Отже, в цій підгрупі чуже слово впливає із зовні, воно активно, тоді як в стилізації, в розповіді, пародії воно пасивно в руках орудуючого їм автора. Форми взаємовідношення з чужим словом можуть бути найрізноманітнішими, його деформуючий вплив також може мати різний ступінь.

Така у загальних рисах типологія прозаїчної мови, розроблена М. М. Бахтіним.

Третій тип слова М. М. Бахтіна близький до традиційного поняття невласно-прямої мови в широкому значенні. Невласне-пряма мова це двоголоса мова, в якій контамінована мова автора і мова героя. В більш вузькому значенні невласне-пряма мова - це промова, яка є не виголошеною, медитативною, яка використовується для виразу гадок, безпосередніх асоціацій, емоцій тощо. І в медитативному значенні невласне-пряме мовлення має різні модифікації, які коливаються між крайніми крапками -- невласно-авторською і невласне-прямою мовою -- і які залежать від характеру контамінації.

1.5 Гострополемічні проблеми категоріальної і сутнісної природи невласне - прямої мови

Значний інтерес представляють гострополемічні проблеми категоріальної і сутнісної природи невласне-прямого мовлення.

Що представляє собою невласне-пряме мовлення? Стилістичний прийом? Спосіб передачі чужої мови?

Синтаксичну конструкцію? Е. В. Гулига і М. Д. Натанзон характеризують невласне-пряме мовлення як «особливий стилістичний прийом передачі чужої мови», А. А. Андрієвська -- як мовностилістичний прийом, Е. А. Гончарова називає невласне-пряме мовлення «грамматико-стилистичним явищем», 3. Р. Різель, Р. М. Чумаков, Р. Р. Інфантова, Д. Штефан, Х. Біссингер і інші дослідники -- способом передачі чужій мові, чужого вислову; синтаксичною структурою вважають невласне-пряме мовлення Л. А. Булаховській, А. Н. Гвоздєв; Р. Шторц називає невласне-пряме мовлення «художнім засобом», Л. А. Соколова -- «способом виклади зміста» тощо. В деяких дослідженнях про невласне-пряме мовлення говориться то як про спосіб передачі чужій мові, то як про прийом, то як про синтаксичну конструкцію. Як приклад такого категоріального різнобою Л. А. Соколова називає дослідження Т. Ф. Мартинюк, в якому по відношенню до невласне-пряме мовлення використовуються терміни «стилістичний прийом», «синтактико-стилістичний прийом», а потім проводиться думка про необхідність виділити невласне-пряме мовлення в самостійний спосіб передачі чужих висловів. Л. А. Соколова піддає подібну термінологічну неврегульованість різкій критиці і стверджує, що «тільки чітке розмежування всіх названих понять може знищити різнобій у визначенні невласне-прямого мовлення».

Прагнення до «знищення» різнобою і «розмежування» представляється щонайменше слідством непорозуміння. Не можна знищити те, що закладено в найбагатограннішій і постійно еволюціонуючій природі явища, не можна розмежувати (хіба що умовно) те, що діалектично взаємозв'язане, взаємодіє і взаємнозумовлене. Стилістична природа невласне-прямого мовлення (невласне-пряме мовлення як стилістичний прийом) визначається її лінгвістичною структурою, лінгвістична структура (невласне-пряме мовлення як спосіб передачі чужій мові) в художньому творі набуває стилістичний зміст, стає стилістичним засобом, лінгвістичною базою стилістичного прийому (невласне-пряме мовлення як стилістичний прийом)…

Невласне-пряме мовлення як спосіб передачі чужій мові, безпосередньо співвідноситься з прямою і непрямою мовою, може розглядатися так само, як синтаксична структура. Як синонім, до нього використовується термін синтаксична конструкція. Синонімами до невласне-прямого мовлення як способу передачі чужої мови можуть бути -- форма, тип, вид передачі мови т.щ. Лінійна однопланова категориальність виключається самою природою невласне-прямого мовлення [45:22].

В. Н. Волошинов порівняв невласне-пряме мовлення з дволиким Янусом. Він вважав, що її цілком можна віднести і до феноменів багатоликих, оскільки вона володіє властивістю виступати одночасно як прийом, спосіб передачі чужій мові, синтаксичною структурою і, як невід'ємна властивість мови, язиковою комунікацією. Значить, цілком закономірний і навіть неминучий категоріальний різнобій, а вірніше категоріальна термінологічна багатоплановість [27:95].

Найбільш спірна проблема невласне-прямого мовлення - проблема її сутнісної субстанції. Багато дослідників невласне-прямого мовлення виказували свої міркування з цього питання, виходячи, як правило, з різних методологічних принципів наукових концепцій. В різноманітті цих висловів і зауважень все ж таки досить чітко визначилися наступні три сутнісні концепції невласне-прямого мовлення, що співвідносяться з певними термінологічними концепціями:

1. Єство у «прихованості», «завуальованості» мови.

Єство у «пережитій» мові, в наявності психологічного «співчуття».

Єство у « контанімірованій » мові.

В історії дослідження невласне-прямого мовлення значна роль належить Т. Калепки, він визначив невласне-пряме мовлення як самостійний спосіб передачі мови, відмінний від мови прямої і непрямої. Т. Калепки вказав на лінгво-стилістичну природу невласне-прямого мовлення, на її художньо-естетичну дієвість в літературному творі, конститутивні особливості, охарактеризував невласне-пряме мовлення як «відмінний стилістичний засіб».

Проте єство невласне-прямої мови Т. Калепки зрозумів дещо обмежено, виходячи з практики мовностилістичного аналізу тих випадків невласне-прямого мовлення, коли виникає сумнів в приналежності передаваних автором гадок. Таким чином, єство невласне-прямого мовлення в концепції Калепки -- в прихованому, завуальованому характері мови персонажів (в мові автора). Відповідно до цієї концепції, багато випадків невласне-прямого мовлення, а саме ті, в яких мова або думка персонажа проступає не прихованою, а цілком виразною, повинні бути виключені з сфери невласне-прямого мовлення і віднесені до якогось іншого (невідомого) мовностилістичного явища, оскільки категоріально вони не відповідають ані прямій мові, ані авторській, ані персонажній.

Типовим в цьому відношенні є наступний приклад з романа Б. Апітца: «Plцtzlich riЯ Hцfel die Augen auf und warf sich mit einem Rьck herum. Nein, fort. Fort! Das Kind muЯte weg, morgen, ьbermorgen!» У цьому випадку передаються думки не автора, а головного героя, і не приховано, а відкрито.

