Ідіостиль Богдана-Ігоря Антонича

Рослинна підсистема земної моделі світу містить значну кількість (42) метафор, до складу яких уходять іменники на позначення квітів. Як правило, ці слова уживаються у формі, що викликає уявлення про множинність об'єктів (квіти, квіття, сальви, лілеї, фіялки, рожі, агави, півонії, гвоздики, троянди, левконії, маки, ромашки, тюльпани). При цьому названі лексеми, збуджуючи у свідомості читача відповідні образи природних реалій, є не тільки засобами пейзажних характеристик зображуваного світу, а й способом об'єднати в єдине ціле усі форми природного буття, насамперед природу й людину.

Частотність метафор, до складу яких уходять лексеми на позначення трави й кущів, - незначна (8), але в системі зображальних засобів відтворення мовної картини світу вони відіграють помітну роль.

Найбільш частотними (63) є метафори, до складу яких уходять іменники на позначення дерев. Уживання лексем відзначається надзвичайною різноманітністю. Серед них - 13 найменувань: дуб (8), явір (6), вільхи (3), клен (3), липи (3), береза, верби, пальми, вишні, терен, лавр, яблуні, черемхи.

Більшість метафоричних словосполучень, за допомогою яких автор надає тваринам і птахам анімістичних рис, уживається на позначення психічного стану. Такими є, зокрема, метафори із дієсловами мовлення. У метафорі співає сонно гімн гниття черва дієслово співати поєднується із поняттям черва. Лексема черва не містить у своєму прямому значенні семи здатність створювати звуки, тому не може в буквальному контексті сполучатися із названим дієсловом. Контекстуальне вживання в одному семантичному ряді з даними лексемами іменника гниття вказує на джерело такого психічного стану, який зіставний із станом людини, що співає, - піднесення, захоплення. Процес гниття - це необхідна умова існування черви, тому вона радіє йому. Можна сказати, що черва - не кишить, а співає. Незвичне для поезії поєднання в одному тексті слів співати, гімн, з одного боку, та черва гниття, з іншого, надає особливої виразності та яскравості метафоричному висловлюванню.

Семантика метафор кола пов'язана насамперед із буквальним значенням лексеми коло та його образно-символічним переосмисленням. Чинником семантичного перенесення є також міфологічні уявлення про центр світобудови, про життєвий колообіг, про замкненість чи розімкненість простору. Найчастіше - це конструкції, до складу яких уходить лексема на позначення конкретного предмета у сполученні з абстрактним поняттям типу перстень натхнення на серці тремтить; людино, думки циркулем вимірюй зорі і міста та інші. Якщо уживання в метафоричному контексті лексем на позначення коштовних виробів є традиційним в українському та світовому віршуванні, то введення в мовно-художній простір вірша слів на позначення приладів було новим явищем, характерним для 20-30-х років XX століття. Найбільш виразно прадавні уявлення про закони універсального колообігу виявлені в індивідуально-авторських конструкціях із стрижневим дієсловом із значенням кругового руху: закрутився світ безкраїй.

Цілісний аналіз творчості Б.-І.Антонича показує, що метафора кола є моделлю інобуття, а не реальної дійсності. Інша дійсність, за Б.-І.Антоничем, формується в струмені сновидіння, творчості, піднесення. Тому вона представлена несподіваними зв'язками між конкретними предметами й виявом підсвідомого ліричного чуття: огородити треба конче, покласти мур з каміння й сну; місто - сонет з каміння, цегли й скла. Можна говорити про створення деякого ідеального простору, окресленого конкретними предметами (мур, дім, стіни, дерево, цегла). Головна його риса - гармонія кола, заповненого не конкретно-побутовими предметами, а формами й результатами підсвідомої діяльності людини (сонет, мрії, сон). Встановлюється аналогія між фізичним універсумом і психічною реальністю.

Отже, як ми бачимо, «убрання» поетичної думки Б.-І.Антонича в метафору наочно демонструє як незвично і образно встановлюється єдність і зв'язок подібного і неподібного, і як цей поетичний прийом оновлює світ, очищує його від старого, а також від буденного сприйняття життя. Тому не дивно, що сонце в поезії Б.-І.Антонича не тільки очищує світ, роблячи його ясним і чистим, але й також час від часу само бере участь у ритуалі очищення. В цьому відбувається універсалізація даного процесу. Його закону підкорюються всі учасники.

Метафора Б.-І. Антонича веде в “затекст”, постійно вимагає домислити,

розгадати текст, вловити логіку руху поетичного образу. З одного боку, виникає відчуття відкритості тексту, а з другого, - відчуття спресованості. Метафорика як шлях до підтексту й ідеї твору допомагає зрозуміти твір, розшифрувати його.

3.1.2 Лексико-граматична класифікація метафор

Для уточнення художніх функцій метафор у ліриці Б.-І.Антонича та їх

різновидів ми користуємося такою класифікацією:

1.Дієслівні; 2.Атрибутивні; 3. Субстантивні; 4.Комбіновані.

Аналіз метафор у ліриці Б.-І.Антонича за поданою класифікаційною схемою дав цікаві результати, які викладемо нижче.

Найпоширенішими метафорами в ліриці поета займає дієслівна метафора (151): весна тріпочеться, біжать алеї звуків, спалюється день на вугіль ночі, лягла на серце ржа думок, випливають із полиць слова, струмки полощуть срібло тиші, відповідає співом явір, спалився вечір елегійний та ін. У порівнянні з іменником і прикметником, характер переносних значень дієслова набагато складніший і різноманітніший. Ця складність зумовлена специфікою семантики дієслова як частини мови. Адже семантика дієслова в цілому більш абстрактна. Для дієслова характерна багатозначність у вживанні.

Другими за поширеністю у поезії Б.-І.Антонича є субстантивні метафори (84). Іменник передає ознаку в найбільш узагальненій предметній формі. У цьому полягає його специфіка як частини мови: батіг невдач, синь моря лав, пензлем сонця. Субстантивні метафори є також засобом передачі уявлень на основі зіставлення з конкретними діями, звуковими, зоровими, дотиковими асоціаціями і засобом вираження розгорнутого найменування типових для поетичних контекстів ситуацій, явищ: оплесків гудуть ще струї, биндочку мети порву, в легенів брилах.

