Міжнародні економічні відносини України

У тому ж 1998 р. було створено Комітет Україна -- ЄС. Перше засідання Комітету, що відбулося 05 листопада 1998 р. у Брюсселі, відкрило новий етап взаємин, які повинні були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво, стало черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства з ЄС, реалізації наміру України щодо набуття асоційованого, а згодом й повного членства в ЄС. Нормативно-правова та інституційна база для зближення України та ЄС була достатньою. Однак певні закони в Україні ухвалювалися формально, в політичній практиці не реалізувалися [5].

Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики вкрай негативно вплинуло на взаємини України з ЄС.

Обсяги торгівлі та інвестицій у відносинах між Україною та ЄС зростають, особливо протягом останнього десятиліття. У 2005 році ЄС став другим за обсягами торговельним партнером України (після СНД - Співдружності незалежних держав). На країни ЄС припадало 30% українського експорту та 33% імпорту. Сталь, енергоносії та сільськогосподарські товари займали 50% у загальному обсязі експорту з України до ЄС, у той час як обладнання, машинне устаткування, транспортні засоби та хімічна продукція становили 54% в загальному обсязі імпорту з ЄС. За станом на початок 2006 року ЄС був найбільшим іноземним інвестором в Україну, на долю якого припадало 71% запасу прямих іноземних інвестицій.

Проте, торговельні відносини між ЄС та Україною є асиметричними. У 2005 році Україна забезпечувала лише 1,2% загальних обсягів імпорту ЄС та 0,6% загальних обсягів експорту. Така асиметрія означає, що українська економіка більш чутлива до будь-яких змін у двосторонніх відносинах, ніж економіка ЄС.

З 2005 року ЄС підтримував економічне співробітництво з Україною, головним чином, у межах ЄПС та Плану дій. Цими документами, зокрема, передбачається подальша лібералізація торгівлі між ЄС та Україною та можливість створення зони вільної торгівлі (ЗВТ).

Експерти відзначають, що створення ЗВТ між Україною та ЄС сприятиме здешевленню продукції ЄС для українських споживачів і підприємств, що планують імпортувати проміжні товари. Україна має великий потенціал як експортер аграрної продукції та промислових товарів, а ЄС стане для України найбільшим ринком для обох цих категорій. Залучення більших обсягів іноземних інвестицій теж має стати важливою частиною економічного розвитку України, особливо у плані розбудови потужної сфери послуг.

19 грудня 2011 року під час 15-го Саміту Україна-ЄС було оголошено, що сторони досягли спільного розуміння щодо повного тексту Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Реалізація положень про вільну торгівлю потребуватиме витрат як з державного бюджету, так і коштів українського бізнесу. Насамперед, це витрати на гармонізацію українського законодавства з Acquis communautaire (спільна нормативна база ЄС) та на розбудову ринкової інфраструктури.

За результатами аналізу показників зовнішньої торгівлі товарами та послугами України за І квартал 2010 року Європейський Союз був одним з найбільших зовнішньоторговельних партнерів України (поряд з країнами СНД). Так, частка ЄС у загальному зовнішньоторговельному обороті товарами та послугами України з країнами світу склала 28,24% (СНД - 40,37% відповідно). При цьому, частка експорту до ЄС-27 товарів та послуг українського походження становила 23,58%, а імпорту з ЄС - 32,89% відповідно.

Обсяги обороту товарами та послугами з країнами - членами ЄС у І кварталі 2010 року зросли порівняно з аналогічним періодом 2009 року на 13,73% та склали 7,29 млрд. дол. США.

При цьому обсяги експорту товарів та послуг зросли в порівнянні з 2009 роком на 10,14% та склали 3,04 млрд. дол. США, а імпорт товарів та послуг зріс на 16,44% і склав 4,25 млрд. дол. США.

Сальдо торгівлі товарами та послугами з країнами ЄС склалося від'ємним в обсязі 1,21 млрд. дол. США проти -0,88 млрд. дол. США у відповідному періоді 2009 року. Динаміку зовнішньої торгівлі з країнами ЄС можна побачити на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2. Динаміка зовнішньої торгівлі з країнами ЄС [37]

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 01.01.2012 р. з країн-членів ЄС склав 39411,2 млн. дол. США, що становить 78,8 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в українську економіку. Приріст прямих іноземних інвестицій, здійснених в українську економіку у період з 01.01.2009 по 01.01.2012 з країн-членів ЄС, склав 4908,2 млн. дол. США. Обсяг прямих іноземних інвестицій в українську економіку з країн ЄС наведений у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Прямі іноземні інвестиції в економіці України з країн ЄС [37]

Країни	Обсяги прямих інвестицій на
	01.01.2011	31.12.2011
Всього з країн ЄС	35353	39411,2
Австрія	2731,4	3423,1
Бельгія	64,7	111,6
Болгарія	18,8	23
Велика Британія	2287,1	2508,2
Греція	327,9	428,3
Данія	196,6	198,3
Естонія	126,8	163,3
Ірландія	138,8	156,6
Іспанія	63,4	73,1
Італія	980,6	965,9
Кіпр	10044,9	12645,5
Латвія	81,7	71
Литва	83,3	83,6
Люксембург	441,7	493,8
Мальта	29,9	37,1
Нідерланди	4683,3	4822,8
Німеччина	7083	7386,4
Польща	932,8	875,5
Португалія	12,6	23,2
Румунія	22,1	21
Словаччина	62,4	62,7
Словенія	28,5	31,2
Угорщина	700,5	686,1
Фінляндія	58	68,3
Франція	2368,1	2230,7
Чехія	73,6	76,9
Швеція	1710,6	1744

Серед країн ЄС перше місце за обсягами інвестицій в Україну посідає Кіпр (12645,5 млн. дол.); друге місце посідає Німеччина (7386,4 млн. дол.); третє місце - Нідерланди (4822,8 млн. дол.).

