Правові аспекти діяльності засобів масової інформації на прикладі української журналістики

Огляд місця засобів масової інформації в інформаційному просторі. Виявлення основних порушень правових норм у журналістиці. Регулювання діяльності журналістів під час виборів в Україні та виявлення порушень на прикладі аналізу виборчих кампаній.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.02.2016
Размер файла 72,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет "Одеська юридична академія"

Кафедра журналістики

Курсова робота

Правові аспекти діяльності засобів масової інформації на прикладі української журналістики

Студентки ІІ курсу І групи

факультету журналістики

Вовченко Юлії Сергіївни

Науковий керівник:

доктор наук із соціальних

комунікацій, професор

Кузнєцова Т.В.

Одеса - 2015

Зміст

масовий інформація журналіст правовий

  • Вступ
    • Розділ 1. Законодавство про засоби масової інформації
      • 1.1 Правове середовище діяльності засобів масової інформації на прикладі зарубіжних країн
      • 1.2 Місце засобів масової інформації у єдиному інформаційному просторі та їх правове регулювання в Україні
      • 1.3 Перспективи розвитку законодавства щодо засобів масової інформації в Україні
    • Висновок до розділу 1
  • Розділ 2. Проблеми діяльності сучасних засобів масової інформації
  • 2.1 Порушення норм чинного законодавства щодо діяльності журналіста та випадки цензури в Україні серед вітчизняних мас-медіа
    • 2.2 Регулювання діяльності ЗМІ під час виборів в Україні та виявлення порушень на прикладі аналізу виборчих кампаній 2006, 2012, 2014 років
  • Висновок до розділу 2
    • Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблема правового регулювання діяльності сучасних ЗМІ з кожним днем набуває все більшої популярності, як в світовій журналістиці, так й на вітчизняних фронтах. Адже саме за допомогою засобів масової інформації суспільство поглинає великий потік даних, який структурується законодавством. Ця проблема вивчається та вирішується багатьма науковцями та дослідниками. Зокрема, М. Прайс та П. Круг, виокремлюють чотири основні аспекти правового середовища, в якому діють засоби масової інформації та завдяки якому законодавство або сприяє, або перешкоджає їх незалежності й ефективності. Тому питання про свободу преси та обмеження її функціонування є одним із найболючіших на даному етапі розвитку медіа простору. Форми законодавчого, економічного та політичного обмеження преси у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так у 1485 році з'явилися чіткі ознаки церковної цензури преси - всього через 35 років після винаходу Гуттенбергом друкарського верстата, а в 1559 році обнародувано перший список заборонених книг [10].

Конституційні гарантії свободи слова в Україні базуються на відповідних нормах міжнародного права, являють собою їх своєрідне продовження. Вважається, що "... повноцінна свобода преси, правова і моральна відповідальність журналіста належать до вищих цінностей демократії, яка, однак є не кінцевою станцією, а процесом суспільного розвитку" [8].

В умовах розбудови України як демократичної правової держави особливої актуальності набуває проблема забезпечення свободи слова та свободи преси, яка неможлива без забезпечення гарантії отримання якісної, правдивої та об'єктивної інформації.

На сьогоднішній день центральною проблемою розвитку інформаційної сфери є забезпечення права на вільне одержання і обмін інформацією. Воно потребує не політичних декларацій. А кропіткої роботи та пошуку відповідних законодавчих механізмів, унеможливлення тиску на засоби масової інформації з боку владних структур та фінансових кланів.

Оскільки проблема функціонування законодавства стосовно засобів масової інформації в Україні стосується кожного громадянина який є споживачем новин, що подають, вона є дуже важливою у наш час. Саме цим визначається актуальність даної курсової роботи.

За основу дослідження були взяті випадки порушення норм чинного законодавства щодо діяльності журналіста в ЗМІ за 2010-2011рр. (газета "Сьогодні", Національне радіо, телеканал СТБ, 5 канал тощо).

Об'єктом нашої роботи курсової роботи є процес порушення правових норм в журналістиці.

Предметом нашого дослідження є порушення чинного законодавства України журналістами.

Мета нашої курсової роботи полягає у комплексному вивченні та виявленні особливостей функціонування ЗМІ в Україні на сучасному етапі розвитку законодавства.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

- проаналізувати місце ЗМІ в інформаційному просторі;

- виявити основні порушення правових норм у журналістиці;

- простежити дії журналістів під час виборів 2006, 2012, 2014 рр., в Україні;

- дослідити основні порушення чинного законодавства щодо діяльності ЗМІ.

Для виконання поставлених завдань було використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз наукових джерел, обробка і узагальнення отриманих відомостей, аналіз діяльності ЗМІ в умовах існуючих правових норм.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у нашій роботі ми звертаємо увагу на порушення прав журналіста, зафіксованих в діючому законодавстві, під час професійної діяльності, а не розглядаємо це поняття саме по собі.

Курсова робота складається з двох розділів. Розділ 1 - теоретичний - складається з трьох частин. В них розглядаються теоретичні відомості про правові норми, які регулюють діяльність журналіста, перспективи їх розвитку в Україні та місце ЗМІ в інформаційному просторі. У розділі 2 проаналізовано порушення щодо журналістів телеканалу "СТБ" та "5 канал", Національного радіо та газети "Сьогодні" та виконання журналістами професійного обов'язку відповідно до законодавства під час виборів 2006, 2012, 2014 років.

Розділ 1. Законодавство про засоби масової інформації

1.1 Правове середовище діяльності засобів масової інформації на прикладі зарубіжних країн

Діяльність зарубіжних ЗМІ, а саме правові засади на яких ґрунтується журналістика є першоджерелом, яке слугує орієнтиром у розробці законодавчих актів щодо українських мас-медіа. Знання й досвід європейських й американських колег є ковтком води для вітчизняних дослідників, вони беруть їх роботу, як наочних приклад.

