Міжнародна торговельна політика України

27

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міжнародна торговельна політика України

Зміст

Теоретична частина

1. Малий бізнес у системі ТНК

2. Класифікація фірм суб'єктів міжнародної економічної діяльності

3. СОТ як головний суб'єкт міжнародної торговельної політики: основні принципи та функції

4. Стимулювання та захист іноземних інвестицій в Україні

5. Проблеми зовнішньої заборгованості України

6. Міжнародна організація праці

7. Ринок євровалют

8. Національне та міждержавне регулювання платіжного балансу

9. Міжнародні економічні організації системи ООН

10. Форми залучення України в міжнародну економічну систему

11. Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій": основні положення

Практична частина

Використана література

1. Малий бізнес у системі ТНК

міжнародна економічна політика торговельна

Транснаціональні корпорації (ТНК) - це особливого виду приватні міжнародні корпорації, виробнича і торговельна діяльність яких винесена за межі національної держави. Вони національні по капіталу і контролю, але міжнародні за сферою своєї діяльності.

Критерій визначення ТНК - виділяють багато:

частка іноземних операцій у доходах або продажах фірми (25%);

кількість країн, де діє компанія;

володіння не менш 25 % "голосуючих" акцій у трьох і більше країнах - той мінімум пайової участі в закордонному акціонерному капіталі, який забезпечував би фірмі контроль над економічною діяльністю закордонного підприємства і представляв би прямі закордонні інвестиції.

Економічною основою виникнення і розвитку ТНК є високий ступінь усуспільнення виробництва й інтернаціоналізації господарської діяльності, а також конкурентна боротьба. ТНК є основним суб'єктом закордонного інвестування, насамперед прямих виробничих капіталовкладень. Саме ТНК належать 90% прямих закордонних інвестицій.

Відсоток підприємств малого бізнесу, що діють у системі ТНК є достатньо малим (близько 2,5%), адже ТНК це великі компанії з могутньою фінансовою базою, підприємства малого бізнесу можуть бути лише дочірніми підприємствами у ТНК. Розширення діяльності ТНК відбувається як по горизонталі, так і по вертикалі. Діючи в горизонтальному напрямку, філії цілком або частково дублюють діяльність материнської компанії.

Могутність ТНК стрімко зростає, вони проникають в усі найважливіші сфери світової економіки. Головним напрямком діяльності ТНК є країни Західної Європи, а також у Південно-Східній Азії. Саме тут зосереджена велика частина прямих іноземних інвестицій. У країнах Західної Європи на них приходиться 38% усієї суми закордонних капіталовкладень у світі, у США і Канаді приблизно 26%, у країнах, що розвиваються -27%.

2. Класифікація фірм суб'єктів міжнародної економічної діяльності

Світове господарство - це динамічна система взаємозв'язаних національних економік та відносин між належними до них суб'єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці та охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. Світове господарство реалізується в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, які відповідають економічним інтересам підприємницьких та державних структур.

Практичним механізмом, який реалізує закономірності світового господарства та міжнародної економічної діяльності, є інститут міжнародного ринку. Міжнародний ринок ( або міжнародні ринки) - продукт історичного розвитку економік країн, процесів виробництва. Разом з там він постає ключовим фактором політики держав та підприємницьких агентів.

Для того, щоб привести класифікацію суб'єктів міжнародної економічної діяльності, оберемо комбінований підхід , а саме : врахуємо , з одного боку , природу, принципові інтереси учасників ринкових відносин, а з іншого - рівні їхньої політики, масштаби, в яких відповідна політика реалізується.

Щодо рівнів економічної діяльності, та умовно можна виділити такі:

- мікроекономічний

- макроекономічний

- між- або наддержавний

Що стосується інтересів, то вони можуть бути пов'язані або зі збільшенням прибутку, або зі створенням нових режимів, умов господарювання. Відповідно суб'єкти міжнародної економічної діяльності належати до одного з двох принципово відмінних класів:

а) підприємницькою;

б) регулюючою.

