Книга як канал соціальних комунікацій

Властиве книзі і така властивість як відображення розумової діяльності людини, що відзначалося багатьма дослідниками. Було відмічено також, що в книзі вкарбовуються і передаються не тільки думки (знання), а й почуття, емоції і т.д.

Г.Н. Швецова-Водка відзначає, що зміст книги слід розглядати не тільки як втілення думки окремих людей, але і за визначенням А.І.Борсука як «продукт суспільної свідомості» [23, c. 6], ідейного життя суспільства, форму існування ідеології, а також суспільної свідомості в цілому (науки, мистецтва, права, моралі і т.д.) [20, c. 278].

Суспільна свідомість у цілому та індивідуальна свідомість формуються як результат відображення об'єктивної дійсності. Книга, фіксуючи в матеріальній формі твору індивідуальної свідомості, теж є відображенням об'єктивної дійсності, але не безпосереднім, а опосередкованим через свідомість.

Така властивість Документа як дискретність також притаманне книзі. Але книзі властиво також прагнення до інтеграції, об'єднання, безперервності. Воно позначається вже в матеріальній формі книги, яка є сукупністю сполучених тим чи іншим способом матеріальних об'єктів, на яких зафіксована запис.

З моменту появи поліграфічної промисловості існує також прагнення до об'єднання виданих книг у серії. Це об'єднання може здійснюватися за ознаками змісту, авторства, читацького і цільового призначення та іншим, причому між книгами однієї серії утворюється подібність або єдність, і за іншими ознаками (матеріальної форми, художнього оформлення тощо). Ще більш виражене прагнення до єдності в такій формі книги, як періодичні та продовжувані видання, які можна визначити як єдність перериваної і безперервного.

У змісті книг також проявляється прагнення до інтеграції та безперервності. Вони не тільки зовні поєднують твори різних авторів, але і в змісті окремих творів виконують функцію інтеграції та організації наявного знання, що найбільшою мірою характерно для підручників, хрестоматій, довідників, енциклопедій. Інтеграцію спостерігаємо і в науковій книзі, одним з обов'язкових вимог до якої є врахування думок, ідей, поглядів попередників, причому не тільки у змісті основного тексту роботи, але й у формі точних посилань на попередні роботи.

М.Ф. Яновський писав: «Якщо можна говорити про народження книги, то батьками кожної з них слід визнати безліч інших книг» [20, c. 279]. При всій індивідуальності авторської праці створюється враження, що всі автори, в кінцевому підсумку, пишуть одну велику книгу, що складається з багатьох окремих і багатьох творів.

Збереження як змісту, так і матеріальної форми книги при її споживанні - така ж обов'язкова риса книги, як і документа взагалі.

Одне з властивостей документа полягає в тому, що будь-який документ можна охарактеризувати за формулою характеристики комунікаційного повідомлення (формула Лассуелл: «Who says, what, in which channel, to whom, with what effect», тобто «хто, що, кому, на якому каналу, з яким ефектом повідомляє ») [20, с. 280]. Відповідність цій формулі також притаманне книзі. На питання, які містяться в цій формулі, як правило, відповідає видавнича оформлення книги (титульний лист, зміст, обкладинка, вихідні відомості у видавничій продукції).

На ці ж питання відповідає бібліографічна характеристика книги, дуже коротко - бібліографічний опис, більш докладно - анотація, реферат, рецензія. Для відповіді на питання - «з яким ефектом здійснена соціальна комунікація?» - Проводяться дослідження читання і читацької аудиторії, розробляються спеціальні наукові дисципліни - психологія і соціологія читання.

Книга має ще одну властивість, якою володіє документ. Це діяльнісний характер, визначальний документ як результат діяльності його творців (що стосується книжки - то це діяльність автора, видавця, поліграфіста і т.д.).

Специфічні властивості книжки, як і її специфічні властивості, обумовлені особливостями книги як видового поняття Документа IV.

З функцією поширення інформації тісно пов'язана така властивість книги як адресність досить широкому, або, точніше, невизначеному (необмеженому) попередньо колу читачів (споживачів інформації). Перш за все це властивість зазначалося у книги в тих випадках, коли її порівнювали з діловодних поточними та архівними документами.

Г.Н. Швецова-Водка загострює увагу на тому, що в призначенні книги широкому, невизначеному попередньо колу читачів, велике значення має не тільки установка автора, з якою створюється документ, вихідний для книги, але й умови створення книги (тобто діяльність КП-1) і умови розповсюдження і використання книги (тобто діяльність КП-2). Система книгорозповсюдження (книжкової торгівлі) здатна поширити безліч екземплярів видання серед невідомого попередньо кола осіб; бібліотеки забезпечать використання одного або кількох примірників видання найбільшим числом читачів [20, c. 284].

Саме вказівка ??на невизначеність одержувачів, яким передаються книги як джерела інформації, зближує поняття книги з поняттям засобів масової комунікації (але саме поняття засобів масової комунікації залишається досить неясним). Ні точної відповіді на питання: чи можна наукову комунікацію вважати масовим? В інформатиці прийнято розрізняти такі види соціальної інформації: масову і спеціальну, або масову, спеціальну і особисту. У тому і іншому випадку наукова інформація відноситься до спеціальної, а масова включає «публіцистичну, естетичну і повсякденну» або «суспільно-політичну, буденну, науково-популярну».

Оптимальним поясненням характеру читацької адреси книги як засобу комунікації Г.М. Швецова-Водка вважає, що має бути розгляд книги як засобу комунікаційного процесу. У комунікаційній системі сигнали можуть бути спрямовані або точно відомим адресатам, або до їх деякого імовірнісного множині. Характер цієї спрямованості є підставою розподілу комунікаційних процесів на аксіальні і ретіальние. Аксіальний комунікаційний процес передбачає передачу повідомлення чітко визначеним (конкретну особу, група) одержувачам інформації. Ретіальний комунікаційний процес має місце тоді, коли передача повідомлення здійснюється для невизначеного кількісно і якісно невідомого безлічі реципієнтів. Ретіальним систем комунікації притаманна анонімність адресата.