Серед іменникових сполучень найпоширенішими структурами, які засвідчують процес метафоризації, є генітивні конструкції. У поезії Б.-І.Антонича ці конструкції виявляють тематичну різноманітність щодо поєднання конкретно-чуттєвих понять. Такі конструкції дуже економні, у стислій формі містять глибокий зміст, зберігаючи метафоричну основу: в труні віків, розкіш небезпеки, радість перемоги, неба палуба, полудня жар.

Прикметникові метафоричні структури - явище не дуже поширене у поезії Б.-І.Антонича (21 вживання). Частіше поет розкриває значення прикметникової метафори на фоні широкого контексту, поширюючи її за допомогою інших слів. Але можна виділити окремі метафоричні конструкції, що становлять сполучення прикметника з іменником. Наприклад: білопері хмари, благословенний шлях, закам'янілий тан, райдуго піскова, самітній острів. Такі структури є оригінальними і яскраво ілюструють індивідуальний стиль поета.

Не менш цікавим явищем метафоризації є комбінації субстантивно-генітивних метафор з атрибутивними. Хоча вони вживаються не надто часто (10), проте є невід'ємним атрибутом поетичної мови Б.-І.Антонича. Наприклад: золотий усміх зір, руді хмар руна, незнаний косинус днів наших, репане реміння нузд, жестом гордої поваги, синій обрій мрій.

На підставі цих даних можемо скласти діаграму.

Діаграма 2. Лексико-граматична класифікація метафор.

На підставі цієї діаграми можемо зробити висновок, що у поезії Б.-І.Антонича найчастотнішими є дієслівні метафори (56%), досить поширено вживаються іменникові (32%). Значно менше виявлено прикметникових (8%) та комбінованих метафор (4%).

3.1.2.1 Дієслівні метафори

Побудова поетичних текстів на метафоризованих дієсловах уже сама собою розв'язує завдання створення художніх якостей.

У багатьох поезіях Б.-І.Антонича метафоричні значення служать основою поетичної мови. Метафоричність у його поезіях не залишається в межах значення лише окремого слова. Це - ширший процес. Часто метафора накладається на цілу групу слів, тобто охоплює контекстну одиницю. В такому разі певна група слів міцно в'яжеться ще й спільними метафоричними властивостями, узгодженими з поетичним задумом. У поезіях Б.-І.Антонича ми спостерігаємо часто вживану не тільки словесну, а й контекстну метафору, тобто таку, що не вміщується в одному слові. Створюється своєрідний синонімічний ряд, досить широкий за обсягом і складний своєю внутрішньою побудовою, на якому виступає метафоричність. В такому контексті виявляється не просте складання метафоризованих слів і не згущення їх, а нова семантико-поетична якість, створена рукою майстра художнього слова. Наприклад:

Осінь переїхала по полі возом золотим. Понад кучугури кучерява мряка - срібний дим. Сонце з батогом проміння вогняний погонич. Навпростець по небі білі хмари в перегони. На куделі верховіття сиве павутиння. Підпирається гори рукою далеч синя. Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом, в гущині сухе гілля гуркоче мідяний псалом. Білі квіти впали заповідь майбутніх січнів; перший раз тоді поцілувала землю вічність[2,118].

Тут метафоричність має вигляд суцільної лінії, виступає над цілим контекстом, над усією поезією і перетворюється у виразний персоніфікований образ.

Метафоризовані дієслова можуть помножувати, збільшувати свою виразність у багато разів, розширювати функції, вони можуть перетворюватися, зміцнюватися у своїй поетичній силі або додавати зміцнення іншому слову. Ось, наприклад, скільки має метафоричних значень кожне з наведених дієслів у поезії Б.-І.Антонича:

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука, лине листя з лип, плине воза скрип, коло лісу колом ллється вигук зяблика. Палиться під захід сонця неба палуба, от отара в отаві, сизі мряки сиваві, в яслах яру ясний ястер ятрить яструба. П'яне піано на піаніні трав вітер заграв [2,204].

Поетичній мові Б.-І.Антонича властиві метафоричні контексти з часто вживаними дієсловами на означення процесу горіння типу горіти, загоратися, палати, палахкотіти, згоріти. Використовуючи те саме слово в різних лексичних поєднаннях, автор досягає оригінального звучання поетичної мови. Так, на переносному значенні дієслова горіти створюються метафори. Наприклад:

Спалився вечір елегійний, зів'яв, мов пісня, спопелів. Збирай у дзбан слова спокійні, свій молитовно юний спів! Як ватра, сонце догоріло, пожаром очі обпекло. В горючому вінку несміло схиляю радісне чоло [2, 309].

У поезії Б.-І. Антонича серед дієслів фізичної дії виділяються словосполучення із дієсловами на означення переживань, почуттів, психічних станів: лягла на серце ржа думок, нас оплете нестямне щастя, думки квітками пахнуть, заглянула в очі нужда. Найчастіше вони виступають як індивідуально-авторські метафори.

Звукові асоціації покладені в основу метафор, які формують семантику дієслів фізичної дії. Наприклад: співала весна, загуділи колоски тугі, зашуміли сади, лящить у вухах сон, ліс розказує чудову, дивну, тиху повість, струмки полощуть срібло тиші.

Велику групу дієслівних метафоричних структур становлять ті, в яких відображуються явища природи. Використання дієслівних метафор дає змогу поету досягти значного рівня одухотвореності природи: одяглися сади, сонце догоріло, вечір, мов струна, тремтить, палиться росами, шепче комиш, місяць срібло ллє на сад, відповідає співом явір.

В окрему семантичну підгрупу можна виділити пори року і ті зміни, які відбуваються в природі з приходом кожної з них. Найбільше в своїй поезії Б.-І.Антонич оспівує весну: в серці співала весна, весна спинилась і при блідла, весна тріпочеться, весна закрутить хмільно веретена травня, весна заглядала в віконця.

У поезіях Б.-І.Антонича метафоричний образ, побудований на дієсловах, виступає як засіб подвійного бачення світу: реальне виступає на фоні фантастичного, створеного уявою поета. Б.-І.Антонич створює свіжі, оригінальні метафори. За допомогою метафор поет досягає глибокого впливу на читача, як позитивного, так і негативного.

