Створення власного творчого доробку у художньо-публіцистичних жанрах

Порядок організації і діяльності уповноважених трудовими колективами з питань охорони праці на підприємствах, в установах і організаціях встановлено Типовим положенням, затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. №135.

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі. Уповноважені, у місячний термін після обрання, за рахунок власника проходять навчання з питань охорони праці відповідно до програми, розробленої службою охорони праці підприємства, погодженої з органом самоврядування трудового колективу та профспілкою і затвердженої керівником підприємства [8, 126].

Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

- виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

- забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють в межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;

- своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

- використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше [8, 213].

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: в комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку у разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу.

Уповноважені з охорони праці мають право:

- безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;

- вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;

- вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разістворення загрози життю або здоров'ю працюючих;

- вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці [9, 298].

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.

3.3 Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці

Згідно із Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержання законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту [12].

У разі загрози життю або здоров'ю працівників, профспілки мають право вимагати від роботодавців негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати висновки про них. Для здійснення цих функцій профспілки, їхні об'єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям подання, які є обов'язковими для розгляду роботодавцями, та одержувати від них аргументовані відповіді [10].

Профспілкові комітети підприємств, установ і організацій мають право створювати комісії з питань охорони праці, порядок організації і діяльності яких передбачений Положенням про комісію з питань охорони праці профспілкового комітету підприємства, затвердженим постановою Президії Федерації профспілок України від 20 вересня 1994 р.

3.4 Роль громадського інспектора у контролі за додержанням законодавства про охорону праці

Відповідно до Положення про громадського інспектора з охорони праці, затвердженого постановою Президії Федерації профспілок України від 20 вересня 1994 р. громадський інспектор з охорони праці виконує громадський контроль за умовами праці та побуту, додержанням правил і норм охорони праці на робочих місцях, виконанням власником заходів із запобігання травматизму і професійним захворюванням на виробництві. Громадський інспектор з охорони праці обирається відкритим голосуванням на загальних зборах профспілкової групи із числа активних членів профспілки на строк дії її повноважень [7, 217].

Громадський інспектор з охорони праці виконує такі функції:

- перевіряє стан умов, безпеки праці й виробничої санітарії на робочих місцях, додержання працівниками інструкцій з техніки безпеки та інших нормативних актів з питань охорони праці;

- контролює наявність та повноту інструкцій з техніки безпеки, своєчасність та якість проведення інструктажів з безпеки праці, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, правильне їх використання, своєчасне проведення хімчистки, прання, ремонту, сушіння, дезінфекції, дезактивації тощо;

- перевіряє стан санітарно-побутових приміщень, забезпечення ними працівників відповідно до встановлених норм, а також використання цих приміщень за призначенням;

- негайно інформує бригадира, майстра або іншого керівника дільниці, цеху, підприємства про кожний нещасний випадок, що стався з працівником на виробництві, вживає заходів щодо надання допомоги потерпілим;

- бере участь у розслідуванні обставин та причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві, вносить до відповідних комісій свої зауваження та пропозиції щодо своєчасного й об'єктивного оформлення актів форми Н-1, контролює виконання заходів з усунення причин нещасних випадків тощо [7, 221].

Згідно з підпунктом "е" п. 8 Положення про Державну інспекцію праці Міністерства праці та соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 р. №906, і постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. №254 "Про внесення змін у Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 р. №906", для здійснення своїх функцій Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України може залучати представників громадськості, профспілок шляхом оформлення останніх, з їх згоди, громадськими інспекторами праці [8].

Організація діяльності й керівництво громадськими інспекторами праці з контролю за додержанням трудового законодавства здійснюється територіальними державними інспекторами праці. Призначення громадських інспекторів праці здійснюється за рішенням головного державного інспектора праці територіальної Державної інспекції праці. Громадські інспектори праці проводять перевірки додержання трудового законодавства на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності в порядку суспільного доручення без звільнення від основної роботи і без додаткової оплати [10, 154].