Також серед специфічних властивостей книги слід назвати конкретно-історичний характер книги. Книга створюється автором у відповідь на потребу суспільства на тому чи іншому історичному етапі його розвитку; її поява стає можливим тільки в результаті суспільного визнання її цінності.

По-перше, це визнання цінності вихідного документа, допуск його до втілення у видання в результаті оцінки з боку редакторів, рецензентів і т.п.

По-друге, це видавнича супровід публікується твори. Навіть у тому випадку, коли публікується один і той же документ в різних історичних ситуаціях, його видавнича супровід - передмова, коментарі - здатне змінити загальну спрямованість, ідеологічний характер видання.

Важлива властивість книги - її доступність. Враховуючи матеріальну форму, доступність забезпечують портативність і здатність до переміщення (транспортабельність). Але доступність не завжди досягалася її портативністю і транспортабельністю. Н.Г. Малихін зазначив, що «масовість обслуговування може бути досягнута різними засобами, наприклад, встановленням книги для читання в місцях масового скупчення народу».

До числа найважливіших властивостей книги відноситься також її включеність у духовне і матеріальне виробництво (через посередництво читача, споживача інформації). Поширення наукового знання, система освіти, розвиток художньої літератури, виробнича і культурно-освітня діяльність і багато інших сфер життєдіяльності суспільства були б неможливі без книжок.

М.М. Кушнаренко також дотримується позиції, що книзі притаманні всі властивості документа, а в якості специфічних вона виділяє наступні: атрибутивність - наявність невід'ємних доданків, без яких книга не може існувати (інформаційних і матеріальних), функціональність - призначення книги для передачі інформації в просторі і в часі , структурність - тісний взаємозв'язок елементів і підсистем як текстової, інформаційної (передмова, основний текст, післямова), матеріальної складової (обкладинка, плетіння й т.п.) [27, c.226].

Таким чином, при порівнянні властивостей документа і книги було виявлено, що книга має всі властивості документа, а саме: знаково, семантично; здатністю відображати розумову діяльність людини і суспільну свідомість у цілому, а також відображати об'єктивну реальність; дискретністю і безперервністю; здатністю зберігати як зміст, так і матеріальну форму книги при її використанні; відповідністю формулою комунікаційного повідомлення; діяльнісних характером.

Книга є видовим поняттям родового поняття «документ», тому вона має специфічні властивості. Але дослідники виділяють різні специфічні властивості книги в залежності від виявлених функцій книги.

Так, М.М. Кушнаренко відзначає властивості атрибутивності, функціональності, структурності. Але найбільш оптимальною є позиція Г.М. Швецової-Водки, що розглядає книгу в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі.

Вона виділяє такі властивості книжки, як адресність невизначеному колу читачів, конкретно-історичний характер, доступність з точки зору матеріальної форми (здатність легко переміщатися в просторі), активне включення в духовне і матеріальне виробництво (у поширенні наукового знання, освіти, розвиток мистецтва і т . д.).



3. КНИГА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

3.1 Функціональна сутність книги

При визначенні сутності книги в книгознавстві розглядають функції книжки. Слід зазначити, що з плином часу (при зміні підходу до визначення поняття «книга») список виділених функцій книги змінювався, фахівці-книгознавці виділяли різні функції в якості основних.

У радянському книгознавстві провідну позицію займав функціональний підхід як при визначенні поняття «книга», так і при вивченні функцій книги. Основні представники цього підходу - І.Є. Баренбаум і А.І. Борсук - в якості основної виділяли ідеологічну функцію книги. І.Є. Баренбаум зазначав, що ця функція не тільки підтримує книгу в громадському ужитку, але формує і трансформує книгу як твори писемності і друку. Таким чином на перший план виступає ідейний зміст твору [32, c. 26].

Універсальної функцією І.Є. Баренбаум і А.І. Борсук вважали комунікативну (книга як засіб передачі інформації). Нерозривно з нею пов'язана пізнавальна функція, але вона більшою мірою відноситься до навчальної, довідкової, наукової, виробничої книзі.

Також ці дослідники виділяли естетичну і етичну функції. Естетична функція книги полягає в тому, що книга як матеріальна і духовна цінність впливає своєї зовнішньої і внутрішньої формою на читача. При виконанні етичної функції книга впливає на почуття читача, певним чином дисциплінує особистість, впливає на її поведінку, тобто виступає в ролі вихователя моральних цінностей.

Тих же позицій, як І.Є. Баренбаум і А.І. Борсук, дотримується Малихін. Для нього головна сторона книги - це зміст. Основна функція книги полягає в моральному і ідейному вихованні особистості, а виконати цю функцію книга може перш за все своїм ідейним внутрішнім змістом [31, c. 156].

А.М. Іоффе при розгляді функцій книги відштовхується від того, що книга - перш за все суспільне явище; значить, сутність книги реалізується в її соціальних функціях. Він також дає визначення функції стосовно книгознавству - «роль, виконувана книгою щодо потреб суспільства або інтересів складових його (суспільства) класів, соціальних груп та індивідів».

Роль у суспільстві у книги неоднозначна, тому що їй притаманні різні соціальні функції. Книга є знаряддям науково-технічного і культурного прогресу, джерелом знання і освіти, знаряддям соціальної боротьби. Книга виступає і як ідейно-естетична цінність, і як цінність матеріальна, як найважливіший предмет духовного споживання, значення якого посилюється в міру розвитку суспільства, зростання його соціально-економічного, політичного, культурного, науково-технічного рівня. Звідси випливає, що книга багатофункціональна.

А.М. Іоффе при визначенні функцій книги зазначає, що книга виникла у відповідь на потребу суспільства закріпити, зберегти, передати інформацію, відтворити її в цілях освоєння досвіду, знань, уявлень. Таким чином, книга з самого початку виступає перш за все як джерело соціальної інформації, засіб передачі інформації та розвитку накопичених людством знань [22, c. 37].

У зв'язку з цим Іоффе виділяє такі функції як загальних, внутрішніх функцій книги, закладених в її природі:

1) інформаційна - втілення, закріплення в тексті смислової інформації;

2) комунікативна - передача (поширення) інформації в часі і просторі і встановлення на цій основі інтелектуальних зв'язків і спілкування як між окремими членами суспільства, так і між соціальними групами;

3) кумулятивна - накопичення, концентрація, збереження, організація в певну систему духовних цінностей;

4) репродукційна - відтворення, відтворення накопиченої інформації.