Загальний обсяг прямих інвестицій з України станом на 01.04.2010 р. до країн-членів ЄС сягнув 6435,9 млн. дол., що складає 94,7 % від загального обсягу українських закордонних інвестицій (6793,2 млн. дол. США).

Серед країн ЄС перше місце за обсягами інвестицій з України посідає Кіпр (6346,4 млн. дол.), друге місце посідає Польща (49,0 млн. дол.), третє місце - Латвія (30,2 млн. дол.).

Висхідна тенденція обсягів зовнішньоекономічної торгівлі товарами та послугами, а також експорту-імпорту капіталів звичайно свідчить про покращення співробітництва між Україною та ЄС. Але існує й низка негативних аспектів.

Наприклад, Незважаючи на те, що з 2004 року прийнято ряд нормативних актів, результати їх впровадження поки що не помітні. Вони, вірогідно, спершу сприятимуть більшій прозорості фінансового ринку внаслідок впровадження жорсткіших стандартів, передбачених законом.

Проте, потрібні подальші заходи у сфері законодавства з питань деривативів та уніфікації реєстрів. Водночас, слід прийняти інші важливі рішення. Зокрема, законопроект «Про акціонерні товариства» є найважливішим документом, який має забезпечити подальший розвиток внутрішнього ринку фінансових послуг (більш докладну інформацію дивіться нижче).

Впровадження міжнародних стандартів звітності має бути компліментарним, але не менш важливим заходом. Не відбулося значних змін у сфері розвитку корпоративного управління та захисту прав дрібних акціонерів. У цілому, здобутки України в сфері законодавства про компанії та їх заснування є неоднозначними: у той час як в певних сферах, таких як впровадження дозвільної система, спостерігається покращення, в інших сферах прогрес є незначним. У цілому, на даний момент, втілення пріоритетів, пов'язаних із захистом конкуренції за Планом дій Україна-ЄС, вважається незадовільним. Єдиним виконаним зобов'язанням стало зміцнення потенціалу АМКУ. Крім того, перспективи прийняття закону про державну допомогу наразі є гіршими, ніж в період розроблення Плану дій.

Прогрес у виконанні Плану дій Україна-ЄС у сфері забезпечення руху товарів є нерівномірним у різних напрямках. У цілому, загальні зміни можна оцінювати як позитивні. Більшість заходів із реформування було впроваджено протягом 2005 року, в той час як протягом 2006 року відбулося певне уповільнення прогресу. І лише наприкінці 2009 та початку 2010 років процес поновився. Поки що залишаються певні проблеми, що заважають продовженню реформ. Зокрема, уряд приділяє недостатньо уваги та вживає недостатньо заходів для прискорення гармонізації нормативно-правових актів з питань санітарних та фіто-санітарних заходів та впровадження нової системи HACCP на підприємствах. Митні правила також залишаються складними та обтяжливими для експортерів та імпортерів, незважаючи на певне покращення нормативної бази. Загальний прогрес у реформах надає підстави сподіватися на успішне впровадження положень Плану дій, пов'язаних з питанням торгівлі, у подальшому.

В цілому багато що буде залежати від подальшого розвитку положень про ЗВТ і асоціацію з ЄС у майбутньому.

2.3 Співробітництво між Україною і Російською Федерацією

Об'єктивні умови становлення державності України складніші, ніж в Росії. В економічній сфері це виявляється в наслідках розпаду колись єдиного комплексу СРСР, де Україна спеціалізувалася на енергоємному виробництві в майже повній залежності від Росії та Туркменістану в забезпеченні потреб у нафті і газі; у вагомому (кам'яне вугілля) або майже повному (нафта, газ) вичерпанні корисних копалин на своїй території; у відсутності золотого запасу держави; у значній орієнтації промисловості на військові потреби [1].

Росія потребує передусім української продукції машинобудівної галузі, металургійної, хімічної, легкої промисловості, не говорячи про життєво важливі інтереси щодо НПЗ та ГТС України. Основні передумови для встановлення економічного партнерства між Україною і Росією є такі: розрив економічних і технологічних зв'язків між обома країнами та іншими країнами СНД; втрата керованості економічними процесами; недостатній розвиток ринкових важелів економічного регулювання; глибока інвестиційна криза в обох державах; інфляційні процеси; експансія внутрішніх ринків іноземними товарами; низька конкурентоспроможності українських і російських товарів на світових ринках [3].

Тож стратегічні інтереси обох держав в економічній сфері об'єктивно тотожні. Вони стосуються проведення ринкових реформ, структурної перебудови виробництва, налагодження взаємовигідних виробничих зв'язків і партнерської кооперації.

Протягом 1998 - 2009 років спостерігалось зменшення частки Росії у зовнішньоторговельному обороті України: так з 1998 року по 2009 рік вона зменшилась на 12,6 процентних пункти, при цьому частка Російської Федерації у загальному обсязі експорту товарів і послуг зменшилась на 7,0 процентних пунктів.

Динаміку зовнішньоторговельного обороту України та РФ можна побачити на рисунку 2.3.



Рисунок 2.3. Зовнішньоторговельний оборот України з Російською Федерацією [37]

У 2011 р. обсяги зовнішньої торгівлі товарами та послугами України з Російською Федерацією становили 35835,1 млн. дол. США і збільшилися у порівнянні з 2010 р. на 4065,5 млн. дол. США або на 21,3%, у тому числі товарами (без врахування послуг) - 31730,9 млн. дол. США і збільшилися у порівнянні з 2010 р. на 3422,4 млн. дол. США, або на 18,2%.

Експорт товарів у порівнянні з січнем-серпнем 2010 року збільшився на 3375,0 млн. дол. США або на 70,3% та становив 8175,8 млн. дол. США. У структурі загального українського експорту за січень-серпень 2010 року товари займають 71,2% (табл. 2.4).

