Олексій Наумович Синявський – відомий фонетист

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА

ІНДЗ зі «Вступу до мовознавства»

на тему:

«Олексій Наумович Синявський - відомий фонетист»

студентки 11 групи І курсу

факультету іноземної філології

Сторожук І.А.

Керівник:

канд. Філолог. Наук, доцент

Шевчук І. Л.

Умань - 2013

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Життєвий шлях О. Н. Синявського

1.1 Вшанування

1.2 Ю. Шевельов про О. Синявського

Розділ ІІ. Вчення О. Н. Синявського

Розділ ІІІ. Набутки О. Н. Синявського

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Доба Розстріляного Відродження варта спеціальних ґрунтовних досліджень. Вона багата на здобутки в галузі наукового мовознавства. У цю добу були закладені підвалини української діалектології. Постало завдання вивчення історії української мови від постання протоукраїнських говірок у надрах праслов'янської мови до новіших часів; української діалектології, що мала дати відповіді на багато проблем історії мови і допомогти в усталенні норм сучасної літературної мови.

Ім'я Олекси Синявського є широко відомим серед мовознавців: "Не можна приписати формування літературної мови одній людині. Літературна мова виростає з співпраці визначних і менш визнаних сучасників і з досвіду й змагань поколінь. Проте не можна заперечувати й того, що окремі індивідуальності - письменники, журналісти, мовознавці - можуть надати літературній мові виразнішого характеру в певному напрямі. Якщо в цьому сенсі і з цими застереженнями спитати, хто, які індивідуальності особливо вирішально позначили своєю діяльністю дальший розвиток української літературної мови, то не буде перебільшенням назвати троє прізвищ: Тарас Шевченко, Борис Грінченко, Олекса Синявський. Шевченко заклав перші загальнонаціональні основи української мови своєю геніальною інтуїцією і своїм потужним впливом, зумовленим величиною його генія. Наступником поета став учитель: Борис Грінченко. Своїм методичним підходом, своєю впертою працьовитістю й посидющістю дав досі неперевершену словникову, а в межах словника і граматичну, і правописну кодифікацію літературної мови. Третім прийшов Синявський, науковець і професор університету, що вніс у проблеми нормалізації глибоке знання, науковий досвід і методу, не тільки відчуття тенденцій, а і розуміння їх" [9, 15-16].

Визначаючи завдання нормалізації літературної мови, О.Синявський написав ряд праць з діалектології, найвідомішою з яких є програма для збирання діалектних матеріалів з лівобережних монофтонгічних говорів української мови "Діалектологічний порадник".

РОЗДІЛ І. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ОЛЕКСИ НАУМОВИЧА СИНЯВСЬКОГО

Олекса Синявський народився 23 вересня (5 жовтня за старим стилем) 1887 року на хуторі Андріївка, (тепер уже це селище міського типу у Бердянському районі Запорізької області). Батьки Олекси були з простих селян, а він аж сьомою дитиною у батьків. Родина жила у злиднях. Усіх дітей привчали працювати - виконувати будь-яку роботу на городі, пасовиську, у дворі, у хаті. Олекса виявився особливим хлопчиком із великим потягом до знань. 1899 він закінчив початкову школу. Тому й не дивно, що його манило місто - середовище, де можливості освіти були надто більші. У чотирнадцять років Олекса таки ризикнув і подався до Одеси. Навчався в нижчій ремісничій школі та середній електротехнічній школі в Одесі, але не закінчив її. 1909 екстерном закінчив гімназію (Дорпат). Під час навчання довелося одночасно працювати репетитором, адже треба було якось жити. "Вимовою я типовий репрезентант новоукраїнських говорів: народився в селі на Таврії, з двох років віку жив у хуторі та в селі на Запоріжжі до 18 років і понад 15 років у Харкові", - зазначав майбутній учений.

В автобіографії, поданій Олексою Синявським до історико-філологічного відділу УАН, говориться: 1909-го року вступив у Харківський університет на фізично-математичний факультет, та через рік подався на історично-філологічний, де й був до початку 1914-го року. У цьому році, коли мав вже кінчити університет, у зв'язку з Шевченківським святом був заарештований, ув'язнений, а далі й висланий з Харкова під нагляд поліції на 2 роки в Полтаву. Відбувши заслання, повернувся до Харкова навесні 1916-го року і тоді ж екстернував і одержав диплом І ступеня. З травня 1917-го року з пропозиції проф. С.М.Кульбакина був залишений при університеті без стипендії на 2 роки. Залишений був при кафедрі слав'янської філології на підставі (недрукованих) праць: "Описание говора с. Покровского" (на Катеринославщині), за котру університетом присуджено срібну медаль, та реферат в семінарії по слов'янській філології "Судьба звуков о и е в украинском языке"[1, 23-29].