Але в числі найважливіших функцій книги А.М. Іоффе виділяє ідеологічну функцію книги, яка полягає у формуванні ідеології певного класу і ідеологічному впливі на інші класи чи суспільство в цілому. З ідеологічної функцією книги тісно пов'язана ціннісно-орієнтована функція - формування ціннісних структур особистості і суспільства. Також А.М. Іоффе відносить до числа основних соціальних функцій книги агітаційно-пропагандистську, організаторську, пізнавальну, освітню, виховну, естетичну, етичну, гедоністичну[22, c. 37].

Важливим висновком в роботі А.М. Іоффе є те, що в процесі історичного розвитку книги відбувається розширення її функцій та їх диференціація [22, c. 37]. У залежності від конкретно-історичних умов ті чи інші з них можуть висуватися на перший план, набувати домінуюче чи другорядне значення. У цілому ж, виділяючи ті чи інші функції, необхідно враховувати, що книга впливає на читача всією сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих функцій.

Сучасне книгознавство розглядає книгу з позиції документознавства. Звідси особливий підхід до виділення функцій книги. Якщо при функціональному підході функції книги розглядаються самі по собі, поза зв'язком і без порівняння з функціями документа, то сучасні дослідження спираються на взаємозв'язок документа і книги. Пропонується з'ясувати, чи властиві книзі функції документа, які у книги є специфічні функції.

Г.Н. Швецова-Водка зазначає, що головна функція документа - соціально-комунікаційно-інформаційна - визначається його місцем у системі соціальних комунікацій, де він є каналом передачі інформації [20, c. 268]. Цю функцію називали також при характеристиці книги, але вона отримувала різні назви. Як вже зазначалося вище, І.Ю Баренбаум і А.І. Борсук говорять про комунікативну функції книжки. Пізніше І.Є. Баренбаум виділяв єдину «інформаційно-комунікативну функцію книги.

В.Н. Ляхов підкреслював, що «самі загальні й істотні сторони природи книги, породжені її призначенням в житті: служити засобом для зберігання і передачі інформації, для спілкування між людьми». Звідси головна - комунікативна - функція книги як форми організації текстового повідомлення [20, c. 268].

У роботах А.А. Беловіцкой, А.А. Гречихина і С.П. Омілянчука підкреслювалася соціально-комунікаційна природа книги, але відповідна функція книги називалася ними «комунікативної»; в характеристиці книги робився акцент на її належність до сфери спілкування або до сфери масової комунікації [20, c. 269]. Також комунікативність в якості основної функції розглядав К. Мігонь, оскільки книга є перш за все інструментом соціального спілкування; спеціальні функції книжки - збереження духовної спадщини людства, поширення його в часі і просторі, служіння розвитку науки, техніки, літератури, опора для релігійної, політичної та суспільної діяльності.

У М.М. Кушнаренко головною функцією книги є збереження і передача інформації у часі і просторі. Спільними функціями книги вона називає інформаційну, комунікативну та кумулятивну [27, c. 217].

Поняття соціально-комунікаційно-інформаційної функції охоплює більш широкий спектр, показує приналежність книги до системи соціальної інформаційної комунікації. Сутнісний характер даної функції книжки проявляється в тому, що всі інші її функції можуть бути охарактеризовані як соціальні, інформаційні або комунікаційні.

Функції фіксування інформації та її збереження, властиві документом і зумовлені його матеріальною формою, характерні також і для книги. На це звертав увагу Є.Л. Немирівський: «Функціональне призначення книги полягає у фіксуванні з метою збереження і передачі - у часі та просторі - якийсь цілком певної інформації» [20, c. 269].

Інші функції документа, спрямовані на виконання його ролі в суспільстві, також властиві книгу:

· пізнавальна - здатність документа служити джерелом отримання і засобом передачі знань про природу і суспільство;

· культурна - здатність документа виступати засобом закріплення і передачі культурної традиції і ритуалів, сприяти розвитку загальної культури суспільства, прищеплення членам товариства естетичних норм і прийнятої системи цінностей;

· меморіальна - здатність документа увічнювати і передавати наступним поколінням найбільш значимі або вкрай незвичайні вчинки і події в історії людини і суспільства;

· управлінська - здатність документа організовувати, упорядковувати і забезпечувати функціонування управлінсько-бюрократичнихпроцесів у суспільстві, а також керувати ними;

· функція свідоцтва - здатність документа служити засобом доказу, підтвердження яких-небудь фактів або відомостей [33, c. 16-17].

Естетичну функцію (сприяння розвитку мистецтва, задоволенню естетичних смаків і почуттів людини), гедоністичну функцію (надання насолоди від «спілкування» з книгою), рекреативну функцію (сприяє відпочинку, відновлення духовних і фізичних сил людини), що виділяються в різних характеристиках книги, можна розглядати як підфункції або різновиду прояви культурної функції. Ці підфункції більшою мірою властиві певним видам книги, а не всіх книг.

Виховна, популяризаторська, навчально-освітня функції книжки формуються як поєднання і прояв культурної, пізнавальної, управлінської функцій документа, тобто як посилення цих функцій при одночасному виконанні всіх інших.

Щодо книги зазвичай не називалася, проте їх характеристики цієї функції документа видно, що вона властива і будь-якій книзі, оскільки книга виконує соціально-комунікаційно-інформаційну функцію. Існують і певні види книги, в яких управлінська функція висувається на перший план: публікації управлінських, нормативно-виробничих, регламентують та інших документів.

Ідеологічну функцію Г.М. Швецова-Водка відносить до проявів управлінської функції [20, c. 270].

Якщо широко розуміти функцію засвідчення, то стає очевидним, що вона властива книзі. Будь-яка книга так само, як і документ, перш за все є свідченням, підтвердженням існування діяльності, спрямованої на її створення. Так, для письменника вихід у світ його книги буде підтвердженням його творчої діяльності. Крім того, книга «свідчить» не лише про діяльність її авторів, але і всіх осіб і установ, які брали участь у її виданні.

