Правові аспекти діяльності засобів масової інформації на прикладі української журналістики

Висновок до розділу 1

Розглянувши перший розділ ми можемо зробити такі висновки.

Для функціонування ЗМІ в будь-якій демократичній державі необхідне сприятливе середовище, яке забезпечується саме впливом правової системи (законодавства й практики). Основною функцією преси в демократичному суспільстві - збір інформації, який здійснюється за допомогою законів про інформацію, що гарантують суспільний доступ до урядової інформації та інститутів, за виключенням окремих випадків, зазначених в законодавстві.

На сьогодні ЗМІ зорієнтовані на здійснення впливу на владу, суспільство і розвиток політичного процесу, через що функція інформування зводиться до мінімуму, перетворюється на пропагандистську. Таким чином, відбувається порушення правових норм та професійних обов'язків журналіста в середовищі своєї діяльності.

Крім того, на сучасному етапі розвитку України важливу роль відіграє інформаційне середовище, яке є одним з визначальних факторів успішного розвитку державотворчого процесу в державі. Тому ми зазначили, що роль вітчизняної преси, радіо і телебачення є непересічною, так як ЗМІ впливаючи на дії державних органів, можуть регулювати і сприяти розвитку певним соціальним, економічним, політичним та низці інших процесів, що формують думку суспільства про владну верхівку та їх взаємовідносини з народом.

Розділ 2. Проблеми діяльності сучасних засобів масової інформації

2.1 Порушення норм чинного законодавства щодо діяльності журналіста та випадки цензури в Україні серед вітчизняних мас-медіа

Спираючись на вищезазначені законодавчі акти щодо діяльності мас-медіа в Україні, ми дослідили випадки порушення прав вітчизняного журналіста та посягання на свободу слова в ЗМІ. Далі ми наведемо яскраві приклади невідповідного функціонування законодавства щодо вільного поширення засобами масової інформації, а саме журналістом, новин.

Одним з прикладів є ситуація, яка склалася навколо газети "Сьогодні" в грудні 2011 року, а саме звільнення головного редактора - Ігоря Гужви та гендиректора "Сьогодні Мультимедіа" Олени Громницької. Певний час даний конфлікт розгортався в межах холдінгу, проте вже 8 грудня 2011 року про це почали говорити ЗМІ. Після кількох днів публічних розглядів даного питання, було оголошено службове розслідування. На час його проведення Гужва та Громницька були відсторонені від посад. І 17 січні менеджмент Ахметова оголосив рішення - з посад йдуть обидва, і редактор, і гендиректор холдингу. Відразу після такого рішення всеукраїнська газета "Українська правда" публікує відверте інтерв'ю вже з колишнім редактором газети "Сьогодні" Ігорем Гужвою, де він в свою чергу називає причину свого звільнення з посади. За його словами, приводом для звільнення стало протиріччя між ним та цензором газети, тому розкриття схем цензури й стало тією причиною звільнення, без будь-яких юридичних підстав, адже доказів, які б могли свідчити про порушення трудових обов'язків не було. Самому ж І. Гунжві його звільнення було пояснено статтею припинення трудового договору, який щонайважливіше був безстроковим.

В даному випадку ми можемо бачити порушення щодо права журналіста на свободу слова та думки, зокрема, Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" [25], ст. 2 зазначеного Закону гарантує свободу слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації., які в свою чергу гарантуються Конституцією України, де ст. 34 проголошує: "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань" [7].

Доволі спірна ситуація, щодо журналістського обов'язку перед державою та її населенням виникла у 2011 році на Національному радіо, яке відмовилось від прямих включень з Укргідрометцентру через те, що начальник відділу метеорологічних прогнозів розкритикувала ситуацію в країні в прямому ефіру.

Так, 12 травня під час прямого включення Людмила Савченко почала говорити про погоду зі слів про красу природи. Але потім заговорила про ситуацію в країні. "Не можна залишатися байдужим до цієї краси, що доповнюються ніжними запахами бузку та конвалій, мелодійними трелями птахів. Часом здається, що такі чудові дні дарує нам природа як компенсацію за той безлад, беззаконня та несправедливість, що відбуваються в нашій країні", - сказала Савченко. "Незрозуміло, як можна не любити цей райський куточок на землі, цю країну, український народ, щоб так знущатися з нього. Поки що нас пестить лише лагідне весняне сонечко. Воно і завтра зігріватиме теплом жителів усієї України - від сходу до заходу, від північних областей до Криму", - продовжила Савченко. "І хоч погодні умови в цих регіонах часом бувають різні, та єдиний український народ і дай Боже, щоб нас ніколи і нікому не вдалося роз'єднати" - зазначила вона і далі заговорила про погоду.

Після цього ефіру було прийнято рішення випускати прогнози погоди виключно в текстовому режимі або ж в запису. Прямих включень з Укргідрометцентру, як це практикувалося впродовж кількох десятків років, не буде, а начальник відділу метеорологічних прогнозів Укргідрометцентру Людмила Савченко усунена від ефіру.

Перший заступник гендиректора, директора дирекції інформаційного мовлення НРКУ Роман Чайковський коментував дану ситуацію так: "Ключовий момент - якщо людина говорить про погоду, вона має говорити про погоду. Це не та тема, яка варта уваги. Коли людина говорить про погоду, вона має розповідати про погоду оперативно, кваліфіковано, якісно, дотепно, але погоду. От і все".

Проте, як раніше було відомо, генеральним директором НРКУ є колишній прес-секретар Януковича Тарас Аврахов, призначений на цю посаду 2010 року.