Для початку слід зазначити, що правове регулювання засобів масової інформації в демократичних країнах здійснюється законами, які є гарантією, з одного боку, свободи засобів масової інформації, з іншого - права людини на свободу одержання інформації, свободу висловлень і самовираження, плюралізм думок у суспільстві, підконтрольність засобів масової інформації суспільству, їхню відповідальність. Система законів у цих країнах складалася протягом декількох століть і еволюціонувала в напрямку розвитку й збереження тендітного, тонкого балансу між свободою засобів масової інформації й обмеженням їх в ім'я права на повагу до особистого життя, права кожної людини на свободу вираження своєї думки та в ім'я збереження плюралізму в суспільстві. Таким чином, функції й місце засобів масової інформації в суспільстві визначаються як спосіб інформування суспільства і як спосіб контролю суспільства за діяльністю влади, що, природно, як правило, виключає можливість влади безпосередньо керувати засобами масової інформації, використовуючи їх задля своїх цілей. Проте, влада, держава зберігають деяку можливість регулювати й контролювати процеси в області засобів масової інформації.

У конституціях деяких країн (Нідерланди, Іспанія, Швеція) передбачено захист права громадян на одержання необхідної інформації, а суди Франції, Німеччини, США звертаються до положень конституції для забезпечення такої гарантії. Відповідно до Конституції Нідерландів "урядові органи повинні дотримувати права громадськості на доступ до інформації" (стаття 110). Конституція Швеції гарантує всім громадянам "у їхніх відносинах із державною службою... вільне одержання будь-якої інформації або можливість ознайомитися з іншими думками". Австралія, Австрія, Канада, Німеччина і США - країни з федеральним державним устроєм. В Австралії, Канаді і США основні законі, що стосуються засобів масової інформації, включаючи закони про наклеп і втручання в приватне життя, - закони суб'єктів федерації. В Австрії федеральний уряд має всі повноваження при вирішенні питань, пов'язаних із засобами масової інформації.

Саме від питання впливу правової системи (законодавства і практики) на засоби масової інформації в тій чи іншій державі залежить створення (чи навпаки перешкода створенню) сприятливого середовища для незалежних мас-медіа. В аналізі головну увагу передусім зосереджено на традиційних засобах масової інформації - пресі, радіо і телебаченні. Однак, у наш час усе більшої ваги набувають проблеми, що стосуються правового регулювання діяльності Інтернету. Інтернет використовується журналістами як засіб зв'язку і тому потребує такої самої уваги з погляду свободи слова, як і традиційні ЗМІ.

Сучасні зарубіжні дослідники, зокрема М. Прайс та П. Круг, виокремлюють чотири основні аспекти правового середовища, в якому діють засоби масової інформації та завдяки якому законодавство або сприяє, або перешкоджає їх незалежності й ефективності:

1) збір інформації;

2) регулювання змісту;

3) нейтральне стосовно змісту регулювання, яке водночас здатне впливати на зміст побічно;

4) захист журналістів у процесі їхньої професійної діяльності, у тому числі захист від фізичного нападу.

Збір інформації - основна функція преси в демократичному суспільстві - є головною передумовою ефективної роботи засобів масової інформації. До законів про інформацію належать закони, що визнають і гарантують суспільний доступ до урядової інформації й інститутів; винятки тут становлять випадки, котрі стосуються сфери національної безпеки, захисту таємниці особистого життя, запобігання злочинів і деяких інших випадків. До питання ефективності також мають відношення закони, що стосуються ліцензування й акредитації журналістів.

Інша низка законів, що стосується регулювання змісту (тут мається на увазі втручання з боку державних органів) чи законними засобами (тобто на підставі законодавчих актів та норм, створених судовими органами), чи позазаконними засобами (урядовими актами, не заснованими на законодавчих або судових нормах, що мають пряме відношення до регулювання змісту). Ці закони, спрямовані на забезпечення відповідних державних, суспільних і приватних інтересів, діють шляхом здійснення різноманітної попередньої цензури, створення обмежень для доступу на ринок інформації, а також режимів наступного покарання за явні порушення свобод журналістів. Коло таких проблем (що стосуються змісту) і їхні методи розв'язання є найкращим свідченням наявності в суспільстві сприятливого середовища для засобів масової інформації.

До третьої категорії належать закони, що не стосуються безпосередньо редакційного змісту, тобто зовні нейтральні стосовно змісту, але справляють на нього побічний вплив і тому створюють небезпеку зовнішнього маніпулювання при їхньому застосуванні; або ж це закони, призначені захистити засоби масової інформації від тиску ззовні.

Щодо питання захисту журналістів у ході їхньої професійної діяльності, то даний аспект передбачає два моменти. По-перше, гарантія зайнятості журналістів; при розгляді цієї проблеми слід звернути увагу на так звану внутрішню свободу преси або на відносини між журналістами і власниками засобів масової інформації. По-друге, це питання фізичної безпеки: журналістам часто доводиться стикатися з погрозами і зазнавати фізичного переслідування з боку або органів державної влади, або приватних осіб; ступінь захисту журналістів з боку даної правової системи є ключовим компонентом сприятливого середовища.

До зазначеного вище в цілому можна додати таке. По-перше, визнання факту, що регулювання змісту правовими засобами здійснюється як загальноприйнятими законами (законами, які застосовуються до всіх осіб у межах юрисдикції даних правових систем і прямо не стосуються засобів масової інформації), так і спеціальними законами, які стосуються цих засобів. Цей аспект має важливе значення при вирішенні питання про конституційність конкретних урядових актів. Справа в тому, що виходячи із зовнішніх ознак набагато складніше заперечити конституційність (у плані свободи преси) того або іншого загальноприйнятого закону, ніж спеціального закону про засоби масової інформації. Так, як, загальноприйняті закони стосуються саме тих аспектів, у яких діяльність засобів масової інформації перетинається з основною правовою системою.