Таблиця 2.4. Аналіз структури експорту товарів до Російської Федерації за січень-серпень 2010 року (млн. дол. США) [37]

Найменування груп товарів	січень-серпень 2009 року	січень-серпень 2010 року	збільшення/ зменшення експорту	приріст (+/-),
				%/раз
1	2	3	4	5
1. ПРОДОВОЛЬСТВО	817,3	1097,4	280,1	34,30%
з них:
М'ясо ВРХ, заморожене	39,04	35,02	-4,02	-10,30%
Масло вершкове, сири	152,04	238,52	86,48	56,90%
Молоко і вершки згущенні	0	14,92	14,92	100%
Олія соняшникова	13,62	39,08	25,46	у 2,9 раз
Напої алкогольні, всього	154,39	146,39	-8	-5,20%
Зернові культури	4,35	5,17	0,82	18,90%
2. МІНЕРАЛЬНІ ПРОДУКТИ ТА РУДИ	145,1	177,5	32,4	22,30%
з них:
Руди	6,48	12,19	5,71	88,10%
Сіль	22,44	27,97	5,53	24,60%
Галька, гравій, щебінь	81,08	93,8	12,72	15,70%
3. ЕНЕРГОНОСІЇ	173,9	783,9	610	у 4,5 раз
4. ПРОДУКЦІЯ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ	513,1	684,2	171,1	33,30%
5. ДЕРЕВО, ПАПІР, ЦЕЛЮЛОЗА	363,4	434,1	70,7	19,50%
6. ПРОДУКЦІЯ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ	52,90	77,70	24,80	46,9%
7. ВИРОБИ З КАМЕНЮ, ГІПСУ, ЦЕМЕНТУ	80,60	121,70	41,10	51,0%
8. МЕТАЛУРГІЙНА ПРОДУКЦІЯ	934,00	1647,10	713,10	76,3%
9. ПРОДУКЦІЯ МАШИНОБУДУВАННЯ	1642,10	3028,20	1386,10	84,4%
з неї:
Трактори і автомобілі	106,01	162,19	56,18	53,0%
Запчастини до автомобілів	25,54	37,29	11,75	46,0%
Двигуни та генератори електричні	48,17	76,25	28,08	58,3%
Двигуни турбореактивні	170,15	215,38	45,23	26,6%
Вагони	124,87	898,17	773,30	у 7,2 рази
Насоси	163,45	190,81	27,36	16,7%
Вузли і запчаст. до локом. і вагон.	54,63	128,95	74,32	у 2,4 рази
Двигуни внутр. сгор. та запчастини	9,10	14,68	5,58	61,3%
Літальні апарати та обладнання	29,81	28,82	-0,99	-3,3%

З таблиці видно, що за більшістю статей обсяги експорту збільшилися. Це свідчить про пожвавлення торговельних відносин між країнами після фінансово-економічної кризи. Більшу частину в структурі експорту України і РФ займають продовольчі продукти, металургійна, машинобудівна, хімічна продукція та вироби із дерева.

Обсяг інвестицій в Україну з Російської Федерації за І півріччя 2010 року становив:

- на початок періоду - 2553,8 млн. дол. США;

- на кінець періоду - 2877,2 млн. дол. США.

Обсяг інвестицій з України в Російську Федерацію за І півріччя 2010 року становив:

- на початок періоду - 166,1 млн. дол. США;

- на кінець періоду - 161,1 млн. дол. США.

У таблиці 2.5 наведені дані про обсяг Прямих іноземних інвестицій з Російської Федерації в Україну.

Таблиця 2.5. Прямі інвестиції з Російської Федерації в економіку України за І півріччя 2010 року за видами економічної діяльності (млн. дол. США) [37]

Вид діяльності	Обсяг ПІІ, млн.дол. США	У % до підсумку
Всього,	2877,2	100%
з них:
Охорона здоров'я та соціальна допомога	26,5	0,9%
Переробна промисловість	202,9	7,1%
Фінансова діяльність	1600,8	55,6%
Операції з нерухомістю, найм, інженірінг та надання послуг підприємцям	115,8	4,0%
Транспорт і зв'язок	235,2	8,2%
Торгівля і посередництво у торгівлі	117,1	4,1%
Будівництво	171,8	6,0%
Готелі і ресторани	28,8	1,0%
Виробництво харчових продуктів, напої та тютюнові вироби	48,2	1,7%

Аналізуючи дані таблиці, слід зазначити, що найбільш вагому частину займають інвестиції в фінансовий сектор економіки України (більше 55%), на другому місці капіталовкладення у транспорт та зв'язок і на третьому - у переробну промисловість.

Аналізуючи структуру товарної торгівлі між Україною і Росією можна зробити висновок, що український експорт є більш диверсифікованим, а відносна частка продукції з високим ступенем обробки у ньому більша, ніж в імпорті з Росії.

Практично за всіма товарними групами, що становлять основну частину українського експорту в Росію (у тому числі продукції машино- і приладобудування), Україна має позитивне сальдо. Отже, цілком очевидний великий інтерес України в Росії, її зацікавленість у забезпеченні своєчасного постачання великих обсягів продукції російських виробників.

Спостерігається зменшення частки Росії у зовнішньоторговельному обороті України: так з 1998 року по 2009 рік вона зменшилась на 12,6 процентних пункти, при цьому частка Російської Федерації у загальному обсязі експорту товарів і послуг зменшилась на 7,0 процентних пункти.

Крім того, високі тарифи на транспортні послуги в Україні зумовили зміну потоків російських вантажів у західному напрямку через порти і транспортні магістралі Білорусі та країн Балтії.