Таким чином, даний випадок має дві сторони, кожна з яких з одного боку вірна з іншого - ні. Якщо ми розглянемо вчинок Людмили Савченко, то можемо сказати, що вона, як і всі громадяни України відповідно до Конституції України знову ж таки має право на свободу слова й вільне висловлення думки. Проте, якщо розглядати Закон України "Про телебачення та радіомовлення", а саме ст. 6 про неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій, то п.4 засвідчує, що забороняється використання у програмах та передачах на телебаченні і радіо прихованих вставок, які впливають на підсвідомість людини та/або чинять шкідливий вплив на стан їх здоров'я [41]. Тому зостається відкритим питання, чи могла Людмила Савченко під час програми про погоду, критикувати владу, тим самим впливати на певною мірою змінюючи їх політичні погляди.

Утиски ЗМІ з боку різних політичних сил, зокрема, й конкретних осіб в нашій державі є, так мовити, повсякденним явищем. У зв'язку з цим 3 травня 2010 року з нагоди Всесвітнього дня свободи преси, Інститут масової інформації та Київська незалежна медіа-профспілка підбили підсумки всеукраїнського антирейтингу "Вороги преси - 2009" й висунули оновлений антирейтинг "Вороги преси - 2010". Очолив його колишній Президент України - Віктор Янукович, який перевершив всіх своїх колег й набрав найбільше балів за шкалою порушень щодо діяльності мас-медіа та журналістів.

Одним з багаточисельних прикладів можуть служити обставини в які склалися 15.06.10., де охоронці президента Януковича застосували силу до журналіста каналу СТБ Сергія Андрушка, коли він знімав виступ президента на виставці "Агро-2010". "Мій оператор пішов за ним разом з іншими. А я трохи запізнився, бо складав техніку, шнури... Коли я теж попрямував за ним, то дорогу мені перекрив невідомий чоловік", -- розповів Андрушко. На прохання журналіста представитися, чоловік відповів відмовою. Коли невідомі побачили, що інцидент знімає оператор, вони відпустили Андрушка. Пізніше, цього ж дня, Управління державної охорони висловило жаль за непорозуміння, яке мало місце між працівниками правоохоронних органів та журналістом телеканалу СТБ Сергієм Андрушком під час відвідання президентом Віктором Януковичем виставки. Всього на 32 бали відстає від Віктора Федоровича колишній прем'єр-міністр України - Микола Азаров, який неодноразово відзначався агресивним ставленням до дій та слів журналістів. Наприклад, 29.11.2010. Охоронці прем'єр-міністра Миколи Азарова грубо перешкоджали знімальній групі 5-го каналу у виконанні професійних обов'язків. Про це у своєму блозі на "Телекритиці" написав журналіст 5-го каналу Азад Сафаров. "У суботу під час відвідин президентом України Віктором Януковичем та очільником уряду Миколою Азаровим наметового містечка на Майдані Незалежності, мені, журналістові, та операторові (Олена Сорокіна) не дали пройти в намет, де з підприємцями спілкувався Азаров", -- пише Сафаров. Охоронці проігнорували прохання Сафарова назватися і показати посвідчення. Коли прем'єр-міністр виходив із намету, журналіста й оператора почали грубо відштовхувати чимдалі від намету.

Загалом даний антирейтинг складається з 23 осіб, більша частина яких є політичними діячами. Перед нами, постає питання: "Чому ж саме політики є найбільшими порушниками відкритої роботи ЗМІ в нашій державі?"

Для того, щоб з цим розібратися, в Україні 2010 року виникає громадський рух "Стоп цензурі!", започаткований вітчизняними журналістами. Головою руху й одночасно координатором прес-центру є Артем Соколенко. Учасники руху заявляють, про неприпустимість будь-якого тиску, цензури чи іншого незаконного втручання у роботу українських журналістів як з боку влади, так і з боку власників і топ-менеджменту ЗМІ.

Також був оголошений список вимог до влади, а саме:

1) Припинити тиск на журналістів.

2) Не допустити репресій та звільнень під приводом "масштабної реструктуризації" тих журналістів, які публічно заявили про цензуру та тиск, забезпечити дотримання їх законних прав.

3) Змінити правила формування та оновити склад редакційних рад телерадіоорганізацій (ТРО) із забезпеченням реальної ваги в них журналістів. Оприлюднити редакційні статути, які б відображали редакційну політику ТРО та ліцензійні вимоги до її діяльності.

4) Зафіксувати законодавчо, що телерадіомовлення - це суспільно відповідальний бізнес. Власники не мають права вимагати спотворювати новини, замовчувати інформацію, підігравати будь-якій політичній силі чи посадовій особі, а також лобіювати власні бізнес-інтереси.

5) У зв'язку з суспільною відповідальністю медіабізнесу, власники зобов'язані забезпечити створення власного інформаційного продукту телерадіоорганізації працівниками цієї телерадіоорганізації.

6) Забезпечити права на доступ до інформації. Депутатам ухвалити у Верховній Раді України, а Президенту підписати законопроект "Про доступ до публічної інформації".

7) Підтримати кандидатів до складу Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, яких висунуто громадськими організаціями та підтримано журналістською спільнотою.

З метою подальшого моніторингу ситуації у медійній сфері учасники громадського Руху "Стоп цензурі!" створюють Громадську раду "Стоп цензурі!".

Таким чином, він виступає тимчасовим координаційним органом щодо контролю свободи слова в Україні та протидії цензурі, згідно чинного законодавства.

2.2 Регулювання діяльності ЗМІ під час виборів в Україні та виявлення порушень на прикладі аналізу виборчих кампаній 2006, 2012, 2014 років

Роль засобів масової інформації у виборчих процесах і, передусім, їхню активну участь у передвиборній кампанії складно переоцінити. Тому практична повсякденна діяльність ЗМІ щодо висвітлення виборів зазнає додаткової правової регламентації положеннями виборчого законодавства. Разом із тим, недотримання вимог Закону може спричинити серйозні негативні наслідки.