В статті німецького дослідника Н. Міллера «Пережита і завуальована мова» виказані цікаві міркування відносно цієї сутнісної концепції з позицій філологічної науки 50-х років. Н. Міллер звертає увагу на еволюційний розвиток невласне-прямого мовлення від «завуальованої мови» до «пережитої». Ці два основні типи невласне-прямого мовлення, як вважає Н. Міллер, представляють собою два полюси амбивалентного язикового процесу, аналогічного по своїй граматичній структурі, але в корені відмінного в практичній літературно-художній реалізації. Проте в цьому амбивалентному язиковому розвитку, на думку Н. Міллера, унаслідок посилення тенденції дистанціюваного зображення «завуальована мова» стала домінуючою.

Отже, єство невласне-прямого мовлення в концепції Н. Міллера полягає в її прихованій завуальованості; цією «вуаллю» автор завжди прикриває невласне-пряме мовлення, незалежно від того, в якому вигляді вона виступає: як «пережита мова» або ж як її основна сучасна модифікація внутрішній монолог. Можна цілком погодитися із спостереженнями і логічними висновками Н. Міллера відносно ролі авторської партитури в невласне-прямому мовленні, в оповідній тканині літературних творів, відносно безперервно еволюціонуючої стилістичної структури, але потрібно заперечити лейтмотивну тенденцію його статті -- абсолютизацію «завуальованої» мови як нібито домінуючого типу невласне-прямого мовлення. Концепцію «завуальованої», «прихованої» мови розділяє також відомий західнонімецький стиліст Р. Зайдлер. Головне, визначальне єство невласне-прямого мовлення, стверджує Р. Зайдлер, полягає в тому, що читач відчуває мову персонажа, але в авторському оформленні. Автор приховує, чиї мовні позиції, чия точка зору передається: його власна або створеного їм персонажа.

Висновки до першого розділу

Якщо підвести підсумок першої частини, то можна зробити такі висновки.

Текст служить для передачі і зберігання інформації і дії на особистість одержувача інформації. Найважливішими властивостями будь-якого тексту (не тільки художнього) є його інформативність, цілісність, і зв'язність. Текст може бути письмовим і усним (фольклор). Величина тексту може бути різною і залежить від автора, жанру і інших чинників. В межах художньої літератури обсяг тексту і його сегментація можуть бути регламентовані стосовно літературного жанру. В забезпеченні зв'язності тексту і його запамґятовуваності велику роль грають різні типи висунення, котрі сприяють експресивності, емоційності і естетичному ефекту. Конституючим чинником є комунікативне завдання, тобто розв'язання відправника повідомлення або, іншими словами, прагматичний аспект.

Число робіт по загальній теорії тексту безперервно росте, текст і його теорія посідає в лінгвістиці все більше місця.

Дискурс є складним багатоплановим феноменом, що знаходиться у центрі уваги сучасної науки у цілому і лінгвістики зокрема. Визначення змісту терміну «дискурс» вимагає його відмежування від суміжних, до яких, у першу чергу, належать «текст» й «мовлення». Основна відмінність дискурсу від тексту полягає у властивих першому ідеях розвитку та зумовленості екстралінгвістичними чинниками, а відмінність між дискурсом і мовленням - у чітко вираженій соціальній орієнтації першого й індивідуальному характерові другого.

Мінімальною одиницею дискурсу слід визнати мовленнєвий акт - мовленнєву взаємодію мовця і слухача для досягнення певних перлокутивних цілей мовця шляхом конструювання ними дискурсивного значення у ході спілкування. Структура дискурсу являє собою ієрархію одиниць, перелічених за ступенем зменшення: мовленнєва подія, трансакція, крок, хід, мовленнєвий акт.

Потрібно відзначити, що оцінка чужої мови може характеризувати:1) вже існуючу думку про чужу мову, 2) безпосередньо представлений вислів. Досліджені язикові одиниці різних рівнів об'єднані загальним значенням «оцінки чужої мови» і загальною функціональною спрямованістю - їхня ціль виразити ставлення суб'єкта до чужої думки.

Архетиктоніко-мовні форми (види мови)- це загальне поняття: для передачі реального усного висловлювання, та висловлювання в художній літературі. В епічному творі розрізняють мову автора, та мову персонажів, тобто висловлювання дійових осіб. Автор не може відкрито грати роль дійової особи (щоденник, мемуари , автобіографія в розповіді від першої особи), але ми завжди можемо прослідити його індивідуальність. У творах також може існувати розповідач від першої або третьої особи. Оповідь героїв може виражатись за допомогою прямої мови, невласне-прямої мови, а також непрямої мови.

пряма мова художній дискурс

Розділ II. Невласне-пряма мова у художньому мовленні

2.1 Поняття невласне-прямої мови

В живому, інтенсивному процесі мови сучасної художньої літератури відображається структурно-семантична еволюція способів передачі мови автора і мови персонажів; підвищена структурно-семантична багатоплановість прямої мови, порушення традиційних схем і поява емоційних елементів в непрямій мові, подальша еволюція, а іноді і повна трансформація форм невласне-прямої мови.

Невласне-пряма мова як спосіб передачі мови, як стилістичний прийом і синтаксична конструкція володіє невичерпними естетичними можливостями, вона широко використовується в літературі різних методів і напрямів, стала невід'ємною рисою літератури XX ст., тому цілком зрозуміло звернення дослідників до вивчення теоретичних проблем невласне-прямої мови, її стилістичного потенціалу, естетичних можливостей.

Невласне-пряма мова - складне і багатогранне явище мови і стилю літератури ХХ ст. В її вживанні відображаються, а іноді і тісно переплітаються різнопланові чинники лінгвістичного і екстралінгвістичного характеру. Язикова структура зумовлюється певними психологічними чинниками; психологічна природа нерідко надає філософське значення.

Історія дослідження невласне-прямого мовлення - це історія наукових суперечок, дискусій, теоретичних пошуків. В німецькій мові для позначення досліджуваного феномена вживалися терміни verschleierte Rede (Kalepky), berichtete Form (Bechaghel), Imperfektum der Rede (Е. Lerch), Rede als Tatsache (Е. Lerch), erlebte Rede (Lorck), uneigentlich direkte Rede (G. Lerch), pseudoobjektive Rede (Spitzer).

Проте найспоживаннішим в німецькій філологічній літературі є термін Е. Лорка erlebte Rede (пережита мова) - ним користувалися

O. Вальцель, В. Шоллер, До. Бюллер, В. Кайзер, Х. Біссингер, Ф. Штанцель, P. Шторц, Ф. Мартіні, Д. Штефан, А. Нойберт, В. Гюнтер, В. Гофмейстер, Е. Р. Різель та інші дослідники.