2. Мікроекономічний рівень

Основною господарською ланкою, що опосередковує процес інтернаціоналізації економічного життя, є організації базового рівня - підприємства, фірми та інші життєздатні в умовах ринку самостійні одиниці підприємницького типу, національні на досягнення гармонізованих із суспільними інтересами максимальних показників прибутковості, комерційного обігу, технічного переозброєння.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. В Україні згідно з Законом Україні «Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб'єктами можуть бути :

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;

- юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансова установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.)

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних об'єктів господарської діяльності (філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства з участю українських та іноземних суб'єктів господарської діяльності. Які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

З правового погляду, зокрема, згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» юридичними особами, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів. Цілі суб'єктів міжнародного бізнесу:

а) максимізація індивідуального прибутку;

б) розширення виробництва;

в) розширення ринків збуту;

г)підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення зарубіжного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики;

д) подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод обминання або зниження митних стягнень, національних обмежень та реалізацію тих або інших торговельних операцій адміністративного характеру;

е) розв'язання проблем, пов'язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників (передусім через ревальвацію та девальвацію валют).

Окрему групу підприємницьких суб'єктів міжнародної економічної діяльності становлять кредитно-фінансові установи, які є не просто «гравцями» а й регуляторами ринку, отже відіграють подвійну роль. Така подвійна роль взагалі є характерною для банківських установ, агентств страхування та інших форм фінансового обслуговування.

Щодо регулятивних економічних структур, то ними є об'єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, у створенні яких могли більшою або меншою мірою брати участь державні організації.

3.Макроекономічний рівень

Суб'єкти міжнародної економічної діяльності на макрорівні мають подвійну природу - це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва.

3. СОТ як головний суб'єкт міжнародної торговельної політики: основні принципи та функції

Основною в системі організацій з регулювання та сприяння розвитку міжнародної торгівлі є Світова організація торгівлі (система ГАТТ-СОТ), яка має тривалу історію. Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв'язків полегшувався у той період стабільністю валют і свободою руху капіталів і робочої сили тому нагальної необхідності в створенні міжнародної організації з торгівлі не було. Світова війна зруйнувала все це і призвела до появи режимів майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації міжнародної торгівлі, введені в ході війни, продовжували зберігатися і після її закінчення. Відродження свободи торгівлі за цих умов стало тим ідеалом, до якого прагнули країни. І справді, з 1919 по 1939 рр., було багато спроб створити механізм регулювання і розвитку міжнародної торгівлі.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою міжнародної торгівлі за період, що минув з кінця Другої світової війни, що реалізувала у сучаснішій формі спробу створення Міжнародної організації торгівлі (МОТ) у 1948 р. Цим було завершено формування основного комплексу універсаль­них договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку в галузі торговельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших сфер міжнародних економічних відносин, до якого держави-члени ГАТТ прагнули протягом останніх 50 років. Фактично наново створено організаційний (інституційний) механізм реалізації комплексу угод системи ГАТТ. Тобто, з моменту створення СОТ та підписання комплексу угод і домовленостей у рамках Уругвайського раунду система ГАТТ/СОТ виступає у вигляді торговельно-економічної ООН, де угоди -- це правова основа, а СОТ -- інституційний механізм забезпечення дії цієї системи.

Сторонами, що підписали угоду про заснування Світової організації торгівлі, визначено, що головною умовою набуття членства у СОТ є відповідність національного законодавства базовим стандартам і нормам, що містяться в угодах системи ГАТТ/СОТ, метою яких є забезпечення кожному її члену безпечного і передбачуваного міжнародного торговельного середовища та продовження лібералізації торгівлі, сприяння економічному зростанню і розвитку. При цьому правова система ГАТТ/СОТ є балансом між правами, вигодами членства та зобов'язаннями, а СОТ виконує роль міжнародного форуму для торгових переговорів, врегулювання торговельних суперечок торговельного «суду»), постійно діючого інституту моніторингу національної торговельної політики країн-членів.

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. В інші періоди керування здійснюється Генеральною Радою. Обидва органи складаються з представників усіх країн-членів. Крім цього, у структурі є: Ради, Комітети (створюються Конференцією міністрів), органи з урегулювання суперечок та огляду торговельної політики, Секретаріат. Зазначена структура створена з метою виконання СОТ своїх функцій, серед яких пріоритетним є імплементування домовленостей, що за сутністю являють собою самостійні правила СОТ і перебувають у Додатках до Марракеської Угоди про створення Світової організації торгівлі.