З розвитком інформаційних технологій суттєво посилився вплив інформаційних потоків як на формування свідомості особистості, так і суспільства загалом. Тож, на переконання науковця О. Гриценко, діяльність мас-медіа можна вважати вдалою, якщо їм вдається зберігати усталені стереотипи, підтримуючи баланс політичних сил та стабільність суспільства [4, с. 336]. Водночас за умов недостатньо розвинених суспільно-політичних структур і відсутності чітко вираженої державної політики у сфері масової інформації, так звані "незалежні" ЗМІ в умовах економічної несвободи фактично змушені виражати не громадську думку, а корпоративні чи вузько-політичні інтереси.

Зміст виборчої кампанії президентських виборів 2004 р. засвідчив один невтішний факт, як відзначив професор В. Шкляр, аналізуючи їх результати, що в нашій країні не склалася раціональна система політичної комунікації, а між претендентами на владу відсутній консенсус щодо правил чесної конкуренції за голоси виборців [46, с. 259].

Зокрема, під час парламентських, президентських, місцевих виборів у 2002-2004 роках на шпальтах друкованих ЗМІ, у теле- та радіопрограмах широко оприлюднювалась інформація щодо суб'єктів виборчого процесу: кандидатів, політичних партій та виборчих блоків, і перебігу подій виборчих кампаній. Частково така інформація поширювалась на підставі замовлень самих кандидатів і партій шляхом укладання угод та з подальшою оплатою послуг ЗМІ за рахунок коштів відповідних виборчих фондів. Водночас не є таємницею, що левова частка матеріалів у газетах і журналах, електронних ЗМІ, у тому числі у формі інтерв'ю, дискусій, повідомлень, тематичних і авторських програм, листів виборців тощо - оприлюднювалась за "власною" нібито ініціативою ЗМІ. Поширення такої інформації формально не ініціювалось партіями (блоками) або кандидатами та, відповідно, не оплачувалось коштами виборчих фондів.

Разом з тим у 2004 році влада і ЗМІ прагнули до єдності через потребу до самоорганізаціїї і саморозвитку, як наголошує В. Шкляр, а їхні складові підсистеми, реагуючи на зміни зовнішнього середовища, трансформуються самі й модернізують систему в цілому. Відображенням цього став "медіа-бунт" телеканалів "1+1", "Інтер", "УТ-1", журналісти яких відстоювали і відстояли право на своєчасну, точну, об'єктивну інформацію. Відбулося саморегулювання, самоочищення журналістської спільноти.

Згідно з результатами спостереження за парламентськими виборами в Україні в березні 2006 року Місією зі спостереження за виборами ОБСЄ/БДІПЛ було висловлено низку рекомендацій щодо вдосконалення регулювання діяльності ЗМІ під час виборів [43].

Значна частина таких рекомендацій стосувалася реформування ЗМІ в цілому, проте багато з них торкалися безпосередньо правового регулювання діяльності ЗМІ у виборчому процесі. Зокрема, рекомендовано уточнити поняття передвиборчої агітації та її форми, скасувати заборону на оцінки діяльності партій і блоків упродовж 20 хвилин до і після теле- або радіотрансляції передвиборчої агітації, деталізувати поняття "грубого порушення", вчинення якого є підставою для зупинення дії ліцензії на право мовлення, передбачити санкції, пропорційні ступеню тяжкості вчиненого порушення, звільнити ЗМІ від обов'язкового висвітлення діяльності органів публічної влади та посадових осіб відповідних органів. Значна частина цих неодноразових рекомендацій залишається невиконаною і досі.

На нашу думку, з діяльністю ЗМІ тісно пов'язані такі форми агітації:

- проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрація фільмів і телепередач або інших публічних заходів за підтримки партії (блоку) -- суб'єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку;

- оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) ЗМІ політичної реклами, виступів, інтерв'ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень;

- розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації;

- проведення публічних дебатів, дискусій, "круглих столів", прес-конференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної діяльності партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу чи кандидатів у депутати;

- публічні заклики голосувати за чи проти партії (блоку) - суб'єкта виборчого процесу або політичні оцінки цих партій (блоків) чи кандидатів.

Останніми роками в українських ЗМІ спостерігається тенденція до більшого ступеня свободи, однак це не обов'язково транслюється у площину кращого висвітлення виборів у ЗМІ. Безумовно, на перший погляд, склалася парадоксальна ситуація, коли деякі ЗМІ уникають активного висвітлення виборів, оскільки вони побоюються, що виборче законодавство забороняє їм "брати участь в агітації", у той час як інші ЗМІ розміщують приховану політичну рекламу. Саморегулювання ЗМІ, моніторинг ЗМІ та забезпечення обмежень, запроваджених виборчим законодавством, здійснюються слабко. Посилення ролі та впливу грошей у ЗМІ під час висвітлення виборів має вказувати на зростаючу потребу у проведенні кращого моніторингу ЗМІ та у більш дієвому спонуканні до виконання положень виборчого законодавства. Існуюче законодавство, яке регулює діяльність ЗМІ та вибори, є чітким та обширним. Незважаючи на це, є кілька ділянок, які можуть потребувати подальшого тлумачення та які можна покращити за допомогою поправок.

В своїх звітах місія ОБСЄ щодо виборів в Україні відзначається, що фінансовий фактор все більше впливає на ЗМІ, які висвітлюють вибори [42]. Таким чином, зростає потреба кращого регулювання, моніторингу ЗМІ та більш ефективного впровадження у дію існуючого виборчого законодавства.

