Інформаційно-бібліографічне забезпечення вітчизняної економіки

Відображення економічного та соціального ефекту може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності через певний проміжок часу.

На сьогодні гостро постає проблема вибору національної економічної політики України.

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибина суспільно-економічного прогресу України буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід.

Соціально-економічні системи є типологічними, а економічні закони - універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно - економічну ситуацію.

При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально - економічної та культурно - історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації [ 58, c. 5-9].

Етнічність як фактор економічного розвитку.

У нинішній кризовій ситуації економічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людини особливої привабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілей використовує етнічну належність як основу для спільних колективних дій представників однієї національності.

Етнічний фактор економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах. Разом з тим, було б невірним абсолютизувати національні фактори як основу ринкової економіки. Бачення економіки крізь призму етнічних інтересів - це далеко не єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності економічного життя суспільства.

У ході реформ слід взяти все краще, що є у світовій практиці, і поєднати світові економічні моделі з найбільш життєздатними національними формами економічного життя. Важливо використати всі національні традиції, які відповідають потребам соціально-економічного прогресу.

Релігійність як фактор економічного розвитку.

Проведення економічних реформ неможливе без урахування факторів розвитку економіки.

Релігійні фактори економічного розвитку - це рушійні сили, які сприяють розвитку економіки і пов'язані з впливом на економічне життя релігійних цінностей.

Релігія безпосередньо впливає на формування суспільної думки про роль і місце людини в соціально-економічному житті.

Економічна політика української держави.

Діяльність держави в економіці ґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні дії держави без чітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великі економічні, соціальні і політичні витрати.

Суть сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в країні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи по стимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності, наведенню порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшенню інфляції тощо.

Головне питання, яке нині стоїть перед Україною, - бути цивілізованою і економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи і забезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це - лінія на створення національної конкурентноспроможної ринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення [ 60 ].

Отже, економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Ефективність економічних перетворень у суспільстві визначає ставлення до них населення. Проте слушно і протилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної культури значною мірою визначають політичний вибір людей, а отже, й соціально-економічне становище країни загалом.

Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інститут приватної власності і підприємництва. Як свідчать результати соціологічних опитувань, роки економічних перетворень характеризуються, в основному, схвальним ставленням населення до розвитку приватного підприємництва.

Поняття інформаційного забезпечення будь-якого суб'єкта господарської діяльності, в тому числі і економіки в сучасних умовах набуває першорядного значення. Адекватне відображення в рамках корпоративних і розподілених інформаційних систем складних технологічних, виробничих та інших процесів - найважливіший елемент управління сучасним підприємством або установою. Інформаційне забезпечення в даному контексті покликане об'єктивно відображати інформацію, що характеризує стан керованого об'єкта на будь-який заданий момент часу і з будь-яким ступенем деталізування.

РОЗДІЛ 2. ВІТЧИЗНЯНА Економіка та її інформаційно-бібліографічне забезпечення

2.1 Загальна характеристика інформаційно-бібліографічних ресурсів країни та їх користувачі

Бібліографія -- це система різних видів діяльності (практичної, науково-дослідної, педагогічної, управлінської), яка забезпечує виробництво та функціонування бібліографічної інформації у суспільстві [ 34 ].

Завдання бібліографії полягає у реєстрації друкованих творів з певної галузі знань, окремої проблеми, теми. Подається вона у наукових дослідженнях у вигляді переліку книг, журналів і статей із посиланням на місце і рік опублікування, видавництво та ін.

Бібліографічні джерела економічної інформації являють собою сукупність літературно оформлених робіт, випущених видавництвами або депонованих у закладах науково-технічної інформації. Депонуються, тобто здаються на зберігання і за запитами видаються користувачам у вигляді копій або мікрофільмів, звіти про виконані науково-дослідні роботи, статті, реферати та інші роботи, які становлять інтерес для вузького кола дослідників [ 10 ].

Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види:

1. праці відомих представників економічної думки;

2. статистичні матеріали;

3. науково-дослідна література;

4. навчальна література;

5. науково-популярна література;

6. практичні посібники;

7. довідкова література [ 32 ].

Статистичні матеріали - відомості про розвиток господарства країни, подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Державним комітетом статистики України. Крім вітчизняних, розрізняють і статистичні видання інших країн.

Науково-дослідна література видається у вигляді монографій, збірників статей, збірників наукових праць, авторефератів дисертацій тощо.

Навчальна література - це видання з економічних дисциплін, призначені для підготовки спеціалістів в сфері економіки. За видами її поділяють на підручники, навчальні посібники, програмно-методичні матеріали.

Науково-популярна література - брошури і книги з економічних питань, призначені для реклами серед широкого кола читачів, насамперед зайнятих у матеріальному виробництві, пояснення економічної політики держави.

Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб окремих категорій спеціалістів народного господарства країни в їх повсякденній практичній діяльності. Це література з питань бухгалтерського обліку, статистики, аудиту, фінансів, планування і організації виробництва.

Довідкова література призначена для різних фактографічних довідок. Вона поділяється на дві групи. До першої належить довідкова література, призначена для широкого кола спеціалістів, незалежно від виробничих функцій (енциклопедії, словники, календарі господарника, довідники, хроніки економічних подій). Другу групу складає література для певних категорій спеціалістів (довідники та різні нормативні документи, необхідні конкретним спеціалістам) [ 35 ].

Процес ознайомлення з літературними джерелами з обраної теми необхідно починати із ознайомлення з довідковою літературою.