З осені 1917 до початку 1918 працював управителем і учителем першої на Слобожанщині української гімназії, комісаром при Харківській шкільній окрузі (з грудня 1917 р.), головою Комісаріату в справах Харківської шкільної округи (квітень - вересень 1918 р.), викладав на курсах українську мову.

У Харкові, крім викладацької роботи, О.Н.Синявський був на редакторській посаді у видавництві "Союз", часописах "Рідне Слово", "Нова громада". Саме в цей час студенти готувалися до проведення протиурядової демонстрації на знак протесту проти заборони святкування 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. Підготовку демонстрації очолили Д.Соловей та О.Синявський, які мали друкувати прокламацію з поясненням причини і мети демонстрації і закликом до участі в демонстрації інших студентів. За діями організаторів наказано встановити нагляд. Прокламація була надрукована, а Д.Соловей та О.Синявський згодом заарештовані. Покарання відбували в Полтаві.

1919 рік у житті О.Синявського ознаменувався тим, що вчений подав прохання до голови історико-філологічного відділу Української академії наук про прикомандирування його до відділу для семінарських занять з метою:

складання історичного словника української мови;

складання словника живої української мови;

брати участь у діалектологічній комісії.

Засідання історико-філологічного відділу УАН задовольнило прохання.

Ось вижимка із того клопотання, яке О.Синявський надіслав до історико-філологічного відділу - "Записка про складання мапи фонетичних явищ української мови": "З заснуванням Української Академії Наук систематичне вивчення української мови й усталення правопису літературної мови стали в числі найперших завдань Академії. Комісія живої мови вже провадить досить широку працю по збиранню матеріялів до словника живої мови, у найближчому часі мають приступити до праці і положити основу вже не припадковому й хисткому, а методичному й постійному студіюванню української мови Комісії діялектологічного та історичного словника.

В сучасному язикознавстві діалектологічні студії займають одно з головних місць, і діялектологія освітлює багато темних питань історичного язикознавства і мови взагалі, не кажучи вже про те, що найраціональніший правопис можливо усталити лише на даних діалектології. Українська діялектологія стоїть ще на низькому ступні розвитку. Великі простори української народної мови ще зовсім або майже зовсім не досліджено, відносно цілої науки фонетичних і морфологічних явищ маються лише випадкові й часто непевні дані, особливо щодо міри їх розповсюдження.

В таких обставинах, здається мені, корисна була б праця по вишукуванню й систематизації матеріялів до мапи у першу чергу фонетичних явищ в українській мові, тобто по можливості повного зібрання тих матеріялів і приведення їх до такого порядку, щоб по них можна було бачити, які фонетичні явища відзначено в тій чи іншій місцевості і, скажемо, довідатися, де і в якій мірі вживається н а де й в таких випадках, як м'ясо - мйасо, м'ята - мйата і т. и., а також і те, відносно яких пунктів і місцевостей даних немає"[2,90-98].