3.1.2.2 Іменникові метафори

Особливістю стилістичного почерку Б.-І.Антонича виступає також гармонійне поєднання дієслівної та іменної метафорики, причому в одних творах простежується якісне і кількісне домінування іменної метафорики, що за своїм функціональним навантаженням постає статичнішою, ніж дієслівна, і зорово-споглядальною за чуттєвими вимірами. Це мотивується тим, що іменникова метафора здійснює акт характеризувальної предикації, не відриваючись при цьому (в абсолюті) від таксонімічного принципу мислення. Останнє передбачає включення об'єкта до певного вузького класу, а характеризація вміщує всю множинність, тобто виділення необмеженої кількості ознак того чи того предмета [54, 11]:

У книзі ночі срібні букви, натхненні сторінки шумлять. її не візьмете до рук ви, її до серця треба взять [2, 265].

У поезії Б.-І.Антонича іменникова метафора виконує не лише номінативну функцію, а й має яскраве емоційно-оцінне забарвлення:

Закрутився світ безкраїй, зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають у волосся сонця гребінь[2,138].

З погляду лексичного наповнення у позиції суб'єктного детермінанта здебільшого фігурують іменники на позначення реалій неживої природи. В окремих випадках роль суб'єкта виконують навіть абстрактні поняття, створюючи ще більший контраст і, як наслідок, більш яскраву метафору (персоніфікований абстрактний іменник):

Мідниця ранку повна піни

із мила сонця. Миють хмари.

На сім ключів замкнулись сіни,

де ти в блакитному пожарі [2, 246].

Серед ґенітивних конструкцій з метафоричним значенням виділяються ті, що називають стан, дію, процес, а також суб'єкт дії. У таких випадках один іменник словотвірно співвідноситься з дієсловом. Наприклад: дно задуми, в чорнім шовку сяєв, в кипінні форм, у барв завії, похмілля свіжих ранків.

Одним із компонентів іменникового словосполучення у поезії Б.-І.Антонича виступає іменник, який словотвірно співвідноситься з прикметником. Іменникова ознака, порівняно з прикметниковою, виявляється більш абстрактною і виразнішою щодо метафоричного змісту ґенітивної конструкції:

Та раптом чую: вище, тонше,

стрункіше дзвонить ясна синь [2, 76].

В ідіостилі Б.-І.Антонича іменникова метафора - це поширене явище. Автор як досвідчений майстер художнього слова вкладає у них своє вміння переосмислювати явища навколишнього світу - і цим сприяти збагаченню поетичної мови. Такі метафори завжди багатопланові, вони несуть на собі згусток уявлень про означувані реалії. Такі конструкції є і засобом передачі конденсованих уявлень на основі зіставлення з конкретними діями, звуковими, зоровими, дотиковими асоціаціями, і засобом вираження розгорнутого найменування типових для поетичних контекстів ситуацій, явищ.

3.1.2.3 Прикметникові метафори

Стильову активність у поезії Б.-І.Антонича виявляють також прикметникові метафори; для його ідіостилю показове використання метафоричних епітетів, в яких досить важко з'ясувати асоціативну основу порівняння різних об'єктів, їхнє "справжнє" значення не допускає адекватного словесного вираження: німі казки, ліричний місяць потопає в тінь, життя засушене, кучерява мряка.

Окрему увагу звертаємо на атрибути, виражені складними прикметниками. Деякі з них містять безпосереднє зіставлення з головним компонентом словосполучення: 

І виноград, і водоспад удолі, і сад, і дзвінкодзвонні солов'ї, і їх пісні, немов фонема «і», і гай, і водограй, і край на волі.

Дзюрить, дзижчить, дзюрчить, дзирчить вода, мелодії грає на каміння флейті, а в білих пін хвилястогривім рейді риб щічки розцвітають з глибу дна [2, 305].

Надзвичайно цікавими видаються нам метафоричні конструкції, що являють собою комплекс атрибутивних метафор із різною смисловою співвіднесеністю компонентів. У простіших за структурою в межах поширеного словосполучення взаємодіють кілька атрибутів (здебільшого два), синтаксично залежні від одного іменника. Такою може бути метафора-загадка або метафора-порівняння, на яку «нашаровується» епітет:

З рвучим вітром буйногривим! Бути вічно юним, вічно молодим!

І п'яний, м'ятний запах винограду, й ряди пляшок, що в сповитку із моху.

Гряде грязька, густа імла з бескета, повітря є гниле, липке, погане [2,138].

Складніші конструкції формують пов'язані між собою в межах речення два прості атрибутивні метафоричні словосполучення:

В холоднім сутінку сухого льоху по стінах тиша кане зерном граду [2, 14].

Порівняно нечисленними, однак надзвичайно цікавими для дослідження, є атрибутивні метафори-порівняння. На відміну від двох інших типів, вони характеризуються принциповою двочленністю конструкції, тобто безпосередньою наявністю в самій метафорі і суб'єкта, і об'єкта зіставлення. Важливо, що такі словосполучення не тільки не можуть бути зведені до одного слова, але й не можуть бути поширені іншими компонентами. У метафорах-порівняннях компоненти взаємозумовлені у смисловому відношенні самим принципом безпосереднього зіставлення двох реалій.

Б.-І.Антонич використовував прикметникові метафори для поглиблення зорових, слухових, дотикових, смакових відчуттів. Він застосовував найчастіше якісні, рідше присвійні й відносні прикметники. При цьому з'явилися свіжі, оригінальні метафори, подекуди вони звучать як авторські неологізми.

3.2 Лексико-семантичні групи епітетів та їх граматичне вираження у ліриці Б.-І.Антонича

У творчості Б.-І. Антонича не менш яскраво і широко представлений епітет. Безперечно, письменник є великим майстром у використанні традиційних епітетів, фольклорних, постійних, неперевершений у створенні авторських епітетів. Проте фольклорні епітети відіграють у поезії підпорядковану роль, на першому місці в його віршах виступають епітети літературного походження. Цим, очевидно, пояснюється і стилістична вага метафористичних епітетів На нашу думку, саме вони здатні передати особливі нюанси психологічного стану ліричного героя. В епітетах і різноманітних за змістом художніх означеннях виявлялась сила творчої індивідуальності і майстерності поета, а ще точніше -- його соціальні погляди, настрій і естетичні смаки. За допомогою епітетів Антонич вміє тонко передати найглибші почуття, змалювати неповторну красу людських взаємовідносин.

Епітет відіграє важливу роль в описі природи. У Б.-І. Антонича це яскраві картини, намальовані словом-пензлем вправного майстра:

Осінь переїхала по полі возом золотим.

Понад кучугури кучерява мряка - срібний дим.

Сонце з батогом проміння вогняний погонич.

Навпростець по небі білі хмари в перегони [2,118].

Свою любов до батьківщини Антонич виражає через ряд епітетів: «Моя країна зоряна, біблійна й пишна, барвиста батьківщина вишні та солов'я».