Традиційними інформаційно-пошуковими системами є карткові каталоги і картотеки. Існує два типи читацьких каталогів, що носять довідково-рекомендаційний характер: алфавітний, в якому картки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи заголовків творів та систематичний, в якому картки розташовані за галузями знань і в алфавітному порядку в межах певної галузі.

В процесі вивчення літератури досліднику доцільно скласти власну бібліографію. Вона формується на основі бібліотечних каталогів, що представляють собою набір карток, в яких містяться дані про книги, журнали, газети і т.д. При складанні власної бібліографії необхідно звертати увагу на списки літератури, що знаходяться в кінці книг, статей. Оформлення власної бібліографії може здійснюватись за допомогою картотеки, в якій є три розділи: "Прочитати", "Прочитано", "Законспектовано". Така картотека допомагає досліднику систематизувати роботу з літературними джерелами, виділити основний зміст в опрацьованих творах.

Масові бібліотеки в Україні мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково-популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань.

Наукові бібліотеки забезпечують вчених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів науково-дослідного фаху. В умовах швидкого розвитку електронних мереж та комп'ютеризації знань отримали розвиток електронні бібліотеки. Використання електронних мереж типу ІНТЕРНЕТ розширило доступ наукових працівників до джерел інформації та можливості комунікації вчених [ 41 ].

Наукове дослідження завжди передбачає пошук і відбір теоретико-інформаційних джерел інформації та їх опрацювання, а також оформлення результатів дослідження. Першим етапом, звичайно, є пошук інформації". Проте, оскільки цей останній взаємозв'язаний з відбором, то прийнято говорити, що першим етапом є пошук і відбір інформації. Справа в тому, що дослідник шукає не будь-яку інформацію, не будь-які відомості, факти, ідеї, а тільки ті, які є найбільш цінними та актуальними в даний момент.

Інформацію, з якою працює дослідник, прийнято поділяти на первинну і вторинну. Первинна інформація включає в себе розтиражовані видання, тобто монографії, наукові збірники, матеріали наукових конференцій та семінарів, офіційні видання нормативного, статистичного і виробничого характеру тощо, а також нерозтиражовані джерела, зокрема такі як дисертації, депоновані рукописи, звітні документи про науково-технічну та виробничу діяльність, документи громадських організацій тощо. До вторинної інформації виноситься та, яка вже піддавалася аналітико-синтетичному і логічному осмисленню. Вона може бути розтиражована і нерозтиражована. Таким чином, вторинна інформація охоплює різноманітні інформаційні видання (наприклад, реферативні журнали, реферативні та аналітичні огляди), довідкову літературу - енциклопедії, словники, довідники, - каталоги і картотеки, бібліографічні видання.

Якщо взяти до уваги, що в наш час щоденно виходять у світ тисячі різноманітних інформативних матеріалів, то можна дійти висновку, що успіх наукового дослідження в значиш мірі залежить від того, чи вміє дослідник швидко і з найменшими затратами сил шукати, відбирати і опрацьовувати необхідну йому інформацію. Зрозуміло, що крім цього, він повинен мати уяву про існуючу в країні чи регіоні систему науково-технічної інформації.

Сьогодні в нашій країні ця система включає в себе бібліотеки, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут реєстрації інформації НАН України, служби науково-технічної інформації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ.

Найбільш доступними для дослідників є, звичайно, наукові бібліотеки. В них дослідник має можливість користуватися фондами джерел первинної інформації - книги, журнали, газети, нормативні документи, аудіовізуальні матеріали, і фондами джерел вторинної інформації - бібліотечні каталоги, бібліографічні картки тощо. Слід мати на увазі, що для дослідника дуже важливо вміти користуватися джерелами вторинної інформації, оскільки вони є тією ланкою, яка зв'язує дослідника (читача) з книжковим фондом бібліотеки. Скажімо, алфавітний каталог як інформаційно-пошукова система дозволяє швидко дізнатися про те, які книги того чи іншого автора є в даній бібліотеці і чи є тут книга, автор і заголовок якої відомі.

Систематичний каталог як інформаційно-пошукова система дає можливість швидко зорієнтуватися, чи є в бібліотеці книги з тієї галузі науки, яка цікавить дослідника. Пошук потрібних джерел інформації може здійснюватися за допомогою звичайних бібліотечних карток, що є у відповідному каталозі бібліотеки, або за допомогою комп'ютера.

Отримавши ті чи інші джерела інформації, дослідник починає з ними працювати. При цьому робота дослідника зводиться, як правило, до двох дій: ознайомлювального читання джерела і творчого дослідження його змісту. На першому етапі дослідник занотовує назву джерела, авторський склад, назву видавництва і рік видання, знайомиться з анотацією, змістом і передмовою автора (якщо така є в книзі). Варто звернути увагу й на те, чи є в книзі довідково-бібліографічний апарат тощо. Досвідченому досліднику інколи достатньо такого загального ознайомлення, щоб зробити висновок: варто читати книгу чи ні.

Якщо прийнято рішення читати, то робити це доцільно двічі. Перший раз прочитати задля того, щоб зрозуміти зміст, основні ідеї та систему аргументів, що наводяться з метою обґрунтування основних ідей. При першому читанні варто якимось чином відмічати ті найважливіші висловлювання, категорії, висновки, до яких дослідник має намір повернутися. Водночас тут доцільно фіксувати свої думки, які спонтанно виникли як реакція (контраргумент, антитеза) на прочитане. Все це можна робити на полях джерела інформації, якщо це останнє належить досліднику. Якщо джерело інформації чуже, то можна скористатися закладками з паперу і на них робити нотатки.