Мабуть, через традицію термін erlebte Rede стає відносно стабільним, витісняє існуючі раніше і нові терміни, що з'являються, вірніше, перетворює їх на доповнююче-уточнюючі синоніми до основного терміну (erlebte Reflexion, erlebte Eindrucke, dargestellte Rede, halbdirekte Rede та ін.), репрезентуючи різні сторони цього багатопланового явища, різний підхід до нього (з лінгвістичних, стилістичних або психологічних позицій) [27:9].

У французькій мові відносно стабільним є термін discours indirect libre, в англійському free indirect speech (можливе, із тієї причини, що невласне-пряма мова в цих мовах ближче до непрямої мови). В інших європейських мовах переважає термін, що калькувався, з німецького uneigentlich direkte Rede. Цей термін Р. Лерха, перекладений на російську мову В. Н. Волошиновим (невласне-пряме мовлення), стабілізувався також в російській мові.

Невласне-пряма мова - особлива лінгвопрагматична категорія художнього тексту, сформована на основі злиття перспектив автора й персонажа, особливим чином взаємодіюча із сюжетною лінією оповідання й відрізняється набором специфічних лінгвопрагматичних ознак [47:17].

За змістом і мовленнєвим оформленням невласне-пряма мова відрізняється як від авторського мовлення, так і від мови героя. Невласне-пряма мова представляє собою поєднання суб'єктних планів автора і героя, сполучає ознаки і знаходиться ніби у проміжньому положенні: вона включається в авторську мову, але не настільки, щоб злитися з нею; і вона виділяється з неї, але не настільки, щоб стати мовою героя.

Критеріями відмежування невласно-прямої мови від авторського оповідання служать: прономінальна транспозиція, темпоральне зрушення, модально-прагматичний і синтаксичний аспекти. Розходження невласно-прямої мови й мови героя складається, по-перше, у неоднаковій взаємодії із сюжетною лінією, а по-друге, у розбіжності лінгвістичних ознак.

Чільною прагматичною характеристикою невласно-прямої мови є дейксис, що у її структурі має наступні види: прономінальний, локальний, темпоральний, іменний, дискурсивний. Кожний з перерахованих видів дейксиса має свої підвиди й засоби вираження.

Темпоральний, іменний і дискурсивний дейксис формують, у свою чергу, прагматичну функцію більш високого рівня - компресію інформації, під якою розуміється здатність язикових одиниць імпліціювати додатковий зміст, а саме вбирати в себе значеннєву інформацію значного обсягу [36:40].

2.2 Концепції невласне-прямої мови

Існує багато концепцій невласне-прямої мови. Але, на мій погляд, Кусько Е. Я. вдалося чітко систематизувати їх та зробити найбільш повну та деталізовану класифікацію, яка представлена у її монографії.

Концепція I, представників і послідовників женевської школи Ш. Баллі, інтерпретуючих невласне-пряме мовлення як різновид, модифікацію непрямої мови, звідси відповідний цій концепції термін, запропонований Ш. Баллі: Le style indirect libr.

Концепція II, представлена в дослідженні Р. Лерх і її численних послідовників, що сприйняли невласне-пряме мовлення як модифікацію прямої мови, або ж як спосіб її репрезентації в структурі авторського оповідання. Слідством такого підходу до сприйняття єства невласне-прямого мовлення є самий споживаний в сучасній філологічній науці термін uneigentlich direkte Rede.

Концепція III, представлена, зокрема, першими дослідниками невласне-прямого мовлення А. Тоблером і П. Козловськім, вони сприйняли її як змішення прямої і непрямої мови. Якщо положення про «змішуванні» (в механічному розумінні) неодноразово піддавалося різкій критиці, то сама ідея «змішування» в розумінні стилістичного возз'єднання лягла в основу новітніх концепцій невласне-прямого мовлення. «Невласне-пряме мовлення пише А. А. Андрієвськая-- возз'єднує в собі особливості прямої і непрямої мови, відрізняючись в той же час від кожного з цих способів передачі мови...».

Концепція IV, представлена більшістю дослідників невласне-пряме мовлення, радянських і зарубіжних, котрі вважали її не модифікацією прямої або непрямої мови, а самостійною формою передачі чужого вислову (Т. Калепки, Е. Лерх, Лорк, О. Вальцель, В. Гюнтер, Е. В. Гулига, Ю. Я. Никуліхин, Р. М. Чумаков та ін.). Наявність загальної теоретичної позиції в підході до невласно-прямого мовлення, як самостійної форми передачі мови у даних авторів в практиці конкретних спостережень над лінгвістичною і стилістичною структурою невласне-прямого мовлення, особливо в інтерпретації її сутнісної природи, привело до розгалуження цієї концепції (виникненню модифікацій), а разом з тим і до різнопланової термінологічної системи.

Т. Калепки, один з перших дослідників невласне-прямого мовлення, сприйняв її як засіб приховати, завуалювати пряму мову, звідси введений їм термін verschleierte Rede (концепція «прихованої, завуальованою мови»).

Інакше до розуміння єства невласне-прямого мовлення підходить Е. Лерх. В статті про генезис невласне-прямого мовлення він підкреслює, що у французькій мові, так само як і в німецькій, у випадках з невласне-прямим мовленням ми спостерігаємо не різновид непрямого стилю, а передачу фактичної мови (коли мова або гадка відображається як факт).

Проте щонайбільше розповсюдження серед концепцій четвертого типу отримала психологічна концепція невласне-прямого мовлення, висунута в дослідженні Е. Лорка. Звертаючись до психологічного генезису, Е. Лорк підкреслює в ній перш за все наявність чинника «співчування», орієнтацію невласне-прямого мовлення на «співчуття», коли автор не тільки бачить і чує своїх персонажів безпосередньо, він чує і їхню промову «тиху мову їхніх гадок, бажань, почуттів». Таке психологічне проникнення автора у відчуття героя, інтимне «співчуття», становить, на думку Лорка, єство невласне-прямого мовлення, відобразилося у введеному їм терміні erlebte Rede, який в німецькій філологічній науці, по суті, витіснив всю решту. Якщо всі попередні концепції, не дивлячись на їхні сутнісні і термінологічні відмінності, можна характеризувати як мовностилістичні (оскільки Ш. Баллі, Е. Лерх, Е. Лорк, Р. Лерх і всі інші представники розглянутих теоретичних концепцій невласне-прямого мовлення виділяють її двопланний філологічний аспект), то, згідно однієї з останніх концепцій, невласне-пряме мовлення відноситься до явищ виключно стилістичного плану.

Найбільш повно ця концепція висловлена в монографії Л. А. Соколової, в якій традиційний термін невласне-пряме мовлення замінюється терміном невласно-авторська мова, оскільки Л. А. Соколова відносить невласне-пряме мовлення не до форм передачі мові, а до «способів викладу зміста» і відповідно розглядання в плані синтаксичного ряду: пряма мова, непряма, невласне-пряма мова тощо.