Найбільшу групу серед внутрішньо-чуттєвих епітетів становлять емотивні (почуттєві) епітети. Це закономірно, оскільки автор не тільки виражає свої почуття, а й намагається передати свій художній світ одухотвореним, у почуттєвому сприйманні для інших. Наявність таких епітетів у тексті забезпечує самодостатню мистецьку якість твору.

Вкладаючи у створення епітетів внутрішньо-психологічного сприймання всю свою майстерність художника слова, письменник гранично чітко передає настрій ліричного героя.

Описи природи - це яскраві картини, намальовані словом-пензлем вправного майстра, який умотивовує пейзаж із психологічним станом ліричного героя.

Здійснивши класифікацію епітетів за граматичним вираженням, ми отримали наступні результати. Найвагомішим пластом є епітети, виражені прикметниками (69), наприклад: день кучерявий, слова вишневі, весна вільна і п'янлива, болюча пісня, палючі строфи, крилата скрипка, слова пахучі, ранок сивий, попелястий, шовкова казка, солодке і п'янке знесилля, стрункі акорди, весна лірична, день кришталевий, ранок терпкий, мужній спокій та ін.

Як бачимо, епітети досить різноманітні, побудовані на новому лексичному матеріалі, на нових поетичних зіставленнях. В епітетах, виражених прикметниками, і різноманітних за змістом художніх означеннях виявлялась сила творчої індивідуальності і майстерності поета, а ще точніше -- його погляди, настрій і естетичні смаки.

Надзвичайно вдалими є епітети, виражені дієприкметниками. Хоча їх виявлено у невеликій кількості (27), проте вони являються невід'ємним атрибутом поетики Б.-І. Антонича. Здебільшого це пасивні дієприкметники доконаного виду: розгублені хмарки, розгойдані очі, життя засушене, завмерла тиша, роздзвонені кроки. Епітети, що моделюють картини природи, виражені дієприкметниковими формами, представлені рідко: сліпучий день.

Епітети-прислівники є менш вживаними. Нами зафіксовано всього 5 таких епітетів: звірі виють глухо, доми тяжко схилили чуби, легко розчавити цілий світ, тінь лягає вогко, в імлах глибоко самітній острів.

Чудовим доповненням надзвичайно вражаючої гами епітетів важливе місце посідають епітети-прикладки (18). Серед них можемо виділити кілька семантичних груп поетичних номінацій: явища природи ( блискавиці-змії), предмети (на хвилях-лавах, поїзд-кінь, рейки-шпаги), найменування предметів рослинного світу (сестри-калини, молоко-роса, зілля-лобода), особливості нервової системи (струни-нерви).

Подвійною експресивністю відзначаються епітети-композити. Хоча їх виявлено у невеликій кількості (17), проте вони створюють належну експресивність : зелено-жовта мряка, багрянородна ніч, золотоустий місяць, пшениця золотокоса. Ці епітети можна вважати новотворами автора, адже більшість із них ми не можемо зустріти у творах інших поетів.

Епітетів, виражених формою орудного відмінка іменника, нами не виявлено.

Ще одною важливою ланкою художніх засобів є епітетні предикативні конструкції (12): Росте в моєму саді сонце - похмільна квітка тютюну; Мої пісні - над річкою часу калиновий міст.

Надзвичайно цікавими і продуктивними є епітети-неологізми. Вони є унікальною частиною надзвичайно багатого арсеналу художніх засобів Б.-І.Антонича. В таких епітетів буває більше експресивності, фантазії автора. Розширюючи якимись, часом несподіваними асоціаціями коло семантичних компонентів, епітети-неологізми розширюють валентність лексем і закріплюють її на семантичній осі, наближаючи до істини об'єктивність наших знань про світ. Епітети такого зразка досить інтенсивно використовуються (33). Можемо навести такі приклади даних епітетів: місяць пузатий, зеленолезий, бляшане небо, олив'яний місяць, тверде життя, терпко мандолінні весни, епічний вечір, п'яне піано, срібна смерть, ліричні яблуні, вечір елегійний, акорд дзвінко дзвонний, дуб стрільчастоверхий.

Як бачимо, невід'ємною складовою ідіостилю Б.-І.Антонича є епітети. Вони досить різноманітні, побудовані на новому лексичному матеріалі, на нових поетичних зіставленнях, породжених революційною епохою. В епітетах і різноманітних за змістом художніх означеннях виявлялась сила творчої індивідуальності і майстерності поета, а ще точніше - його соціальні погляди, настрій і естетичні смаки.

РОЗДІЛ ІV. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Стимулювання природоохоронної діяльності підприємств

Природоохоронною є будь-яка діяльність, спрямована на збереження якості навколишнього середовища на рівні, що забезпечує стійкість біосфери. До неї належить як великомасштабна, здійснювана на загальнодержавному рівні, діяльність щодо збереження еталонних взірців незайманої природи та збереження різноманітності видів на Землі, з організації наукових досліджень, підготовки фахівців-екологів та виховання населення, так і діяльність окремих підприємств з очищення від шкідливих речовин стічних вод і газів, що викидаються в атмосферу, зниження норм використання природних ресурсів тощо. Така діяльність здійснюється переважно інженерними методами [16, 145].

Існує два напрямки природоохоронної діяльності підприємств. Перший - очищення шкідливих викидів. Однак цей шлях недостатньо ефективний, оскільки за його допомогою не завжди вдається повністю припинити надходження шкідливих речовин в біосферу. До того ж скорочення рівня забруднення одного компонента навколишнього середовища призводить до посилення забруднення другого. Наприклад, встановлення вологих фільтрів для газоочищення дозволяє скоротити забруднення повітря, але призводить до збільшення ступеня забрудення води. Вловлені з газів та стічних вод речовини отруюють значні площі землі.

Використання очисних споруд, навіть найефективніших, різко скорочує рівень забруднення навколишнього середовища, однак не розв'язує цієї проблеми повністю, оскільки в процесі функціонування цих установок також утворюються відходи, хоча і в меншому обсязі, але з підвищеною концентрацією шкідливих речовин. Поряд з цим робота переважної більшості очисних споруд вимагає значних енергетичних затрат, що, в свою чергу, також є небезпечними для довкілля [23, 15].

Крім цього, забруднювачі, на знезараження котрих витрачаються значні кошти, є речовинами, в котрі вже вкладено працю і котрі, за незначним винятком, можна було б використати.