Дехто може подумати, що читати джерело інформації двічі - це марна трата дорогоцінного часу, адже можна відразу або погодитись з тією чи іншою тезою автора джерела інформації, або ж заперечити її. Проте, як свідчить досвід, той, хто діє подібним чином, як правило, не застрахований від поспішних оцінок прочитаного.

Інакше кажучи, досвід підтверджує, що варто читати двічі. Друге читання виступає основним, оскільки саме воно є процесом творчим, дослідницьким. Його мета зрозуміти логіку джерела інформації, виокремити всі найбільш важливі положення, встановити зв'язки і взаємозалежності між ними і цим самим збагатити знання дослідника про досліджуваний об'єкт (предмет). При другому читанні запис є обов'язковим. Щоправда, здійснюватися він може по-різному. В залежності від рівня фахової підготовки, досвіду, важливості джерела інформації, біологічних особливостей дослідника формами запису можуть бути: план, тези, резюме, конспект [ 37 ].

План - це фактично послідовне перерахування тих питань, що розглядаються в джерелі інформації. Він розкриває логіку джерела і може бути простим та розширеним, тобто більш детальним. Складання плану вимагає від дослідника вміння стисло і послідовно викладати свої думки.

Тези - це форма відображення основних ідей висновків, узагальнень, що містяться в кількох опрацьованих джерелах інформації. Тези складають, як правило, досвідчені дослідники. Причому робиться це переважно з метою підготовки доповіді чи статті.

Резюме - становить собою коротку оцінку опрацьованого джерела інформації, зокрема характеристику мети, основного змісту, логіки, новизни та практичного значення висновків. Резюме як форма запису прочитаного використовується тоді, коли дослідник у своїй подальшій діяльності має намір давати лише загальну оцінку опрацьованого джерела інформації [ 34 ].

Найбільш повною, універсальною формою запису опрацьованого джерела інформації є конспект. Він містить в собі усі вище означені форми запису і становить собою короткий виклад найбільш важливих питань, що відображені у джерелі інформації. При конспектуванні дослідник має можливість (і навіть зобов'язаний) робити на полях або і в тексті свої власні судження та аргументи з приводу тих чи інших положень джерела інформації. Універсальний характер конспекту як форми запису опрацьованого джерела полягає не тільки в тому, що він охоплює всі інші форми - план, тези, резюме, айв тому, що виступає базою для всіх видів наукової творчості - підготовки курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт, написання дисертацій, монографій тощо.

Зрозуміло, що структура та обсяг кожної із означених робіт дещо різняться між собою, а тому й вимагають різного обсягу інформації про опрацьоване джерело інформації. Проте в кожній з них, на думку вчених, повинні бути такі основні елементи: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається дослідник, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячене означене дослідження; формулювання цілей дослідження, тобто постановка завдання; виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.

Щоб можна було забезпечити усі ці елементи, скажімо, в монографії чи дисертації, певна річ, потрібно мати не план або тези опрацьованого джерела інформації, а конспект. Сказане, зовсім не означає, що конспект як форма нагромадження матеріалу для дослідження обов'язково має бути великим за обсягом. Головне для нього - містити осмислення прочитаного джерела інформації і служити реалізації завдання, що поставив перед собою дослідник.

У процесі роботи над джерелами виникають власні висновки, оцінки, узагальнення, передбачення у використанні інформації, їх необхідно записувати і виділяти у тексті позначками на полі у квадратних дужках з написом (звернути увагу) або іншим кольором.

У економічних дослідженнях застосовують цифрові показники економічних явищ, приведених у опублікованих літературних джерелах (статистичні збірники, огляди, видані статистичними органами). Інформація, запозичена з цих публікацій, потребує особливої уваги до використання її. Щоб запобігти викривленню показників у виконуваному дослідженні, їх необхідно провадити за найближчою датою опублікування. Цифрові дані треба перевіряти за офіційними виданнями Держкомстату України. Вони використовуються у вигляді окремих посилань або способом групувань у таблицях; зображувані на графіках, схемах відповідно з методологією, прийнятою у економічній статистиці [ 49 ].

Отже, методика роботи над літературними джерелами включає бібліографічний пошук літератури з теми досліджень, її вивчення, фіксацію початкових даних та їх використання у процесі наукового дослідження для виробництва нових знань. Забезпечуючи збереження і активне використання знань, нагромаджених у процесі еволюції людства, бібліотеки стали інтелектуальними центрами науки, сприяють підвищенню інтелектуального і морального потенціалу суспільства, гуманізації всіх соціальних процесів, сприяють формуванню наукового світогляду і підвищенню культурного рівня кожної окремої людини.

2.2 Питання економіки на сторінках "Літописів" Книжкової палати України

Книжкова палата України імені Івана Федорова -- державна наукова установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності.

Книжкова палата належить до найбільших установ України, що здійснюють бібліографічний опис та облік друкованої продукції. Палата формує інформаційний масив Національної бібліографії України, починаючи з 1917 р. Сьогодні її фонди нараховують більше 11 млн документів, виданих на території нашої країни.

За своїм статутом і головною функцією Книжкова палата є Державним архівом друку України. Палата проводить державну статистику друку. Ще одним напрямом діяльності установи є створення і розповсюдження бібліографічних покажчиків, баз даних.

