, погасивши її зовнішні зобов'язання.

Дуже зручно через офшор оформляти дорогі покупки. У цьому випадку ніхто не запитає, звідки у службовця із зарплатою кілька тисяч гривень ексклюзивні машини, елітні квартири і нерухомість в усьому світі. [8]

Офшорні центри та юрисдикції: «податковий рай» чи злочинне формування?

Сьогодні основною і центральною ланкою відмивання «брудних грошей» у світовій фінансовій системі є офшорні фінансові центри та юрисдикції країн з перехідною економікою, де здійснюється процес приватизації. Державний комітет фінансового моніторингу України у Типології легалізації (відмивання) доходів, одержаних у результаті здійснення фінансових операцій з неліквідними цінними паперами, затвердженої наказом від 20.12.2007 р. № 230, констатував, що найбільш популярними інструментами, які використовуються для легалізації злочинних доходів, є використання зовнішньоекономічних операцій (експортно-імпортні, кредитування, інвестиції). [3. С. 149]

У світі є близько півсотні регіонів, які можна вважати «податковим раєм», але не всі вони є привабливими для злочинців. Деякі країни розташовані у важкодоступних регіонах, не мають систем інтернаціонального зв'язку, в них діють обмеження на обмін валют. В інших юрисдикціях прийняті строгі закони відносно податків на доходи іноземних компаній, що зменшує їхню привабливість для осіб, що відмивають гроші.

У той же час зареєструвати компанію в офшорній зоні досить легко. До речі, у постсоціалістичних країнах працює ціла індустрія бізнесу щодо надання послуг з реєстрації офшорних компаній. Цим видом операцій займаються так звані секретарські компанії.

Механізм реєстрації даного типу підприємств гранично простий: клієнту пропонують уже готовий пакет реєстраційної документації. Це реєстраційне посвідчення, установчий договір, статут, протокол першої наради директорів, довіреність та трастова декларація. Або ж клієнту пропонують вже зареєстровану офшорну компанію «під ключ». Процес передачі компанії від фірми власнику триває не більше години. В основному такі секретарські фірми працюють із всією офшорною географією.

Можна виділити три групи компаній-секретарів, що працюють на даному ринку послуг.

- лідируючі позиції займають компанії, що здатні запропонувати клієнту весь комплекс послуг з реєстрації фірми у будь-якій офшорній зоні світу. Крім того, клієнту гарантують подальшу підтримку, консультації з розробкою мінімізованих податкових схем і моделей податкового планування. Вартість такої послуги від 2 до 5 тис. дол. США з урахуванням першої безплатної консультації. У середньому така компанія в день реєструє дві фірми. Рекламує себе ця група «секретарів» у престижних бізнес-виданнях столиці;

- другий тип компаній - це «тихушники», які працюють тільки «із своїм клієнтом» за принципом «відкрив фірму сам - приведи товариша». їх реклами ви ніколи не побачите. Найчастіше такі компанії не мають необхідних ліцензій та не перебувають; на обліку, в податкових органах;

- найбільш дрібні фігури ринку секретарських послуг - туристичні фірми, для яких офшорний бізнес є не пріоритетним, а супутнім напрямом. Вони, як правило, є посередниками між адвокатською конторою в офшорній зоні та клієнтом. За свої послуги вони беруть 10-15 відсотків комісійних від суми послуги та працюють лише з двома-трьома зонами.

Загальна хвороба багатьох секретарських компаній - це зайва «поступливість» клієнтам. Це дає змогу оплату за свої послуги приймати у «зручній» для них формі, як правило, у формі «готівкових USD». Варто зауважити, що секретарські послуги - це вид операцій, пов'язаних із рухом валюти, а на даний вид діяльності відповідно до чинного законодавства необхідна ліцензія Національного банку України. [2. C.67-68]

Щодо реєстрації та діяльності компаній в офшорних зонах, то варто наголосити на таких особливостях:

1. При максимально спрощеній процедурі реєстрації компанії, гарантується збереження в таємниці особи власників такої фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування за фактом скоєння карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.д.).

2. В офшорних зонах відсутні обмеження на вивіз валюти. Компанії можуть конфіденційно відкривати депозити в будь-якій валюті у будь-якому банку, причому вони мають право здійснювати такі платежі та одержувати кошти у будь-якій валюті і без жодних обмежень.