Для досягнення високих еколого-економічних результатів необхідно процес очищення шкідливих викидів поєднати з процесом утилізації вловлених речовин, що зробить можливим об'єднання першого напрямку з другим -- усунення причин забруднення.

Реалізація цього напрямку вимагає розробки маловідходних, а в перспективі й безвідходних технологій виробництва, котрі дозволяли б комплексно використовувати вихідну сировину та утилізувати максимум шкідливих для біосфери речовин.

Однак, не для всіх виробництв існують прийнятні техніко-економічні рішення щодо різкого скорочення кількості відходів та їхньої утилізації, тому в реальних умовах доводиться працювати за двома вказаними напрямками. Разом з тим, ніякі очисні споруди та безвідходні технології не зможуть відновити стійкість біосфери, якщо будуть перевищені допустимі (порогові) значення скорочення природних, не перетворених людиною, систем. Саме тут виявляється дія закону незамінності біосфери. Таким порогом може стати використання більше 1 % енергетики біосфери та глибоке перетворення більше 10 % природних територій (правило одного та десяти відсотків). Тому технічні досягнення не звільняють від необхідності вирішення проблем зміни пріоритетів суспільного розвитку, стабілізації народонаселення, створення достатньої кількості заповідних територій тощо [16, 72].

Основною метою експертних оцінок, котрі мають назву "інженерно-екологічна експертиза", є всебічна оцінка впливу підприємства на природне середовище:

на стадії затвердження проекту;

при функціонуванні підприємства та при його розширенні;

при складанні заключення та при виробленні рішення про затвердження або відхилення проекту;

на стадії визначення можливості подальшого функціонування підприємства;

при обмеженні обсягу випуску або при припиненні випуску того чи іншого виду продукції;

при визначенні необхідності установки або застосування нових природоохоронних заходів;

при модернізації існуючих підприємств.

Інженерно-екологічна експертиза дозволяє виявити найбільш ймовірні екологічні наслідки будівництва, функціонування та розширення підприємства порівняно з бажаним, допустимим станом природного і оточуючого людину середовища [23, 152].

Підприємство не повинне наднормативно впливати на природне та оточуюче людину середовище, не повинне перешкоджати власній роботі та функціонуванню розташованих поряд підприємств, порушуючи через оточуюче їх природне середовище хід технологічних процесів, не повинне завдавати шкоди здоров'ю населення.

Інженерно-екологічна експертиза полягає в оцінці довготривалого впливу підприємства на природні ресурси, природні умови, умови подальшого розвитку промисловості регіону та умови життя мешканців локальної ділянки місцевості.

Згідно з діючими законодавчими актами інженерно-екологічній експертизі підлягають такі матеріали:

проекти регіональних комплексних схем охорони природного середовища в містах та промислових центрах (міністерства та відомства за участю місцевих органів управління і територіальних органів контролю природного середовища);

проекти планування, забудови міст та інших населених пунктів (органи державного санітарного нагляду і територіального контролю за станом природного середовища за участю місцевих органів управління);

проекти будівництва великих регіональних та міжрегіональних народногосподарських об'єктів, пов'язаних з впливом на природне середовище (міжвідомчі комісії за участю міністерств, відомств та наукових установ);

технічна документація на нові види сировини, виробів, матеріалів для народного господарства (органи охорони здоров'я спільно із зацікавленими органами нагляду).

Проекти локального рівня (будівництво окремих невеликих підприємств, електростанцій, висушування боліт, розорювання земель тощо) підлягають галузевій або територіальній експертизі лише в частині розділів "Охорона природи". Метою цієї експертизи є оцінка повноти поданого матеріалу, правильності та точності виконаних обґрунтувань та розрахунків, переконливості прийнятих рішень.

Загалом інженерно-екологічна експертиза складається з трьох етапів:

-- розгляд завдання з проектування об'єкта та результати пошукових робіт, проведених на місці передбачуваного будівництва. Результатом першого етапу є оцінка вихідних даних, що містяться в проекті будівництва. При цьому передбачається також оцінка вихідних даних, покладених в основу проекту при розрахунках передбачуваного впливу на природне та оточуюче людину середовище;

-- оцінка технологічних рішень, характеристик обладнання та властивостей матеріалів; встановлення можливості їхнього використання в природних умовах місця будівництва об'єкта;

-- оцінка проекту загалом. При проведенні інженерно-екологічної експертизи проекту найбільш доцільною є наявність двох-трьох альтернативних рішень для передбачуваного об'єкта будівництва. Здійснюється аналіз природоохоронних заходів та засобів щодо відновлення природного середовища з кожного альтернативного рішення, оцінка їхньої ефективності [23, 98].

Матеріали екологічних обґрунтувань щодо збереження чистоти природного та оточуючого людину середовища при будівництві нових підприємств повинні бути достатньо переконливими не лише для інстанцій та фахівців, що їх затверджують, але й для широких верств населення. В іншому випадку втручання громадськості може призвести до затримки будівництва або навіть до відхилення проектів [16, 204].

4.2 Заходи по запобіганні дитячого дорожньо-транспортного травматизму

Травматизм є серйозною проблемою громадської охорони здоров'я в Європі, що надає найбільший вплив на молодих людей, осіб похилого віку і малозабезпечені верстви населення. У той же час значимість даної проблеми для суспільної охорони здоров'я часто недооцінюється. Травматизму можна уникнути шляхом вжиття заходів профілактики чи боротьби з ним. Причини травматизму багатогранні і носять взаємозалежний характер, що вимагає широкомасштабних стратегічних рішень. 

Соціальна значущість проблеми дитячого травматизму очевидна і вирішення цієї проблеми знаходиться в прикордонній зоні між традиційною медициною, знає що треба зробити, і педагогічними науками, що знають кого і як слід навчати або застерегти. травматизм - це сукупне поняття, що об'єднує в собі не тільки традиційне медичне тлумачення даного феномена, але і у тому числі також порушення морально-етичного статусу особистості, що призводять до розладу психічного і соматичного здоров'я. Гуманістичний характер даної проблеми виражається у вихованні відповідального ставлення до власної безпечної життєдіяльності, як особистого самозбереження здоров'я у всіх його значеннях, так і дбайливого ставлення до здоров'я інших людей.  У зв'язку з цим, поряд із викладанням комплексу знань з охорони життєдіяльності в традиційному профілактичному аспекті, необхідно обгрунтувати засоби і методи педагогічного впливу, спрямованого на перманентну переорієнтацію віково-індивідуальних і особистісних особливостей дітей. 