Як організація, що здійснює бібліографічний опис та облік. Книжкова палата:

1. складає поточну бібліографію документів, що видаються на території України;

2. проводить статистичний облік і аналіз складу друкованої продукції України;

3. створює ретроспективні бібліографічні документи;

4. здійснює централізовану каталогізацію (у тому числі випуск каталожних карток на папері);

5. готує й поповнює реєстри постійних імен і назв;

6. виконує бібліографічні й інформаційно-пошукові замовлення (спеціальні, разові та постійні) інших організацій.

Протягом усього періоду свого існування Книжкова палата випускає інформаційні видання різноманітного складу, обсягу та періодичності.

Здійснюючи одну зі своїх головних соціальних функцій, а саме -- державну бібліографію на основі державної реєстрації видань, що виходять в Україні, Книжкова палата інформує про ці видання у формі державних бібліографічних покажчиків -- літописів. Державна бібліографічна інформація є основою для всіх інших видів науково-інформаційної та бібліографічної діяльності. Це авторитетне джерело інформації, що доводиться до органів державної влади, організацій, установ, вчених та спеціалістів з метою інформаційного забезпечення науки, культури, виробництва та інших сфер суспільного життя, інформація подається за видами видань у таких спеціальних бібліографічних покажчиках: "Літопис книг" (1 раз на місяць); "Літопис авторефератів" (1 раз на квартал); "Літопис журнальних статей" (2 рази на місяць); "Літопис газетних статей" (2 рази на місяць); "Літопис нот" (1 раз на рік); "Літопис образотворчих видань" (2 рази на рік); "Літопис картографічних видань" (1 раз на рік); "Літопис рецензій" (1 раз на рік): "Нові видання України" (3 рази на місяць). Крім літописів, Книжкова палата України видає ряд бібліографічних покажчиків, довідників, каталогів, журналів. Серед них науково-практичний журнал "Вісник Книжкової палати", зареєстрований ВАК України (технічні, історичні й педагогічні науки), реферативні журнали: "Політика. Політичні науки", "Економіка. Економічні науки" [ 11, c. 10-14].

У літописах газетних, журнальних статей та книг є окремі розділи, присвячені проблемам економіки. Ці розділи у кожному з бібліографічних покажчиків знаходиться під одним номером - 33 і має назву "Економіка. Економічні науки". Розділ у свою чергу ділить на тематичні розділи.

Літопис газетних статей - це державний бібліографічний покажчик України, який видається з 1996 року і виходить з періодичністю 2 рази на місяць для того, щоб оперативно інформувати читача про новинки у світі періодики. У літописах газетних статей розділ, присвячений економіці держави ділиться на такі підрозділи:

1. Праця. Економіка праці. Організація праці. Працевлаштування.

2. Регіональна економіка. Земельне питання. Житлове господарство.

3. Форми організації та співробітництва в економіці.

4. Фінанси. Банківська справа. Кредит.

5. Економічне становище. Економічна політика. Управління та планування в економіці. Виробництво. Послуги. Ціни.

6. Туризм. Економіка туризму.

7. Економічне становище зарубіжних країн.

8. Економічне становище України.

9. Торгівля. Міжнародні економічні відносини. Світова економіка.

10. Загальні питання торгівлі. Ринок.

11. Зовнішня торгівля. Міжнародна торгівля.

12. Міжнародні фінанси.

13. Зовнішньоекономічні зв'язки. Зовнішньоекономічна політика. Міжнародні економічні відносини. Світове господарство [ 39 ].

Літопис журнальних статей - це державний бібліографічний покажчик України, який видається з 1936 року і виходить з періодичністю 2 рази на місяць для того, щоб оперативно інформувати читача про новинки у світі періодики. У літописах газетних статей розділ, присвячений економіці держави ділиться на такі підрозділи:

1. Праця. Економіка праці. Організація праці.

2. Профспілки.

3. Фінанси. Банківська справа. Гроші та грошовий обіг. Кредит.

4. Економічне становище. Економічна політика. Виробництво.

5. Економічне становище України.

6. Торгівля. Міжнародні економічні відносини.

7. Загальні питання торгівлі.

8. Зовнішня торгівля.

9. Міжнародна торгівля [ 42 ].

Літопис книг - це державний бібліографічний покажчик України, який інформує читача про новинки у світі книг з різних галузей знань. Видається з 1924 року, виходить раз на місяць. У літописах книг розділ "Економіка. Економічні науки", присвячений питанням економіки ділиться на такі підрозділи:

1. Економічні науки. Політична економіка.

2. Праця. Економіка праці. Організація праці.

3. Регіональна економіка. Земля та грунти. Нерухомість.

4. Форми організації та співробітництва в економіці.

5. Економічне становище. Економічна політика. Виробництво.

6. Економічне становище України.

7. Торгівля. Міжнародні економічні відносини. Світове господарство.

8. Загальні питання торгівлі.

9. Внутрішня торгівля [44 ].

Отже, для спеціалістів у сфері економіки літописи є незамінним інформатором про найсвіжіші економічні новини, що відбуваються в державі, адже відкривши літопис, можна відстежити всю літературу з даної теми та обрати для себе найоптимальніші варіанти.