Пріоритетними напрямами співробітництва в інноваційній сфері представник Держінвестицій вважає нафтогазову галузь, літакобудування та космічну промисловість, а також машинобудування для залізниці та агропромислового комплексу.

Усі наведені дані свідчать про сталий розвиток зовнішньоекономічних відносин України з РФ. На сучасному етапі створюється дуже багато нових перспективних напрямів транскордонного співробітництва. Серед яких створення єврорегіону «Донбас», обговорення положення про зону вільної торгівлі на території обох країн, а також перспективне створення митного союзу.

3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

3.1 Перспективи подальшого розвитку міжнародних економічних відносин України

Програма розвитку міжнародних економічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світого-сподарських зв'язках, гарантуванні її національної міжнародної економічної безпеки. Вся розгалужена сукупність міжнародних економічних відносин повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої -- максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи міжнародної економічної стратегії України (рис.3.1).

Серед пріоритетів у розвитку експортного сектору варто назвати насамперед високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутова техніка), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія в цих і деяких інших галузях досягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку й освоєння власної ніші на світових товарних ринках.



Рисунок 3.1. Система міжнародної економічної стратегії України [29]

Другу групу пріоритетних галузей може утворити агропромисловий комплекс, спрямований передусім на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні й структурні перетворення на селі спроможні перевести сільське господарство і виробництво продовольства в розряд високоефективних галузей, що будуть визначати, поряд з іншими, експортний профіль країни в системі міжнародного поділу праці.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати третім напрямком у формуванні експортного сектору України. За умови створення належної виробничої, соціальної і зовнішньоекономічної інфраструктури Україна може реально і стабільно підключатися до найбільш динамічних і вигідних позицій світової торгівлі.

Видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектору. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються постійним попитом на світових ринках і спроможні при кардинальній реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт підсилити експортний потенціал України.

Зокрема, важливим є експортний потенціал чорної металургії. Сьогодні Україна не тільки входить до першої п'ятірки країн -- виробників сталі, а й виробляє її більше за всіх на душу населення. Потужна металургійна база, очевидно, буде залишатися однією з головних складових експортного сектору України, надаючи можливість реалізувати на світовому ринку наявні переваги кваліфікованої відносно дешевої робочої сили, власних природних ресурсів, розміщення виробництва, ефект масштабу, ліквідувати технологічний розрив у торгівлі з розвинутими країнами.

Нарешті, п'ятий пріоритетний напрямок пов'язаний із надзвичайно вигідним географічним положенням нашої держави. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, що потребує серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти її до рівня світових стандартів.

Серйозною передумовою виходу України на світові ринки є забезпечення внутрішньо-економічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.). Як показує досвід "старих" і "нових" індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантією введення і підтримки валютної конвертованості є товарна конвертованість.

Тільки за наявності потужного і всезростаючого потоку на світові ринки конкурентоспроможних товарів і послуг, що користуються постійним попитом, буде і відповідний попит на національну валюту, а отже, і її конвертованість у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як чинник стабілізації національної валюти і регулювання її поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів. Велике значення має залучення іноземних інвестицій -- важливий додатковий чинник економічного відродження України, створення розвинутого експортного сектору. Основні принципи імпорту іноземного капіталу -- надання закордонним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (2--5 років), а також пільг, що надаються в спеціальних економічних зонах або у разі включення СП у державні програми, що допускають відповідні пільги.

Серед пріоритетів державної імпортної політики на перше місце необхідно твердо й однозначно поставити ввезення сучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг. За умови об'єднання новітньої технології з досить високим загальноосвітнім і фаховим рівнем українських працівників саме такий підхід дасть бажаний результат. Доцільною була б розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на базі закордонних технологій із зазначенням джерел фінансування (внутрішніх і зовнішніх) та виділенням головних галузей економіки, що є визначальними в системі науково-технічного прогресу.

Другий важливий напрямок імпортної політики -- охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розвиток за участю закордонних галузей охорони здоров'я набуває першочергового економічного і соціального значення.

Третій напрямок стосується сукупності галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащення галузей харчової промисловості новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного збереження сільськогосподарської продукції лежить в основі рішення продовольчої проблеми і створення необхідних експортних ресурсів продовольства.

Активізація закордонної підприємницької діяльності та створення розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту також сприяють активізації зовнішньоекономічних потоків. Теперішня зовнішньоекономічна політика України по суті є пасивною, тимчасовою, перехідною. Закордонна підприємницька діяльність може здійснюватися за наявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів. Починати доведеться практично з нуля -- зі створення за кордоном спільних підприємств і фірм за участю українського капіталу, відкриття філій банків, розвитку інших структур, що сприяли б просуванню товарів і послуг на світові ринки.

Заснуванням експортно-імпортного банку України покладено початок формуванню системи зовнішньоекономічної інфраструктури, її необхідно доповнити за рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарної бірж, транснаціональних банків, консалтингових і аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо.

Ключовою ланкою міжнародної економічної стратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Ніякі постанови і рішення недодадуть бажаної активності і господарської енергії ні внутрішнім товаровиробникам і експортерам, ні закордонним інвесторам і банкірам без створення в Україні сучасної системи оподаткування експорту, імпорту, прибутку спільних підприємств і т. ін.

З огляду на досвід закордонних країн у стимулюванні експортних галузей, доцільно було б експортно-орієнтованим виробництвам компенсувати податок на додану вартість при перетинанні товарами митних кордонів України, а також впровадити пільгові умови кредитування інвестиційних програм і проектів. Цінова політика вже зараз має орієнтуватися на зближення внутрішніх і світових цін, депозитна -- на світові грошові ринки.