Спираючись на положення Закону формально не виключено, що навіть просте згадування назви партії (блоку) чи окремого кандидата в аналітичній публікації або тематичній програмі може бути визнано таким, що має на меті прямо або опосередковано привернути увагу до суб'єктів виборчого процесу, тобто політичною агітацією. Водночас відповідно Закону передвиборна агітація, у тому числі в формі політичної реклами, здійснюється за рахунок відповідних коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів партій (блоків). Натомість використання власних коштів кандидатів чи коштів з інших джерел для проведення агітації, у тому числі з ініціативи виборців, забороняється. Отже, в разі визнання поширеного матеріалу таким, що має агітаційний характер, виникає наступне питання щодо фінансування такої публікації чи поширення інформації в ефірі. А в разі відсутності оплати з виборчого фонду партії (блоку) поширення матеріалу, визнаного агітаційним, відповідна публікація може бути визнана порушенням законодавства з відповідними санкціями до ЗМІ.

Протягом усього періоду передвиборчих перегонів 2012 - з 30 липня по 28 жовтня в Україні здійснювався наймасштабніший за часи незалежності загальнонаціональний та регіональний медіа-моніторинг. Громадські організації Асоціація "Спільний простір" та Комітет "Рівність можливостей" впродовж усієї виборчої кампанії 2012 року моніторили центральні та регіональні вітчизняні ЗМІ на предмет надання виборцям інформації для прийняття усвідомленого рішення, рівного доступу до ЗМІ суб'єктів виборчого процесу та можливостей для ЗМІ виконувати свою місію. Метою даного моніторингу було встановлення того, наскільки збалансовано і неупереджено мас-медіа висвітлюють виборчу кампанію і чи мають партії та окремі політики рівний доступ до ЗМІ.

Журналісти, які висвітлювали виборчу кампанію, перебували під тиском редакційної політики власників (переважно лояльних до партії влади). Унаслідок цього виборчих новин було недостатньо від загального контенту, виборці були недостатньо поінформовані, щоб голосувати свідомо, а самі медіа не забезпечили рівного доступу політичних суб'єктів. Попри те, що в останній тиждень кампанії телеканали збільшили частку виборчого контенту у своїх новинах (Перший національний, 5-й канал, "Інтер", ТВі), виборці не отримали достатній обсяг інформації, пропорційно розподілений серед кандидатів, щоб зробити свідомий вибір під час голосування.

Недобросовісна агітація у вигляді недостовірної інформації, чорного піару та газет-фальшивок набула масового характеру (особливо в мажоритарних округах), ще більше дезорієнтуючи виборців.

Водночас як позитивний факт варто відзначити те, що 19 вересня 2012 року сім загальнонаціональних телеканалів (ICTV, "Інтер", ТРК "Україна", Новий канал, СТБ, Перший національний та 5-й канал) підписали Меморандум "Відкриті новини заради чесних виборів" разом із фаховими моніторинговими організаціями (Академія української преси, Асоціація "Спільний простір", Комітет "Рівність можливостей", ГО "Телекритика", Інститут масової інформації). Представники ТБ пообіцяли забезпечити політичним партіям і кандидатам пропорційний доступ до ефіру, розподіляючи увагу до всіх учасників виборчих перегонів, ураховувати результати незалежних соціологічних досліджень та зауваження експертів медіа-моніторингу.

Якщо порівнювати аналіз механізмів регулювання та саморегуляції вітчизняних ЗМІ під час виборів 2006 та 2014 рр., то можна стверджувати, що останніми роками в українських медіа спостерігається тенденція до більшого ступеня свободи, однак це не обов'язково транслюється у площину кращого висвітлення виборів у ЗМІ. Так як, ще до старту виборчої кампанії - 2006 прогнозували активне використання нових та вже випробуваних політичних технологій. Зрештою, під час найбільш активної фази виборчої кампанії певні побоювання таки справдилися. При цьому достатньо згадати лише кілька найпоказовіших прикладів.

Наприклад, 12 лютого у "Подробицях тижня" ("Інтер") позиція лідера Партії регіонів Віктора Януковича подана переважно в позитивній тональності, а лідера "Нашої України" Юрія Єханурова - в "кумедному амплуа": "Вiктора Януковича церковники поважають. У Днiпропетровську йому навiть дозволили зайти за iконостас, i провели службу за раба Божого Вiктора. Лiдер "нашоукраїнцiв" Юрiй Єхануров - також людина набожна. Уже четвертий десяток літ ходить до Кирилiвської церкви, що в Києвi. Але пiд час вiдряджень вiдвiдує лише мiсця, передбаченi протоколом. Навiть виборами нiколи займатися... Вкотре про вибори Єхануров забув у суботу. Він поїхав на Iвано-Франкiвщину iнспектувати роботу газопроводу. Перед цим побував у Львовi. Замiсть обiду зайшов до ресторану "Вiденська кава". ("Інтер", "Подробиці тижня", 12.02.06)

12 березня програма "Час" на "5 каналі" подала сюжет, де Віктор Янукович (Партія регіонів) у Чернівцях "достроково" привітав громаду із закінченням Великого посту (хоча піст почався тиждень тому). На помилці лідера Партії регіонів "5 канал" особливо не спекулював, але сам сюжет виписаний з неприхованим сарказмом: "Триває передвиборний тур Партії регіонів Україною. Сьогодні Віктор Янукович із робочим візитом відвідав Буковину. Офіційна мета відвідин Чернівців - відкриття пам'ятника першому буковинському митрополиту Євгену Гакману. На таку непересічну подію приїжджі та місцеві парафіяни займали місця на площі перед пам'ятником із самого ранку. А ще глядачі скористалися моментом, щоб послухати та подивитися на політика всеукраїнського масштабу та сфотографуватися з ним. Зі свого боку, Янукович знову звинуватив владу в брудних технологіях та привітав присутніх з урочистою подією. Віктор Янукович: "Це сталося саме в цей святий день закінчення Великого посту" ("Час", "5 канал", 12.03.06). "Віктор Янукович - обличчя та інтелект партії - попереджає: помаранчева влада готує масштабні фальсифікації у день голосування" ("Час", 4.03.06).