Щодо спеціальних законів про засоби масової інформації, то тут відокремлюються дві їх категорії:

- закони про засоби масової інформації або закони про пресу, що у багатьох країнах є основними у регулюванні засобів масової інформації;

- законодавчі акти, що стосуються більш конкретних, вузьких тем, як-то регулювання мовлення або права й обов'язки журналістів.

По-друге, варто зазначити, у правовому середовищі, в якому діють засоби масової інформації, значну роль відіграють не тільки державні акти, а й приватний сектор. Наприклад, одним з важливих моментів збору інформації є обсяг доступу до інформації про приватні підприємства й осіб. Щодо прямого впливу на зміст, то у всіх правових системах приватні підприємства і фізичні особи можуть подавати позови з вимогою порушити судову справу у разі порушення їхніх прав з боку засобів масової інформації. Що ж до непрямого впливу, то тут значну вагу, особливо у випадку приватного володіння засобами масової інформації, мають не лише державні структури, а й приватні особи і компанії.

Нарешті, розгляд правових норм має ширший характер. До них належать не тільки законодавчі акти, а і нормативні адміністративні акти, з огляду на потенційно застосовані конституційні і міжнародні норми тощо.

1.2 Місце засобів масової інформації у єдиному інформаційному просторі та їх правове регулювання в Україні

Перехід до інформаційного суспільства і розвиток єдиного інформаційного простору України нерозривно пов'язаний із подальшою демократизацією політичного і громадського життя, реформуванням соціально-економічної сфери. В контексті інформаційної політики та державного управління національною інформаційною сферою це означає визнання презумпції відкритості інформації для громадян і захист їх інформаційних прав. Також це говорить про орієнтацію головних компонентів єдиного інформаційного простору на забезпечення вільної циркуляції інформації, втілення в життя конституційного права на вільний пошук, одержання, виробництво і поширення інформації. Перехід України до нового типу економічного розвитку, громадянського суспільства і правової держави, політичний плюралізм породжують величезну суспільну потребу в інформації. Необхідність задоволення цієї потреби й обумовлює особливу роль ЗМІ у житті суспільства. При цьому повною мірою виявляються такі властивості ЗМІ, як масовість, тираж, періодичність, використання інформаційних ресурсів, що постійно поповнюються, створення первинної інформації, застосування сучасних інформаційних технологій і засобів телекомунікації. ЗМІ є діючим каналом інформування суспільства щодо діяльності влади та його реакції на дії влади. Ці особливості роблять ЗМІ найважливішим соціальним інститутом, однією із складових інформаційного єдиного простору України як об'єкта державного управління.

На цей час не вирішено ще багато проблем, що пов'язані зі свободою доступу до інформації журналістів, із правовою охороною особистої таємниці в журналістиці, захистом громадянина і суспільства від помилкової і несумлінної інформації, що поширюється ЗМІ. Останні не виконують у повному обсязі освітніх завдань та завдань зберігання і розвитку національних культур.

Рішення цих проблем може бути знайдене в рамках реалізації таких завдань:

- недопущення підпорядкування ЗМІ інтересам влади і бізнесу, посилення можливостей їх впливу на ЗМІ (прямого натискування, постачання ЗМІ неповною, перекрученою або помилковою інформацією, безправ'я журналістів, зрощування структур влади, бізнесу і преси тощо);

- перешкода концентрації і монополізації ЗМІ, що веде до зменшення незалежних джерел інформації і т. ін.;

- сприяння розвитку місцевих ЗМІ і захист інтересів регіональних ринків масової інформації;

- удосконалювання законодавства в частині реалізації свободи слова й інформації, вільного поширення масової інформації, недопущення поширення насильства і нетерпимості через ЗМІ, забезпечення плюралізму ЗМІ, доступу до офіційної інформації тощо.

Центральним питанням є створення умов, при яких забезпечується свобода слова у разі забезпечення захисту національних інтересів країни. У зв'язку з цим найважливіше завдання державного управління полягає у виробленні необхідних заходів, які забезпечать у діяльності ЗМІ баланс інтересів особистості, суспільства і держави, що відповідає стратегії державної інформаційної політики (соціально-технологічної). При цьому може бути переборено жорстке настановне відношення значної частини населення до масової інформації, недовіра до повідомлень, що не відповідають особистим або соціальним чеканням. Повинні бути створені такі організаційні, правові, економічні і технологічні умови, при яких ЗМІ будуть ефективно виконувати функцію об'єктивного інформування населення, соціальних інститутів і держави. Під цим кутом зору варто розглядати все існуюче і перспективне законодавство, інші нормативні акти й окремі правові норми, що стосуються ЗМІ. Особливу увагу в галузі правового регулювання діяльності ЗМІ треба приділити державній підтримці ЗМІ і книговидання, неприпустимості введення політичної цензури.

Доцільно було б зупинитися докладніше на аналізі поставлених завдань і шляхах їх вирішення. У першу чергу, слід звернути увагу на проблеми правового регулювання у сфері ЗМІ. На цей час законодавча база України включає такі закони в цій галузі: "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" [25], "Про телебачення і радіомовлення" [41], "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" [32], "Про інформаційні агентства" [28], "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України". Існують також підзаконні нормативні акти державних органів: Постанова Верховної Ради України від 21 листопада 1997 р. "Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України" [38], Постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. "Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів" [21], Лист Вищого арбітражного суду України від 20 березня 1997 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" [15], Програмна концепція Суспільного телерадіомовлення України [17].