Угоди СОТ, охоплюючи широке коло різноманітних видів діяльності, становлять юридичне підґрунтя для міжнародних торговельних операцій. Це -- своєрідні контракти, згідно з якими уряди різних країн зобов'язуються проводити свою торговельну політику на взаємоузгодженій основі. Хоча ці документи обговорюються й підписуються на урядовому рівні, проте головна їх мета полягає в наданні допомоги постачальникам товарів і послуг, експортерам та імпортерам у здійсненні цивілізованої торгівлі. Вони поширюються на аграрну продукцію, текстиль і готовий одяг, банківську справу, телекомунікації, державні закупівлі, промислові стандарти, санітарні норми на харчові продукти, інтелектуальну власність і багато чого іншого. В основі цих документів лежать кілька базових засад, відповідно до яких торговельна система має бути:

- позбавленою будь-якої дискримінації -- країна не повинна упереджено ставитися до тих чи інших торгових партнерів (їм усім однаково надається статус найбільшого сприяння); так само не повинна проводитися політика дискримінації між національними та іноземними товарами і послугами, яким надається національний режим;

- передбачуваною -- іноземні компанії, інвестори та уряди повинні мати впевненість, що торгові бар'єри (в т. ч. тарифи, нетарифні заходи тощо) не зводитимуться самовільно без узгодження з торговельними партнерами; дедалі більше тарифних ставок і зобов'язань щодо відкриття ринків закріплюються угодами СОТ; торгові бар'єри мають знижуватись у ході переговорів;

- відкритою для чесної конкуренції -- шляхом знеохочення таких «нечесних» прийомів, як, скажімо, експортні субсидії та продаж товарів за демпінговими цінами з метою завоювання ринків збуту;

- сприятливою для слаборозвинутих країн -- надаючи їм більше часу на пристосування до нових умов, можливості для перетворень і спеціальні пільги.

На відміну від більшості міжнародних організацій, до системи ГАТТ-СОТ приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна бере на себе обов'язки виконувати угоди, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність такого виконання.

На початок 2000 р. членами СОТ були 134 держави, а 32 мали статус країн-спостерігачів, серед них: Україна, Азербайджан, Албанія, Алжир, Андорра, Білорусь, Вануату, Ватикан, В'єтнам, Вірменія, Грузія, Естонія, Ефіопія, Йорданія, Казахстан, Камбоджа, Китай, Лаос, Латвія, Македонія, Молдова, Непал, Оман, Острови Зеленого Мису, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сейшельські Острови, Судан, Тайвань, Тонга, Узбекистан, Хорватія.

4. Стимулювання та захист іноземних інвестицій в Україні

Потреби в іноземних інвестиціях існують практично в кожній країні. Незважаючи на те, що зростає розуміння тієї ролі, яку відіграють прямі іноземні інвестиції в стимулюванні економічного розвитку, спостерігається значна диверсифікація в підходах різних країн до залучення прямих іноземних інвестицій, а також обґрунтований скептицизм щодо сфер їх використання, необхідності й універсальності вигод від них.

Багато країн обмежують доходи від інвестицій і зберігають жорсткий контроль над участю іноземного капіталу у певних секторах економіки. Досить часто при вирішенні питання про залучення іноземних інвестицій переважає підхід, пов'язаний із необхідністю і бажанням переконатися в тому, що діяльність іноземних транснаціональних корпорацій не суперечить стратегії розвитку країни.

Прямі інвестиції транснаціональних корпорацій сприяють швидкій перебудові промисловості на регіональному і глобальному рівнях і трансформації економіки країни, що залучає іноземний капітал, у значного експортера товарів і послуг на світовому ринку. Іншими словами, прямі іноземні інвестиції можуть сприяти інтеграції національних ринків у світову економіку більш ефективно, ніж це можна було б досягти самостійно через традиційні торговельні потоки.

Переваги прямих іноземних інвестицій виявляються в загальному поліпшенні інвестиційного клімату через відкриту торгівлю й сприятливий інвестиційний режим, активну конкурентну політику, макроекономічну стабільність, приватизацію і дерегулювання.