Серед комплексу профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності і смертності дітей, особливу роль відіграє попередження нещасних випадків і травм, які стали одним з головних факторів, що загрожують життю і здоров'ю дітей [47, 70].

Травми є провідною причиною смерті дітей старше 3 років. При цьому від них гине або отримують серйозні пошкодження більше дітей, ніж від усіх захворювань разом узятих [55,49]. Серед дітей різного віку, травматизм розподіляється нерівномірно, в більшій мірі вражаючи дітей молодшого шкільного віку. 

Школа з початкових класів повинна закласти учням основи знань про самозбереження, при цьому важливо поєднувати розвиток самостійності з вихованням відповідальності за безпечне поводження. У молодших класах ще можлива переорієнтація особистісних якостей дітей, оскільки майже завжди в основі їх небезпечних вчинків лежать занижені або деформовані уявлення про реальний рівень допустимого ризику в різних життєвих  ситуаціях. 

Пропоновані ж в даний час принципи організації профілактики дитячого травматизму носять, як правило, абстрактний характер, оскільки засновані на загальних радах і рекомендаціях і не призводять до власне первинної профілактики. 

Будь-яка система профілактики повинна включати в себе декілька підсистем, об'єктом впливу яких є: 1.Соціум (навколишнє середовище з метою зниження її травмобезопасності). 2.Коллектів (школа, дитячий заклад). 3.Семья. Безпосередньо особистість. 

Дитячий травматизм є однією з актуальних проблем охорони здоров'я. Значимість даної проблеми часто недооцінюється. Травматизм можна уникнути шляхом вжиття заходів профілактики чи боротьби з ним.

Рівень травматизму, в тому числі дитячого останнім часом невпинно зростає в усьому світі. Особливо занепокоєння викликає зростання дорожньо-транспортного травматизму, який призводить до зростання дитячої смертності, є однією з причин інвалідності.

У виникненні травм у дітей суттєве значення мають вікові, анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей, їх фізичний та розумовий розвиток, недостатність життєвого досвіду, підвищений інтерес до пізнання оточуючого світу [24, 251].

Найменш розповсюджений травматизм серед дітей першого року життя. Діти дошкільного віку майже постійно знаходяться під наглядом батьків чи вихователів дитячих закладів і рівень травматизму серед них не перевищує 5% від загальної кількості.

А ось діти шкільного віку отримавши певну самостійність та свободу і не маючи достатнього життєвого досвіду травмуються значно частіше.

При цьому хлопчики серед травмованих складають 65-70%, що пояснюється їх схильністю до рухливих ігор, активного відпочинку.

За місцем виникнення травми у дітей можна виділити наступні види дитячого травматизму: побутовий, вуличний, шкільний (під час знаходження в школі), дорожньо-транспортний, та спортивний (під час тренування чи спортивних змагань).

За останні кілька років кількість травм серед дитячого населення Комсомольського району м. Херсону зростає, щорічно збільшуючись на 10% від минулорічних показників. При цьому в структурі дитячого травматизму перше місце стійко займає вуличний травматизм, він складає 47,2% випадків від загальної кількості травм серед дітей, на другому місці - побутовий травматизм, складає 36,3%, на третьому місці - спортивні травми, складають 9,8%.

Вуличний травматизм серед дітей має певну сезонність. Найбільший рівень вуличного травматизму відзначається в період зимових та літніх канікул, коли діти мають більше вільного часу і проводять його на вулиці, частіше за все без нагляду дорослих [47, 97].

Основними причинами дитячого травматизму є:

1. Недостатній контроль за дітьми по дорозі в школу та додому.

2. Незнання правил дорожнього руху та поведінки на вулиці, навмисне нехтування цими правилами.

3. Ігри на проїзній частині вулиці.

4. Недостатнє охоплення дітей позашкільною навчально-виховною та розважальною роботою, недостатній контроль за дітьми під час дозвілля.

Профілактика дитячого травматизму більш соціальна, ніж медична проблема і потребує зусиль багатьох муніципальних та соціальних служб.

Основними методами профілактики дитячого травматизму слід вважати:

1. Посилення нагляду та контролю за дітьми, організація їх дозвілля.

2. Навчання дітей правил вуличного руху.

3. Організація місць для дозвілля (ігрові площадки, дитячі парки)

4. Охоплення дітей молодшого шкільного віку позашкільною виховною роботою (спортивні секції, дитячі гуртки).

5. Підвищення контролю за додержанням водіями правил дорожнього руху, контроль за станом доріг (стан світлофорів, дорожні розминки, дорожні знаки) [24, 155].

Викликає занепокоєння і значне підвищення шкільного травматизму. Найчастіше травми виникають під час перерви, на уроках фізкультури та праці.

Кількість дорожньо-транспортних травм від загальної не значна, та актуальність їх профілактики зумовлена зростанням кількості та підвищення складності спричинених пошкоджень. Саме транспортний травматизм дітей частіше за все приводить до смертності та інвалідності дітей, потребує тривалого стаціонарного лікування.

ВИСНОВКИ

Спираючись на матеріали дослідження творчості Б.-І.Антонича та власні спостереження, можемо зазначити, що індивідуально-авторський стиль митця формувався під впливом взаємозумовлених мовнопоетичних і мистецьких, соціальних і політичних, світоглядних і філософських чинників, до яких належать, з одного боку, загальнокультурні, етнонаціональні й літературні традиції української та європейської словесності, з іншого - особистісні чинники, зумовлені індивідуальним світосприйняттям і світорозумінням автора, його ідейними та естетичними засадами, що лежать в основі його мовної картини світу.

Образні засоби, побудовані на багатозначності кольорової гами, викликають найнесподіваніші асоціації. Поет часто зіставляє різноманітні поняття, тим самим створюючи новаторські поетичні образи. Активністю відзначається прикметникове означення «срібний», що має позитивну семантику («срібний мур», «срібне військо», «срібний лій»). Використовуються також такі кольори, як червоний, жовтий, зелений, синій, срібний, золотий, білий. До семантичної групи колорем зараховуємо й такі означення: ясний, світлий, осяйний, світло видний, засмаглий. Загалом переважає світла гама кольорів (найчастотнішими є срібний, зелений, червоний).