Правове регулювання у сфері видавничої справи та реклами здійснюється на основі законів України "Про видавничу справу" [14], "Про рекламу" [36], Указу Президента України від 28 лютого 1995 р. "Про Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року" [20], Наказу Державного комітету України у справах захисту прав споживачів від 17 жовтня 1997 р. "Про впровадження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу" [16], Листа Державної податкової адміністрації України від 3 квітня 1998 р. "Щодо оподаткування податком на додану вартість продажу періодичних видань засобів масової інформації вітчизняного виробництва" [47].

Організаційно-правове, фінансово-економічне забезпечення інформації та соціальний захист журналістів гарантується Законом України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", указами Президента України "Про Міністерство інформації України" [31], "Про державну економічну підтримку вітчизняних друкованих засобів масової інформації" [19], постановами Кабінету Міністрів України "Про тарифи на розповсюдження періодичних друкованих видань" [40], "Про тарифи на розповсюдження вітчизняних друкованих засобів масової інформації" [39], "Про затвердження Статуту та інші питання Державного інформаційного агентства України" [26] та ін. На цей час Указом Президента України від 15 грудня 1999р. "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" функції Міністерства інформації України виконує Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України [27].

Питання правової інформації відбиті в указах Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" [35], "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" [33], Програми правової освіти населення України [18] тощо.

Правове регулювання загальних питань інформації здійснюється на основі законів України "Про інформацію" [29], "Про державну таємницю" [22], "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" [34], Постанови Верховної Ради України від 25 квітня 1997 р. "Про рекомендації учасників парламентських слухань "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи" [37] тощо.

Безумовно, усі наведені вище нормативно-правові акти спираються на Конституцію України, зокрема на ст.ст. 15, 34, 41, 54, 68, 85, 106, з якими варто ознайомитися для того, щоб глибше зрозуміти місце засобів масової інформації в єдиному інформаційному просторі України та особливості їх правового регулювання.

Сучасна ситуація в інформаційній сфері України характеризується звуженням економічних можливостей суб'єктів інформаційних відносин, деяким спадом матеріально-технічної бази. Це призводить до кількісного та якісного погіршення стану книжкових та газетно-журнальних видавництв, телекомунікаційних мереж, поширення в суспільстві небезпечної для його морального і психологічного стану інформації та псевдокультури, ставить діяльність творчих працівників і колективів у залежність від комерційних інтересів і фінансових структур. Це стає, з одного боку, засобом інформаційного забезпечення короткочасних інтересів певних політично-кланових сил, а з іншого - базою перепрофілювання, комерціалізації та остаточної приватизації об'єктів загальнодержавного значення. Ми розглянули комплекс заходів, які було передбачено Верховною Радою України [23] для покращення становища в інформаційної сфері. Указом Президента України від 16 вересня 1998 р. "Про удосконалення державного управління інформаційною сферою" була підтримана пропозиція Кабінету Міністрів України про створення Державних акціонерних компаній "Українське телебачення та радіомовлення" "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання" із передачею в їхні статутні фонди 100% акцій державних підприємств інформаційної сфери, які не підлягають приватизації [13].

З метою поліпшення забезпечення конституційного права громадян у інформаційній сфері, а також реалізації законів України "Про інформацію" і "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" та інших законодавчих актів було видано Розпорядження Президента України від 5 жовтня 1998 р. "Про додаткові заходи щодо поліпшення інформаційної діяльності" [24].

На жаль, дотепер ще не прийнятий Закон України "Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України", проект якого також було внесено на розгляд Верховної Ради України. У цьому проекті закону запропоновано визначення і регулювання на правових засадах інформаційного суверенітету України, гарантії розвитку і захисту національної інформаційної сфери та зміцнення інформаційної безпеки як складової частини державного суверенітету та системи національної безпеки України. З цього ж приводу слід нагадати про Указ Президента України від 3 лютого 1998 р. "Про Комісію з питань інформаційної безпеки" [30], метою якого стає забезпечення розробки пропозицій щодо реалізації державної політики в сфері інформаційної безпеки.

Ми зазначили лише ті загрози, що пов'язані з функціонуванням ЗМІ, формуванням та реалізацією державної інформаційної політики стосовно ЗМІ, загальними засадами висвітлення цієї політики в ЗМІ. Держава вживає певних заходів, щоб запобігти цим негативним явищам. Останнім часом у Верховній Раді України обговорюється законопроект "Про телекомунікації". Відповідні зауваження та пропозиції були направлені до Держкомзв'язку України. Проте, вважаємо за доцільне підкреслити, що в цьому законопроекті занадто розширені повноваження силових структур, що викликає занепокоєння громадян у зв'язку з обмеженням прав громадян на свободу слова. Йдеться про те, що в цьому законопроекті передбачається розширення повноважень Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України щодо контролю інформаційних потоків в інформаційних мережах. Внесений до Верховної Ради України законопроект "Про телекомунікації", на наш погляд, суттєво розширяє втручання держави в інформаційну сферу, повноваження органів державної влади щодо ліцензування та сертифікації, що суперечить принципам адміністративної реформи в Україні та законодавству Європейського Союзу. Загалом, чинне законодавство не створило ніяких надійних запобіжних механізмів, які б унеможливили (мінімізували) нанесення шкоди фізичним і юридичним особам України за умов впровадження новітніх інформаційних технологій. Отже, воно потребує подальшого вдосконалення [1, c. 42].