2.3 Бібліографічне забезпечення економіки провідними бібліотеками країни

В сучасних умовах виникає нове, інформаційне суспільство. Інформаційне суспільство можна розглядати як продовження еволюції індустріального та постіндустріального суспільства, при цьому спостерігаються найбільш швидкі темпи зростання секторів створення та споживання інформації. Кардинальним чином змінюється роль і місце інформації й знань в діяльності людини, вони перетворюються в один з найважливіших ресурсів, поряд з енергією та корисними копалинами. За ступенем споживання цього ресурсу оцінюється ступінь розвинутості країни, її економічний та політичний потенціал. Відбувається перехід від поліграфічного етапу до електронного, в процесі якого створення і використання інформації дедалі більше здійснюється у машинопрочитуваній формі. Основними ознаками інформаційного суспільства є:

1. формування спільного світового інформаційного простору та поглиблення процесів інформаційної й економічної інтеграції країн та народів;

2. домінування в економіці нових технологічних укладів, які базуються на масовому використанні мережевих інформаційних технологій, перспективних засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій;

3. створення ринку інформації та знань як факторів, перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку;

4. необхідність забезпечення всезростаючих потреб суспільства в інформаційних ресурсах та послугах;

5. підвищення значення забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства та держави і створення ефективної системи забезпечення прав громадян та соціальних інститутів на вільне отримання, розповсюдження та використання інформації [ 41 ].

В основу концепції національної бібліографії, що розробляє Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського (НБУВ), покладено положення Резолюції першої конференції наукових бібліотек УРСР 1925 p., науково-методичні розробки Комісії бібліотекознавства та бібліографії Всенародної бібліотеки України окремих бібліографів; М.І. Сагарди, Ф.П. Максименка, Ю.О. Меженка, С.І. Маслова, М.І. Ясинського. Сучасна концепція НБУВ НАН України також передбачає широкий національно-культурологічний підхід до створення національної бібліографії. Але в сучасних умовах потребують розв'язання деякі принципові питання, котрі відіграють вирішальну роль у створенні національної бібліографії [ 57, c. 6-7].

Поняття українська книга є ключовим у контексті розгляду окресленої проблеми. Питання про визначення змісту цього поняття досить широко обговорювалося як під час дискусії про УБР, так і після неї. Воно активно вживається і тепер, часом досить довільно, різними дослідниками й спеціалістами-бібліографами згідно з їх власним розумінням. Перші книгознавці, котрі ґрунтовно вивчали українську книгу, встановлюючи межі національної приналежності книги, брали за основу мовну ознаку. Цю ж ознаку визнає провідною і більшість сучасних дослідників.

Мова дійсно є найважливішим критерієм. Вона репрезентує національне не за своєю формальною сутністю, а насамперед багатовіковим духовним досвідом народу, бо є найважливішим чинником його життя. Проте мовний критерій не можна абсолютизувати.

Виходячи з потреб національної бібліографії, зрозумілим є акцент на необхідності творчого пошуку логічних, конструктивних пропозицій, спрямованих на найоб'єктивніше, реалістичне визначення поняття національна книга з огляду на всі особливості історичного розвитку українського народу. Інакше неможливо уявити в усій повноті дійсного змісту української культури. Отже, в контексті масштабного національно-культурологічного підходу до створення моделі НБ поняття українська книга має всеохоплююче значення і вбирає в себе рукописні твори та твори друку, припускаючи, зокрема, кілька рівнів: щодо рукописних творів, відповідно до визначення проекту "Рукописна україніка", щодо друкованих творів: видані українською мовою незалежно від місця видання; всіма мовами, видані на території сучасної України; про Україну та її народ, видані в усьому світі всіма мовами; авторами яких є українці, українські установи, заклади, організації та об'єднання, видані в усьому світі всіма мовами, незалежно від їх змісту.

Виходячи з реалій створення національної бібліографії, як джерела, що найповніше відображає інформаційні ресурси, поняття книга розглядається як засіб фіксування та передачі соціальної інформації у широкому розумінні бібліографічного документа будь-якої форми, включаючи всі види друку, найрізноманітніші види документів, а не лише поліграфічні видання (електронні видання, кіно- , фотодокументи тощо).

На сучасному етапі розробка концептуальних основ національної бібліографії не обмежується традиційними бібліографознавчими проблемами і базується на терені інформатизації суспільства. Сьогодні, коли інформація стає одним із найважливіших ресурсів, що впливає на розвиток суспільства, національна бібліографія являє собою найперший необхідний інформаційний продукт і покликана служити пошуку інформації в потоках, каналах і механізмах інформаційного поля. Звідси прагнення до максимально повного, об'єктивного обліку всіх можливих джерел, що так чи інакше стосуються України з X до XX століття, що буде служити базою для серйозного аналітичного осмислення історії, економічного, політичного, соціального аспектів життєдіяльності народу України.

Національна бібліографія як відбиток національної пам'яті пронизує та живить усе розмаїття сучасних інформаційно-бібліографічних систем, мереж, програм -- національних і міжнародних, універсальних і галузевих, державних і приватних, які функціонують у ручному та автоматизованому режимі. Історичний досвід створення НБ доводить надзвичайну складність цього процесу, що потребує розв'язання багатьох теоретичних, методичних та організаційних проблем. Основоположні розробки в сфері НБ, які завжди були в центрі уваги бібліографознавців, істориків, філологів, філософів, мали дискусійний характер. Це викликано складністю об'єкта і предмета дослідження, слабкістю наукових розробок понятійного апарату цілої галузі знання.

Нові реалії розвитку України та інформаційної діяльності викликали протиріччя у поняттях і термінах та визначеннях між змістом та обсягом старих і нових понять, які об'єктивно склалися під впливом нових умов. Для створення ефективної НБ на державному рівні необхідно розробити уніфіковану систему базових понять та дефініцій національної бібліографії. Поняття "національна бібліографія України" (з огляду на особливості історичної долі українського народу) сприймається у комплексі національних та соціальних факторів, що не завжди можуть бути чітко простежені по одній або декількох ознаках: мові, території, національності тощо.