Варто згадати й інші маніпуляційні методи:

"ТСН" ("1+1") 19 січня подала сюжет про передвиборні поїздки лідерів двох політичних сил до Криму - Юлії Тимошенко (БЮТ) та Віктора Януковича (Партія регіонів).

Зроблено один сюжет про двох політиків, побудований на паралелях:

- обидва завойовували серця кримчан;

- Тимошенко має нижчий рейтинг у Криму, ніж Янукович;

- лідерка БЮТ буде один день у Криму, а Янукович - чотири;

- Тимошенко встигла зустрітися з представниками різних соціальних груп, говорила про другу корупційну кризу, а Янукович допізна затримався на дискотеці, танцював і позував перед камерами. На відео - Тимошенко на зустрічі з виборцями, Янукович - з дівчатами танцює в клубі.

Метод паралелі змушує глядача сприймати діяльність одного політика невідривно від інформації про іншого і порівнювати. Таке порівняння в цьому випадку явно не на користь Віктору Януковичу.

Таким чином, жоден виборчий закон не зможе врегулювати діяльність ЗМІ під час виборів, якщо в Україні не буде проведено реформування системи державних та комунальних мас-медіа з метою приватизації однієї їх частини та перетворення іншої на справжні вільні голоси регіональних громад, непідконтрольні жодному місцевому чиновнику. Демократичні вибори новітньої доби неможливо уявити без створення системи суспільних та громадських ЗМІ, які діятимуть в інтересах суспільства і забезпечуватимуть увесь спектр інформаційних потреб усіх його прошарків і груп, які контролюватимуться суспільством через наглядові громадські органи і фінансуватимуться суспільством через спеціальні податки чи абонплату. Так само демократичні вибори неможливі без розвитку новітніх телекомунікаційних технологій, зокрема цифрового телебачення". Однак усе перелічене лежить поза межами виключно виборчого законодавства і має вирішуватися у спокійний міжвиборчий період, а не в запалі політичних баталій.

Зокрема, щодо досвіду виборчої кампанії 2006 року можна зробити ряд невтішних висновків:

1. Українські ЗМІ були тісно пов'язані з партіями, що негативно впливало на рівень журналістських стандартів та об'єктивності.

2. Рівень збалансованості інформації та аналізу, доступних виборцям для здійснення свідомого вибору, був незадовільний.

3. Українські ЗМІ надавали перевагу посадовим особам, мотивуючи це суперечністю виборчого закону та закону про інформацію.

4. Як державні, так і приватні ЗМІ вочевидь підтримували певні партії та кандидатів.

5. Українські ЗМІ не відігравали нейтральної ролі у виборчих кампаніях.

6. ЗМІ використовували приховану політичну рекламу, зокрема у формі статей, інтерв'ю тощо.

7. Для отримання нейтральної інформації про вибори виборець повинен був придбавати по 3-5 газет на день.

8. ЗМІ не надавали виборцям повної та безсторонньої інформації про можливості вибору і не допомагали їм зрозуміти складнощі нового процесу голосування.

9. Юридичні заходи проти опозиційних ЗМІ здійснювалися таким чином, що це дало підстави для заяв про силові дії з політичних мотивів.

10. В Україні майже неможливо 68знайти ЗМІ, який би давав об'єктивну або нейтральну інформацію.

Також, на відміну від попередніх парламентських виборів 2012 року у 2014 році основні загальнонаціональні канали продовжували плюралістичну політику і не забороняли будь-яким політикам чи незалежним експертам представляти свої позиції.

Телеканали в цілому забезпечили доступ партій до медіа. У цілому, телевізійні канали забезпечили різноманітність думок у висвітленні парламентських виборів. Крім того, були представлені позиції різних партій, і представники політичних сил мали можливість висловлювати свою думку. Також телеканали забезпечили певний баланс - практично не було таких інформаційних програм, де представлена переважно одна політична сила. Сюжети із ознаками замовних на телебаченні були. Їх кількість зросла особливо в середині жовтня - за два-три тижні до виборів.

У медійних війнах найактивніше брали участь три канали: Інтер, ТРК "Україна" та 1+1. Протистояння між Ігорем Коломойським з одного боку (він є власником 1+1) та бізнесменами і політиками Дмитром Фірташем, Сергієм Льовочкіним (власники Інтера) та Рінатом Ахметовим (власник ТРК "Україна") з іншого. Власники каналів впливають на редакційну політику та використовують медіа у своїх інтересах - і в бізнесових (діяльність комбінатів гірничої галузі, прихована реклама "Приватбанку", Одеського припортового заводу, курорту "Буковель" тощо), і в політичних (позитивне представлення "Опозиційного блоку", чорний піар проти Радикальної партії, жорстка критика уряду та партії "Народний фронт"), і в іміджевих (гуманітарна допомога Фонду Ріната Ахметова).

Що стосується симпатій та антипатій каналів, на Інтері, ТРК "Україна" та 1+1 такі симпатії та антипатії до політичних сил проявлялися чітко. У інших телевізійних медіа прихильність не була очевидною. Під поняттям симпатії йде мова про редакційну політику каналу, системну підтримку політичної партії.