Відзначимо, що на сьогодні ЗМІ зорієнтовані не стільки на поширення інформації, скільки на здійснення впливу на владу, суспільство і на розвиток політичного процесу. Функція інформування зводиться до мінімуму, перетворюється на пропагандистську. Це породжує поширення необ'єктивної інформації, самоцензуру журналістів, зниження їх соціального статусу, особливо в регіонах, плинність кадрів у ЗМІ тощо. На нашу думку, найважливішими силами, які можуть реально вплинути на визначення соціально значущих цілей, вироблення принципів політики щодо гарантування свободи слова і рівності доступу до нових медіа, виступає на сьогодні держава, приватний бізнес та користувачі. У цій тріаді кожному з них визначена певна роль. Силою, яка буде здійснювати вплив на формування та реалізацію політики, безумовно, є держава. Історично держава завжди формулювала своє ставлення до ЗМІ. Навіть, якщо державна влада послідовно і виразно утримувалася від конкретних заходів і дій у сфері ЗМІ, формулюючи це відношення як принцип свободи преси, вона таким чином здійснювала певну форму політики щодо ЗМІ. Суть реалізації медіа-політики найчастіше зводилася до розв'язання протиріччя між абсолютною свободою, до якої прагнуть ЗМІ, і припущеним ступенем контролю, встановити який намагалася держава, з одного боку, а суспільство - з іншого. Очевидно, що кількість суб'єктів інформаційних відносин тільки державою не обмежувалася, а включала до себе і приватний бізнес, і політичні партії, і церкву, і громадські рухи. Однак тільки держава має можливість законодавчо реалізовувати своє відношення до ЗМІ.

Вважаємо, що однобокий вплив громадських груп чи вузькокорпоративних інтересів на традиційні медіа становить певну небезпеку для демократичних та гуманістичних ідеалів суспільства в цілому. У зв'язку з цим деякі дослідники ЗМІ вважають, що необхідно виробити і реалізовувати таку політику в інформаційній сфері, яка б виходила з інтересів усіх сил суспільства. Прагнення спонукати політиків змінити традиційні форми реалізації медіа-політики у західноєвропейських країнах було притаманне головним чином операторам нових комерційних мереж, які своєю появою зобов'язані швидкому прогресу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Вплив нових "дійових осіб" телекомунікаційної та комп'ютерної сфери на формування та реалізацію державної політики в різноманітних секторах інформаційної сфери здійснювався у двох напрямках. З одного боку, нові суб'єкти інформаційних відносин, які з'явилися на національних ринках ЗМІ, виступали за дерегулювання електронної сфери та створення умов для справедливої конкуренції у межах національних кордонів. З іншого, - вони шукали нові форми впливу на наднаціональному, транс'європейському рівні для того, щоб повною мірою використати можливості, які надаються новими технологіями на глобальному рівні. Обидва напрями "виростали" із двох основних тенденцій сучасного розвитку: глобалізації економіки та еволюції нових інформаційно-комунікаційних технологій.

Таким чином, нові процеси у комунікаційному світі поставили нові завдання перед політиками, які приймають рішення. Саме на це звертають увагу дослідники з Нідерландів професори Ян Ван Куйленбург і Паскаль Верхуст. Вони виступили з ідеєю розробки нових моделей політики (policy models) для комунікаційних систем, що конвергуються. У зв'язку з цим дослідники підкреслюють, що сучасна європейська політика лібералізації телекомунікації передбачає чіткий розподіл між інфраструктурою (передача даних та підключення) та змістом, а також послугами, що пропонуються завдяки цієї інфраструктури. В останньому документі - Зеленій книзі щодо конвергенції - установлюється різниця між транспортуванням (поширенням), наданням послуг та змістом. Вважаємо, що серед усіх цих моментів найважливішою цінністю, кінцевим результатом даного ланцюжка постає зміст. Однак в умовах конвергенції технологій гарантувати різноманітний, плюралістичний зміст можливо тільки на основі надання благоприємних умов діяльності різним типам суб'єктів, які діють на телекомунікаційних та медіа-ринках. Таким чином, метою нової політики стає доступ до комунікаційних систем всіх діючих сил - операторів мереж, провайдерів доступу, виробників послуг, змісту і користувачів [48, c. 175].

Американські дослідники Р. Нойман, Л. Макнайт і Р. Саломон запропонували ідею нового підходу до політики у сучасній інформаційній сфері. Вважаючи, що конвергенція ЗМІ та телекомунікаційного сектору потребує широкого підходу з боку політиків та приватного сектору, вони запропонували створити відкриту комунікаційну інфраструктуру, яка має чотири складові: відкрита архітектура, відкритий, універсальний та гнучкий доступ [49, c. 251-255].

У зв'язку із дослідженням щодо місця ЗМІ у єдиному інформаційному просторі наведемо різноманітні точки зору щодо їх ролі у громадянському, відкритому та інформаційному суспільстві. У громадянському суспільстві ЗМІ виступають як найважливіший інструмент взаємодії трьох гілок державної влади та регулювання їх відносин з громадянами. У відкритому суспільстві ЗМІ сприяють прозорості діяльності всіх структур влади, гласності політичного процесу. З розвитком глобалізації міжнародного спілкування з'явилося ще одне цікаве визначення - "двадцятичотирьохгодинне суспільство" (twenty-four-hour society), тобто суспільство, яке працює безперервно. Коли говорять про ЗМІ в умовах інформаційного суспільства, то, як правило, мають на увазі декілька моментів. Насамперед, йдеться про переведення всіх ЗМІ у цифрову форму. Газети набираються на комп'ютері і в Internet доступні їх електронні версії. Цифрове радіо дозволяє збільшити кількість частот, його можна слухати через комп'ютер, підключившись до Інтернету. Телебачення також становиться цифровим, і цей процес стає дуже важливим моментом, що спрощує та полегшує доступ до усіх традиційних ЗМІ, якось уніфікує, поєднує всі ЗМІ. Таким чином, йдеться про конвергенцію ЗМІ і про те, що у найближчий час наші телевізори стануть посередниками доступу до усіх ЗМІ.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу на деякі важливі особливості ролі ЗМІ з точки зору функціонування громадянського і відкритого суспільства. Для громадянського суспільства необхідне середовище оцінки діяльності уряду, громадських організацій, стану економіки тощо, і ЗМІ стають в основному найважливішим елементом громадянського суспільства. В Англії Біль про права, що відкрив епоху конституційної монархії, проголосив свободу слова і зробив її прерогативою парламенту і суду, а не королівської влади. У США перша поправка до Конституції заборонила державі втручатися у зміст преси. У Франції Декларація прав людини і громадянина проголосила свободу преси найціннішим правом людини. Таким чином, саме розвиток і становлення громадянського суспільства пов'язані із виникненням журналістики і в Англії, і у Франції, і в США. Результатом цього є те, що найважливіші аспекти процесу розвитку громадянського суспільства пов'язані багато в чому із розвитком ЗМІ.

