Запозичення та особливості їх відтворення при перекладі

Таким чином, ми переконалися, що переклад - це самостійне поняття, що володіє своїми властивостями, і цю проблему не варто ототожнювати з іншими.

Також слід відзначити і багатогранність перекладу. Переклад припускає різні підходи, тобто одне і те саме речення можна перекласти з різним стильовим забарвленням. Одне слово може мати безліч синонімів у мові перекладу. Про це можна говорити нескінченно.

Отже, переклад - складне багатогранне поняття, що вимагає від фахівця не лише бездоганного знання мови, але й уміння розрізняти смислові, стильові та інші відтінки письмової або усної мови; знання історії мови і знання самої історії та розвитку культури суспільства [13, c. 67].

Варто зазначити, що запозичення в різних мовах по-різному впливають на збагачення словникового складу. У деяких мовах вони не мали такого впливу, що могло істотно відбитися на словниковому складі мови. В інших мовах запозичення в різні історичні епохи мали настільки істотний вплив на словниковий склад мови, що навіть службові слова, як, наприклад, займенники, прийменники, запозичені з інших мов, витісняли споконвічні службові слова. Оскільки жива мова - явище, що постійно розвивається. Приходить щось нове, зникає непотрібне, зайве, тому для вчених, що працюють в галузі лексикології, залишається багато питань, які вимагають вирішення.

Висновки

У ході дослідження ми проаналізували місце запозичень у системі сучасної німецької мови та способи їх перекладу українською мовою. Ми розглянули погляди на проблему запозичень, запропоновані В. Бондаренко, Т. Гавриленко, О. Розен, О. Сідоровом, О. Черновою, Г. Цифонуном та іншими науковцями.

Отже, ми виявили, що під запозиченням варто розуміти, перш за все, слово або словосполучення, які перенесені з однієї мови в іншу через мовні контакти і до певної міри асимілювалося в новому мовному середовищі.

Запозичення слів властиве всім мовам світу на всіх етапах розвитку і є ознакою життєздатності мов, хоча оцінка цього явища не завжди однакова. Тому природним є інтерес учених до етимології лексичних запозичень у мові, до сфери їх вживання, але більшою мірою - визначення причин надмірного захоплення і невиправданого використання запозиченої лексики.

Набагато частіше при перекладі текстів, що містять запозичення перекладач стикається з лексикою, яка може провокувати перекладацькі помилки. Однією з найпоширеніших та найвідоміших перекладацьких проблем такого типу є, так звані, «хибні друзі перекладача». Маючи зовнішню схожість зі словами мови перекладу, але відрізняючись від них змістом, вони є «пасткою» для перекладача, оскільки спричиняють помилки, які можуть викликати при перекладі не лише курйози, але й призвести до значного спотворення змісту та порушення процесу комунікації. Причиною їх появи є те, що вони були запозичені різними мовами зі спільного джерела, але засвоєні відповідно до власних комунікативних потреб.

Практично кожний учений, який вивчав запозичення, так чи інакше торкався розгляду позамовних (екстралінгвістичних) і власне мовних (інтралінгвістичних) причин запозичення іншомовних слів.

Щодо мов, з яких запозичують дану лексику, то тут закономірно переважають грецька, латинська (щодо інтернаціоналізмів), а також англійська та французька мови. Високе місце грецької та латинської мови пояснюється культурним впливом цих мов у Європі в X-XVIII ст., на основі чого виникли інтернаціоналізми. Що ж стосується англійської та французької, то з цими мовами німецька взаємодіє найбільше. В основі цього процесу лежить високий рівень розвитку країн-носіїв цих мов, а також територіальна близькість та належність до однієї мовної сім'ї - індоєвропейської.

В останні два десятиріччя спостерігається справжній бум англо-американських запозичень у німецькій мові. Це явище привертає до себе неабиякий інтерес лінгвістів, про що свідчить велика кількість публікацій і досліджень, що констатують зростання кількості англо-американських запозичень. Роботи німецьких науковців, присвячені проблемам англо-американського запозичення, мають в основному констатуючий, описовий характер. Деякі дослідження спрямовані на з'ясування причин, шляхів і різних аспектів англо-американського запозичення. Чимало робіт присвячено дослідженню історії окремих англо-американізмів, їх фіксації в лексикографічних джерелах, семантичному розвитку в мові-рецепторі. Автори цих робіт так чи інакше торкалися питань асиміляції та термінологізації англо-американських запозичень у німецькій мові, проте слід зазначити, що ці питання потребують подальшого вивчення та аналізу.

Часто словники не фіксують англіцизмів, незважаючи на їх досить широке вживання. Очевидно, маємо справу зі співвідношенням між мовою та мовленням, між мовною системою та слововживанням. Можливо, йдеться про той випадок, коли частотність уживання слова пов'язана лише з певними обставинами, що спонукають його використовувати, або йдеться про так званий «денґліш».