Створення сприятливого інвестиційного середовища впливає не тільки на потоки прямих іноземних капіталовкладень, а й на потенційну прибутковість таких потоків. Імпортзамінна політика, яка раніше була властива багатьом країнам, перешкоджала одержанню прямих іноземних інвестицій, особливо у сфері передання технології.

Протягом останнього десятиріччя економічних реформ країни цілком усвідомили переваги залучення інвестицій. За оцінками Секретаріату Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), у країнах, які приймають, збереглися лише 27 із більш як 600 обмежень у сфері прямих іноземних інвестицій.

Потенційно Україна є інвестиційно-привабливою країною, оскільки має чималу кількість недостатньо використовуваних фізичних і людських ресурсів, великі резерви невкладених заощаджень (на мільярди доларів), місткий внутрішній ринок споживання (близько 50 млн. людей -- один з найбільших у Європі), а також безперешкодний вихід до ще більших ринків Росії та колишніх республік СРСР. Крім того, Україна через свою стратегічну важливість посіла третє місце (після Ізраїлю та Єгипту) за обсягом отриманої від США допомоги.

Україна також одержує великі кошти від таких міжнародних організацій, як Світовий банк, МВФ та ЄБРР. Більша частина цього фінансування надходить у вигляді технічної допомоги для розбудови ринкової економіки та системи правових інституцій, що є основою розвиненої ринкової економіки.

Але Україна має репутацію країни, економіка якої, порівняно з іншими економіками регіону Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, є однією з найменш привабливих для іноземних інвесторів. За обсягом залучення прямих іноземних інвестицій Україна помітно відстає від інших східноєвропейських країн. У 2010 р. чистий приплив прямих іноземних інвестицій в Україну виявився нижчим за середній показник 2005 p. Цей факт можна пояснити депресивним станом національної економіки та підвищеним політичним ризиком через президентські та урядові вибори.

Існуючі закони, що стосуються господарського товариства, значною мірою відображають політичну та правову доктрину радянського законодавства, яке ґрунтувалося на принципах абсолютного домінування публічного права над економічною сферою та призводило до зайвого втручання державних органів у діяльність комерційних підприємств. Через застосування невиразливої політики законодавча система залишається сукупністю постійно змінюваних, суперечливих актів, що дублюють один одного. Таким чином, іноземним інвесторам майже неможливо повністю здійснювати свою діяльність відповідно до вимог українського законодавства.

Незважаючи на це, іноземні інвестори часто вважають, що законодавство має не таке вирішальне значення порівняно з іншими, більш практичними проблемами, які постають перед ними у зв'язку з інвестуванням.

Важливим кроком у цьому напрямі сприяння інвестиційному процесу був Указ Президента "Про усунення перешкод на шляху розвитку підприємницької діяльності" від 3 лютого 1998 р. № 79/98 та Указ Президента "Про деякі заходи з дерегуляції підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98. Для розв'язання проблеми залучення іноземних інвесторів у 1997 р. в Україні було створено два органи.

Консультативна Рада з питань іноземного інвестування, як передбачається, має бути основним консультативним органом з питань інвестиційної політики, який започатковує постійний неофіційний діалог між політичними лідерами України та діловими лідерами в усьому світі.

Основним законом, що регулює правове середовище іноземних інвестицій в Україні, є Закон України "Про режим іноземного інвестування", прийнятий Верховною Радою України 19 березня 1996 р. та який набув чинності 25 квітня 1996 р.

5. Проблеми зовнішньої заборгованості України

Високий рівень відкритості вітчизняної економіки (експорт України становить понад 40% від ВВП, тоді як експорт провідних країн Заходу не перевищує 10%) зумовлює відчутний негативний вплив зовнішніх шоків на фінансову ситуацію в Україні. Україна як молода незалежна держава не в змозі забезпечити належного рівня розвитку лише за рахунок власних коштів. Зовнішні ресурси можуть бути отримані через міжнародні торгово-економічні зв`язки, іноземні інвестиції, міжнародну технічну допомогу та зарубіжні кредити.