3. Від компаній, розташованих в офшорних зонах, не потрібне надання повної фінансової звітності та податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх офшорних зонах. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

4. Засновуючи офшорну компанію в одній із численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот тощо.

5. В офшорних зонах пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

6. Процедура управління фірмою максимально спрощена. Іноді навіть умовна - керівництво в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власників.

Ці установи після глибокого аналізу щодо розробки критеріїв оцінки переваг основних видів і типів офшорних світових центрів, а також з огляду практики застосування норм чинних міждержавних угод про усунення подвійного оподаткування, включаючи систематизацію пільгових умов і переваг, що надаються провідними офшорними центрами, пропонують найбільш прийнятний варіант для успішного ведення бізнесу. При цьому такі компанії гарантують, що в цьому випадку мова йде не про ухилення від сплати податків і тим більше приховування злочинно добутих коштів, а лише про так зване легальне ухилення. Крім того фірми, які спеціалізуються на створенні офшорних компаній, дуже часто володіють уже готовими пакетами документів, які необхідні для реєстрації в офшорній зоні. Тобто потенційному клієнтові можуть запропонувати готову офшорну компанію, яка може бути негайно передана замовникові. [5]

3. Боротьба з легалізацією злочинних коштів та офшорні центри/юрисдикції

Найбільше офшорних компаній зареєстровано на Антильських, Бермудських, Вірджинських і Кайманових островах, а також на Кіпрі та у Ліхтенштейні. За даними генерального директора холдингу «Інтеррос» Д. Ушакова, що недавно опублікував дослідження по офшорах, ці зони можуть бути самостійними державами: Ірландія, Люксембург, Мальта, Сінгапур та ін.; залежними територіями: Гібралтар у складі Великої Британії чи Антильські острови у складі Нідерландів; і частинами держав: Нью-Брансуїк (Канада), Вайомінг (США), кантон Цуг (Швейцарія), Республіка Інгушетія (РФ). Офшорний бізнес розвинутий у світі досить широко. Наприклад, тільки на Кайманових островах зареєстровано майже 1300 страхових компаній та понад 500 офшорних банків. До середини 90-х років сукупна сума депозитних внесків там перевищувала 150 млрд дол. США. У Гонконзі діє понад 300 банків з генеральною ліцензією та майже 1500 відділень іноземних банків.

У 2000 р. для запобігання світовим і регіональним фінансовим кризам, подібно азіатському чи російському, під егідою G7 був створений Форум фінансової стабільності (далі - Форум), до якого увійшли міністри фінансів, глави центральних банків та найбільші фінансисти. 25 травня 2001 р. Форум опублікував список 25 офшорних фінансових центрів, чиї стандарти з нагляду та прозорості дають можливість їх розділити на три групи.

Найбільш благонадійними офшорними зонами (перша група) є: Гонконг, Люксембург, Сінгапур, Швейцарія, Джерсі, Гернсі, острів Мен і Дублін. В другу групу відповідно до цієї градації потрапили: Бермуди, Гібралтар, Макао, Мальта, Монако. їм рекомендовано вжити додаткових заходів щодо посилення прозорості та контролю за бізнесом. Найбільш неблагонадійними (третя група) виявилися Багамські, Кайманові і Вірджинські острови - у Карибському регіоні (що в багатьох експертів викликало, щонайменше, здивування), Ліхтенштейн - у Європі, Панама і Беліз - у Центральній Америці, Ліван - на Близькому Сході. [2. C.70]

Часто формування компаній в офшорних зонах асоціюють із відмиванням "брудних" грошей. Однак зменшення податкового навантаження сприяє створенню дочірніх компаній іноземними інвесторами, що є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій. Крім того, оскільки це сприяло створенню нових робочих місць та розвитку економіки в цілому, створення пільгових режимів оподаткування стало масовим явищем.

Останніми роками спостерігається суттєве зростання обсягів офшорних операцій та кількості офшорних компаній. Проте ставлення до такої діяльності, як уже зазначалося, далі залишається неоднозначним, оскільки більшість урядів вважають їх своєрідним способом ухилення від оподаткування та відмивання "брудних" грошей.