Отже, можливо констатувати наявність наступних сутнісно-термінологічних концепцій невласне-прямого мовлення:

I. -- модифікація непрямої мови

II. -- модифікація прямої мови

III. -- змішення прямої і непрямої мови

IV. -- самостійний спосіб передачі мови.

2.3 Засоби вираження невласне-прямої мови

2.3.1 Способи розташування невласне-прямої мови у контексті

Для невласне-прямої мови є типовим включення у авторське оповідання у вигляді безсполучникового сполучення самостійних речень, які утворюють складну синтаксичну єдність. Однак, способи розташування невласне-прямої мови в авторському контексті не вичерпуються безсполучниковими сполученнями, тому значною мірою залежать від різновидів даної категорії.

Оформлення невласне-прямої мови визначається перш за все такою ознакою, як тривалість невласне-прямої мови та чіткість межі, яка відділяє її від авторського контексту. Тому для невласне-прямої мови, яку ми умовно відносимо до І розряду і яка характеризується відомою тривалістю та наявністю чіткої межі між невласне-прямою мовою і контекстом, найбільш типовим є безсполучникове сполучення декількох самостійних речень. Тривалість невласне-прямої мови та чіткість межі між нею та авторським оповіданням є наслідком того, що невласне-пряма мова І розряду служить для передачі внутрішнього та зовнішнього монологу героя чи для оформлення діалогу, або здійсненного або уявленого.(васильева, стр 44)

Для невласне-прямої мови ІІ розряду є характерною нетривалість та постійне переплетення з мовою автора. У цьому випадку невласне-пряма мова служить для передачі виключно внутрішньої мови героя, але не закінченої і яка поступово розвивається, а яка мовби постійно проривається крізь авторське оповідання у вигляді окремих думок. (васильева, стр 46) У зв'язку з цим, невласне-пряма мова ІІ розряду формується переважно в складі авторського оповідання, а типовою формою синтаксичного побудування є протилежна формі синтаксичного побудування невласне-прямої мови І розряду: це одно-два коротких самостійних речення.

Невласне-пряма мова ІІІ розряду характеризується вираженням тільки загальної точки зору героя без розгортання її у промову. З синтаксичної точки хору невласне-пряма мова цього розряду представляє собою органічну єдність з мовою автора і не може бути виділеною з неї без порушення зв'язної мови. Найкрупнішою одиницею оформлення невласне-прямої мови цього різновиду є частина речення, а найтиповішою - словосполучення й окремі слова.

Таким чином, можна назвати типові способи розташування невласне-прямої мови по відношенню до авторського контексту для кожного з основних розрядів. При однаковому оформленні різних типів невласне-прямої мови принципом розмежування різновидів є зміст: невласне-пряма мова І розряду служить для вираження міркування або висловлення; особливістю ІІ розряду є здатність виражати не тривале обміркування, а одиничну думку. Це служить основою для розрізняння І і ІІ розрядів у випадку їх однакового оформлення. Елементи невласне-прямої мови ІІІ розряду не містять окремої думки, а вказують на точку зору героя, у той час як за допомогою невласне-прямої мови ІІ розряду виражається думка хоча й нетривала, але самостійна, нова і завершена у зрівнянні з авторським контекстом. Це служить ознакою розмежування ІІІ розряду і ІІ у випадку їх однакового оформлення.

2.3.2 Засоби вираження невласне-прямої мови

В роботах, де невласне-пряма мова розглядається поряд з авторською мовою та мовою персонажів, можна виділити прагнення знайти засоби, які дозволяють впізнати цю категорію в авторському контексті. На даний момент існує 3 типи засобів вираження невласне-прямої мови:

· засоби, які виділяють невласне-пряму мову із контексту;

· засоби, які включать невласне-пряму мову до контексту;

· засоби, які одночасно і виділяють невласне-пряму мову із контексту, і включають її до нього.

Найбільш повною в цьому відношенні є дисертаційна робота І.І. Ковтунової, у якій розглядаються синтаксичні і лексичні засоби, які дозволяють впізнавати невласне-пряму мову, і виділяти її із контексту. Засобами, які виділяють невласне-пряму мову, вважаються:

· зміна часового плану. Невласне-пряма мова має відносне значення часу: минулий час зіставляється не з загальним оповіданням, а з моментом розмірковування героя. (васильева 52) Зміна форм часу, значення або відтінку значення є характерною рисою невласно-прямої мови І-го розряду.(50-52)Наприклад: Kцnig Heinrich schrak zurьck. Das Salzamt von Hall! Die erste Einnahmequelle des Landes! (S.30)

· Зміна модального плану. Як відомо, зміна модальності може бути досягнута граматично або лексично, тобто: зміною способу дієслова, або введенням питальних речень, наприклад: „ Bereitwillig streckten seine Herren ihm die groЯen Summen vor, bereitwillig, in frцhlicher Gebelaune, entlohnte er diese Gefдlligkeit mit der Verpfдndung von reichen Dцrfern, Pflegen, Herrschaften, Zцllen und Gefдllen. Warum sollte er seinem lieben Burggrafen Volkmar nicht Visiaun und Mцltern ьberlassen?(27)56-57

· Лексичні засоби. Звичайно, своєрідний підбір лексики (яка характерна герою) допомагає виявленню невласне-прямої мови із авторського контексту. До лексико-фразеологічних і семантичних засобів виявлення невласне-прямої мови відносяться наступні дві великі групи: 1) слова і словосполучення, які виділяються з авторського контексту дякуючи емоційно-експресивній або стилістичній забарвленості слова, наприклад: Man wuЯte nicht, wohin, wie, warum. Ach, ginge er doch zurьck in sein Land, der Verfluchte! (S.34) 2) слова і словосполучення, які виділяються із контексту своїм особливим значенням.63

· Авторське указання на приналежність окремих елементів мови герою, воно представлене, як правило, у вигляді будь-якої вставної конструкції72

· Повторення. Окремі слова і словосполучення сприймаються як елементи невласне-прямої мови тільки тоді, коли вони вживалися раніше у мові героя. Повторюватись тільки в складі невласне-прямої мови і виділяти її можуть слова, словосполучення і навіть цілі фрази, які не мають інших засобів виділення, тому що повторення само по собі перетворює спокійне оповідання на емоційне, а наявність емоції є характерним для невласне-прямої мови.74