Сакральна лексика у поетичному доробку поета є відображенням його релігійного світогляду. Вона є дійовим чинником формування художнього світу митця, має особливу художньо-виражальну систему. Представляючи своє зріле християнське поетичне кредо, поет наголошує: Не вмію писати віршів, /сміюся з правил та вимог. / Для мене поетику / укладає сам Бог. Отже, Бог для Антонича є джерелом його поетичної творчості, міцним фундаментом, підтримкою і опорою в житті. Послуговуючись конфесійною лексикою, поет бажає наголосити, що лише духовно багата особистість, яка живе за Божими законами, здатна подолати всі випробування життя. Виявлено і систематизовано релігійні власні назви, які вживаються в ліричних текстах Антонича, та умовно виокремлено такі їх тематичні групи: слова на позначення Бога (Бог, Господь, Добро, Творець, Жнець Душ, Калагатія, Пан, Величний, Всесильний; Син, Боже Ягня, Соняшне Слово; Голуб, Голуб-Дух, Голуб Святий та ін.); найменування Божої Матері (Божа Мати, Цариця, Марія, Всенепорочна та ін.); власні назви біблійних подій (Полум'яна Мова в горючім кущі); географічні власні назви (Єрусалим); назви свят (Зелені свята).  Найбільш репрезентативною групою є теоніми, тобто імена на позначення Божих Осіб. Уживання богословського поняття Бог у збірці Б.-І. Антонича «Велика гармонія» займає домінуюче місце серед інших власних релігійних лексем.

Дослідження загальних релігійних лексем у поетичній творчості Б.-І. Антонича виявляє перед читачами внутрішній світ поета, який, використовуючи біблійні лексеми, ділиться не тільки власними духовними переживаннями, а й переживаннями за долю свого народу, його духовний та моральний розвиток. Релігійна лексика збагачує поетичні тексти урочистістю, піднесеністю, наповнює молитовним духом, сакральністю та божественним змістом. Послуговуючись конфесійною лексикою, поет бажає передати стан душі, яка прагне повної гармонії у стосунках з Богом та цілим світом.

При аналізі способів трансформації хтонічних і космогонічних міфів чітко простежуються основні принципи авторського міфотворення. Українські космогонічні міфи, в основі яких - астральна символіка, творчо переосмислені Б.-І.Антоничем. Поет вдається до централізованих і децентралізованих образів світил із чітко визначеною метою. Сонце, місяць і зорі можуть виступати в аморфних ("Привітання життя", "Три перстені"), ботаноморфних ("Три персгені", "Зелена Євангелія", "Книга Лева"), зооморфних ("Три перстені", "Книга Лева", "Ротації"), антропоморфних ("Привітання життя", "Три перстені", "Книга Лева", "Ротації") та напівантропоморфних ("Зелена Євангелія") образах; можуть асоціюватися з явищами культури ("Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія") та цивілізації ("Книга Лева", "Ротації").

Розглянувши метафору і епітет як одні з констант ідіостилю , можна без перебільшення стверджувати, що метафора і принципи метафоризації є основою майже кожної поезії Б.-І.Антонича. Метафори у всій сукупності своїх проявів відіграють принципово важливу роль на всіх рівнях його індивідуального стилю - функціональному, емотивному, діалогічному, потенційному (що веде у підтекст), композиційному, сюжетотворчому.

Аналіз метафор засвідчив, що поет використовує дієслівні, субстантивовані, атрибутивні і комбінаційні метафори. З них найпродуктивнішими є дієслівні: весна тріпочеться, біжать алеї звуків.

Особливо насичені метафорами пейзажні картини, де автор показує свою любов до природи, її багатств: одяглися сади, сонце догоріло. Вони розширюють горизонти читацького сприйняття, здавалось, звичайних природних явищ і процесів.

Серед іменникових сполучень найпоширенішими структурами, які засвідчують процес метафоризації, є генітивні конструкції: неба палуба, полудня жар.

Прикметникові метафоричні структури - явище не дуже поширене у поезії Б.-І.Антонича.

Не менш цікавим явищем метафоризації є комбінації субстантивно-генітивних метафор з атрибутивними: руді хмар руна, незнаний косинус днів наших.

Розглянувши епітети, можемо стверджувати, що найвагомішим пластом є епітети, виражені прикметниками. Відчутно менше є епітетів, виражених дієприкметниками, прислівниками, епітетів-композитів, епітетів-предикативних конструкцій.

Епітети досить різноманітні, побудовані на новому лексичному матеріалі, на нових поетичних зіставленнях. В епітетах, виражених прикметниками, і різноманітних за змістом художніх означеннях виявлялась сила творчої індивідуальності і майстерності поета, а ще точніше -- його погляди, настрій і естетичні смаки.

Автор використовує багато епітетів-неологізмів, серед яких багато метафоричних епітетів: місяць пузатий, зеленолезий, бляшане небо, олив'яний місяць, тверде життя, терпко мандолінні весни, епічний вечір, п'яне піано, срібна смерть, ліричні яблуні, вечір елегійний, акорд дзвінко дзвонний, дуб стрільчастоверхий.

Отже, метафори й епітети в поезії Б.-І.Антонича є досить різноманітними і цікавими. Вони становлять широкий матеріал для дослідження, що дає можливість розкрити глибину творчості поета.

Усі проаналізовані лексичні засоби засвідчують високу майстерність ідіостилю Богдана-Ігоря Антонича, що дає підстави вважати цього поета гідним репрезентантом української поезії та новатором мовного образотворення у вітчизняній літературі ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Алексєєва Н.О. Епітет у контексті індивідуальної мовотворчості// Вивчаємо українську мову і літературу. - 2007. - №12. - 83с.

Антонич Б.-І. Поезія. - К.: Радянський письменник, 2009. - 433с.

Антонів О. Особливості субстантиватів у системі богословської лексики// Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції. - К.: КНУ, 2000. - С.111-119.

Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Дело, 1962. - 423с.

Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура мови. - Львів: Світ, 2010. - 354с.

Бабій І.М. Семантика, структура та стилістичні функції назв кольорів у сучасній українській мові (на матеріалі малої прози В. Стефаника, М. Коцюбинського, М. Хвильового): Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.02 / НАН України, Ін-т укр. мови. - К., 1997. - 21 с.

Бабій І.М. Семантико-граматична природа прикметників зі значенням кольору у прозовій мові//Наукові записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Сер. Мовознавство. - Тернопіль, 2004.- Вип.2(12).- С.6-12.

Бабій І.М. Емоційно-експресивна роль колірних епітетів у прозовій мові// Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. - Тернопіль: Збруч, 2009. - С.246-250.