На практиці офшорні зони поділяють на:

- податкові гавані - країни, в яких максимально спрощена процедура реєстрації юридичних осіб та значно знижені або й зовсім відсутні податки на прибуток, отриманий за межами країни (важливим також є те, що ведення справ, оформлення документів та звітність таких компаній - мінімальні);

- країни із сприятливим оподаткуванням - держави, де при загальному доволі високому рівні податку на прибуток діє система податкових пільг, які надаються деяким торгівельним, фінансовим або холдинговим компаніям.

Офшорні фінансові центри використовуються і як засіб для “відмивання” коштів, і як база для прикриття інших сумнівних та кримінальних угод у серйозних розмірах. За оцінками екпертів ООН, світовий обіг від торгівлі наркотиками складає понад 400 млрд дол. США на рік, у той час як доходи від інших злочинів складають близько 1 млрд дол. Разом з тим, доходи, добуті шляхом фінансових махінацій, перевищують доходи від транспортування наркотиків. У зв'язку з існуванням великої кількості фінансових злочинів та зловживань джерела таких доходів відстежувати надто складно. Разом з тим, застосування різноманітних офшорних схем вже не є стовідсотковим гарантом захисту злочинців від натиску правоохоронних і контролюючих органів різних держав.

З метою “завуальовування” офшорного бізнесу в останній час використовується схема тандемних зв'язків -- офшорної та оншорної компанії. При цьому компанія, зареєстрована у традиційній офшорній зоні, служить, переважно, для збереження коштів, а компанія, зареєстрована у престижній неофшорній юрисдикції, відповідає за представницькі функції; через неї і здійснюються основні операції.

У міжнародній практиці поширені комбіновані схеми, що складаються з фірм різних типів, розташованих у податкових гаванях і в країнах з помірним оподатковуванням. Як приклад, можна навести такі офшорні зв'язки: “о. Мен -- Нідерланди”, “Гібралтар -- Швейцарія”, “Кіпр -- Греція”, “Нідерланди -- Антільські Острови”, “Швейцарія -- Нідерланди”, “Швейцарія -- Нідерланди -- о. Мен”. Ці схеми є динамічними, вони можуть створюватися під конкретний діловий проект чи інвестиційну програму. У діловій міжнародній практиці нерідко застосовуються зв'язки типу “Люксембург -- Нідерландські Антільські Острови -- Нідерланди -- США”. Відомі схеми, що включають понад 10 закордонних фірм.

Для здійснення торгових операцій (у тому числі в Україні) звичайно відкриваються компанії в юрисдикціях, які мають угоду про запобігання подвійного оподатковування зі своєю країною і не можуть бути віднесені владою до офшорних зон. [7]

4. Типова структура офшорних юрисдикцій (узагальнення)

Щоб розібратися в офшорній банківській діяльності, слід чітко уявляти, що вона є не тільки елементом світової фінансової системи, а й самостійною структурою зі своїми компонентами, якими легко можуть скористатися шахраї і правопорушники, що займаються легалізацією злочинних доходів, бажаючи репатріювати грошові кошти у свою країну, вивести їх з-під контролю правоохоронних органів або замаскувати їхнє походження і власника, знайти в офшорних фінансових сховищах характеристики, які у багатьох відношеннях можна використати для своїх цілей. До компонентів цієї сфери належать:

- банки, що є філіями або відділеннями банків у країнах з чітко розробленою правовою системою. Якщо у своїй країні такі банки дотримуються встановлених норм, то в країнах, що виступають фінансовим притулком, вони дозволяють собі діяти менш сумлінно, фактично за подвійними стандартами;

- місцеві банки. Останнім часом в офшорних фінансових центрах різко зрос¬ла кількість новостворених банків. Вони засновуються відносно швидко, прохо-ідячи мінімальну перевірку в разі забезпечення базового розміру капіталу. Тим са¬мим створюються самі широкі можливості для шахрайства;

- міжнародні комерційні корпорації, що дозволяють забезпечувати конфіденційність у фінансових справах, зокрема, в питаннях приватного придбання, володіння чи продажу власності з послугами високого рівня відповідаль. Здебільшого такі корпорації створюються в країнах, у яких за законом не може розголошуватися інформація про директорів або власників компаній. Завдяки перевагам та простоті створення їх чисельність останнім часом значно зросла, а в зв'язку з подальшими спробами встановити державний контроль над офшориими банками, вони повинні стати ще зручнішим механізмом переміщення, приховування або легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом;