Правовий аспект книга також має. Названі у книзі автор, редактор, редакційна колегія, яка видає установа несуть відповідальність за зміст книги, його відповідність правовим нормам суспільства (відсутність плагіату, інсинуацій, наявність науково достовірних даних тощо).З іншого боку, конвенція про авторське право передбачає правові гарантії автору книги з боку суспільства за використання його інтелектуальної власності.

Таким чином, в цілому всі функції документа (у широкому значенні) властиві і книзі; це є підтвердженням того, що книга - це документ. Але книга і документ відрізняються один від одного як видове і родове поняття, що пов'язано з особливим місцем книги в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі. Книга - це документ, який створюється в результаті діяльності комунікаційногопосередника-1 (видавничої або редакційно-видавничої справи) і надходить до одержувача інформації в результаті діяльності комунікаційного посередника-2 (системи книгорозповсюдження).

Слід враховувати і обмеження обсягу поняття «книга» за характером знаків, якими зафіксована запис, за інформацією і матеріальній формі носія інформації. З позиції С.П. Омілянчука наголошується, що «рукописна книга розглядається як історично конкретна єдність контексту і тексту книги, контексту і тексту видання та конкретної (одиничної) форми їх вираження» [20, с. 281], тобто як особлива форма видання. Це підтверджує особливу функціонування книги в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі.

З цього випливає, що Книга в порівнянні з Документом IV набуває специфічні функції. По-перше, це функція розповсюдження інформації, або широкого поширення, на відміну від конкретно адресованої передачі інформації попередньо певного адресата. Процес підготовки документа до опублікування розрахований на те, що одержувачем інформації буде не якийсь один (певний) людина, а якась аудиторія, що представляє певні соціально-демографічні чи професійні групи. Тираж, тобто кількість примірників опублікованого документа, не має принципового значення. Головне - це можливість отримати доступ до опублікованого документу будь-якому споживачеві інформації, яка забезпечується книгою.

По-друге, це функція перетворення суспільної свідомості, пов'язана з активною роллю книги у формуванні суспільної свідомості: ідеології, науки, мистецтва, моралі, громадської думки і т.д. З цією функцією книги пов'язаний той факт, що її змістом може бути лише твір літератури (або твір суспільної свідомості), науки, мистецтва і т.д. у всіх його формах. Як правило, змістом книги стають твори, спеціально підготовлені для цієї мети. Але й будь-яке інше твір може увійти у зміст книги, якщо це викликано суспільною потребою.

Г.Н. Швецова-Водка, розглядаючи питання про роль творів у книзі, говорить про те, що книга в цілому сама є твором, оскільки вона є продуктом праці, творчості не тільки її авторів, а й осіб, які займалися підготовкою авторських творів до видання, їх поліграфічним відтворенням і т.д. Книга як твір становить суспільний інтерес, інакше вона просто не була б створена.

Функція перетворення суспільної свідомості дозволяє книзі більш ефективно виконувати пізнавальну, культурну та управлінську функції, властиві будь-якого документу. Якщо документ (у вузькому значенні) розглядається як «першоджерело» знань, «невичерпне джерело нових даних», то книга - це «провідник» знань, головна мета якого - їх поширення серед якомога більшої кількості людей.

Книга в більшій мірі виконує естетичну функцію, ніж документ. Серед некнижним документів ця функція властива переважно творами художньої творчості (літературним, образотворчим, музичним неопублікованим документам). Серед книг практично кожна книга-видання повинна бути виконана за законами естетики, законами мистецтва книги.

Етична функція книги є особливим аспектом культурної та управлінської функцій. Багато видатні діячі минулого і сучасності відзначали облагороджує характер впливу книги; деякі різновиди книг негативно впливають на читачів.

По-третє, ще однією специфічною функцією книги є товарна. На відміну від книги не всякий документ є товаром. Книга займає особливе місце в системі документальних комунікацій; є ціла група осіб, яка бере участь у створенні книги і доведенні її до читачів; існує необхідність розподілу суспільної праці та оплати трудових зусиль осіб, які брали участь у створенні книги.

Оскільки суспільство зацікавлене в найкращому використанні книг, тобто освоєнні закладеної в них інформації, то воно організовує використання книг у бібліотеках, як правило, загальнодоступних і безкоштовних для користувачів в сучасному суспільстві. Але це не означає, що книга перестає бути товаром і не має вартості, це означає, що суспільство в цілому бере на себе турботу про доведення книг до читачів. Одночасно існує можливість придбання книг в особисту (приватну) власність; в цьому випадку спостерігається яскравий прояв товарних властивостей книги.

Г.Н. Швецова-Водка відзначає ще один аспект товарної функції книжки. Раніше говорили про те, що книга є товаром, тому що вона є матеріальним продуктом духовно-матеріального виробництва, тобто річчю-товаром. Зараз сама інформація розглядається як товар, вивчаються можливості її функціонування в товарно-грошових відносинах. Не завжди покупцем повинен бути безпосередньо споживач інформації. Його доступ до інформації можуть забезпечити різні суспільні інститути, що фінансуються суспільством в цілому або його окремими представниками, тому що це відповідає потребам суспільства [20, c. 289].

М.П. Єльников розглядає книгу як продукт людської психіки і виділяє у зв'язку з цим особливу функцію книги - енергетичну. Читаючи книгу, людина здійснює інтелектуально-духовну діяльність і перетворює енергію Діон (термін, введений М. П. Єльніковим; позначає дві сутності книги: впливає сутність автора і перетворюючу сутність читача) в енергію психо-розумового процесу[34, c. 63].

Таким чином, при визначенні функцій книги дослідники відштовхуються від визначення сутності книги і виявляють з цієї точки зору найбільш сутнісні характеристики книги. Радянське книгознавство визнавало головним зміст книги, тому головною вчені називали ідеологічну функцію.

Сучасне книгознавство підходить до визначення функцій книги з точки зору документознавства, тобто дослідники порівнюють функції книжки з функціями документа, виділяючи загальні та специфічні.