Основними суб'єктами іноземного кредитування України реально стали МВФ, СБ, ЄБРР, США, Німеччина, Франція, Швейцарія, Італія, Японія, а також таке найвагоміше у світі регіональне інтеграційне угруповання як ЄС. Із країн СНД - Росія. Погашення зовнішнього боргу проводиться з 3-х основних джерел:

- із бюджету;

- за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності;

- із нових запозичень.

В Україні суттєву роль в обслуговуванні заборгованості відіграють нові запозичення. Борги, які отримані по міжнародним угодам, обслуговуються через Паризький клуб країн-кредиторів, які надають міжнародні кредити на офіційному рівні. Головна вимога країн-кредиторів до країн, які отримують кредити через МВФ, це проведення програми оздоровлення економіки (збалансування платіжного балансу ). Кредити, які одержують КБ надаються головним чином через Лондонський клуб банків-кредиторів ( неформальне об`єднання приватних кредиторів ). Цей клуб об`єднує 600 найбільших банків-кредиторів, регулює міжнародні відносини.

В Україні існують такі форми залучення зовнішніх кредитів:

1. Кредити або кредитні лінії, які надаються Україні іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями відповідно до міжнародних договорів;

2. Міжбанківські кредитні лінії, які надаються іноземними банками, оформлені за рішенням КМУ через Укрексімбанк або інші банки-агенти;

3. Кредити, що надаються юридичним особам-резидентам через банки -агенти.

Відомо, що державний борг має переважна більшість країн світу. Загальний розмір боргу не є суттєвим макроекономічним показником, оскільки заборгованість збільшується разом з ростом ВВП. До основних причин зростання державного боргу слід віднести:

- тривалий спад виробництва і як наслідок скорочення податкових надходжень до бюджету;

- висока енергоємність національного виробництва;

- стрімкий ріст цін на енергоносії, які надходять з країн СНД;

- низька конкурентоспроможність українських товарів;

- неефективна і витратна бюджетна політика.

Наявність значного обсягу державного боргу неодмінно обмежує можливості економічного росту. Збільшення податкового тиску як умови обслуговування боргу може призвести до зниження стимулів до праці , інновацій та інвестицій. Водночас, збільшуючи боргові зобов'язання, уряд сприяє зростанню процентної ставки і тим самим скорочує інвестиційні витрати. Це є фактично ефектом “витіснення приватних інвестицій.

В управлінні державним боргом використовуються такі заходи:

Рефінансування - це погашення держаного боргу шляхом випуску нових займів.

Конверсія - це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позикам.

Консолідація - це збільшення строків дії випущеної позики.

Консолідація і конверсія можуть проводитись одночасно.

Уніфікація позик - це об`єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик, обмінюються на облігації нової позики.

6. Міжнародна організація праці

Міжнародна організація праці (МОП) - спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни -- Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У ХХІ столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. Сьогодні членами МОП є 170 країн. МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.

Безпосередньо впливають на розв'язання цих проблем широкомасштабні програми досліджень, які здійснює МОП, а також міжнародне технічне співробітництво. Сьогодні першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

МОП активно працює в Україні з початку 90-х років минулого століття. МОП вже здійснила проекти пов'язані з аналізом стану соціальної політики (спільно із Світовим банком), кризового стану ринку праці в Україні, розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу Урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією. Нині МОП спільно з ПРООН та іншими агенціями здійснює в Україні важливі проекти, які пов'язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, соціального партнерства і діалогу.

7. Ринок євровалют

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої с, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

Ринок євровалют - це міжнародний ринок валют країн Західної Європи, де операції здійснюються у євро. Об'єктивною причиною виникнення й розвитку ринку євровалют є поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, зростання потреб у міжнародних кредитних грошах, а важливою його передумовою було введення взаємної конвертованості валют. Тим самим були створені умови для стійких валютно-фінансових зв'язків цілої групи країн і введення євро.

Відомий також ринок євродепозитів. Він виражає стійкі валютно-фінансові відносини, щодо формування вкладів в іноземній валюті у великих комерційних банках західних країн за рахунок коштів, що обертаються на ринку євровалют.

8. Національне та міждержавне регулювання платіжного балансу

Платіжний баланс має велике значення для аналізу міжнародних економічних позицій держави, оскільки він характеризує реальні та фінансові потоки між даною країною та світовою економікою загалом. У цілому зовнішньоекономічні зв'язки окремої країни можна розглядати як сукупність товарно-фінансових потоків, які можна умовно поділити на дві групи.