- трастові компанії, брокерські фірми та фірми з обміну валют подібні до банківських закладів, але здійснюють фінансову діяльність, як правило, без контролю з боку держави, можуть легко, швидко і практично безконтрольно переміщати грошові кошти. Як філії вітчизняних структур вони можуть бути каналами для «відмивання грошей»;

- трастові схеми, що дозволяють особі, яка засновує траст, створити захисний, діяльність якого виходить за норми загального права, чим забезпечується високий рівень конфіденційності, збереження в таємниці усіх аспектів управління фондом;

- банківські закони значною мірою забезпечують захист депозиторів з погляду конфіденційності і нерозголошення таємниці. Хоча багато офшорних фінансових центрів і заявляють про те, що вони готові співпрацювати з іноземними правоохоронними органами у справах, пов'язаних з доходами, отриманими злочинним шляхом (Швейцарія і Багамські Острови вже прийняли з цією метою ряд заходів), таке співробітництво практично не завжди можливе, але навіть якщо воно і має місце, то супроводжується значними затягуваннями. У результаті грошові кошти можуть бути переведені в іншу країну, тому, навіть, якщо правоохоронні органи і вистежують грошові потоки, вони не завжди можуть їх перехопити;

- мобільні рахунки. Злочинці, відкриваючи рахунки в одній юрисдикції, залишають інструкції миттєвого трансферту до іншої при кожному новому надходженні капіталів на рахунок. Більш того, у разі наведення довідок про рахунок у даному банку пропонується повідомляти в інший банк, і тоді гроші переводяться в третє місце. Такі схеми відомі правоохоронним органам за назвою «блукаючі рахунки» і є серйозною проблемою в процесі вилучення «брудних» грошових коштів. Перший рахунок є інструментом раннього повідомлення про наміри правоохоронних органів для прийняття відповідних контрзаходів щодо захисту капіталів;

- використання казино. У багатьох офшорних фінансових центрах між банками і казино встановлюються симбіотичні відносини. Прикладом тому є Аруба, де незалежно від результатів гри, учасник одержує чек на пред'явника від банку в США. Зазначена сума вважається виграшем у казино. Ніхто ніколи не перевіряє бухгалтерські книги і не з'ясовує джерело надходження коштів.

- зони вільної торгівлі. У багатьох випадках між офшорними фінансовими центрами і зонами вільної торгівлі існує симбіотичний зв'язок, що дозволяє особам, які займаються «відмиванням грошей», одночасно використовувати банки, міжнародні комерційні корпорації і легітимні торговельні компанії. У зонах вільної торгівлі операції з «відмивання грошей» здійснюються цілком легально. «Брудні» капітали використовуються для законного придбання товарів, що потім перепродується у своїй країні, забезпечуючи законне джерело доходу;

- допомога і роль агентів. Офшорні центри використовують послуги брокерів і агентів, що виступають як посередники при відкритті рахунків, трастів і т.п., а також забезпечують додатковий захист і конфіденційність. Цих посередників можна поділити на кілька рівнів. До першого рівня належать так звані фінансові консультанти, що роз'яснюють переваги участі в офшорній діяльності. У деяких випадках вони дають конкретні поради і рекомендації особам, які бажають брати. участь у такій діяльності. Другий рівень використовує адвокатів, бухгалтерів і І брокерські фірми або фінансові установи, що надають послуги широкому колу клієнтів, одні з яких переслідують законні інтереси, інші ж схильні до скоєння! діяння кримінального характеру. Третій рівень складають фінансові менеджери, що зайняли нішу спеціалізованих послуг для клієнтів, які займаються виключно протиправною діяльністю. Якщо посередники другого рівня певною мірою потурають злочинній діяльності, то в основі діяльності агентів третього рівня лежить І явна змова зі злочинцями з метою приховування доходів і «відмивання грошей»;

- інформація про можливі послуги. Ще одним важливим компонентом офшорної фінансової системи є реклама, що поміщається не тільки в буклетах авіакомпаній, а й у World Wide Web, де у формі діалогу рекламується цілий спектр фінансових послуг. Докладна інформація в деяких випадках супроводжується пропозицією ряду додаткових послуг (наприклад, оформлення другого або третього паспортів), а також консультаціями про те, як уникнути аудиторської перевірки або не допустити прослуховування телефонних розмов. Крім того, пропонуються різні варіанти простої і швидкої реєстрації компаній у певних правових системах.