Міжнародна економічна стратегія передбачає вибір географічного середовища, в якому найбільш органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найкращим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, майже однакові історичні й духовні традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на цьому етапі формування і диверсифікації міжнародних економічних відносин України. Для підтримання сторонніх зв'язків з окремими країнами Європи необхідні значно сильніші стимули з боку держави. Необхідно також наполегливіше шукати шлях до розвитку багатостороннього співробітництва з Європейським Союзом, Чорноморською економічною зоною. Не варто ігнорувати й багатосторонні структури, що створюються на принципово новій основі в країнах Східної Європи і СНД.

Необхідні ретельний перегляд всієї сукупності економічних зв'язків із країнами СНД, оптимізація на основі критеріїв доцільності й ефективності, відповідності національним економічним інтересам України. Аналогічні вимоги мають стати підґрунтям економічного співробітництва України з переважною більшістю країн, що розвиваються.

Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріально розвинутими державами. По-перше, саме в цих країнах набуто великого досвіду ринкового господарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптований до її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічного співробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги на потужні, вимогливі й жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат, якості, фактороінтенсивності, дизайну, маркетингу і т. ін. На цих ринках виробництво і зовнішня торгівля України в цілому мають перед собою світові орієнтири, що повинні сприяти прискоренню процесу органічного включення ії економіки в господарські процеси і структури. Розширення і поглиблення контактів з індустріально розвиненими державами, їхніми підприємцями і бізнесменами буде стимулювати поглиблення економічних реформ в Україні. По-третє, взаємодія із західними державами створює можливості одержання і прямої (цільової) фінансової підтримки для формування ринкової інфраструктури в Україні (мала приватизація, розвиток приватного підприємництва, підготовка і перепідготовка кадрів і т. ін.) та іноземних інвестицій, технологій, сучасного менеджменту, що вкрай необхідні в умовах ринкової трансформації економіки. Слід зазначити, що всі перераховані форми економічного спілкування тією чи іншою мірою знайшли своє втілення у практиці міжнародних економічних відносин України з розвинутими державами. Але це тільки перші кроки, і Україна потребує істотного посилення взаємодії із західним світом, помітного кількісного нарощування і якісного вдосконалення економічних взаємовідносин.

Останнім часом активізувалися економічні контакти зі США і Канадою, значний інтерес до України виявляє Японія, створюється нормативно-правова база для поглиблення і розширення відносин із країнами Європейського Союзу, країнами Північної, Центральної і Південно-Східної Європи.

Документом, що регламентує економічні відносини України з державами Європейського Союзу, є Угода про партнерство і співробітництво. Це перша угода з країною СНД, що набрала чинності 1 березня 1998 р. Сторони домовилися про те, що подальша торгівля буде лібералізуватися відповідно до принципів ГАТТ і з урахуванням поправок, що були внесені за підсумками роботи останнього Уругвайського раунду. Відповідно до Угоди Європейський Союз знімає обмеження в торгівлі з Україною, за винятком групи так званих чутливих товарів, до яких належать сталь, вугілля, текстиль, сільськогосподарська продукція, ядерні матеріали. Товарообіг у вказаних галузях повинен регулюватися спеціальними угодами, на основі встановлених для України квот.

Надзвичайно важливою для здійснення економічних реформ в Україні є її взаємодія з міжнародними фінансовими і торгово-економічними організаціями. Насамперед мова йде про Міжнародний валютний фонд, систему Світового банку, Європейський банк реконструкції та розвитку, ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД та ін.

Світовий досвід показує, що конкурентоспроможність країни у світогосподарських зв'язках, її пріоритети в міжнародному поділі праці забезпечуються нині за наявності декількох головних умов. По-перше, країна повинна мати досить розвинутий економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал. По-друге, органічний контакт зі світовим господарством може забезпечити тільки наявність сучасної ринкової внутрішньої інфраструктури. По-третє, реалізація міжнародної економічної моделі має спиратися на сильну, акцентовану державну стратегію і політику.

Оцінки і розрахунки показують, що в Україні є найважливіші передумови для здійснення незалежної, спрямованої на забезпечення національних інтересів міжнародної економічної стратегії -- наявність ресурсного потенціалу, надзвичайно вигідне географічне положення, сприятливий клімат і т. ін. Навіть та обставина, що рівень економічного і науково-технічного розвитку України не відповідає аналогічним показникам у найбільш розвинутих державах , не може стати перешкодою для розвитку взаємовигідного поділу праці з іншими країнами.

За загальним рівнем розвитку Україна вписується у світогосподарські процеси, і через якийсь час вона змогла б досить успішно адаптуватися у відповідні міжнародні структури. Однією з головних вихідних передумов є положення про те, що економіка України, подібно до багатьох інших держав, розглядається як частина єдиного світового господарства. Саме ця детермінанта спонукає до розгляду вузлових моментів економічної структури на основі порівняльних (конкурентних) переваг, що об'єктивно існують, які при побудові економічної системи повинні бути розвинуті, укріплені. Це і забезпечить економічну й соціальну ефективність суспільства.

3.2 Основні напрями підвищення міжнародної конкурентоспроможності української економіки

На сьогоднішній день проблема конкурентоспроможності є важливим аспектом досліджень міжнародної економіки, практично значимою як для країн лідерів світової економіки, так і для країн, які тільки стають на шлях свого розвитку і ще зовсім недавно долучилися до міжнародної ринкової конкуренції.

Формування та реалізація ефективних конкурентних стратегій міжнародними компаніями та державами заради забезпечення свого високого конкурентного статусу є пріоритетним завданням у міжнародній політиці практично всіх розвинених країн світу. Конкурентоспроможність є визначальним критерієм міжнародної економіки та ефективності будь - якого економічного суб'єкта. [3]

Конкурентоспроможність країни можна визначити як її здатність не тільки у реальному часі, а й у перспективі оптимально реалізовувати свої конкурентні переваги, орієнтуючись на постійне удосконалення технологій, підвищення продуктивності праці, зростання добробуту населення в умовах відкритості економіки, орієнтованості на світовий ринок, лібералізації торгівлі. Конкурентні переваги економіки країни, її окремих галузей, підприємств та регіонів на глобальних ринках обумовлюють відповідно і темпи зростання виробництва.