Було виявлено, що книзі притаманні всі функції документа, що підтверджує приналежність книги до документа. Різні автори виділяють в якості головної різні функції книги, але найбільш всеохоплюючою слід визнати позицію Г.М. Швецової-Водки (головна функція книги - соціально-комунікативно-інформаційна). Також з'ясовано, що у порівнянні з документом взагалі книга набуває такі нові функції: широкого розповсюдження інформації; перетворення суспільної свідомості або посиленого впливу на нього, у зв'язку з чим в книзі значно активізуються пізнавальна, культурна та управлінська функції, а також етична підфункція; товарну функцію (призначення для продажу).

3.2 Роль книги в системі соціальних комунікацій

Спроби дослідити книгу та закони її буття були зроблені ще в XVI ст., як окрема галузь соціологія книги починає формуватися на початку XX ст. Бельгійський бібліограф і книгознавець П. Отле, засновник і перший директор Міжнародного бібліографічного інституту в Брюселі (1908 р.), першим увів у науку цей термін. Вагомим є внесок в розробку проблем соціології книги таких зарубіжних науковців, як Л. Живні, Р. Хогарт, Р. Баркер, Р. Ескарпі, Дж. Владжич, М. Алеп, Е. Кінг, К. Мигонь, Ф. Функе, Я. Анкудович, Л. Шюккінг, М. Ковач, Я. Дртіна та ін. Німецький науковець Л. Шюккінг у книзі «Соціологія літературного смаку» (Мюнхен, 1923 р.), розглядає питання соціологічного аналізу процесу створення і життя наукової, навчальної, популярної, дитячої та інших різновидів книги. Польський соціолог Я. Мушковскі визначає соціологію книги як науку, яка досліджує групи людей, загальним критерієм виділення яких є їхнє відношення до книги.

На фоні зарубіжних помітними, є соціологічні дослідження книги українських і російських науковців. Соціологічні студії книги у 20-х рр. XX ст. в Україні спиралися на традицію досліджень, закладену ще в 60-х рр. XIX ст.. коли у 1866 р. було проведено перше соціологічне вивчення обігу книги в Київській публічній бібліотеці. Особливо плідно ця традиція втілювалася в діяльності Українського науково-дослідного інституту книгознавства, що функціонував з 1926 р. у м. Харкові. Українські соціологи Д. Балика, М. Куфаєв, К. Довгань, наприклад, вивчали соціальні функції книги, особливості її сприйняття представниками різних соціальних груп і верств. В центрі уваги інших дослідників книги були питання:

* взаємозв'язку книги і людини, книги і суспільства в цілому (А. Кірнічніков);

* еволюції книги в якісно-кількісному відношенні (М. Лісовський);

* комплексного підходу до вивчення книги як соціального явища (X. Христина) та ін.;

* генетики, статики та динаміки книги (О. Ловнгін).

Цінним внеском у соціологію книги є науковий доробок відомого російського книгознавця М. О. Рубакіна, який заснував і був директором Міжнародного інституту бібліопсихології в Лозані. В його працях книга і читач утворюють своєрідну соціально-психологічну вісь, навколо якої концентрується книжкова справа, книжкові процеси, книжкова політика, книжкові дослідження. Якщо в його праці «Серед книг» соціологія книги лише заявлена, то в бібліопсихологічній теорії автор достатньо глибоко проникає в соціальну сутність книги, впливу книг. При цьому ним вивчається взаємодія з книгою на трьох рівнях: особистості, колективу і маси («Етюди про російську читацьку публіку», «Психологія читача і книги»)[35].

Нова хвиля зацікавленості соціологічними студіями книги починається в Україні в 60-ті рр. Цьому, крім інших чинників, сприяло, зокрема, видання в 60 -- 70-х рр. праць західних соціологів книги Дж. Шири, Р. Баркера, Р. Ескарпі та інших в російському перекладі. В цей час проводяться численні дослідження книги в різних регіонах і областях України за такою тематичною спрямованістю:

* книга і читання в житті невеликих міст;

* книга і читання в житті радянського села;

* книга і читання в дзеркалі соціології;

* динаміка читання і читацького попиту в масових бібліотеках;

* соціологія і психологія читання;

* книга в системі засобів масової комунікації та ін.

При вивченні книги соціологи використовують різноманітні підходи. Серед них, зокрема, соціологічний (книга вивчається через призму її взаємодії із суспільством), культурологічний (книга вивчається як явище культури, феномен цивілізації), структурно-функціональний (аналізується зміст, форма, динаміка книги та чинників, які на неї впливають) та інші. Серед методів вивчення книги широко використовуються: соціологічні (анкетне опитування, спостереження, експеримент); аналізу та синтезу, індукції і дедукції та інші.

Соціологи вивчають книгу на макро-, мезо-, мікрорівнях. На макрорівні їх цікавлять закономірності функціонування книги на рівні суспільства. На мезорінні вони вивчають динаміку цих зв'язків на рівні соціальних груп, соціальних інститутів, організацій. На мікрорівні аналізуються взаємовпливи та взаємовідносини між книгою та читачами в процесі читання; досліджується читацька культура, читацька активність, читацька поведінка.

Одним з основних понять у цій галузі соціології є «книга». Книга не є явищем природи, вона є витвором суспільства. Отже, вона є явищем соціальним, тому не може існувати поза суспільством. Книга є засобом формування духовного світу особистості, засобом передачі інтелектуального та емоційного досвіду від покоління до покоління, а значить -- є явищем культурним. Соціальна роль книги визначається місцем, яке вона займає у суспільстві, в структурі вільного часу та в системі засобів масової комунікації. Поява нових засобів масової комунікації, таких як радіо, кіно, телебачення, відео, комп'ютерів не призвели до «відмирання» книги, а лише перебрали на себе частину її функцій. Функції, які виконує книга, можна розглядати в різноманітних аспектах, узагальнено і детально, в історичній перспективі і в сучасних умовах, у зв'язку з різними сферами діяльності людини та суспільства. Серед основних функцій книги можна назвати: комунікативну, інформативну, інтегративну, ціннісно-орієнтуючу, освітню, виховну, навчальну, гедоністичну, моделюючу, кумулятивну, історичну, утилітарну та багато інших. Усі функції книги взаємопов'язані і обумовлюють одна одну. Книга і сьогодні залишається найефективнішим засобом людини в її спілкуванні з минулим, сучасним і майбутнім. Можливо, під впливом INTERNET змінюватиметься форма, матеріал, спосіб виготовлення, але книга не зникне.