· Інверсія. Ця ознака стає суттєвою, коли нема інших ознак, більш помітних. В авторський контекст включається не тривалі уривки невласне-прямої мови, а окремі елементи. Стиль мови героя відтворюється не лексично, а за допомогою незвичного порядку слів, який підкреслює особливу значущість слів, що важливі для героя, а не для автора.76 Наприклад: Vielmehr saЯ dieser Herr Johann heiter und fest in dem besonnten Trient, dehnte sich, rekelte sich. ЬberlieЯ sein langes Haar, den schцnen, vollen Bart den wohligen Winden des Sьdlichen Herbstes. Hofierte die deutschen und die welschen Damen Tirols.(S.36)

· номінативні підметкові речення, які служать для встановлення наявності предмету або явища і мають тільки формі теперішнього часу. 77 наприклад: Die beiden geistlichen Herren schimpften weidlich. Der Heide, der! Der Jerobeam!(S.34)

· вказуючи частки і деякі прислівники часу та місця;

· інтонація

Поява невласне-прямої мови в авторському контексті завжди логічно обґрунтована, але прийоми її введення і формальні ознаки виявлення різноманітні та знаходяться в певній залежності від різновидів даної категорії. У якості засобів, які створюють єдність авторського контексту та невласне-прямої мови, вказуються тільки форми 3-ої особи займенників і дієслів а також підрядні сполучники. Однак, як визнано усіма, підрядні сполучники не обов'язкові, а займенників і взагалі може не бути. У дійсності, засоби, які включають невласне-пряму мову до контексту, дуже різноманітні. Загальновизнаними засобами зв'язку невласне-прямої мови з контекстом є сполучники, при чому не тільки підрядні, але й сурядні. Отже:

· Сполучники підрядності й сурядності;

· Слова, які з'єднують. Цей спосіб зв'язку полягає в повторенні одного й того ж слова у невласне-прямій мові і контексті, який оточує її.(стр 98)

· Займенники. Займенники, як відомо, заміщають яку-небудь частину мови і позо контекстом не зрозумілі. Тому різні займенники, які входять до складу невласне-прямої мови у той час, як слово, яке вони заміщають знаходиться у авторській, можуть виконувати функції засобу для з'єднання. Вживаються займенники різні за значенням, але найбільш розповсюдженими є особові займенники 3-ої особи.(стр99)

· Неповні речення. Оформлення невласне-прямої речі у вигляді неповних речень є достатньо вдалим прийомом її введення. Оскільки зміст неповних речень не зрозумілий без контексту, то для невласне-прямої мови таким контекстом є авторська мова. Наприклад: Hatte selbst vor dem Grab des heiligen Albert nicht haltgemacht, es nach Schдtzen durchwьhlen lassen Kirchenschдnder! Herodes!(34)

Але серед засобів оформлення невласне-прямої мови є і такі, які одночасно і включають її до контексту і виділяють з нього. Сюди відносяться, перш за все, слова, що вводять або включають невласне-пряму мову у контекст. Вони мають не тільки включаючи функцію, бо також служать засобом виділення, оскільки сприяють створенню чіткої межі між авторським контекстом і невласне-прямою мовою.(васильева, стр 109) У якості таких слів можуть виступати дієслова мовлення, дієслова та словосполучення думки, словосполучення на позначенні почуттів або стану тощо. Наприклад: «Er erinnerte sich sehr deutlich, wie er zuletzt mit Johann zusammengewesen war, und alles abgesprochen hatte.“(S- 9)

Як відомо, такі слова як «ja», «nein» і тому подібні часто виступають у ролі слів-речень, конкретних зміст яких виявляється із контексту. Тому вони сприяють встановленню єдності авторського тексту і невласне-прямої мови. З іншого боку, вони також і виділяють невласне-пряму мову, тому належать до модальних часток, і сприяють перенесенню оповідання в модальний план героя.

Висновки до другого розділу

В сучасній художній літературі відображається структурно-семантична еволюція способів передачі мови автора і мови персонажів; підвищена структурно-семантична багатоплановість прямої мови, порушення традиційних схем і поява емоційних елементів в непрямій мові, подальша еволюція, а іноді і повна трансформація форм невласно-прямої мови.

Невласне-пряма мова як спосіб передачі мові, як стилістичний прийом і синтаксична конструкція володіє невичерпними естетичними можливостями, вона широко використовується в літературі різних методів і напрямів, стала невід'ємною рисою літератури XX ст., тому цілком зрозуміло звернення дослідників до вивчення теоретичних проблем невласне-прямого мови, її стилістичного потенціалу, естетичних можливостей. Найбільш спірна проблема невласне-прямої мови - проблема її сутнісної субстанції. Багато дослідників виказували свої міркування з цього питання, виходячи, як правило, з різних методологічних принципів наукових концепцій.

По змісту і язиковому оформленню невласне-пряма мова відрізняється як від авторського мовлення, так і від внутрішнього монологу. Критеріями відмежування невласно-прямої мови від авторського оповідання служать: прономінальна транспозиція, темпоральне зрушення, модально-прагматичний і синтаксичний аспекти.

Чільною прагматичною характеристикою невласно-прямої мови є дейксис, що у її структурі має наступні види: прономінальний, локальний, темпоральний, іменний, дискурсивний. Кожний з перерахованих видів дейксиса має свої підвиди й засоби вираження. Темпоральний, іменний і дискурсивний дейксис формують, у свою чергу, прагматичну функцію більш високого рівня - компресію інформації, під якою розуміється здатність язикових одиниць імпліціювати додатковий зміст (вбирати в себе інформацію).

Розділ III. Невласне-пряма мова у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brьder Lautensack», «Die Fьchse im Weinberg»)

3.1 Невласне-пряма мовла як особливий текстотип оповідання у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brьder Lautensack», «Die Fьchse im Weinberg»)

Невласне-пряму мову можна охарактеризувати в такий спосіб: невимовлений спонтанний монологічний мовний добуток, що є складовою частиною іншого мовного добутку (авторське мовлення), тісно пов'язане із ситуацією, перериване за своїм характером, що володіє повторюваним набором лінгвістичних ознак і реалізує ряд прагматичних функцій, насамперед у рамках гіперфункції компресії інформації отриманих результатів.

В самому загальному змісті під невласне-прямою мовою розуміється синтез авторського й персонального мовлення, у результаті якого оповідання формально залишається авторським, але зміст висловлення переноситься в область мислення героя.

Невласне-пряма мова підрозділяється на зовнішню й внутрішню.

Зовнішня невласне-пряма мова містить у собі тематичне мовлення, сховане мовлення, цитатне мовлення, мовлення в мовленні, колективне невласне-пряме мовлення. Загальним для них є те, що вони співвідносяться із прямою, тобто усною мовою персонажа. Це обумовлює їхню стислість, лаконічність, появу в тексті відразу після прямої мови, включення в авторське оповідання у вигляді мікроформ.