Сьогодні розробка концептуальних основ НБ не обмежується традиційними бібліографознавчими проблемами. Боки базуються на терені інформатизації суспільства. Розробка проблем НБ передбачає визначення самого поняття, головних напрямів організаційних, методичних основ бібліографії, проблем, спричинених створенням програми державної автоматизованої бібліографічної підсистеми, а також питань, зумовлених економічними засадами НБ, авторським правом на бібліографію, кадровим забезпеченням, ефективною організацією науково-дослідної діяльності [ 57, c. 7-13 ].

Національна парламентська бібліотека України (НПБУ) є однією з провідних установ зі створення посібників національної бібліографії, методичним центром з надання допомоги бібліотекам усіх систем і відомств в організації їх діяльності. Визначальні політичні, соціально-економічні особливості розвитку нашої держави поставили перед національною бібліографією ряд нових, важливих завдань. Найважливіше з них -- це створення повного українського бібліографічного репертуару, що стане гарантом загальнодоступності вітчизняної документальної інформації.

На порозі третього тисячоліття, у новій спільно-політичній ситуації НПБУ вступає в новий світовий інформаційний простір та будує нові принципи діяльності в умовах незалежної України, орієнтуючись на формування національного інформаційного ресурсу та організації його всебічного використання, з колосальним за своїм науковим і культурним потенціалом, універсальним фондом, міцним фаховим колективом.

Національна парламентська бібліотека України видає науково-допоміжний бібліографічний покажчик "Україна сьогодні: політика, економіка, культура".

До покажчика включено літературу, присвячену актуальним проблемам громадсько-політичного життя України, розвитку економіки, науки, культури, мистецтва, питанням захисту прав людини, релігійного життя тощо. Видання вміщує літературу, яка надійшла до Національної парламентської бібліотеки України.

Видання адресується історикам, політологам, культурологам, викладачам, бібліотечним працівникам [ 52, c. 3-7].

Один з розділів покажчика, а саме другий, який має назву "Соціально-економічний розвиток", інформує читача про літературу з проблем економіки.

Розділ ділиться на такі підрозділи:

1. Основні проблеми розвитку економіки, економічна політика держави;

2. Становлення фінансової системи. Банківська справа. Податкова система;

3. Приватизація і реформування державного сектору економіки;

4. Розвиток підприємництва і бізнесу;

5. Інвестиційні процеси;

6. Господарський комплекс:

а. Промисловість;

б. Сільське господарство;

в. Охорона здоров'я, демографічна ситуація;

г. Природоохоронна діяльність;

7. Матеріальне становище трудящих. Ринок праці. Соціальний захист;

8. Інтеграція в світову економіку.

Публікації присвячені найрізноманітнішим питанням з проблем економіки, зокрема конкурентоспроможності української економіки, моделям державного регулювання в ринковій праці, концепціям науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

Велика кількість публікацій присвячено проблемам виходу з економічної кризи, проблемам економіки України на сучасному етапі, регулюванню соціально-економічного розвитку, проблемам теорії та практики управління в сучасній економіці.

Література в бібліографічному покажчику згрупована в алфавітному порядку.

Отже, в галузі бібліографії України на сьогодні працює багато організацій і установ; система покажчиків охоплює різноманітні за змістом, призначенням, складом відображених матеріалів ланки. Але і в організації цієї роботи, і в системі посібників є ще істотні недоліки. Це, як уже зазначалося, відсутність координації роботи, єдиного методичного центру й єдиного плану. Поточне оповіщення про БП має бути повнішим і оперативнішим. Тираж БП - таким, щоб задовольняти потреби всіх бібліотек та інших користувачів. Ретроспективний облік БП бажано зробити планомірнішим (універсальні покажчики - по п'яти- або десятиріччях, галузеві - з усіх галузей знань без винятку). Необхідно приділити увагу створенню посібників типу "путівник по БП", добре відомого фахівцям, але майже відсутнього в сучасній українській бібліографії бібліографії. Заслуговує на розвиток і перспективна бібліографія бібліографії, а також, як окремий напрям, - інформування про опубліковані й неопубліковані електронні бібліографічні БД.

Подолання виявлених недоліків і подальший розвиток бібліографії бібліографії в державі сприятимуть покращенню інформування споживачів інформації, зокрема з економічних питань, про бібліографічні ресурси України.

2.4 Бібліографічне оснащення з питань економіки на сторінках наукових видань

Проблемам економіки України присвячено значну кількість збірників наукових праць. Розглянемо деякі з них.

Перш за все звернемо увагу на збірник наукових праць "Економіка. Менеджмент. Підприємництво", який засновано у 2000 році Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля. Збірник виходить періодичністю 1 раз на рік. В збірник входять статті аспірантів, здобувачів та викладачів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та інших вищих навчальних закладів України з тематики "Економіка", "Менеджмент", "Підприємництво". Статті рецензуються членами редакційної колегії. Збірник готується кафедрою менеджменту Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Матеріали номера друкуються мовою оригіналу.

У збірнику досліджується важливість формування стратегії інноваційного розвитку для економіки країни, розглядаються пріоритетні напрями її формування. Аналізується досвід регулювання та формування стратегії інноваційного розвитку американського уряду. Запропоновано удосконалену схему державного управління сферою науки та технологій України. Подано шляхи стимулювання розвитку національної інноваційної системи, враховуючи особливості української економіки та досвід розвинених країн світу.