Під динамікою книги треба розуміти функціонування книги в суспільстві, тобто усі взаємозв'язки, взаємовідносини та чинники зовнішнього середовища, які обумовлюють її динаміку. Аналізуючи динаміку книги, можна виділити наступні взаємозв'язки її з оточенням:

* книга і людина (читач, автор, редактор книги, художник-оформлювач книги, друкар, видавець, книгопродавець і т. п.);

* книга і група людей;

* книга і різноманітні соціальні інститути та організації (наприклад, книга і освіта, книга і наука, книга і сім'я, книга і культура і т. п.);

* книга і суспільні витвори, тобто продукти матеріальної та духовної праці людини (мова, письмо, мода, технологія, техніка, в т. ч. засоби масової комунікації);

* книга і чинники природного оточення[35].

Кожен такий взаємозв'язок має свою спрямованість, характер, форму. Вступаючи в таку взаємодію, книга зазнає впливу певних чинників, що накладає свій «відбиток» не лише на неї (змінюється її форма, матеріал, інструмент, спосіб виготовлення і оформлення і т. п.), але й на її динаміку (змінюючи її якісно-кількісні характеристики). Характер впливу чинників на книгу та її динаміку змінюється в пропорційній залежності від кількісно-якісних характеристик самого чинника та його впливу.

Книга сама по собі, якого б змісту і оформлення вона не була, не може виконати свою головну функцію доти, поки вона не буде спожитою, прочитаною людиною. Вона набуває свого соціокультурного буття лише в процесі її читання, ознайомлення рецензентом з її текстовим змістом. Процес взаємодії між книгою і читачем, споживання друкованих матеріалів та інших аспектів читацької діяльності, є однією з основних проблем соціології читання.

Соціологія читання -- соціологічна теорія, одна із галузей соціології, тісно пов'язана з іншими її складовими: соціологією культури, соціологією засобів масової комунікації, соціологією книги, соціологією науки, соціологією освіти, соціологією виховання і т. п.[35].

Об'єктом соціології читання виступає читач, текст у будь-якій його формі (книга, журнал, газета, дискета) та зв'язки між ними, а предметом її є все те, що знаходиться в межах даного об'єкта. Серед основних питань, над якими працюють дослідники, можна назвати наступні:

* розробка основних базових понять соціології читання як науки (наприклад, «читання», «читач», «динаміка читання», «соціологія читання», «об'єкт соціології читання», «предмет соціології читання» та ін.);

* дослідження окремого читача, його читацької культури, її компонентів, читацької поведінки, читацької активності, соціально-демографічних характеристик груп читачів (великих чи малих);

* дослідження соціальних зв'язків на: а) макро-, мезо-, мікрорівнях; б) індивідуальному та груповому рівнях; в) рівнях впливу особистісних чинників та чинників зовнішнього середовища.

Виходячи із сказаного вище, можна дати таке визначення соціології читання: соціологія читання -- це наука, яка вивчає читання як форму опосередкованої комунікації в суспільстві, особливості, закономірності динаміки читання та механізм прояву цих закономірностей в конкретних умовах. Вона ставить перед собою завдання інтеграції досягнень різноманітних наукових галузей (книгознавства, культурології, історії, праксеології та ін.) і носить міждисциплінарний характер.

Спеціалісти цієї галузі соціології основну увагу приділяють не вивченню процесу читання та закономірностям його динаміки, обумовленої чинниками різних рівнів, а дослідженню читача (його якісно-кількісним характеристикам) та тексту.

«Соціальний статус читання» -- це місце, яке займає воно в житті суспільства чи в структурі вільного часу особистості.

Під «динамікою читання» розуміємо функціонування соціальних зв'язків в системі «читач -- текст».

Специфіка читання в умовах його функціонування знаходить своє конкретне вираження у функціях, які воно виконує. Під «функціями читання» розуміємо певні соціальні ролі, які визначають його призначення у суспільстві. Серед функцій можемо виділити наступні: функцію передачі інтелектуального та емоційного досвіду, ідеологічну, функцію соціальної орієнтації, інформаційну, комунікативну, кумулятивну, інтегративну, історичну, утилітарну, гедоністичну, регулятивну та багато ін. Усі вони взаємопов'язані і взаємообумовлюють одна одну.

«Вид читання» -- певний поділ способів читання за тією чи іншою ознакою. Основними критеріями поділу виступають: особистісні ознаки, такі, наприклад, як вік, фах, особливості тексту, особливості читацької поведінки, міра активності.

«Соціальний статус соціології читання» -- місце, яке займає ця галузь соціології в системі суспільно-гуманітарних наук.

«Читацька культура» якісний показник читацької поведінки. її складовими є культура мислення, сприйняття читача та культури читацької поведінки.

«Рівень читацької культури» визначається розвиненістю її компонентів.

«Культура читання» якісний показник читацької поведінки в процесі самого читання.

«Читацька поведінка» -- поведінка людини, яка пов'язана з пошуком, вибором, читанням, сприйняттям, використанням тексту.

Основними завданнями і одночасно напрямами досліджень вітчизняної соціології читання в умовах соціокультурної трансформації, що відбувається в нашому суспільстві, є:

* з'ясування причин спаду читацької активності людей, особливо в молодіжному середовищі:

* з'ясування стану задоволення читацьких потреб в умовах комерціалізації книжкової справи;

* аналіз впливу телебачення, системи INTERNET та інших засобів масової комунікації на читацьку поведінку особистості;

* вивчення впливу читання на духовний розвиток особистості;

* прогнозування читацької поведінки з мстою вироблення державної програми книгодрукування;

* з'ясування особливостей змін якісних характеристик особистості сучасного читача, його типологізація.