З 1920 року О.Н.Синявський працює у Харківському ІНО, у якому з 1927 року навчався Ю.Шевельов (Ю.Шевельов пізніше дасть оцінку науковій діяльності О.Синявського у "Портретах українських мовознавців"). Переїхавши у 1928 році до Києва, О.Синявський очолює Діалектологічну комісію ВУАН, яка була у складі Інституту мовознавства, працює у вищих навчальних закладах, керує науковими роботами аспірантів. Його студентом був визначний діалектолог Ф.Т.Жилко. Він наголошував, що мовознавцю О.Синявському "були властиві прогресивні погляди і несприйняття суб'єктивізму в наукових дослідженнях. На підставі курсу сучасної української мови і спілкування зі студентами можна було дійти висновку, що О.Синявський не виявляв жодних ознак буржуазної ідеології, зокрема націоналізму" (архівні матеріали, арк. 231). У зв'язку з постановою "Про антирадянські елементи" від 2 липня 1937 року, було наказано визначити осіб, приречених на розстріл або заслання. Смертні вироки було винесено 681692 неблагонадійним. До цього списку потрапив і О.Н.Синявський. Його заарештували 4 серпня 1937 року і кинули під варту до Київської в'язниці. Спочатку О.Синявський не визнавав висунутих проти нього звинувачень, а пізніше звернувся із заявою на ім'я Народного комісара внутрішніх справ УРСР з визнанням своєї провини перед радянським народом та його урядом і бажанням надати свідчення. Учений сподівався, що щиросердне каяття дасть можливість ще послужитися суспільству. Та навіть колеги його звинувачували як учасника націоналістичної організації. Доцент Київського педагогічного інституту Н.П.Лоюк так охарактеризував націоналістичну діяльність О.Синявського: "На протяжении 1932-1933 гг. Синявский на разных собраниях и заседаниях открыто выступал как яркий украинский националист, проповедуя идеи национализма, необходимость возврата в развитии украинской культуры к временам козатчины и гайдаматчины" (арк. 72). Про конкретні випадки контрреволюційної діяльності О.Синявського він писав, що в результаті його шкідництва студенти педінститутів досі не мають підручника з української мови, а серед питань, розглянутих у першому номері журналу "Мовознавство" за 1934 рік, була рецензія О.Синявського "Курс української мови для педвишів" (рукопис). 21 жовтня 1937 року Нарком внутрішніх справ затвердив "Обвинительное заключение по делу №817 по обвинению Синявского А.Н. по ст. 58?8, 54?11 УК УРСР", у якому висунуте звинувачення за активну участь у націоналістичному русі в 1917 році, редагування петлюрівської газети "Рідне слово", керівництво "контрреволюційним націоналістичним угрупованням - Харківською шкільною громадою", вербування учасників підпільної організації, зв'язки з націоналістами - представниками зарубіжного українства[див. додаток III, 20]. 23 жовтня 1937 року відбулося судове засідання. 24 жовтня 1937 року Синявського Олексу Наумовича було розстріляно[3].

1.1 ВШАНУВАННЯ

Лише через двадцять років Головна військова прокуратура знову повернулася до справи Олекси Синявського. Вона звернулася до Верховного суду СРСР з висновками у справі О.Синявського, у яких говорилося про те, що звинувачення, висунуті проти вченого, ґрунтувалися на неперевірених свідченнях самого О.Синявського. Було проведено додаткове слідство, у результаті якого зазначено, що його заарештовано й засуджено безпідставно, що він характеризується як видатний мовознавець зі здоровими матеріалістичними поглядами. У відгукові співробітників АН УРСР за підписами Л.Булаховського та І.Білодіда говориться про те, що у його працях немає жодних виявів українського буржуазного націоналізму.

На кафедрі української мови Київського державного університету імені Т.Шевченка, де працював О.Синявський, завдяки зусиллям сина Віктора Синявського встановлено меморіальну дошку. Донька Галина Синявська зараз проживає у Москві[5, 22-62].

1.2 Ю. ШЕВЕЛЬОВ ПРО О. СИНЯВСЬКОГО

У праці «Покоління двадцятих років в українському мовознавстві» Ю. Шевельов високо оцінює доробок О. Синявського. Хоч усю мовознавчу продукцію 1920-х років тривалий час уважали «націоналістично-шкідницькою», усе істотне з усталеного Синявським збереглося досьогодні. «…У головному реґляментація, запроваджена Синявським, хоч і без імени її творця, лишилася. Це, може, найкращий доказ її тверезости, життєздатности й науковости. Бо вона справді була побудована на широкій аналізі, на тверезому оцінюванні, на синтезі. В її основі лежало не механічне відштовхування від чогось неприємного…, а самостійна, суверенна, власна традиція й тенденція розвитку української мови, зокрема літературної мови»[9, 15]. Серед визначних осіб, які найбільше вплинули на розвиток української літературної мови, Ю. Шевельов називає три прізвища: Тарас Шевченко, Борис Грінченко, Олекса Синявський. Останній «вніс у проблеми нормалізації глибоке знання, науковий досвід і методу не тільки відчуття тенденцій розвитку, а й розуміння їх»[9, 16].