Преса висвітлювала виборчу діяльність активно та досить збалансовано. Частка виборчого контенту в загальному обсязі матеріалів - 12%. Найактивніше у газетах представлений "Блок Петра Порошенка" - (12,5%), також активно представлені "Батьківщина" (9%), "Сильна Україна" - (7,7%), "Опозиційний блок" (7,4%) та "Народний фронт" (7,2%). Найменше, майже відсутні -"Самопоміч" (0,3%) та "Громадянська позиція" (1,4%). Інформація про партії переважно подавалася у нейтральній тональності, лише "Блок Петра Порошенка" та "Народний фронт" - активно у негативній (майже стільки ж, як і нейтральної). Найбільше позитивної інформації оприлюднено на адресу "Блоку Петра Порошенка", однак він також і лідер з негативної інформації. Лідери у нейтральній тональності - "Батьківщина" та "Сильна Україна".

Частка виборчого контенту від загального контенту матеріалів у виданнях становила:

1. "Вести" - 7%.

2. "Газета по-українськи" - 17%.

3. "Дзеркало тижня" - 13%.

4. "Комментарии" - 12%.

5. "Сегодня" - 9%.

6. "Факты и комментарии" - 11%

Отже, варто зазначити, що засоби масової інформації під час виборів 2014 сповідували стандарти балансу та справедливості. Окремі медіа більш-менш відверто демонстрували свої симпатії щодо тих чи інших політичних партій. Це пов'язано з тим, що редакційна політика ЗМІ, як і раніше, визначалася інтересами власників, а не інтересами читачів і глядачів. ти їх. У мас-медіа не вистачало журналістських розслідувань, і навпаки подана інформація іноді обмежувалася поверхневим викладенням матеріалу. Виборці ж надавали б більше переваги аналітичному і детальному висвітленню, що, в свою чергу, могло б допомогти їм краще аналізувати і оцінювати програми кандидатів. Використання такого формату як загальнонаціональні дебати засвідчило підвищений інтерес виборців. Тому засоби масової інформації повинні бути більш активними у створенні формату матеріалів, пов'язаних з виборами та їх загальним висвітленням, з тим, щоб краще сприяти обміну думками, проведенню публічних дебатів, журналістських розслідувань та представленню коментарів, з метою запропонувати громадськості повну інформацію для більш якісного і повного аналізу рівня кандидата.

Висновок до розділу 2

Отже, у другому розділі ми розглянули та проаналізували випадки порушень норм чинного законодавства щодо діяльності журналістів та посягання на свободу слова у мас-медійному середовищі.

Нами було вивчено випадки невідповідного функціонування законодавства щодо вільного поширення засобами масової інформації, а саме журналістом, новин. Аналізуючи ситуації, які склалися в журналістському середовищі, де передувала неправомірна редакційна політика щодо дій журналістів, ми вивчили й дослідили її причини та наслідки, де з'ясували її невідповідність чинному законодавству і я наслідок порушення прав та свобод, які гарантуються для журналістського фаху.

У другій частині другого розділу ми дослідили діяльність вітчизняних ЗМІ під час виборів в Україні на основі результатів загальнонаціонального і регіонального моніторингів роботи медіа під час виборів 2006, 2012, 2014 рр. та провели паралелі між даними виборчими кампаніями. Проаналізували механізми регулювання і саморегуляції діяльності ЗМІ під час виборів та можливості імплементації в Україні європейських стандартів і кращих практик збалансованого висвітлення виборів у ЗМІ.

Також зазначили та проаналізували ряд порушень вітчизняними ЗМІ - використання маніпуляційних технологій, невідповідна діяльність журналіста щодо Закону тощо.

Висновки

Проаналізувавши проблему правового регулювання діяльності сучасних ЗМІ в Україні можемо дійти до висновків, що основні завдання, які були нами поставлені, та мета роботи є виконаною, зокрема, ми дослідили моральний та юридичний аспект діяльності засобів масової інформації, їх правове регулювання, місце в інформаційному просторі України на сьогоднішній день та перспективи розвитку законодавства відносно журналістики. Для досягнення даної мети була опрацьована значна кількість законодавчих актів, публікацій у періодичних виданнях, монографій відомих вчених та дослідників у галузі журналістики, як-от: ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", ЗУ "Про рекламу", ЗУ "Про інформаційні агентства", ЗУ "Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення", ЗУ "Про видавничу справу", ЗУ "Про інформацію", ЗУ "Про телебачення та радіомовлення", тощо, також нами було використано наукові видання, а саме "Теорія журналістики" А.З. Москаленко, "Інформаційна політика" Г.Г. Почепцова, О.М. Гриценко "Українські ЗМІ в період виборчої кампанії - 2012", В.Ф. Іванова "Держава та політика в інформаційному суспільстві", В.І. Шкляр "Вектори часу", "Україна на шляху до Європи", і т.д.

Розглянувши вищезазначені закони та наукові праці ми провели аналіз щодо перспектив розвитку мас-медіа, вплив на них з боку органів влади, та порушення свободи слова вітчизняних журналістів в України, й дійшли висновків:

- вага засобів масової інформації у системі сучасних політичних комунікацій та можливості їхнього впливу на суспільство, перебіг політичних, економічних, соціокультурних та інших процесів обумовлює природне прагнення політичних кіл, фінансово-промислових груп, державного апарату тощо справляти прямий чи опосередкований вплив на ЗМІ з метою спрямування їхньої інформаційної діяльності у потрібному руслі та досягнення у такий спосіб суттєвих переваг у різних сферах суспільного життя. Серйозним важелем впливу на інформаційну політику має економічний інструмент. На даний момент в Україні, хоча б для певного пом'якшення цієї дискусії впроваджено доволі ефективний механізм прив'язки ставки державного мита з позивача до суми позову, що загалом усунуло проблему надмірних судових стягнень зі ЗМІ. Однак щодо решти зазначених проблем, то на сьогодні вони є недостатньо врегульованими.