Основними перешкодами формування конкурентоспроможності України є:

- входження української економіки до світової системи з досить слабкою і неефективною законодавчою базою;

- відплив ресурсів (робочої сили, капіталу та сировинних запасів);

- скорочення виробництва та робочих місць;

- широкий розвиток тіньової економіки, яка є наслідком закриття або нерентабельності підприємств, неефективної експортно-імпортної політики, недосконалості фінансово-кредитної системи, тощо;

- досить низька якість та висока ціна національних товарів;

- високий рівень монополізації, особливо в таких галузях, як: сільськогосподарське машинобудування й паливна промисловість;

- низький рівень інфраструктури та інформації. Сьогодні рівень розвитку цих двох чинників у нашій країні недостатній. Експортери мають низький рівень поінформованості про ситуацію на міжнародних ринках, а це часто призводить до невиправданого зниження цін і демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку інших держав.

Саме ці негативні фактори характеризують досить низький рівень конкурентоспроможності економіки. Фактично чверть секторів галузей економіки України є вимираючими, а через їхній взаємозв'язок на єдиному економічному просторі ця тенденція є загрозливою для всієї економіки. У цьому випадку стає зрозумілим те, що питання конкурентоспроможності національної економіки виступає на перший план і потребує ретельного розгляду. І сьогодні, аби знайти гідне місце в процесах глобалізації та інтеграції, нашій державі потрібно розробити ряд програм в яких слід неодмінно відновити і розвинути нові фактори підвищення конкурентних переваг, та визначитись із цілим комплексом завдань у таких напрямках:

- боротьба з тіньовою економікою та корумпованістю, які в Україні, в порівнянні із країнами Європейського Союзу, є на порядок вищі. За даними РБК України рівень тіньової економіки на кінець 2008 року склав 35% від ВВП[5];

- запровадження інноваційних технологій для розвитку науки і техніки;

- адже поряд із розвинутими аерокосмічною, суднобудівничою галузями існує технологічне відставання, наприклад, в такій галузі, як харчова промисловість, яка, забезпечуючи високу продуктивність сільськогосподарського виробництва могла б успішно виходити на міжнародний ринок;

- розвиток конкуренції за активного сприяння держави. Зокрема: зменшення податкового тиску до рівня, який сприятиме нагромадженню капіталу для інноваційного розвитку підприємств і встановленню оптимального інвестиційного клімату в країні;

- удосконалення національного законодавства, яке призведе до більшої довіри з боку іноземних інвесторів, та тіснішої співпраці з ними;

- стабілізація і вільна конвертація національної валюти, що дозволить зміцнити фінансово - банківську систему, зменшити процентні ставки за кредитами;

- підвищення рівня платоспроможного попиту з боку населення;

- посилення державної підтримки новостворених підприємств;

- створення нових робочих місць, підвищення якості життя, аби подолати або принаймні зменшити розрив між Україною та її основними партнерами в ЄС;

- вирішення такої актуальної проблеми, як «відплив інтелекту», яка може бути успішно досягнута лише через створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів [49].

А взагалі, забезпечення конкурентоспроможності економіки України потребує затвердження на законодавчому рівні Державної програми спеціальних заходів, серед яких:

- регулювання цін та витрат монополістів;

- запобігання диспаритетності між цінами на внутрішньому ринку України та світовими цінами на товари і послуги;

- здійснення контролю за якістю, відповідністю та безпекою продукції;

- розбудова інститутів довгострокового кредитування;

- запровадження стимулів ресурсозаощадження, насамперед енергозаощадження в податковій та амортизаційній політиці;

- розбудова національної інноваційної системи та впровадження заходів підтримки інноваційної діяльності;

- сприяння інвестиційному спрямуванню доходів населення;

- активізація механізмів державних закупівель;

- формування та впровадження комплексу податкових стимулів, які заохочували б інвестиційні та інноваційні процеси, реалізацію соціальних завдань, розширення робочих місць;

- формування сучасних інструментів стимулювання розвитку депресивних територій;

- збільшення обсягів бюджетного інвестування та підвищення його ефективності;

- реформування ринку праці з метою підвищення його гнучкості;

- впровадження сучасного інструментарію захисту внутрішнього ринку та відстоювання інтересів національних виробників.

Цілком очевидно, що реалізація означеного комплексу завдань не може відбутись одночасно. З огляду на це варто виділити послідовні етапи реалізації відповідної державної політики. На першому етапі необхідно спрямовувати зусилля на наближення продуктивності праці до рівня високорозвинених країн світу. Основним завданням для національних компаній мають стати збереження наявного потенціалу конкурентоспроможності та розширення виробництва за рахунок впровадження сучасних технологій і нових продуктів, насамперед, в секторах, в яких це принесе найбільшу віддачу.

Другий етап - це етап який повинен буде сформувати стабільне конкурентне середовище на основі міжнародних норм і стандартів, яке спонукає до продуктивної конкуренції на глобальному рівні та надає можливості для ефективної конкурентної поведінки вітчизняних суб'єктів господарювання.

Третій етап полягає у інноваційному зростанні. Він має на меті перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів за інноваційними напрямками економічного розвитку, на формування основних засад інформаційного суспільства. Таким чином, забезпечення конкурентоспроможності української економіки потребує насамперед активізації економічної діяльності. Тільки на цьому шляху Україна зможе на гідних засадах інтегруватися у світове співтовариство, забезпечити необхідний рівень економічної безпеки та добробуту населення.