РОЗДІЛ ІІ. ВЧЕННЯ О. Н. СИНЯВСЬКОГО

О.Синявському належать праці з сучасної та історичної фонетики й граматики української мови («Фонетична контроверса», 1926; «Спроба звукової характеристики літературної української мови», 1929; «На синтаксичні теми», 1931), з історії укр. літ. мови («Мова творів Гр. Сковороди», 1924; «Елементи Шевченкової мови, їх походження і значення», 1931), з діалектології [«Діалектологічний порадник», 1924; «З української діалектології (Про фонематичний принцип у діалектології)», 1929, -- у ній уперше обґрунтовано фонематичний принцип у діалектологічних дослідженнях, з історії укр. мовознавства («Потебня як дослідник української мови», 1928) та ін.

Написав «Коротку історію «Українського правопису» (1931). Ініціатор укладання словника мови творів Т. Шевченка, автор посібників з укр. мови для учнів і вчителів школи та самоосвіти: «Вчимось писати (початкова наука письма у школі і вдома)» і «Короткий нарис української мови» (обидва -- 1918), «Українська мова» (1923), «Норми української літературної мови» (1931). У 1937 незаконно репресований і розстріляний, 1957 реабілітований.

Олекса Синявський відзначав природність і закономірність творення та позичання нового, але в межах літературної норми. Позитивним фактором розвитку мови вважав неологізми І. Огієнко: "Культурне людське духовне життя невпинно зростає і потребує нових слів на своє означення, а тому й постають новотвори”, але "треба мати певний такт і глибоке мовне чуття при творенні нових слів”, бо "зловживання варваризмами й неологізмами сильно затемнюють нашу мову”[4].

Досвід українського мовознавця Олекси Синявського, що сформувався на широкому фактичному матеріалі вивчення різних варіантів української нормативної і діалектної вимови. Ще у 1929 році він поставив під сумнів розуміння функції фонеми, як таке, що не відповідає об'єктивно існуючим фактам. Вчений пропонує: "Щоб констатувати наявність у мові якоїсь фонеми чи фонематичного значіння звука, ми часто можемо спиратися на інші фонеми з аналогії. Так, фонему ть (життя...) ми можемо визнати на тій тільки підставі, що цей звук артикуляційно-акустично відрізняється від ть тим самим, чим відрізняється фізіологічно споріднений дь супроти дь (довгістю), тобто коли можна встановити пропорцію дь : дь = ть : ть, отже й дь : ть = дь : ть”. [6, 18-25].

Пропонований для плану реалізації принцип аналогії пояснює усталене співіснування форм (артикуляційно-акустичних типів) як системну рису артикуляційної бази українського мовлення; встановлена пропорція має аксіологічну перевагу для виконавця типізованих артикуляційних дій, а поняття фізіологічна спорідненість розкриває онтологічний механізм формування артикуляційного типу і виділення його з-поміж інших типів. На прикладах сполучення приголосних у словах повіс(ь)те, с(ь)тягати, с(ь)під, с(ь)тріха та ін., де фонема /с/ може реалізуватися як звук з більшою або меншою м'якістю, він показує залежність характеристик фізичного вияву цієї системної одиниці від комбінаторно-позиційних умов реалізації, з чим і пов'язана складність у визначенні її статусу і виконуваної функції.13 Тому Олекса Синявський поряд з поняттям "фонема з значення” та "з походження” пропонує вживати поняття "фонема з становища”.

Він постійно враховує фактор взаємодії компонентів цілісно вимовленого слова чи складу. Це, наприклад, стосується пропонованої норми вимови ненаголошених и, е, аналізу явища пом'якшеності в групі приголосних.16 О.Синявський приділяє багато уваги тим відтінкам приголосних, які вважаються дуже рідкісними або зовсім відсутні у системі фонем, але широко представлені у мовленні.17 Надзвичайно важливим є визнання автономності фонематичного значення м'якості у зв'язку з її фонетичним виявом.18 Адже зараз статус м'якої фонеми пов'язують з її дистрибутивними властивостями, які начебто завжди корелюють з відповідною фонетичною реалізацією. Інтерпретація частотних характеристик звуків за особливостями їх продукування дозволила Синявському визначити 59 приголосних і 12 голосних. Отже, навіть на матеріалах палатограм, які відбивають результати артикуляції, мовне чуття вченого дозволило побачити важливі риси процесу продукування та його зв'язок з функціонуванням і таким чином визначити головні, актуальні й до сьогодні орієнтири фонетичного аналізу[7, 388-389].