Комунікаційна функція книги полягає в тому, що вонає засобом (каналом) комунікації; забезпечує один із видів соціальної комунікації (книжкову), яка без нього була б неможлива. Між поняттями "засіб" і "канал " немає суперечності ; друге слугує уточненню, конкретизації першого. "Засіб" тут розуміється як "знаряддя, предмет (сукупність пристроїв), необхідний для здійснення певної діяльності" , а "канал " -- як "шлях , засіб для досягнення чогось". Іноді цю функцію книги називають "комунікативною" і характеризують її значною мірою так, як комунікаційну. Комунікаційна функція книги складається з чотирьох підфункцій: по-перше, книга є приймачем вираженої передавачем і призначеної для передавання інформації; по-друге, є сховищем переданої інформації , де вона зберігається і не зникає з перебігом часу; по-третє, є передавачем інформації , отриманої від комуніканта як джерела інформації , до реципієнта; по-четверте, є безпосереднім джерелом інформації для реципієнта. Інформаційна функція книги тісно пов'язана з комунікаційною, тому що функція передачі інформації виконується книгою тільки в комунікаційній системі . Відповідно, книга характеризується як засіб (або канал) передачі інформації, що може виступати як приймач, сховище, передавач або джерело інформації .
У наявній літературі про функції книги інформаційна функція висувається на перший план як "найбільш узагальнююча , але вона є лише стороною єдиної соціально-комунікаційно-інформаційної функції.

Немає також потреби виділяти окремо "соціальну функцію" книги, тому що всі функції книги є соціальними, або суспільними, оскільки книга функціонує в суспільстві , виникає у відповідь на потреби суспільства і задовольняє їх. А особливий -- соціальний -- характер комунікації й інформації , з якими пов'язане виникнення книги, можна підкреслити в назві його головної функції -- соціально-комунікаційно-інформаційної .

3.3 Комунікаційні бар'єри

Друга половина XX ст. ознаменувалася розширенням комунікаційного простору і виникненням нової форми штучної комунікації -- електронної, каналами якої є телебачення, комп'ютер, Інтернет та мобільний зв'язок. Отже, під електронною комунікацією маємо розуміти процес передавання інформації, який здійснюється через названі комунікаційні канали, для визначення яких зазвичай застосовують термін "мультимедійні канали". Адже мультимедіа -- це одночасне використання в комунікаційних каналах різних форм подання інформації -- звуку, образів, тексту з інтерактивним програмним забезпеченням; поєднання звукових, текстових символів, а також рухливих образів; комбінація двох і більше каналів комунікацій.

І в документних, і в електронних комунікаційних каналах у процесі здійснення комунікації часто виникають бар'єри, але в кожному по-різному. Ці бар'єри неоднакового походження, деякі з них мають конкретне призначення, саме це найчастіше й завдає найбільшу шкоду комунікаційному процесу. Отже, необхідно встановити, як впливають комунікаційні бар'єри на роботу каналів документної комунікації, які перешкоди вони створюють на шляху електронної комунікації.

В цілому, кажучи про бар'єри комунікації, мають на увазі перепони, які заважають здійсненню контактів і взаємодії між комунікатором і реципієнтом й перешкоджають адекватному прийманню, розумінню і засвоєнню повідомлень у процесі комунікацій [36, с. 466].

Згідно з класифікацією А. Соколова, за характером діючих перешкод бар'єри поділяються на: технічні, психологічні, соціальні й міжмовні[7, с. 467]. Всі ці типи бар'єрів, окрім технічного і соціального, виникають через вину комунікатора і реципієнта.

Суть технічного бар'єру полягає в недоступності потрібних документів для реципієнта. Якщо реципієнту відомі вихідні дані необхідного документа, публікації, то бібліотечно - бібліографічні служби, завдяки міжбібліотечній кооперації, можуть рано чи пізно надати йому якщо не сам документ, то його копію. Це завдання адресного пошуку, котрому притаманний суто технічний характер і в якому не може бути жодної невідомої проблеми.

Проблема постає тоді, коли реципієнт спроможний сформулювати лише тему, але не може назвати відповідні до неї уточнення або джерела. Тоді виникає завдання семантичного пошуку інформації, яка є центральним предметом теорії інформаційно-пошукових систем (ІПС). В цій теорії наявні технічні проблеми (проблеми реалізації ІПС), та не менш важливі логічні, лінгвістичні проблеми, які досі не знайшли відповідного вирішення. Саме за причини недосконалості ІПС, що забезпечує пошук в документних сховищах, архівах та бібліотеках залишається актуальним в Україні криза інформації, яку можна виразити афоризмом: "ми не знаємо що ми знаємо".

Психологічний бар'єр при сприйнятті документів виникає внаслідок не розуміння реципієнтом його змісту. Не розуміння може зустрітися при сприйнятті будь-якого з видів документів: не розуміння замислу художника або письменника, не розуміння суті документа. В даному аспекті важливо виявити проблеми розуміння читання, оскільки воно, очевидно є різновидом комунікаційного розуміння. Відрізняють комунікаційне розуміння - поглиблене вивчення змісту тексту з метою виявлення нового або необхідного для читача; поверхове комунікаційне сприйняття, коли читач не поглиблюється у зміст, можливо з метою лише ознайомлення; псевдокомунікація - механічне повторення тексту, така ситуація відбувається, наприклад, коли важливим є лише фактичне ознайомлення з документом. Психологічні бар'єри виникають не завжди; вони тим помітніше, чим глибше читач намагається зрозуміти зміст тексту.

Поглиблене читання - це діловий вид ознайомлення з документом та активного комунікаційного пізнання, частіше всього воно пов'язане з навчанням, виробничою діяльністю або державною службою. Його ще називають "штудирування". Читач відокремлює себе від особистості автора, веде з ним віртуальний діалог, критично оцінює прочитане, робить особисті висновки.

Соціальні бар'єри на шляху документної комунікації це перешкоди, які висуває ДОКС та керуючі нею органи на шляху повідомлення від комуніканта до реципієнта. В аспекті книжкової комунікації головним з них є цензура, яка має багатовікову історію. В розгляді, наприклад, управлінської документації, документи погоджуються з відповідальними за зміст, форму та відповідність документа відділами або керівниками, без узгодження або підпису яких документ не буде функціонувати.

Міжмовний бар'єр полягає в можливості використання в документах різних мов, оскільки документ створюється, в першу чергу, для побутування в "своїй країні", відповідно, країна, що потребує ознайомлення з певним видом документа має перекласти його на необхідну мову у будь-який спосіб (можливе використання словників, комп'ютерних програм - перекладачів, ін.), і тільки за цих обставин, відповідно, ознайомитися з цим документом.