Отже, підсумовуючи викладений матеріал, можна відмітити, що у сучасних ринкових умовах кожна країна намагається посилити свій конкурентний статус. Україні для досягнення гідного рівня конкурентоспроможності , потрібно зробити ще досить багато. Починати потрібно з удосконалення власного національного законодавства та поступово впроваджувати інновації та технології у всі галузі економіки. Для України головне - не втратити віру в себе і не стати сировинним придатком для інших країн.

3.3 Інтеграційна стратегія України щодо вступу в ЄС

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію

до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України

у європейський політичний, економічний і правовий простір та

створення передумов для набуття членства у Європейському

Союзі за час незалежності України пройдено дуже багато етапів і виконано низку умов. Але інтеграційна стратегія до ЄС формується і корегується з кожним роком. І українській економіці ще потрібно досягти успіху у багатьох галузях та виконати значну кількість пріоритетних завдань на різноманітних рівнях.

Головним завданням в економічній сфері має стати створення конкурентоспроможної ринкової економіки, покращення інвестиційного клімату, забезпечення макроекономічної стабілізації та сталого зростання.

З метою активізації розвитку транскордонного співробітництва необхідно вжити низку заходів:

- інтенсифікувати процеси євроінтеграції з використанням інноваційної моделі проникаючої транскордонної (ТКС) й транс-секторальної двосторонньої інтеграції, поглиблення на цій основі міждержавних двосторонніх зв'язків з метою посилення інтегральної конкурентоспроможності регіонів країн-партнерів;

- забезпечити становлення багаторівневої системи співпраці між українськими регіонами та регіонами сусідніх держав шляхом формування в межах великих євро регіонів окремих локальних транскордонних об'єднань;

- розробити нову Комплексну програму розвитку транскордонного співробітництва з урахуванням нової геополітичної ситуації, інструментарій і механізми співпраці з ЄС (попередня Програма в основному виконана). Пріоритетами Програми мають стати: інституційний розвиток, розвиток інфраструктури пунктів перетину кордону, розбудова транспортної інфраструктури та міжнародних транспортних коридорів, розвиток економічного співробітництва, спільні природоохоронні програми, розвиток людських ресурсів, культурне, інноваційне та науково-дослідницьке співробітництво;

- забезпечити відповідну систему фінансування ТКС із залученням державних, місцевих і приватних фінансів, а також коштів міжнародних організацій. Для забезпечення державної фінансової підтримки програм і проектів розвитку транскордонного співробітництва доцільно використати механізми, закладені у Законі України “Про транскордонне співробітництво”, а також залучити інструментарій і фінансові можливості відповідних програм ЄС;

- постійно проводити моніторинг реалізації транскордонних програм і проектів, своєчасно вносити корективи і прогнозувати тенденції розвитку.

У кожній області доцільно створити євро-регіональні представництва, відповідальні за підготовку, експертизу і моніторинг транскордонних проектів.

Що стосується внутрішніх перетворень, то Україна має здійснити низку невідкладних фундаментальних системних трансформацій, в основі яких була б покладена українська національна ідея (рис. 3.2).

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах - членах ЄС.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3.2. Система міжнародної економічної стратегії України [34]

Інтеграція України до ЄС зумовлює дуже багато позитивних та негативних наслідків. Для їх виявлення і дослідження необхідно застосовувати різноманітні види економічного аналізу, у тому числі і SWOT-аналіз(табл.3.1).

Таблиця 3.1. Матриця SWOT-аналізу вступу України до ЄС [25]

Сила S (strong)	Слабкість W (weakness)
1.Політичні вигоди: -- європейська колективна безпека. 2.Економічні вигоди: -- макроекономічна стабільність; -- додаткові інвестиції в українську економіку; -- надання субсидій деградуючому сільському господарству; -- отримання позитивного сальдо торговельного балансу; -- спільні митні тарифи; -- кількісні обмеження імпорту; -- антидемпінгова політика; -- протекціонізм і контроль експорту. Соціальні вигоди: -- ефективний захист прав людини в інституціях ЄС; -- відкриття кордонів для вільного пересування населення; -- забезпечення високого рівня життя населення.	1 Політичні недоліки: -- часткова втрата суверенітету; -- невизначеність стратегії розвитку ЄС; -- погіршення відносин з країнами СНД. 2 Економічні недоліки: -- втрата конкурентоспроможності певних галузей; -- складність переходу на європейський рівень цін; -- квотування певних видів товарів. 3 Соціальні недоліки: -- ускладнення візового режиму зі східним и сусідами.
Можливості O (opportunities)	Загрози T (threats
1 Політичні перспективи: -- встановлення стабільної політично ї системи; -- сприйняття України як важливого суб'єкта політичних відносин. 2 Економічні перспективи: -- забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу; -- упровадження стандартів Є С у виробництві. 3 Соціальні перспектив и: -- формування середнього класу; -- реформування освіти, охорони здоров'я, соціального захисту.	1 Політичні загрози: -- небезпек а втягнення України в конфлікт цивілізацій між Заходом і мусульманським світом. 2 Економічні загрози: -- можливе переміщення до України шкідливих виробництв; -- використання України як сировинного придатку; -- використання українці в я к дешевої робочої сили. 3 Соціальні загрози: -- поглиблення демографічного спаду; -- незаконна міграція та відплив кадрів.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС. Галузева співпраця передбачає, поряд з прийняттям галузевих програм співробітництва з ЄС, розроблення переліку підрозділів та посадових осіб у центральних органах виконавчої влади, місцевих органах влади, що відповідають за формування та реалізацію державної політики України щодо ЄС, встановлення прямих контактів між міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України і відповідними директоратами Європейської Комісії. У коротко- та середньостроковому контексті вирішальна відповідальність за узгодження галузевої співпраці покладається на Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), а за їх реалізацію - на Українську частину Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Якщо порівнювати різні форми економічної інтеграції, які можуть мати місце між ЄС та Україною протягом наступних 5-10 років, найбільш реальною видається типова зона вільної торгівлі промисловими товарами. Впровадження такої ЗВТ може закінчитися вже у цьому 2012 році; а повна лібералізація торгівлі промисловими товарами може зайняти до 5-10 років. Але і керівництво Європейської комісії, і України зацікавлено, щоб цей перехідний період був коротшим.