РОЗДІЛ ІІІ. ТВОРЧІ НАБУТКИ

синявський мовознавець фонетика

Синявський Олекса Наумович - автор численних праць із фонетики, граматики, діалектології, культури й історії української мови. У діалектології виступив за елементи фонологічного принципу проти суб'єктивізму епігонів молодограматизму (О. Брок, М. Йогансен та ін.). Ініціатор укладання словника мови Т. Шевченка. Його перу належать підручники й посібники для шкіл, вишів та самоосвіти, що популяризували норми літературної мови. Книжка «Норми української літературної мови» (1931) стала вдалим синтезом як досліджень самого автора, так і тогочасних дискусій, що точилися довкола внормування української мови. Головним критерієм нормування для О. Синявського були внутрішні закони української мови. Праця мала на меті допомогти українцям вміло послугуватися всім розмаїттям граматичних і стильових ресурсів рідної мови. Книга відзначається змістовністю, фаховістю, композиційною стрункістю. Складається з таких розділів: Літери і звуки; Звукозміни; Словозміна; Невідмінювані слова; Словотвір; Наголос; Ортоепія і правопис; Синтакса; Розділові знаки. Написана з глибокою лінгвістичною обізнаністю й великою спостережливістю, ця праця справила істотний вплив на зміцнення літературних норм, стала вихідним пунктом усіх пізніших академічних граматик та підручників для вишів[8, 196-198].

Перелік творів Олексія Наумовича Синявського:

Підручники, посібники:

* «Короткий нарис української мови» (Х., 1918).

* «Порадник української мови» (Х., 1922). [див. додаток ІV, 20]

* «Украинский язык» (Х., 1923).

* «Діалектологічний порадник. Програма для збирання діалектичних матеріалів з лівобережних монофтонгічних говорів української мови» (Х., 1924).

* «Найголовніші правила української мови (За новим правописом)» (Х., 1929).

* «Норми української літературної мови» (Х.-К., 1931). [див. додаток V, 21]

* «Курс української мови» (підручник; не опублікований).

Статті:

* Описание рукописей А. А. Потебни // Бюлетень редакційного комітету для видання творів О. О. Потебні. - № 1. - Х., 1922. - С. 86-92 (співавтор).

* Мова творів Сковороди // Червоний шлях. - 1924. - № 4-5. - С. 248-255.

* Дещо про Шевченкову мову. Спроба вияснити декотрі сумнівні моменти Шевченкової вимови // Україна. - 1925. - № 1-2. - С. 100-114.

* Фонетична контроверса // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН. - Кн. 13-14. - 1927. - С. 264-276.

* З верховин нової літературної української мови (Про мову І. Котляревського) // Збірник історично-філологічного відділу ВУАН. - № 76-б. - Т. 2. - 1928. - С. 106-210.

* Потебня як дослідник української мови // Збірник Харківського інституту народної освіти. - Т. 3. - 1928. - С. 14-18.

* З української діалектології (Про фонематичний принцип у діалектології) // Український діалектологічний збірник. - Кн. 2. - 1929. - С. 231-273.

* Спроба звукової характеристики літературної української мови // Наукові записки Харківської науково-дослідної кафедри мовознавства. - Т. 2. - 1929.

* Елементи Шевченкової мови, їх походження й значення // Культура українського слова. - Збірник № 1. - 1931. - С. 7-51.

* На синтаксичні теми (З приводу орудного дієвої особи в дієприкметниках) // Культура українського слова. - Збірник № 1. - 1931. - С. 85-91.

* Коротка історія «Українського правопису» // Культура українського слова. - Збірник № 1. - 1931. - С. 93-112.

* Принципи редагування мови й правопису Т. Шевченка та конкретні зразки. (Пропозиція) // Культура українського слова. - Збірник № 1. - 1931. - С. 116.

* Російсько-український словник ВУАН // На мовознавчому фронті. - Кн. 1. - 1931. - С. 57-66.

* Замітки про мову села Любеча на Чернігівщині // Мовознавство. - № 1. - 1934. - С. 91-97.

ВИСНОВКИ

Олекса Наумович Синявський належав до славної кагорти талановитих, патріотично налаштованих український мовознавців. Близько 10 років працював у мовознавчих установах академії наук Києва. Усю творчу енергію, талант віддав дослідженню рідного слова, безкомпромісній боротьбі за його чистоту і розквіт.

Праці Олекси Синявського «Короткий нарис української мови», «Порадник української мови» у 20-і роки були настільними книгами у школах. Мовознавець рішуче виступав проти вживання архаїчних слів, іноземних термінів.