- надання фіктивних документів, що полегшують «відмивання» грошей і здійснення інших незаконних діянь. Деякі офшорні фінансові установи видають фальшиві рахунки-фактури, коносаменти, сертифікати й інші документи, що додають законний характер різним угодам, починаючи від шахрайства до незаконного обігу зброї.

Ці особливості функціонування офшорних фінансових центрів і правових систем притягують капітали, здобуті злочинним шляхом. Фактично ці особливості розглядаються як інструментарій, що використовується для легалізації злочинних доходів та у здійсненні фінансових махінацій. [1.C.281-283]

Вищезазначені переваги у здійсненні підприємницької діяльності і приваблюють осіб, зацікавлених у відмиванні брудних грошей, що підсумку призводить до того, що доходи, отримані злочинним шляхом, експортуються здебільшого в офшорні юрисдикції.

Так, за даними інформаційного агентства УНІАН, у січні--жовтні 2008 р. з України лише за одними тільки схемами повернення портфельних інвестицій вивезено понад $ 4 млрд.

Коли брудні кошти переведені (переміщені) на територію офшорної юрисдикції, нерезидент (офшорна компанія) набуває на них право, а відтак, правова природа брудних грошей докорінно змінюється, оскільки фактично вони (брудні гроші) є прибутком від здійснення законної підприємницької діяльності.

У свою чергу, власники брудних грошей через номінальних директорів, які управляють офшорними компаніями, розпоряджаються брудними грошима.

На думку Р. А. Калюжного та В. М. Бутузова, якщо раніше офшорна компанія була необхідна в основному для вивозу капіталу, то тепер вона виступає ефективним інструментом стабілізації платежів, регулювання в ціни експортно-імпортних контрактів, самофінансування, продажу авторських прав, оплати валютних контрактів на території України, здійснення інвестицій, передачі устаткування до лізингу, наймання персоналу, постачань давальницької сировини, купівлі нерухомості за кордоном.

За допомогою фінансово-господарських операцій, що здійснюються офшорними компаніями, відбувається приховування реального власника офшорної компанії (власника брудних грошей).

Відтак, перевівши брудні гроші на територію офшорної юрисдикції, власники де-юре і де-факто отримують можливість розпоряджатися ними: вільно купувати нерухомість на території офшорних юрисдикцій на території інших юрисдикцій з лояльними податковим та валютним законодавством.

Утім, можливість розпоряджатися брудними грошима, що перебувають в управлінні офшорних компаній (власників брудних грошей), може призвести до певних негативних наслідків для них самих.

На даний час існують певні обмеження, що стосуються здійснення фінансових операцій у країнах Європейського союзу.

Як приклад, у Франції всі банки мають повідомляти про будь-які транзакції з Науру на суму понад 8 тис. євро. Про подібні контрзаходи проти цієї Республіки оголосили також Іспанія, Нідерланди, Німеччина і Сінгапур.

За таких умов у власників брудних грошей виникає необхідність інтегрувати їх до фінансової системи держави їх походження, в контексті розглянутої нами проблеми - до України.

5. Ринок фінансових послуг та офшорні зони

Діяльність банківських та небанківських фінансових установ у межах офшорних юрисдикцій

В структурі глобального фінансового ринку можна виділити наступні види фінансових центрів:

- міжнародні фінансові центри, що пропонують повний перелік різноманітних фінансових послуг, мають розвинені системи інформаційного, технічного і юридичного забезпечення міжнародних операцій, базуються на потужних національних економіках. До цієї категорії належать, зокрема, Нью- Йорк, Лондон, Токіо;

- регіональні фінансові центри, що відрізняються від центрів попередньої категорії, по-перше, обслуговуванням переважно фінансових потоків певного регіону та забезпеченням його взаємозв'язків з глобальним фінансовим ринком; а, по-друге, відносно малим обсягом власної економіки. Типовими прикладами тут можуть бути Гонконг і Сінгапур у Південно-Східній Азії, Люксембург і Ліхтенштейн у Європі;

- офшорні фінансові центри. Ця група фінансових центрів пропонує лише обмежений перелік послуг, що у багатьох випадках полягає лише в можливостях утворення під їх юрисдикцією фінансових установ - центрів концентрації прибутку, що користуються повним звільненням від оподаткування та безпрецедентною ліберальністю нагляду за їх діяльністю. Більшість офшорних фінансових центрів Карибського басейну та Тихоокеанського регіону належать саме до цієї категорії.