- аналізуючи медіа-ринок України ми констатували, що більшість провідних українських електронних та друкованих ЗМІ фактично належать кільком фінансово-промисловим групам, що справляють помітний вплив на внутрішню та зовнішню політику нашої держави. Таким чином, створюються безпосередні передумови економічного впливу на інформаційну політику відповідних ЗМІ. Тому для того, щоб зменшити вплив на незалежні ЗМІ, насамперед, потрібно впроваджувати механізми протидії можливих утисків журналістських колективів та окремих журналістів за допомогою договорів про невтручання в редакційну політику між журналістськими колективами та власниками, забезпечити досконале трудове законодавство, що обмежувало б можливість необґрунтованих звільнень журналістів та редакторів, зміни у оплаті праці, соціальному забезпеченні тощо, а також ефективна діяльність професійних спілок журналістів та редакторів.

- нині в держави фактично відсутні механізми адміністративного та нормативного впливу на зазначені негативні тенденції, що є цілком природним. У цих умовах ключову роль мають відіграти громадські або суспільні ЗМІ на загальнонаціональному та, особливо, регіональному рівні. Адже саме громадські ЗМІ за умови ефективного адміністрування та громадського контролю за програмною і редакційною політикою здатні певною мірою відновити тематичний та змістовний баланс у сфері мас-медіа, надати можливість доступу до ЗМІ суспільним групам, які позбавлені його через високий фінансовий поріг виходу на ринок ЗМІ. З огляду на це держава має сприяти формуванню якісної нормативно-правової основи та фактичному створенню громадських засобів масової інформації.

Нами було детально досліджено основні способи регуляції та саморегуляції засобів масової інформації під час виборчих кампаній 2006, 2012, 2014 рр., де ми виявили ряд порушень, проте порівняно з попередніми виборчими кампаніями дає підстави стверджувати, що в українських медіа спостерігається тенденція до більшого ступеня свободи, однак це не обов'язково стосується кращого висвітлення виборів у ЗМІ, тому для покращення роботи мас-медіа на нашу думку варто запровадити:

- незалежність медіа, має бути розмежування між політичною діяльністю і бізнес-інтересами тих політиків та членів уряду, які безпосередньо або опосередковано контролюють медіа.

- заборона втручання в діяльність журналістів та інших працівників ЗМІ, будь-які спроби такого втручання мають швидко та ефективно розслідуватися.

- розробка громадянсько-правових засобів судового захисту та публічний діалог забезпечать захист проти наклепу.

- Необхідно запровадити (особливо державними телерадіомовниками) організацію телевізійних дебатів між основними кандидатами, оскільки саме дебати доповнюють традиційне висвітлення виборів у програмах новин та уможливлюють пряме порівняння між кандидатами для громадськості.

- будь-яка політична реклама в друкованих ЗМІ, на телебаченні чи радіо має бути чітко ідентифікована чи позначена як реклама.

Таким чином, нами було з'ясовано, що в зв'язку з бурхливим розвитком інформаційних технологій суттєво посилився вплив інформаційних потоків як на формування свідомості особистості, так і суспільства загалом. Тож, діяльність мас-медіа можна вважати успішною, якщо їм вдається підтримувати баланс політичних сил та стабільність суспільства. Водночас за умов недостатньо розвинених суспільно-політичних структур і відсутності чітко вираженої державної політики у сфері масової інформації, так звані "незалежні" ЗМІ в умовах економічної несвободи фактично змушені виражати не громадську думку, а корпоративні чи вузькополітичні інтереси. А відтак влада повинна зайнятися вирішенням цієї проблеми, оскільки український громадянин повинен споживати правдиву, перевірену й об'єктивну інформацію, які надають йому вітчизняні мас-медіа.

Список використаної літератури

1. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України: матеріали аналітичної доповіді УЦЕПД ["Національна безпека і оборона"]. - 2001. - №1. - с. 2-59.

2. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / За загальною редакцією О.М. Бандурки. - Харків: Ун-т внутрішніх справ, 2000. - с. 368.

3. Вартанова Е. Финская модель на рубеже столетий. Информационное общество и СМИ Финляндии в Европейской перспективе. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999. - с. 234.

4. Гриценко О.М. Українські ЗМІ в контексті глобальних процесів на початку ХХІ століття / О.М. Гриценко // Україна на шляху до Європи: наук. вид./ упоряд.: В.І. Шкляр, А.В. Юричко. - К.: Етнос, 2006. - с. 265-379.

5. Діяльність засобів масової інформації в період виборчої кампанії-2012: посіб. для представників засобів масової інформації / уклад.: О.О. Бурмагін, Л.В. Опришко, Л.Л. Панкратова / Ін-т розвитку регіон. Преси [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://issuu.com/irrp2/docs/posibnyk_vybory_2012

6. Іванов В.Ф. Держава та політика в інформаційному суспільстві / В.Ф. Іванов // Медіа-політика в інформаційному суспільстві: навч. вид. - К.: Акад. Укр. Преси; Центр Вільної Преси, 2011. - с. 7-15.

7. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 34.

8. Людина і влада, жур., - 2000. - №1-2. - с. 61-65.

9. Майола Дж. Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів. Дослідження. Проект на замовлення Координатора Проектів ОБСЄ в Україні / Джованна Майола, Міхаель Майер-Резенде // Проекти з питань виборів. Координатор Проектів ОБСЄ в Україні. - К.: Вид-во "КІМ", 2008. - с. 84.