Що стосується відкритого суспільства, то воно протистоїть тоталітарному, суворо регламентованому порядку. ЗМІ як раз і забезпечують відкритість, доступ до інформації, включаючи доступ до офіційної інформації, і, відповідно, реально є інструментом цього відкритого суспільства. В умовах розвитку Інтернету електронних структур і скорочення ролі ЗМІ, яке це супроводжує, виникає побоювання, що відкрите суспільство буде існувати тільки для вузького середовища. Дешеву газету може купити кожний, що ж стосується Інтернету та інформаційних супермагістралей, то тут ситуація ускладнюється. Багато дослідників убачають небезпеку для демократії, у більшій, чим раніше, фрагментації, розділенні та сегрегації суспільства [50, c. 61].

Доступ до інформації, безумовно, зараз може здійснюватися без допомоги ЗМІ, але доступ до суспільної сфери (за визначенням Ю. Хабермаса public sphere - суспільне середовище та суспільна сфера [3, c. 30-33] без ЗМІ, мабуть, неможливо. Вони залишаються важливим, якщо не головним інструментом вираження громадської думки, розвитку її, вони встановлюють порядок денний - соціальний, суспільний, культурний, є дуже важливим чинником публічності, що зберігається. Слід зазначити, що спостерігається дуже цікаве явище: чим більше в країні користуються системою Інтернет, тим більше там існує газет.

Інформаційне суспільство можна визначати по-різному, але воно найбільш ефективне та реальне в умовах відкритого та громадянського суспільства, найважливішим елементом якого є вільне функціонування системи ЗМІ, що спрямоване на узгодження інтересів держави і громадян. Деякі дослідники висувають тезис про те, що в умовах інформаційного суспільства гинуть держави, нації [51]. Проте, на нашу думку, розвиток інформаційної сфери відбувається у рамках передусім національних. Навіть, якщо інформаційне суспільство має транснаціональні елементи, то воно має передусім національний зміст. Але воно переходить національні кордони у діях фінансових та корпоративних еліт. Приклади найбільш успішного розвитку інформаційного суспільства існують в рамках держав (націй): Фінляндії, Швеції, інших скандинавських країн, кожна з яких має добре збалансовану систему ЗМІ і достатньо успішно зберігає свою самобутність. Вважаємо за необхідне підкреслити, що якісна трансформація національної інформаційної сфери можлива лише за умови саме плідної співпраці суспільства і держави, що еволюціонують до інформаційних. Безумовно, свій еволюційний шлях проходять і ЗМІ, відбувається коригування їх ролі та місця у системі державного управління НІС (національної інноваційної системи). Будучи специфічною структурною одиницею єдиного інформаційного простору, ЗМІ постають також діючим інформаційним каналом, завдяки якому реалізується значна частина інформаційних зв'язків між об'єктом та суб'єктом державного управління НІС.

На нашу думку, є відома зацікавленість і, можливо, навіть залежність Інтернету в розвитку змісту від газет і журналів, які мають унікальні інформаційно-аналітичні запаси і потенціал. Крім цього, традиційні ЗМІ виступають як путівник за інформаційними адресами Інтернету. Вважаємо, що взаємодія Інтернету і традиційних ЗМІ потребує серйозного аналізу. Слід нагадати, що з появою радіо почалися розмови про близьку кончину газет, народження телебачення принесло прогнози про майбутній занепад і газет, і радіо. Але прогнози ці не виправдалися: традиційні ЗМІ збереглися, взаємодіють і розвиваються в умовах інформаційного плюралізму. Вважаємо, що Інтернет не згубить, а буде сприяти їх перетворенню та еволюції. На нашу думку, чим більше вибір, тим більше можливостей для отримання інформації. Важливого значення набуває проблема захисту доступу до інформації громадян, у тому числі (і особливо) до Інтернету, оскільки в цьому випадку потребується достатньо дороге обладнання. ЄС і Рада Європи у зв'язку з цим розробляють нові концепції доступу. В інформаційному суспільстві Інтернет найбільш активно взаємодіє саме із ЗМІ і як канал доставки, і як споживач їх змісту. В умовах, що існують в Україні, розвиток доступу до Інтернету особливо важливий і актуальний як з точки зору зберігання і розвитку єдиного інформаційного простору, так і найбільш економічного вирішення цієї важливої національної проблеми.