До першої групи належать реальні (нефінансові) потоки. Цей термін використовується для позначення операцій, які мають місце в процесі виробництва або придбання товарів та послуг. Іншими словами, характеризуючи торговельні операції, можна говорити про товарні потоки, потоки послуг тощо. Другу групу становлять фінансові потоки, до яких відносять зміни обсягів міжнародних фінансових активів та зобов'язань країни. При цьому слід пам'ятати, що значна кількість фінансових операцій не супроводжується відповідними реальними потоками, як це має місце, наприклад, при обміні фінансовими інструментами.

У платіжному балансі відображаються всі операції між резидентами даної країни та нерезидентами. Термін резидент стосується тих економічних суб'єктів, які мають тісніші зв'язки з територією даної країни. Всі інші суб'єкти господарської діяльності називаються нерезидентами. Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у запровадженні державного регулювання економічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів. В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція потоків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією.

9. Міжнародні економічні організації системи ООН

Організація Об'єднаних Націй це найбільша, універсальна і найбільш авторитетна міжнародна організація сучасності, покликана зайнятися головними політичними проблемами, які хвилюють людство. Політична діяльність ООН знаходиться у нерозривному зв'язку з економічними і соціальними завданнями, безпосередньо пов'язаними із світовою політикою. Статут Організації Об'єднаних Націй був розроблений представниками 50 країн на Конференції Об'єднаних Націй, яка відбулась 25 квітня 1945 року в Сан-Франциско і була присвячена створенню міжнародної організації. В основу їх роботи були покладені пропозиції, внесені представниками Китаю, США, СРСР та Великобританії в Думбартон-Оксі в серпні-жовтні 1944р. Статут був підписаний 26 червня 1945р. представниками 50 країн; Польща, яка не була представлена на конференції, підписала його пізніше і стала однією з 51 держави-члена.

Цілі ООН, викладені в статуті:

- Підтримувати міжнародний мир та безпеку;

- Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самоврядування народів;

- Здійснювати міжнародну співдружність у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру в заохочені та розвитку поваги до справ людини і основних свобод;

- Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які беруть на себе зобов'язання, викладені у Статуті, і які, на думку Організації, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати.

Нові члени приймаються Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Статут передбачає призупинення здійснення та привілеїв держави-члена чи його виключення за порушення принципів Статуту, але такі заходи ніколи не вживаються з моменту створення Організації.

Згідно зі статутом засновано шість головних органів ООН: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада, Рада Опіки, Міжнародний Суд та Секретаріат.

Більша частина роботи ООН, яка виміряється кількістю грошових засобів, що витрачаються, та чисельністю персоналу, який використовується, пов'язана із здійсненням програм, спрямованих на досягнення економічного та соціального прогресу в країнах, що розвиваються, в яких проживає дві третини населення світу.

Економічна та соціальна рада ООН (ЕКОСОР), та органи, що діють під її егідою

Економічна і соціальна рада ООН є одним із шести основних органів ООН, статус якої визначений Х розділом Статусу ООН. В її обов'язки входить організація досліджень і підготовка різного роду доповідей та рекомендацій із великої кількості міжнародних економічних, соціальних, культурних та інших, пов'язаних з ними питань. Рада готує проекти конвенцій для представлення Генеральній Асамблеї ООН, може скликати міжнародні конференції з цих питань. Будучи основним координуючим органом у вказаній галузі, ЕКОСОР узгоджує свою діяльність з іншими організаціями ООН. Її повноваження дають можливість надавати консультативний статус тим неурядовим організаціям, у співпраці з якими вона зацікавлена.

10. Форми залучення України в міжнародну економічну систему

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини -- одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення. Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має господарських зв'язків з іншими країнами світу, змушена збільшити витрати виробництва приблизно в півтора -- два рази.

Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з іншими країнами світу. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону про зовнішньоекономічну діяльність України, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України.

Об'єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1 %. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Крім того, в Україні недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створенні фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових засадах.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Виходячи з принципу міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, ме ханізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно орієнтувати на реалізацію головної стратегічної мети н сфері зовнішньоекономічної політики -- інтеграцію народногос­подарського комплексу України у світову господарську систему.