10. Москаленко А. Теорія журналістики - К.: Експрес-об'ява, 1998. - с. 336.

11. Почепцов Г.Г. Інформаційна політика: Навч. посіб. 2-ге вид., стер. -- К.: Знання, 2008. -- с. 663.

12. Питання Міністерства інформації України: Указ Президента України від 19 лютого 1997 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - №9. - Ст. 31.

13. Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою: Указ Президента України від 16 вересня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - №38. - Ст. 1388.

14. Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №32. - Ст. 206.

15. Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про телебачення і радіомовлення": Лист Вищого арбітражного суду України від 20 березня 1997 р. // Бюлетень законодавства юридичної практики України. - 1998. - №7. - с. 272.

16. Про впровадження Порядку накладення штрафів на порушення законодавства про рекламу: Наказ Державного комітету України у справах захисту прав споживачів від 17 жовтня 1997 р. // Бюлетень законодавства юридичної практики України. - 1998. - №7. - с. 272.

17. Програмна концепція Суспільного телерадіомовлення України // Бюлетень законодавства юридичної практики України. - 1998. - №7. - с. 272.

18. Програма правової освіти населення України: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. // Бюлетень законодавства юридичної практики України. - 1998. - №7. - с. 272.

19. Про державну економічну підтримку вітчизняних друкованих засобів масової інформації: Указ Президента України від 16 квітня 1997 р. // Голос України. - 1997. - 19 квітня.

20. Про Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 р.: Указ Президента України від 28 лютого 1995 р. // Бюлетень законодавства юридичної практики України. - 1998. - №7. - с. 272.

21. Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - №47. - Ст. 46.

22. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №16. - Ст. 93.

23. Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства і розвитку інформаційної сфери в України: Постанова Верховної Ради України від 16 лютого 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №16. - Ст. 99.

24. Про додаткові заходи щодо поліпшення інформаційної діяльності: Розпорядження Президента України від 5 жовтня 1998 р. // Урядовий кур'єр. - 1998. - 15 жовтня.

25. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №1. - Ст. 1.

26. Про затвердження Статуту та інші питання Державного інформаційного агентства України: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - №22. - Ст. 37.

27. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України. - 1999. - №30. - Ст. 2435.

28. Про інформаційні агентства: Закон України від 28 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №13. - Ст. 83.

29. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №48. - Ст. 650.

30. Про Комісію з питань інформаційної безпеки: Указ Президента України від 3 лютого 1998 р. // Урядовий кур'єр. - 1998. - 26 лютого.

31. Про Міністерство інформації України: Указ Президента України від 13 листопада 1996 р. // Урядовий кур'єр. - 1996. - 16 листопада.

32. Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення: Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №48. - Ст. 296.

33. Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України": Указ Президента України від 13 грудня 1996 р. // Урядовий кур'єр. - 1996. - 19 грудня.

34. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №49. - Ст. 299.

35. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Голос України. - 1997. - 26 червня.

36. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №39. - Ст. 181.

37. Про рекомендації учасників парламентських слухань "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи": Постанова Верховної Ради України від 25 квітня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №22. - Ст. 162.

38. Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України: Постанова Верховної Ради України від 21 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №11-12. - Ст. 51.

39. Про тарифи на розповсюдження вітчизняних друкованих засобів масової інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 1997 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - №22. - Ст. 58.

40. Про тарифи на розповсюдження періодичних друкованих видань: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1996 р. // Урядовий кур'єр. - 1996. - 5 жовтня.

41. Про телебачення та радіомовлення: Закон України від 22 жовтня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №2. - Ст. 6.

42. Регулювання ЗМІ під час виборів //Ін-т масової інформації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://imi.org.ua/content

43. Регулювання участі ЗМІ у виборчому процесі: напрями удосконалення //Асоціація медіа-юристів Львівщини [Електронний ресурс]. -http://www.media-yuryst.com/rehulyuvannya_uchasti_zmi_u_vyborchomu

_protsesi_napryamy_udoskonalennya.aspx

44. Рекомендація щодо заходів, котрі стосуються висвітлення виборчих компаній у ЗМІ // Рекомендація №К (99) 15 Комітету Міністрів державам-учасницям. - Страсбург. - 9 вересня 1999 р.

45. Рекомендація щодо нових комунікаційних та інформаційних послуг // Рекомендація №К (99) 14 Комітету Міністрів державам-учасницям. - Страсбург. - 9 вересня 1999 р.

46. Шкляр В.І. Вектори часу / В.І. Шкляр // Україна на шляху до Європи: наук. вид. / упоряд.: В.І. Шкляр, А.В. Юричко. - К.: Етнос, 2006. - с. 226-264.

47. Щодо оподаткування податком на додану вартість продажу періодичних видань засобів масової інформації вітчизняного виробництва: Лист Державної податкової адміністрації України від 3 квітня 1998 р. // Бюлетень законодавства юридичної практики України. - 1998. - №7. - с. 272.

48. Van Cuilenburg I., Verhoest P. Free and Equal Accees. In search of Policy Models for Converging Communication systems // Telecommunications Policy. - 1998. - V. 22. - №3. - р. 12 - 25.

49. Nueman W.R., McKnight L., Solomon R.J. The Gordian Knot. Political gridlock on the information highway, 1997. - р. 297.

50. Venturelli S. Prospect for Human Rights in the political and regulatory design of the information society // Media and politics in Transition / Ed. by Jan Servaes Rico Lie. - Leuven, 1997. - р. 135.

51. Castells M. The information age. Economy, society and culture // Volume I. The Rise of the network society. - Oxford: Blackwell Publishers, 1996. - p. 556.

Размещено на Allbest.ru