На законодавчому рівні визначення фінансової послуги закріплено п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків цінних паперів» від 12 липня 2001р. №2664-III (далі -- Закон № 2664-ІІІ) як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, -- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Отже, діяльність з надання фінансових послуг дозволяє мобілізувати різного роду грошові кошти, тим самим забезпечує можливість приховати реальне джерело їх походження.

На сьогодні в Україні відмивання грошей здійснюється фінансовими установами шляхом надання фінансових послуг. Дана теза підтверджується Типологіями з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, затверджених Державним комітетом з фінансового моніторингу в 2004-2008р.р.

У свою чергу, фінансові установи беруть активну участь у відмиванні грошей за допомогою офшорних юрисдикцій як за рахунок переміщення брудних грошей за межі держави, так і шляхом використання офшорних юрисдикцій в комбінованих схемах. В даних процесах активно використовуються як банківські, так і небанківські фінансові установи. [4.C. 27]

Окремим видом діяльності в офшорних зонах можна виділити офшорну фінансову діяльність. Така діяльність являє собою надання фінансових послуг банками або іншими фінансовими установами нерезидентам. Ці послуги включають в себе різноманітні операції з боргового фінансування, залучення депозитів, довірчого управління коштами клієнтів тощо. Термін "офшорний фінансовий центр", як правило, застосовують до юрисдикції, що відповідають, принаймні частково, таким ознакам:

-орієнтація переважної частини фінансових установ на обслуговування нерезидентів;

-непропорційно велика частка зовнішніх активів і зобов'язань у загальних активах і зобов'язаннях фінансової системи;

-низький рівень оподаткування або його відсутність; -незначне державне регулювання фінансового сектору; -високий ступінь банківської секретності й анонімності. До головних конкурентних переваг офшорних фінансових центрів можна віднести відносну спрощеність створення фінансових установ, більш ліберальний режим державного нагляду за їх діяльністю та низький рівень оподаткування (якщо він взагалі існує) за умов високої політичної стабільності, розвинутого та ефективного господарського законодавства, що забезпечує належне оформлення та виконання навіть складних фінансових схем, високого ступеня банківської секретності тощо. [5]

Фінансові установи здатні надавати ряд фінансових послуг, за допомогою яких здійснюється вивіз коштів -- операції з переказу коштів, залучення фінансових активів, страхування та інші.

Підтвердженням даних доводів є правові приписи ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р., які визначають, що до видів зовнішньоекономічної діяльності відносяться: надання страхових послуг, кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, міжнародні фінансові операції тощо.

У випадку переміщення (переведення) грошей на територію іншої юрисдикції досягаються такі результати: правоохоронні органи втрачають "слід" нелегальних доходів, а з іншого боку -- благонадійний нерезидент (фізична чи юридична особа) набуває на них право, як на кошти отримання від здійснення законної (легальної) підприємницької, діяльності.

Відтак, у зацікавлених осіб, що мають на меті здійснити відмивання грошей за допомогою офшорних юрисдикцій, виникає низка питань, на які потрібно дати відповідь для ефективного відмивання "брудних грошей" -- це створення ефективного та безпечного механізму переміщення "брудних грошей" з точки А в точку Б (з території України на територію офшорної юрисдикції).

На даному етапі зацікавлені особи мають вирішити ряд похідних завдань -- надати процесу відмивання правильної організаційно-правової форми, яка б дозволила "мінімізувати сумніви" суб'єктів державного фінансового контролю та правоохоронних органів на предмет підозрілості фінансової операції.

Зазвичай, до таких дій відносяться такі: здійснення фінансових операцій з урахуванням вимог Закону №249-IV, що дозволить уникнути фінансового моніторингу з боку спеціально уповноважених суб'єктів (Держфінмоніторинг, НБУ, ДКЦПРФ, ДКРРФП); укладення договорів з різними контрагентами в "транзитних" юрисдикціях (створення так званого паперового сліду).