Бабій І.М Мовні засоби і способи вираження кольору у сучасній українській мові// Наукові записки ТДПУ, серія Мовознавство. - 2003. - вип. 2 (10). - с.82-85.

Бандура О.М. Теорія літератури. - К.:Радянська школа, 2009. - 283с.

Безпечний І. Теорія літератури. - Торонто, Канада: Молода Україна, 1984. - 304с.

Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників. Автореф. дис. …канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Х., 2009. - 20с.

Бєлова А.Д. Поняття «стиль», «жанр», «дискурс», «текст» у сучасній лінгвістиці // Вісник іноземної філології. - 2002. - Вип. 32. - С. 11-14.

Болотнова Н.С. Филологический аналіз текста: [учебное пособие] .- М.: Наука, 2007.- 520 с.

Бочарова І.В. Лексико-семантичні та граматичні параметри назв релігійних свят у сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова»; Київ. нац. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К., 2009. - 17 с.

Васильчук М. В. та ін. Основи охорони праці. -- К.: Просвіта, 1997. -- 208с.

Ващенко В.С. Стилістична морфологія української мови. - Дніпропетровськ: Вища школа, 2010. - 221 с.

Веселов М.Ю. Законодавче забезпечення профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Україні та основні напрямки його удосконалення / Веселов М.Ю., Колпаков В.К. // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - 2007. - № 10. - С. 305-310. 

Вільчинська Т.П. Концепт «Бог» у поетичному тезаурусі Богдана-Ігоря Антонича// Науковий вісник ХДУ. Сер. Лінгвістика: Зб. наук. праць. - Вип. ІV. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. - С.137-142.

Вільчинська Т.П. Концептуалізація сакрального в українській поетичній мові ХVII-XVIII ст. - Тернопіль: Джура, 2008. - 424с.

Вознюк Т. Граматичні групи авторських метафор. На прикладі поезій Володимира Базилевського та Петра Перебийноса// Дивослово. - 2010.- № 9. - С.54-61.

Галич Р.Т., Назарець В. Теорія літератури. - К.:Либідь. 2001. - 488с.

Гогіташеілі Г. Г. Охорона праці на підприємствах промисловості будівельних матеріалів: Навч. посіб. -- К.: ІСДО, 1993. -- 252 с.

Гончаренко Ф.П. Керування безпекою дорожнього руху засобами дорожньої служби. - К.: Либідь, 2009. - 280 с. 

Горболіс Л. Суголосність художніх світів закоханих у життя українців: порівняльний аспект творів Б.-І.Антонича і Марії Приймаченко// Дивослово. - 2012. - №9. - С.57-61.

Гром'як Р.Т., Ковалів Ю.І. Літературознавчий словник-довідник. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 752с.

Даниленко І. Молитва в ліриці Богдана-Ігоря Антонича// Слово і час. - 2008. - № 8. - С. 22-39.

Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О. Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. - К.: Либідь, 2001. - 224 с.

Жайворонок В.В. Національна мова та ідіолект// Мовознавство. - 1998. - №6. - С.27-34.

Жулинський М. Богдан-Ігор Антонич // Слово і доля. - К., 2002. - 167с.

Іванишин В.П. Нариси з теорії літератури. - К.: ВЦ «Академія», 2010. - 256с.

Ільницький Д. «Мабуть, мій дім не тут»: життєвий шлях Б.-І.Антонича// Літературна Україна. - 2012. - №40. - С.6.

Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич: нарис життя і творчості. - К.: Радянський письменник, 1991. - 207с.

Ільницький М. Незнищенність поезії// Антонич Б.-І. Поезія. - К.: Радянський письменник, 2009. - 433с.

Ільницький М. Гармонія серця і чола. Маркіян Шашкевич і Богдан-Ігор Антонич: релігійні мотиви // Літературознавство і критика. - 2008. - № 9. - С. 3-7. 

Коваль А.П. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. - К.: Либідь, 2001. - 312 с.

Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М. Зерова). Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 1997. - 18 с.

Кравець Л.В. Художня метафора як засіб формування мовної картини світу/ Мовознавчі студії: зб. наук. пр. - Ч.І. - К.: Київський університет, 2006. - С.87-91.

Крайнікова Т.С. Мова художнього твору // Українська мова і література. - 2002. - №19. - С.23-29.

Критенко А.П. Колір і барви в поезії Тараса Шевченка // Мовознавство. - 1967. - №4. - С. 63-74.

Критенко А.П. Семантична характеристика назв кольорів// Славістичний збірник. - К.: АНУРСР, 1963. - 436с.

Кузнецова Н.Н. Метафора как одно из основных средств создания экспрессивности // М.: Филологические науки. - М., 2009. - №1.- С.61-65.

Кухар-Онишко О. Індивідуальний стиль письменника: генезис, структура, типологія. - К.: Вища школа. - 1965. - 127 с.

Лебедівна Л. У пошуках…ідеальної єдності. Феномен Богдана-Ігора Антонича //Українська мова й література в середніх школах, ліцеях та колегіумах. - 2008. - №1. - С.77-80.

Левшунова О. Велика гармонія: творчість Б.-І. Антонича // Дивослово. - 2012. - №10. - С. 10-14. 

Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник. - К.: Вища школа, 2003. - 456с.

Немсадзе В.П., Шастіна. Про методичні основи профілактики дитячого травматизму // Школа здоров'я. - 1997. - № 2. - С.23-27.

Німчук В. В. Українська мова - священна мова // Людина і світ. - 2009. - № 6-7. - С. 26-31.

Новикова М. Міфосвіт Антонича // Сучасність. - 1992. - № 9. - С. 83-93.

Павличко Д. Незгасаючий перстень життя // Антонич Б.-І. Велика гармонія: Поезія. Вступна стаття Д.Павличка. - К., Наукова думка, 1993. - 385с.

Пономаренко О.Б. Астральна символіка в поезії Б.-І.Антонича (децентралізовані образи світил) // Слово і час. - 2004. - №5(527). - С.30-37.

Пономаренко О.Б. «Дивіться: це пожежа світу, буря первнів…»: межовий час у поезії Б.-І.Антонича // Українська мова і література в середніх школах, ліцеях, гімназіях та колегіумах. - 2011. - №7-8. - С.105-113.

Пономаренко О.Б. Централізовані образи світил в поезії Богдана-Ігоря Антонича (До 95-річчя від дня народження) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2004. - №4. - С.185-192.