В умовах сучасних глобалізаційних процесів, розвиток держави можливий лише за умови виходу на ринок високотехнологічних товарів та послуг, який сприяє покращенню рівня конкурентоспроможності та підвищенню рівня життя населення. Технологічний прогрес є слідством формування ефективної стратегії інноваційного розвитку, лише завдяки якій можливо розвивати технологічний потенціал, покращувати рівень життя населення. Зараз уряд країни не може дозволити собі помилок у побудові стратегії інноваційного розвитку, оскільки деякі показники України погіршились за останній рік у рейтингу глобальної конкурентоздатності. Тому, визначення факторів, що впливають на формування стратегії інноваційного розвитку, дослідження причин, що гальмують досягнення поставлених в стратегії завдань та розробка можливих шляхів вирішення існуючих недоліків системи є вкрай важливим завданням як уряду, так і науковців.

Останнім часом у літературі багато уваги приділяється дослідженню інноваційних процесів, що відбуваються в країні, впливу глобальної економічної кризи на інноваційний розвиток, розробляються моделі покращення ситуації та будуються подальші прогнози розвитку економіки. Так, за загальною редакцією В.І. Полохало розроблено Стратегію інноваційного розвитку на 2010-2020 роки. Л.І. Федулова, О.І. Волков, С.В. Онишко та багато інших науковців всебічно досліджують інноваційні процеси, що відбуваються в країні. У Проекті Стратегії інноваційного розвитку, автори аналізують діяльність органів виконавчої влади України і приходять до висновку, що існує певна неузгодженість дій. Саме тому пропозиції щодо побудови дієвої системи державного управління науково-технологічним та інноваційним розвитком є вкрай важливим завданням для науковців. Досвід розвинених країн світу щодо формування стратегії інноваційного розвитку розгорнуто представлено на офіційному сайті, що є інформаційною платформою Європейського Союзу щодо науково-дослідної діяльності.

Отже, формування стратегії інноваційного розвитку є дуже важливим макроекономічним завданням, оскільки в ній передбачаються пріоритетні напрями розвитку країни на найближчі роки, ставляться урядові завдання, направлені на досягнення добробуту населення та покращення рівня конкурентоспроможності країни [ 16 ].

Далі розглянемо збірник наукових праць "Економіка природокористування і охорони довкілля".

У збірнику висвітлюють питання теорії та методології економіки природокористування і сталого розвитку продуктивних сил; еколого-економічних проблем використання природних ресурсів; регіональних і прикладних проблем природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Наукові праці щорічника висвітлюють результати теоретичних та методологічних еколого-економічних досліджень, особливу увагу приділено рентним відносинам, управлінню та організації раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища, еколого-економічним проблемам регіонального розвитку та секторальному забезпеченню екологічної безпеки. В збірнику зокрема розглянуто наукові підходи до еколого-економічного дослідження надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження, сучасні підходи до формування та реалізації екологічної політики, проблеми та особливості інституалізації еколого-орієнтованого природокористування, методичні підходи до економічної оцінки природних ресурсів, податкові важелі раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки тощо. Практичні аспекти пропонованих досліджень пов'язані з регіональним аналізом ефективності ресурсокористування, секторальним дослідження структурно-динамічних зрушень в сучасних умовах, моделюванню впливу вертикально інтегрованих об'єднань на еколого-економічний стан території.

Наступний збірник наукових праць - "Економіка та підприємництво", який видає Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана. Збірник заснований у 1997 році.

Проблематика: висвітлення питань економічної теорії; міжнародної економіки; економіки та управління; фінансів, грошового обігу та кредиту; бухгалтерського обліку, статистики, економіки агропромислового комплексу, економіко-математичного моделювання.

До збірника входять статті молодих учених, в яких висвітлюється сучасний стан і нові погляди на проблеми економічної теорії, економіки та управління, фінансів, грошового обігу і кредиту, бухгалтерського обліку, статистики, економіки агропромислового комплексу, економіко-математичного моделювання відповідно до передових напрямів та потреб розвитку науки в України. Розрахований збірник на науковців, спеціалістів народного господарства, викладачів і студентів [ 17].

Далі розглянемо збірник "Економіка та управління АПК". Проблематика: висвітлення новітніх досягнень у галузі економіки та управління АПК.

Збірник наукових праць "Економіка та управління АПК" друкується за рішенням вченої ради університету відповідно до вимог ВАК України щодо тематичної спрямованості фахових видань з певної галузі науки. Періодичність: 2 рази на рік. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України і є виданням, що продовжується замість випуску Вісника Білоцерківського державного аграрного університету з економічних наук.

У цьому збірнику наукових праць висвітлено результати наукових досліджень, проведених ученими навчальних закладів та наукових установ, провідними економістами, фахівцями агробізнесу з актуальних економічних питань розвитку держави.

Проблема забезпечення сталого розвитку суспільства, і аграрного сектору зокрема, в останні роки стала досить актуальною на багатьох наукових зібраннях нашої країни та за її межами. Так, 16-17 червня 2009 р. вона була предметом обговорення на Першій Міжнародній науково-практичній конференції "Напрями забезпечення сталого розвитку аграрного сектору" в Білоцерківському національному аграрному університеті. Надаючи великого значення актуальності даної проблематики, слід відзначити складність сучасного періоду в ході розробки конкретних пропозицій щодо сталого розвитку народного господарства.