Громадські інспектори праці мають право:

а) контролювати додержання законодавства про працю на підприємствах і вимагати усунення виявлених правопорушень;

б) вносити на розгляд власника (керівника) підприємства або уповноваженого ним органу пропозиції, спрямовані на усунення і попередження порушень законодавства про працю;

в) сприяти проведенню роз'яснювальної роботи із законодавства про працю на підприємствах;

г) безперешкодно відвідувати підприємства з метою контролю за додержанням законодавства про працю;

д) знайомитися з документами й отримувати від підприємств копії наказів, розпоряджень, протоколів, дані обліку і звітності та інформацію з питань додержання законодавства про працю;

е) у разі виявлення порушень законодавства про працю давати власнику (керівнику) підприємства або уповноваженому ним органу розпорядження про їх усунення [7, 124].

Розпорядження суспільних інспекторів праці підлягають обов'язковому виконанню з повідомленням інспекції в місячний термін про вжиті заходи.

Громадські інспектори праці працюють у взаємодії з державними інспекторами праці і під їх керівництвом.

Характерною особливістю перелічених повноважень трудових колективів і профспілок є те, що вони носять рекомендаційний характер. Прийняті рішення з питань охорони праці не є обов'язковими для власника (керівника) підприємства.

ВИСНОВКИ

Сучасна журналістика стає не просто рушієм громадськості, а й її творцем. Важко уявити, що буде, якщо на один день вимкнуть електромережу, Інтернет та не випустять у світ газети. Люди подумають, що планета загинула. Культурним вихованням на одному рівні з батьками та близькими також займається журналістика. І в цьому випадку громадськість повинна підлаштовуватись під мас-медіа, а не навпаки. ЗМІ повинні вчити аналізувати, мислити, повинні й розважати, виховувати, бути радником, а не каналом інформаційного фаст-фуду.

У роботі ми проаналізували досліджену тему у наукових працях журналістикознавців, визначили головні функції художньо-публіцистичних жанрів та їх типологію та особливості.

Моніторинг регіональної преси, на прикладі «Панорама» та «Сумщина» вкотре підтвердив, що інформаційні жанри витісняють або синтезуються з художньо-публіцистичними. ЗМІ, розуміючи, що повинні не лише інформувати, а й виховувати, навчати, формувати громадську думку, розважати, все ж не забувають про портретний нарис чи уїдливий фейлетон.

Також з'ясували, що інформаційний голод цільової аудиторії ЗМІ змушує журналістів готувати переважно інформаційні матеріали, випереджуючи своїх конкурентів. Своєю роботою ми намагалися зробити внесок у вирішення проблеми «вимирання» художньо-публіцистичних жанрів у журналістиці. Теоретична частина кваліфікаційної роботи допомогла нам у створенні інформаційного продукту. Адже знання та оперування теорією допомагають журналісту зберегти цінність та особливість художньо-публіцистичного жанру та чітко ідентифікувати його з іншими жанрами.

Одне із завдань нашої роботи полягало у створенні власного творчого доробку у художньо-публіцистичних жанрах журналістики. Всього ми написали та оприлюднили шість публікацій в обласному щотижневику «Круглий двір». Це були есе, замальовки та нариси. Завдання цих матеріалів - привернути увагу читача до звичайних, на перший погляд, буденних проблем, зацікавити реципієнта.

Наші публікації, у першу чергу, були орієнтовані на молодь, адже цей прошарок суспільства є рушієм громадських ідей та продовжувачем суспільних традицій. Тому ми оприлюднили інформаційний доробок в Інтернет-просторі, у блозі. Це надійний канал зв'язку з цільовою аудиторією та можливість прослідкувати реакцію читача.