Більшість випадків невласно-прямої мови в художньому творі відносяться до внутрішньої невласно-прямої мови. Вона поєднує внутрішні рефлексії, внутрішній монолог і потік свідомості. На відміну від зовнішньої, в основі підвидів внутрішньої невласно-прямої мови лежить внутрішня мова. Ми розуміємо внутрішню невласно-пряму мову, як внутрішнє мовлення в рамках авторського типу викладу, наслідком чого є відсутність слів, які вводяться, і зворотів, також більша орієнтованість на об'єктивне, що виражається в здатності продовження сюжетної лінії, а не випаданням з неї. Внутрішня невласне-пряма мова характеризується розгорненням своєї структури, синтаксичною складністю, а також здатністю реалізовувати деякі прагматичні функції.

Оскільки зовнішня схожість і схожість художніх функцій внутрішньої невласно-прямої мови й внутрішнього монологу часто приводить до їхнього ототожнення, варто виявити критерії з розмежування.

Головні характеристики внутрішнього мовлення як психологічного явища, безвідносно до художнього тексту, випливають із її основної властивості. Тому що в інтракомуникації відправник і одержувач - одна особа, засоби синтагматичної організації зводяться до мінімуму. Звідси граматичне усічення внутрішнього мовлення. Її самоспрямованість породжує надзвичайну асоціативність розгортання і ємний, конденсований характер знакових носіїв.

У художньому творі внутрішнє мовлення припускає деяку авторську обробку, щоб стати більше зрозумілої для стороннього (яким є читач). У художньому аналогу внутрішньої мови виділяють потік свідомості, внутрішній монолог, малі вкраплення внутрішнього мовлення, аутодіалог. В основу класифікації покладені критерії розчленованості й обсягу. Найменш розчленований і найбільш об'ємний потік свідомості. Він також найбільш складний для сприйняття читачем у силу ослаблених змістовних зв'язків усередині себе. Найбільш розчленовані й найменш об'ємні малі вкраплення внутрішнього мовлення, що служать для миттєвої реакції виділяється пунктуаційно. Внутрішня мова у всіх її проявах зображає внутрішній мир героя - його емоції, думки, переживання. Вона є складовою частиною мовної партії персонажа. Однак, вона відрізняється від зовні виявленого висловлення й за формою, і по змісту, і по графічній пунктуаційній репрезентації в тексті. Останні три зауваження служать для деяких дослідників аргументом на користь ототожнення внутрішньої й невласно-прямої мови.

3.1.1 Порівняльний аналіз двох видів мовлення (внутрішнього монологу та невласне-прямої мови) у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brьder Lautensack», «Die Fьchse im Weinberg»)

Однак, порівняльний аналіз двох видів мовлення (зокрема внутрішнього монологу як виду внутрішнього мовлення) виявляє принципові розходження між ними. Виявляються дві істотні відмінні ознаки. По-перше, невласне-пряма мова й внутрішній монолог по-різному взаємодіють із сюжетною лінією в романах. Невласне-пряма мова містить у собі елементи й логічного, і емоційного пізнання факту. На відміну від внутрішнього монологу невласно-пряма мова не перериває рух сюжету, а є його органічною частиною:

1) An diesem Mittwoch der ersten Maiwoche im Jahre 1931 saЯ der Hellseher Oskar Lautensack in der Wohnung seines Freundes Alois Pranner in Mьnchen und sah trьbe. Da ist er also wieder einmal gestrandet, da muЯ er also von neuem unterkriechen hier bei seinen Freund (1:7).

2) Pierre trat fьr die Amerikaner nicht nur mit Herz und Mund ein, er fцrderte ihre Sache durch die Tat. Er war in allen Kreisen der Londoner Gesellschaft wohlgelitten, er war befreundet mit Fьhrern der Konservativen und der Liberalen, er hatte Gelegenheit, sich Kenntnis zu verschaffen ьber mannigfache Einzelheiten des Konflikts mit den Kolonien. Er trug reiches Material zusammen, ordnete es, zog Folgerungen, und ohne dass ihn jemand dazu beauftragt hдtte, sandte er Louis dem Sechzehnten und seinen Ministern Berichte, die sich auszeichneten durch Sachkenntnis, Klarheit, Weitblick (2:12).

Внутрішній монолог зупиняє рух сюжету. Персонаж міркує, і дія завмирає, щоб повернутися в активну фазу на тій же крапці, на якій воно було перервано його введенням. В якості прикладу можна привести епізод з роману Л. Фейхтвангера «Die Fьchse im Weinberg». Герой розмірковує про своє майбутнє та майбутнє своєї держави, та відносини з оточенням:

3) Mit schneller Fantasie malte er sich die Zukunft. Sah in den Vorratshдusern der Hдfen Frankreichs Gewehre und uniformen sich stapeln, sich immer hцher schichten. Was nun! Sagte er sich…

Героя переповнюють емоції вони виходять на зовню у вигляді монологу, де він розмірковує на тему права, виконаного обов'язку та ін. Потім поновляється перервана ситуація:

Dann kamen seine beiden ersten Stьcke, er schrieb sie zwischen viel Liebe un vielen Geschдften mit der linken Hand…(2:16-17).

Аналогічний уривок можна також привести на основі роману «Die Brьder Lautensack»: Герой йдучи з гостей, занурюється у думки, та розмірковує про своє соціальне положення в суспільстві, про його приховану сутність, яку він ховає за маскою, та наслідки, що можуть на нього очікувати.

4) Er tritt ein par Schritte zurьck. Tausendmal hat er die Maske betrachtet, doch jetzt beschaut er sie, als sдhe er sie zum erstenmal. Durch diese Maske ist dafьr gesorgt, dass die Nachwelt einmal feststellen wird, was mit ihm los war. Wenn es die Mitwelt nicht tut, so ist das ihr Schade. Es ist ein Skandal, dass sich ein Mann von seiner Begabung immer wieder aus seiner Wohnung fortstehle muЯ, damit ihn die Hauswirtin nicht sehe und nicht ein Geschrei anstimme wegen der unbezahlten Miete. Aber es ist beschдmend nicht fьr ihn, sondern fьr die Epoche.

По-друге, існує лінгвістична дивергенція на морфологічному рівні. Внутрішній монолог офіційно передається діючій особі за допомогою слів, що вводять, і зворотів, наслідком чого є зміна граматичного часу на форми презенсу, а особистих і присвійних займенників на форму 1 особи однини:

5) Ich habe einen Antwort fьr Sie. Aber es ist keine angenehme Antwort, und ich weiЯ nicht, ob es Ihnen von Nutzen sein kann, sie zu erfahren.