Складність полягає в тому, що це відбувається у період величезної світової фінансової кризи. Крім того, для України складність зумовлена ще й тим, що це проходить у період незавершеного реформування агропромислового комплексу країни.

На основі проведених досліджень встановлено, що надзвичайно важливим питанням залишається вибір показників, за якими оцінюється стабільність розвитку. На моє переконання, серед всього різнобарв'я існуючих показників узагальнюючим є приріст тривалості життя населення певної країни, регіону тощо. Для України це дуже важливо, де середній вік чоловіка - 64 роки, жінки - 68 років. У показнику приросту тривалості життя людини акумулюються всі проблеми - економічні, екологічні, політичні, соціальні, медичні, наукові, освітні, проблеми харчування та всі інші. І лише в разі позитивного вирішення їх можна досягти відповідної тривалості людського життя - найдорожчого, що є в людини, яка прийшла у цей світ.

Виходячи з того, на якому рівні нині знаходиться тривалість життя населення країни і коли, відповідно, вона може досягти певного рівня, й повинна розроблятися стратегія стабільного розвитку країни через розв'язання системи цілої низки питань, які забезпечили б цю тривалість життя людини.

Щодо поняття стабільності (сталості), то в медицині існує поняття "стан здоров'я хворого критичний, але стабільний". Тобто, стабільність - це вже позитивне явище, досягати якого намагається будь-яка біологічна чи економічна система особливо в екстремальних умовах, і є передумовою подальшого позитивного руху в бік прогресу.

Тепер зупинимося на конкретних факторах, які дестабілізують розвиток окремих галузей АПК України, на причинах їх виникнення та пропозиціях щодо їх усунення.

В Україні з метою забезпечення стабілізації розвитку основних ринків сільськогосподарської продукції для оптимального забезпечення населення країни вітчизняними продуктами харчування використовується цілий арсенал економічних важелів. До останніх, які використовувалися з 1991 р., належать: мінімальні ціни; еквівалентні ціни; заставні операції; інтервенційні операції; квотування; митні тарифи на ввіз і вивіз продукції; державні дотації на одиницю продукції; державні дотації на одиницю площі; державні дотації за якість продукції; державні дотації на голову тварин; пільгове кредитування; пільгове оподаткування; узгоджувальні комісії цін та доходів в інтеграційних формуваннях тощо.

Слід відзначити, що цей арсенал економічних механізмів існує в передових країнах світу з ринковою економікою, і в Україні для досягнення аналогічних цілей використовували їх досвід. Тоді виникає закономірне питання, чому ми уже тривалий час не отримали і не отримуємо очікуваної економічної віддачі на рівні тих же передових країн світу? На мій погляд, тут є низка причин, але три з них основні:

Перша - у процесі введення відповідних ринкових механізмів у багатьох випадках була відсутня системність їх здійснення в часі, відсутнє належне фінансове забезпечення, а то й партнерська порядність між державою та товаровиробниками в ході виконання певних умов. Держава у багатьох випадках, декларуючи певні умови, виконувала їх частково або несвоєчасно.

Це породило другу причину - недовіру у товаровиробників, особливо на фоні частої зміни урядових структур. Недовіра - це хоч і не економічна категорія, але вона відіграє надзвичайно негативну роль у дієвості ринкових механізмів.

Третя причина неефективного використання наших ринкових механізмів управління на ринку сільськогосподарської продукції - це практична відсутність агротехнологічних важелів стабілізації виробництва, викликана недопустимо малою кількістю внесених добрив, технічних засобів, системи зрошення, засобів захисту рослин, тварин тощо. Це чітко простежується на прикладі найважливішого вітчизняного товару АПК України - зерна.

Нині дуже поширена позиція, що Україна стає і повинна бути однією з найбільших експортерів зерна на світовому ринку. Ця позиція підтверджується фактичними даними. Експорт зерна в 2008 р. (з урахуванням імпортованих операцій) проти 1990 р. збільшився в 27 разів і становив 16,5 млн тонн .

Отже, таке явище можна було б оцінювати повністю позитивно, якби воно не супроводжувалося значними негараздами [ 18 ].

Наступний збірник наукових праць, який ми розглянемо - "Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики". Рік заснування - 2007. Проблематика: розвиток економіки та управління промисловими підприємствами аерокосмічної галузі, економічна теорія, фінансово-кредитні відносини, математичне моделювання та інформаційні технології в економіці. Періодичність: 4 рази на рік.

У збірнику розглянуті різноманітні трактування трансакційних витрат підприємства та оцінки методів їх вимірювання. Виявлена необхідність використання не тільки аналізу трансакційних витрат, а й низки інших заходів, які знижують їх розмір в межах організації внутрішньо фірмового управління. Встановлено, що для ефективного вимірювання величини трансакційних витрат необхідна відмова від традиційних систем обліку і калькулювання витрат. Для виявлення можливості зниження трансакційних витрат представлені модифікація бізнес-моделей підприємства і реструктуризація бізнесу. У статтях вирішене завдання обробки результатів експертного упорядкування альтернатив у процесі прийняття колективного рішення індустріальним споживачем. Це реалізовано за допомогою підрахунку кількості співпадаючих упорядкувань альтернатив і обробки різними методами у тому числі методом Борда (введення балів, які відповідають зайнятому місцю тієї чи іншої альтернативи). Даний підхід є основою інструментарію, що може бути застосованим у високотехнологічних галузях і дозволяє виявити найбільш доцільну альтернативу в короткі терміни і незалежно від територіальної віддаленості експертів за допомогою інформаційної технології.