Ця інтеграція передбачає досягнення таких цілей:

- формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

- використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

- перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

11. Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій": основні положення

Згідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

- виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

- обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва що полягає у: праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки.

Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

- рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Принципом верховенства закону, що полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

- здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Що стосується спеціальних законодавчих актів у сфері правового регулювання іноземних інвестицій, то першим законом у цій галузі був прийнятий ще в 1991 р. Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні».

Закон, по суті, був декларацією, містив лише загальні фрази щодо захисту та гарантування іноземних інвестицій, не відповідав вимогам свого часу, у зв'язку із чим виникла нагальна потреба вдосконалення існуючого законодавства в цій сфері.

Так, у 1992 - 1993 рр. Верховна Рада прийняла конче важливі законодавчі акти, які обумовили значне збільшення обсягів надходження іноземних інвестицій в економіку України впродовж наступних 3-4 років - закони України «Про іноземні інвестиції», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій» та декрет КМ України «Про режим іноземного інвестування».

Зазначені законодавчі акти справили позитивне враження, позаяк вони встановили преференційний режим для іноземних інвестицій та надали право підприємствам із іноземною інвестицією на отримання податкових пільг (так звані «податкові канікули») у випадку здійснення іноземної інвестиції у певному, встановленому законодавством, розмірі.

Податкові пільги, насамперед, стосувались звільнення від сплати податку на прибуток упродовж певного, визначеного законодавчими актами, часу.

У 1996 р. набув чинності Закон України «Про режим іноземного інвестування», яким були скасовані зазначені законодавчі акти, і, відповідно, положення щодо надання відповідних пільг, хоча іноземним інвесторам, які на той момент вже працювали в Україні в преференційному режимі, гарантувалося залишення цих пільг.

Практическая часть

Задача №10

Визначити географічну структуру експорту-імпорту товарів (млн.дол.США) у 2010 р. за наведеними нижче даними.

Розв'язування:

Згідно до даних задачі складемо таблицю, що дасть змогу провести аналіз географічної структури експорту-імпорту товарів у 2010 р.

№ п/п	Перелік країн	Експорт	%	Імпорт	%
1	Країни СНД	6048,0	13,5	11508,4	27,85
2	Інші країни світу	17031,9	38,1	11512,4	27,9
3	Європа	9156,5	20,5	8166,3	19,8
4	Країни ЄС	4561,2	10,2	5800,7	14,10
5	Азія	5401,0	12,1	1971,1	4,8
6	Африка	1250,0	2,8	248,8	0,6
7	Америка	1219,3	2,7	1972,3	4,8
8	Австралія і Океанія	4,7	0,01	53,4	0,13
9	Невизначені країни	-		0,5	0,001
	Всього	44672,6	100	41233,9	100

Аналізуючи географічну структуру експорту-імпорту товарів, можемо стверджувати, що найбільшу питому вагу у загальній структурі експорту займають "Інші країни світу" - 38,1%, значно меншу частку у розмірі 20,5% займають країни Європи, країни СНД із часткою у 13,5% займають третю сходинку у структурі. найменшу частку у структурі експорту займають країни Австралії та Океанії - 0,01%.

Структура імпорту за географічною ознакою вказує на те, що найбільшу питому вагу займають країни СНД - 27,85% та Інші країни світу - 27,9%. країни Європи мають частку 19,8%, найменшу частку займають невизначені країни - 0,001%.

Використана література

1. Закон України "Про захист іноземних інвестицій" від 10.09.1991 Відомості ВРУ. 1991. -№46 (зі змінами та доповненнями).

2. Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 Відомості ВРУ. 1991. -№29 (зі змінами та доповненнями).

3. Багрова І.В. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. посібник. -К.:Центр навч. л-ри, 2004. - 384 с.

4. Довбенко М. «Основні риси світового ринку» //Економіка України N 4 (521), квітень 2005. - С. 81-92.

5. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 377 с.

6. Сапич В.І., Сапич Н.М. Міжнародна економіка: Практикум. - Суми: Університетська книга, --2003. - 159 с.

Размещено на Allbest.ru