Утворення нових термінів завдяки запозиченням є найпродуктивнішим способом розширення та збагачення словникового складу мови, зокрема її термінологічних підсистем.

Калькування як один із типів взаємодії мов суттєво відрізняється від звичайного лексичного запозичення: в ньому використовується власномовний матеріал, іншомовне ж слово не переходить у мову-реципієнт, а лише калькується, тобто створюється за зразком мовних одиниць чужої мови шляхом точного перекладу їх складових відповідними морфемами рідної мови.

Дослівний переклад, або переклад «слово в слово», позначає перехід від вихідної мови до мови перекладу, який призводить до створення правильного і ідіоматичного тексту, а перекладач при цьому стежить лише за дотриманням обов'язкових норм мови.

Калькування, транскрипцію і транслітерування як способи запозичення слід відрізняти від однойменних способів перекладу. Не розрізняючись за своїм механізмом, вони розрізняються за своїми кінцевими результатами: при перекладі не відбувається збільшення словника, тоді як при запозиченні у мові з'являються нові словникові одиниці.

Варто зазначити, що запозичення в різних мовах по-різному впливають на збагачення словникового складу. У деяких мовах вони не мали такого впливу, що могло істотно відбитися на словниковому складі мови. В інших мовах запозичення в різні історичні епохи мали настільки істотний вплив на словниковий склад мови, що навіть службові слова, як, наприклад, займенники, прийменники, запозичені з інших мов, витісняли споконвічні службові слова. Оскільки жива мова - явище, що постійно розвивається. Приходить щось нове, зникає непотрібне, зайве, тому для вчених, що працюють в галузі лексикології, залишається багато питань, які вимагають вирішення.

запозичення переклад німецький інтернаціоналізм

Список джерел

1. Акуленко В.В. Українська мова в європейському контексті (проблеми розвитку мовленнєвої комунікації) // Мовознавство. - 1998. - №2-3. - С. 91-97.

2. Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике. - М.: Высшая школа, 1991. - С. 140.

3. Бархударов Л.С. Язык и перевод. - М.: Издательство «Международные Отношения», 1975. - 240 с.

4. Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. - М.: Просвещение, 1979. - С. 416.

5. Блумфилд Л. Язык. - М.: Прогресс, 1968. - 608 с.

6. Бондаренко В.Ю. Новый структурный тип заимствований / В.Ю. Бондаренко // Лексика и культура: Нем. яз.: сб. науч. тр. Тверь: Твер. гос. ун-т, 1990. - С. 30-45.

7. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). - М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. - 224 с.

8. Гавриленко Т.Г. Структурно-семантические и функциональные характеристики англо-американизмов в современном немецком языке (подъязык вычислительной техники): дис. канд. филол. наук / Т.Г. Гавриленко. Минск, 1990. -180 с.

9. Гринев С.В. Введение в терминоведение. - М.: Московский лицей, 1993. -309 с.

10. Жирмунский В.М. История немецкого языка. - М.: Высшая школа, 1965. - 408 с.

11. Ивлева Г.Г. Тенденции развития слова и словарного состава (на материале немецкого языка). - М.: Наука, 1986. - С. 136.

12. Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и языке. - М.: Наука, 1990. - 105 с.

13. Комиссаров В.Н. Теория Перевода (лингвистические аспекты). - М.: Издательство «Высшая Школа», 1990. - 253 с.

14. Крысин Л.П. Иноязычные слова в современной жизни / Л.П. Крысин // Русский язык конца ХХ столетия. - М.: Просвещение, 1996. - С. 142-161.

15. Крысин Л.П. Этапы освоения иноязычного слова // Русский язык в школе. - 1991. - №2. - С. 75-78.

16. Латышев Л.К. Технология перевода. - Москва: НВИ-Тезаурус, 2001. - 278 с.

17. Левицький В.В. Основи мовознавства. - Чернівці, 2000. - 143 с.

18. Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков. Русский перевод. - М. - Л., 1938. - С. 125-139.

19. Пауль Г. Принципы истории языка / Пер. с нем. под ред. А.А. Холодовича. - М.: Изд. иностр. лит., 1960. - С. 500.

20. Розен Е.В. На пороге XXI века. Новые слова и словосочетания в немецком языке / Е.В. Розен. - М.: Менеджер, 2000. - 200 с

21. Розен Е.В. Немецкая лексика: история и современность: учеб. пособие / Е.В. Розен. - М.: Высшая школа, 1991. - 96 с.

22. Серебренников Б.А. К проблеме сущности языка // Общее языкознание. Формы cуществования. Функции. История языка. - М.: Наука, 1970. - 597 c.

23. Сидоров О.В. Прагматический статус заимствований в современном немецком языке // Взаємодія одиниць різних рівнів германських, романських і слов'янських мов. - К: КДПІІМ, 1991. - С. 10-14.

Размещено на Allbest.ru