Перспективи реалізації державної інформаційної політики України в галузі ЗМІ як складової єдиного інформаційного простору, насамперед, повинні бути пов'язані з розвитком міжнародної інформаційної діяльності, формуванням міжнародного інформаційного простору. Відповідно до законів України "Про інформацію" (ст.ст. 50, 51), "Про Концепцію Національної програми інформатизації" здійснюється загальна інформаційна політика держави. У зв'язку з тенденцією до міжнародної інтеграції, зокрема, до європейського співтовариства і з політикою України, що спрямована на побудову демократичної правової держави, становить значний інтерес співвідношення права ЄС і національного права, механізми реалізації рішень ЄС. З огляду на прямування України до ЄС, вважаємо за необхідне зупинитися на окремих питаннях комунікаційного права і комунікаційного політики ЄС. Крім корінних інституціональних змін, серед головних законодавчих подій у ЄС за останній час слід зазначити початок перегляду структури регулювання електронних комунікацій, прийняття Директиви щодо прав власності на кабельні комунікації й опублікування нового проекту Директиви про електронну комерцію. До деяких справ стосовно ЗМІ були вироблені правила про конкуренцію, що істотно вплинуло на розвиток ЗМІ і регулювання комунікаційного "ландшафту", особливо в галузі фінансування громадських служб і зливань компаній. На рівні Ради Європи Комітет Міністрів прийняв дві найважливіші рекомендації, у яких підкреслюються принципи висвітлення в ЗМІ виборчих компаній і заходи щодо забезпечення універсальної громадської послуги [44, 45].

Таким чином, розрив єдиного інформаційного простору виникає тоді, коли ні газета, ні радіо, ні телеканал, незалежно від форми власності, не дають і не намагаються давати максимальний спектр думок і поглядів, що існують у суспільстві, та й не вважають себе зобов'язаними це робити. Другий розрив єдиного інформаційного простору - це коли на відведених територіях України практично встановлюється монополія на місцеву, регіональну істину. Замість того, щоб стимулювати саморегулювання преси, держава в особі законодавчої і виконавчої влади як у центрі, так і на місцях намагається необґрунтовано вводити нові механізми її регулювання і розширювати сфери їх застосування. Обвинувачувати ЗМІ в утраті взаємної довіри між громадянами і владою в умовах відсутності ясних державних пріоритетів, при наявності незліченних обіцянок, які не виконані владою, що не спроможна визнати свої помилки, називати і карати винних у них посадових осіб, - це неправильна позиція.

Вважаємо, що реалізація державної інформаційної політики, тобто державне управління НІС (національною інноваційною системою), насамперед, повинно бути спрямоване на збалансованість дій всіх суб'єктів інформаційних відносин.

Удосконалювання єдиного інформаційного простору може бути забезпечено, у першу чергу, шляхом обов'язкового дотримання законодавства України, у тому числі інформаційного, усіма суб'єктами інформаційних відносин. При цьому особливу увагу варто приділити гарантованому забезпеченню механізмів реалізації державного управління НІС (національно інноваційної системи).

1.3 Перспективи розвитку законодавства щодо засобів масової інформації в Україні

Сучасний етап розвитку України характеризується зростаючою роллю інформаційної сфери, яка є одним з визначальних факторів успішного розвитку державотворчого процесу в нашій державі. Правові відносини в інформаційній сфері регулюються національною системою законів і підзаконних актів. Чинне інформаційне законодавство України створює можливості вибору інформації, вираження та поширення думок і поглядів, створює умови для підвищення інформаційної безпеки держави.

Слід зазначити, що законодавство в цій сфері в цілому відповідає європейським та світовим стандартам і спроможне забезпечити свободу слова [7].

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Ці гарантії закріплені у відповідних Законах України, Указах Президента України та постановах Кабінету Міністрів України.

Законом України "Про інформацію" встановлені загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплені права осіб на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України [29].

Цим Законом також передбачається, що інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини [29].

Згідно з Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації [25].

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації [25].

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цього Закону випуск друкованого засобу масової інформації може бути припинено за рішенням засновника (співзасновника) або суду.

Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України "Про інформацію" та цим Законом.

Професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом.

Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

Редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації.

Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є, зокрема, порушення прав журналіста, встановлених цим Законом, зловживання правами журналіста. За ці порушення винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення" регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань [41].

З метою реалізації та додержання законодавства в галузі телебачення і радіомовлення та інших нормативних актів створюється Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Втручання державних органів, органів місцевого, регіонального самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань громадян, окремих громадян у творчу діяльність телерадіоорганізацій, а також цензура, як контроль за ідеологічним змістом передач, забороняються; контролюється лише зміст інформації, яка охороняється законом [41].

Цим Законом визначені також права та обов'язки телерадіоорганізацій та творчих працівників телерадіоорганізацій.

Творчий працівник, в нашому випадку - журналіст, телерадіоорганізації має право, зокрема, збирати і отримувати без перешкод інформацію, яка необхідна для підготовки передач; за завданням телерадіоорганізації відвідувати органи влади, підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; при пред'явленні посвідчення працівника телерадіоорганізації перебувати в районах стихійного лиха і катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах, зборах, демонстраціях та інших масових заходах, на територіях, де оголошено надзвичайний стан. Порядок використання та фінансування державних та недержавних засобів масової інформації по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначено Законом України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" [34].

Порушення законодавства про інформацію, друковані засоби масової інформації, телебачення і радіомовлення тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Спеціальні норми державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів містить Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", які застосовуються до всіх засобів масової інформації незалежно від їх ідеологічного і політичного спрямування.

Основними формами державної підтримки ЗМІ є фінансово-економічна, податкова, митна, валютна.

Соціальний захист журналістів включає норми про охорону праці, пенсійне забезпечення, житло, заробітну плату, тощо.

Журналістам гарантуються права на охорону праці, пільги та компенсації за роботу із важкими та шкідливими умовами праці, на медичні огляди, соціальне страхування, на всебічне розслідування нещасних випадків, смерті і шкоди, завданої здоров'ю при виконанні службових обов'язків, та права на відповідні відшкодування на підставі і за нормами Закону України "Про охорону праці" при обов'язковому врахуванні в колективних договорах особливих і специфічних рис журналістської діяльності та запровадженні відповідних заходів

Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується в своїй роботі.