Хоча вільна торгівля між ЄС та Україною навряд чи безпосередньо вплине на покращення добробуту, вона може сприяти зміні структури української економіки та підтримці довгострокового розвитку, що зробить економіку більш привабливою для закордонних інвестицій. Найбільш оптимістичний варіант - це створення ”полегшеної ЕЕА (Європейської економічної зони. Досвід країн ЦСЄ дає підстави вважати, що користь для України від такої угоди може становити 3-9% ВВП, який зросте завдяки зменшенню витрат, пов'язаних з проходженням митних процедур, а також нетарифних бар'єрів.

ВИСНОВКИ

Останніми десятиліттями рух товарів, послуг та капітальних активів набуває великого значення, і цей фактор є важливим для розвитку відкритих економік. Тим більше це стосується економіки України та інших держав, які перебувають на перехідному етапі. Вони, як правило, відчувають потребу в припливі значних коштів ззовні, а також потерпають від відпливу капіталів через порівняно гірші умови для їх функціонування.

Загалом, можна зробити висновок, що міжнародні економічні відносини України з країнами світу з кожним роком набувають все більшого значення. Обсяги торгівлі товарами, послугами, експорту та імпорту капіталу з іншими країнами зростають.

Аналіз торговельно-економічних відносин України та ЄС свідчить про недостатнє використання в цих відносинах наявного в обох сторін потенціалу, а також про існування ряду серйозних проблем, що гальмують їх поступальний розвиток. Ці проблеми набувають особливої актуальності після розширення Європейського Союзу, що поширив на його нових членів чинний у ЄС єдиний торговельний режим. Це ставить на порядок денний нові питання стосовно виведення торговельно-економічних відносин України та ЄС на якісно вищий рівень, надання їм реальної, а не декларативної інтеграційної спрямованості.

Та й аналіз тенденції торговельних зв'язків України з РФ свідчать про сталий розвиток міжнародних економічних відносин. На сучасному етапі створюється дуже багато нових перспективних напрямів транскордонного співробітництва. Серед яких створення єврорегіону «Донбас», обговорення положення про зону вільної торгівлі на території обох країн, а також перспективне створення митного союзу.

Однією з визначальних проблем зовнішньоекономічної стратегії України є питання підвищення рівня ефективності економічних рішень державної влади у напрямку подолання неузгодженості, суперечливості та непослідовності дій владних структур, недержавних інституцій, громадських об'єднань та суб'єктів господарювання. Причинами неефективності економічної влади на сьогодні можна назвати: дефіцит вірогідної та повної інформації про стан суб'єктів господарювання, відсутність достатньої інформації щодо намірів органів державної влади, відсутність дійових механізмів контролю за виконанням рішень органів державної влади, недостатню кваліфікацію осіб, які здійснюють аналіз ситуації та готують прийняття політико-економічних рішень. Подолання цих недоліків є важливим та необхідним кроком на шляху до успішного розвитку інтеграційних процесів в Україні.

Перспективи подальшого розвитку та вдосконалення зовнішніх економічних зв'язків України пов'язані з проведенням єдиної зовнішньоекономічної політики держави, реалізацією її економічних інтересів і безпеки, проникненням та зміцненням позицій національного товаровиробника на зовнішніх ринках товарів та послуг, посиленням конкурентоспроможності української продукції, збільшенням її експорту, надходжень іноземних інвестицій, здійсненням контролю за надходженням в Україну валютних цінностей, захистом прав і законних інтересів України, вітчизняних та зарубіжних суб'єктів господарської діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини. - К.: Економіст, 2004. - 366с.

2. Азріліян А.Н. Економічний словник. - К.: Інститут нової економіки, 2003. - 387с.

3. Анохіна Л. П. Економічний словник студента. - К.: Економіст, 2006. - 379с.

4. Артеменко В.О. Підвищення ефективності регулювання зовнішньоекономічних зв'язків регіону. - Л.: Либідь, 2008. - 129с.

5. Безуглий В.В. Регіональна экономічна та соціальна географія миру. - К.: Центр «Академія», 2007. - 684с.

6. Бутинець Ф. Ф., Жиглей І. В. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. Навч. посіб. -- Житомир: Економіст, 2003. -- 620 с.

7. Воловик Л.А. Зовнішньоекономічна діяльність. - Л.: Либідь, 2004. - 317с.

8. Волошин В.Г. Організаційно-економічні інструменти формування зовнішньоекономічних зв'язків регіону. - К.: Економіст, 2006. - 102с.

9. Воронкова О.Н. Зовнішньоекономічна діяльність. Навч. посібник. - Донецьк: Економіст, 2007. - 144 с.

10. Гоголєва Т.Н. Міжнародна економіка. - К.: Економіст, - 2007. - 304с.

11. Дегтярьова О. І. Зовнішньоекономічна діяльність: організація та управління. Навч. посібник. - Донецьк: Ексмо-Прес, 2008. - 314 с.

12. Дідівський М. Д. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства. Навч. посібник. - К.: Знання, 2006. - 464 с.

13. Жук М.В. Комерційні відносини України. Підручник. -- Чернівці: Рута, 2002. -- 576 с.

14. Жуков Є.Ф. Міжнародні економічні відносини. - К.: Інститут нової економіки, 2000. - 481с.