Тільки за таких умов нелегальні доходи можуть безпечно "осісти" в благонадійних юрисдикціях, які не є джерелом їх походження. Ці юрисдикції й мають назву офшорні юрисдикції, офшорні центри, офшорні зони. [4.C. 28]

7. Страхова діяльність як засіб виведення коштів, здобутих злочинним шляхом на територію офшорних центрів та юрисдикцій

В офшорному страховому бізнесі відомі два типи компаній:

- компанії внутрішнього страхування (“captive insurance”);

- перестрахувальні фірми (“reinsurance companies”).

У певних ситуаціях доцільно створювати компанії першого типу. Якщо обсяг страхування досить значний, а ймовірність настання страхового ризику мінімальна, то страховими послугами вигідніше користуватись у власної страхової фірми. У цьому разі прибуток від страхової діяльності та страхові резерви залишаються материнській компанії.

Перестрахування, по суті, є повторним страхуванням того ж самого ризику з метою забезпечити безпеку страховика від раніше взятих зобов'язань. Отже, виникає можливість страхувати ризики, що за обсягом значно перевищують “потужності” страховика. З цією метою укладається угода з перестрахувальною фірмою, відповідно до якої їй передається частина ризиків та страхових резервів.

Сутність використання перестрахувальних операцій полягає у такому. Компанія-страхувальник укладає договір з фірмою-страховиком. Ця фірма, водночас, перестраховує ризики в офшорній страховій компанії, зареєстрованій першою компанією в одній з офшорних юрисдикцій. Унаслідок цього кошти, що надходять у вигляді страхових премій, через посередника зараховуються на рахунок офшорної фірми. Перестрахувальна фірма діє на основі принципу солідарної відповідальності: страхові ризики розподіляють між страховою компанією та фірмою в офшорній зоні. Аналогічно розподіляється і страхова премія. Водночас фірма-страховик досягає такої мети. По-перше, у більшості країн на величину страхових внесків зменшується оподаткований прибуток. По-друге, значна частина коштів, сплачених у формі страхових внесків, залишається під контролем фірми-страхувальника та може бути використана для створення неформальних фондів коштів, для інвестицій за межами країни або повернута в національну економіку у формі неоподаткованого прибутку



Операції з перестрахування ефективно використовуються для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. У цьому випадку під їх прикриттям здійснюються розшарування та інтеграція брудних капіталів.

При аналізі тенденцій та рівня кримінальності фінансово-господарських операцій, що вчиняються вітчизняними підприємствами за участю офшорних компаній, можна виокремити такі закономірності:

- під прикриттям задекларованого виробництва ці підприємства здійснюють переважно комерційну діяльність щодо вивезення дешевої сировини та ввезення імпортних товарів;

- фінансові внески більшості вітчизняних та іноземних учасників цих підприємств мінімальні та здатні лише замаскувати основну (тіньову) комерційну діяльність;

- реальні прибутки підприємство приховує за кордоном або мінімізує за допомогою штучної кредиторсько-дебіторської заборгованості або фіктивних збитків. [6]

8. Інвестиційна діяльність як засіб інтеграції у фінансовий обіг України коштів, легалізованих за участю офшорних юрисдикцій

Сьогодні, ефективним механізмом повернення легалізованих коштів у фінансовий обіг України є здійснення інвестицій. Однак виникає запитання: Чому інвестиції є привабливою формою/інструментом інтеграції брудних грошей у фінансову систему держави?

Відповідь на нього полягає у такому.

На думку Д. Кравцова, «в науці фінансового і господарського права інвестиції виступають у формі капітальних вкладень на відтворення матеріально-технічної бази суспільства і держави, а фінансові правовідносини складаються в процесі фінансування капітальних вкладень»/.

На законодавчому рівні визначення інвестицій міститься у ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ: інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект; такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти.

Отже, можна дійти висновку, що інвестиції є універсальним способом розміщення доходів, одержаних злочинним шляхом, оскільки до категорії інвестиції можна віднести, будь-що: від грошей до прав інтелектуальної власності.