6) Ich tue das ьbrigens schon seit zwanzig Jahren. Erst hielt ich ihrer fьnfte aus, vier Schwestern und eine Nichte. Jetzt sind von diesen ausgehaltenen weibern leider zwei geschtorben, ich halte ihrer also nur mehr dreie aus, zwei Schwestern und eine Nichte, freilich immer noch eine Verschwendung fьr einen Mann ohne Rang und Titel (3:52).

У невласно-прямій мові слово діючій особі не передається - це специфічна риса цього виду мовлення. У ній мова автора вбирає в себе мовлення й мислення персонажа, зберігаючи всі морфологічні ознаки авторського оповідання. Отже, граматичний час (форми претерітуму), особисті й присвійні займенники у формі 3 особи однини залишаються незмінними:

7) Er schlieЯt die Augen, zieht sich auf sich selber zurьck. Es glьckt, es kommt. Er spьrt jenes leise, feine reiЯen, wie wenn seidiger Stoff zerreiЯt (1:83).

8) Sie war sehr anmutig, wie sie von ihren Plдnen schwatzte, verspielt, ein Kind und eine Frau. Sie gefiel Josef, und ihr Trianon gefiel ihm (2:233).

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що внутрішній монолог і невласне-пряма мова - це різні лінгвістичні явища.

3.2 Специфічні ознаки невласне-прямої мова у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brьder Lautensack», «Die Fьchse im Weinberg»)

У специфічних ознаках невласне-прямої мови ми виявляємо засоби демаркації невласне-прямої мови: темпоральне зрушення, прономінальна транспозиція, модально-прагматичний аспект й синтаксичні особливості.

Слід нагадати, що у більшості випадків формальні (морфологічні) ознаки авторського оповідання й невласно-прямої мови збігаються - у таких випадках виявлення невласно-прямої мови повинне опиратися не на прономінально-вербальну структуру, а на виявлення ознак дистанціювання у середині гаданої значеннєвої однорідності. Інакше кажучи, необхідно виявити суб'єктивність автора-героя в структурі автора-оповідача. На основі робіт Л. Фейхтвангера можна виявити чотири критерії відмежування невласно-прямої мови, що відповідають її лінгвістичним конститутивним ознакам: темпоральні зрушення, прономінальна транспозиція, модально-прагматичний аспект і синтаксичні особливості.

3.2.1 Темпоральне зрушення в невласне-прямій мові у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brьder Lautensack», «Die Fьchse im Weinberg»)

Темпоральне зрушення в невласне-прямій мові виражається у відмінній від авторського оповідання співвіднесеності дієслівної форми й дії. Дія сьогодення передається претерітумом, що є конститутивною формою невласно-прямої мови. Якщо в авторському мовленні претерітум виступає у своїй основній функції, описуючи минулі дії, то тут він виступає в значенні сьогодення або майбутнього в минулому. Тим самим читач переводиться зі сфери оповідання в сферу переживання. За допомогою наступного прикладу можна прослідити зміну координат на осі часу, тут цю зміну сигналізує прислівник jetzt:

8) Und um dieses eine, das Martin Krьger gerettet hatte, war jetzt die schlechte Luft dieses widerlichen Prozesses (3:14).

10) Erst hat er's ihm versprochen, der Proell, dieser Hundsknochen und jetzt ist eindicker Akt da (1: 274).

11) Auf alle Fдlle wollte Monsieur Lenormant die Gelegenheit wahrnehmen, dem amerikanischen Geschдftstrдger etwas auf den Zahn zufьhlen. Mit harmloser Hinterhдltigkeit fragte er nach den Siegen, im Kopf eines so maЯgebedenden Herrn wie des Doktor Franklin die militдrische Lage der Insurgenten male. Und jetzt stand ein Mensch vor ihm…(2:134).

12) Aber Sie darf doch nicht so weitermachen, es wдre unvernьnftig, sie ist jetzt einundzwanzig, da darf sie sich nicht mehr so gehenlassen. Sie hat sich auch fest vorgenommen, sie wird heute abend nicht spielen (2:148).

Для вираження дії в минулому в невласно-прямій мові Л. Фейхтвангер використовує форму плюсквамперфекта:

13) Sie war tot, sie hatte sich auf ьble Weise umgebracht, und nichts mehr war davon ihr auЯer diesem unappetitlichen ProzeЯ und diesem einen Bild. Denn sie war eine sonderbare Person gewesen, sie hatte ihre Bilder vernichtet (3:23).

14) Er hatte es weit gebracht in den wenigen Monaten seines Berliner Lebens. Er durfte mit Genugtuung hineingehen in dieses neue Jahr 1932 (1:69).

15) Bisher hatte da Pierre ein wenig ins Blaue hinein gewirtschaftet. In London hatte sich ihm als Vetreter der Kolonien vorgestellt ein gewisser Mr. Artur Lee, ein jьngerer Herr, begeistert von der Sache seines Landes und von sich selber (2:53).

Плюсквамперфект, як правило, демонструє в її структурі висновки, результати, узагальнення. Претерітум і плюсквамперфект є в сучасній прозі самими продуктивними формами невласно-прямої мови. Що стосується тимчасової форми презенса в темпоральній системі досліджуваного виду мовлення, то він зустрічається від 1 особи, а також у внутрішньому монолозі, потоці свідомості як видах невласно-прямої мови:

16) Noblesse oblige, mein Freund. Eine schmutzige Seherbinde, das geht nicht. Ich finde, ein Sehermantel sollte immer ausschauen wie frisch aus der Reinigungsanstalt (1:88).

17) Das kцnnte Monsieur Caron passen, daЯ er die Gewinne einstreicht und ich die Verluste zahle. Ich bin kein Trottel, der sich von jedem Hochstapler ausplьndern lasst (2:746).

Претерітум і плюсквамперфект по суті витісняють із темпоральної системи невласно-прямої мови перфект, у рідких випадках передавальна дія в минулому. Темпоральне зрушення виражається також у тому, що дії в майбутньому оформляються в невласно-прямій мові в більшості випадків кондиціоналісом I, втрачаючи в цьому виді мовлення модальну семантику, та передаючи значення футуральності з відтінком гіпотетичності:

18) Er dachte daran, dass ihm dieser Zinsdorff bereits 32 000 Emm schuldete, 32 297 waren es, seine Deggenburger Grьndlichkeit in Gelddingen hatte ihm die Summe genau ins Gedдchtnis geprдgt, und was hatte er davon, wenn das also 42 000 wurden?.

19) Als sich Toinette in den Gemдchern der Prinzessin Rochan einfand, wurde sie, wie immer, begrьЯt vom Geklдff der kleinen Hunde und vom Geschrei des Papageis (2:149).