Законом встановлено, що невиконання посадовими особами та іншими працівниками державної влади і органів місцевого самоврядування норм цього Закону, інших законодавчих актів, зазначених у ньому, тягне за собою кримінальну, адміністративну, дисциплінарну або іншу відповідальність відповідно до законодавства України.

Підставами відповідальності посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування є також їх втручання в професійну організаційно-творчу діяльність засобів масової інформації та в індивідуальну професійну творчу діяльність журналістів, інші посягання на свободу інформаційної діяльності, однобічні рішення щодо засобів масової інформації та їх працівників за наявності інших співзасновників.

На реалізацію цих Законів прийняті Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

Зокрема, Указом Президента України від 16.04.97 р. №332/97 "Про державну економічну підтримку вітчизняних друкованих засобів масової інформації" надається державна економічна підтримка вітчизняних друкованих засобів масової інформації шляхом регулювання тарифів на поліграфічні послуги щодо друкування, транспортних перевезень та розповсюдження газет і журналів [19].

Основними завданнями Ради, зокрема, є аналіз ситуації, що склалася в інформаційному просторі України; попередній розгляд проектів нормативно-правових актів, що стосуються інформаційної сфери; аналіз стану додержання законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань інформаційної політики; розроблення пропозицій та рекомендацій для органів державної влади з питань їх діяльності, спрямованої на забезпечення права громадян на інформацію та свободи діяльності засобів масової інформації, а також вдосконалення взаємовідносин органів державної влади та засобів масової інформації.

Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що нинішній стан реалізації конституційних положень щодо свободи слова та діяльності засобів масової інформації забезпечується розвиненою нормативно-правовою базою.

Водночас, частина законодавчої бази містить певні неузгодженості й протиріччя та потребує уточнення. Значний масив норм щодо інформації розміщено в кодифікованому законодавстві, зокрема, в цивільному, адміністративному, трудовому, кримінальному, що ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування.

Одним із шляхів подолання проблем регулювання суспільних інформаційних відносин є їх упорядкування на рівні законодавства.

Враховуючи непересічну роль національної преси, радіо, телебачення у розвитку демократичного суспільства, у відповідних напрямах здійснюється законотворча діяльність органів державної влади України, в якій активну участь бере і Міністерство юстиції України. Завдяки діяльності якого було проведено правову експертизу ряду проектів Законів України: проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань "Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України", що підготовлений на вдосконалення діяльності засобів масової інформації та в якому передбачена норма про обмеження вимог органів державної влади на отримання компенсації за нанесення моральної шкоди; проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про інформацію", в якому статтю 25 "Соціологічна інформація" цього Закону пропонувалось викласти в новій редакції з метою врегулювання діяльності організацій, які здійснюють соціологічні дослідження та ще ряд законопроектів, які значно покращили роботу сучасних ЗМІ на території держави.

Таким чином, побудова інформаційного суспільства і забезпечення інформаційної безпеки України, формування та регламентація державою обов'язків та відповідальності всіх суб'єктів інформаційних відносин потребують подальшого закріплення в нормативних актах. Враховуючи наведене, важливо усвідомлювати, що законодавство України у цій сфері сьогодні ще не є ідеальним і потрібні зусилля законодавців для його подальшого вдосконалення заради оптимізації процесу формування, функціонування та захисту інформаційного простору України.


Подобные документы

  • Культура мовлення як складова загальної культури людини. Засоби масової інформації - носії культури. Роль засобів масової інформації, їх види та функції в Україні. Позитивний та негативний вплив засобів масової інформації на культуру спілкування.

    курсовая работа [60,9 K], добавлен 20.10.2014

  • Ступінь впливу засобів масової інформації на аудиторію, процес формування суспільної думки та методи маніпулювання нею. Місце преси в усіх суспільних сферах життя. Релігійна спрямованість діяльності масової інформації, її методи та оцінка ефективності.

    курсовая работа [61,4 K], добавлен 23.06.2009

  • Дослідження сутності та ґенези механізмів міжнародної інформаційно-аналітичної діяльності українських засобів масової інформації. Роль журналіста в поширенні міжнародних новин. Основні загрози та перспективи розвитку міжнародної журналістики України.

    статья [22,1 K], добавлен 07.02.2018

  • Визначення поняття "інформація". Сучасна система ЗМІ в Українському та світовому просторі. Основні ознаки газетних новин. Проблеми системи ЗМІ. Система роботи міжнародних каналів в інформаційному проторі. Приклади дезінформації в ЗМІ.

    дипломная работа [97,6 K], добавлен 29.05.2006

  • Поняття засобів масової інформації як звернення до масової аудиторії, доступності суспільству, корпоративного змісту виробництва і розповсюдження інформації. Преса, телебачення та Інтернет-видання. Особливості професійної діяльності в кінематографі.

    презентация [4,6 M], добавлен 21.04.2012

  • Виявлення рівня довіри читачів до блогів. Основні переваги і недоліки друкованих засобів масової інформації, блогів та їх популярність серед аудиторії. Відмінність між журналістами та блогерами, міра їх відповідальності перед державою і суспільством.

    статья [23,2 K], добавлен 22.02.2018

  • Сутність і призначення засобів масової інформації, їх роль та значення в сучасному суспільстві. Проблеми засобів масової інформації на даному етапі та шляхи їх розв'язання. Зв’язки з громадськістю та співпраця служб паблік рилейшнз підприємств зі ЗМІ.

    реферат [22,3 K], добавлен 11.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.