Лише час засвідчить, чи досягнута наша першочергова мета. Але ми вже зробили перший крок у збереження традицій у написанні художньо-публіцистичних жанрів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Балаклицький М.А. Есе як художньо-публіцистичний жанр: [методичні матеріали для студентів зі спеціальності «Журналістика»] / М.А. Балаклицький. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. - 74 с.

2. Білецький Ф.М. Оповідання. Новела. Нарис / Ф.М. Білецький. - К.: Академія, 1966. - 89 с.

3. Варич М.В. Політичний портрет як різновид нарису в сучасній українській газеті [Електронний ресурс] / М.В. Варич. - Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Серия «Филология. Социальные коммуникации». - Том 25. - №4. Часть 1.- 230-235 с.

4. Воронова М.І. Сучасна портретистка. Проблема жанру / М.І. Воронова. - Наукові записки інституту журналістики, 2002. - Т.8. - с.158.

5. Галич О. Теорія літератури: [підручник] / Галич О., Назарець В., Васильєв Є. - К.: Либідь, 2001. - 486 с.

6. Гетьманець М.Ф. Сучасний словник літератури і журналістики / Гетьманець М.Ф. - Харків: Прапор, 2009. - 384 с.

7. Жернаков В.В. Трудове право: [підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.]. [Електронний ресурс] / В.В. Жернаков, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко та ін. - Х.: Право, 2012. - 496 с.

8. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці [Електронний ресурс] / В.Ц. Жидецький, В.С. Джигирей, О.В. Мельников - Львів: Афіша, 2000. - 348 с. - [вид. 2-е, стереотипне]

9. Закон України «Про охорону праці» [Електронний ресурс] / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992. - №49. - 668 с.

10. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [Електронний ресурс] / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999. - №45. - 397 с.

11. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості / В.Й. Здоровега. - Львів: ПАІС, 2004. - 268 с. - (Підручник. - 2-ге вид., перероб. і допов).

12. Карп'як Дмитро Есе як жанр вільних людей [Електронний ресурс] / Дмитро Карп'як. - День, 2009. B - №72

13. Лазутина Г.В. Жанры журналистского творчества: [учеб.пособие для студентов вузов] / Г.В. Лазутина, С.С. Распопова. - М.: Аспект пресс, 2011. - 320 с.

14. Літературознавча енциклопедія: у 2-х т. / [авт.-уклад. Ю.І. Ковалів]. - К.: Академія, 2007. - Т. 2. - 2007. - 624 с.

15. Лось Й.Д. Публіцистика й тенденції розвитку світу / Й.Д. Лось. - Львів: ПАІС, 2008. - 376 с. - (Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації: У 2 ч.; ч. 1).

16. Михайлин І.Л. Основи журналістики / І.Л. Михайлин. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 496 с. - (Підручник. - 5-те вид. перероб. та допов.).

17. Прилюк Д.М. Теорія і практика журналістської творчості / Д.М. При-люк. - К.: голов. вид-во видавничого об'єднання «Вища школа», 1983. - 279 с.

18. Різун В.В. Літературне редагування: [підручник] / В.В. Різун. - К.: Либідь, 1996. - 240 с.

19. Сава В.І. Художньо-технічне оформлення книги / В.І. Сава. - Львів: Оріяна-Нова, 2003. - 168 с.

20. Словник журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті / [за заг. ред. Ю.М. Бідзілі] - Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2007. - 224 с.

21. Тертычный А.А. Жанры периодической печати [Електронний ресурс]: [учебное пособие] / А.А. Тертычный. - М.: Аспект Пресс, 2000

22. Указ Президента України «Про положення про Державну інспекцію України з питань праці» [Електронний ресурс]

23. Ученова В.В. У истоков публицистики / В.В. Ученова. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 214 с.

24. Як написати успішне есе [Електронний ресурс]: Методичні рекомендації до написання есе / [укл. Шендеровський К.С.]. - К.: Ін-т масової комунікації при КНУ імені Т.Шевченка, 2009. - 34 с.Размещено на Allbest.ru