Предмет мовознавства

У другій половині 60-х років виникає трансформаційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.

Генеративізм (від англ. іо §епегаіе «породжувати»), або породжувальна лінгвістика, - напрям у мовознавстві, який характеризується проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів породження мовних конструкцій.

Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта (Картезіуса). Це засвідчують не тільки викладені в «Синтаксичних структурах» деякі положення, які перегукуються з ідеями Декарта, а й пізніша його праця «Картезіанська лінгвістика», яка своєю назвою вказує на зв'язок із ученням Декарта. Крім того, інтуїція, якій так багато уваги приділяє Хомський, була головним положенням картезіанського раціоналістичного методу пізнання. Американський дослідник запозичив і творчо застосував також декартівське вчення про вроджені ідеї.

Безумовно, генеративна лінгвістика не розв'язала всіх проблем мовознавства. Понад те, в ній виявлено чимало слабких сторін: апріорність у виділенні вихідних синтаксичних одиниць, недооцінка ролі прагматичних чинників, невелика здатність для опису різно-структурних мов тощо. Однак багатьма положеннями концепції генеративізму скористалася найсучасніша лінгвістична парадигма - когнітивна лінгвістика. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на створення моделі «смисл - текст» російського мовознавця І.О. Мельчука. Термінологічний апарат генеративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг сучасного мовознавства (поверхнева структура, глибинна структура, трансформація, мовна компетенція, породжувальна граматика та ін.).

22. Неогумбольдтіанство

Одночасно зі структуралізмом виник інший мовознавчий напрям - неогумбольдтіанство.

Неогумбольдтіанство - напрям у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.

Таку назву цей напрям отримав у зв'язку з тим, що вперше проблема «мова і народ» на широкій науковій основі була поставлена В. Гумбольдтом.

На думку Гумбольдта, у мові закладено певне світобачення, яке відображає духовний світ народу - носія мови. Мова знаходиться між людиною й зовнішнім світом, і людина бачить світ таким, яким він зафіксований у рідній мові: «Людина оточує себе світом звуків, щоб сприйняти й засвоїти світ предметів […]. Оскільки сприйняття й діяльність людини залежать від її уявлень, то її відношення до предметів цілком зумовлене мовою». Отже, за Гумбольдтом, як уже згадувалося, мова описує навколо людини ніби зачароване коло, вийти з якого можна лише тоді, коли вступити в інше коло, тобто вивчити іншу мову. Перехід на іншу мову спричиняє зміну світобачення. На цих теоретичних засновках і на вченні про внутрішню форму мови, яка, на думку Гумбольдта, фіксує особливості національного світогляду, ґрунтується неогумбольдтіанство.

Виокремлюють два різновиди неогумбольдтіанства: європейське й американське.

Європейське неогумбольдтіанство

Європейське неогумбольдтіанство виникло в 20-ті роки XX ст. в Німеччині як реакція на обмеженість (однобічність) молодограматизму і прагнення відродити гумбольдтівські традиції в мовознавстві.

Найяскравіший представник європейського неогумбольдтіанства - німецький учений Лео Вайсгербер (1899-1985). До цього напряму належали також німецькі мовознавці Йост Трір (1894-1970), Гарольд Гольц (нар. 1930), Гюнтер Іпсен (нар. 1899), Петер Гарт-ман (нар. 1923), швейцарський дослідник Ганс Глінц (нар. 1913) та ін.

Основні ідеї Вайсгербера викладено в чотиритомній праці «Про сили німецької мови», яка вийшла в 1950 р. в Дюссельдорфі. Найважливіші теоретичні положення містяться у другому томі «Про світогляд німецької мови». Уже самі назви засвідчують тенденційність учення мовознавця, необ'єктивне акцентування на національних рисах німецької мови та культури, їхніх нібито перевагах над іншими мовами й культурами. За це неодноразово праця Вайсгербера була піддана критиці.

Американське неогумбольдтіанство

Існує думка, що американське неогумбольдтіанство (цей напрям частіше називають етнолінгвістикою) сформувалось незалежно від гумбольдтівських традицій. Однак це твердження не є переконливим, оскільки в дослідженнях американських етнолінгвістів відчутний відгомін ідей Гумбольдта.

Зародження американського неогумбольдтіанства пов'язують з іменем Франца Боаса (1858-1942), який присвятив своє життя вивченню мов корінного населення Північної Америки - ескімосів та індіанців. Його дослідницькі праці (а в них загальнолінгвістичні погляди) представлені в колективному «Довіднику мов американських індіанців» (1911). Він один із перших звернув увагу на теоретичне значення вивчення мов американських індіанців: «Психологічні основи і морфологічний розвиток американських мов настільки незвичайні, що їх вивчення буде справжнім відкриттям для лінгвістів, які працювали в галузі індоєвропейських або семітських мов. Для лінгвіста, який звертається до мов нашого континенту, добре відомі проблеми, що обговорювалися багато років, постають у новому світлі, у нього швидко виробляється широкий погляд на лінгвістичні проблеми». В етнографії, твердив Боас, на зміну загальним теоріям повинен прийти ґрунтовний і безпристрасний аналіз усіх сторін життя кожного народу. Слід зазначити, що Боас сповідував рівність усіх мов світу, був непримиренним антирасистом.

Працю Боаса (дослідження індіанських мов) продовжив його учень Едуард Сепір (1884-1939). За освітою він був антропологом, що позначилося на його науковому світогляді. Свої дослідження проводив на стику етнології, психології, соціології, психіатрії, фольклористики та релігії. Такий широкий підхід до предмета дослідження позитивно вплинув на результати наукових пошуків.

мовознавство переклад лінгвістичний

Размещено на Allbest.ru