Більшість ідей, висловлених О.Синявським у наукових студіях, не втратили своєї актуальності й сьогодні. Олекса Наумович був критичним в оцінках своїх попередників і сучасників, зокрема мовознавців. Його останнім дослідженням стала стаття "Замітка про мову с.Любеча на Чернігівщині" як результат відрядження від Інституту мовознавства до одного з найстаріших міст на Україні.

Сьогодні актуально звучить думка Олекси Синявського про те, що «єдність будь-якого народу виявляється насамперед в єдності його літературної мови, цієї найголовнішої ознаки нації».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Грищенко А. П. Пам'яті видатного мовознавця // Мовознавство. -- 1967. -- № 6. -- С. 23-29.

Г. О. Синявська: «Червоне колесо прокотилося по нашій родині з усією міццю» // Українська мова. -- 2006. -- № 1. -- С. 90-98.

Винник В.О. В авангарді українського радянського мовознавства // Мовознавство. 1982.

Огієнко І. Історія української мови. К., 1995.

Грищенко А. П. О. Н. Синявський: місце в історії українського мовознавства // Українська мова. -- 2005. -- № 4. -- С. 22-62.

Жовтобрюх М. А. Визначний дослідник української мови // Українська мова і література в школі. -- 1967. -- № 12. -- С. 18-25.

Синявський Олекса Наумович // Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України -- 75. 1930-2005: Матеріали до історії / В. Г. Скляренко (відп. ред.). -- К.: Довіра, 2005. -- С. 388-389.

Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды: Библиографический словарь. - Т. 3. - Минск, 1978. - С. 196-198.

Шевельов Ю. Покоління двадцятих років в українському мовознавстві // Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців. - К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2002. - С. 15-16

Додаток І

Олексій Наумович Синявський

Додаток ІІ

Олексій Синявський з дружиною Наталією Костянтинівною, донькою Галиною та сином Віктором (1930)

Додаток ІІІ

Дєло №817 по обвинению Синявского А.Н

"Приговор

Именем Союза Советских Социалистических Республик

Военная Коллегия Верховного Суда Союза ССР

в составе председательствующего диввоенюриста А.Н.Орлова, членов: бригвоенюриста С.Н.Ждана и военного юриста I ранга А.А.Батнер в закрытом судебном заседании в г.Киеве 23 октября 1937 года рассмотрела дело по обвинению Синявского Алексея Наумовича, 1887 года рождения, бывшего профессора кафедры украинского языка Киевского педагогического института, в преступлениях, предусмотренных ст. 54?8 и 54?11 УК УССР.

Предварительным следствием установлено, что подсудимый Синявский с 1917 года принимал активное участие в националистическом движении на Украине и был редактором петлюровской газеты "Рідне слово". В период 1922?1924 годов Синявский создал и руководил к/р националистической группой в г.Харькове. В период 1927?1930 годов Синявский установил связи с представителями в Чехословакии и Польше, от которых принял задание проводить контрреволюционную работу против советской власти на Украине. В 1933 Синявский был завербован в а/с националистическую организацию, действовавшую на Украине, одним из руководителей этой организации Хвылей, от которого он, Синявский, знал о подготовке насильственного свержения советской власти на Украине и установления фашистского строя. ... Хвылей подсудимый Синявский был информирован в 1935 г. о связях организации с фашистскими правительствами Германии и Польши по подготовке террористических актов против руководителей ВКП(б) и советского правительства. Со всеми целями и задачами а/с организации Синявский был солидарен. В организацию лично завербовал 12 человек. Таким образом, Синявский совершил преступления, предусмотренные ст. 54?8 и 54?11 УК УССР. Руководствуясь ст. 426 и 247 УПК УССР, Военная Коллегия Верховного Суда Союза ССР приговорила: Синявского Алексея Наумовича к высшей мере наказания - расстрелу с конфискацией всего лично ему принадлежащего имущества.

Приговор окончательный и на основании постановления ЦИК СССР от 1/XII 1934 года подлежит немедленному исполнению [арк. 128].

Приговор о расстреле Синявского Алексея Наумовича приведен в исполнение в гор. Киеве 24.Х.1937 г." [арк. 129].

Додаток ІV

Порадник (1922)

Додаток V

Норми (1941)

Размещено на Allbest.ru