Нас, у свою чергу, цікавлять бар'єри, поява яких обумовлена втручанням третьої сторони, тобто технічний і соціальний.

Джерелом технічних бар'єрів виступає сам канал комунікації, коли в ньому з'являються перешкоди сигналу, що проходить. Вони можуть або повністю блокувати канал комунікації, або частково, спотворюючи інформацію чи усікаючи її [36, с. 468].

Технічний бар'єр найчастіше виникає через несправність каналу, але сьогодні вже відомі випадки, коли соціально-політичні причини змушують навмисно блокувати канали. Це стосується насамперед електронних комунікаційних каналів, а саме телебачення та Інтернету. Цьому явищу користувачі Всесвітньої мережі, правозахисники і науковці вже дали відповідну назву -- цензура.

Впровадження цензури в Інтернеті дотепер вважається дуже важкою і навіть нездійсненною роботою, з огляду на глобальний характер мережі. Адже інформацію, яка заборонена в межах однієї держави, можна з легкістю завантажити з домену іншої держави, що свідчить про відсутність політичних кордонів у мережі Інтернет і про необмежений доступ до неї. Однак, незважаючи на всю складність упровадження цензури в Інтернеті, деяким державам все ж таки це вдається. Йдеться про блокування опозиційних сайтів (особливо в період передвиборчої кампанії, як це було в Білорусі), знищення сайтів, що критикують уряд, моніторинг активності користувачів (наприклад, у Бірмі в інтернет-кафе комп'ютери автоматично роблять знімки з монітору кожні п'ять хвилин), заборона приватних підключень до Інтернету (як це має місце на Кубі), фільтрування і блокування "аморальних" веб-сайтів (що досить поширено в арабських країнах з релігійних переконань) тощо.

Отже, сучасні події в країні і світі дають нам змогу докладніше говорити про технічні бар'єри, а саме про цілеспрямоване і випадкове, найчастіше аварійне, їх походження. Звідси можна дати класифікацію технічним комунікаційним бар'єрам, що виникають у процесі електронної комунікації: технічний бар'єр -- перешкода, причиною появи якої є безпосередньо несправність каналу (відсутність зв'язку, пошкодження устаткування); технічний бар'єр -- втручання у процес електронної комунікації для обмеження доступу, блокування або фільтрація інформації з соціально-політичною метою. Саме другий вид бар'єра наведеної класифікації за всіма ознаками відповідає визначенню цензури.

Соціальні бар'єри, у свою чергу, уже є безпосередньою цензурою, адже це перешкоди, які обумовлюються соціальними нормами, заборонами, обмеженнями в отриманні інформації [36, с. 468]. Соціальні бар'єри в нашій державі регулює Конституція України та ціла низка законів: "Про доступ до публічної інформації", "Про інформацію", "Про захист суспільної моралі". До обумовлених законом соціальних бар'єрів належить, у першу чергу, інформація з обмеженим доступом, під якою розуміють конфіденційну, таємну та службову [37]. Сюди ж відносять обмеження в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку для запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання та неупередженості правосуддя [38].

Згідно з положенням Закону України " Про захист суспільної моралі", до цього переліку ми можемо додати виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру, а також продукції, яка: пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України; фашизм та неофашизм; бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; невігластво, неповагу до батьків; наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички; принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей [39].

Таким чином, ми бачимо, що українське законодавство дає нам значний перелік підстав для обмеження доступу до інформації або її розповсюдження. Безумовно, вони достатньо аргументовані для того, щоб не виникало зайвих питань щодо ймовірності цензури на законодавчому рівні. Але, в свою чергу, всі ці "гуманнощі" можуть бути лише прикриттям для тих обмежень, які виникають поза законом, тобто цензури.

Бар'єри соціального походження нині зустрічаються як у документній, так і в електронній комунікаціях. Але з огляду на те, що сьогодні ми перебуваємо в умовах потужного розвитку мультимедійних технологій і, як наслідок, більшість необхідної нам інформації ми одержуємо з електронних каналів, то й зіткнутися з таким бар'єром набагато більша ймовірність саме в електронному каналі. Тим паче, що в ньому приховати наявність соціального бар'єру значно легше, ніж у документному, адже завжди можна послатися на слабкий сигнал у мережі або на аварійну несправність.

В епоху документної комунікації соціальні бар'єри були ще розповсюдженішим явищем, адже спільнота отримувала інформацію переважно із документних каналів і, відповідно, необхідним заходом контролю було впровадження соціального бар'єра, а саме цензури. Різниця полягає лише в тому, що 20 років тому цензура носила відкритий характер, і її здійснювала відповідна інституція, а зараз ми маємо справу з прихованим явищем, забороненим законом, але досить часто застосовуваним на практиці. Отже, доречним буде пригадати, які прояви цензури мали місце в епоху документної комунікації і з'ясувати її місце в сучасному громадянському суспільстві.

У період документної комунікації цензура перебувала в руках як державної, так і духовної влади. Розрізняли два види цензури: заборонна, або попередня, коли для оприлюднення потрібен попередній дозвіл відповідного відомства; твори, які викликали підозру, або взагалі забороняються до публікації, або засекречуються; каральна цензура, коли після виходу в світ твору, який не до вподоби владі, до його видавця і автора застосовувались передбачені законом санкції: конфіскація тиражу, штраф, ув'язнення, закриття неблагонадійного журналу або газети тощо. Різновидами каральної цензури щодо бібліотечної сфери діяльності були бібліоцид і спецсхов. Під бібліоцидом розуміється повне знищення тиражу друкованого твору, спалювання рукописної книги. А спецсхов, у свою чергу, -- це "тюремне ув'язнення", коли доступ аудиторії читачів до книг обмежений або взагалі виключений [7]. Так сталося, що епоха документної комунікації на теренах нашої держави історично збіглася з періодами царизму і радянської держави, а це періоди, мабуть, найжорсткішої цензури за всі часи. За царизму можемо говорити про авторитарну модель цензури, а в радянську добу -- про соціалістичну.