Темпоральне зрушення на тлі оповідання є маркером включення в авторське оповідання суб'єктного плану персонажа й служить критерієм відмежування невласне-прямого мовлення.

3.2.2 Опозиція прономінальних систем оповідання невласне-прямого мовлення у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brьder Lautensack», «Die Fьchse im Weinberg»)

Опозиція прономінальних систем оповідання невласне-прямого мовлення полягає в характерному зрушенні від імені героя до форм особистих займенників.

Самої продуктивною прономінальною формою є займенник 3 особи у всіх відмінках. Цю форму можна вважати конститутивної для невласно-прямого мовлення, оскільки вона якнайкраще дозволяє виразити злиття перспектив автора й персонажа: автор відстороняється від імені героя, «ідучи в тінь» як оповідач; персонаж відстороняється від себе, відмовляючись від уживання займенника 1 особи:

20) Durch ein umstдndliches Spiel von Intrigen, setzte er dem Bruder auseinander, habe man Hindenburg soweit, dass er den Reichswehrminister, den schlimmsten Feind der Partei, entlassen werde (1:133).

21) Schцn, da man es von ihr verlangte, brachte sie Vernunft genug auf, sich des Spielens zu enthalten. Aber war es nicht schmдhlich, dass sie, die Kцnigin, so gar keine Freiheit hatte? Auf Schritt und Tritt war sie behindert durch eine blцde Etikette, nicht einmal in ihren wenigen freien Stunden durfte sie tun, was ihr Freunde machte, und fьhr all den Zwang und die Entbehrung erntete sie nichts als Vorwьrfe (2:151).

Крім 3 особи однини в прономінальній системі невласно-прямої мови вживані форми 1 особи однини і множини, а також 2 особа однини числа. Невласне-пряме мовлення з формами 1 особи однини числа зустрічається в творах від 1 особи, що викликає додаткові складності при демаркації даного виду мовлення. Маркeрами суб'єктивного викладу можуть служити модальні слова й вираження, розмовно-побутова лексика, емоційно-експресивний синтаксис:

22) Sie nickt. Jetzt kann sie wohl nicht anders. Jetzt muЯ sie ihm den Schlьssel geben (1:269).

23) GewiЯ musste man jede Aktion unterstьtzen, die England schwдchte; doch konnte der Sieg von Rebellen welcher Art immer der absolute Monarchie Frankreich nicht erwьnscht sein. Versailles war mit seiner Rьstung noch nicht fertig. Versaillesґ Ziel musste sein, den Konflikt zwischen Amerika und England so lange zu schьren, bis sich Versailles selber stark genug fьhlte, den alten Streit mit England auszutragen (2:130).

24) Aber wie sollte er, der Jьngere, Unerprobte, dem groЯartigen Rцmischen Kaiser Moral predigen? Der wьrde ihm sicherlich mit zahllosen guten Grьnden ьber den Mund fahren. Nein, er musste es schon so machen, wie er sichґs vorgenommen, musste ausweichen, eine Diskussion ablehnen (2:193).

25) So hatte sieґs auch gehalten, und es war ihr nicht schwergefallen. Hдtte sie sich villeicht doch mehr um diesen Amerikaner kьmmern sollen? War er so sehr die Mode? (2:201).

Форма 1 особи множини може носити в невласно-прямому мовленні як інклюзивний, так і ексклюзивний характер. У першому випадку займенник wir сприймається одночасно як оповідання автора, оповідання персонажа і як звертання до читача, у другому випадку воно являє собою об'єднання плану «автор-персонаж» - мається на увазі не настільки відчутне залучення читача в оповідання:

26) Wir kцnnen uns das leisten. Wir sind wir und schreiben uns Uns (1:161).

27) Als wir, der junge Kцnig und ich uns die bisher verschlossenen, kleinen Gemдcher der alten Majestдt zum erstenmal anschauten, stieЯen wir auf diese Bilder (2:135).

Форма 2 особи однини властива внутрішньому невласне-прямому мовленню як механізм внутрішнього рефлектиювання, коли персонаж звертається до свого внутрішнього «я» на «ти», щоб порадитися із самим собою про щось важливе:

28) Es ist eine Fahrt ins Blau. Zeit unbestimmt. Wirklich? Du muЯ wirklich fort? Aber wo? Kann man zu dir gehen? Das Restaurant hier ist ja sehr gemьtlich, aber fьr einen solchen Bericht kaum der rechte Ort (1:249).

Остання можлива форма в прономінальній системі невласне-прямого мовлення - невизначено-особистий займенник man, що у більшості випадків співвідноситься із суб'єктом мовлення й виступає субститутом займенника er, він виконує додаткову функцію узагальненої оцінки:

29) Gute Musik. Die Norgler mogen sagen, was sie wollen, gute Musik macht man(Der Komponist)in Mьnchen (3:192).

30) Verlangte, dass man den Aufsatz streiche (Hannsjцrg wunderte sich, dass Oskar sich wegen einer solchen Lappalie dermaЯen errege.) (1:126).

31) Oskar suggerierte ihm, man sei auf dem Weg ins Freibad Wannsee. Man war in Wannsee (Der Soldat) (1:134).

32) Auf SchloЯ Etioles, der Besitzung Monsieur Lenormants, feierte man(Das Volk) seinen einundsechzigsten Geburtstag. Monsieur Lenormants Feste waren berьhmt, jedermann kann gerne (2:65).

Розглянута прономінальна транспозиція служить сигналом зміни або злиття художніх перспектив і формування специфіки невласно-прямого мовлення.

3.2.3 Модально-прагматичний аспект невласне-прямого мовлення у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brьder Lautensack», «Die Fьchse im Weinberg»)

Модально-прагматичний аспект невласне-прямого мовлення представлений по-перше, модально-пофарбованою лексикою, а по-друге, широким уживанням кон'юнктивних форм. Модально-пофарбована лексика містить у собі модальні слова й частки типу wohl, vielleicht, eigentlich, ja, doch і ін., які передають почуття суперечливості, непевності, страху, сумніву, що супроводжують міркування людини в складні життєві моменти. Такі модальні слова характерні для внутрішнього невласно-прямого мовлення і є засобом її демаркації(часто єдиним):

33) Ja, Hannsjцrg schaute zu, er grinste, dass seine kleinen spitzen Raubtierzдhne sichtbar wurden, und jetzt war es Herrn Mantz klar, wer ihn da tanzen lieЯ (1:263).

34) Das war richtig. Es konnte aber auch lange dauern bei der Willkьr der Gerichte, und ein kleines Unbehangen war in ihm, dass er seine Heiratsvorschlag befristet hatte. Doch nun war es einmal geschehen, und es war gut, dass sie es dabei bewenden lieЯ (2:65).