За даними Державного комітету статистики, одними з лідерів по інвестуванню капіталів в Україну є Кіпр та Вірґінські Острови (Британські), частка інвестицій яких станом на 1 жовтня 2008 р. становила 1 млрд. 248 тис. дол. США.

Тобто держава офіційно визнає той факт, що лідерами по обсягу інвестицій в економіку та фінансову систему держави є де-факто і де-юре офшорні зони (юрисдикції).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. р 93/96-ВР державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською Міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення.

Пунктом 3 Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928, передбачено, що для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор подає органу державної реєстрації документи, зокрема інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції, заповнене за формою і в порядку згідно з цим Положенням. Відповідно до п. 5 останнього державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації. Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвестиції.

З наведених правових норм вбачається, що державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється з метою отримання пільг і гарантій, передбачених нормами вказаних законів; правовою підставою, що породжує правові наслідки у вигляді отримання таких пільг і гарантій, є саме державна реєстрація органом державної реєстрації іноземної інвестиції, а інформаційне повідомлення, яке складається інвестором, є лише інформацією, документом, який після засвідчення його підписом і штампом (печаткою) органу державної реєстрації посвідчує факт державної реєстрації іноземної інвестиції.

Однак реєстрація іноземних інвестицій, за своєю правовою природою не є обов'язковою -- інвестор може і не здійснювати реєстрацію іноземних інвестицій. Проте за таких умов він (інвестор) буде позбавлений можливості використовувати пільги, передбачені законодавством для інвестора.

Відтак, виникає необхідність впровадження більш дієвих механізмів, які дозволяли б ідентифікувати походження інвестиції та реальних власників таких інвестицій.

З цього приводу О. Київець наводить приклад Великої Британії, де банкам та інвестиційним фондам заборонено проводити операції із зарахування на свої рахунки коштів з-за кордону, якщо відправник грошей не підтвердить сплату податків у своїй країні. [3. C.152]

Висновок

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновки, що існує неоднозначне ставлення до діяльності офшорних компаній. З одного боку, це засіб залучення додаткових інвестицій в економіку, а з іншого, - засіб відмивання "брудних" грошей. Проте саме через такий механізм окремі країни забезпечують собі конкурентні переваги на світовому ринку. Простота створення та функціонування офшорних компаній робить такий бізнес привабливим. Офшорний сектор, який виник як результат міжнародної податкової конкуренції, відіграє в сучасній світовій економіці роль посередника у трансакціях, дозволяючи мінімізувати вплив тих вад національних законодавств, які гальмують їх розвиток. Міжнародна податкова конкуренція сприяє реформуванню чинної податкової системи в напрямку забезпечення національного економічного розвитку, а також удосконаленню діяльності державного сектору в галузі оподаткування міжнародних економічних операцій. Подальші дослідження у цій сфері є актуальними і повинні бути спрямовані на усунення суперечностей щодо прецеденту офшорної діяльності та пошук нових шляхів міжнародної податкової конкуренції.

Бібліографічний перелік

1. О.Є. Користін «Офшорні фінансові центри та легалізація злочинних доходів» (стор. 278-284) // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип.. № 30

2. В. Бутузов, І. Андрущенко «До питання механізму легалізації «брудних» коштів з використанням офшорних фінансових центрів» (стор. 67-71) //

3. Ю.Т. Бауман «Щодо вдосконалення правових механізмів по запобіганню використання інвестицій з офшорних територій з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» (стор.149-153) // Вісник господарського судочинства 2009 №3

4. Ю.Т. Бауман «Легалізація (відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом небанківськими фінансовими установами з використанням офшорних юрисдикцій» (стор. 25-30) // Теорія і практика інтелектуальної власності №2 2009

5. КмітьВ.М., Ткачик Л.П. «Офшорні зони як інструмент міжнародної податкової конкуренції» // http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/znpnudps/2009_1/pdf/09kvmitc.pdf

6. Чернявський С.С. «Офшорні юрисдикції у механізмі відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом» // Форум права. - 2008. - № 3.

7. Р.А. Калюжний, В.М. Бутузов «Використання офшорних юрисдикцій при здійсненні сумнівних фінансових операцій» //

8. «Схеми та перспективи виводу капіталів до офшорних зон» // http://www.ufin.com.ua/analit_mat/poradnyk/109.htm - інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку

Размещено на Allbest.ru